Управління держаним сектором національного господарства в ринковій системі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

Управління державним сектором національного господарства в ринковій системі України

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Шашина Марина Володимирівна

Київ - 2009

Анотація

Шашина М.В. Управління держаним сектором національного господарства в ринковій системі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2009.

У дисертації знайшли наукове обґрунтування теоретичні положення та практичні рекомендації щодо вдосконалення управління державним сектором у процесі розвитку ринкової системи в Україні.

Проаналізовано трансформацію державного сектору національного господарства та розроблено критерії вдосконалення його структури. Визначено особливості розвитку системи управління, розроблено комплекс заходів щодо вдосконалення механізму управління державним сектором на основі організаційної та правової форми. Поглиблено теорію оцінювання ефективності управління державним сектором шляхом визначення підходів та розроблення системи показників для здійснення комплексної діагностики.

У процесі дослідження визначено частку державного сектору, яка сприяє розвитку національного господарства, обґрунтовано стратегії управління та перспективні напрями його розвитку.

Ключові слова: державний сектор національного господарства, трансформація, механізм управління, оцінка ефективності, економічні масштаби.

Аннотация

Шашина М.В. Управление государственным сектором национального хозяйства в рыночной системе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2009.

В диссертации нашли научное обоснование теоретические положения и практические рекомендации по усовершенствованию управления государственным сектором национального хозяйства в рыночной системе Украины.

Анализируя общественные теории относительно концепции развития государственного сектора определено, что приоритетным становиться управление, направленное на поддержание активного его участия в формировании институциональных изменений и социального климата на основе собственных ресурсов и частного сектора, что будет свидетельствовать об эффективности функционирования государства.

Проанализировано трансформацию государственного сектора национального хозяйства Украины, выявлены особенности ее проведения в национальной экономике. Также определены основные тенденции формирования современной структуры государственного сектора Украины и предложены рекомендации по ее усовершенствованию.

В исследовании определено содержание процесса управления государственным сектором, на основании которого выделены субъекты и объекты управления. Проанализированы этапы формирования современной системы управления государственным сектором Украины, определены функции субъектов управления и модели управления в зависимости от организационно-правовых форм объектов управления. Предложено уточнение понятия механизма управления государственным сектором как совокупности основных форм, методов и рычагов управления государственным сектором, с помощью которых решаются существующие противоречия системы управления государственным сектором национального хозяйства. Разработаны рекомендации по усовершенствованию правовой формы механизма управления на основании разделения между методами макроэкономического и прямого управления, а также внедрения принципа распределения полномочий управления и организационной формы по направлению идентификации и учета объектов государственного сектора, активизации экономических рычагов создания материальных активов и процессов инвестирования.

Значительное внимание уделено теоретическим аспектам эффективности управления государственным сектором. Рекомендован комплексный подход к рассмотрению данного понятия на основании целевой, экономической и бюджетной эффективности. Рассмотрены подходы к проведению оценки эффективности и разработана система показателей для разных организационно-правовых форм объектов государственного сектора на основании принципа социальной ответственности с учетом причинно-следственных связей между факторами возрастания эффективности.

В процессе исследования дана оценка состояния государственного сектора национального хозяйства, обоснованы перспективные направления его развития и даны практические рекомендации по повышению эффективности государственного сектора экономики Украины.

Разработаны рекомендации относительно оптимизации экономических масштабов деятельности национального государственного сектора на основании взаимодействия его с негосударственным сектором и спрогнозированы перспективы их развития.

Ключевые слова: государственный сектор, трансформация, механизм управления, оценка эффективности, экономические масштабы.

ANNOTATION

Shashina М.V. Managing the public sector of national economy to a market system of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for awarding the Degree of Candidate of Economic Sciences according to the speciality 08.00.03 - Economics and Management of National Economy. - Institute of the legislation of the Supreme Council of Ukraine, Kyiv, 2009.

The paper found scientific justification for the theoretical position and practical recommendations to improve public sector management in the development of market system in Ukraine.

Analyzed the transformation of the public sector of national economy and developed criteria for improving its structure. Identify the features of systems, developed a set of measures to improve public sector management mechanism based on the organizational and legal forms. Depth evaluation of the efficiency theory of public sector management by identifying approaches and the development of indicators for comprehensive diagnosis.

During the research portion of vacant public sector, which contributes to the development of national economy reasonably control strategy and future directions of its development.

Keywords: state sector of national economy, transformation, management mechanism, estimation of efficiency, economic scales.

1. загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин в Україні на основі реформування відносин власності привів до трансформації державного сектору національного господарства, організації нових принципів та механізмів його управління і функціонування.

Трансформація структури національної економіки та управління її складовими є частиною вирішення комплексного завдання становлення та розвитку ринкових механізмів економічної системи України. Проблемам структурних змін економіки, визначення суті та особливості функціонування державного сектору присвячено праці зарубіжних та вітчизняних науковців, зокрема: А. Аткінсона, Л. Абалкіна, Д. Біль, Д. Б'юкенена, А. Віссаріонова, Р. Маcгрейва, Д. Кауфмана, Я. Корнаї, О. Радигіна, Д. Стігліца, В. Танци, К. Хубієва, Л. Якобсона, З. Варналія, В. Геєця, Б. Губського, О. Гоша, Б. Данилишина, О. Длугопольського, П. Єщенка, Я. Жаліло, Т. Ковальчука, І. Малого, В. Мунтіяна, О. Розинки, Є. Старовського, Л. Ходова, В. Черняка, А. Чухно, Д. Плеханова, Л. Шинкарук, Г. Ялового та інших. Проте слід зауважити, що в сучасному швидкозмінному світі питання щодо ролі державного сектору як структурного елемента національного господарства, оптимізації його масштабів у різних економічних системах стоять гостро і потребують подальших теоретичних та прикладних розроблень, насамперед тих, що стосуються стратегії розвитку державного сектору національного господарства.

Здійснювані в Україні ринкові перетворення змінили форми та методи управління державним сектором, що знайшло певне відображення у працях вітчизняних науковців О. Власюка, Г. Дорофеєвої, І. Жадан, В. Камишанської, М. Кужель, О. Пасхавера та інших. Дослідженням різних аспектів розвитку системи управління державним сектором економіки та активність державного втручання в економіку присвячено праці Р. Арні, А. Вагнера, Ф. Гершенкора, В. Гумбольдта, М. Олсона та інших. Водночас існуюча ситуація в Україні потребує подальшого поглибленого розроблення та вдосконалення механізму управління державним сектором національного господарства, розмежування функцій суб'єктів управління з урахуванням специфіки діяльності відповідних об'єктів.

Питання оцінювання ефективності управління державним сектором та проблеми прийняття макроекономічних рішень щодо подальшого його розвитку в інтересах усіх верств населення досліджували Х. Брюйн, Е. Балацький, К. Вайс, О. Концуров, П. Нівен, І. Прігнашвілі, М. Білик, М. Лесечко, О. Любач та інші. Але потребують подальшого поглибленого розроблення методичних основ вибору підходи до оцінювання, системи показників та критеріїв ефективності управління державним сектором України, які б відповідали сучасним умовам його розвитку.

Практика реформування вітчизняної економіки вимагає наукового обґрунтування трансформаційних процесів, дослідження і систематизації теоретико-практичних аспектів управління державним сектором національного господарства, що й обумовило вибір теми, визначення мети, завдань та змісту дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідницьких тем кафедри економіки та підприємництва Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» «Розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки» (ДР № 0107U002277) та «Проблеми управління та регулювання національною економікою» (ДР № 0108U009340). В яких особистий внесок автора полягає в розроблені системи показників оцінки ефективності різних типів об'єктів державного сектору, рекомендацій щодо удосконалення механізму його управління та визначенні критеріїв покращення структури державного сектору національного господарства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є подальший розвиток теоретичних основ управління державним сектором національного господарства та розроблення рекомендацій його вдосконалення.

Досягненню цієї мети підпорядковується постановка та вирішення в дисертації наступних завдань:

- аналіз трансформації структури державного сектору національного господарства в ринковій системі України та розроблення рекомендацій її удосконалення;

- виявлення особливостей розвитку системи управління державним сектором національного господарства;

- аналіз формування цільових пріоритетів державного сектору та особливостей сумісного функціонування з іншими секторами національного господарства;

- удосконалення уявлення про механізм управління державним сектором України;

- визначення підходів до оцінювання ефективності управління державним сектором національного господарства;

- розроблення системи показників для комплексної діагностики ефективності управління державним сектором;

- визначення частки державного сектору, яка сприяє розвитку національного господарства;

- обґрунтування підходів до розробки та оптимізації стратегії управління державним сектором національного господарства України.

Об'єктом дослідження є державний сектор національного господарства України. Предметом дослідження є процес управління державним сектором національного господарства України.

Методи дослідження. Для дослідження і систематизації теоретичних положень з управління державним сектором використовувалися методи аналізу і синтезу; для проведення аналізу трансформації державного сектору національного господарства - методи економіко-статистичного і порівняльного аналізу; для удосконалення методичних підходів до оцінювання ефективності управління державним сектором національного господарства - методи логічного аналізу і системного підходу, економіко-математичного моделювання, групування, методи рангової статистики; для оцінювання ефективності функціональних управлінських рішень на підприємствах державного сектору - методи економіко-фінансового аналізу. Для вирішення поставлених завдань у дисертації застосовувався комплексний підхід.

Інформаційною базою дослідження є документи Кабінету Міністрів України, видання Держкомстату України та інші офіційні статистичні матеріали, документи Міністерства економіки України, довідкові та енциклопедичні видання, інформаційні ресурси Інтернету тощо. Широко використано дані інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, інша довідкова література, монографічні видання та статті вітчизняних і зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш суттєві теоретичні і практичні результати, що визначають наукову новизну, полягають у такому:

уперше:

- запропоновано підхід до визначення ефективності управління об'єктами державного сектору національного господарства на основі принципу соціальної відповідальності із застосуванням системи показників, яка відображає залежність між динамікою результатів та їх ресурсним забезпеченням;

удосконалено:

- уявлення про механізм управління державним сектором національного господарства в умовах інституційних змін на основі правової та організаційної форм, що дозволить забезпечити органічну цілісність та динаміку економічного розвитку;

- бюджетну класифікацію в межах секторального підходу, що розширить інформаційно-аналітичну базу визначення бюджетних показників у процесі прогнозування подальшого розвитку державного сектору національного господарства;

дістали подальшого розвитку:

- обґрунтування цільового пріоритету управління державним сектором як ініціатора впровадження інституційних змін із залученням власних ресурсів та приватного сектору, що формують інституційну динаміку, яка здійснюється державою;

- визначення раціонального співвідношення між державним та приватним секторами національного господарства, яке забезпечує рівноважну структуру економіки, із застосуванням показника чисельності зайнятих.

Практичне значення одержаних результатів полягає в подальшому розроблені науково-прикладного забезпечення управління державним сектором національного господарства. Запропоновані заходи щодо вдосконалення механізму управління, розроблена система показників оцінки ефективності управління об'єктами державного сектору та визначення рекомендованого рівня масштабів його економічної діяльності сприятимуть поліпшенню методичного забезпечення системи управління державним сектором. Отримані в дисертаційній роботі теоретичні висновки і практичні рекомендації апробовано у практичній діяльності Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (довідка №. 97-а від 6.05.2009) та науково-виробничого підприємства «Карат» (довідка № 1925/43 від 24.04.2009), що сприяло удосконаленню системи їх моніторингу та управління. Крім того, здійснені у дисертації теоретичні та методичні розробки використовуються у навчальному процесі для підготовки фахівців економічного профілю у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» (довідка № 72/1 від 14.04.2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до удосконалення управління державним сектором національного господарства України. Всі результати одержані безпосередньо здобувачем, що знайшло відображення в одноосібно опублікованих наукових працях та доповідях на науково-практичних конференціях.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційної роботи були апробовані на науково-практичних конференціях: «Сучасні проблеми управління» (м. Київ, 29 - 30 листопада 2005 р.); «Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління» (м. Київ, 20 - 22 квітня 2006 р.); «Формування та проблеми розвитку підприємництва в Україні» (м. Київ, 23 - 24 листопада 2006 р.); «Сучасні проблеми розвитку підприємництва в Україні» (м. Київ, 22 - 23 листопада 2006 р.); «Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління» (м. Київ, 19 - 21 квітня 2007 р.) та ін.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 25 наукових працях, з них 12 наукових статей у фахових виданнях ВАК України, 5 статей в інших виданнях, 8 матеріалів міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій. Загальний обсяг авторського матеріалу становить 7,65 друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел, додатків. Роботу викладено на 168 сторінках комп'ютерного тексту, містить 15 таблиць, 13 рисунків, список використаних джерел із 191 найменування, 12 додатків.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв'язок з науковими програмами, визначено мету та завдання, предмет і об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, відображено їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретичні засади управління державним сектором у ринковій системи» розглянуто питання функціонування державного сектору в ринковій системі, особливості трансформаційного процесу та діючої системи управління його об'єктами.

Однією із сучасних тенденцій національної економіки є наявність негативних соціальних наслідків кризових явищ. Завдання, які ставлять перед собою науковці та практики, полягають у підтриманні соціальної та політичної стабільності, збереженні трудового потенціалу за умови від'ємних показників економічної динаміки. Такі процеси актуалізують дослідження соціально-економічних проблем, які розглядають суспільні теорії з точки зору формування цільових пріоритетів функціонування держави.

У нових умовах особливої гостроти набуває проблема ефективності держави в усіх її функціях і передусім у сфері господарської діяльності, регулюванні економіки й фінансуванні економічних і соціальних програм. Залучаючи до суспільного сектору дедалі більше ресурсів, вона виявилася нездатною забезпечити їх належну віддачу. Безперервне зростання державних витрат є однією з найважливіших причин глибокої кризи фінансової системи в Україні, має безліч інших негативних наслідків, що, в кінцевому підсумку стримують темпи економічного зростання і соціального прогресу. В багатьох публікаціях щодо ролі держави та проблем трансформації господарської системи державне регулювання протиставляється ринковим механізмам, тоді як варто було б зосереджувати увагу на їх раціональному співвідношенні. Нові уявлення ґрунтуються на очевидному принципі, відповідно до якого роль держави полягає не в посиленні адміністративних важелів, експансії в окремі галузі національного господарства, підтриманні певних економічних агентів, а у створенні інституційних, економічних та соціальних передумов становлення та розвитку постіндустріального суспільства. Державний сектор слід розглядати як індикатор успішного впровадження інституційний змін, оскільки його ефективність визначає ефективність держави в цілому. Спостерігаючи за інституційним середовищем та соціальним кліматом на самих підприємствах державного сектору і взаємозв'язком між ними, оцінюючи норми, правила та традиції, які сформувались при цьому, суспільство визначає основні напрями інституційної динаміки, що поширює держава. Таке визначення ролі державного сектору спонукає до активної економічної позиції із залученням наявних ресурсів.

Поняття «державний сектор» має неоднозначне трактування, що характерно, здебільшого, для наукової літератури. З одного боку, поняття розглядається як система присвоєння благ з метою реалізації державних, публічних інтересів, з другого - трактування ґрунтується на відповідній формі власності, як основи функціонування державного сектору економіки. У дисертаційній роботі позиція автора зводиться до розгляду державного сектору національного господарства як сукупності державних підприємств та організацій, які створюють і збільшують фонд споживання нації у різних галузях, а також суб'єктів інституційної сфери, що забезпечують загальні умови функціонування економіки. В цьому визначені державного сектору акцентується увага на тому, що він є не тільки джерелом отримання доходу для держави, а й важливим інструментом макроекономічного регулювання.

Дослідження трансформації державного сектору та економіки в цілому дозволили виявити, що приватизація та реструктуризація підприємств, лібералізація ринків і цін, відповідні інституційні реформи є основними важелями її здійснення. Радикального впливу структура та кількісні параметри державного сектору зазнали внаслідок реформування відносин власності та приватизації. Зокрема, питома частка державного сектору за деякими показниками відповідно до даних Міністерства економіки України в 2000 р. за суб'єктами господарювання становила 5,1 %, середньою залишковою вартістю основних засобів та нематеріальних активів - 32,6 %, середньообліковою чисельністю штатних працівників - 29,8%. Відповідні показники вже в 2007 р. демонстрували значно нижчі значення (1, 17,6, 15,4%). Такі значення показників є надзвичайно низькими, аби державний сектор був спроможний здійснювати економічний, технологічний, структурний вплив на національну економіку, та на поліпшення її структури. Особливо загрозливою є тенденція зменшення виробництва державними підприємствами науковоємної, складної продукції. Крім того, економічна криза спричинила зростання частки галузей, спрямованих на споживання, що посилило незбалансованість структури національної економіки. Так, питома частка державного сектору в сільському господарстві за обсягом виробництва в 2007 р. становила 62,3%, у 2008 р. - 70,1%. З іншого боку, скоротилась частка промисловості з 15,2% у 2007 р. до 10,4% у 2008 р. (в основному за рахунок скорочення добувної промисловості).

У ході дослідження теоретичних засад управління державним сектором з'ясовано, що управління цим сектором здійснюється через організацію і функціонування суб'єкта управління, формування взаємозв'язків між суб'єктами та об'єктами управління. Виходячи із теоретичного положення про вирішальну роль відносин власності в системі ринкових відносин, тобто власник в кінцевому підсумку визначає характер управління відповідним об'єктом, у дисертації зміст управління державним сектором розглядається як система відносин певних державних інституцій та недержавних юридичних і фізичних осіб, що спрямована на формування, реалізацію та захист прав, які належать саме державі як власнику з урахуванням інтересів суспільства в цілому.

У роботі процес формування системи управління державним сектором розглядається поетапно. Спочатку були виокремленні органи державної влади, які управляють державним сектором на макроекономічному рівні. На цій основі підпорядкування об'єктів державної власності центральним органам виконавчої влади (міністерствам, відомствам) виконується за галузевою ознакою, а Фонд державного майна України здійснює управління об'єктами, що перебувають у процесі приватизації. Подальші кроки спрямовані на конкретизацію функцій управління та виділення середнього рівня управління державним сектором за рахунок уведення поняття «уповноважена особа».

Дослідженням установлено, що в процесі трансформації не відпрацьовані механізми управління державною власністю та державним сектором як єдиним цілим. Наприклад, суб'єкти господарювання однієї галузі, які належать до державного сектору, працюють у нерівних умовах, оскільки управління діяльністю державних підприємств здійснюється міністерством (комітетом), а діяльність господарських товариств з державною часткою у статутному фонді управляється як Фондом державного майна України, так і міністерством.

Становлення системи управління державним сектором національного господарства має здійснюватись виходячи із принципів, які сформувались під впливом ендогенних чинників розвитку системи управління (децентралізованість управління, поєднання господарських функцій із впровадженням відповідної політики, відсутність системного законодавчого забезпечення, культури та традицій управління якісно новим інституційним утворенням) та екзогенних, які формуються на рівні взаємодії з іншими секторами, глобалізаційних процесів і трансформації економіки. Рекомендується їх упровадження на основі таких вихідних положень: цілісності системи управління державним сектором, відповідності структури функціям у суспільній та комерційні сферах, поточного та перспективного планування розвитку, ефективного кадрового забезпечення, створення кодифікованої системи національного законодавства управління об'єктами державного сектору та норм взаємної відповідальності суб'єктів управління і господарювання, інституційної обмеженості.

У розділі 2 «Ефективність управління державним сектором» досліджено підходи до оцінювання ефективності управління, розроблено систему показників та проаналізовано ефективність управління державним сектором національного господарства.

Для ефективного управління державним сектором національного господарства та прийняття обґрунтованих управлінських рішень потрібен інструментарій оцінювання ефективності реалізації цього процесу із врахуванням соціально-економічної ситуації в країні.

У дисертаційні роботі виокремлено два основні підходи до оцінювання ефективності управління державним сектором. Один з них ґрунтується на встановленні відповідності дотримання суб'єктами управління правил нормативної бази. Але використання цього підходу можливе лише за умови виконання суб'єктами управління державним сектором стандартизованих завдань. Нами оцінено ефективність управління відповідно до підходу, основу якого становлять методи оцінювання господарської діяльності.

Відзначається, що розрізненість організаційно-правових форм об'єктів державного сектору національного господарства ускладнює визначення ефективності їх управління. При цьому загальною і необхідною умовою для всіх об'єктів управління є підтримання відтворювальних пропорцій та забезпечення суспільних потреб, що сприяє стабільності соціально-економічного розвитку економіки в цілому. Такі вимоги становлять один з аспектів реалізації принципу соціальної відповідальності та його впровадження в господарську діяльність державного сектору і національного господарства в цілому та забезпечення соціальної орієнтації економічного розвитку в умовах ринкової системи України.

На мікроекономічному рівні, відповідно до підходу із застосуванням принципу соціальної відповідальності, запропоновано систему показників для оцінювання ефективності управління об'єктами державного сектору на основі причинно-наслідкових зв'язків між факторами підвищення ефективності.

Основу розробленої методики становить твердження, що ефективність управління об'єктами державного сектору включає оцінки режиму їх діяльності. А врахування вимог, що створюються на основі соціальної відповідальності до різних результатів діяльності дає змогу сформулювати уявлення про еталонний (найкращий) режим роботи об'єкта. Запропоновано розглядати еталонний режим як установлення найбільш відповідних динамічних характеристик показників ефективності діяльності, що полягає у визначенні пріоритетів шляхом їх гармонізації зростання. Так, показники, які відображають результати діяльності об'єкта державного сектору, повинні мати зростання вище, ніж показники, які оцінюють внутрішні умови діяльності організації. Водночас останні в умовах еталонного режиму мають зростати значно швидше від будь-якого із показників, що характеризують ресурсне забезпечення оцінюваних об'єктів. У наслідок цього теоретична модель динаміки різноманіття показників ефективності перетворюється в нормативні умови руху виділених характеристик, які контролюють режим роботи. Досягнення об'єктами управління нормативного значення, тобто діяльність в еталонному режимі, буде свідчити про позитивний внесок управлінської складової в процес функціонування об'єкта державного сектору та орієнтацію суб'єкта управління на відстоювання інтересів розвитку.

Визначено вимоги до відбору показників для формування еталонного режиму: не використовують показники, розраховані як похідні або які є частинами інших показників; набір показників оцінюється за їх впливом на значення керованої змінної, її прискорення; показники, для яких періодичність обліку більша, ніж інтервал регулювання режиму, вилучаються із подальшого аналізу. До системи показників можуть входити як натуральні, так і вартісні, оскільки фіксується їх відносна величина - темп зростання; еталонний режим є динамічною системою з врахуванням вимог змінних пріоритетів діяльності об'єктів державного сектору, тому можна змінювати і системні показники.

В дисертації запропоновано систему показників для державних унітарних підприємств, державних установ та акціонерних товариств з часткою держави в статутному капіталі. Зокрема, для державних унітарних підприємств система показників, яку подано в таблиці, відповідає мінімальному їх набору, що характеризують режим функціонування в заданих умовах.

Таблица 1. Показники динамічного нормативу для державних унітарних підприємств

У таблиці показники подано за порядком зростання їх приростів, що характеризують еталонний режим функціонування. Тобто найбільший приріст повинні мати показники, які характеризують соціально-економічний ефект діяльності державних унітарних підприємств (бюджетний дохід), на другому місці - показники забезпечення населення різними товарами (роботою, послугами), на третьому - сукупні витрати підприємства на утримання персоналу як показник соціальної захищеності працівників (пріоритети соціальної значущості над економічною ефективністю обліку, тобто первинності зростання середньої заробітної плати порівняно зі збільшенням вартості майна (чистих активів)), на четвертому місті - показник майнового стану підприємства і на п'ятому - чисельність персоналу. Цей показник займає останнє місце з двох причин: підвищення продуктивності праці має випереджати темп зростання заробітної плати і з точки зору соціальної ефективності важливо забезпечити не просто зайнятість персоналу, а рівень доходу, який дозволяє відтворювати людський капітал в розширеному режимі.

Із використанням методу рангової статистики відбувається впорядкування показників діяльності об'єктів на основі темпів їх зростання. Чим вищий темп зростання одного показника відносно темпу зростання інших, тим вищий його ранг. У побудованій таким чином системі показників передбачено, що у разі фактичного їх зростання відповідно до еталонного режиму функціонування об'єкта досягається умова ефективності його управління. Завдання кількісної оцінки ефективності зводиться до оцінки співвідношень між рангами показників відповідно до нормативної системи і тактичного порядку. Ці співвідношення у дисертаційні роботі досліджено на основі коефіцієнтів Спірмена та Кендалла.

Запропонована система показників дає змогу оцінити не лише виконання фінансових планів, що забезпечує діюча методика, а й результативність діяльності суб'єкта управління, оскільки він справляє вирішальний вплив на формування режиму діяльності підприємства із врахуванням принципу соціальної відповідальності. При цьому не потрібно змінювати формування інформаційної бази для проведення процесу оцінювання, оскільки в основу аналізу покладено традиційні показники, що характеризують функціонування об'єктів державного сектору національного господарства.

У роботі для виконання макроекономічного аналізу, спрямованого на з'ясування визначальних напрямів в розвитку державного сектору національного господарства використовуються показники економічної, бюджетної, цільової ефективності.

Структурний індекс, на основі якого визначається економічна ефективність державного сектору, побудований на підставі використання народногосподарських ресурсів, що дозволяє визначити ступінь упровадження ресурсозберігаючої моделі за рахунок управління різними секторами економіки і визначається на основі відносних показників продуктивності праці та використання основних засобів і нематеріальних активів в аналізованому секторі та економіці в цілому (рис.1).

*Розраховано за даними Міністерства економіки України про зведену фінансову звітність підприємств державного сектора Оцінка через недоступність статистичних даних є неповною, оскільки у ній не враховано результатів діяльності малих підприємств та фізичних осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю. Крім того, в 2005 р. до загального обліку були включені акціонерні товариства з корпоративними правами держави, що деформувало статистичні показники масштабів економічної діяльності державного сектору і вплинуло на динаміку їх розвитку..

У результаті проведених досліджень виявлено відносно слабкі позиції державного сектору національного господарства України щодо управління працівниками та використання основних засобів і нематеріальних активів, що вплинуло на загальну тенденцію зниження його економічної ефективності (рис.1). Це можна пояснити недоліками управління, зокрема як схильність до використання ресурсу праці в державному секторі (що відзначають багато дослідників), так і порівняно гіршим станом основних засобів (починаючи з 1992 р. інвестиції в основний капітал у державному секторі скоротились у 3,9 разу, тоді як у недержавному вони збільшились у 2,9 разу) в наслідок чого виникла потреба в додаткових витратах праці.

Для прийняття рішення про реструктуризацію будь-якого сектору національного господарства в світовій практиці використовується показник бюджетної ефективності. В дослідженні він розглядається як різниця між податковими і неподатковими надходженнями до державного бюджету від діяльності державного сектору та витратами на підтримання його функціонування, що визначає фінансове навантаження на державний бюджет з утримання цього сектору. Рішення про реструктуризацію приймається у разі від'ємного значення показника бюджетної ефективності. У роботі виконано розрахунки на основі фінансової звітності державних підприємств. Отримані результати дослідження бюджетної ефективності для державних підприємств подано на рис.2.

*Розраховано за даними Міністерства економіки України про зведену фінансову звітність підприємств державного сектора.

Позитивна тенденція показника бюджетної ефективності протягом досліджуваного періоду свідчить про допустимий рівень навантаження на державний бюджет з утримання об'єктів державного сектору. При цьому, нейтралізувавши ефект масштабу виробництва і отримавши оцінку балансу доходів та витрат держави, у роботі зазначається, що держава отримувала чистий дохід на кожну грошову одиницю вкладену у виробництво об'єктами державного сектору рис. 3.

*Розраховано за даними Міністерства економіки України про зведену фінансову звітність підприємств державного сектора.

Результати розрахунків, показані на рис. 3, свідчать на користь утримання державного сектору у разі вирішення двох суперечливих завдань між збалансуванням державного бюджету та розвитком державного сектору національного господарства. Реальність отриманих результатів пов'язана з даними офіційної статистики, у якій не враховується діяльність тіньового сектору.

Показник цільової ефективності визначає, на скільки узгоджено поставлену мету з рівнем її досягнення для державного сектору за напрямами його функціонування, та який може використовуватись для визначення технічної, соціальної ефективності, але лише для цілей, що мають кількісний вимір. В основу розрахунків покладено коефіцієнт узгодження, що визначається як відношення фактичного і бажаного ефекту. Від'ємне значення цього коефіцієнта свідчить про недоотримання планової ефективності; за додатного значення досягається перевиконання плану та відповідно економія ресурсів держави; за умови, що коефіцієнт узгодження дорівнює нулю, спостерігається ідеальне узгодження поставлених цілей та отриманого результату.

У дисертації проводиться аналіз фінансування розвитку виробництва об'єктів державного сектору за рахунок розподілу прибутку. Протягом усього розрахункового періоду, окрім показників господарських товариств за 2008 р., запланований розмір фінансування розвитку виробництва перевищував його фактичне значення, що свідчить про низький рівень проведення фінансового планування для процедур визначення розвитку державного сектору національного господарства, а також про недоліки в механізмі розподілу прибутку на розвиток його господарської діяльності. Ці висновки підкріплюються розрахунком показника узгодження (рис. 4), що вказує на низький рівень цільової ефективності управління державним сектором національного господарства.

* Розраховано за даними Міністерства економіки України про зведену фінансову звітність підприємств державного сектора.

У розділі 3 «Удосконалення управління державним сектором національного господарства України» сформульовано й обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення структури державного сектору, механізму управління та визначено оптимальне співвідношення між державним та приватним секторами національного господарства.

Відсутність системного підходу до законодавчого забезпечення основи самої економічної системи, до якої прагне Україна, породжує неоднозначність у виборі критеріїв, за якими здійснюється секторальне структурування економіки країни. Дисертант поділяє думку тих авторів, які визнають урахування прямого регуляторно-управлінського впливу для визначення секторів національної економіки, що поряд із критерієм власності надає можливість виділити державний сектор та об'єкти, які входять до його складу.

На основі дослідження доведено, що структура державного сектору національного господарства за видами економічної діяльності не набула збалансованої форми, оскільки цей сектор функціонує в сферах, яких світовою практикою доведено його існування недоцільність, зокрема це стосується готелів та ресторанів, оптової та роздрібної торгівлі. Водночас у науковоємних галузях промисловості, його показники досить незначні, а основними видами продукції, що виробляється державним сектором, є сировинна продукція (виробництво та розподіл електроенергії, газу та води, добування вугілля та хімічне виробництво). Виявлена стійкість структури державного сектору за видами економічної діяльності свідчить про незадовільне планування розвитку та недооцінення суспільної значущості державного сектору, що за умови значного технологічного спаду може спричинити загрозу економічній безпеці держави.

У роботі механізм управління державним сектором розглядається як сукупність основних форм, методів і важелів управління, за допомогою яких вирішуються існуючі суперечності системи управління цим сектором національного господарства.

Уявлення про механізм управління державним сектором національного господарства удосконалюється на основі правової складової та організації його функціонування. Відповідно до інституційної складової на основі правового рівня рекомендується впровадження принципу розподілу повноважень з управління до Закону України «Про управління об'єктами державної власності». Сутність принципу полягає в тому, що відповідні органи управління здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання, а суб'єкти господарювання здійснюють повноваження стосовно окремо визначеного майна (на праві повного господарського відання, оперативного управління, тощо). Це надасть можливість усунути суперечності в положеннях Закону та таких документів як Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, що використовують даний принцип.

Удосконалення організації функціонування механізму управління державним сектором національного господарства рекомендується за напрямами ідентифікації та обліку об'єктів, що входять до його структури, оцінювання ефективності запропонованих заходів та планування стратегії подальшого розвитку державного сектора.

Для формування більш повної інформації про розвиток об'єктів державного сектору необхідно вдосконалювати методи ідентифікації та обліку, які сконцентровані передусім на фіксації відомостей про матеріальні активи, що свідчить лише про їх використання та збереження. У роботі зазначається, що ефективність організаційної форми механізму управління державним сектором характеризують процеси створення нових державних активів та активізація інвестиційної діяльності за рахунок прийнятих управлінських рішень щодо розвитку державного сектору національного господарства. Для цього пропонується активізація таких економічних важелів, як інвестування об'єктів державного сектору шляхом формування нормативу коштів, які мають бути спрямовані на інноваційну діяльність об'єктів державного сектору національного господарства, визначення частини реінвестованого прибутку на розвиток виробництва та створення нових виробничих потужностей.

Виходячи з того, що об'єкти державного сектору володіють особливим статусом, відповідно до якого має формуватись набір специфічних прав та обов'язків щодо бюджетів усіх рівнів, органів статистики (щодо форм та термінів звітів), органів державного управління (форм управління) та господарюючих суб'єктами інших секторів, виникає необхідність удосконалення існуючої системи звітності. Так, натепер державний сектор національного господарства як специфічний об'єкт управління в бюджетній класифікації не виокремлюється ні в частині доходів, ні в частині видатків. Але водночас інформаційною основою розроблення програм управління державним сектором є фінансові потоки в бюджеті доходів та їх розподіл на потреби цього сектора. Слід зазначити, що алгоритму таких програм не існує навіть у загальних положеннях. Самостійне включення в бюджетну класифікацію статті «державний сектор» неможливе, оскільки це буде суперечити самій концепції та стійкій структурі бюджетної класифікації. Але статті доходів та витрат ведуться за конкретними напрямами, тому до них слід внести зміни, що відображали б частку та обсяг державного сектора в бюджетній класифікації. Подібні зміни не потребують змістовного перегляду бюджетної звітності, вони спрямовані на більш детальний розгляд доходів та витрат за уже існуючим поділом, та відокремлення державного сектору в межах статей, розділів і підрозділів бюджетної класифікації. Це дозволить зробити бюджет країни більш прозорим відповідно розвитку та структури державного сектора.

У роботі зазначається, що удосконалення організаційної форми механізму управління державним сектором щодо формування стратегії його розвитку повинно ініціюватись єдиним органом виконавчої влади, за яким будуть закріплені регуляторно-управлінські функції, за допомогою розробки концептуальних положень щодо розвитку державного сектору на основі кількісних та якісних методів визначення орієнтирів, що мають бути досягнуті об'єктами державного сектору в короткостроковій та середньостроковій перспективі.

З огляду на специфіку розвитку державного сектору України зроблено висновок, що умови його функціонування залежать від взаємодії з іншими секторами національного господарства і тривалий час процес управління був спрямований на формування економічних масштабів функціонування, що знайшло своє відображення у Постанові Кабінету Міністрів № 1394 від 17.09.2002 р., у якій визначено скорочення частки державного сектора до 8 - 10% до 2011 р. Відповідно у дисертації досліджено, яка точка рівноваги між державним та приватним секторами в України буде сприяти розвитку економіки в цілому. Для аналізу був використаний показник чисельності зайнятих за період 1992 - 2008 рр., що надає можливість зіставляти на всіх часових проміжках ефект міжсекторальної конкурентної боротьби за рахунок переміщення ресурсу з одного сектору в інший.

У результаті опрацювання статистичних даних отримано економетричні моделі такого вигляду:

(1)

(2)

де D - чисельність зайнятих в державному секторі економіки; P - чисельність зайнятих в недержавному секторі економіки; t - час; N - кількість спостережень. Аналіз статистичних характеристик моделей (1) - (2) свідчать, що вони проходять необхідні статистичні тести (R² - коефіцієнт детермінації; індекси 1, 2 - вказують відповідне значення в державному та недержавному секторах); F - розрахункове значення F-статистики; DW - коефіцієнт Дарбіна - Уотсон; t - значення критерію Стьюдента). Розрахунок моделей (1) - (2) дозволив зробити такі висновки: за показником чисельності зайнятих економіка набуває двох рівноважних станів, що нівелює уявлення про наявність єдиного оптимуму, до якого слід прагнути; стійкий рівноважний стан відповідає значенню питомої частки зайнятих у державному секторі на рівні 19,64%; ураховуючи фактичні статистичні дані та розрахункові значення, слід підкреслити тенденцію до нагромадження соціально-економічних проблем за рахунок надмірної схильності до скорочення державного сектора. Кризові явища в Україні призвели до погіршення ситуації на ринку праці і відчутно вплинули на структуру зайнятості. Так, за даними Державного комітету статистики України рівень безробіття на початок 2009 року становив 6,2 % економічно активного населення. Але дані тенденції властиві для економіки в цілому, що мали вплив на структуру зайнятості як в державному секторі, так і поза ним, тому отримані висновки відповідно до моделей (1) - (2) не втратили своєї теоретичної та практичної актуальності.

ринковий управління фінансування

Висновки

Основні висновки сформульовані на основі проведеного дослідження:

1. Аналіз сучасних досліджень у розрізі економічних перетворень виявив використання різних суспільних теорій від неокласичних до інституційних щодо визначення концепції участі держави в таких процесах. При цьому суттєво зменшилась поляризація поглядів на роль держави, яка розглядається через призму становлення та реалізації загальних правил суб'єктів суспільних відносин в економічному розвитку країни. Як результат відбулося зміщення акцентів із відстоювання позицій сприйняття державного сектору як такого, що усуває недоліки ринку, на усвідомлення його особливої вирішальної ролі. У контексті трансформаційних змін у ринковій системі пріоритетним стає управління державним сектором, спрямоване на підтримання ініціатив впровадження інституційних змін та соціального клімату на основі власних ресурсів та приватного сектору, оскільки саме державний сектор є індикатором ефективної взаємодії суб'єктів суспільних відносин під впливом держави та формує суспільну думку щодо інституційної динаміки.

2. У роботі зазначається, що управління державним сектором національного господарства реалізується в діяльності державних інституцій та недержавних юридичних і фізичних осіб, що спрямовано на формування, реалізацію та захист прав, які належать державі як власнику. Такий підхід до трактування поняття «управління державним сектором» дає можливість розмежувати його за суб'єктами і об'єктами управління.

3. Дослідження сучасної системи управління державним сектором національного господарства виявило, що децентралізована модель управління, формування якої передбачало проведення активної промислової політики, на практиці призвела до складності відокремлення функцій власності від регуляторної політики держави, невідповідності структури державного сектору законодавству, відсутності уніфікованого правового та майнового статусу об'єктів управління. Тому подальший розвиток системи управління державним сектором національного господарства та координація регуляторно-управлінської функції держави повинні здійснюватись виходячи з принципів, які передбачають упровадження основ цілісності системи управління державним сектором, відповідність структури функціям у суспільній та комерційні сферах, поточне та перспективне планування розвитку, ефективне кадрове забезпечення, створення кодифікованої системи національного законодавства управління об'єктами державного сектору та норм взаємної відповідальності суб'єктів управління і господарювання, інституційної обмеженості.

4. Ураховуючи відсутність єдиного підходу до визначення ефективності управління об'єктами державного сектору, запропоновано виходити із принципу соціальної відповідальності як базового, дотримання якого об'єктами державного сектору не залежно від організаційно-правової форми передбачає формування відтворювальних пропорцій та забезпечення суспільними благами, що відповідає стабільній соціальній орієнтації економічного розвитку національного господарства в умовах ринкової системи.

5. На основі принципу соціальної відповідальності розроблено систему показників для оцінювання ефективності управління об'єктами державного сектору національного господарства, яка враховує взаємозв'язок між результати, внутрішніми умовами та ресурсним забезпеченням, що визначають еталонний режим функціонування об'єкта управління. Цей режим характеризується не просто зайнятістю персоналу, а рівнем доходу, що дозволяє відтворювати людський капітал в розширеному вигляді та забезпечувати населення суспільно необхідними благами. Оцінку проводили на основі визначеної послідовності зростання значень показників, які увійшли до системи. Із використання методів рангової статистик упорядковано фактичні значення розрахункових показників. У випадку фактичного їх зростання відповідно до еталонного режиму функціонування об'єкта досягається умова ефективності його управління.

6. Аналіз економічної ефективності державного сектору національного господарства виявив низький рівень упровадження ресурсозберігаючих моделей в цілому в економіці. При цьому не відбувається компенсації використання одного ресурсу за рахунок іншого, оскільки як продуктивність праці, так і використання основних засобів і нематеріальних активів протягом досліджуваного періоду більші в недержавному ніж у державному секторі національного господарства через недоліки управління та низьку інвестиційну базу. Ситуація погіршується неузгодженістю між метою та ступенем її досягнення в реалізації розвитку державного сектору.