Антимонопольна політика в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти антимонопольної політики держави

2. Необхідність антимонопольної політики та засоби її реалізації

3. Антимонопольна політика в Україні: аналіз основних тенденцій

4. Проблеми реалізації антимонопольної політики та шляхи їх вирішення

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави: необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічної теорії. Аспекти антимонопольної політики висвітлено у публікаціях таких авторів, як: А. Волченко та С. Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, О.Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко.

Однак у науковій літературі не нагромаджено достатньої кількості результативних досліджень, які б стали основою для теоретичного обґрунтування формування дієвого конкурентного середовища та гнучкої антимонопольної політики. Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження.

Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки. антимонопольний політика ринковий

Для досягнення зазначеної мети необхідно було розв'язати такі завдання:

· розкрити теоретичні основи функціонування антимонопольної політики;

· визначити необхідність антимонопольної політики та засобі її реалізації;

· дослідити антимонопольну політику в Україні та аналіз її основних тенденцій;

· визначити проблеми реалізації антимонопольної політики та знайти шляхи іх вирішення.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають у процесі формування і реалізації антимонопольної політики як важливої складової економічної політики держави.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні документи, наукові публікації у періодичних виданнях, підручники, посібники, інтернет ресурси.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, рисунків, списку використаних джерел.



1. Теоретичні аспекти антимонопольної політики держави

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Антимонопольна політика - комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [17, с.192].

Мета антимонопольного регулювання з боку держави - захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб'єктів господарювання [16, с. 57].

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб'єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці .

Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства .

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов'язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певних об'єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є:

· розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;

· комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

· експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

· підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права:

· американська - спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;

· європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій [10, с. 260].

Американська система бере свій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиття компаній.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська система антимонопольного права забороняє не саму монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому - більш економічному , ніж правовому - підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання, які зводяться до наступного:

· захист і стимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;

· Контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку;

· Сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача.

Отже розробка і реалізація антимонопольної політики дозволяє послабити процес монополізації економіки, сприяє посиленню її конкуренції.

2. Необхідність антимонопольної політики та засоби її реалізації

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Основним завданням Антимонопольного комітету України згідно зі статтею 3 зазначеного Закону є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

У 2014 році в Антимонопольному комітеті України розглянуто 4525 заяв та звернень з приводу порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що на 42,7 відсотка менше, ніж у 2013 році.

Протягом 2014 року органами Комітету проведено 217 виїзних перевірок дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції: 185 - суб'єктів господарювання та 32 - державних органів. Кількість перевірок суб'єктів господарювання у 2014 році порівняно з 2013 роком зменшилася в 4,1 разу. Скорочення кількості проведених перевірок обумовлено необхідністю зменшення адміністративного тиску на бізнес, зокрема, забороною на проведення перевірок суб'єктів господарювання у серпні - грудні звітного року.

Таблиця 2.1 Кількість заяв та звернень, розглянутих Антимонопольним комітетом України, та проведених перевірок[36, с. 23] .

Протягом 2014 року органами Комітету проведено 217 виїзних перевірок дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції: 185 - суб'єктів господарювання та 32 - державних органів. Кількість перевірок суб'єктів господарювання у 2014 році порівняно з 2013 роком зменшилася в 4,1 разу. Скорочення кількості проведених перевірок обумовлено необхідністю зменшення адміністративного тиску на бізнес, зокрема, забороною на проведення перевірок суб'єктів господарювання у серпні - грудні звітного року .

З метою забезпечення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та зважаючи на те, що забезпечення якості та доступності лікарських засобів має соціальне значення для держави та суспільства в цілому, Комітет системно проводить дослідження ринків лікарських засобів із вжиттям відповідних заходів з метою запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції. У другому кварталі 2014 року було започатковано дослідження ринку організації послуг роздрібної торгівлі лікарськими засобами, яке є продовженням здійснюваного у 2012 - 2013 роках дослідження на регіональних ринках роздрібної торгівлі лікарськими засобами, метою якого є з'ясування всіх факторів, які впливають на стан конкуренції на цьому ринку та на кінцеву ціну реалізації лікарських засобів в аптеці [35, c. 19].

Товарні межі ринку - послуги з організації роздрібної торгівлі лікарськими засобами і виробами медичного призначення. Учасники ринку - суб'єкти господарювання всіх форм власності, які здійснюють господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами на підставі відповідної ліцензії. Необхідну для проведення дослідження інформацію Комітет отримував від органів влади (Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби України з лікарських засобів, Державної фіскальної служби, Державної служби статистики), галузевих консалтингових компаній та інших. Для отримання фокусного відображення стану конкуренції на ринках організації послуг з роздрібної торгівлі лікарськими засобами було обрано 35 перелік аптечних мереж приватної та комунальної форми власності, які відповідають певним критеріям.

Так, було обрано 20 аптечних мереж, щодо діяльності яких здійснюється дослідження Комітету. Дослідженням також охоплено постачальників лікарських засобів - виробників та імпортерів лікарських засобів, оптових дистриб'юторів лікарських засобів. За отриманою інформацією, з 20 опитаних Комітетом аптечних мереж - 18 суб'єктів господарювання надають вітчизняним виробникам лікарських засобів, імпортерам лікарських засобів, організаціям, що представляють інтереси виробника/імпортера лікарських засобів, маркетингові послуги.

Об'єктом маркетингових послуг є лікарські засоби, вироби медичного призначення, ортопедичні вироби, дитячі товари, предмети гігієни, лікувальна косметика тощо. За наявною в Комітеті інформацією, замовниками маркетингових послуг з аптечних мереж виступають близько 100 суб'єктів господарювання. Оцінка впливу маркетингових послуг на стан конкуренції на ринках організації послуг роздрібної торгівлі лікарськими засобами та обґрунтованість ціноутворення на лікарські засоби буде здійснюватися Комітетом і в 2015 році. У межах проведення дослідження ринку організації послуг роздрібної торгівлі лікарськими засобами також досліджувалось питання щодо обґрунтованості значного зростання цін на лікарські засоби в аптечних закладах, яке відбулось у 2014 році[35, c. 40]

За результатами аналізу інформації, отриманої від оптових дистриб'юторів лікарських засобів, встановлено, що ціна лікарських засобів іноземного виробництва, яка вказується в договорах поставки в іноземній валюті, в більшості випадків у 2014 році не змінювалась. За результатами аналізу інформації, отриманої від оптових постачальників лікарських засобів, встановлено, що основний вплив на формування оптово-відпускної ціни імпортного лікарського засобу є ціна 36 закупівлі препарату із врахуванням зміни курсу валюти на час придбання та реалізації лікарського засобу. Принципи формування оптово-відпускної ціни на вітчизняні лікарські засоби є аналогічними за механізмом, оскільки ці засоби здебільшого виготовляються із субстанцій іноземного виробництва.

Оптово-відпускна ціна на лікарські засоби в національній валюті змінювалась пропорційно змінам курсу іноземних валют. Об'єктивними чинниками, які призводили до зростання цін на лікарські засоби, зокрема, є коливання курсу іноземних валют, а також введення на дану категорію товару з 1 квітня 2014 року податку на додану вартість (ПДВ) у розмірі 7 відсотків. Під час проведення дослідження ринку організації послуг роздрібної торгівлі лікарськими засобами Комітетом були надані обов'язкові для розгляду рекомендації оптовим дистриб'юторам лікарських засобів (товариству з обмеженою відповідальністю «Вента, ЛТД» та спільному українсько- естонському підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД») - припинити дії, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Дії ТОВ «Вента, ЛТД» та СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» при наданні аптечним закладам послуг з постачання оптових партій лікарських засобів та виробів медичного призначення в широкому асортиментному наборі винятково заводськими упаковками або кратною кількістю упаковок виробника, могли призводити до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, що було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідачі повідомили Комітет про виконання рекомендацій Комітету та вжиття заходів щодо усунення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та надали підтвердні документи про їх виконання. Крім того, було розпочато розгляд справи за ознаками вчинення товариством з обмеженою відповідальністю «МК «Медікус» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання 37 монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з роздрібної торгівлі лікарськими засобами шляхом встановлення таких цін реалізації товарів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції.

В межах розгляду справи Комітет надав ТОВ «МК «Медікус» обов'язкові для розгляду рекомендації - встановити в аптечних пунктах товариства такі ціни реалізації лікарських засобів, які б існували за умов значної конкуренції на ринку надання послуг з роздрібної торгівлі лікарськими засобами. ТОВ «МК «Медікус» повідомило Комітет про виконання рекомендацій. Зокрема, наказом по підприємству рівень торговельних (роздрібних) надбавок на лікарські засоби було знижено більш ніж на 10 відсотків.

Комітет у 2015 році продовжить проведення започаткованого у 2014 році дослідження ринку організації послуг роздрібної торгівлі лікарськими засобами, враховуючи соціальну важливість цих ринків. Протягом 2014 року на порушників законодавства про захист економічної конкуренції було накладено штрафів у загальному розмірі понад 99,3 млн грн, з яких понад 25,5 млн грн накладено за порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, майже 60,9 млн грн - за порушення у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем, більш ніж 4,1 млн грн - за порушення у вигляді недобросовісної конкуренції та понад 8,8 млн грн - за порушення інших видів.

Рис. 2.1 Структура штрафних санкцій, накладених органами Комітету на порушників у 2014 році, млн грн [36, c. 34]

Найбільші штрафні санкції були накладені:

- у розмірі 50,0 млн грн у справі про зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з видачі технічних умов інженерного забезпечення електропостачання об'єктів замовників (фізичних та юридичних осіб) для приєднання (збільшення приєднаної потужності) електроустановок замовників до власних місцевих (локальних) електричних мереж ПАТ «Полтаваобленерго», розташованих в межах Полтавської області, - на ПАТ «Полтаваобленерго»;

- у загальному розмірі 4,0 млн грн у справах про антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання під час участі у процедурі відкритих торгів на закупівлю послуг санаторно-лікувальних закладів із санаторно- курортного та відновлювального лікування застрахованих осіб і членів їх сімей - на «ТОВ «Здравіє» і ТОВ «Медреабілітація»;

- у загальному розмірі 2,4 млн грн у справах про антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю устаткування для автоматичного оброблення 60,9 61% 25,5 26% 4,1 4% 8,8 9% Зловживання монопольним (домінуючим) становищем Антиконкурентні узгоджені дії суб єктів господарювання Недобросовісна конкуренція Інші 39 інформації (комп'ютерна техніка)- на ТОВ «МК Інжиніринг» і ТОВ «Галант» [35, c.43]

Отже компаній які ведуть не добросовісну конкуренцію доволі багато і боротись з ними потрібно антимонопольному комітету, що він і робить з року в рік.

3. Антимонопольна політика в Україні: аналіз основних тенденцій

Антимонопольно-конкурентне законодавство - це законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності.

Антимонопольне законодавство в Україні представлене статтею 42 Конституції України, Главою 4 Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.).

На початку 90-х рр. ХХ ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов'язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціалістичного господарства.

У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство[8, c.98].

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначає, що недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Закон застосовується до відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарювання у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, у тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцію на її території, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон визначає неправомірним використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торгівельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.

Вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про природні монополії» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій.

Природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції, внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій у таких сферах:

· транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

· транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

· транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

· передачі та розподілу електричної енергії;

· користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

· управління повітряним рухом;

· централізованого водопостачання та водовідведення;

· централізованого постачання теплової енергії;

· спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

· ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством [24, c 112].

Закону визначає, що діяльність суб'єктів природних монополій та діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначити умови обороту товарів на ринку.

Даним Законом регулюються відносин органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Даний Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно з цим Законом суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

· на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

· не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

· частка на ринку товару становить 35 або менше відсотка, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

· сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки ринку, перевищує 50 відсотків;

· сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» визначає, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці [28, c.76].

Відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» Антимонопольний комітет України є органом оскарження процедур закупівель. Реалізація цих завдань у 2014 році відбувалася за складних умов. З березня звітного року Комітет працював у неповному складі - з 9 членів Комітету на посадах перебувало лише 5. Внаслідок цього істотно зросло навантаження на кожного з державних уповноважених. Відбулося припинення повноцінної роботи чотирьох територіальних відділень Комітету (з березня - в АР Крим та Севастопольського міського, з липня - серпня - Донецького та Луганського обласних), на які у 2013 році припадало 14 відсотків розглянутих заяв, 15 відсотків припинених порушень, 18 відсотків наданих рекомендацій та 12 відсотків сплачених штрафів. Діяльність Донецького та Луганського територіальних відділень вдалося відновити лише наприкінці року.

Порівняно з 2013 роком фактичне бюджетне фінансування Комітету зменшилось на 21,8 млн грн (або на 30,3 відсотка). При цьому, за серпень - грудень скорочення становило понад 70 відсотків. У зв'язку із скороченням фінансування, у серпні - грудні фактично працювало 40 - 50 відсотків передбачених штатною чисельністю працівників органів Комітету, відбувся відтік кадрів: кількість вакансій з липня по грудень 2014 року зросла в 1,7 разу. До прикладу, у 2014 році лише 13 фахівців Комітету забезпечували державну функцію контролю за концентрацією суб'єктів господарювання по всій Україні.

У зв'язку із забороною на проведення перевірок суб'єктів господарювання були обмежені можливості органів Комітету в частині виявлення дій, що мають ознаки порушень насамперед антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання. Незважаючи на це, основні кількісні показники, що характеризують обсяги роботи органів Комітету, у 2014 році у розрахунку на одного працюючого відповідали показникам 2011 - 2012 років або перевищували їх. Безпосередньо економічну ефективність діяльності Комітету у 2014 році характеризує перевищення попереджених унаслідок припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції неправомірних витрат і втрат юридичних і фізичних осіб над бюджетними витратами на утримання Комітету у 15 разів та перевищення зазначених бюджетних витрат вартісними показниками обсягу ринків, на яких унаслідок заходів Комітету поновлено умови добросовісної конкуренції, у 26,6 разу [35, c.17].

Функціонування конкурентного середовища в Україні у 2014 році відбувалося за складних умов, коли в національній економіці спостерігалася дія низки чинників, що негативно впливала на передумови конкуренції на вітчизняних ринках. Зокрема, відбулося скорочення обсягу пропозиції товарів, 6 робіт і послуг внаслідок загального спаду внутрішнього валового продукту, скорочення промислового виробництва, зменшення обсягів імпорту. Водночас мало місце зменшення обсягів платоспроможного попиту, обумовлене, зокрема, погіршенням фінансового результату підприємств, зростанням заборгованості з виплати заробітної плати, інфляційними процесами. Показником, який дозволяє оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці України, є частка підприємств, що діють на ринках різних типів, у загальному обсязі реалізованої продукції.

Таблиця 3.1 Порівняння результатів діяльності Антимонопольного комітету України у 2011, 2012 та 2014 роках [36, c. 39]

Рис. 3.1 Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2014 року, у відсотках [36, c. 48]

Згідно з даними досліджень, проведених Центром комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, на початок 2014 року на ринках, де структурні передумови конкуренції були повністю відсутні (тобто, ринках, на яких частка найбільшого суб'єкта господарювання становила понад 90 відсотків), реалізовувалося 11,8 відсотка продукції. У порівнянні з 2013 роком цей показник збільшився на 4,3 відсоткового пункту (в.п.). Частка в обсязі реалізації на ринках з домінуванням однієї фірми, монополізованих ринках та ринках з домінуванням одного суб'єкта господарювання (ринках, на яких частка найбільшого суб'єкта господарювання складала понад 35 відсотків) становила 25,4 відсотка. Цей показник знизився на 4,5 в.п. На олігопольних ринках (тобто, ринках, на яких частка трьох найбільших суб'єктів господарювання перевищує 50 відсотків) частка в обсязі продукції, що реалізується, становить 15,4 відсотка та у порівнянні з попереднім роком зменшилась на 1,5 в.п. Водночас майже половина продукції, а саме 47,4 відсотка, реалізується суб'єктами господарювання, що діють на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. На початок 2013 року цей показник становив 45,7 відсотка [35, c 43].

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв'язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

4. Проблеми реалізації антимонопольної політики та шляхи їх вирішення

Однією з основних вимог ринкової економіки є розвиток конкуренції суб'єктів підприємницької діяльності, усунення бар'єрів на шляху виходу їх на ринок товарів і послуг. Цьому не сприяє існуючий в Україні високий рівень монополізації ринку, що обмежує простір для конкуренції. За даними Антимонопольного комітету України, 536 промислових підприємств займають монопольне положення на 700 ринках (згідно з методикою Антимонопольного комітету, частка їх на відповідних загальнодержавних ринках перевищує 35 відсотків). Зокрема, найбільш монополізованими є ринки машинобудування (98 %), хімічної і нафтохімічної промисловості (68 %), металургії (45 %).

Крім того, існує велика кількість регіональних монополістів, серед яких виробники хліба, молочних та м'ясних продуктів. Це призводить до об'єднання виробників-монополістів проти інших суб'єктів господарської діяльності та споживачів, тиску органів влади і управління. Зосереджуючи у своїх руках важливі економічні важелі, вони намагаються отримати максимально можливі прибутки, працюючи виключно на свою користь, нав'язуючи своїм партнерам невигідні умови.

Зловживання монопольним становищем на ринку та інші порушення антимонопольного законодавства є найбільш частими в практиці регулювання підприємницької діяльності.

Одним із важливих організаційних засобів реалізації антимонопольної політики держави є контроль за поглинанням, злиттям, приєднуванням, ліквідацією і роз'єднанням інтеграційних утворень. Це необхідно з метою охорони і заохочення конкуренції, недопущення подальшої монополізації ринку, захисту інтересів споживачів, протидії зловживань суб'єктами монопольного положення, спрямованих проти інших учасників ринкових відносин і споживачів.

Для визначення поглинання, злиття, приєднання в законодавстві України, як і багатьох інших країн, використовується узагальнюючий термін «економічна концентрація». Вона охоплює всі способи встановлення одним суб'єктом підприємницької діяльності контролю над всією чи частиною господарської діяльності іншого суб'єкта підприємництва.

При розрахунку порівнювальних показників кожного учасника концентрації підсумовуються відповідні показники учасника концентрації чи групи осіб, які повністю або частково контролюють господарську діяльність учасника концентрації, а також тих осіб, чию господарську діяльність повністю чи частково контролює учасник концентрації [29, c.210].

У кожному випадку створення, реорганізації (злиття, приєднання) господарських суб'єктів структура ринку змінюється, тому за певних умов це може привести до його монополізації. Отже, необхідно враховувати ефект та можливі наслідки для конкуренції, враховуючи як позитивні, так і негативні наслідки цього явища.

Концентрація матеріальних, фінансових та людських ресурсів може сприяти більш ефективному їх використанню, зменшенню витрат на виробництво продукції. В той же час економічна концентрація може пошкодити розвитку конкуренції і як наслідок споживачам, створюючи основу для підвищення цін, обмеження вибору, зниження якості товарів. У цьому разі всі переваги концентрації отримує тільки виробник (постачальник) товару, а споживач програє чи, в крайньому разі, не має виграшу.

За сучасних умов формування ринку капіталу з метою запобігання росту монополізації ринків товарів та послуг і сприяння розвитку конкуренції передусім необхідна відповідна нормативна база.

За останні роки було прийнято певну кількість нормативних актів, націлених на заборону монополізації. Починаючи з 1992 року прийняті Закони України «Про обмеження монополізму і недопущення недоброякісної конкуренції в підприємницькій діяльності» і «Про Антимонопольний комітет України», антимонопольні норми, включені в інші закони, а також цілий ряд підзаконних актів (Постанови Кабінету Міністрів України та Укази Президента України) становлять антимонопольне законодавство України. Не зважаючи на значну кількість використаних актів антимонопольного законодавства і прискорення створення в останні роки правової бази реалізації антимонопольної політики держави, вони не є досконалими. Це можна пояснити недостатнім досвідом і браком часу для наявної чіткості її розробки. Як показує досвід інших держав, цей процес потребує певного часу. Так, наприклад, у США перші законопроекти про конкуренцію було прийнято в середині XIX століття, але процес формування законодавства не завершений до цього часу. Тому необхідне подальше удосконалення антимонопольного законодавства в Україні.

Група правопорушень охоплює певні види дій, які ґрунтуються на використанні суб'єктами підприємницької діяльності домінуючого положення та ринку і уражають інтереси інших учасників ринкових відносин. Ці порушення в діяльності вітчизняних підприємств достатньо розповсюджені. Наприклад, концерн «Укргаз», займаючи монопольне положення на ринку послуг з експлуатації побутових газових мереж, видав розпорядження, згідно з яким газові мережі повинні вводитись в експлуатацію за умови їх обладнання газовими лічильниками тільки семи вказаних концерном фірм, у той час коли була реальна можливість їх закупівлі у більшої кількості фірм. Крім того, концерн «Укргаз» намагався регулювати ринок за територіальним принципом, передбачивши закріплення кожного типу газових лічильників за конкретними областями і виробничими об'єднаннями газового господарства. Це закріплення не давало споживачам можливості вибору лічильників, запропонованих іншими товаровиробниками на кращих умовах.

Мав місце інший випадок. Бершадський електротехнічний завод займав монопольне положення на ринку температурних реле нетипового типу. Ціну за виріб завод значно завищував. Чинники, які призводили до її зростання, були пов'язані з необгрунтованим завищенням втрат на статті «матеріальні витрати» і порушенням методики розрахунку прибутку. Антимонопольним комітетом було прийнято рішення про зниження монопольно високої ціни до економічно обґрунтованого рівня, в результаті чого ціну було знижено більше ніж на 40 %, що забезпечило значну економію для споживачів і дало змогу передбачити необхідну продукцію.

Інший вид порушення антимонопольного законодавства включає колективні дії, пов'язані з монополістичними угодами. У відповідності до існуючого законодавства неправомірними вважаються дії підприємницьких структур у таких напрямках:

· встановлення (підтримка) монопольних цін (тарифів), знижок, націнок;

· розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягами їх реалізації чи закупівель або колом споживачів чи іншими ознаками;

· усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців та інших підприємців.

У закордонному законодавстві і судовій практиці подібні угоди кваліфікуються як монополістична і незаконна змова.

Відсутність розвинутого конкурентного середовища на більшості ринків сприяє укладанню між підприємцями угод, які дискримінують споживачів і номінальних конкурентів. Найбільш типовими для України є неправомірні угоди, направлені на інші підприємства, а також встановлення монопольних цін (тарифів).

Наприклад, за позовом асоціації «Укрзовніштранс» була розглянута правомірність спільної діяльності Одеського морського торгового порту і AT «Мортекс-Сервіс». Згідно із складеною між ними угодою, «Мортекс-Сервіс» мала виключне право на виконання транспортно-експедиційних послуг, коли згідно з діючим законодавством вибір експедитора є виключним правом відправника вантажу або вантажоотримувача, але ніяк не транспортної установи в даному випадку. Ця угода мала за мету усунення інших підприємців і встановлення підвищення монопольних тарифів на послуги [35, c. 47].

При організації і функціонуванні інтеграційних структур слід врахувати і виключити випадки дискримінації підприємців органами влади і управління. До цього слід відносити:

· заборону створення нових підприємств і інших організаційних форм підприємницької діяльності, також встановлення обмеження на окремі види діяльності, виробництво окремих видів товарів з метою обмеження конкуренції;

· примушування підприємців до вступу в асоціації, концерни, об'єднання, а також до пріоритетного укладання угод, першочергової доставки товарів певній групі споживачів;

· прийняття рішень щодо централізованого розподілу товарів;

· встановлення заборон на реалізацію продукції в інших регіонах;

· встановлення окремим підприємствам податкових і інших пільг;

· встановлення обмежень для окремих груп підприємців.

Дискримінацією підприємців визнається також укладання між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для виконання вище перерахованих дій. Останнім часом монопольні утворення органів галузевого управління зловживають економічною владою з метою дискримінації підприємницьких структур, особливо недержавного сектора. Для України це явище стає типовим, тому що монопольні утворення, намагаючись зміцнити своє становище, перетворюються в цілком сучасні структури. Так, у Донецькій області на базі обласного об'єднання молочної промисловості було створено AT «Дон-молпром», до складу якого входили 18 молокозаводів, не маючи права юридичної особи. Аналогічна структура склалася і в Луганській області. Це призвело до того, що ці об'єднання, представляючи інтереси молокопереробних підприємств області, по узгодженню з обласним управлінням сільського господарства визначили низьку закупівельну ціну молока. На жаль, час від часу схожа ситуація виникає в багатьох областях України по закупівлі сільгосппродукції на переробку. Монопольні підприємства та об'єднання з переробки продукції сільського господарства впливають на органи місцевої влади і управління з метою зниження закупівельних цін сільськогосподарських підприємств.

Важливе значення для формування інтеграційних структур має врахування вимог цінової політики держави. Вона знайшла відображення в Положенні про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи та послуги монопольних утворень (Постанова КБ України від 20.02.95 р. № 733).

Це Положення стосується природних монополій і господарських суб'єктів, які входять до переліку підприємств, що займають монопольне положення на загальнодержавному і регіональних ринках, а також тих, хто порушує вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримінаційні ціни. Слід підкреслити, що регулювання цін проводиться по відношенню до відповідного суб'єкта підприємницької діяльності, а не по окремих видах товарів та послуг. Згідно з Положенням регулювання цін на продукцію монопольних утворень проводиться встановленням:

· фінансових цін;

· граничного рівня цін;

· граничного рівня торгівельних надбавок та націнок;

· граничного нормативу рентабельності;

· введення обов'язкового декларування зміни ціни.

Набір організаційних способів встановлення ціни достатньо широкий. На практиці, найчастіше використовують фіксовані ціни, що менш за все стимулює зниження витрат на виробництво товарів чи послуг. На думку багатьох економістів, для ринкової економіки більш доцільне встановлення граничної ціни.

В антимонопольному законодавстві встановлюють форми попередження, відповідальність і компенсації на випадок заборонених дій. Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи [7, c.314].

При антимонопольних органах можуть бути створені спеціальні ради з питань монополізму і конкуренції. їхня діяльність має характер консультаційних і порадницьких послуг. До складу їх входять вчені, спеціалісти, представники економічних відомств і громадських організацій. Основним завданням цих рад є оцінювання ступеня монополізації в народному господарстві, підготовка пропозицій щодо напрямку демонополізації та розвитку конкуренції, удосконалення правового регулювання, що обмежує монополістичну діяльність.

Однак, одними законодавчими заборонами не можна досягти повної протидії порушенням монопольного законодавства. Для цього необхідно нормативне закріплення дійової системи засобів захисту від подібних правопорушень. З цією метою передбачена система штрафів:

· за зловживання монопольним станом на ринку, неправомірні угоди, дискримінацію представників органів влади і управління;

· за невиконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів -- у розмірі до 5% виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній рік, який передував тому, в якому надається штраф;

· за неподання або подання завідомо недобросовісної інформації -- в результаті до 0,5 % виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік;

· передбачено також і адміністративну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства;

Поряд із цим можуть застосовуватись санкції у вигляді заходів захисту: визначення недійсними засновницьких документів господарського суб'єкта, створеного з порушенням антимонопольного законодавства. По суті встановлюється обов'язковість суб'єктів господарської діяльності на отримання дозволу антимонопольних органів на створення господарських об'єднань. Це є основним організаційним засобом антимонопольної політики держави. Отримання дозволу антимонопольних органів для учасників економічної концентрації є необхідною умовою їх реєстрації. Тому до списку необхідних документів на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності входить рішення Антимонопольного комітету України.

Аналізуючи законодавство по встановленню контролю за економічною концентрацією, слід відзначити, що воно здебільшого збігається з подібним законодавством країн світу, яке забороняє антиконкурентні злиття фірм. Загальним правилом є обов'язкове інформування крупними компаніями державних органів про злиття з іншими компаніями на значні суми. Держава може заборонити нове об'єднання, направлене до створення монополії, що причиняє шкоду конкуренції на місцевому чи загальнодержавному ринку. Особливо суворо законодавство встановлює контроль за горизонтальними об'єднаннями крупних на даному ринку компаній.

...