Формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України

Таблиця 1

Рейтинги факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України у 2008 р. *

*Джерело: розраховано автором за оригінальним модельним рішенням

Відтак, з'ясовано, що явним лідером є Донецька область (І місце) - лідер за 5 факторами з 8-ми аналізованих, Львівська область - ІІ і ІІІ місця поділили Дніпропетровська, Івано-Франківська, Запорізька області. Така ситуація складається за рівнозначності внеску кожного з аналізованих факторів формування конкурентних переваг у підсумковий рейтинг. Рейтингова оцінка стала основою для визначення: 1) темпів промислового зростання в галузі та окремих її підгалузях за певними РЕС; 2) критичних факторів конкурентних переваг; 3) засобів корегування складу конкурентних переваг легкої промисловості; 4) інструментарію реалізації регіональної економічної політики розвитку галузі; 5) зони пріоритетного розвитку швейної та хутрово-хутряної промисловості у економічних районах, що взяті для дослідження.

Результати оцінювання дали змогу встановити обмеження щодо використання статистичного аналізу до моніторингу рівня конкуренції. Це обумовило необхідність застосування комплексного підходу до прогнозно-аналітичної оцінки КП на галузевому товарному ринку та експертного методу для узагальнення даних, що стосуються предмету дослідження. У розділі вибіркову сукупність складали 64 підприємства легкої промисловості Запорізької та Івано-Франківської областей, кількісна оцінка забезпечила екстраполяцію параметричних характеристик на генеральну сукупність. Результати свідчать: 1) абсолютний рівень конкуренції загалом по галузі невисокий; 2) у Івано-Франківській області агреговані оцінки рівня конкуренції як з боку українських виробників, так і підприємств дальнього зарубіжжя на 10 % більше, ніж загалом по Україні. На етапі оцінювання конкурентних переваг продукції місцевого виробництва порівняно з показниками по Україні, дальнього та ближнього зарубіжжя обчислено агреговані значення конкурентних переваг (розраховані за оцінками керівників підприємств), які засвідчили про сприятливу тенденцію для розвитку в Івано-Франківській області хутрово-хутряної підгалузі на місцевій сировині. За оцінками керівників підприємств галузі, репрезентативними факторами, що посилюють конкуренцію на ринках збуту, є: 1) скорочення внутрішнього платоспроможного попиту (І місце); 2) низькі ціни імпортних товарів; 3) зростання обсягу імпортних товарів. Інтерпретація отриманих результатів дала змогу вказати на параметри розвинутості виробництва легкої промисловості у Запорізькій та Івано-Франківській областях з погляду самих виробників, що суттєво розширює склад і поліпшує інформативність показників. Відтак, зазначено, що обстеження товарних ринків легкої промисловості регіонів є основою для: визначення домінант загальноконкурентних стратегій розвитку на галузевому ринку країни; усунення недоліків у функціонуванні сучасного регіонального ринку товарів легкої промисловості; розроблення системи заходів з формування та розвитку регіонального галузевого ринку.

У четвертому розділі «Методи експериментальної економіки в моделюванні траєкторії розвитку макрорайонів і напрямів нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів» дисертантом запропоновано методичне розв'язання проблем формування конкурентних переваг; обґрунтовано оригінальну адаптивну модель промислового зростання для нарощення конкурентних переваг легкої промисловості в регіональній економічній системі (РЕС); визначено оптимальний набір загальноконкурентних стратегій розвитку легкої промисловості регіонів України та проведено оцінювання пріоритетів стратегій нарощення її конкурентних переваг (КП).

Запровадження авторського методу аналітичної оцінки КП та динамічності розвитку легкої промисловості в регіональних економічних системах, а також результати аналізу вагомості її конкурентних переваг дали змогу виявити фундаментальні та результативні процедури формування й нарощення конкурентних переваг виробничо-економічних систем на мезорівні, виокремити найвагоміші регресори для побудови адаптивної моделі промислового зростання (МПЗ) з урахуванням імовірності нарощення легкою промисловістю конкурентних переваг. В основу побудови її елементного складу покладено принципи: реінжинірингу, економічної ефективності та селективно-пріоритетний (вони інкорпорують зміст цільових функціоналів по досягненню результатів і засвідчують параметричні характеристики дієвих механізмів нарощення конкурентних переваг легкої промисловості в межах регіональних економічних систем).

Пропонована до використання оригінальна схема добору елементного складу загальноконкурентної стратегії розвитку інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу, відтворена у взаємозв'язку із цільовим функціоналом самостійного регіонального промислового комплексу та орієнтирів розвитку галузі в межах регіональної економічної системи. Вона представлена у вигляді замкненого циклу із поступовим підвищенням складності аналітичної оцінки.

Наведена схема відтворює низку процедур, репродукованих за 23-ма ланками, з перманентно зростаючими вимогами до ефективності функціонування: а) виробничо-економічних систем; б) регіональних економічних систем; в) інтегрованих міжрегіональних економічних систем. Загальноконкурентна стратегія суб'єкта управління з пріоритетом цільового розподілу зусиль у напрямі зростання підприємств легкої промисловості у кожній регіональній системі уможливлює визначення: 1) рівнів формування і нарощення конкурентних переваг; 2) наслідків взаємовпливу і взаємодії зовнішніх та внутрішніх факторів у межах певного синергетичного поля; 3)технологій управління розвитком різнорівневих структур у будь-якому макрорайоні на засадах добору пріоритетних стратегій; 4) основних цільових функціоналів як інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК), регіонального промислового комплексу (РПК), так і легкої промисловості. Формалізований вигляд побудови моделі промислового зростання виражено наступною функцією (1):

(1),

де Y_xi - процес управління розвитком окремої складної системи (ІМПК, РПК чи легкої промисловості); S - ціль діяльності будь-якої складної системи; U чи U_xi - сукупність способів, засобів та організаційно-економічних впливів, що дасть змогу досягти орієнтирів промислового зростання; J - цільовий параметр або факт досягнення цілі; T - використовувані технології у промисловому виробництві; R - стратегічний (сировинний, ресурсний, економічний, виробничий, інноваційний, організаційний тощо) потенціал; W - керуючий вплив (сконцентровані зусилля) для досягнення цілі; X - інформаційно-управлінські впливи на об'єкти управління (ІМПК, РПК та легку промисловість у їх межах) та, відповідно, матеріально-енергетичні впливи на вибір технологій управління і світосприйняття суб'єктами управління змін параметрів конкурентних переваг.

Наведене модельне вирішення (1) засвідчує існування наступних аксіом: 1) сформувати органічну й ефективну систему управління нарощенням конкурентних переваг неможливо без визначення цілі та критерію оцінювання, добору відповідних способів, засобів та регуляторів; 2) адекватність та адаптивність технологій управління промисловим зростанням залишається однаково значимими для суб'єктів управління будь-якого рівня (ІМПК, РПК чи легкої промисловості); 3) для реалізації визначених стратегіями завдань система управління формуванням конкурентних переваг здатна: визначити об'єкти локалізації зусиль; мобілізувати останні та реалізувати за напрямами; встановити щільні зв'язки між рівнями управління (ІМПК, РПК та легкою промисловістю) для досягнення ІМПК загальних цілей промислового зростання й нарощення конкурентних переваг за використання потенціалу легкої промисловості регіональних економічних систем.

Дисертантом сформульовано низку стратегічних напрямів нарощення конкурентних переваг галузі, що включають політику диверсифікації, поліпшення якості продукції, розширення сировинної бази галузі, прискореної модернізації устаткування і технологій, формування та розвитку ринкових інфраструктур, зростання та підтримки малих підприємств, інновацій у галузі, виділення пріоритетних областей та напрямів, посилення конкуренції на внутрішньому ринку, які доцільно розглядати з погляду їх застосовності та оптимальності для розвитку легкої промисловості у визначених економічних районах. Це дало змогу обґрунтувати механізми реалізації загальноконкурентних стратегій із визначенням специфічності політик, чинників їх формування, конкретних кроків, відповідних функцій, критеріїв та результатів адаптації в умовах ресурсного обмеження. При цьому обчислення ступеня пріоритетності стратегій здійснено за розробленою методикою оцінки пріоритетів стратегічних напрямів нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів, яка базується на технології багаторівневого стратегічного моделювання AHP/ANP. У роботі представлено послідовність вирішення проблеми вибору пріоритетів конкурентних переваг легкої промисловості регіональних економічних систем, що структурована у вигляді ієрархічного складу елементів. Вищий рівень становить мета, нижчий - набір альтернатив (стратегій), при цьому проміжні ступені займають критерії (фактори, від яких залежать подальші оцінки).

Побудована система вибору пріоритетів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів описує: а) кореляційно-регресійну залежність кожного ієрархічного рівня від факторів конкурентних переваг; б) зміст завдань, що вирішуються у блоках; в) визначені (з урахуванням економічного паритету за аналітичними функціями раціональності) стратегічні напрями забезпечення найвищого рівня конкурентних переваг легкої промисловості регіонів.

Дисертант дійшов висновку, що відносну величину рейтингу кожного об'єкта в ієрархії можна описати оцінкою відповідного йому елементу нормалізованого власного вектора матриці пріоритетів. Синтезуючи пріоритети (починаючи з ІІ рівня) від провідного до похідного, помноживши локальні пріоритети на пріоритет відповідного критерію попереднього рівня, за сумою значень впливу елементу (відповідно до критеріїв оцінювання) можна визначити найбільш значимі проблеми й перешкоди при формуванні конкурентних переваг, мобілізувати резерви на результативних напрямах, знизивши цим самим розмірність вхідних параметрів досліджуваної проблематики. Відстеження впливу найнижчого рівня ієрархії елементів на найвищий через проміжні здійснено з верхньої точки, де кількісно визначено ступінь впливу ІІ-го рівня (фактори конкурентних переваг) на І-й (нарощення конкурентних переваг). Для чого використано методику кореляційно-регресійного аналізу з побудовою матриці парних порівнянь, що сформована з наступних елементів: територіальне розміщення виробництва, сировинні ресурси, трудові ресурси, виробничий потенціал, фінансові ресурси, інфраструктура, інвестиційні ресурси, умови попиту. Їх оцінено за шкалою від 1 до 9 із зворотними величинами. Для матриці верхнього рівня обчислено скалярний вектор пріоритетів, у якості якого виступає її власний вектор, а елементи останнього є нормалізованими (вагові коефіцієнти у сумі складають 1). За розрахунками отримано: найбільший вплив на І-й рівень серед елементів ІІ-го мають фінансові ресурси (0,287), виробничий потенціал (0,204), інноваційні ресурси (0,196) та інфраструктура (0,105). Вагомість впливу ІІІ-го рівня «Основні сили впливу» на ІІ-й рівень обчислено за чотирма елементами (підприємства галузі, асоціації, регіональні і державні органи управління), що дало змогу встановити домінанту формування й нарощення конкурентних переваг - систему державного регулювання економікою. Визнано, що на ІІІ-му і ІV-му рівнях мережу парних порівнянь необхідно розгалузити на чотири, а на V-му - знов з'єднати воєдино (послідовно розглядається вплив загальноконкурентних стратегій на зміст завдань, що вирішуються у відповідних блоках). Сформувавши таким чином матрицю (з векторів пріоритетів) та помноживши скалярні величини на вектор пріоритетів ІІІ-го рівня, отримано вектор пріоритетів стратегій щодо підвищення конкурентних переваг галузі в РЕС (один вектор пріоритетів розмірності 9). Кожен його елемент засвідчує ступінь впливу відповідної стратегії (представлених на VІ-му рівні) на І-й рівень (нарощення конкурентних переваг) через проміжні критеріальні значення.

Пропоновані до використання науково-методичні засади оцінювання пріоритетів дали змогу виокремити наступні найбільш значимі регресори: фінансові ресурси, виробничий потенціал, інноваційні ресурси та інфраструктура. За ними встановлено ключові об'єкти локалізації зусиль для нарощення конкурентних переваг галузі, а саме: інвестиційне забезпечення, виробничо-технічне і технологічне переозброєння, формування і розвиток галузевого ринку. За результатами експертної перевірки методичних підходів доведено: а) пріоритетну роль при рішенні проблем відводиться державним і регіональним органам управління; б) найбільш пріоритетними стратегічними напрямами нарощення конкурентних переваг легкої промисловості економічних районів, що прийняті для дослідження, є сприяння малому бізнесу, активізація інноваційних процесів, формування і розвиток ринкової інфраструктури.

У п'ятому розділі «Органічне функціонування легкої промисловості регіонів України в контексті реалізації домінант промислового зростання» запропоновано структуру і специфічні функції механізмів інституціональних та інноваційних трансформацій у легкій промисловості та окремих її підгалузях; удосконалено методи державного регулювання на різних рівнях управління промисловістю; визначено комплекс заходів щодо формування інфраструктури регіонального ринку товарів легкої промисловості; спрогнозовано наслідки інкорпорації потенціалу регіональних промислових комплексів (РПК) до сукупних можливостей інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу, що дало змогу сформувати підґрунтя для побудови сценарного прогнозу основних макроекономічних показників розвитку як легкої промисловості в регіональній економічній системі (РЕС), так і інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК) загалом.

Аналіз масштабів інноваційних змін у національному господарстві та зарубіжного досвіду активізації процесів у легкій промисловості засвідчили: найбільш ефективною організаційно-правовою структурою в умовах економічної нестабільності є фінансово-промислові групи (ФПГ) та холдинги. Запровадження зазначених форм організації виробництва в контексті реінжинірингу малого бізнесу дає змогу: 1) провести у мінімальні терміни реструктуризацію легкої промисловості; 2) забезпечити якісною продукцією певні сегменти галузевого ринку; 3) інтегрувати підприємства швейної підгалузі Донецького і Придніпровського економічних районів та створити ФПГ на холдинговій основі чи у формі акціонерних товариств. Для посилення регулюючого впливу держави дисертантом пропонується організація державних холдингів шляхом капіталізації боргів підприємств галузі, емісії акцій під суму боргу і формування контрольного пакета акцій у держави. Для визначення сутнісних характеристик інноваційно-інституційних змін використано розроблену в межах дисертації методику інституціональних трансформацій в окремих підгалузях легкої промисловості, її детально опрацьовано з розширенням масштабів застосування в хутрово-хутряній галузі Карпатського, Подільського, Поліського районів для розв'язання оптимізаційних завдань щодо нарощення її конкурентних переваг. Пропонована методика: 1) базується на принципах: технологічної взаємозалежності виробництв, які комплексуються; забезпечення ефективності комплексного підприємства; раціоналізації майнового комплексу; 2) реалізується за етапами: а) адаптація вітчизняного, зокрема регіонального досвіду побудови організаційних структур підприємств хутрово-хутряної промисловості та взаємопов'язаних галузей; б) добір та обґрунтування принципів формалізації завдань щодо реалізації перетворень; 3) формування інформаційно-методичної бази даних; 4) обчислення економічних результатів за імовірними варіантами перебігу подій; 5) вибір оптимального (найбільш ефективного) сценарію та перевірка його адекватності існуючим соціально-економічним процесам; 6) розроблення цільової програми інституціональних перетворень; 7) удосконалення змісту і функцій ресурсно-функціональних механізмів формування й нарощення конкурентних переваг.

Прогнозно-аналітична оцінка параметрів розвитку хутрово-хутряної промисловості у Івано-Франківській області показує: а) комплексоутворюючим фактором подальшого зростання підгалузі є посилююча взаємозалежність окремих стадій відтворювального процесу (виробництво кормів; хутрове звірівництво; виробництво предметів споживання з хутрово-хутряної сировини (пальта, шапки); реалізація готової продукції споживачу (торгівля)); б) прикметною ознакою сучасного історичного етапу є відсутність щільних міжгалузевих зв'язків, нераціональна комунікаційна структура взаємодії між галузями пропонованих до комплексування (звірівництво - хутрово-хутряна промисловість - торгівля), що обумовлює нерівномірність прибутку за видами економічної діяльності; в) в межах комплексного об'єднання усувається нераціональність, структурна та функціональна складність виробничо-економічної системи за рахунок алокаційної ефективності, обміну-перерозподілу не лише фінансового прибутку на користь менш рентабельних (але життєво важливих ланок єдиного циклу), а й інших видів стратегічного потенціалу. Встановлено, що величина очікуваного повного економічного ефекту від проведених інституціональних перетворень підприємств підгалузі буде більшою, ніж сума ефектів за окремими статтями перетворень (синергетичний ефект), що уможливлює розроблення механізмів реалізації інноваційних трансформацій в легкій промисловості регіонів, які включають: 1) регулятори підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва (це стосується підприємств швейної промисловості); 2) засоби прискорення модернізації та техніко-технологічного переозброєння галузі (введення спрощеного порядку консервації не завантажених потужностей зі звільненням активів від оподаткування, зменшення ставки податку на прибуток при виведенні з експлуатації застарілого і зношеного обладнання, врахування у собівартості додаткової амортизації переоцінених ОВЗ); 3) методи організаційно-економічного характеру для формування та розвитку інфраструктури ринку обладнання, що було у використанні; сприяння підприємствам малого і середнього бізнесу в придбанні такої техніки; звільнення їх від мита та ПДВ на технологічне обладнання, що не виробляється в Україні і закуповується за її межами; 4) важелі державного регулювання економіки для створення підприємств за державної участі з лізингу обладнання для легкої промисловості регіонів з субсидованим відсотком за кредит, венчурних підприємств та використання корпоративного венчурінга, завдяки якому з'єднуються: процес швидкого реагування на зміни ринку та упровадження прогресивних технологій, комерційний, фінансовий і технічний потенціал крупних компаній, оптимізація механізму збору та розповсюдження науково-технічної інформації шляхом трансферту технологій.

За результатами діагностики ефективності функціонування системи управління трансфертом сучасних технологій в легкій промисловості регіональних економічних систем, запропоновано:

– створення галузевої міжфірмової інфраструктури: ринку консультацій, центрів демонстрацій нових видів вітчизняної і зарубіжної продукції, обміну науково-технічною інформацією щодо власних вітчизняних розробок;

– основні елементи організаційно-економічного механізму державного регулювання діяльності галузі у сучасних умовах, зокрема підсистеми: а) формування і підтримки конкурентного середовища, що включає інструментарій антимонопольного регулювання, розвитку малого і середнього бізнесу, антидемпінгової політики, захисту вітчизняних товаровиробників; система, яка регулює розміри грошової маси в обігу (у т. ч. інструменти кредитно-грошової політики); б) функціонування інфраструктурних інститутів ринку, що обслуговують легку промисловість регіонів;

– ухвалення нового проекту Закону України «Про мале підприємництво» та його домінант із: раціональним розподілом функцій між центральними, регіональними і місцевими органами державної влади; делегуванням широких повноважень на рівень адміністративно-територіальних одиниць та органів місцевого самоврядування при збереженні за центральними органами загальних координаційних функцій, що забезпечують єдність економічного простору і господарського регулювання; визначенням ієрархічної інфраструктури підтримки малого бізнесу.

Оскільки для легкої промисловості регіонів характерним є низький рівень культури ринкових відносин, нерозробленість нормативно-правового забезпечення, значний вплив кримінальних структур, загострення проблеми збуту продукції, то дисертант пропонує: комплексний розвиток регіональних ринків, і формування надійної інфраструктурної бази; класифікацію основних елементів інфраструктури ринку легкої промисловості економічних районів за комплексами потенціалів: організаційний, матеріальний, інформаційний, фінансово-кредитний, кадровий, нормативно-правовий, з їх градацією на «раніше існуючі», «нові» та «ті, яких бракує». Пропонована класифікація елементів інфраструктури розглянута за двома класифікаційними ознаками: функціональною та за рівнем розвитку інфраструктури. Виділення елементів інфраструктури в окрему групу «ті, яких бракує» дає змогу визначити перспективні напрями розвитку інфраструктури регіонального ринку та реалізації регіональної політики.

Дисертантом побудована динамічна модель реалізації впливу оригінальних механізмів структурно-функціональної оптимізації на характер регіональної політики (МСФО_РП) в державі, що отримана за результатами перепроектування та моделювання ефективності функціонування інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК) в умовах нестійкого економічного середовища. Комплекс процедур викладено автором відповідно до алгоритму реалізації процесів афіліації стратегічного потенціалу РПК та їх регенерації. Останньою передбачено послідовне виконання взаємопов'язаних ланок (у замкнутому циклі) інтеграції РПК у єдиний ІМПК. Формалізований вигляд сутності та змісту МСФО_РП представлено у вигляді формули (2):

МСФО_РП = (ЦФ_{МПЗ/ІМПК: ?РПК?ЛП} U МІП_ЛП ? МІТ_ЛП ) ? СУЯ_ПП ? (СДР_Е U СРД_ІМПК U ОРГС_ІМПК) U СП_ІМПК ? М_ОЕЦК (2),

де МСФО_РП - механізми структурно-функціональної оптимізації регіональної політики, що передбачають формування ІМПК на засадах реалізації концепції афіліації стратегічного потенціалу РПК та їх регенерації; ЦФ_{МПЗ/ІМПК: ?РПК?ЛП} - цільовий функціонал промислового зростання ІМПК у взаємозв'язку із функціоналами елементних РПК, за пріоритетами легкої промисловості; МІП_ЛП - механізм інноваційних перетворень в легкій промисловості; МІТ_ЛП - механізм інституціональних трансформацій у легкій промисловості; СУЯ_ПП - система управління якістю промислової продукції; СДР_Е - система державного регулювання економікою з конститутивними дієвими компонентами, а в її межах: а) СРД_ІМПК - субсистема регулювання діяльності ІМПК; б) ОРГС_ІМПК - оптимізаційна ресурсно-галузева структура ІМПК; СП_ІМПК - стратегічний потенціал ІМПК, що сформовано у разі поєднання сукупних потенціалів РПК; М_ОЕЦК - мережа організаційно-економічних центрів координації процесів, що ініціюють формування й нарощення КП. Останні створено і запроваджено в районі для коригування та забезпечення дієвості функцій, реалізації пріоритетів промислового зростання відповідно до РЕІ.

Параметри щільності зв'язків у мережі організаційно-економічних центрів координації в межах окремого ІМПК обчислено методом структурних матриць (за матрицею кореляції між ключовими компонентами економічного зростання ІМПК). При чому в останню автором інкорпоровано шестимірні функціонали (рис. 1).

За розробленими моделями оцінювання-прогнозування промислової та фінансово-промислової інтеграції (кожен обчислено за п'ятьма рівнями складності) галузей у межах окремого ІМПК побудовано сценарний прогноз орієнтирів промислового зростання Донецького, Придніпровського ІМПК та Карпатського, Подільського і Поліського ІМПК у разі: 1) інерційного розвитку галузей і виробництв за елементними РПК; 2) реалізації концепції афіліації стратегічного потенціалу РПК та їх регенерації (при інкорпорації окремих елементних РПК у єдиний ІМПК) з урахуванням генеруючого впливу стратегії формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіональної економічної системи.

Рис.1. Матриця парних коефіцієнтів кореляції зв'язків в межах М_ОЕЦК - мережі організаційно-економічних центрів координації

Прогнози, що побудовані за узагальненим інтегральним показником (показником КП певного ІМПК) з урахуванням у стохастичній фазі моделювання коефіцієнта імовірних ризиків і загроз розвитку ІМПК, дають змогу констатувати наступне, у разі:

1) підтримки інерційності детермінант промислового зростання - для виходу на траєкторію позитивних змін як легкої промисловості, що функціонує у межах елементних РПК (так і окремого ІМПК) будь-які зусилля щодо регенерації стратегічного потенціалу зумовлять: а) позитивні зміни лише на рівні 2025 р. відносно 2008 р.; б) при цьому значення у 2009 р. КП_{ДП ІМПК} становитиме 0,51 (мінімальне значення 0,05), а параметри КП_{ППК ІМПК} - 0,62; в) деструктивна динаміка зумовить подальше зменшення параметрів узагальненого інтегрального показника конкурентних переваг у 2010 р. до рівня КП_{ДП ІМПК} - 0,32, а КП_{ППК ІМПК} - 0,31;

2) реалізації стратегії інкорпорації потенціалів РПК у ІМПК: а) у 2010 р. буде досягнуто до кризових параметрів розвитку промисловості та РПК, що входять до складу ІМПК, 2007 р.; б) у 2015 р. - буде забезпечено достатній приріст інвестицій та інноваційних витрат; в) у 2030 р. - зміни в структурі промислового виробництва як в межах елементних РПК, так і у ІМПК дають змогу збільшити частку наукоємних галузей у структурі промисловості України у 1,8 рази щодо рівня 2008 р. (при цьому, КП_{ДП ІМПК} становитиме майже 10,02 - максимальне значення 11,39, а КП_{ППК ІМПК} - 10,11).

Вірогідність та адекватність реальним соціально-економічним процесам авторських моделей промислового зростання та цільових орієнтирів розвитку окремих інтегрованих міжрегіональних промислових комплексів досягнуто за використання сформованої у дослідженні системи показників, методичного інструментарію оцінювання конкурентних переваг легкої промисловості, провадження діагностики та прогнозування наслідків отримання синергетичного ефекту при інкорпорації потенціалу елементних РПК в інтегрований міжрегіональний комплекс.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично узагальнено та запропоновано нове вирішення важливої науково-прикладної проблеми щодо формування конкурентних переваг легкої промисловості регіональної економічної системи України. Подано нові науково обґрунтовані розробки за результатами ретроспективного аналізу розвитку і регулювання діяльності легкої промисловості Донецького, Придніпровського, Подільського, Поліського і Карпатського економічних районів, концепції та стратегії розвитку галузі, механізми їх реалізації, що має важливе значення для економічної безпеки країни. Основні результати дисертаційної роботи дали змогу дисертанту дійти низки теоретичних і науково-практичних висновків, зокрема:

1. Визначено, що витоками розвитку теорії конкурентних переваг виступають методологічні підходи, сформовані в межах теорії конкуренції представниками школами класичної та неокласичної політекономії, які опрацювали моделі чистої монополії, досконалої, монополістичної та олігополістичної конкуренцій. Завдяки домінуючим у сучасній економічній теорії підходам: структурного, поведінкового та функціонального, конкуренцію у ринковій економіці визначено або як процес, або як статичне явище. У процесі дослідження запропоновано дефініційне визначення поняття «конкурентні переваги галузі регіону» тлумачити як сукупність характеристик галузі, її підприємств та продукції, які визначаються під впливом зовнішніх чинників в певний період часу порівняно з конкурентами. Таке формулювання враховує одночасно конкурентні переваги продукції, підприємств і галузі, можливості конкурентів, тимчасову і територіальну приналежність цієї категорії, розвиненість стратегічного потенціалу для подальшого розвитку продуктивних сил на рівні регіональної економічної системи.

2. Запропоновано та систематизовано базові положення теорії формування й нарощення конкурентних переваг регіональних промислових комплексів, що передбачають виокремлення в якості центру «локалізації зусиль», «ініціювання процесів нарощення конкурентних переваг регіональних промислових комплексів» та цілеорієнтації для забезпечення ендогенноспрямованого розвитку регіонів саме економічну діяльність легкої промисловості. Це обумовило доведення доцільності просторового поєднання декількох прилежних регіональних промислових комплексів у інтегровану макроструктуру - інтегрований міжрегіональний промисловий комплекс (ІМПК). А використання конститутивно-ключових принципів системного, програмно-цільового та синергетичного підходів щодо провадження процесів інтеграції дало змогу сформулювати зміст концепції афіліації стратегічного потенціалу регіональних промислових комплексів та їх регенерації (КАСПР_РПК).

3. Удосконалено класифікацію стратегій формування конкурентних переваг регіональних промислових комплексів України, що передбачає доповнення наступними напрямами їх реалізації: локалізації зусиль; афіліаційна (інтеграційна на міжрегіональному рівні), алокаційна (перерозподілу), комплексування (інтеграційна на галузевому рівні). Удосконалено систематизацію ключових факторів прямого та опосередкованого впливів, які формують конкурентні переваги легкої промисловості регіональних економічних систем через введення додаткових системоутворюючих регуляторів: а) економіко-географічного впливу через визначення низки показників (транспортна доступність до інших територій держави, до інших країн, до сировинних ресурсів, до ринків збуту, транспортних шляхів); б) умовами попиту на товари соціально-орієнтованої галузі через включення показників рівня життя населення (рівень доходів населення, загальний фонд споживання населення; середня оплата праці; співвідношення мінімальної/середньої заробітної плати; вартість мінімального споживчого кошика).

4. За результатами аналізу усталених методичних підходів до оцінювання конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України доведено необхідність застосування методів системного аналізу, комплексних і синтезуючих підходів та експертних опитувань при їх оцінюванні-прогнозуванні. Базуючись на цих позиціях, в дисертації удосконалено методичні підходи до оцінки інституціонального середовища формування конкурентних переваг легкої промисловості регіонів країни з виділенням наступних перешкод: надмірна нестабільність формальних правил; викривлення системи неформальних правил у бік корупції; недосконалість судової системи як системи санкцій за невиконання правил; проблеми політичних організацій, що виявляються у створенні адміністративних інституційних бар'єрів на шляху розвитку конкуренції; нерозвиненість громадських організацій по захисту підприємців і покупців.

5. Розроблено дієві механізми структурно-функціональної оптимізації регіональної політики (вони показують багатогранність регіонального економічного інтересу) при афіліації окремих регіональних промислових комплексів у інтегровану складну структуру на єдиній стратегічній основі шляхом визначення п'яти компонент (потенціалів, об'єднаних на факторній основі), які є елементами як загального механізму управління промисловістю, так і елементного регіонального промислового комплексу. Обґрунтовано зміст механізму реалізації регіональної політики як сукупність організаційно-економічних і адміністративних методів впливу, важелів та інструментів регулювання. Це здійснено за пріоритетами промислової політики шляхом реалізації стабілізуючого та стимулюючого етапів, що ініціюють процеси сприяння соціально-економічному розвитку легкої промисловості регіонів.

6. Здійснено комплексну прогнозно-аналітичну оцінку розвитку та результативності регулювання діяльності легкої промисловості Донецького, Придніпровського, Карпатського, Подільського і Поліського економічних районів із метою виявлення резервів підвищення їхніх конкурентних переваг. Експериментальну перевірку отриманих значень проведено за алгоритмом розрахунку за використання оригінального узагальненого інтегрального показника - критерію оцінки конкурентних переваг (межі якого змінюються від 0,05 до 11,39).

Накопичені проблеми у галузі та відсутність системного підходу до реформування і модернізації легкої промисловості спричиняє невиправдано повільний її розвиток та зумовлює глибокі диспропорції між якісними і ціновими показниками продукції на внутрішньому регіональному ринку країни. Серед економічних районів основним виробником продукції легкої промисловості визнані Карпатський, Поліський і Подільський райони, в яких у сукупності виробляється 40,1 % продукції легкої промисловості. Найнижчі показники має Донецький та Придніпровський райони, частка виробництва галузі яких становить 16,0% від загальнодержавного рівня, яка протягом 1990-2008 рр. знизилася у 1,3 рази.

7. Розроблено методичні підходи до оцінювання факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів. За використання критеріальних оцінок обґрунтована та побудована система показників, яка дає змогу охарактеризувати фактори конкурентних переваг легкої промисловості у регіонах (економіко-географічне положення, сировинні, трудові, фінансові, інноваційні ресурси, виробничий потенціал галузі, інфраструктура та умови попиту на галузевому ринку). За комплексами модельних рішень здійснено рейтингову оцінку факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів і з'ясовано: а) лідером за конкурентними перевагами є Донецька область (І місце) - за 5 факторами з 8-ми аналізованих, Львівська обл. - ІІ місце і ІІІ місце поділили Дніпропетровська, Івано-Франківська, Запорізька обл.; б) необхідність реструктуризації легкої промисловості регіональних економічних систем, що стосується розвитку у визначених економічних районах двох підгалузей даної сфери - швейної та хутрово-хутряної.

8. Представлено авторські способи оцінювання конкуренції та конкурентних переваг, що базуються на методиці діагностики, яка враховує репрезентативні фактори впливу, пріоритетні напрями розвитку галузі та зміцнення конкурентних позицій регіонів. Дослідно-експериментальна перевірка адекватності пропонованого інструментарію дала змогу: а) отримати узагальнені дані щодо рівня конкуренції на регіональних галузевих ринках на прикладі Запорізької та Івано-Франківської обл.; б) порівняти отримані результати з ситуацією у легкій промисловості України загалом. Інтерпретація параметричних значень засвідчила об'єктивність отриманих кількісних оцінок розвинутості легкої промисловості з погляду самих виробників за фактором «конкурентні переваги», що суттєво поліпшує інформативність бази даних для прогнозування.

9. За результатами опрацювання домінант стратегії формування й нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів розроблено структурно-логічну схему добору елементного складу загальноконкурентної стратегії інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу. Її виконано за алгоритмом замкнутої природи за взаємопов'язаними етапами у взаємозв'язку із цільовим функціоналом самостійного регіонального промислового комплексу та орієнтирами розвитку інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу. Запропоновані етапи відтворюють низку процедур, репродукованих за циклом, з перманентно зростаючими вимогами до ефективності функціонування: а) виробничо-економічних систем; б) регіональних промислових комплексів; в) інтегрованих міжрегіональних економічних систем.

При цьому в основу методики оцінювання пріоритетів стратегічних напрямів нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регiонiв покладена технологія багаторівневого моделювання AHP/ANP. На підставі проведених досліджень встановлено, що найбільш пріоритетними стратегічними напрямами нарощення конкурентних переваг легкої промисловості регіонів є реінжиніринг бізнес-процесів, що забезпечує зростання малого бізнесу, стимулювання інноваційної діяльності та формування і розвиток ринкової інфраструктури.

10. Сформульовано об'єктивні передумови для інтеграції підприємств швейної підгалузі та створення фінансово-промислових груп як на холдинговій основі, так і у формі акціонерних товариств. Для посилення регулюючої ролі держави у економічному зростанні галузі на рівні регіональної економічної системи запропоновано організацію державних холдингів провадити шляхом капіталізації боргів підприємств легкої промисловості, емісії акцій під суму боргу і формування контрольного пакета акцій держави.

Розроблено методичні підходи провадження інституціональних змін у хутрово-хутряній промисловості регіонів за принципом комплексування виробництв різних галузей. Послідовність реалізації даної процедури включає сукупність адекватних способів і принципових положень, які визначають алгоритм трансформацій, основні регулятори та механізми виконання робіт на окремих етапах реструктуризації промислового комплексу.

11. Запропоновано структуру і функції організаційно-економічного механізму регулювання діяльності легкої промисловості, обґрунтовано його рівні, принципи реалізації дії, ресурси та інструментарій. Основними елементами цієї субструктури є системи: а) формування і підтримки конкурентного середовища, що включає інструменти антимонопольного регулювання, розвитку малого і середнього бізнесу, антидемпінгової політики, захисту вітчизняних товаровиробників, індикативного планування, взаємодії із спорідненими та підтримуючими галузями; б) інфраструктурних інститутів ринку легкої промисловості, що включає інструменти економічного і нормативно-правового регулювання; в) регулювання розміру грошової маси в обігу, що включає інструменти кредитно-грошової політики, підтримки рівня внутрішніх цін і регулювання інфляційних процесів.

12. Удосконалено класифікацію елементного складу інфраструктури ринку продукції легкої промисловості економічних районів за ознаками: функціональній та рівень розвитку. Класифікація передбачає розмежування комплексів потенціалів (організаційний, матеріальний, інформаційний, фінансово-кредитний, кадровий, нормативно-правовий) з їх градацією на «раніше існуючі», «нові» та «ті , яких бракує».

Запропоновано склад механізмів реалізації інноваційних трансформацій у легкій промисловості регіонів та окремих її підгалузях. Він включає сукупність заходів, засобів і регуляторів організаційно-економічного впливу та ресурсно-функціонального забезпечення щодо: а) розвитку малого й середнього підприємництва у легкій промисловості (у т. ч. швейної); б) прискорення техніко-технологічного переозброєння (звільнення виробництва від обладнання, яке не використовується); в) інтенсифікації процесів модернізації та оновлення виробничого потенціалу; г) забезпечення результативності функціонування виробництва через створення підприємств за державною участю з лізингу обладнання для легкої промисловості регіонів, з субсидованим відсотком за кредит; д) підтримки діяльності венчурних підприємств та використання корпоративного венчурінга, і трансферту технологій.

Обчислення (за оригінальними моделями) прогнозних параметрів розвитку Донецького, Придніпровського, Карпатського, Подільського та Поліського районів до 2030 р. засвідчило, що у разі: а) підтримки стратегії інерційності детермінант - для виходу на траєкторію позитивних змін як легкої промисловості, що функціонує у межах елементних регіональних промислових комплексів (так і окремого інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу) будь-які зусилля щодо регенерації стратегічного потенціалу завершаться позитивною динамікою лише у 2025 р.; б) реалізації стратегії інкорпорації окремих елементних регіональних промислових комплексів у єдину інтегровану складну структуру буде у: 2010 р. досягнуто докризового рівня 2007 р.; 2015 р. - забезпечено достатній приріст інноваційних витрат; 2030 р. - усунено диспропорції у промисловості окремих регіональних промислових комплексів, збільшено частку наукоємних галузей у 1,8 разу (до рівня 2008 р.).

13. Формалізовано дію механізмів структурно-функціональної оптимізації регіональної політики, розроблено структурно-логічну модель реалізації їх дії. Її приведено у вигляді логістичного відображення властивостей інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу, аксіологічно пов'язаних із стратегією формування й нарощення конкурентних преваг легкої промисловості через визначення у якості елементних регресорів наступних змінних, як: а) цільовий функціонал промислового зростання інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу у взаємозв'язку із функціоналами елементних регіональних промислових комплексів, заснованих на пріоритетах легкої промисловості; б) механізм інноваційних перетворень у легкій промисловості; в) регулятори інституціональних трансформацій у легкій промисловості; г) система управління якістю промислової продукції; д) система державного регулювання економікою з конститутивними дієвими компонентами (системою регулювання діяльності інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК); оптимізаційною ресурсно-галузевою структурою ІМПК; стратегічним потенціалом ІМПК, що сформовано за синергетичним поєднанням сукупності елементних регіональних промислових комплексів); ж) мережа організаційно-економічних центрів координації процесів формування й нарощення конкурентних переваг, створених у районі для забезпечення дієвості функцій коригування пріоритетів промислового зростання відповідно до регіонального економічного інтересу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії :

1. Царенко О. В. Конкурентні переваги легкої промисловості регіонів України: методологія формування, теорія та практика: [монографія] / О. В. Царенко. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. - 504 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Царенко О. В. Об'єктивна необхідність і умови формування конкурентного середовища / О. В. Царенко // Держава та регіони. - 2006. - № 3. - С. 346-349. - (Серія «Економіка та підприємництво»).

3. Царенко О. В. Зниження корисності активів у міжнародній практиці / О. В. Царенко // Держава та регіони. - 2006. - № 4. - С. 383-385. - (Серія «Економіка та підприємництво»).

4. Царенко О. В. Методологічні засади управління конкурентоспроможністю виробів та підприємств / О. В. Царенко // Держава та регіони. - 2006. - № 5. - С. 310-313. - (Серія «Економіка та підприємництво»).

5. Царенко О. В. Оцінка конкурентоспроможності підприємства /О. В. Царенко // Держава та регіони. - 2006. - № 6. - С. 307-310. - (Серія «Економіка та підприємництво»).

6. Царенко О. В. Консолідована фінансова звітність: загальні принципи складання згідно з МСБО / О. В. Царенко // Держава та регіони. - 2007. - № 1. - С. 351-354. - (Серія «Економіка та підприємництво»).

7. Царенко О. В. Розробка системи інтегральної оцінки конкурентоспроможності підприємства / О. В. Царенко // Інвестиції: практика та досвід. - 2007. - № 7. - С. 18-24.

8. Царенко О. В. Генезис концепції і методів управління конкурентоспроможності підприємств / О. В. Царенко // Економіка та держава. - 2007. - № 8. - С. 53-56.

9. Царенко О. В. Організаційне забезпечення впровадження інструментарію управління конкурентними перевагами на підприємствах / О. В. Царенко // Держава та регіони. - 2007.-№ 4. - С. 249-253. - (Серія «Економіка та підприємництво»).

10. Царенко О. В. Генезис та еволюція теорії конкурентних переваг / О. В. Царенко // Економіка та держава. - 2007. - № 12. - С. 16-18.

11. Царенко О. В. Ефективні механізми регіональної політики як чинник економічного зростання легкої промисловості / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. - 2008. - № 24. - С. 28-32.

12. Царенко О. В. Загальносистемні особливості та пріоритети регіональної політики у галузі легкої промисловості / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 2. - С. 33-36.

13. Царенко О. В. Методологічні аспекти формування конкурентних переваг галузі / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 3. - С. 40-44.

14. Царенко О. В. Основні напрями розвитку теорії конкурентних переваг / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 4. - С. 57-60.

15. Царенко О. В. Детермінанти національних конкурентних переваг галузей промислових регіонів / О. В. Царенко // Економічний простір: [збірник наукових праць]. - Дніпропетровськ : вид-во ПДАБА, 2009. - № 21. - С. 94-103.

16. Царенко О. В. Теоретичні основи розвитку формування конкурентних переваг промислових регіонів / О. В. Царенко // Інвестиції : практика та досвід. - 2009. - № 5. - С. 54-58.

17. Царенко О. В. Методологічні підходи до розробки концепції підвищення конкурентних переваг Донецько-Придніпровського промислового регіону // Економіка та держава. - 2009. - № 4. - С. 91-93.

18. Царенко О. В. Класифікація факторів конкурентних переваг промислових регіонів / О.В. Царенко // Економічний простір: [збірник наукових праць]. - № 22/2. - Дніпропетровськ: вид-во ПДАБА, 2009. - С. 13-16.

19. Царенко О. В. Методи оцінки конкурентних переваг промислових регіонів України / О. В. Царенко // Економічний простір: [збірник наукових праць]. - Дніпропетровськ : вид-во ПДАБА, 2009. - № 23/1. - С. 195-208.

20. Царенко О. В. Аналіз факторів, що стримують ефективний розвиток легкої промисловості регіонів України / О. В. Царенко // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. - Вип. 112: У 9-ти т. - Донецьк, ДонДУУ, 2008. - Т. ІХ. - С. 156-164. - (Серія «Економіка та підприємництво»).