Удосконалення методики ефективного управління робочим часом на підприємствах залізничного транспорту

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Основною передумовою підвищення ефективності виробництва є перехід до його інтенсивного розвитку, що неможливо без раціонального використання робочого часу. Економічне значення поліпшення використання робочого часу полягає в тому, що завдяки скороченням його втрат збільшується час саме роботи, кількість та якість праці, що впливає на зростання обсягу кінцевого продукту й підвищення продуктивності праці. Постійною стратегією керівництва підприємства є досягнення економічної стійкості, що дозволяє прогнозувати діяльність підприємства згідно з основними економічними закономірностями.

Актуальність теми дослідження. Ефективне та раціональне використання робочого часу -- це проблема як внутрішнього управління підприємством, так і його зовнішнього менеджменту, особливо це важливо для підприємств залізничного транспорту з їх багатовекторною направленістю в роботі та метою - забезпечення процесу перевезень. Для внутрішнього управління це є довічною проблемою, а для зовнішнього менеджменту її актуальність зростає в умовах глобалізації економічних відносин, бо збільшується вартість кожної хвилини праці. Ефективне використання робочого часу відповідає зростанню ритмічності виробництва, підвищенню якості праці, чіткому співвідношенню між складовими виробничого процесу, зменшенню впливу стохастичних чинників, які не тільки спотворюють виробництво, але й впливають на соціально-психологічний клімат у виробничих колективах та в цілому на економічний та фінансовий стан підприємства. Економічні ресурси на залізничному транспорті обмежені, що пов'язано із значним навантаженням підприємств та високим рівнем зносу актів. Тому пошук і реалізація внутрішніх резервів дозволить максимально використати ресурси підприємств без додаткових надходжень. На сучасному етапі економічного стану підприємств організувати контроль за впровадженням внутрішніх резервів більш реально ніж за допомогою інвестицій, бо існуюча структура управління націлена на пошук внутрішніх ресурсів.

До теперішнього часу серед науковців відсутнє чітке теоретичне рішення цілої низки важливих методологічних питань, пов'язаних з вивченням використання робочого часу. Як правило, дослідження мають однобічний характер (а саме досліджується основний та додатковий час), втрати робочого часу реєструються, але їх вплив на результат виробництва не досліджується, відсутній єдиний системний підхід з теоретичним обґрунтуванням основних методологічних питань та практичними рекомендаціями. Недостатньо поглиблено використовують методи обліку та аналізу втрат робочого часу на різних рівнях виробництва. Наукова і практична актуальність й об'єктивна необхідність подальшого поглиблення теоретичних та прикладних досліджень зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначили предмет, об'єкт, мету і завдання досліджень.

Мета і завдання досліджень. Зважаючи на роль та значення використання робочого часу для підвищення ефективності суспільного виробництва і необхідність наукового рішення методологічних питань системного вивчення даної проблеми, автор дисертаційної роботи ставив за мету виробити науково обґрунтовану систему оцінки й аналізу показників ефективності використання робочого часу та їх вплив на результати діяльності підприємства, розробити науково-методичні та практичні рекомендації щодо управління робочим часом, а саме в розрізі його втрат на підприємстві, і показати їх вплив на стан економічної стійкості підприємства.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлені й вирішені такі основні завдання:

— визначити економічну сутність поняття «робочий час» на сучасному підприємстві;

— удосконалити систему обліку та реєстрації робочого часу з урахуванням його втрат;

— розробити методичний підхід до оцінки втрат робочого часу на залізничному підприємстві;

— проаналізувати та оцінити втрати робочого часу за їх видами;

— обґрунтувати взаємозв'язок між різними показниками, які впливають на склад робочого часу;

— визначити чинники внутрішньозмінних втрат робочого часу на залізничних підприємствах;

— доповнити оцінку економічної стійкості підприємств залізничного транспорту показниками, які оцінюють робочий час.

1. Економічне значення підвищення ефективності використання робочого часу

Розглянуто та проаналізовано робочий час як економічну категорію, яка водночас може характеризувати працю й бути її вимірювачем. Наведені різні теоретичні підходи економістів до визначеної категорії «робочий час» та визначено місце дослідженої економічної категорії в умовах інтенсифікації виробництва. Визначено соціально-економічні чинники впливу на категорію робочого часу, при цьому чинники згруповано таким чином: політичні, економічні, виробничі, соціально-психологічні та соціально-побутові, та дана їх характеристика. Таке групування дозволяє аналізувати використання робочого часу з позиції загального впливу категорії на виробництво, організацію та проведення перевезень.

Дисертантом досліджено сутність закону економії часу як базового економічного закону та його дію в умовах економічної кризи. На основі закону економії часу можна відстежити, оцінити та прогнозувати розвиток економічних відносин на всіх рівнях виробництва. Запропоновано більш чітку та прийнятну класифікацію робочого часу залізниці. Класифікація дозволяє організувати облік, аналіз та контроль за робочим часом і є базою для визначення структури втрат та моделі управління скороченням втрат робочого часу. Показано сутність поняття «втрати» та «резерви» робочого часу, проаналізовано їх ідентичність і відмінності. Втрати робочого часу -- це втрати, які можна скоротити та ліквідувати без додаткових інвестицій; резерви -- неповне або нераціональне використання ресурсу «робочий час». Одиницею виміру втрат робочого часу є година, людино-година, а резервів -- неодержаний дохід, прибуток у вартісному вимірі.

Дисертантом удосконалено звіт про використання робочого часу; кількісні показники поділено за їх економічним змістом: неявки з поважних причин; втрати, які можливо скоротити; втрати, які потрібно усунути; якісні показники (відпрацьовано одним робітником за період; відпрацьовано одним робітником понаднормово за період; відпрацьовано одним робітником за тиждень; відпрацьовано одним робітником понаднормово за тиждень). Якісні показники дозволяють: максимально наблизити облік на підприємстві з використання робочого часу до законодавчо встановленого; відстежити динаміку змін у використанні робочого часу на конкретному підприємстві, а саме: надати надійну, неупереджену інформаційну базу для керівника; наблизити інформаційні дані до міжнародної традиції; зробити показник використання робочого часу достовірно обґрунтованим та зрозумілим для економістів, менеджерів з праці в різних державах.

На основі проведених досліджень було складено модель управління втратами робочого часу. Модель описує етапи роботи з їх характеристикою, чинники впливу на якість роботи, послідовність дій та ступінь відповідальності.

2. Системний підхід до управління робочим часом

Сформульовано завдання вивчення, обліку й аналізу використання робочого часу в умовах удосконалення оперативного та стратегічного управління, інтенсифікації виробництва, упровадження бригадних форм організації та стимулювання праці.

Показано, що при обліку та аналізі робочого часу слід враховувати здебільшого дві групи питань:

-- кількісну характеристику складу та рівня використання робочого часу, яка визначається розрахунком показників його використання;

-- виявлення конкретних причин, якими зумовлено рівень використання робочого часу та його відхилення від нормативних показників.

Досліджено цілодобові втрати робочого часу, які пов'язані з неявками робітників унаслідок різних причин. Усі неявки робітників на роботу згруповано за трьома групами. До першої групи належать неявки, які не тільки не скорочуються, але можуть і зростати (щорічні відпустки, відпустки, пов'язані з навчанням, виконанням державних зобов'язань); до другої - неявки, які необхідно скорочувати (тимчасова непрацездатність, неявки у зв'язку з тимчасовим переведенням для роботи на іншому підприємстві, неявки з дозволу адміністрації, відпустки за ініціативою адміністрації); до третьої групи віднесено неявки, які потрібно усунути (неявки у зв'язку з переведенням на скорочений робочий день чи тиждень, простої, масові невиходи на роботу, інші причини). Це дозволило скласти методику аналізу втрат робочого часу, яка поєднує етапи виробництва: підготовки, виробництва та результату.

Дисертантом доведено, що значні резерви робочого часу пов'язані зі скороченням випадків тимчасової непрацездатності. Найважливішим для скорочення таких втрат є рівень організації праці. Фактичні дані свідчать, що на підприємствах з хорошими умовами праці кожен робітник через тимчасову непрацездатність втрачає 3,89 дні, а на підприємствах з порушенням вимог до праці -- до 14 днів.

Проаналізовано втрати через тимчасову непрацездатність не тільки в людино-годинах, але й у вартісному вимірі. Втрати через тимчасову непрацездатність можна тільки скоротити, тому обов'язково слід прогнозувати рівень таких втрат на основі накопиченої інформації.

У період економічних криз різке скорочення втрат через тимчасову непрацездатність призводить до суттєвих проблем на виробництві у вигляді зниження продуктивності праці, зниження якості праці, тому що працівники змушені працювати хворими. Завдання управління - насамперед, об'єктивно підходити до кількості неявок через непрацездатність з огляду на умови конкретного виробництва.

Дисертантом досить докладно проаналізовано неявки через прогули, для чого було використано показники варіації. Підприємства згруповано за кількістю годин прогулів на одного середньооблікового працівника.

Робітників, які вчинили прогули, згруповано за віком та стажем роботи. Установлено тісний зв'язок між кількістю прогулів та бригадною формою організації праці, для чого використано математично-статистичний метод однофакторного дисперсійного аналізу з розрахунком коефіцієнтів рангової кореляції Спірмена, якій дорівнює = -0,56 і свідчить про наявність зворотної залежності між упровадженням нових форм організації праці та рівнем прогулів, тобто від рівня охоплення робітників бригадною формою організації праці залежить рівень втрат робочого часу через прогули. Рекомендовано виділити дні арешту за дрібне хуліганство окремо, а також втрати часу через прогули компенсувати наднормовою працею прогульників у потрібний для виробництва час з оплатою у звичайному розмірі.

При дослідженні звільнень робочої сили в роботі рекомендовано аналізувати звільнення як рух робочої сили, який зумовлений незадоволенням робітника роботою або умовами праці, та як рух робочої сили, який зумовлений незадоволенням підприємства цим робітником. Тому, крім загального коефіцієнта звільнення, рекомендовано розраховувати коефіцієнт звільнень за ініціативою робітника та коефіцієнт звільнень за ініціативою адміністрації.

Для підвищення рівня аналізу причин звільнення та розроблення заходів щодо їх скорочення рекомендовано на кожного звільненого працівника заповнювати спеціальну картку на звільнення. Для скорочення звільнень і збільшення сукупного фонду робочого часу рекомендовано такі заходи:

-- скоротити звільнення робітників без явних економічних ускладнень, тому що втрати часу на освоєння нової роботи та пошук нового працівника є значними;

-- зменшити середній проміжок часу між звільненням робітника та працевлаштуванням на нову роботу.

Для кожної групи втрат робочого часу та явищ з ними пов'язаними розроблені стандарти управління, що дозволяють об'єднати всі етапи оцінки втрат робочого часу за видами.

Запропоновано використовувати стратегію зменшення втрат робочого часу як комплекс заходів для зменшення таких втрат, який поєднує різні рівні управління та життєвого циклу підприємства (формування, динамічне зростання, стабілізація, падіння й оновлення).

3. Визначення впливу використання робочого часу на економічну стійкість підприємства

Обґрунтовано, що для достовірної оцінки економічної стійкості підприємства необхідно використовувати показники, які характеризують витрачений робочий час. Це дозволить зблизити різні складові виробництва.

У роботі підкреслено, що наявність втрат робочого часу впливає як на операційну стійкість підприємства, так і на фінансову. Традиційно зі збільшенням масштабів виробництва підвищується значення кожного відсотка зростання продуктивності праці як бази для оцінки операційної стійкості підприємства. Підвищення ролі продуктивності праці пов'язано з необхідністю інтенсифікації виробництва, що здебільшого є основним стратегічним напрямком економіки. Але підвищення інтенсифікації праці не завжди приводить до зростанню заробітної плати, що пов'язано з непродуктивними втратами праці. Крім того, структурні підрозділи залізниці мають особливості формування доходів та витрат. Інформація щодо витрат своєчасно та в повному обсязі накопичується в бухгалтерії, доходи підприємство отримує після формування витрат у кінці звітного періоду.

У дисертаційній роботі для подолання існуючих проблем доводиться необхідність розрахунку для структурних підрозділів залізниці показників «реальна оцінка робочого часу» та «оцінка одержаного доходу».

Запропонований показник «реальна оцінка робочого часу» характеризує робочий час у вартісному вимірі, і розраховується співвідношенням заробітної плати, відрахувань на соціальне страхування, амортизація та інші до витраченого часу. За своїм змістом - це якісний, інтегруючий показник, який має стабільну інформаційну базу для розрахунку, а саме: звіт про фінансові результати та звіт про використання робочого часу.

У дисертаційній роботі проведено зіставлення показників продуктивності праці та реальної оцінки робочого часу. Для чого було розраховано показники динаміки. Аналіз свідчить, що темпи зростання таких показників на підприємствах залізниці мають тенденцію до коливань при постійному зростанні. На думку автора, кожен з показників необхідно розраховувати, але показник «реально оцінка робочого часу» надійніше та достовірніше вимірює витрачений час конкретного робітника.

У дисертаційній роботі за допомогою індексного методу досліджено вплив різних часових чинників на зміну показника «реальна оцінка робочого часу», у розрахунках використано мультиплікативну модель детермінованого аналізу з рядом чинників: середньоденною та середньорічною оцінками трудового ресурсу, які розраховано на базі чистої частини втрат.

Було досліджено 15 структурних підрозділів Південної залізниці з питань внутрішньозмінних простоїв. Дослідження свідчать, що підприємства практично не ведуть облік внутрішньозмінних втрат. На підприємствах було проведено фотографії робочого дня та методом моментних спостережень у локомотивному депо «Основа» отримано інформацію про внутрішньозмінні простої. Метод моментних спостережень у сучасних умовах є найбільш прогресивним для виявлення внутрішньозмінних втрат, він об'єктивний, не потребує спеціальних навичок для проведення, його можливо проводити постійно, він впливає на рівень трудової дисципліни та зростання віддачі працівників. У роботі розкрито сутність методу, наведено методику обліку робочого часу у вигляді розробки робочих документів та методики їх оброблювання, рекомендації щодо їх впровадження у практику.

Дисертантом розроблено математичну модель залежності продуктивності праці та втрат робочого часу. Усі відібрані чинники відповідають таким вимогам: суттєвості, теоретично обґрунтовані, кількісно виміряні, присутні в існуючих звітах, а також не знаходяться у функціональному та тісному кореляційному зв'язку. Як конкретний об'єкт дослідження прийнято об'єднання із 40 структурних підрозділів залізниці. Ці підприємства за рівнем втрат робочого часу є неоднорідними, для формування однорідної групи було використано метод таксономії (формула 1). У результаті обробки вихідних даних на Intel-сумісній платформі виділено три кластери.

,i, j = 1…m; m = 40, (1)

де - Відстань між окремими точками - одиницями та точкою-еталоном, яка є найменшим значенням втрат робочого часу;

х - значення показника по підприємству.

Перший -- найбільш численний, до нього ввійшло 34 підприємства, які докладно досліджено в роботі за допомогою кореляційно-регресивного аналізу. Для цієї групи підприємств з огляду на мету даної роботи було відібрано чинники, які суттєво впливають на рівень продуктивності праці (формула 2).

, (2)

у - виробіток на одного робітника (заробітна плата, соціальне страхування, амортизація та прибуток);

х1 - фондовіддача (грн на грн основних засобів);

х2 - неявки через прогули (людино-годин на одного робітника);

х3 - неявки з дозволу адміністрації (людино-годин на одного робітника);

х4 - тимчасова непрацездатність (людино-годин на одного робітника);

х5 - внутрішньозмінні простої (відсоток до змінного фонду);

х6 - питома вага робітників, які охоплені бригадними формами праці (відсоток);

х7 - коефіцієнт механізації ручної праці (відсоток);

х8 - питома вага допоміжних робітників в загальній чисельності робітників (відсоток).

За стандартною програмою на Intel-сумісній платформі було отримано залежність продуктивності праці від досліджуваних чинників:

(3)

Коефіцієнт множинної кореляції R = 0,8620, а коефіцієнт детермінації R2 = 0,7431. Таким чином, 74,31% дисперсії продуктивності праці пояснюється варіацією комбінацій аргументів.

Усі наведені чинники було розбито на дві групи: чинники-стимулятори (коефіцієнт механізації праці, питома вага робітників, які охоплені бригадною формою організації праці) та чинники-дестимулятори (неявки за видами).

Якщо для першої групи позитивним є їх зростання, то для другої -- їх зниження. У роботі не тільки встановлено зв'язок між такими чинниками і продуктивністю праці, але й визначено міцність такого зв'язку. Модель може бути використана для прогнозування зміни показника продуктивності праці.

Традиційно втрати робочого часу аналізують з позиції їх впливу на результати конкретної роботи, але не показують їх зв'язок з фінансовим станом підприємства. У дисертаційній роботі показано за допомогою інтегрального методу вплив показника «оцінка одержаного доходу» на фінансовий стан підприємства та доведено, що між зміною доходу і зростанням втрат робочого часу є зв'язок. Показник «оцінка одержаного доходу» характеризується кратною залежністю, яка розраховується на основі зіставлення абсолютних показників, які наведено у формах №2 та №3-ПВ. Наведений показник алгебраїчно можна виразити такою залежністю (формула 4):

, (4)

де Д -- дохід (ф. № 2 «Звіт про фінансові результати»);

Р0 -- робочий час згідно із графіком роботи підприємства;

Рво -- відпрацьований час;

В -- втрати робочого часу (ф. №3-ПВ).

Показник доходів за одиницю робочого часу (Дв) одночасно може бути використаний для характеристики операційної стійкості підприємства як основний; фінансової стійкості як другорядний, але такий показник дозволяє зблизити різні напрямки в аналізі й зробити управлінські висновки індивідуальними, а рекомендації конкретними, зрозумілими та реально реалізованими.

У дисертаційній роботі розроблено послідовний методичний підхід до оцінки рівня втрат робочого часу від їх впливу на всі стадії роботи підприємства.

Висновки

внутрішньозмінний вартісний продуктивність трудовий

У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання - розробка теоретичних узагальнень і організаційно-теоретичного забезпечення вдосконалення управління робочим часом підприємств залізничного транспорту на основі системного підходу.

У процесі дослідження одержано такі результати:

1. Розглянуто сутність економічної категорії «робочий час» та закону економії часу на сучасному підприємстві. На основі аналізу світового та вітчизняного досвіду встановлено, що на сучасному підприємстві в умовах інтенсифікації, інтеграції виробництва, ускладнення взаємозв'язків між різними галузями робочий час є універсальним вимірювачем праці, а закон економії часу - базовим економічним законом.

2. Запропоновано для ефективного управління робочим часом на підприємствах створити послідовну систему напрямків, яка включає: чинники впливу на використання робочого часу (політичні, економічні, виробничі, соціально-психологічні, соціально-побутові). Це забезпечує побудову ієрархії процесів відповідно до організаційної структури конкретного підприємства. Розроблено модель управління втратами робочого часу, що дозволяє, контролювати рівень втрат робочого часу, виявити резерви та створити передумови підвищення економічної стійкості підприємства як операційної, так і фінансової.

3. Запропонована методика управління робочим часом враховує класифікацію втрат робочого часу та вдосконалену інформаційну базу, а саме дає можливість всі втрати робочого часу поділити на: втрати не відпрацьовані з поважних причин; втрати, які можна скорочувати; втрати, які слід усунути, та якісні показники класифікувати за групами: відпрацьовано одним робітником за період, відпрацьовано одним робітником понаднормово за період, відпрацьовано одним робітником за тиждень, відпрацьовано одним робітником понаднормово за тиждень. Для обліку при звільненні - карту обліку, для внутрішньозмінних втрат - лист маршруту спостережень.

4. Розроблено методичний підхід до оцінки втрат робочого часу, який включає модель управління, стратегії та стандарти контролю за кожною складовою втрат. Підхід дозволяє оперативно реєструвати, аналізувати, ефективно корегувати та попереджувати виникнення втрат.

5. Проаналізовані та оцінені неявки через тимчасову непрацездатність, прогули, звільнення, що дозволяє не тільки контролювати рівень неявок, але й розробити напрямки їх зменшення, виявити резерви виробництва та скласти стандарти контролю.

6. Показано за допомогою однофакторної математичної моделі зворотний взаємозв'язок між бригадною формою організації праці, стажем роботи, віком робітника та втратами робочого часу.

7. Доказано, що значні втрати робочого часу спричиняють внутрішньозмінні простої. Вони мають постійний характер і існують на кожному підприємстві. У роботі розроблено типову класифікацію причин втрат унаслідок внутрішньозмінних простоїв, а також лист маршруту спостережень, що дозволяє швидко, надійно та об'єктивно отримати інформацію.

8. Обґрунтовано взаємозв'язок продуктивності праці та ефективності використання робочого часу, який описано математичною моделлю, яка базується на таксономічному й кореляційно-регресійному методах. Модель дозволяє розрахувати вплив втрат робочого часу на продуктивність праці як ретроспективно, так і зробити прогноз.

9. Запропоновано для оцінки економічної стійкості підприємства, крім традиційних показників, використовувати показники: реальна оцінка робочого часу та оцінка одержаного доходу. Це дозволить наблизити оцінку трудового капіталу та результатів праці, підвищити цінність інформації про втрати робочого часу, вплине на весь процес управління робочим часом.

10. Розроблений методичний підхід та організаційне забезпечення рекомендуються до впровадження на підприємствах залізничного транспорту та можуть бути використані на підприємствах інших галузей.

Література

1. Чупир В.Є. Аналіз існуючих показників використання робочого часу / В.Є. Чупир // Технічний прогрес та ефективність виробництва: Вісник Харківського державного політехнічного університету. Збірка наукових праць. -- 2001. -- Вип. 131. -- С. 47-50.

2. Чупырь В.Е. Анализ отработанного рабочего времени на предприятии / В.Є. Чупир // Вісник економіки транспорту і промисловості. -- 2002. -- № 1. -- С. 39-41.

3. Чупир В.Є. Можливості реальної оцінки робочого часу / В.Є. Чупир, Т.І. Єфименко // Вчені записки Харківського інституту управління: серія «Наука і практика управління». -- 2007. -- Вип. 23. -- С. 149-158.

4. Чупир В.Є. Залежність продуктивності праці та втрат робочого часу / В.Є. Чупир // Вчені записки Харківського інституту управління: серія «Наука і практика управління». -- 2008. -- Вип. 24. -- С. 183-191.

5. Чупир В.Є. Втрати робочого часу як внутрішній резерв виробництва / В.Є. Чупир // Вчені записки Харківського інституту управління: серія «Наука і практика управління». -- 2009. -- Вип. 26. -- С. 313-316.

6. Чупир В.Є. Комплексна оцінка використання робочого часу / В.Є. Чупир // Вісник Харківського національного аграрного університету ім. Докучаєва : серія «Економіка АПК і природокористування». -- 2009. -- Вип. 9. -- С. 178-186.

7. Чупир В.Є. Реальна оцінка робочого часу на залізничних підприємствах / В.Є. Чупир // Вісник економіки транспорту і промисловості. -- 2009. -- № 26. -- С. 217-223.

Размещено на Allbest.ru