Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

УДК 330.341.1:338.45:658:621

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Формування і реалізація інноваційних програм машинобудівними підприємствами

Спеціальність: 08.00.04. - економіка та управління підприємствами

(машинобудування та приладобудування)

Топоровська Леся Йосифівна

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник -доктор економічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України КУЗЬМІН ОЛЕГ ЄВГЕНОВИЧ, Національний університет “Львівська політехніка”, Директор навчально-наукового інституту економіки і менеджменту

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор МУЗИКА ПАВЛО МИХАЙЛОВИЧ, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З.Гжицького, завідувач кафедри економіки підприємства, інновацій та дорадництва в АПК імені проф. І.В. Поповича

кандидат економічних наук, професор СМОЛЯР ЛЮБОВ ГАВРИЛІВНА Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», професор кафедри менеджменту

Захист відбудеться “16” жовтня 2009 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. С.Бандери, 12, 4 корпус, ауд.209-А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий “ 14” 09 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, к.е.н. Завербний А.С.

інноваційний програма моніторинг управлінський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. В умовах ринку здатність машинобудівних підприємств виконувати економічні і соціальні функції залежить від досягнутого рівня конкурентоспроможності готової продукції, можливостей підприємств швидко реагувати на зміну попиту, налагоджувати комунікації зі споживачами готової продукції і постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо. Більшість організацій набувають вищевказані переваги шляхом реалізації інноваційних програм. Їх виконання націлене на досягнення позитивних економічних, соціальних, техніко-технологічних та інших ефектів. Ознайомлення з матеріалами провідних вітчизняних машинобудівних підприємств дозволяє стверджувати, що низький рівень інноваційних програм є причиною виникнення негативних ефектів. З огляду на це, актуальним завданням є ідентифікувати сутнісні характеристики інноваційних програм, дослідити взаємозв'язки між ними, побудувати класифікацію інноваційних програм з метою розроблення науково-обґрунтованого підходу щодо формування і реалізації інноваційних програм.

У науковій літературі значну увагу приділено опису фаз реалізації інноваційних проектів, оцінюванню ризиків реалізації інновацій, стимулюванню працівників підприємств до розвитку інноваційної діяльності, методичним підходам із формування системи маркетингу інноваційної діяльності тощо. Найвідомішими у цих напрямах є праці І.Ансоффа, І.Алєксєєва, В. Александрової, О.Амоші, В.Амитана, Ю.Бажала, Є.Бойка, О.Волкова, О.Василенка, С.Валдайцева, О.Виханського, Л.Водачека, Р.Вілсона, Я.Вріттена, В.Геєця, М.Денисенка, П.Завліна, С.Ілляшенка, Н.Краснокутської, О.Кузьміна, Б.Кваснюка, А.Казанцева, В.Ковальова, О.Корнєвої, М.Крупки, О.Лапко, П. Музики, В.Нємцова, Л.Оголєвої, Г.Осовської, Й.Петровича, Я.Плоткіна, Я.Пірселла, Р.Патори, С.Радованова, Л.Смоляр, В.Соловйова, В.Семиноженка, І.Тивончука, Р.Фатхудінова, Н.Чухрай, П.Харіва, З.Шершньової, В.Щербаня та інших. Незважаючи на велику кількість наукових праць і значні досягнення в теорії та практиці управління інноваційною діяльністю, є частина питань, які залишаються постійним об'єктом дискусій. До них слід віднести: сутність і перелік показників, які характеризують ефективність реалізації інноваційних програм; фактори, які впливають на формування і реалізацію інноваційних програм; особливості інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм тощо. Значною мірою суперечності виникають через відсутність чіткості у формулюванні термінів і понять, через недосконалість низки класифікацій у теорії інноваційного менеджменту тощо.

Необхідність подальшого удосконалення теоретичних та методико-прикладних основ формування і реалізації інноваційних програм машинобудівних підприємств обумовила актуальність теми дисертаційної роботи, мету і завдання дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з науковим напрямом кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва Національного університету «Львівська політехніка»: «Проблеми управління інвестиційною та інноваційною діяльністю», а також держбюджетною темою ДБ/ТЕОР «Формування та розвиток системи індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств: теоретико-методологічні та методичні засади» (номер державної реєстрації 0107U000837), затвердженою рішенням НТР НУЛП, протокол № 732 від 27 жовтня 2006 р. Внеском автора у розробку держбюджетної теми стала розробка рекомендацій щодо удосконалення методики аналізування та оцінювання інноваційної привабливості підприємств машинобудування (розділ 1 «Формування системи індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств», 1.1 «Дослідження індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств та їх ролі у підвищенні ефективності», 1.1.3 «Показники інноваційності продукції як індикатори діяльності підприємств», 1.3 «Розроблення принципів та методика побудови систем індикаторів виробничо-господарської діяльності підприємств», 1.3.2 «Аналізування факторів, що впливають на рівень інформаційного забезпечення управління економічним розвитком підприємства»).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення теоретичних положень і методико-прикладних рекомендацій щодо удосконалення формування і реалізації машинобудівними підприємствами інноваційних програм.

Завданнями роботи є:

· уточнити сутність поняття «інноваційна програма» і виділити види інноваційних програм;

· побудувати систему показників, які характеризують результативність реалізації інноваційних програм;

· виділити фактори, які впливають на формування і реалізацію інноваційних програм;

· розробити методичні рекомендації з оцінювання інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм;

· уточнити етапи моніторингу управлінських проблем і використання його результатів для вироблення регулюючих рішень.

Об'єктом дослідження є процеси формування і реалізації інноваційних програм.

Предметом дисертаційної роботи є теоретичні та прикладні положення щодо формування і реалізації машинобудівними підприємствами інноваційних програм.

Теоретичною базою дисертації є праці провідних вітчизняних та зарубіжних економістів із проблем формування і реалізації інноваційних програм. Використано законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, які стосуються проблем формування і реалізації інноваційних програм.

У процесі дослідження вивчені та проаналізовані матеріали машинобудівних підприємств, які мають досвід із реалізації інноваційних програм, а також матеріали наукових джерел, які відображають напрацювання вітчизняних і зарубіжних авторів за даною тематикою.

Методи дослідження. У дисертації використано такі методи дослідження: систематизації та узагальнення - при розробленні класифікації інноваційних програм, системи показників, що характеризують ефективність інноваційних програм, уточненні технології регулювання реалізації інноваційних програм (підр. 1.2; 1.3; 2.1; 3.3); метод експертних оцінок - під час дослідження факторів, які впливають на ефективність формування і реалізації інноваційних програм (підр. 2.3); індукції і дедукції - при уточненні сутності інноваційних програм та розробленні методичних рекомендацій з оцінювання інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм (підр. 1.1; 3.1); методи статистичного аналізу - при ідентифікуванні результативності реалізації інноваційних програм (підр. 3.2) та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичних положень і наданні методичних рекомендацій щодо удосконалення формування і реалізації машинобудівними підприємствами інноваційних програм. Автором отримано такі наукові результати:

вперше

· розроблено методичні рекомендації з оцінювання інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційної програми на засадах ідентифікування цілей, задля яких програму започатковано;

удосконалено:

· систему показників, які характеризують ефективність інноваційних програм. На відміну від існуючих підходів, показники виділено із врахуванням видів інноваційних програм, а також принципів їх формування і реалізації;

· класифікацію факторів, які впливають на ефективність формування і реалізації машинобудівними підприємствами інноваційних програм. Побудована класифікація відрізняється від існуючих уточненням факторів за їх змістом та характером впливу на об'єкт управління;

набули подальшого розвитку:

· поняття «інноваційна програма», яке, на відміну від існуючих трактувань, базується на виділенні його сутнісних ознак і уточненні зв'язків між ними;

· етапи моніторингу управлінських проблем і використання його результатів для вироблення регулюючих рішень. На відміну від існуючих підходів, етапи виділено на засадах врахування різновидів інноваційних програм і регулюючих рішень, а також технології вироблення раціональних регулюючих рішень.

Практичне значення одержаних результатів. Серед основних положень дисертації практичне значення мають розроблені методичні рекомендації з оцінювання інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм, запропонована система показників, які характеризують ефективність інноваційних програм, а також уточнена технологія моніторингу управлінських проблем і використання його результатів для вироблення регулюючих рішень. Вказані авторські розробки знайшли практичне застосування у діяльності таких машинобудівних підприємств: ВАТ «СТРИЙ АВТО» (довідка № 37/12-1 від 27.05.09 р.), ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (довідка № 04/11-1 від 25.05.09 р.), Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області (довідка № 04/20-1019 від 29.05.2009 р.), Стрийська районна державна адміністрація Львівської області (довідка № 02-25-57 від 26.05.2009 р.), Стрийська міська рада Львівської області (довідка № 012/4-1 від 26.05.09 р.), Львівська обласна державна адміністрація (довідка № 5/12-3225/0/2-09/2-2 від 01.06.2009 р.).

Окремі положення дисертації використовуються у навчальному процесі Національного університету “Львівська політехніка”, зокрема при викладанні дисциплін: «Управління інноваційними проектами», «Інноваційний менеджмент» (довідка № 67-72-303 від 03.06.09 р.).

Особистий внесок дисертанта. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї, положення і розрахунки, що є результатом особистої роботи дисертанта і становлять індивідуальний внесок автора.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження були розглянуті та схвалені на 23 науково-практичних конференціях: Міжнародній конференції “Стратегічний маркетинг та інноваційний менеджмент: теорія та практика, проблеми підготовки фахівців” (м. Київ, 26-27 жовтня 2000р.); Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції “Україна в ХХІ ст.: формування економічної системи ”(м. Львів, 3-5 травня 2001р.); Всеукраїнській науково-методичній конференції “Формування нової парадигми економічної теорії в Україні” (м. Львів, 23-24 листопада 2001р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 30 листопада -1 грудня 2001р.); Звітній науковій конференції Львівського національного університету імені Івана Франка за 2001 рік (м. Львів, 14 лютого 2002р.); Регіональній науковій конференції “Концептуальні засади соціально-економічного розвитку Західного регіону України” (м. Тернопіль, 24 травня 2002р.); Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції “Актуальні проблеми формування економічної системи України” (м. Львів, 16-17 травня 2002 р.); ІІІ науковій конференції студентів та аспірантів “Сучасні технології ведення бізнесу в Україні” (м. Київ, 25 - 27 квітня 2002 р.); Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції «Економіка пострадянських країн: стан та перспективи розвитку» (м. Львів, 7-8 травня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи» (м. Львів, 24-25 жовтня 2003 р. ); Щорічній науково-практичній конференції « Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика» (м. Льві, 23 січня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції «Українська економічна наука: досягнення, проблеми, перспективи» (м. Львів, 11-12 травня 2007р); ХV Міжнародній науковій конференції молодих науковців «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 17-18 травня 2007р.); Всеукраїнській конференції молодих учених і студентів «Інноваційні процеси економічного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Тернопіль, 2007); Науково-практичній конференції «Обліково-аналітичне забезпечення системи менеджменту підприємства» (м. Львів. 20-22 квітня 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми економіки 2007», (м.Київ, 13-14 грудня 2007р); ІІ Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Інтелектуальний потенціал молоді в науці та практиці», (м. Хмельницький, 24 травня 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Пріоритетні напрями розвитку змішаної економіки» (м.Київ, 18-19 жовтня 2007р.); ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Наукові концепції і практика реалізації стратегій інноваційного розвитку України та її регіонів» (м. Донецьк, 2007); Международной научно-практической конференции «Индустрия гостеприимства в странах Европы» (г. Сімферополь, 28 деабря 2007 года - 2 января 2008 года); VІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Маркетинг та логістика в системі менеджменту» (м. Львів, 2008); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Реформування економіки України: стан та перспективи» (м.Київ, 20-21 листопада 2008 р.); Міжнародній конференції молодих учених і студентів «Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Тернопіль, 2009 р.).

Публікації. За результатами виконаного дослідження опубліковано 26 наукових праць, з них 24 - одноосібні (наукові статті, тези доповідей на конференціях) загальним обсягом 4,4 друк.арк., з яких автору належить 4,1 друк.арк. У фахових виданнях України опубліковано 9 праць.

Структура дисертації. Обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них 165 сторінок - основна частина, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Вона включає 13 таблиць і 31 рисунок. Список використаних літературних джерел із 242 найменувань, а також додаток розміщено на 3 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність розроблення теоретичних положень і методико-практичних рекомендацій щодо удосконалення формування і реалізації машинобудівними підприємствами інноваційних програм шляхом виділення існуючих проблем, встановлення рівня їх розв'язання вченими-економістами, а також питань, які досі не знайшли достатнього висвітлення в економічній науці.

У першому розділі «Теоретичні і прикладні аспекти формування і реалізації інноваційних програм машинобудівними підприємствами» розкрито сутність і наведено класифікацію інноваційних програм, описано їх місце в інноваційних процесах машинобудівних підприємств, а також виділено принципи формування і реалізації інноваційних програм.

Проведені дослідження показали, що такі поняття, як «інноваційна програма», «інноваційний проект», «план інноваційного розвитку» і навіть «інноваційний процес» чітко не розмежовані. Їх спільною ознакою є задекларований суб'єктами інноваційної діяльності намір про певні дії, пов'язані з інноваціями, які реалізовуватимуться протягом наперед визначеного терміну. Відмінність полягає в ієрархії цих намірів. Її встановлення є досить суб'єктивним. У проведеному дослідженні уточнення ієрархії вказаних понять здійснено з позиції дедукції.

На будь-якому підприємстві, особливо на крупних машинобудівних підприємствах, інноваційний процес часто реалізовується у різних напрямах одночасно, наприклад, у напрямку фінансів, маркетингу, постачання, технологій, виробництва, збуту тощо. Кожен із цих напрямів може бути об'єктом інноваційних програм, які передбачають висунення інноваційної ідеї, створення проекту очікуваного інноваційного продукту або технології, розроблення планів реалізації інновації. У залежності від стану розробки інноваційних ідей інноваційні програми перебувають на різних стадіях (етапах) інноваційного процесу. Інноваційні програми можуть перебувати у стані намірів, у доконаному стані, а також у стані реалізації.

Для забезпечення очікуваних результатів цієї діяльності загальний інноваційний процес машинобудівного підприємства має бути спланованим, діяльність структурних підрозділів і окремих працівників організованою і належним чином мотивованою. Потоки ресурсів і хід діяльності відповідальних осіб необхідно контролювати на предмет дотримання розроблених планів і регулювати виявлені відхилення.

Таким чином, на машинобудівних підприємствах інноваційний процес реалізовується у розрізі різноманітних інноваційних програм, у межах кожної з яких розробляються інноваційні проекти (проекти інноваційних продуктів і технологій) і формуються плани їх реалізації (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Складові інноваційної програми і зв'язки між ними

Примітки: розроблено дисертантом.

За результатами проведених досліджень нами виділено три класифікаційні ознаки, вісім видів і п'ять підвидів інноваційних програм. Так, за напрямом реалізації інноваційні програми розподілено на виробничі і управлінські. Підвидом перших є інноваційні програми, що стосуються виконання підготовчих і забезпечувальних робіт у виробничо-господарському процесі машинобудівного підприємства, інноваційні програми, що стосуються основного та допоміжного виробництва. Підвидами других є інноваційні програми, які стосуються виконання працівниками підприємства загальних управлінських функцій, та інноваційні програми, які стосуються виконання управлінськими працівниками конкретних функцій. За характером реалізовуваних інновацій виділено інноваційні програми, які передбачають впровадження нової технології та освоєння виробництва нового продукту. За цільовою спрямованістю інноваційні програми розподілено на ті, які мають за мету: розробку нової машинобудівної продукції; покращання якості виробництва машинобудівної продукції; зниження собівартості або ціни машинобудівної продукції тощо. За характером реалізовуваних інновацій інноваційні програми розподілено на ті, які передбачають впровадження нової технології та ті, які призначені для освоєння виробництва нового продукту. За цільовою спрямованістю інноваційні програми розподілено на ті, які мають за мету покращання якості виробництва продукції, зниження її собівартості або ціни, розробку нової машинобудівної продукції, та інші інноваційні програми.

Побудова класифікації інноваційних програм базується на диференціюванні виробничо-господарських та управлінських проблем машинобудівних підприємств, а також на конкретизації і формалізації можливих цілей реалізації інноваційних програм. Такий підхід сприяє практичному застосуванню запропонованої класифікації.

Ознайомлення із матеріалами машинобудівних підприємств і науковими працями вітчизняних і зарубіжних науковців показало, що при формуванні і реалізації інноваційних програм доцільно керуватись певними принципами. До них належать: принцип причинно-наслідкового зв'язку; принцип економічної ефективності; принцип часової обмеженості; принцип професійної дисциплінованості і забезпечення умов для творчого розвитку працівників; принцип технологічності реалізації; принцип варіативності (альтернативності); принцип моніторингу внутрішнього та зовнішнього середовищ; принцип інформаційної безпеки; принцип інформаційної кумулятивності; принцип розвитку. Їх дотримання керівниками машинобудівних підприємств під час формування і реалізації інноваційних програм сприятиме обґрунтованості їх вибору, раціональності виконання і результативності розв'язання управлінських проблем, які викликали необхідність розробки і реалізації інноваційної програми.

У другому розділі «Оцінювання та аналізування ефективності формування і реалізації інноваційних програм машинобудівними підприємствами» побудовано класифікацію показників, які характеризують ефективність інноваційних програм, виділено фактори, які впливають на значення цих показників, проаналізовано досвід машинобудівних підприємств у формуванні і реалізації інноваційних програм.

Оцінювання умов внутрішнього і зовнішнього середовищ машинобудівного підприємства під час формування рішень стосовно започаткування нових і регулювання реалізації діючих інноваційних програм вимагає від суб'єктів управління володіння інформацією про фактичні і очікувані значення показників, які характеризують результативність реалізації інноваційних програм. На сьогодні підбір показників, які характеризують ефективність інноваційних програм, а також встановлення критеріїв трактування їх значень, є достатньо проблематичним. Дослідження показали, що показники, які характеризують інноваційні програми машинобудівних підприємств доцільно класифікувати за чотирма ознаками: 1) за характером (абсолютні і відносні); 2) за періодом обчислення (базові і звітні); 3) за одиницями вимірювання (натуральні і вартісні); 4) за видами інноваційних програм (показники, які характеризують інноваційні програми, що стосуються виконання підготовчих і забезпечувальних робіт у виробничому процесі машинобудівного підприємства; показники, які характеризують інноваційні програми, що стосуються основного виробництва; показники, які характеризують інноваційні програми, що стосуються допоміжного виробництва; показники, які характеризують інноваційні програми, що стосуються виконання керівниками машинобудівного підприємства загальних функцій; показники, які характеризують інноваційні програми, що стосуються виконання управлінськими працівниками конкретних функцій управління; показники, які характеризують інноваційні програми, що передбачають впровадження нових технологій; показники, які характеризують інноваційні програми, що передбачають освоєння виробництва нового продукту; показники, які характеризують інноваційні програми, що мають за мету розробку нової машинобудівної продукції; показники, які характеризують інноваційні програми, що мають за мету покращання якості виробництва машинобудівної продукції; показники, які характеризують інноваційні програми, що мають за мету зниження собівартості або ціни машинобудівної продукції; показники, які характеризують інноваційні програми, що мають інші цілі). Ця класифікація дозволить здійснювати всесторонній моніторинг стану реалізації інноваційних програм, і на підставі отримання повної, своєчасної і достовірної інформації ухвалювати раціональні управлінські рішення щодо регулювання існуючих і започаткування нових інноваційних програм. Щодо критеріїв трактування значень цих показників, то їх доцільно комбінувати, наприклад, використовувати порівняння фактичних значень показників із запланованими значеннями, а також середньорічними даними за останні три-п'ять років. Це сприятиме реалістичності оцінок і дозволить своєчасно коригувати заплановані значення показників за планом.

Узагальнення інформації щодо реалізації машинобудівними підприємствами (ВАТ «SELMI», Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», Авіаційний НТК ім. О.К.Антонова, ВАТ «Стрий Авто», ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», ВАТ «Дніпровагонмаш», ВАТ «Мотор Січ», ВАТ «Азовмаш», ВАТ «Кранобудівна фірма «Стріла», ДП «УкрНДІВ», ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар», ВАТ «ХК «Луганськтепловоз», ВАТ «Старокраматорський машинобудівний завод», ВАТ «НВП «Більшовик», ВАТ «Дрогобицький долотний завод», ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», НВФ «Продекологія», ТОВ «АДМ», ТОВ НВО «ІНКОР і К^о», ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» тощо) інноваційних програм дозволяє стверджувати, що вони найчастіше здійснюються у напрямку впровадження передових технологій, створення нових видів продукції, модернізації існуючих видів продукції і покращання рівня якості виробництва продукції (табл. 1). Саме завдяки цим програмам підприємствам вдається конкурувати з іноземними виробниками, залучати і ефективно використовувати інвестиційні ресурси, збільшувати обсяги експорту машинобудівної продукції тощо.

Таблиця 1 Інноваційні програми, які реалізовували машинобудівні підприємства протягом 2000-2008 рр.

Примітки: складено дисертантом.

У результаті проведеного дослідження виявлено: протягом 2000-2008 рр. досліджувані підприємства започаткували 181 виробничу інноваційну програму (67,03%) і 89 управлінських програм (32,96%). Загалом започатковано 270 інноваційних програм, з яких 173 на сьогодні є завершеними. З числа завершених інноваційних програм керівники машинобудівних підприємств визнали успішними 121 програму (69,94%). Найбільш успішними виявились інноваційні програми, що стосуються основного виробництва. До найбільш інноваційно-активних підприємств, які започаткували максимальну кількість інноваційних програм, що виявились успішними належать: Авіаційний НТК ім. Антонова, Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», ВАТ «Азовмаш», ВАТ «SELMI» і НВФ «Продекологія»; з 12 реалізованих інноваційних програм, що стосуються допоміжного виробництва, усі успішні. Наближена до цього ситуація з інноваційними програмами, які стосуються виконання підготовчих і забезпечуючих робіт у виробничому процесі машинобудівних підприємств, інноваційними програмами, які стосуються основного виробництва, інноваційними програмами що передбачають впровадження нових технологій, інноваційними програмами, що мають за мету розробку нової машинобудівної продукції, та інноваційними програмами, що мають за мету покращання якості виробництва машинобудівної продукції. Рівень інноваційної активності підприємств суттєво залежить від їх розміру. Великі підприємства володіють ширшими можливостями щодо залучення фахівців із формування і реалізації інноваційних програм, фінансування НДДКР, випробування і впровадження інновацій. Для реалізації інноваційних програм зі створення нових продуктів здійснювали придбання сучасних машин, обладнання та програмного забезпечення від 71% до 91% машинобудівних підприємств. Досить значна кількість підприємств (від 38 до 65%) для реалізації інноваційних програм здійснювали навчання персоналу; оновлення матеріально-технічної бази, технологічне переозброєння виробництва та підвищення рівня інтелектуального потенціалу підприємств є свідченням реалізації ними стратегії інноваційного розвитку. Якщо ця тенденція буде продовжуватись і стане характерною для усіх регіонів України, то це матиме суттєвий позитивний вплив на підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних виробників товарів і послуг; найбільш вагомими ефектами від реалізації інноваційних програм було розширення асортименту товарів (22,42%), покращання якості товарів і послуг (19,1%) і поліпшення умов праці (17,06%). Причиною цього є те, що протягом останніх років спостерігається постійне зростання цін, особливо на паливо та енергію. Це стало причиною зниження вагомості цього ефекту від реалізації інноваційних програм; недостатність власних і залучених коштів для фінансування інноваційних програм є однією з головних проблем їх формування і реалізації. Узагальнення досвіду машинобудівних підприємств дозволило установити, що до факторів, які найбільш суттєво впливають на ефективність реалізації інноваційних програм, належать: членство підприємства у виробничо-господарських об'єднаннях; достатність наукового, матеріально-технічного і фінансового потенціалів підприємства для самостійного забезпечення відповідності характеристик продукції діючим національним і міжнародним вимогам; здатність підприємства утримувати науково-дослідні підрозділи для розроблення і освоєння виробництва нової машинобудівної продукції, проведення модернізації використовуваного обладнання і оснащення; розвинутість системи управління якістю; наявність системи гарантійного і післягарантійного обслуговування користувачів машинобудівної продукції; рівень інформативності моніторингу зовнішнього середовища машинобудівного підприємства; правове забезпечення інноваційної діяльності тощо. Вищенаведені фактори можуть позитивно або негативно впливати на формування і реалізацію інноваційних програм. Якщо в результаті аналізу внутрішнього середовища підприємства виявлено негативний характер впливу цих факторів, то керівникам підприємства доцільно розглянути шляхи впливу на них із метою підвищення ефективності формування і реалізації інноваційних програм. Інформативність даних щодо ідентифікування характеру впливу того чи іншого фактору на результативність інноваційних програм залежить від диверсифікованості, регулярності і дисциплінованості відповідальних осіб за застосування методів контролювання. Для забезпечення цих умов моніторинг доцільно розглядати як окрему підсистему управління підприємством. Реагування керівників машинобудівних підприємств на ідентифіковані фактори, що впливають на формування і реалізацію інноваційних програм, має набувати форми системи регулюючих рішень. З огляду на це, ефективність і швидкість реагування суттєво залежить від того, наскільки формалізованими є фактори стосовно можливих методів впливу на них. Високий рівень формалізації вказує на вироблення управлінських алгоритмів забезпечення раціональності формування і реалізації інноваційних програм. Своєю чергою, їх відсутність вказує на екстремальність умов регулювання інноваційних програм під впливом „стихійно” (випадково) виявлених факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ організації, що впливають на формування і реалізацію інноваційних програм.

Третій розділ «Удосконалення формування і реалізації інноваційних програм машинобудівними підприємствами» присвячено розкриттю особливостей інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм, ідентифікування результативності інноваційних програм і регулюванню їх реалізації.

Від рівня інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм суттєво залежить раціональність управлінських дій, зокрема щодо реалізації інноваційних програм. У результаті проведених досліджень нами виділено етапи технології інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм.

Перший етап присвячено ідентифікації видів інноваційних програм, які реалізовує машинобудівне підприємство. Цей етап має сенс в умовах великого машинобудівного підприємства, в якому інноваційні програми реалізовуються децентралізовано, за місцями виникнення управлінських проблем. Якщо ж на підприємстві вибудовано чітку ієрархію управління інноваційною діяльністю, тобто існує посада директора з управління інноваційною діяльністю, науково-дослідний підрозділ, випробувальний комплекс тощо, то зрозуміло, що інформація про усі започатковані інноваційні програми в будь-який момент є відомою. Алгоритм ідентифікування видів інноваційних програм, які реалізовує машинобудівне підприємство, передбачає ідентифікування започаткованих інноваційних програм на основі формування масиву даних, які документально підтверджують започаткування програм. Ідентифіковані програми аналізуються на предмет того, діють вони на поточний момент часу, чи є припиненими. Якщо виявлено, що програми діють, то відбувається перехід до наступного етапу технології інформаційного забезпечення. Ідентифікування факту започаткування інноваційної програми набуває практичного підґрунтя у випадку, якщо чітко ідентифікованими є цілі програми і етапи їх досягнення. Узагальнення матеріалів машинобудівних підприємств дозволяє стверджувати, що виконання цього завдання є важливим етапом інформаційного забезпечення суб'єктів формування і реалізації інноваційних програм, зокрема для забезпечення здатності регулювати хід виконання програми на підставі виявлення відхилень фактичних параметрів інноваційних програм від очікуваних. Після конкретизації актуальних цілей діючих на машинобудівному підприємстві інноваційних програм, технологією інформаційного забезпечення суб'єктів формування і реалізації інноваційних програм передбачено оцінювання рівня їх реалізації. Одним із ключових етапів процесу інформаційного забезпечення суб'єктів формування і реалізації інноваційних програм є оцінювання рівня досягнення цілей, задля яких програму було сформовано. Нами запропоновані методичні рекомендації з виконання цього завдання. В їх основу покладено графічну модель етапів формування і виконання інноваційної програми, а також завдань, виконання яких передбачено кожним з етапів (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Графічна модель формування і виконання інноваційної програми, а також завдань кожного етапу

Примітки: розроблено дисертантом.

Інформація, отримана в результаті проведених обчислень, необхідна для розробки регулюючих рішень, націлених на оптимізування інноваційних програм. При виконанні цього завдання доцільно обробити інформацію якісного характеру, зокрема щодо факторів, які вплинули на фактичний рівень реалізації інноваційних програм. Фактори виявляються на основі документально підтвердженої інформації, яку можна отримати з внутрішнього або зовнішнього середовищ підприємства. У табл. 2 наведено етапи і способи оцінювання виконання цілей інноваційних програм.

Таблиця 2 Етапи і способи оцінювання виконання цілей інноваційних програм

Примітки: розроблено дисертантом.

Цей аспект є важливим при формуванні інформаційного забезпечення суб'єктів формування і реалізації інноваційних програм, оскільки інтуїтивна інформація та дані, що перевірці не піддаються, як стверджують фахівці, найчастіше не можуть бути використаними для прийняття управлінських рішень, які потребують обґрунтування перед інвесторами, кредиторами та іншими діловими партнерами.

Важливим етапом технології інформаційного забезпечення суб'єктів формування і реалізації інноваційних програм є узагальнення управлінської інформації. Він передбачає синтезування інформації, отриманої з різних джерел у різній формі. Завданням цього етапу є встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами і процесами, які виникають під час формування і реалізації інноваційних програм, а також факторами, які їх спричиняють. Результатом узагальнення управлінської інформації є побудова формалізованого алгоритму, використання якого дозволяє покращувати результати формування і реалізації інноваційних програм у майбутньому. Проведені дослідження показали, що при побудові такого алгоритму доцільно керуватись певною логічно-структурною схемою формування і реалізації інноваційної програми (рис. 3). Її деталізація на засадах встановлення причинно-наслідкових зв'язків між виділеними етапами дозволяє виявити проблеми формування і реалізації інноваційних програм і передбачити на майбутнє варіанти їх розв'язання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Логічно-структурна схема формування і реалізації інноваційної програми

Примітки: розроблено дисертантом.

Формування інноваційної програми є наслідком ідентифікування керівниками машинобудівного підприємства управлінської проблеми, яку не можливо розв'язати в традиційний спосіб. Фахівці стверджують, що рівень обґрунтованості потреби започаткування інноваційних програм прямо залежить від рівня розвитку баз даних стосовно досвіду керівників підприємств щодо розв'язання різноманітних управлінських проблем. Бази даних вважаються розвинутими, якщо вони побудовані на засадах декомпозиційності і кумулятивності. У даному випадку під декомпозиційністю розуміємо ієрархічну структурованість проблем, причин, які їх зумовили, застосовуваних методів розв'язання цих проблем і наслідків їх реалізації. Кумулятивність відповідає терміну «нагромадження». Бази даних, які формуються на таких засадах, повинні регулярно оновлюватись на предмет внесення нової первинної інформації, а також аналітичних даних, отриманих унаслідок обробки відомостей різними методами, прийомами, методиками. Наявність таких баз даних дозволяє оперативно встановити здатність або нездатність керівників підприємства розв'язати певну проблему традиційним способом. Якщо бази даних і нова оперативна інформація вказують на відсутність досвіду у розв'язанні певної проблеми, або засвідчують низький рівень результативності заходів з її розв'язання у минулому, то ухвалюється рішення про започаткування інноваційної програми.

З позиції часового горизонту таке рішення передбачає поділ часу на період формування інноваційної програми і період її реалізації. Формування інноваційної програми супроводжується встановленням її цілей, акумулюванням ідей на предмет розв'язання управлінської проблеми, аналізуванням альтернативних варіантів розв'язання проблеми і вибором оптимального рішення щодо альтернативних. Своєю чергою, реалізація інноваційної програми передбачає створення умов для виконання програми, застосування на практиці передбачених програмою заходів, контролювання діяльності виконавців інноваційної програми та її коригування і регулювання процесу її виконання. Завершальним етапом формування і реалізації інноваційної програми машинобудівного підприємства є узагальнення результатів виконання інноваційної програми, встановлення факторів, які мали суттєвий вплив на її результативність, і формування висновків.

Застосування побудованої логічно-структурної схеми керівниками машинобудівних підприємств сприятиме адекватності вибору інноваційних програм для розв'язання конкретних управлінських проблем, а також каузальності управлінських дій при реалізації інноваційних програм.

Дослідження показали, що оцінювання результативності інноваційних програм здійснюється фрагментарно. Більшість науковців приділяють увагу оцінюванню ефектів від реалізації інновацій та обчисленню прибутковості інвестицій, здійснених у інноваційні проекти. Оскільки інноваційна програма є ширшим поняттям ніж інноваційний проект, вони можуть націлюватись на отримання технологічних, соціальних та інших ефектів, то доцільно на засадах системно-функціонального підходу розробляти та конкретизувати технологію оцінювання результативності інноваційних програм. У даному випадку під системно-функціональним підходом розуміється сукупність методичного інструментарію з оцінювання складових елементів інноваційної програми, взаємозв'язків між ними із врахуванням мети реалізації програми (її функції).

При виконанні цього завдання вихідною позицією є рішення щодо необхідності реалізації інноваційної програми. У ньому конкретизовано, чого саме необхідно досягнути машинобудівному підприємству, і як це зробити. Технологія вироблення цього рішення передбачає:

· ідентифікування показників, які характеризують управлінську проблему;

· конкретизацію значень ідентифікованих показників;

· порівняння значень встановлених показників із критеріями, яким вони мають відповідати;

· формалізування управлінської проблеми;

· аналізування можливих варіантів розв'язання проблеми і прийняття рішення щодо реалізації інноваційної програми.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Оцінювання результативності інноваційної програми

Примітки: розроблено дисертантом.

На рис. 4 наведену технологію вироблення рішення щодо необхідності реалізації інноваційної програми трансформовано у порядок оцінювання результативності інноваційної програми.

Ключовим аспектом оцінювання інноваційної програми є виявлення того, чи розв'язано проблему, задля якої її було започатковано, і наскільки, на поточний момент часу, є виконаною інноваційна програма. У разі встановлення факту нерозв'язання проблеми, або неповного виконання передбачених програмою заходів, очевидним є низький рівень результативності реалізації інноваційної програми. Це вимагає аналізування причин виникнення цього факту і розроблення регулюючих рішень, націлених на підвищення результативності реалізації інноваційної програми.

В умовах ринку суб'єкти формування і реалізації інноваційних програм змушені постійно здійснювати моніторинг факторів, які впливають на їх результативність. Моніторинг необхідний для своєчасного ухвалення регулюючих рішень, які націлені на недопущення ймовірних втрат від реалізації інноваційних програм, а також на використання сприятливої кон'юнктури для отримання додаткових ефектів від їх реалізації. Регулюючі рішення переважно є оперативними, тому їх раціональність суттєво залежить від своєчасності отримання даних про об'єкт управління. У результаті проведених досліджень виявлено, що серед етапів моніторингу управлінської проблеми і використання його результатів для вироблення регулюючих рішень доцільно виділяти: ідентифікування управлінської проблеми; формування інноваційної програми, виконання якої націлене на розв'язання управлінської проблеми; реалізацію інноваційної програми; порівняння фактичних значень показників, які характеризують стан розв'язання управлінської проблеми, з очікуваними значеннями; встановлення відхилень; виділення та аналізування факторів, які стали причиною невідповідності фактичних значень показників, які характеризують стан розв'язання управлінської проблеми очікуваним значенням; розробка і реалізація регулюючих рішень.

За результатами опрацювання наукової літератури і узагальнення інформації, отриманої від керівників машинобудівних підприємств, доходимо висновку, що класифікація видів регулюючих рішень потребує доопрацювання у напрямку конкретизації регулюючих рішень за об'єктами регулювання, термінами і результативністю виконання. За об'єктом регулювання нами виділено: рішення, які стосуються коригування цілей інноваційних програм; рішення, щодо технології формування і реалізації інноваційних програм; рішення, які стосуються компонентів системи показників, що характеризують інноваційні програми; рішення, щодо впливу на інші внутрішні та зовнішні чинники, які впливають на результативність формування і реалізацію інноваційних програм. З позиції термінів виконання регулюючі рішення доцільно поділяти на оперативні, перспективні і ретроспективно-перспективні. За результативністю виконання серед регулюючих рішень виділено результативні, нерезультативні і деструктивні рішення.

Технологія вироблення раціонального регулюючого рішення, яке націлене на підвищення результативності інноваційних програми, передбачає: розгляд варіантів розв'язання проблеми; акумулювання аргументів на користь одного з варіантів; виявлення факторів, які можуть негативно позначитись на результативності регулюючого рішення; передбачення шляхів нейтралізації дії цих факторів; зважування усіх «за» і «проти» обраного варіанту рішення; офіційне визнання вибраного рішення; створення умов для виконання рішення; виконання рішення; моніторинг виконання рішення; коригування дій виконавців і оброблення оперативної інформації щодо необхідності реалізації додаткових заходів із підвищення результативності прийнятного рішення. Застосування вищенаведеної технології вироблення раціонального регулюючого рішення керівниками машинобудівних підприємств під час управління інноваційними програмами сприятиме обґрунтованості рішень і їх дієвості.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання розроблення теоретичних положень та прикладних рекомендацій щодо удосконалення формування і реалізації машинобудівними підприємствами інноваційних програм. Представлені у дисертаційній роботі теоретичні та практичні результати сприятимуть удосконаленню управління інноваційним розвитком машинобудівних підприємств.

1. Теоретичне значення мають такі положення дисертації: уточнення сутності поняття «інноваційна програма»; класифікування інноваційних програм за видами; побудова системи показників, які характеризують результативність реалізації інноваційних програм; розроблення класифікації факторів, які впливають на формування і реалізацію інноваційних програм. Практичне значення мають: методичні рекомендації з оцінювання інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм; уточнення етапів моніторингу управлінських проблем і використання його результатів для вироблення регулюючих рішень.

2. Результатом додатних ефектів від активізування інноваційної діяльності у промисловості України, зокрема у машинобудуванні, є відсутність каузальних зв'язків між науковим, промисловим і фінансовим потенціалами суб'єктів інноваційної діяльності. На сьогодні є підстави стверджувати, що більшість розробок і винаходів, авторами яких є вітчизняні науковці, не орієнтована на існуючий попит на ринку. Та чи інша розробка має високу практичну цінність тільки при умові її використання у технологічному процесі. Інноваційно-пошукова діяльність науковців набула б більшої ваги за умови створення не поодиноких непов'язаних між собою розробок, а комплексу винаходів, які б набували вигляду технологічних ліній, що дозволило б докорінно покращити якісні параметри виробничих процесів і самої продукції. Це можливо за умови поглиблення науково-виробничої кооперації у напрямку формування і реалізації інноваційних програм машинобудівних підприємств. Керівникам усіх підрозділів машинобудівних підприємств доцільно рекомендувати поглибити моніторинг управлінських і виробничих проблем з метою активізування реалізації заходів, націлених на покращання значень показників їх економічного розвитку.

3. Застосування запропонованої системи регулюючих рішень доцільне із врахування факторів, які впливають на результативність інноваційних програм і принципів їх формування і реалізації. Управлінці, відповідальні за контролювання і регулювання виконання інноваційних програм, можуть очікувати від використання системи регулюючих рішень позитивних економічних, технологічних, соціальних та інших ефектів. Підставою для цього є посилення рівня формалізації управлінських процесів, зокрема у напрямку акумулювання, обробки і використання управлінської інформації.

4. Розроблена система показників, які характеризують ефективність інноваційних програм, базується на уточненні видів інноваційних програм, їх місця в інноваційних процесах машинобудівних підприємств, а також принципах формування і реалізації інноваційних програм. Використання цієї класифікації керівниками машинобудівних підприємств дозволить здійснювати всесторонній моніторинг стану реалізації інноваційних програм і, на підставі отримання повної, своєчасної і достовірної інформації, ухвалювати раціональні управлінські рішення щодо регулювання діючих і започаткування нових інноваційних програм.

5. На основі результатів дисертаційного дослідження можна рекомендувати:

- Державним інноваційним фінансово-кредитним установам і Міністерству економіки України використовувати методичні рекомендації з оцінювання інформаційного забезпечення суб'єктів управління формуванням і реалізацією інноваційних програм;

- Міністерству освіти і науки України використовувати при підготовці фахівців економічних спеціальностей уточнений понятійний апарат у сфері управління інноваціями, принципи формування і реалізації інноваційних програм, запропоновану класифікацію факторів, які впливають на ефективність формування і реалізації інноваційних програм, розроблену систему показників, які характеризують ефективність інноваційних програм машинобудівних підприємств.