Поняття і класифікація економічних систем

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Формаційний підхід

Економічні системи суспільства мають кілька класифікацій. Наведемо приклади найбільш вживаних з них.

За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):

- Первіснообщинний лад - економічна система первісної общини ґрунтувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах усієї общини в цілому. Найбільшу частку отримували вожді, мисливці, воїни. Між усіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Через цю економічну систему пройшли усі суспільні утворення, проте з різною тривалістю часового лагу.

- Рабовласниький лад - рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, а й сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства. Він - річ серед речей. Ця система була притаманна не всім суспільним утворенням. Так, у Греції, Китаї, Римі рабовласницький лад відрізнявся за своєю суттю - у Греції система рабовласницького ладу, наприклад, була більш демократичною, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу, наприклад, слов'янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму.

- Феодалізм - феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарський реманент тощо. Як об'єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк, та/або грошовий оброк). За такого типу суспільно-економічної формації людина-працівник так само зберігає найнижче становище у структурі засобів виробництва. Як і рабовласницький устрій, був притаманний не всім суспільствам і мав свої відмінності (кріпацтво було відмінено в європейських країнах раніше, ніж у слов'ян).

- Капіталізм - за капіталістичного господарювання, щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Отже, здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. При цьому стрімко розвиваються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обміном. Але за такого способу виробництва, як доводить марксизм, людина-робітник все ще залишається від своєї діяльнісної сутності. Капіталізм у європейських країнах поширювався різними темпами, іноді розрив у розвитку капіталістичної системи господарювання між країнами тривав сотні років.

- Соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспільство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин, відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Подібний устрій була спроба побудувати в ряді країн Європи та Азії.

2. Цивілізований підхід

В останні роки у вітчизняній економічній науці важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи.

Відмінна риса людської цивілізації -- її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою виробництва. Задоволення потреб у свою чергу народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва -- з другого, взаємодія між ними є, як зазначалося в темі 2, рушійною силою економічного прогресу, тобто розвитку суспільного виробництва і людини. Людина -- не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва.

У доіндустріальну епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв'язок людини з природними умовами.

У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. З'явилися фабрики, заводи, шахти, залізниці, автомобілі, електрична енергія, хімічна продукція. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, індустріального суспільного виробництва.

Глибокі зміни в продуктивних силах зумовили істотні зміни в економічних відносинах. Система рабства і кріпосництва замінюється особистою юридичною свободою людини.

У другій половині ХХ ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного піднесення і відкривають нові можливості зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху.

Таким чином, за цивілізаційним підходом ми можемо виділити три типи економічних систем:

аграрну, або традиційну;

індустріальну;

постіндустріальну.

У традиційній економіці панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва. За індустріальної економіки панівною є промисловість, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво. За постіндустріальної економічної системи основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і ринкових відносин.

3. Степінь індустріального ринку суспільства

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арок та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства, виділяє три стадії індустріальної цивілізації:

- доіндустріальне (аграрне) суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство - це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління. В суспільному виробництві на перший план висуваються інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, виробництво духовних благ тощо). Внаслідок цих революційних науково-технічних перетворень формується працівник нового типу, посилюється творчий характер його праці і набувають дедалі більшої ваги потреби творчої саморегуляції особистості.

Бурхливий розвиток інформаційно-інтелектуальних технологій, комп'ютеризації, космонавтики посилили зв'язки людини з космосом, що згідно з концепцією В,І, Вернадського про ноосферу дозволяє зробити висновок, що сучасне суспільство стоїть на порозі зародження новоїноосфернокосмічної цивілізації, яка буде визначати економічне, науково-технічне і культурне обличчя людства у XXI ст.

Для постіндустріального суспільства характерним є також поглиблення міжнародного поділу праці, посилення взаємозв'язків та взаємодії національних економік. Значного розвитку набуває світовий ринок товарів, капіталів, робочої сили, посилюється роль загальнолюдських інтересів та цінностей. Всі ці об'єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації в глобальні, вони охоплюють все більше країн та все більше впливають на життя народів усього світу.

4. Спосіб організації господарської діяльності традиційна, планова, ринкова економіка, перехідна економіка

Класифікація на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки:

* форму власності на чинники виробництва;

* хто і як ухвалює основні економічні рішення;

* спосіб координації економічної діяльності;

* мотиви, що стимулюють ведення економічної діяльності.

На основі цих критеріїв можна виділити такі системи:

* традиційна економіка,

* планова економіка,

* ринкова економіка,

* перехідна економіка.

Традиційна економіка -- це економіка, в якій практика використання ресурсів визначається традиціями і звичаями. Для країн з традиційною економікою характерна багатоукладність, тобто існування різних форм господарювання, заснованих на різних формах власності: натурально-громадське господарство засновано на громадській формі власності, дрібнотоварне виробництво селян і ремісників -- на дрібній приватній власності.

Розрізняються устрої і тим, як ухвалюються економічні рішення. В рамках натурально-громадського устрою рішення приймаються радою старійшин або головою роду. Селяни і ремісники приймають такі рішення самостійно. Велику роль в країнах з традиційною економікою в ухваленні економічних рішень відіграє держава.

Ще одна група відмінностей між устроями пов'язана із стимулами до господарювання.

У натурально-громадському устрої стимулом до праці є необхідність задовольняти елементарні життєві потреби. Дрібнотоварне виробництво селян і ремісників орієнтується не тільки на задоволення потреб, але і на отримання прибутку.

Традиційна економіка заснована на примітивній техніці, оскільки використання нової інформації стримується традиціями, що склалися в суспільстві.

Існує два види планової економіки: демократична планова економіка і командна планова економіка.

Демократична планова економіка припускає як суспільну, так і приватну власність на економічні ресурси. Планування має загальний, а не детальний характер, для більшості учасників економіки плани мають рекомендаційний характер, тобто макропланування має індикативний характер. Виконання планів обов'язкове лише для державних підприємств (імперативне планування).

Елементи демократичної планової економіки є як в розвинених країнах (Франція, Німеччина), так і в тих, що розвиваються (наприклад, в Індії з 1951 р. розробляються п'ятирічні плани соціально-економічного розвитку країни). Командна планова економіка являє собою більш жорстку модель, характерну для колишнього СРСР, а також для низки країн Східної Європи і Азії. Вона заснована на державній власності на економічні ресурси. Приватна власність майже повністю виключається. Планування охоплює всі сфери економічної діяльності, а виконання плану є обов'язковим для всіх (Директивне планування).

В умовах командної економіки управління всіма підприємствами здійснюється з єдиного центру. Тому безпосередні виробники обмежені у прийнятті економічних рішень. Вони не мають можливості самостійно вибирати постачальників сировини, устаткування, а також здійснювати збут продукції. У свою чергу, споживачі обмежені у виборі пропонованих продуктів. Підсумком цього є відсутність конкуренції, гальмування зростання якості продукції, продуктивності праці і введення інновацій. Панування адміністративних методів у колишніх соціалістичних країнах призвело до постійного дефіциту товарів і послуг.

Отже, планова економіка -- це економіка, при якій матеріальні ресурси складають державну власність, а напрям і координація економічної діяльності здійснюється за допомогою централізованого планування, управління і контролю.

Планова економіка функціонує на базі суспільної власності на економічні ресурси. Основні економічні рішення приймаються централізовано у вигляді планів соціально- економічного розвитку. За допомогою виконання планів досягається збалансованість економічної діяльності.

Ринкова економіка -- це економіка, заснована на товарно-грошових відносинах, пануванні приватної власності і вільній конкуренції виробників і споживачів.

Сьогодні ринкова економіка є одним із основних типів економічних систем. Основні економічні рішення приймаються самостійно виробниками і споживачами. Перші на свій страх і ризик приймають рішення про те, які продукти виробляти, в якій кількості, за допомогою якої техніки і для кого.

Інші самостійно роблять вибір, яку продукцію придбати і у яких виробників. Вибір здійснюється під впливом таких чинників, як ціна, якість і т.п.

Збалансованість економіки досягається за допомогою ринкового механізму. Його основними елементами є попит і пропозиція. З урахуванням їх відповідності формується ціна на продукти. Рівень ціни є сигналом для збільшення або скорочення їх виробництва.

Ринкова економіка сформувалася в XVIII ст. і є найгнучкішою економічною системою, яка під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників має властивість трансформуватися і видозмінюватися.

У своєму історичному розвитку вона проходить такі етапи:

* класичний капіталізм;

* змішана економіка;

* соціальна ринкова економіка;

Класичний капіталізм

Цей вид ринкової економіки існував у нині розвинених країнах з XVII ст. до перших десятиріч XX ст.

Класичний капіталізм характеризується такими ознаками:

* наявністю приватної власності на економічні ресурси;

* вільною конкуренцією, що забезпечує безперешкодний вхід на ринок і перетікання капіталу з однієї галузі економіки в іншу;

* наявністю безлічі незалежних виробників, які самі вирішують що, для кого і як виробляти;

* наявністю безлічі незалежних споживачів, що ухвалюють самостійне рішення про те, яку продукцію і у яких товаровиробників купувати;

* особистою свободою всіх учасників ринку, яка дозволяє підприємцю визначати сферу бізнесу, а працівнику вільно пересуватися на ринку праці;

* стихійним характером встановлення цін під впливом попиту і пропозиції; * еквівалентним обміном за вартістю;

* орієнтацією підприємців на максимізацію прибутку, що примушує їх економити ресурси, дбайливо ставиться до живої і упредметненої праці.

Класичний капіталізм розвивався стихійно і не передбачав державне регулювання економіки. Проте на початку XX ст. його господарський механізм вже не відповідав все новим потребам. Тому в більшості розвинених країн він поступово трансформувався в змішану економіку

Змішана економіка -- це економіка, що функціонує на базі ринкового механізму і державного регулювання господарства. Такі зміни в ролі держави обумовлені, перш за все, необхідністю розвитку виробничої і соціальної інфраструктур, науково-технічним прогресом.

У середині XX ст. економіці був потрібно якісно новий тип працівника, що має високий освітній, професійний і культурний рівень. Реалізація цих задач у змішаній економіці покладається на державу.

У змішаній економіці використовуються елементи і ринку, і плану. На мікрорівні застосовується внутрішньо-фірмове планування, що дозволяє повно і точно виявити потреби і визначити попит на продукцію фірми. У макроекономіці здійснюється державне регулювання, що дає можливість скоректувати попит і пропозицію.

На відміну від класичного капіталізму для змішаної економіки характерним є панування колективної приватної власності у формі акціонерних та інших товариств.

Соціальна ринкова економіка -- це продукт природного історичного розвитку суспільства, властивий усім країнам з ринковою економікою. Проте саме поняття «соціальна ринкова економіка» з'явилося в Німеччині і пов'язане з ім'ям Людвіга Ерхарда.

Очевидно, що для цього типу економіки є два початки:

1) вона є ринковою;

2) вона є змішаною економікою.

Досить часто таку економіку називають соціально-орієнтованою змішаною економікою.

На відміну від змішаної економіки соціальна економіка орієнтована на досягнення як економічних, так і соціальних цілей.

Соціально-орієнтованій змішаній економіці властиві різні моделі, обумовлені національною специфікою. Розрізняють німецьку, шведську, японську моделі соціальної ринкової економіки.

Перехідна економіка.

У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій:

* становлення (висхідний розвиток нової системи);

* зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

* занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої системи). Особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм є трансформаційна (перехідна) економіка, тобто перехідна економіка -- це економіка, яка перебуває в процесі переходу (трансформації) від однієї економічної системи до іншої.

Перелік головних завдань перехідного процесу до ринкової економіки витікає із особливостей планового господарства, які повинні зникнути в перехідний період. До них перш за все належать:

* лібералізація цін;

* зміни в відносинах власності;

* формування ринкової інфраструктури господарювання;

* зміни форм соціальних гарантій;

* відкриття економіки тощо.

Для економіки перехідного типу характерна багатоукладність. Економіці перехідного періоду властиве також загострення соціально-економічних відносин, яке зменшується у міру створення нової економічної системи. Перехід від однієї економічної системи до іншої займає тривалий відрізок часу (від десятиріч до сторіч). Тривалість ринкової трансформації залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства.

Другим важливим напрямком вирішення проблем перехідного періоду є процес переходу до наступного ступеня індустріального розвитку. Однією з таких проблем є перехід до інформаційного суспільства. Значна увага розвитку інформаційного суспільства приділяється в постсоціалістичних країнах. У нашій країні вперше про необхідність побудови інформаційного суспільства було проголошено в програмі інтеграції України в ЄС, в якій визначені коротко-, середнє- та довгострокові пріоритети в цій галузі.

У процесі утвердження інформаційного суспільства особлива роль належить сфері освіти і науки, розвиток яких повинен базуватися на новій постіндустріальній теоретичній основі. Так, в Указі Президента України "Про національну доктрину розвитку освіти" підкреслюється, що перехід до постіндустріального інформаційного суспільства базується на розгляді людини як головної мети і головного важеля сучасного прогресу, що ставить перед державою і суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість вирішення їх проблем.

Подібний підхід дає можливість уже сьогодні закладати підґрунтя для формування економіки, що базується на знаннях. Але вирішення цієї проблеми потребує багато зусиль і тривалого періоду часу.

Особливі ознаки національної економіки.

Господарська система, що склалася історично в певних територіальних (національних) межах, має назву "національна економіка `'. Формування і функціонування національної економіки регламентується конституцією держави і створеними на її основі законами, що регулюють господарську діяльність загалом і діяльність сфер, галузей, регіонів.

* Національна економіка -- конституційне, економічно та організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, що характеризується відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території.

З міжнародним поділом праці сформувалися міжнародні ринки, покупцями і продавцями на яких є передусім окремі країни. Види продукції, які вони поставляють на ці ринки, дають уявлення про їхню національну економіку, її структуру й обсяги виробництва, якість і цінність її продукції. Тим, наскільки економічна система задовольняє потреби країни і наскільки її продукція потрібна іншим країнам, визначаються місце і роль конкретної країни у світовому господарстві.

Національна економіка виникає і розвивається на основі:

- поглиблення суспільного, зокрема територіального, поділу праці, що зумовлює виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізацію територій;

- формування міцних централізованих держав.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс -- територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя (підприємства, галузі, окремі регіони) функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні й духовні потреби суспільства.

Сучасну національну економіку характеризують такі групи ознак:

- ознаки національного суверенітету;

- ресурсовиробничі;

- господарсько-організуючі;

- товарообмінні.

* Ознаки національного суверенітету. Визначають здатність суспільно-господарської системи до самоорганізації, до реалізації себе як суб'єкта міжнародних рівноправних партнерських господарських та інших зв'язків.

До них належать: - суверенітет і недоторканність території державного утворення; - суверенітет законотворчості і чинності правових актів на державній території; - суверенітет національної внутрішньої і зовнішньої політики; - суверенітет суспільно-культурної ідеології; суверенітет господарської діяльності.

* Ресурсовиробничі ознаки. Відображають передусім потенційні можливості виробничої діяльності, структури виробництва, його спеціалізації і охоплюють: людський потенціал; науковий і техніко-технологічний потенціал; природно-ресурсний потенціал.

Людський потенціал визначається чисельністю населення працездатного віку, його професійною структурою, кваліфікаційним рівнем, освітою, станом здоров'я тощо; науковий і техніко-технологічний -- станом розвитку науки, впровадженням наукових розробок у виробництво, створенням нових видів машин і технологій; природно-ресурсний -- географічним розміщенням країни, наявністю природних сировинних ресурсів, рівнем їх освоєння і переробки.

* Господарсько-організуючі ознаки. Є визначальними серед інших груп ознак. Вони виявляються у наявності економічного механізму, що визначає рівень поєднання людського потенціалу з природно-ресурсним і техніко-технологічним потенціалами, який залежить від узгодження приватних, колективних і суспільних інтересів, системи стимулів виробництва і праці тощо.

Інфраструктура економічного механізму є така: правова система (закони про власність, підприємництво та ін.); система стимулювання виробництва і праці; фінансово-кредитна система (фінанси держави, підприємств, населення, національна грошова одиниця, система банків (національного і комерційних), податкова система); митна система; система управління і регулювання (макроекономічна, регіональна, мікроекономічна).

* Товарообмінні ознаки. Виявляються через розвинуту систему внутрішніх ринків і спроможність товарів і послуг завойовувати світові ринки. Для функціонування ринку потрібні: товар В = Qц (пропозиція), де Q -- фізична кількість товару і послуг; ц -- ціна одиниці товару і послуги; гроші-- Г, тобто попит або грошовий оборот, необхідний для купівлі товару Оц. Рівняння ринку з урахуванням натурально-вартісної кількості товару Оц і грошового обороту Г є таке:

Qц=Г.

ринковий економічний капіталістичний власність

Згідно з ним вартість товарної маси дорівнює вартості грошового обороту. Процес купівлі-продажу є відношенням:

Q=Г/ц.

Він виражає наявність встановлених мінових відносин, тобто відносин між людьми з приводу обміну товару на гроші і грошей на товар.

Ознаки національної економіки є показниками самоорганізації суспільства, зокрема щодо державотворення, економічної системи, економічної і соціальної політики та ін. Структура і динаміка виробництва, товарообмін на внутрішньому і зовнішньому ринках, бюджет країни і доходи населення -- головні критерії, за якими оцінюють стан самодостатності національної економіки.

Размещено на Allbest.ru