Формування раціональної структури землекористування в аграрних підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 338.43:332.28

08.00.04 ? економіка і управління підприємствами

(економіка сільського господарства і АПК)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ФОРМУВАННЯ РАЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Олексюк Віталій Олександрович

Дніпропетровськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Мельник Леонід Юхимович, Дніпропетровський державний аграрний університет, завідувач кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Федоров Микола Миколайович, ННЦ «Інститут аграрної економіки» Української академії аграрних наук, завідувач відділу земельних відносин

кандидат економічних наук, доцент Жиленко Катерина Миколаївна, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри менеджменту

Захист відбудеться 30 червня 2009 року о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд.342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розіслано 28 травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для сільського господарства завжди було і залишається актуальним питання забезпечення високоефективного використання земельних ресурсів і водночас відновлення та підвищення родючості ґрунту. У значній мірі це залежить від форм землекористування. Кожній з них притаманні певні позитиви і недоліки. Відповідно виникає потреба формування їх раціональної структури. Проте в Україні цю проблему поки що не вирішено. Сільськогосподарські підприємства використовують переважно орендовані землі, при цьому термін орендних договорів, як правило, короткий. Відповідно істотно знизилась родючість ґрунту.

Різні аспекти земельних відносин, зокрема форми землеволодіння і землекористування висвітлено у наукових працях: В. А. Борисової, П.І. Гайдуцького, А.Є. Данкевича, О.Ю. Єрмакова, О.Л. Кащенко, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, Л.Ю. Мельника, В.Я. Месель-Веселяка, О.В. Назаренка, О.М., Онищенка, П.Т. Саблука, М.М. Федорова, В.В. Юрчишина та багатьох інших.

Водночас наявність низки дискусійних питань, постійні зміни, які відбуваються в аграрній сфері економіки, незавершеність земельної реформи щодо становлення ринку земельних паїв, нераціональне співвідношення форм землекористування в аграрних підприємствах, вимагають подальших поглиблених досліджень щодо землі і земельних порядків. Цим і визначається вибір теми та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напряму науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету за темою «Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень (номер державної реєстрації 0102U005022)». В її межах автором визначені форми власності та форми використання земель сільськогосподарського призначення, раціональне поєднання останніх в аграрних підприємствах, засобів і важелів їх впливу на ефективне й раціональне використання земельних ресурсів.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - наукове обґрунтування теоретичних засад землеволодіння і землекористування в сільському господарстві, визначення їх форм та вплив на ефективне і раціональне використання земельних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами, напрями формування в них раціонального поєднання власних та орендованих сільгоспугідь.

Для досягнення зазначеної мети в роботі ставилися і вирішувалися такі наукові завдання: землеволодіння сільгоспугіддя земельний ресурс

- узагальнити теоретичні засади відносно особливості землі як виробничого ресурсу сільськогосподарських підприємств;

- опрацювати методичні підходи щодо визначення категорій «ефективне» й «раціональне» землекористування;

- визначити зміст форм землекористування, порівняти їх соціально-економічний потенціал та критерії раціонального співвідношення;

- дослідити процес становлення нових форм землекористування аграрних господарств в умовах ринкової трансформації земельних відносин;

- визначити сучасну структуру землеволодіння і землекористування у цілому і в секторах: господарства населення; сільськогосподарські підприємства;

- обґрунтувати напрями формування раціональної структури форм землекористування в сільськогосподарських підприємствах;

- розробити модель оптимізації площ землекористування для сільськогосподарських підприємств.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є сукупність теоретико-методичних та практичних аспектів форм землеволодіння і землекористування, напрямів і проблем їх становлення в процесі ринкової трансформації земельних відносин в Україні.

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні процеси привласнення і використання земельних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами.

Методи дослідження. Теоретично-методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ та процесів, фундаментальні положення економічної теорії та наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань земельних відносин у цілому, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів в аграрному виробництві зокрема.

В роботі для вирішення поставлених завдань використовувалися економічні методи - абстрактно-логічний і системного аналізу (вивчення та аналіз наукових підходів щодо особливостей землі як виробничого ресурсу, форм землеволодіння та землекористування та їх вплив на ефективне використання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості грунту); монографічний, розрахунково-конструктивний, аналітичних порівнянь (співставлення та аналіз форм землекористування); групування (групування сільськогосподарських підприємств за розміром використання сільськогосподарських угідь); абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків); економіко-математичний (оптимізація площ землекористування аграрних підприємств).

Основними джерелами інформації в процесі дослідження були: Закони України, нормативно-правові акти Верховної Ради України та постанови Кабінету Міністрів України, звіти й оперативні дані Дніпропетровського обласного управління земельних ресурсів, статистичні збірники Головного управління статистики в Дніпропетровській області, Головного управління агропромислового розвитку Дніпропетровської облдержадміністрації, дані періодичної звітності сільськогосподарських підприємств, матеріали наукових конференцій, семінарів, публікації вітчизняних та зарубіжних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному та методичному обґрунтуванні класифікації форм землекористування, визначення їх впливу на ефективне використання й відновлення родючості земельних ресурсів, зміст і напрями земельної реформи, особливості землекористування в аграрній сфері економіки України по секторам - господарства населення; сільськогосподарські підприємства, формування раціональної структури форм землекористування.

Вперше:

- запропоновано розгорнуту класифікацію форм землекористування: 1) самоособисте використання земельних угідь їх власником; 2) використання ним для цього найманих працівників; 3) орендована земля використовується безпосередньо орендарем; 4) орендар є господарем-підприємцем, який використовує найманців; 5) землекористування «чужою» землею на засадах трудового права; 6) поєднання різних форм землекористування;

Удосконалено:

- методичний підхід щодо змісту категорії «оренда землі», обґрунтування неправомірності її визначення більшістю науковців як «ринок оренди землі», оскільки ринок будь-яких об'єктів супроводжується зміною власника;

- положення, згідно з яким продуктивне використання землі не залежить від форми землекористування. Останні по-різному впливають лише на збереження і підвищення родючості ґрунту, економічну стабільність агроформувань, реальність бізнес-планів. У цьому контексті найбільш високий економічний потенціал у форми, за якою землю використовує її власник;

Набули подальшого розвитку:

- можливі варіанти становлення різних форм землекористування, дано критичну оцінку існуючої - двокомпонентної, з пріоритетом оренди земель в секторі сільгосппідприємств, в яких вона абсолютно переважає;

напрями формування раціональної структури форм землекористування в сільськогосподарських підприємствах (насамперед, зняття мораторію на купівлю-продаж земельних паїв);

напрями, засоби та важелі удосконалення орендних відносин через обґрунтування прийнятних термінів оренди і орендної плати, укладання колективних договорів орендаря із «спілкою» орендодавців як одним суб'єктом;

- положення щодо поступового зростання в сільськогосподарських підприємствах частки власної землі, яка не повинна поступатися орендованій, що дасть можливість використовувати власну землю під заставу для одержання довгострокового кредиту, підвищити реальність і прогнозованість бізнес-планів;

- раціоналізація структури землекористування з врахуванням збереження й відновлення родючості ґрунту.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретико-методичні розробки форм використання земель сільськогосподарського призначення є базою визначення їх раціонального поєднання, напрямів ефективного й раціонального використання земельних ресурсів, відновлення і підвищення їх родючості.

Методичні положення та практичні рекомендації дисертації створюють науково обґрунтовані засади здійснення конкретних управлінських рішень і дій щодо ефективного й раціонального землекористування в аграрних підприємствах. Вони прийняті до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Дніпропетровської облдержадміністрації (довідка № 15-266 від 02.02.09). Запропонована в дисертаційній роботі раціональна структура землекористування з урахуванням збереження й відновлення родючості ґрунту прийнята до впровадження в СТОВ «Дніпро-Н» Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (довідка № 29 від 10.02.09). Теоретико-методичні положення і висновки дисертації впроваджені у навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні курсів: «Основи економічної теорії», «Економіка АПК», «Економіка підприємства» (довідка № 16-11-82 від 29.01.09).

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертаційній роботі результати досліджень отримані автором особисто. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, в дисертації використані тільки ті положення, що є результатом особистої роботи здобувача: [1] автором визначено історичний аспект орендних відносин та їх науковий зміст; [3] визначені особливості землі як виробничого ресурсу та зміст категорій «землеволодіння» і «землекористування»; [5] - обґрунтовано необхідність раціонального поєднання форм землекористування в Україні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, наукові результати та практичні розробки дисертації доповідалися та обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки» (м. Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 р.), «Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів» (м. Запоріжжя, 8-10 жовтня 2008 р.), науковій конференції «Науковий потенціал Запорізького національного університету та шляхи його розвитку» (м. Запоріжжя, 13-15 травня 2008 р.), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького та аспірантського складу Дніпропетровського державного аграрного університету (2006-2008 рр.), а також на засіданнях кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства.

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,5 друк. арк. (з них 5 одноосібні) - у фахових виданнях 6; матеріали конференції 2 - обсягом 0,5 друк. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 188 сторінках комп'ютерного тексту. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел, який містить 166 найменувань. Дисертація містить 24 таблиці та 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами і планами, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Наукові засади дослідження землеволодіння і землекористування в сільському господарстві» - розкрито сутність і співвідношення категорій «землеволодіння» і «землекористування», визначено форми їх прояву та економічний потенціал у контексті впливу на «ефективне» і «раціональне» використання землі.

У процесі дослідження особливостей землі як виробничого ресурсу аграрних підприємств уточнено розповсюджену в наукових працях тезу, згідно з якою «земля належить до невідновних природних ресурсів». Безперечно, земля не є результатом людської праці, просторово обмежена. Водночас родючість земельної ділянки не тільки може відновлюватися, але й підвищуватися. І в цьому контексті вона є відновним природнім ресурсом. Останній може бути таким лише за наявності води й сонячного світла.

Як і будь-який інший виробничий ресурс земля є водночас об'єктом власності і господарювання. Власність охоплює економічні відносини щодо привласнення і належності земельної ділянки певному суб'єкту. В правовому контексті - це фіксація юридичними установами належності конкретної земельної ділянки визначеній особі з наділенням її правом: володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Виходячи з того, що земля є головною складовою національного багатства і територіально обмежена - держава, як правило, у значній мірі обмежує правомочності землевласників.

Землекористування досліджується в дисертації насамперед у контексті його форм. Їх наявність зумовлена тим, що земля у ринковій економіці приймає форму капіталу. Його власник сподівається отримати від неї дохід шляхом її особистого господарського використання, або на тих чи інших засадах передавати іншим. Звідси витікає можливість здійснення землеволодіння і землекористування щодо певної земельної ділянки різними суб'єктами на тих чи інших засадах. В економічній науці відсутня єдина класифікація форм землекористування. Досліджуючи історичний аспект розвитку процесів землеволодіння і землекористування в дисертації виділяються такі їх форми: 1) використання власної землі у межах сім'ї чи особисто власником. У цьому контексті власник - господар - працівник є однією особою; 2) землевласник наймає працівників, а сам виконує функції господаря (менеджера) чи працює поряд з останніми; 3) землекористування на орендних засадах («трудове», чи з використанням найманців); 4) використання державної землі на засадах трудового права, довічного користування тощо. В сучасних умовах у країнах з ринковою економікою функціонують дві основні форми: використання власної землі і на орендних засадах.

Економічний потенціал останніх розглядається в аспекті їх впливу на продуктивне (результати від користування землею) і раціональне використання земельної ділянки (відновлення й підвищення родючості ґрунту). У зв'язку з цим більшість науковців вважають, що найбільш висока віддача від використання власної землі. А тому «земля має належати тим, хто її обробляє». У процесі дослідження цього питання в роботі теоретично обґрунтовано положення, згідно з яким продуктивність і ефективність землекористування визначається економічним статусом землекористувача. Якщо він є господарем на землі, власником результатів виробництва і одержаного доходу, то форма землеволодіння і землекористування значення не має. Разом з тим використання власної землі має переваги у порівнянні з іншими формами щодо збереження, відновлення й підвищення родючості ґрунту, можливістю використовувати земельну ділянку як заставу в іпотечному банку для одержання кредиту. Власна земля забезпечує більш повну гарантію щодо виробничої стабільності і реальності бізнес-планування.

Критичний аналіз наукових праць з питання оренди землі дає підстави стверджувати некоректність розповсюдженого положення, згідно з яким оренда землі є складовою ринку землі, а відповідно існує «ринок оренди сільськогосподарських угідь». Але наслідком продажу-купівлі земельної ділянки є зміна її власника. Ним стає покупець землі. Продавець, колишній її власник, втрачає статус суб'єкта земельних відносин. За оренди землі власник не змінюється. Він тимчасово і за певну плату передає землю користувачу. І ринок землі до цього процесу не має ніякого відношення.

В контексті ефективного й раціонального землекористування оренда землі оцінюється більш-менш однозначно. Водночас нерідко абсолютизуються її позитиви або негативи (орендар «шкідник землі» тощо). В роботі встановлено, що орендне землекористування в ринкових умовах, з точки зору ефективного використання землі, не тільки не поступається, але й у певній мірі переважає власне землекористування, оскільки орендар із отриманого доходу виплачує орендну плату, що за незмінності інших умов знижує його конкурентоспроможність, а орендар намагається цього не допустити. І головне, що оренда землі (подібно кредиту грошей, прокату чи лізингу деяких засобів праці) дає можливість відкрити власну справу в землеробстві або розширити її за рахунок використання «чужого» капіталу. В соціальному аспекті незаперечним є той факт, що орендодавець є різновидом класу рантьє, отримує нетрудовий дохід.

Відносно збереження родючості ґрунту, а тим більше її підвищення, то практично загальновизнано, що оренда негативно впливає на ці процеси. Але й тут треба зазначити, що орендар не завжди «шкідник землі». За певних умов він може бути зацікавленим не тільки у відновленні, але й підвищенні родючості орендованих земель. Йдеться про довгостроковість і відносну стабільність орендних договорів. Адже цілком природними є наміри орендаря окупити свої витрати, що вкладені в просте чи розширене відновлення родючості ґрунту. А це, як правило, потребує врахування повного циклу сівозмін і середнього терміну окупності інвестованих коштів.

Проведений аналіз різних точок зору щодо форм землекористування дає підстави зробити висновок про те, що найбільш важливою умовою продуктивного і раціонального використання землі, досягнення оптимальних розмірів землекористування є раціональне поєднання двох його форм - використання власної землі і її оренда. Співвідношення має бути не вище 1:1. Принаймні орендовані землі не повинні перевищувати власні. Доцільність такого співвідношення підтверджує практика «природного» його формування (у більшості країн світу воно становить на макрорівні 6:4 на користь використання власної землі). В окремих господарствах воно може бути різним і є динамічним, що зумовлено низкою чинників і передусім розміром землекористування, ефективністю господарювання, наявністю коштів для купівлі землі.

У другому розділі «Трансформація відносин землекористування у перехідній економіці та їх сучасний стан в секторі господарств населення» досліджено сутність, напрями і результати ринкової трансформації земельних відносин в контексті форм землекористування, їх стан у секторі сільських домогосподарств.

Земельна реформа включала комплекс соціально-економічних, організаційно-правових і політичних заходів, здійснення яких було спрямовано на удосконалення земельних відносин. Відповідно новий земельний лад у порівнянні з існуючим в радянські часи, мав би забезпечити, насамперед, більш продуктивне використання земель сільськогосподарського призначення. Але цього не сталося, про що свідчать дані таблиці 1.

Таблиця 1 - Використання сільськогосподарських угідь в Україні

Не сприяла земельна реформа також збереженню і відновленню родючості ґрунту. Щорічні втрати гумусу через мінералізацію та ерозію ґрунтів досягають 32-33 млн. тонн, а це майже 2 млрд. дол. США збитків.

В соціально-економічному аспекті не досягнуто проголошеного офіційно на початку земельної реформи основного її напряму: «землю тим, хто її обробляє». Абсолютна більшість земельних паїв передана в оренду сільськогосподарським підприємствам. При цьому вже на початку земельної реформи була очевидною нереальність використання землі її власником: більшість власників земельних паїв були непрацездатними, інші не мали можливості, вміння, а іноді бажання організувати власне господарство. Такі умови і наявність мораторію на продаж земельних паїв і призвели до масового уособлення землеволодіння і землекористування. І як наслідок сектор сільськогосподарських підприємств (за виключенням невеликих фермерських господарств) практично повністю функціонує на орендованих землях. Так, в Дніпропетровській області із 283,7 тис. отриманих сертифікатів залишилося у одноосібників лише 42,4 тис. (14,9% до їх загальної кількості).

В дисертації обґрунтована ненауковість низки аргументів, що висувались дослідниками на користь приватизації земель сільськогосподарського призначення. Зокрема - це необхідна умова переходу до ринку (такою умовою є економічна й правова самостійність суб'єктів господарювання, а земля може бути й державною чи комунальною); становлення різних форм господарювання, зокрема широкомасштабний розвиток фермерства (таке можливо за будь-яких форм землеволодіння і землекористування); неможливість ефективного господарювання на «чужій» землі (що суперечить як теорії, так і практиці, оскільки головним мотивом тут є статус землекористувача як господаря-товаровиробника).

Ретроспективна оцінка земельної реформи дала підстави сформулювати положення про те, що «справедлива» і безоплатна приватизація земель не кращий із її можливих варіантів. Оптимальною могла бути комбінація кількох напрямів. Головне, оскільки в Україні фактично не залишилося колишніх власників землі, то доцільно було залишити власність держави на сільськогосподарські угіддя і передавати їх в оренду. Відповідно: по-перше, землекористувачі мали б змогу брати землю в оренду великим масивом і на тривалий термін. По-друге, держава мала б змогу контролювати використання орендованих земель, слідкувати за збереженням їх родючості, а у випадку порушення цих умов достроково «розривати» орендний договір. По-третє, держава мала б змогу встановлювати раціональні розміри орендної плати, накопичувати її у спеціальному фонді з чітким цільовим призначенням. По-четверте, частку фонду орендної плати за землю використовувати на добавки до низьких розмірів пенсій селян, а іншу на збереження й підвищення родючості ґрунту. По-п'яте, поступово орендатори могли б викупити землю у держави. Частково можливий був варіант землекористування на засадах «трудового» права, тобто землю міг одержати від держави лише потенційний землероб (хто бажав і міг її обробляти на засадах довічного користування).

Нереальність «трудового» землекористування призвела до того, що в аграрному секторі економіки України на сьогодні сформована і функціонує двокомпонентна за формами структура землекористування. Співвідношення власних і орендованих земель щодо усіх сільськогосподарських угідь становить близько 30:70, що не відповідає більш-менш оптимальному - 60:40. Але головна проблема в нерівномірній структурі форм землекористування щодо секторів «господарства населення» і «сільськогосподарські підприємства». В кожному з них практично сформувалася однокомпонентна структура форм землекористування: в господарствах населення використовують переважно власні землі, а в сільськогосподарських підприємствах - орендовані.

В контексті продуктивного використання земель господарства населення мають переваги. Проте вони поступово «затухають» (табл. 2).

Таблиця 2 - Виробництво валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у господарствах різних категорій Дніпропетровської області, тис. грн.

В Дніпропетровській області за показником урожайності зернових господарства населення в 2000 р. перевищували сільськогосподарські підприємства в 2,1 раза (відповідно 36,7 ц/га і 17,5), а в 2006 р. лише на 2,8 %. І вже у 2007 р., вперше за період 2003-2007 рр. сільськогосподарські підприємства за цим показником (17,0 ц/га) перевищили господарства населення (14,3 ц/га) на 18,9%.

Поступове зниження продуктивного використання земель в господарствах населення пояснюється низкою причин. Головні з них: 1) зміною структури виробництва і передусім тим, що значно зросла питома вага господарств населення у виробництві тих культур, які для них не є конкурентоспроможними, тобто вони не мають переваг у порівнянні із сільськогосподарськими підприємствами. В Дніпропетровській області питома вага зернових культур в господарствах населення зросла із 3,1 % у 1990 р. до 22,3% у 2007 р., цукрових буряків відповідно - 0,01% і 15,0%, соняшника - 3,4% і 20,3%.

У зв'язку з цим можна стверджувати, що невеликі розміри господарств населення (1-2 га) не дають їм можливості використовувати відомі переваги великих господарств, зокрема в забезпеченні наукових сівозмін. З огляду на ті обставини, що сектор господарств населення є фактично доіндустріальним, переважно натуральним (в країнах Заходу вже функціонує постіндустріальна модель аграрної економіки), і Україна вступила до СОТ, що існує невирішеність на належному рівні продовольчої безпеки - цей сектор у цілому безперспективний. І тільки ті господарства, які трансформуються у малий бізнес чи фермерські господарства, або кооперуються чи об'єднаються з іншими, інтегруються з підприємствами третьої сфери АПК зможуть знайти свою «нішу» в постіндустріальній моделі аграрної сфери економіки. Головним землекористувачем і виробником сільськогосподарської продукції повинен стати сектор великотоварних агроструктур.

В третьому розділі «Розвиток землеволодіння і землекористування в секторі сільськогосподарських підприємств» - проаналізована діяльність сільськогосподарських підприємств, їх структура, розміри і форми землекористування, запропоновані напрями становлення раціональної структури форм землекористування, розроблено модель оптимізації площ землекористування в сільськогосподарських підприємствах.

Сектор останніх за кількістю діючих господарюючих суб'єктів у сільському господарстві незначний. В Україні у 2007 р. він становив 58,4 тис. одиниць, зокрема фермерських господарств - 43,5 тис. (74,5 % до загальної кількості). Для порівняння кількість особистих селянських господарств становила - 4,8 млн. одиниць. Але сільськогосподарські підприємства використовують більше половини усіх сільгоспугідь (у 2007 р. 52,6%, зокрема в Дніпропетровській області 68,7%). Продуктивність використання останніх визначається низкою чинників. Чільне місце серед них займають: 1) розміри землекористування; 2) структура посівних площ.

Відносно розмірів землекористування, та на основі комплексної оцінки існуючих поглядів вітчизняних і зарубіжних науковців, в роботі з'ясовані такі положення. Як і в інших галузях виробництва, в сільському господарстві діє «закон переваг великого виробництва» (у межах оптимального рівня), але з великими обмеженнями. Принаймні рівень концентрації виробництва тут значно поступається промисловості, не виникають монополії чи олігополії, що пов'язано із особливостями аграрної сфери економіки. Базою визначення рівня концентрації виробництва в землеробстві є площі землекористування.

На початку 2008 р. середній розмір сільськогосподарських угідь аграрних підприємств в Україні склався таким чином: державні - 3071 га; сільськогосподарські товариства - 1349; виробничі сільськогосподарські кооперативи - 1066; фермерські господарства - 93; в середньому - 360 га. За розрахунками вітчизняних науковців, найвищу ефективність забезпечують аграрні підприємства з площею сільськогосподарських угідь понад 5 тис. га. На 1 липня 2007 р. кількість таких підприємств в Україні становила лише 485 одиниць або 0,9% до загальної їх кількості, що мали сільськогосподарські угіддя. У цілому для 3/4 діючих сільськогосподарських підприємств, і насамперед фермерських господарств (ФГ), існує проблема досягнення оптимальних розмірів сільгоспугідь. Зазначене стосується більшості ФГ. У 2007 році в середньому по Україні на одне ФГ, що мали сільськогосподарські угіддя, припадало 97,6 га. Але в 28,7 тис ФГ (73 % до загальної кількості) площа землекористування становила до 50 га - в середньому 22,7 га, що далеко від оптимуму.

На початку земельної реформи середній розмір сільськогосподарського підприємства становив 3116 га, а тепер зменшився в 8,4 раза. І головне, що існує значна диференціація землекористування в сільськогосподарських підприємствах (табл. 3).

Таблиця 3 - Розподіл діючих аграрних підприємств України за розміром сільськогосподарських угідь станом на 1 липня 2007 року

Із наведених даних слідує, що понад половини сільгосппідприємств використовують до 50 га сільгоспугідь. На одне господарство цієї групи припадає 22,4 га. Частка великотоварних агроструктур - 3000 га і більше становила 3,1% до загальної їх кількості. Позитивним є те, що саме вони використовували майже 40% загальної площі сільгоспугідь цього сектора.

У вітчизняних наукових джерелах з початку аграрної реформи і дотепер дискутується питання щодо переваг і недоліків окремих організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств. Більшість дослідників надають перевагу приватним агроструктурам (фермерські господарства і приватні підприємства). Зокрема, ряд науковців, порівнюючи такі чинники як приватна власність і рівень концентрації виробництва (розміри господарства), вважають за пріоритетний перший. В дисертації з'ясовано, що в приватних (сімейних) господарствах самозабезпечується найбільш висока мотивація до ефективного господарювання, раціонального використання усіх виробничих ресурсів. Водночас для більшості з них притаманна проблема низького рівня концентрації виробництва, зокрема площ землекористування, а відповідно вони не в змозі використовувати переваги великого виробництва, зокрема щодо продуктивного використання посівних площ. В економічній літературі є різні данні щодо оптимальних розмірів землекористування з врахуванням багатьох чинників (види культур, спеціалізація господарства, рівень розвитку кооперації, інтеграції, корпоратизації тощо). Офіційні дані Держкомстату щодо ФГ свідчать про те, що в міру зростання зібраних площ (за виключенням кукурудзи - 100-250 га, соняшнику з площею більше 1000 га) підвищується їх продуктивність. В цьому один із важливих резервів зростання урожайності (табл. 4).

Таблиця 4 - Групування фермерських господарств України за розмірами зібраної площі і урожайністю основних сільськогосподарських культур у 2007 році

У порівнянні з країнами Заходу за площею сільськогосподарських угідь в розрахунку на одне підприємство Україна значно перевищує їх. Але тут слід врахувати ту обставину, що проблема оптимального землекористування там у значній мірі вирішується за рахунок кооперації, корпоратизації (створення різних приватно-спільних агроструктур), спеціалізації і інтеграції ферм між собою і з підприємствами третьої сфери АПК. В Україні жодний із цих процесів не отримав належного розвитку. В сучасних умовах зросли обсяги стартового капіталу, необхідного для створення ФГ, їм проблематично орендувати землю, а тому сектор ФГ, який стрімко розширювався до 2000 р., почав навіть скорочуватися, а його питома вага у виробництві валової продукції сільського господарства у 2007 р. становила 3,9% ( у 2006 р. - 4,3%) і зросла у порівнянні з 2000 р. лише на 2,2 в.п. В оглядовій перспективі масове розширення сектора ФГ не можливе, оскільки для цього немає реальної економічної основи.

Відносно форм землеволодіння і землекористування в секторі сільськогосподарських підприємств, то на сьогодні актуальним завданням є: 1) досягнення раціонального поєднання використання власних і орендованих земель; 2) удосконалення орендних відносин. Більшість агроструктур (за виключенням малих і частково середніх ФГ) практично не використовують власних земель. Останні можуть слугувати заставою для одержання довгострокових кредитів і на цих засадах забезпечити відтворення на інтенсивно-інноваційній основі. Власна земля у певній мірі є гарантією стабільного і передбачуваного розвитку господарства. Масове і широкомасштабне застосування оренди землі у цілому не сприяє економічній стабільності й ефективності тих агроформувань, у яких господарювання здійснюється тільки на орендованих землях, або вони переважають. А саме ці підприємства є великотоварними, базовими щодо забезпечення продовольчої безпеки. Оренда землі може використовуватися насамперед як засіб досягнення оптимальних розмірів землекористування.

І головне, що на сьогодні оренді землі притаманні «національні» особливості. По-перше, це нетривалі терміни орендних договорів. Так, в Дніпропетровській області на початок 2008 р. питома вага в загальній кількості зареєстрованих договорів оренди землі за строками їх дії становила: на 1-3 роки - 16,3%; 4-5 років - 74,1%; 6-10 років - 8,1%; на 10 і більше років - 1,5%. З точки зору ефективного й раціонального землекористування, такий стан орендних відносин не сприяє організації стабільного виробництва, фінансовій стійкості агроформувань, є перепоною збереження й відновлення родючості ґрунту. Короткі терміни оренди землі призводять до того, що орендар не зацікавлений у збереженні родючості ґрунту, нерідко використовує «комерційні» сівозміни. У загальних посівних площах сільськогосподарських культур в Дніпропетровській області частка соняшнику у 2007 р. становила 25,7 %, (у 2003 р. - 34,7%), тоді як за науковими нормами має бути близько 10%.

Короткострокова оренда сільськогосподарських земель зумовлена передусім відсутністю достатньої економічної стабільності, низькою орендною платою, сподіваннями на самостійне господарювання за кращих умов для малого підприємництва. Розмір орендної плати є у декілька разів нижчим, ніж у країнах Європи.

Відносно розмірів орендної плати і термінів укладання договорів оренди, то у значній мірі вони прямопропорційно взаємопов'язані: чим вищий розмір орендної плати, тим поступливішим стає орендодавець щодо терміну орендного договору. У певній мірі цьому має сприяти держава, і насамперед, не адміністративними важелями, а економічними. Головним тут є вирішення проблеми зростання рівня рентабельності в усіх сільськогосподарських підприємствах. Оскільки саме вони є орендарями, то це дасть їм змогу підвищити орендну плату. У 2007 р. в сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області рівень рентабельності сільськогосподарської продукції становив лише 22%, зокрема продукції тваринництва - мінус 12,7%, а 23,3% підприємств були взагалі збитковими. Такий рівень рентабельності не дозволяє здійснювати відтворення на інтенсивно-інноваційних засадах і одержати належний прибуток для виплати орендної плати.

Орендарі, як правило, заключають орендний договір з великою кількістю власників земельних паїв, що у випадку дострокового анулювання договору, чи їх короткому терміні загрожує цілісності обробітку орендованих земельних масивів. В Дніпропетровській області у 2007 р. діяло 240,1 тис. договорів оренди і функціонувало з ФГ - 3,7 тис. аграрних підприємств. Якщо допустити, що усі вони є орендарями, то на одне сільськогосподарське підприємство припадало 65 орендодавців.

З метою підвищення ефективності землекористування та відновлення родючості ґрунту, і враховуючи їх сучасні основні проблеми, в роботі внесено пропозиції щодо напрямів їх вирішення: 1) відміна мораторію на купівлю-продаж земельних паїв. Для цього необхідно розробка і прийняття законодавчо-нормативної бази функціонування ринку землі в повному обсязі і заснування Земельного банку з розгалуженою інфраструктурою; 2) забезпечити пріоритет орендарів в купівлі земельних паїв; 3) адекватно зростанню ефективності сільськогосподарських підприємств підвищувати орендну плату, що буде сприяти продовженню термінів оренди землі як мінімум до 9-10 років. А це дасть можливість орендарям окупити інвестиції в збереження і підвищення родючості землі; 4) місцевим установам влади організувати асоціації орендодавців, надати їм статус юридичної особи, що спростить відносини орендодавців з орендарями землі; 5) впровадити механізм застави права оренди земельних ділянок; 6) підвищувати рівень інформованості потенційних орендодавців землі, активізувати для цього роботу центрів юридичної допомоги і консалтингових служб; 7) посилити в орендних відносинах роль держави як прямого їх суб'єкта. Для цього необхідна розробка більш дійових механізмів щодо відповідальності кожного суб'єкта оренди землі за дотримання умов орендного договору.

Організаційно-економічні зміни, які відбулися в процесі аграрної реформи, призвели до збільшення кількості аграрних формувань в області і відповідно до зменшення площ сільськогосподарських угідь, що припадає на одне господарство. З метою оптимізації розмірів землекористування проведено групування 105 підприємств Новомосковського, Магдалинівського, Верхньодніпровського, Широківського та Нікопольського районів Дніпропетровської області за площею сільськогосподарських угідь. Більшість досліджуваних господарств мають площу сільськогосподарських угідь від 1501 до 3000 га (табл. 5).

Впровадження науково обґрунтованої структури посівних площ забезпечує такий розвиток виробництва, при якому найбільш ефективно використовується земля, праця та інші виробничі ресурси, дозволяє одержати максимальну кількість продукції при обмежених ресурсах, забезпечивши при цьому ринковий попит на продукцію як рослинницької, так і тваринницької галузей, дозволяє досягти максимально можливого зростання ефективності виробництва, зниження витрат дефіцитних ресурсів.

З метою оптимізації структури посівних площ та підвищення економічної ефективності господарювання побудовано економіко-математичну модель оптимальної структури посівних площ СТОВ «Дніпро-Н» Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. За критерієм оптимальності прийнято максимум прибутку, який одержимо від продажу товарної продукції рослинництва та тваринництва:

де рі та сі - відповідно виручка від реалізації одиниці продукції рослинницької або тваринницької галузі та собівартість цієї продукції.

Таблиця 5 - Групування господарств Дніпропетровської області за площею сільськогосподарських угідь, 2007 р.

Розрахунки свідчать, що оптимізація структури посівних площ забезпечить збільшення виробництва рослинницької та тваринницької продукції, і відповідно зросте прибутковість досліджуваного сільськогосподарського підприємства. Згідно оптимального рішення порівняно з середніми даними за 2005-2007 роки з 1,7 млн. грн. досяг 2,7 млн. прибутку, або зріс на 58,8 %, тоді як витрати на товарну продукцію та товарна продукція в цінах реалізації збільшились відповідно на 3,6 та 15,6 %. Як наслідок рівень рентабельності зріс на 15 в.п. і за оптимальним планом становить 44,1 %.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення проблем формування раціональної структури форм землекористування в сільськогосподарських підприємствах. Виконане наукове дослідження дозволяє сформулювати такі висновки.

1. Об'єктом земельних відносин є земля - провідне джерело існування людства. В аспекті відновлення родючості ґрунту - це відновний ресурс. Землеволодіння - це привласнення і належність земельної ділянки конкретному суб'єкту. Землекористування є господарською діяльністю на земельній ділянці. Її може здійснювати власник землі або суб'єкт, якому вона не належить. Відповідно мають місце два типи землекористування - землеробство на власній і «чужій» землі і відповідні їм форми: а) землекористування, яке в одній особі здійснює власник-господар (менеджер) і працівник, або їх певне об'єднання; б) землевласник виконує щодо своєї землі тільки функції власника-господаря, а працівника - найманці; в) землевласник передає землю в оренду; г) орендар сам обробляє землю; д) наймає для цього працівників; ж) форма землекористування на засадах трудового права (безоплатна передача державою земельних ділянок тим землекористувачам, хто бажає й уміє на ній господарювати, і на термін доки він буде це здійснювати).

2. Економічний потенціал форм землекористування визначається їх впливом на ефективне й раціональне використання землі як виробничого ресурсу. Перше - це отриманий продукт від використання землі і його відношення до відповідних витрат. Друге - відновлення й підвищення родючості ґрунту. Ринково-підприємницькі закони і принципи (максимізація прибутку, конкуренція) змушують усіх землекористувачів ефективно використовувати землю, незалежно від форми землекористування. Водночас використання власної землі або довічне користування нею на засадах трудового права забезпечує відносно більшу гарантію щодо перспектив економічної стійкості і стабільності розвитку господарства, бізнес-планування і менеджменту. Власна земля також може слугувати як застава для одержання довгострокового кредиту та його використання для відтворення на інтенсивно-інноваційній основі. Незаперечні переваги у використанні власної землі щодо збереження, відновлення й підвищення родючості ґрунту.

3. Землекористування на орендних засадах нерідко визначається як «ринок оренди сільськогосподарських угідь». Таке словопоєднання суперечить економічній теорії. Результатом будь-яких ринкових угод, зокрема щодо земельних ділянок є зміна власника. Оренда - це передача землі її власником у тимчасове і платне користування іншому суб'єкту, без права розпорядження нею. Економічний потенціал землі не можна оцінити однозначно. В аспекті ефективного господарювання - вона не тільки не поступається іншим формам, а має навіть певні переваги, оскільки орендар частку доходу виплачує орендодавцю, що (за незмінності інших умов) знижує його конкурентоспроможність.

В контексті збереження, відновлення й підвищення родючості ґрунту, орендне землекористування поступається усім іншим. Зменшити негативний вплив оренди на цей процес можна шляхом збільшення термінів дії орендних договорів з врахуванням повного циклу сівозмін і середнього терміну окупності інвестованих витрат. У цілому оренда землі - це одна із форм тимчасового і платного використання «чужих» виробничих ресурсів. Вона дає можливість відкрити власну справу в землеробстві або розширити її з метою досягти оптимальних розмірів землекористування. У цілому використання власної землі має переваги, а тому оренду слід розглядати як додатковий ресурс в землеробстві, який не має перевищувати власний з огляду на можливе дострокове припинення орендного договору з боку орендодавця. В соціально-економічному контексті орендна плата є «довічним» нетрудовим доходом для землевласника-рантьє.

4. Ретроспективний погляд на земельну реформу дає підстави стверджувати про нереальність проголошеного напряму земельної реформи «землю тим, хто її обробляє». Адже земельні паї отримали не тільки ті, хто бажав і міг їх обробляти, мав для цього певні технічні засоби, професіоналізм, а й ті, хто був явно неспроможний до цього. Немає підстав стверджувати, що відбулися помітні зрушення в добробуті селян, оскільки орендна плата за землю знаходиться на низькому рівні і далеко не всі орендодавці її отримують. Держава не використала інші варіанти земельної реформи, зокрема передачу в довгострокову оренду землі тим, хто бажав і мав можливість її обробляти. Раціональним могла бути комбінація різних варіантів земельної реформи.

5. На сьогодні головними землекористувачами при узагальненому підході є два сектори: господарства населення і сільськогосподарські підприємства. У 2007 р. їх питома вага у загальній площі сільгоспугідь становила в Україні 47,4% і 52,6% (в Дніпропетровській області відповідно: 31,3% і 68,7%). В секторі господарств населення практично повністю здійснюється «трудове» землекористування. За рахунок інтенсивних культур і тваринництва їх землі використовуються більш продуктивно, оскільки на менших земельних площах, вони виробляють більше валової продукції сільського господарства. Але зростання площ землекористування в сільських домогосподарствах при низькій їх технічній оснащеності призвело до «затухання» продуктивного використання в них земель. У цілому невеликі розміри (1-2 га) сільських домогосподарств не дають їм можливості використовувати переваги великих господарств.

6. Відносно розмірів сільськогосподарських угідь, то в розрахунку на одне сільськогосподарське підприємство у 2007 р. по Україні вони становили 360 га, що не відповідає показнику оптимальності. Він визначається багатьма чинниками (рівень спеціалізації, кооперування, інтеграції, виду виробництва тощо) і має тенденцію до зростання. Водночас є підстави стверджувати, що в Україні найбільш ефективне й раціональне використання земель потребує земельної площі 3000-5000 га. В Дніпропетровській області сформувався і ефективно функціонує такий сектор великотоварних підприємств. Вітчизняний досвід ФГ підтверджує світовий щодо зростання урожайності основних культур в міру збільшення зібраної їх площі. Подальший розвиток ринково-підприємницького середовища, покращення ринкової ситуації, менеджменту підприємств підвищать рівень концентрації земель у межах окремих господарських одиниць. Цьому будуть сприяти такі чинники: 1) введення повноцінного ринку сільськогосподарських угідь; 2) розвиток конкуренції, який відсіє неефективних агровиробників, особливо зі вступом України до СОТ.

7. В економічно високорозвинених країнах оренду використовують передусім великотоварні агроструктури. Співвідношення орендованих і власних земель у цілому становить близько 40:60. В Україні в сільськогосподарських підприємствах використовують переважно оренду землі. Головною проблемою для таких агроструктур є «національні» особливості оренди земельних паїв: абсолютне переважання коротких термінів оренди; невеликі розміри орендованих земельних паїв, що зумовлює укладення договорів з багатьма їх власниками; низький розмір орендної плати. Короткі терміни оренди землі призводять до того, що орендатор не зацікавлений у збереженні родючості ґрунту і нерідко використовує «комерційні» сівозміни, які призводять до того, що суттєво погіршується родючість земель сільгосппризначення, а відповідно послаблюються їх продуктивні функції.

8. Удосконалення орендних відносин має здійснюватися за такими напрямами: а) орендарі, як правило, заключають орендний договір з великою кількістю власників земельних паїв, що у випадку дострокового анулювання договору, чи їх короткому терміні загрожує цілісності обробітку орендованих земельних масивів. Держава і місцеві установи влади мають сприяти створенню спілок (гурту) орендарів з правом юридичної особи, яка б і заключала договір з великими агроформуваннями; б) впровадження механізму застави права оренди земельних ділянок; в) використання державою важелів щодо збільшення як термінів, так і розмірів орендної плати, зокрема встановлення мінімальних термінів і збільшення розмірів оренди до 5% вартості землі. Особливості оренди землі зумовлюють те, що для орендарів - великих агроформувань, виникає чимало проблем щодо реальності бізнес-планів, забезпечення економічної стабільності й фінансової стійкості. В них не має стимулів піклуватися про збереження родючості ґрунтів.

9. Головним напрямом зростання питомої ваги «трудової» приватної власності на землю на перспективу є створення повноцінного та цивілізованого ринку землі. За умови його цивілізованості, активного регулювання з боку держави це сприяло б підвищенню економічної стійкості, стабільності й ефективності виробничо-господарської діяльності великих підприємницьких агроформувань, збереженню родючості ґрунтів. І головне - буде досягнуте більш-менш оптимальне співвідношення орендованих і власних земель.

10. Використання економіко-математичної моделі для СТОВ “Дніпро-Н” Верхньодніпровського району дозволило визначити перспективні напрями виробництва і розрахувати оптимальні обсяги виробництва та реалізації продукції. Використання методів математичного моделювання економічних процесів забезпечує удосконалення методів планування і дозволяє ефективніше використовувати обмежені ресурси, що досить важливо в умовах ринкової економіки. Розрахунки, проведені за моделлю оптимізації виробничо-галузевої структури, враховують всі напрямки спеціалізації і дозволяють отримувати високі показники ефективності та визначити перспективи економічного зростання.