Для досягнення поставленої мети в дослідженні передбачено виконання таких основних завдань:

уточнити поняття “інноваційний процес” шляхом виділення його сутнісних характеристик, а також підходи до оцінювання та регулювання інноваційного розвитку підприємств;

проаналізувати особливості управління розвитком інноваційної діяльності машинобудівних підприємств в умовах трансформаційної економіки;

дослідити методи та показники оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах;

провести аналіз фактичного стану інноваційних процесів на підприємствах машинобудування;

визначитися стосовно чинників, що впливають на інноваційний процес, та провести оцінку впливу;

розробити методичний підхід до вибору інноваційної активності машинобудівних підприємств;

визначити напрями і способи вдосконалення процесу оцінювання та регулювання інноваційного розвитку машинобудівних підприємств.

Об'єктом дослідження є процес управління інноваційним розвитком машинобудівних підприємств.

Предметом дослідження є теоретичні основи, науково-методичні та практичні засади удосконалення процесу управління інноваційним розвитком підприємств машинобудування.

Методи дослідження. Теоретичною і методичною основою дисертаційного дослідження є положення економічної теорії, теорії управління інноваціями, що розроблені в працях вітчизняних та зарубіжних учених з проблем управління інноваційним розвитком підприємств. Для вирішення окремих завдань було застосовано такі методи: метод критичного аналізу та узагальнення теоретичних досліджень - для уточнення поняття “інноваційний розвиток підприємств (підрозділ 1.1); системний підхід - при дослідженні особливостей процесу управління інноваційним розвитком машинобудівних підприємств та оцінці його ефективності (підрозділи 1.2, 1.3); статистичний аналіз - у ході дослідження економічних показників стану інноваційного розвитку машинобудівних підприємств (підрозділ 2.1); метод експертних оцінок - при аналізі чинників, що впливають на процес управління інноваційним розвитком машинобудівного підприємства (підрозділ 2.2); фінансово-економічний аналіз - при оцінці інноваційної активності машинобудівних підприємств (підрозділи 2.3, 3.2, 3.3); метод SWOT-аналізу - для визначення орієнтирів стратегічного розвитку підприємства (підрозділ 3.2).

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі й нормативні акти, матеріали Державного комітету статистики, звітні дані вітчизняних машинобудівних підприємств, спеціальні наукові та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному економічному дослідженні управління інноваційним розвитком машинобудівного підприємства, зокрема:

удосконалено:

сутність поняття “інноваційний процес” відповідно до викликів сьогодення щодо активізації структурного реформування промисловості за рахунок модернізації виробництва та прискореного переходу до використання внутрішніх джерел розвитку, що, на відміну від існуючих, створює умови для формування механізму руйнування рутинних виробничих процесів і переходу підприємства на якісно новий рівень розвитку;

методичний підхід до оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах, що, на відміну від інших, базується на зіставленні потенційної та фактичної ефективності інноваційної діяльності;

модель відбору та дослідження чинників, які впливають на процес управління інноваційним розвитком машинобудівних підприємств, що, на відміну від інших, базується на методах визначення ефективності реальних та перспективних інвестицій, і дає змогу вдосконалювати інноваційну діяльність підприємств машинобудування;

методичний підхід до визначення інноваційної активності підприємств машинобудування, в основу якого, на відміну від існуючих, покладено доцільність реалізації інноваційних проектів, їх інвестування та фінансування за рахунок системи показників: економічної ефективності з врахуванням методу дисконтування; вибору його ставки, включаючи порівняння, які відображають характеристику інноваційного оновлення виробництва;

набуло подальшого розвитку:

діагностика фактичного стану інноваційних процесів, де, на відміну від існуючих, в основу покладено принцип ресурсоздатності підприємств, що дасть змогу більш чітко визначитися стосовно планового рівня ефективності по відношенню до досягнутого;

механізм управління розвитком інноваційної діяльності вітчизняних підприємств з урахуванням особливостей планування, організації мотивації та контролю в машинобудівному комплексі, що забезпечує побудову системи управління інноваційним розвитком, яка дає змогу контролювати кожен з основних етапів процесу управління та визначити у специфіку взаємозв'язку між ними.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні та методичні положення дисертаційної роботи доведені до рівня впровадження. Практичні методики та рекомендації використовувались такими підприємствами та установами, як: Донецька обласна державна адміністрація (довідка № 8 - 13/1684/-01 від 31.10.2008 р.), Управлінням зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності Запорізької обласної державної адміністрації (довідка № 1581 від 26.01.2009 р.), виробничим об'єднання “Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова” (довідка № 918/81 від 03.02 2009 р.).

Теоретичні положення дисертаційної роботи використовувалися в навчальному процесі Класичного приватного університету (акт про впровадження від 17.02.2009 р.) при викладанні таких дисциплін, як “Економіка підприємства”, “Інноваційний менеджмент”, “Інвестування”.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблено автором особисто і самостійно викладені у одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на Міжнародній науково-практичній конференції “Україна - суб'єкт європейського освітнього простору” (м. Київ, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінанси України” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); Международной научно-практической конференции “Наука и технологи: шаг в будуще - 2006” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.); Науково-практичній конференції “Тижні науки” в Гуманітарному університеті “ЗІДМУ” (м. Запоріжжя, 2007 р.); Регіональній науково-практичній конференції “Бізнес-плани інвестиційних проектів розвитку Дніпропетровщини” (2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 9 наукових публікаціях, з них 5 - у наукових фахових виданнях та 4 тези за матеріалами конференцій; загальний обсяг публікацій становить 3,25 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел й додатків та викладена на 172 сторінках, яка містить 20 таблиць, 21 рисунок та 2 додатки. Список використаних джерел включає 181 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦЇЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету й завдання дослідження, його об'єкт і предмет, наукову новизну та практичне значення роботи, відображено апробацію результатів.

У першому розділі роботи - “Теоретичні основи управління інноваційним розвитком підприємств машинобудівного комплексу” - досліджено сутність та особливості сучасного інноваційного процесу на вітчизняних підприємствах, виявлено його особливості на основі теоретичних досліджень інноватики та обґрунтовано сутність, принципи й особливості управління інноваційним процесом на підприємствах.

Незалежно від характеру інновацій та сфери застосування, їх розробка і використання супроводжуються витратами інтелектуальної праці, часу, коштів та інших ресурсів. З огляду на це перелічені витрати слід розглядати як одну із сутнісних характеристик інновацій.

На основі уточнення сутнісних характеристик понять “процес” та “інновація” зазначено, що під інноваційним процесом слід розуміти сукупність етапів, які включають формування нових знань про предмет або явище та їх застосування на практиці з метою отримання цільового результату - очікуваного ефекту або їх сукупності, що супроводжується певними затратами праці, коштів і часу. Особливістю інноваційного процесу є те, що він не завершується фактом реалізації інноваційного продукту чи технології на ринку, оскільки під час практичного використання інновація продовжує досліджуватись, удосконалюватись, набувати нових споживчих властивостей.

Напрями реалізації нового інноваційного процесу, його темпи і цілі залежать від соціально-економічного середовища, в якому він розвивається. З цим висновком доцільно погодитись, оскільки розробка інноваційного продукту або технології, а також їх упровадження пов'язано із значними витратами ресурсів, які інвестори прагнуть окупити й отримати прибуток від здійснених вкладень. З огляду на це інноваційний процес на кожному з етапів його реалізації супроводжується комерціалізацією відносин між розробником, замовником, виконавцем, споживачем та іншими суб'єктами інноваційного процесу.

Підприємства, які залучені до інноваційного процесу, поділяють на чотири групи:

1) розробляють нові ідеї;

2) розробляють нові ідеї і реалізують їх на практиці;

3) реалізовують на практиці розроблені ідеї;

4) повністю або частково фінансують інноваційні проекти.

Однією із сутнісних характеристик інноваційного процесу є його орієнтація на цільовий результат, тобто орієнтація на отримання конкретного ефекту. При цьому, як вже зауважувалося, практичне використання інновації перманентно досліджується на предмет виявлення невідомих властивостей продукту чи явища з метою запобігання виникнення можливих негативних ефектів і отримання позитивних.

Результати аналізу наукових джерел свідчать, що на сьогодні існують різні класифікаційні ознаки інноваційних процесів. Зокрема, за інноваційним потенціалом виділяють радикальні, комбіновані та модифіковані інноваційні процеси, за рівнем новизни - принципово нові, часткові, локальні та імітаційні; за походженням - екзогенні та ендогенні; за сферою застосування - промислові, фінансові, торговельно-посередницькі, наукові, правові тощо; за рівнем реалізації - державні, республіканські, регіональні, галузеві, корпоративні, фірмові; за предметно-змістовою структурою - технологічні; технічні, правові, соціально-організаційні, когнітивні, інформаційні.

Реалізація інновацій супроводжується рядом процесів, як основних, так і допоміжних (спрямованих на забезпечення). Як видно, основними інноваційними процесами є формування інноваційної ідеї та дослідження можливостей її практичної реалізації. Вони насамперед орієнтовані на вдосконалення управління інноваційним розвитком машинобудівного підприємства.

Прийняття управлінського рішення про реалізацію розробленої інноваційної ідеї в більшості випадків приймається на засадах здійснюється економічної ефективності інновацій.

У теорії і практиці управління інноваційними процесами здебільшого використовують такі показники оцінювання ефективності, як річний економічний ефект від використання результатів науково-технічного прогресу, чистий дисконтований дохід, індекс дохідності, внутрішню норму прибутку або коефіцієнт дисконтування, просту норму прибутку, просту норму прибутку на акціонерний капітал, коефіцієнт фінансової автономності інноваційного проекту тощо.

Практичне використання інновацій з моменту технологічного освоєння виробництва й масштабного поширення нових продуктів чи послуг є нововведенням. До цієї ж групи використання нововведень входять багато підприємницько-технічних, управлінських й економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного й адміністративного характеру. Класифікація інновацій наведена в табл. 1. На нашу думку, класифікація ознак, за якими виділяють види інноваційних процесів, швидше характерні самим інноваціям.

Проведені дослідження показали, що етапи планування інновацій слід виділяти із урахуванням принципів, цілей і функції планування в інноваційному менеджменті. Вони завершується формуванням системи планів, що передбачає виділення ресурсів та системи заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей і завдань Як правило, формування стратегічних планів в управлінні інноваційними процесами здійснюють власники і керівники машинобудівного підприємства. Вони формують довгострокові плани основних і забезпечувальних інноваційних процесів.

План інноваційних процесів є документом, у якому відображено показники, що характеризують очікуваний стан основних і забезпечувальних інноваційних процесів за етапами їх реалізації; сутність і послідовність заходів з виконання визначених планом завдань. Тактичні (оперативні) плани складають керівники відділів, служб, підрозділів тощо, хоча в окремих випадках тактичним плануванням займаються також і керівники машинобудівного підприємства. Незалежно від рівня формування планів і об'єкту планування, план інноваційної діяльності складається на основі використання статистичних, нормативних, експертних методів, балансового методу, методу сценаріїв тощо.

Реалізація функції організації в процесі управління інноваційним процесом має здійснюватись з урахуванням таких самих принципів, як і реалізація функції планування (системність, адресність, цільовий результат). Так, системність повинна виявлятись у тому, щоб розподіл повноважень відбувався без їх дублювання, у формуванні чіткої ієрархії управління, у раціональності побудови комунікаційних зв'язків між керуючою і керованою системами. Принцип адресності повинен забезпечити чітке розмежування функцій і делегування повноважень між підрозділами й окремими посадовими особами в підрозділах. Принцип цільового результату покликаний забезпечувати в процесі організації інноваційної діяльності синхронізацію основних і забезпечувальних інноваційних процесів з метою поступового якісного і своєчасного виконання визначених системою цілей і завдань. У наукових джерелах до принципів реалізації функцій організовування відносять також пропорційність, безперервність, паралельність, ритмічність, спеціалізацію, універсалізацію тощо.

Щодо методів мотивування праці, які використовуються в управлінні інноваційним процесом, то вони не відрізняються від методів мотивування, що застосовуються стосовно будь-якого іншого об'єкту менеджменту. До них, як відомо, належать методи матеріального і нематеріального стимулювання. Слід зауважити, що особливість побудови системи мотивування праці в управлінні інноваційними процесами полягає в тому, що їх основними учасниками є категорії працівників, які займаються інтелектуальною працею. Значною мірою вони відчувають потребу в самореалізації і визнанні. З огляду на це в системі мотивування повинні активно використовуватися методи опосередкованої дії. При цьому не слід ігнорувати методи матеріального стимулювання, оскільки ця категорія працівників здатна об'єктивно оцінювати витрати власної праці і схильна до пошуку можливостей її компенсації шляхом зміни місця роботи або пошуку додаткового заробітку, що може негативно позначитись на якості праці.

Реалізація функції контролю інноваційних процесів передбачає: збір інформації про об'єкти контролювання; обробку (систематизацію) інформації; оцінювання стану досліджуваних об'єктів; перевірку правильності оцінювання різними методами; аналізування результатів оцінювання.

Завершальною із загальних функцій в управлінні інноваційними процесами є регулювання, під яким розуміють діяльність з усунення відхилень фактичного стану об'єкта від очікуваного. Цю функцію виділяють далеко не всі дослідники. Проте її виокремлення слід вважати об'єктивним і необхідним. Вона є заключною функцією управлінського процесу, яка логічно випливає із функції контролю. Регулювання в управлінні інноваційними процесами - це діяльність з усунення невідповідності фактичних значень показників, які характеризують інноваційні процеси, очікуваним значенням цих показників.

Прийняття управлінського рішення про реалізацію розробленої інноваційної ідеї в більшості випадків здійснюється на засадах розрахункової економічної ефективності інновацій. З метою формулювання обґрунтованих рекомендацій щодо використання методів оцінювання ефективності інноваційних процесів проаналізуємо їх сутність. Показники, які використовуються у методах оцінювання ефективності інноваційних процесів, слід класифікувати за:

способом розрахунку (абсолютні, відносні);

характером (стратегічні, динамічні);

сферою охоплення (загальні, часткові).

Методи оцінювання економічної ефективності інноваційних процесів поділяються на такі, що засновані на:

1) дисконтному оцінюванні (період окупності, коефіцієнт ефективності інвестицій і коефіцієнт покриття боргу);

2) на обліковому оцінюванні (метод визначення індексу рентабельності, чистої вартості та внутрішня норма дохідності).

Методи, які базуються на даних облікового оцінювання, є менш точнішими порівняно з методами, в основі яких лежить дисконтування. Причиною цього є те, що вони враховують рівень інфляції, зміну відсоткової ставки, норми дохідності тощо.

У другому розділі дисертації - “Аналіз процесу управління інноваційним розвитком на машинобудівному підприємстві” - проаналізовано фактичний стан інноваційних процесів, чинники, що впливають на інноваційні процеси та методи оцінювання інноваційної активності машинобудівних підприємств.

Розробка та впровадження інновацій вимагає інвестиційних ресурсів, які необхідні для фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, започаткування і здійснення виробництва інноваційної продукції, її реалізації та вдосконалення. Продукція наукоємних галузей характеризується річними темпами приросту, що в 1,5-2 раза вищі, ніж у промисловості загалом. Так, в інформатиці та мікроелектроніці вони дорівнюють 15-30%, у біотехнології та генній інженерії - 80-100%. Прибуток від реалізації завершених науково-технічних розробок у 2008 р. в Україні дорівнював майже 218 млн грн та зріс порівняно із попереднім роком у 1,27 раза. Це підвищує інвестиційну привабливість інноваційних проектів порівняно з іншими проектами.

Проведене дослідження машинобудівних підприємств, які здійснювалося протягом 2002-2008 рр. інноваційну діяльність, показало, що рентабельність коштів, вкладених у реалізацію інноваційних проектів, суттєво вища за рівень прибутковості інших видів їх діяльності. Так, середній рівень рентабельності машинобудівних підприємств у 2008 р. у Запорізькому регіоні становив з операційної діяльності - 11,65%, фінансової діяльності - 14,13% та інноваційній - 58,45%, у Дніпропетровському регіоні відповідно - 14,57%, 17,12% та 45,56%. Аналіз стану інноваційної активності машинобудівного комплексу України підтверджує реальні зміни технологічного розвитку. У цілому, в машинобудуванні питома вага підприємств, що займаються впровадженням інновацій найвища серед інших галузей, яка поступово зростає - з 15,9% у 2002 р. до 16,7% у 2008 р.

Проте особливістю машинобудівних підприємств є те, що практично понад дві тисячі цих підприємств, які забезпечують майже 15% експорту вітчизняної продукції, належать фінансово-промисловим групам, які є учасниками міжнародних проектів та діють через різного роду офшорні зони. З огляду на це чітко встановити характер і економічні параметри реалізованих ними проектів, у тому числі інноваційних, дуже складно.

У табл. 2 наведено інформацію щодо джерел фінансування технологічних інновацій протягом 2002-2008 рр. Як бачимо, загальна сума витрат на фінансування технологічних інновацій постійно зростала. Протягом аналізованого періоду головним джерелом фінансування виступали власні кошти підприємств. Ця тенденція характерна для всіх галузей національної економіки, які розвивають інноваційну діяльність, у тому числі для машинобудівних і приладобудівних підприємств.

Завдяки збільшенню обсягу коштів, що спрямовуються підприємствами на фінансування технологічних інновацій протягом 2002-2008 рр., зріс обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт. Ознайомлення із науковими досягненнями вітчизняних і зарубіжних економістів, а також звітно-статистичними матеріалами діяльності машинобудівних підприємств (ВАТ “Мотор Січ”, ВАТ “Запорізький трансформаторний завод”, ДП “Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес” ім. академіка О.І. Івченка”, ЗАТ “Запорізький завод важкого кранобудування”, ВАТ “Запорізький абразивний комбінат”) дало змогу побудувати класифікацію чинників, які впливають на інвестиційний розвиток машинобудівного підприємства.

У результаті проведених досліджень є підстави стверджувати, що фактично всі фактори, які справляють вплив на машинобудівні підприємства, впливають також на їх інноваційний розвиток. Так, факторами внутрішнього середовища машинобудівних підприємств є: ресурси, організаційна структура управління, стиль керівництва, цілі, види діяльності, використовувані технології, морально-етичний рівень працівників і соціально-психологічний клімат в організації. Ці фактори за різних умов можуть справляти як позитивний, так і негативний вплив на інвестиційний розвиток машинобудівного підприємства.

Одним із завдань цього дослідження є вдосконалення існуючих методичних рекомендацій щодо оцінювання рівня інвестиційного розвитку машинобудівних підприємств. З метою виконання цього завдання слід проаналізувати існуючі підходи до оцінювання рівня інноваційного розвитку і дослідити рівень впливу факторів на інвестиційний розвиток машинобудівного підприємства шляхом проведення експертного дослідження. Протягом 2007 р. було проведено експертне опитування керівників провідних машинобудівних підприємств методом анкетування в Запорізькому та Дніпропетровському регіонах. У Запорізькому регіоні це дослідження було проведено на ВАТ “Мотор Січ”, ВАТ “Запорізький трансформаторний завод”, ДП “Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро “Прогрес” ім. академіка О.І. Івченка”, ЗАТ “Запорізький завод важкого кранобудування” та ВАТ “Запорізький абразивний комбінат”. Так, метод попарних порівнянь передбачає розрахунок коефіцієнтів значущості (K_i) кожного з чинників Значення цих коефіцієнтів не характеризує вагу фактора в досліджуваному об'єкті, а відображає значущість факторів у порівнянні один з одним.

Найбільші значення коефіцієнтів вагомості належать таким чинникам, як інноваційні ресурси машинобудівних підприємств, організаційні структури управління машинобудівними підприємствами, постачальники, споживачі, інфраструктура ринку, особливості економічних відносин, стан техніки і технології, соціально-культурні обставини, науково-технічний прогрес, міжнародні події, рівень інформованості суспільства тощо.

Характер інноваційної активності підприємства безпосередньо залежить від етапів інноваційного процесу. Ці етапи не мають чітко окреслених функціональних меж і тимчасових параметрів. Саме тому інноваційна активність великою мірою залежить від правильного вибору інноваційної стратегії та якості управління інноваційною діяльністю, гнучкості виробничих систем, ефективності використання ресурсів, делегування ряду функцій і повноважень, розвитку ініціативи та внутрішнього підприємництва, формування інноваційної культури. Межи інноваційної активності визначаються місією, цілями та предметом діяльності організації, її функціональним призначенням.

Показники інноваційної активності допомагають виявити внутрішні чинники, що впливають на реалізацію загальних цілей та завдань організації, надають інформацію, яка необхідна для аналізу причин і джерел втрат результативності праці на кожному етапі інноваційного процесу, показують, наскільки ефективно використовуються ресурси, відображають напрями та темпи досягнення цілей.

Інноваційна активність являє собою цілеспрямовану діяльність машинобудівного підприємства щодо створення, освоєння та впровадження наукоємних нововведень у розвиток його виробництва. Запропоновано метод вимірювання та оцінювання інноваційної активності, що передбачає оцінювання:

1) умов інноваційної діяльності;

2) абсолютних показників;

3) відносних показників;

4) інтегрального показника інноваційної активності.

Показники інноваційної активності машинобудівних підприємств характеризують систему абсолютних та відносних показників, що відображають стан інноваційної активності, як на регіональному, так і державному рівнях. Вони базуються на відокремленні кількісних показників за двома основними типами - масштабні та структурні. Масштабні характеризують розміри інноваційного потенціалу й поділяються на абсолютні та відносні. Структурні показники відображають внутрішні особливості інноваційного потенціалу та співвідношення різноманітних складових.

У третьому розділі - “Напрями інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств машинобудівного комплексу” - проведено оцінювання ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств машинобудування, впроваджено факторну модель управління джерелами фінансування інноваційної діяльності.

На основі аналізу ефективності, запропонованого в сучасній економічній літературі, пропонується розглядати потенційну та фактичну ефективність інноваційної діяльності. В її основу покладено систематизований принцип з ресурсоздатності підприємств забезпечити визначений рівень ефективності та його реально досягнутого рівня. Потенційна ефективність розглядається, як здібність системи у процесі функціонування продукувати визначений економічний ефект, а практичне досягнення конкретного ефекту характеризує фактичну ефективність.

Функціонування економічної системи завжди супроводжується розривом між потенційною та фактичною ефективністю, що свідчить про дію різноманітних чинників. Розрахунок потенційної та фактичної ефективності дає змогу зіставляти ефективність однієї системи у різних умовах. Рівень співвідношення потенційної та фактичної ефективності є важливою характеристикою якості системи та якості рішень, що змінюють цю систему в цілому. Найкращої якості система набуває у тому разі, коли коефіцієнт співвідношення фактичної та потенційної ефективності є більшим за одиницю. Для ДП “ВО Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова” було визначено перелік сильних та слабких сторін, загроз та можливостей за допомогою SWOT-аналізу та визначено зв'язок між ними за допомогою розробленої матриці, що дало змогу виявити для досліджуваного підприємства орієнтири стратегічного розвитку, варіанти внутрішніх перетворень, обмеження стратегічного розвитку та потенційні стратегічні переваги, серед яких головною є інноваційна спрямованість діяльності виробництва та підприємства загалом.

Автором виявлені стратегічні чинники розвитку машинобудівних підприємств і комплексів, що дозволяють здійснити нові інноваційно-інвестиційні програми на основі оптимального використання науково-виробничих ресурсів. Визначено, що зростання підприємств та їх продуктивності є складовою частиною реструктуризації відтворювальних процесів. Зазначено, що перехід до внутрішніх джерел промислового розвитку взаємообумовлен оптимізацією використання зовнішніх. Це сприяє передуючому розвитку перш за все промислових підприємств тих, що переробляють і наукоємних галузей, у тому числі імпортозамінюючих виробництв на базі високих технологій.

Результати досліджень вказують, що найбільшу частину в собівартості підприємства становлять матеріальні витрати. Витрати мають тенденцію до зниження, що пояснюється більш економним використання матеріалів в процесі виробництва. Також знижуються й амортизаційні відрахування, що свідчить про недостатнє впровадження у виробництво прогресивних технологій та, відповідно, інновацій.

В результаті проведених досліджень автором сформульовані заходи щодо забезпечення конкурентних переваг промислових підприємств на основі використання сукупності чинників, визначені засоби, які дозволяють їх досягти в умовах мінливої економічної ситуації та визначено реальні орієнтири для переходу до інноваційного типа господарювання. Розкрити основні, допоміжні і обслуговуючі процеси, які впливають на “систему виробництва” в тій мірі, в який інноваційний вид діяльності “стикається” з іншими видами, що приймають участь в виробничому процесі.

Зазначено автором, що при розробці і реалізації інноваційних моделей розвитку виробництва слід виходити з можливості прискорення економічного зростання, сукупної дії інвестицій; амортизаційних відрахувань; їх результативності, ефективності управління виробництвом і бізнесом; фінансового менеджменту і ін. В дослідженні показано зростаюче значення виробничої функції, яка характеризує не лише обсяги виробленого ВВП, співвідношення витрат праці, але й вплив даних чинників на приріст ефективності промислового виробництва. Також зазначено, що на етапах руху до соціально-структурованого ринкового господарства важливо забезпечувати оптимальне використання бюджетних ресурсів, підвищуючи стимулюючу роль податкової і кредитно-грошової політики.

В роботі показано, що в реальних умовах коливання цін попиту і пропозиції на продукцію, зміни в законодавстві і політиці уряду можуть привести до значних відхилень фактичних значень змінних від їх прогнозних параметрів, закладених в проект. При цьому велике значення в оцінці прогнозованої ситуації має вибір процентної ставки для дисконтування, відповідних значень потоку платежів. Її обґрунтування повинне враховувати зміни економічної кон'юнктури, положення на кредитному і фінансовому ринках. Це свідчить про необхідність вживання методів, які забезпечують порівнянність і надійність результатів інвестиційного аналізу, зокрема, аналізу чутливості проекту.

Проведена економічна оцінка ефективності реалізації інноваційних проектів, їх інвестування і фінансування: обґрунтована на базі системи показників економічної ефективності з врахуванням методу дисконтування вибору його ставки включаючи порівняння, що відображають характеристики інноваційного оновлення виробництва. Процес інвестування, включає оцінку чинників ризику і невизначеності, розрахунок інноваційного проекту в умовах інфляції, а також аналіз його “чутливості”. За допомогою методу коефіцієнтів в межах фінансового аналізу та інтегральної оцінки інвестицій проведено дослідження динаміки (динамічний аналіз) розвитку підприємства, враховуючи реалізацію інноваційних проектів. Зазначено, що при фінансовому аналізі інноваційного проекту ми маємо справу не лише із існуючою об'єктивною звітністю, але й з прогнозами тих чи інших показників проекту.

Обґрунтована можливість використання методу коефіцієнтів для визначення: відносних оцінок, які характеризують фінансову спроможність чи ефективність проекту (порівнюючий та динамічний аналіз проекту). Також визначена доцільність оцінки впливу інноваційного проекту на показники діяльності підприємства.

ВИСНОВКИ