Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність економічного розвитку: фактори, показники та моделі

2. Цілі та принципи економічного розвитку

3. Основні тенденції економічного розвитку в сучасних умовах

Висновоки

Література

Вступ

На даний час тема моєї курсової роботи є досить актуальною, так як економічні потреби та інтереси, які виникають у людини, певних соціальних груп, суспільства в цілому в процесі економічної діяльності, постійно збагачуються, як під впливом, так і в результаті такої діяльності. Розвиток суспільного поділу праці, і, як наслідок, продуктивних сил, держави та суспільства викликає до життя нові інтереси та потреби, задовольнити які неможливо поза постійним зростанням та ускладненням валового внутрішнього продукту, якісними змінами у принципах і механізмах його розподілу та використання. За цих умов, надзвичайно важливим стає розуміння закономірностей, цілей і принципів забезпечення сталого економічного зростання та розвитку, діалектики їх взаємовпливів у повсякденному економічному житті суспільства, визначення факторів, чинників і ресурсів, здатних підтримувати економічний розвиток і зростання у віддаленій перспективі.

Однією з перших значних спроб дослідити суть економічного розвитку стала праця К. Маркса “Капітал”, за якою передбачалося відкриття економічного закону руху суспільства. Кілька десятків років ця спроба залишалася єдиною. Проте здебільшого мета “Капіталу” не була досягнута: більшість досліджень, які утворювали теорію розвитку носили лінійний характер, тобто ґрунтувалися на уявленні про односпрямованість і зумовленість історії, та мали систему обмежень статичного характеру.

Теж саме стосується і теорії економічного розвитку Й. Шумпетера, в якій «господарський кругообіг» представляв собою по суті рівноважний стан закритої економіки . Тут і виникає питання, яким чином переходить із одного рівноважного стану в інший, економіка, в якій відсутній прибуток, де обсяг виробництва визначається з попереднього досвіду, а попит та пропозиція рівні. Ці протиріччя так і залишалися б, допоки дослідники не відійшли від погляду на економіку як на статичну, закриту, рівноважну систему.

Метою моєї роботи є дослідити економічний розвиток країни, зясувати на якій стадії знаходиться Україна, яке має подальше майбутне.

Предметом дослідження є обґрунтування теоретичних і практичних знань заданої теми. Треба, звичайно ж зазначити, що вивчення питання економічного розвитку на сьогоднішній день є дуже актуальним, оскільки саме він показує основні економічні показники розвитку країни та її місце у міжнародному поділі праці.

1. Сутність економічного розвитку: фактори, показники та моделі

У сучасній економічній літературі існує багато тлумачень сутності поняття «економічний розвиток»,однак більшість дослідників наголошують комплексний,багатомірний характер цього процесу, що включае глибокі зміни в технічній, економічній, соціальній, політичній сферах виробництва - капіталі, природо- ресурсах, праці тощо .

Дослідження концептуальних проблем сутності розвитку започаткувала німецька класична філософія, зокрема визначний її представник Гегель. Спираючись на відкриті закони діалектики: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, він сформулював такий важливий принцип розвитку, як універсальність, визначив його механізм і джерело - виникнення, боротьбу та подолання протилежностей.

Безперечно, не може бути економічного розвитку без економічного зростання, як і зростання без розвитку. Однак, якщо зростання можна характеризувати кількісними показниками, то аналіз розвитку поза використанням якісних оцінок неможливий. Лише такий аналіз дає змогу визначити, чи можна вважати зростання ідентичним прогресу. Отже, економічний розвиток - процес зміни структур суспільства, пов'язаний з економічним зростанням.

Аналіз сутності та змісту категорії розвиток привів дослідників цієї проблеми до висновку, згідно з яким вона виступає основним поняттям системного світогляду, де посідає центральне місце. Загальна теорія систем розглядає розвиток

· по-перше, як взаємозв'язок функції, структури та процессу

· по-друге, як множинністьусіх цих елементів в економічному житті.

Відповідно до цього, будя-яка модель економіки має розглядатися як цілеспрямована, соціокультурна, інформаційно пов'язана система, яка здатна до самовідтворення та розвитку за допомогою нових функцій, структур і процесів, що створюють нові способи організації на більш високому рівні впорядкованості та складності. За цих умов процес економічного розвитку:

· по-перше, завжди пов'язаний із формулюванням і досягненням певних стратегічних цілей;

· по-друге, забезпечує цілеспрямований перехід економічної системи до більш високого рівня інтеграції та диференціації одночасно;

· по-третє, являє собою послідовний перехід від одного способу організації економічного життя до іншого.

Аналіз особливостей сучасних підходів до розуміння суті змін, що відбуваються у спрямованості та механізмах функціонування світової економіки свідчить про те, що економічне зростання, яке не супроводжується покращенням становища більшості населення, інвестиціями у людський капітал, ліквідацією бідності, не розглядається більше як Розвиток з великої літери, оскільки воно залишає в стороні більшу частину населення та здійснюється за її рахунок.

Різноманітність історичних і географічних умов існування та розвитку різних країн, поєднання матеріальних і фінансових ресурсів, якими вона володіє, не дозволяють оцінити рівень їх економічного розвитку якимось одним показником. Для цього існує ціла система показників, серед яких виділяються перш за все наступні:

· Загальний обсяг реального ВВП;

· ВВП / ВНП на душу населення;

· Галузева структура економіки;

· Виробництво основних видів продукції на душу населення;

· Рівень і якість життя населення;

· Показники економічної ефективності.

Якщо обсяг реального ВВП характеризує головним чином економічний потенціал країни, то виробництво ВВП / ВНП на душу населення є провідним показником рівня економічного розвитку.
Наприклад, ВВП на душу населення, якщо його вважати за купівельної спроможності, в Люксембурзі складає близько 38 тис. дол, що в 84 рази перевершує ВВП на душу населення в найбіднішій країні - Ефіопії і навіть вище , ніж в США, хоча економічні потенціали США та Люксембургу непорівнянні. У деяких країнах, що розвиваються (наприклад, в Саудівській Аравії) показник ВВП на душу населення досить високий, однак він не відповідає сучасній галузевій структурі економіки (низька частка сільського господарства та інших галузей первинного сектора; висока частка вторинного сектора, насамперед за рахунок обробної промисловості, особливо машинобудування; переважна частка третинного сектора, насамперед за рахунок освіти, охорони здоров'я, науки і культури).[2]

Показники рівня і якості життя численні. Це в першу чергу тривалість життя, ступінь захворюваності різними хворобами, рівень медичного обслуговування, стан справ з особистою безпекою, освітою, соціальним забезпеченням, станом природного середовища. Важливе значення мають показники купівельної спроможності населення, умов праці, зайнятості та безробіття. Спробою узагальнити деякі найбільш важливі з цих показників є індекс (показник) людського розвитку, який вбирає в себе індекси (показники) тривалості життя, охоплення населення освітою, рівня життя (обсягу ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності).

Економічна ефективність характеризується насамперед продуктивністю праці, рентабельністю виробництва, фондовіддачею, капіталоємністю і матеріаломісткістю одиниці ВВП. [4]

Слід підкреслити, що рівень економічного розвитку країни - це поняття історичне. Кожен етап розвитку національної економіки та світового співтовариства в цілому вносить ті чи інші зміни до складу його основних показників.

На економічний розвиток суттєвий вплив справляють політичні та економічні інституції, форми і типи власності та суспільних відносин, релігійні та культурно-ментальні особливості різних націй і народів. Неабияке значення мають рівень суспільного поділу і кооперації праці й виробництва, а також розвинутість відповідних економічних форм, у яких реалізуються виробничо - господарські процеси. [8]

Для аналізу економічних явищ у короткочасному періоді вирішальну роль відіграє перша група чинників. Динаміка економічного розвитку в усій її багатоманітності передбачає урахування факторів, що сприяють чи не сприяють їх більш ефективному використанню. Ці фактори (інституції, релігія, культура тощо) створюють загальні передумови, своєрідне середовище для реалізації головних чинників економічного розвитку. Вплив сукупності факторів економічного розвитку на зростання валового національного продукту країни можна виразити такою формулою:

Y=f(P, R,T,X), де

Y - валовий національний продукт;

F - функція;

P - кількість населення;

R - капітальні ресурси

T - техніка, технологія;

X - суспільні інституції.

N -довкілля.

Y = f (P, R, T X N).

Сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що складають його фундамент, та цілий ряд засобів і форм, створених людством у процесі своєї еволюції.

Завдяки їхній оптимальній взаємодії країни і цілі регіони домагаються вражаючих результатів в економічному розвитку. І навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують природні й набуті фактори господарського розвитку, спричинює серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, що періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.[1]

В сучасній науці виділяють кілька головних моделей економічного розвитку, які тісно пов'язані з господарським зростанням:

· Модель лінійних стадій розвитку (зростання);

· Теорія зовнішньої залежності

· Неокласична модель вільного ринку;

· Теорія ендогенного зростання;

· Модель сталого розвитку.

Неокласики пропонують вирішувати проблеми економічного зростання і розвитку шляхом: [6]

· Створення сучасного ринкового середовища, де досягається максимальний ступінь економічної свободи для суб'єктів господарської діяльності та для вільного обігу ресурсів;

· Здійснення широких програм приватизації державної й комунальної власності, заохочення приватної ініціативи, розвитку малого і середнього бізнесу;

· Формування відкритої економіки, лібералізації торговельного режиму, гармонізації зовнішньоторговельних норм і правил з вимогами і стандартами ГАТТ--СОТ та ін.;

· Стимулювання інвестиційного процесу, створення критичної маси капіталовкладень шляхом залучення зарубіжних прямих і портфельних інвестицій та технологій.

Так як, теорія ендогенного зростання. Нова теорія зростання була викликана до життя невирішеністю гострих проблем економічного розвитку в країнах, що розвиваються, а останнім часом і в нових незалежних державах, з одного боку, та явною недосконалістю неокласичної концепції вільного ринку -- з іншого.

Головна особливість моделі ендогенного зростання полягає в орієнтації насамперед на внутрішні чинники і механізми господарського розвитку, які у своїй сукупності здатні забезпечити саморозвиток і самовідтворення цілісних національно-державних економічних систем. Вона не має нічого спільного з концепцією «опори на власні сили», але передбачає залучення в господарський оборот внутрішніх ресурсів і потенцій, що здатні створити необхідні стартові умови економічного зростання і підтримання його оптимальних темпів у довгостроковому плані.[8]

Підсумовучи вище викладене можу зробити висновок про те що, важливу роль при цьому відводиться активній економічній політиці, яка покликана сприяти максимальному залученню всіх наявних у країні ресурсів і механізмів задля формування власної національної економічної системи та її кількісного і якісного вдосконалення.

2. Цілі та принципи економічного розвитку

Говорячи про цілеспрямованість економічного розвитку ми повинні розрізняти у цьому процесі дві сторони: з одного боку, будь-яка форма розвитку у соціальній (економічній) системі має свої внутрішні закони, які визначають його спрямованість, динаміку незалежно від бажань, мотивів діяльності людини. Така спрямованість формується на основі ендогенних (внутрішніх) закономірностей процесу суспільного розвитку, які зумовлюють факт незворотності прогресу у людському суспільстві.

Водночас, як вже зазначалося, в економічній системі, на економічному полі функціонує величезна кількість суб'єктів економічної діяльності, інтереси та потреби яких не завжди збігаються, а дуже часто, навпаки, виявляються протилежними, або, як мінімум, досить далекими один від одного. За цих умов визначення цілей економічного розвитку для суспільства, певної соціальної групи на конкретному етапі функціонування економічної системи передбачає необхідність узгоджень і переговорів, поза якими неможливо скоординувати інтереси окремих суб'єктів, отже забезпечити мотивацію їх діяльності, економічне зростання, сталий економічний розвиток. [14]

Методологія визначення цілей економічного розвитку будь-якої національної економічної системи передбачає проходження досить складної та тривалої процедури вибору на основі врахування величезної кількості чинників, визначення доцільності і оптимальності тих чи інших дій, адже вибірпередбачає початок цілого ланцюга наступних політико-економічних рішень і тенденцій.

Для чіткого та глибокого розуміння механізмів і принципів визначення цілей економічної діяльності варто з'ясувати основні поняття та категорії, які виступають базою теоретичного аналізу першорядних цілей та методів їх досягнення. Серед них такі як: процедура-(від лат. - просуваюсь) - 1. складова частина операції, процесу; 2. офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та порядок дій при здійсненні, веденні різного роду справ; вибір-одна з найбільш важливих стадій процесу прийняття економічних рішень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору можливих варіантів (альтернатив); власне цілепокладання-фундаментальне поняття в теорії діяльності, пов'язане з вибором та реальним визначенням цілі, яка являє собою образ майбутнього результату діяльності.

Цілепокладання виступає в якості реального інтегратора різноманітних дій у конкретну систему мети, засобів і результату. Центральним пунктом цілепокладання є визначення мети через засіб. Мета без визначення засобом не виступає ще справжньою метою, в цьому стані вона є лише первісним проектом у думці. Тільки одержавши визначення через конкретний засіб досягнення в процесі цілепокладання мета набуває закінченої форми і стає дійовим фактором людської діяльності. [10]

Ще у ХІІІ столітті почали закладатися наукові основи теорії раціонального вибору, згідно з якою раціональність, якщо її розглядати відповідно до поведінки індивідуума в ринковій економіці може виглядати таким чином: Суб'єкт ніколи не вибере альтернативу Х, якщо в той же самий час доступна альтернатива У, яка, з його погляду має переваги перед Х.

Згідно з теорією суспільного та конституційного вибору (Джеймс Б'юкенен) процес прийняття рішень, вибору цілей економічного та соціального розвитку, засобів їх досягнення повинен базуватися на обов'язковому врахуванні позицій, інтересів і прагнень кожного індивідума, суб'єкта соціально-економічних відносин, сили та суб'єктивних поглядів на характер цілей та засобів їх досягнення певних економічних , соціальних, політичних груп, партій, узгодження переваг окремих суб'єктів і цілісних груп суб'єктів на основі загальновизнаної, раціональної та оптимальної процедури.[12]

Найбільш відомими та загальноприйнятними сьогодні концепціями, в яких формулюються основні принципи визначення процедури прийняття рішень, є концепції, запропоновані В. Парето, лауреатами Нобелівської премії Дж. Хіксом та К. Ерроу. Серед цих принципів можна виділити, наприклад, такий: коли всі учасники ринку , пориваючись кожен до своєї вигоди, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарне задоволення (загальна функція корисності ) досягає свого максимуму.

Такі зміни називають поліпшенням за Парето. Коли ж немає подальших змін, які б могли поліпшити становище одних без одночасного погіршення інших, говорять, що даний розподіл ресурсу ефективний за Парето, або оптимальний за Парето.[18]

Оскільки одним із визначальних принципів розвитку є його універсальність, тобто всезагальність і різнобічність, економічний розвиток можна класифікувати, визначати та оцінювати за різними підходами та критеріями. Зокрема, у науковій та навчальній літературі виділяються такі підходи: за критерієм панівної форми власності - первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична економіка; за критерієм ступеню розвитку товарно-грошових відносин - натуральне, просте та капіталістичне товарне виробництво, а в його межах - вільну ринкову, ринкову, соціально-орієнтовану ринкову економіку; за критерієм розвитку технологічного способу виробництва - доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний етапи економічного розвитку.

Водночас, таке розуміння критеріїв, підходів і суспільних форм економічного розвитку дозволяє визначити ще один його важливий принцип прояву: це наявність певного життєвого циклу у кожної із зазначених суспільних форм, в яких він відбувається на певному історичному етапі розвитку людського суспільства. Саме завершення того чи іншого циклу і перехід до нового, вищого за якістю та ефективністю суспільних форм та механізмів здійснення розвитку й означає суть прогресу в усіх його соціально значущих проявах.[10]

Принцип універсальності, усебічності економічного розвитку дозволяє нам говорити про можливість і доцільність системного розвитку, який охоплює усі елементи способу виробництва, суспільства. Звичайно, така форма економічного розвитку в практиці економічного життя можлива лише на окремих етапах руху суспільства, коли складаються умови для одновекторної спрямованості впливу найрізноманітніших чинників, що забезпечують економічне зростання та трансформацію його наслідків у нову якість економічного та соціального буття. Однак уява про економічний розвиток як про системний процес дозволяє окреслити певні його принципи та закономірності, притаманні саме системам: це історичність, цілісність, інтегративність,самоорганізація,адаптивність, комунікативність, ієрархічна впорядкованість, здатність до внутрішньої трансформації мети та технологічного способу її реалізації, динамічність.

Водночас, ще раз підкреслимо, що системний економічний розвиток надто складне суспільне явище, його неоднорідність визначається, насамперед, реальним існуванням двосекторної моделі економіки, обмеженими ресурсами, низкою суперечностей між різними суб'єктами економічної діяльності та між різними соціальними групами, національними економічними системами тощо, що часто густо викликає порушення не лише макроекономічної, але й соціальної, отже системної рівноваги. Такі особливості економічного розвитку вимагають звернути особливу увагу на чинники, які забезпечують його динаміку та системність [16]

Отже, висновок, який можна зробити з усього вищесказаного: важливою умовою та принципом економічного розвитку є формування таких цілей функціонування національної економічної системи, завдяки реалізації яких будуть забезпечені не лише рівні стартові умови численних суб'єктів ринку, тобто створені умови для якісної, ефективної конкуренції та досягнення загальної збалансованості у функціонуванні ринкового механізму, усієї ринкової системи, але й системна соціальна рівновага у суспільстві.

3. Основні фактори впливу на економічний розвиток

Всю різноманітність факторів, які здійснюють вплив на економічне зростання, можна звести до наступних груп:

- базисні фактори або фактори пропозиції;

- фактори попиту;

- фактори розподілу;

- інституційні фактори;

- політичні фактори;

- соціальні фактори;

- культурні фактори;

- релігійні.

Різним етапам розвитку економіки відповідають різні чинники економічного зростання та їх структурні комбінації. Кожна країна використовує доступні їй фактори для свого розвитку із врахуванням національних особливостей. Для країн з низьким рівнем розвитку більш характерним є залучення ресурсних факторів економічного зростання, а для розвинутих -- інтелектуальних.

Фактори пропозиції забезпечують основу для економічного зростання, безпосередньо діють і впливають на підприємства, виступають зі сторони пропозиції. До них відносять:

- кількість та якість природних ресурсів;

- кількість та якість трудових ресурсів;

- обсяг капіталу країни;

- технології;

- інновації;

- менеджмент.

Збільшення кількості або покращення якості ресурсів, вдосконалення технології призводить до нарощування економічного потенціалу.[18]

Природні ресурси - це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат, тощо. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі, які займають 68 % усіх земель країни. Якщо за площею Україна займає 40-е місце у світі, то за кількістю земельних ресурсів -21-е місце. Проте рівень їх використання значно поступається розвиненим країнам.

Трудові ресурси - кількість та якість робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці, інтелект - є найголовнішим чинником економічного розвитку.

Важливим чинником економічного зростання є підвищення продуктивності праці, яка служить основою для зростання заробітної плати та підвищення рівня життя працівників.[12]

В свою чергу, продуктивність праці залежить від низки чинників, серед яких:

* якість робочої сили, що визначається збільшенням частки висококваліфікованої робочої сили;

* оновлення, модернізація, реконструкція застарілих основних засобів виробництва;

* стан навколишнього природного середовища, забруднення якого вимагає великих затрат на його відновлення, що відволікає можливі інвестиції в розвиток технологій та інші складові економічного потенціалу.

Капітал як фактор економічного зростання може виступати в двох проявах - натуральному і грошовому. Капітал як виробничі активи (будівлі, устаткування, машини і т.д.) у вигляді засобів та предметів праці обслуговує виробничий процес і є основою для нарощування виробництва. Річне нагромадження обсягів капіталу коливається в межах від 5 % національного доходу у слаборозвинутих країнах до 25 % у багатих країнах, що створює різні можливості для економічного зростання.[20]

Для України характерні низькі темпи нагромадження основного капіталу в економіці та незабезпеченість міжгалузевого перетоку капіталу у сектори економіки, що інтенсивно використовують інновації, хоча частка інвестицій в основний капітал поступово збільшується.

В сучасних умовах найважливішим фактором економічного зростання є використання технологій та інновацій. Поступові зміни накопичуються і стають основою революційних перетворень в техніці, технології, матеріалах. Основними напрямками цих перетворень є:

- автоматизація виробництва;

- комп'ютеризація виробництва;

- відкриття і використання нових видів і джерел енергії - атомної, термоядерної тощо;

- створення і використання нових видів матеріалів, не існуючих у природі, із заздалегідь заданими властивостями;

- відкриття і застосування нових "високих технологій" (хімічних, біологічних, лазерних тощо).

Використання досягнень НТП обумовлює направленість впливу структурного фактора на створення прогресивної структури виробництва, підвищення питомої ваги наукомістких галузей. В умовах великомасштабного виробництва зростає значення такого фактора економічного зростання, як менеджмент. Сучасний менеджмент підвищує ефективність використання усіх видів ресурсів, організовує раціональне сполучення факторів виробництва, забезпечує освоєння нових технологій, вирішує інші важливі функції технічного, економіко-організаційного, соціально-психологічного характеру, які сприяють економічному зростанню.

Вищеназвані фактори визначають можливості зростання з боку виробництва. Існують такі фактори і зі сторони споживання. Ринковий механізм включає в себе не тільки елементи пропозиції, але й попиту, зв'язок між якими опосередкований ринком. І хоча попит визначається пропозицією, сама динаміка сукупного попиту виступає активним фактором економічного зростання. У зв'язку з цим виділяються фактори, що належать до сукупного попиту.

Вплив фактора попиту проявляється в певному рівні сукупних видатків споживачів. Попит формується доходами громадян, які використовуються для споживання, державними витратами, а також попитом на капіталовкладення, що направляються на інвестиції.[21]

Запити споживачів є стимулом для розвитку підприємств та повнішого використання наявних ресурсів. Незавантаження виробничих потужностей сповільнює економічне зростання, оскільки спостерігається недовиробництво продукції. Забезпечення повного використання збільшених обсягів усіх ресурсів потребує підвищення загального рівня сукупного попиту та окремих його видів.

Економічне зростання в значній мірі залежить від факторів розподілу, оскільки дії в цій сфері відображають елементи раціоналізму та справедливості відносин у суспільстві та в значній мірі впливають на трудову діяльність його членів. В умовах недостатності ресурсів економічна політика має бути націлена на найекономніше їх використання з метою виробництва найважливіших для суспільства товарів і послуг.

Суспільний процес відтворення, як правило, відбувається на розширеній основі, коли частина доходів направляється на розширення загального випуску продукції. Для розширення цих можливостей необхідним стає такий розподіл зростаючих обсягів ресурсів та доходів, який би оптимізував кількість затрачених активів з кількістю корисної для суспільства продукції. Така розподільча діяльність стає певним чинником подальшого економічного зростання.

Деякі фактори мають значний вплив на розвиток виробництва, але важко піддаються кількісній оцінці, зокрема, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, релігійні відносини та національні традиції, соціально-психологічний клімат тощо. Ці фактори відносяться до нематеріальних і мають якісний характер. Вони здійснюють зовнішній вплив на суб'єкти господарської діяльності. Ці нематеріальні фактори можна представити такими групами: інституційні, політичні, соціальні, культурні та релігійні.

Інституційний чинник впливу на економічне зростання є чи не найвагомішим. Як правило, від діючого порядку в країні, чинного законодавства, прийнятих процедур створення чи припинення діяльності підприємств, інших правил ведення бізнесу залежить і формується відповідна підприємницька атмосфера, дружнє, байдуже чи агресивне зовнішнє середовище. Державні важелі впливу, як то податкова, кредитна, бюджетна, валютна та інші складові економічної політики, або стимулюють та сприяють економічному зростанню, або навпаки - створюють перешкоди та стримують його. Особливо негативний вплив для розвитку економіки мають такі явища, як корупція, хабарництво і здирництво, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності. Низька правова культура, неповага до закону чи пряме невиконання законодавчих положень щодо регулювання економічних відносин свідчать про недостатній розвиток громадянського суспільства, що не сприяє його економічному розвитку.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин велика роль такого явища як підприємництво. Дія цього фактора безпосередньо залежить від створення в країні умов для розвитку середнього та малого бізнесу, формування в суспільстві середнього класу, виховання в індивідів підприємницького духу, збільшення кількості власників.[19]

Економічне зростання залежить від політичного режиму держави. Історія свідчить, що демократичні країни, які забезпечують гарантії прав власності, мають більш впорядковані та цивілізовані принципи, відносини, процедури діяльності суб'єктів господарювання, що стимулює прискорення розвитку їх економіки. І, навпаки, у країнах з недемократичними, неправовими режимами панує невпевненість та невизначеність відносин в економічній, правовій, соціальній та інших сферах, що гальмує їх розвиток.

Значний вплив на економічне зростання має соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в країні. У країнах з високим рівнем розвитку культури, віковими традиціями, національною згуртованістю населення, панує позитивна атмосфера для діяльності бізнесу. Існує усвідомлення громадської думки про роль та значення економічного зростання, яке розглядається як бажана соціальна мета. Всі види діяльності, які сприяють матеріальному успіху, належать до престижних. Достатні матеріальні та моральні стимули, визнання в суспільстві, повага оточуючих створює атмосферу задоволення та гордості за виконувану роботу у членів суспільства. Праця стає для особи благом, а не покаранням чи "виправними роботами" за проступки. Виникає важливий чинник економічного зростання у вигляді позитивного та добросовісного ставлення до праці, що підвищує її продуктивність.

Вагомим чинником, який може впливати на виробництво та економічне зростання, є пануючі релігійні звичаї і обряди, які можуть суттєво обмежувати тривалість робочого дня або робочого року. При цьому на здійснення різних релігійних церемоній можуть направлятися значні ресурси.

Можна виділити фактори, які не залежать від національної політики, такі як існуючий міжнародний поділ праці, розвиток транснаціональних компаній, глобалізація тощо. За умови відкритості економік ці транснаціональні компанії сприяють переливанню капіталів і впровадженню нових технологій в менш розвинутих країнах, прогресу в організації праці та в управлінні.

Досить суттєвими можуть бути такі чинники економічного зростання як політика відкритості економіки, макроекономічна стабільність, забезпечення використання нових технологій.

Разом з тим, існує цілий ряд факторів, які протидіють процесу економічного зростання. До них можна віднести:

- низький рівень доходів населення, що обмежує його попит;

- низька норма нагромадження підприємств, що знижує їх інвестиційні можливості;

- нестабільна соціально-політична атмосфера у країні; вичерпування природних ресурсів;

- підвищення рівня екологічних стандартів;

- необгрунтоване державне втручання у ринкові відносини; високі податкові та процентні ставки, тощо.

Серед факторів, які негативно впливають на економічне зростання, виділяють:

- корупцію, хабарництво, криміналізацію економіки;

- порушення трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до праці;

- втрати робочого часу під час страйків, трудових конфліктів;

- техногенні та природні катаклізми, несприятливі погодні умови.

Висока результативність економіки може бути досягнута тільки при відповідному пропорційному та узгодженому залученні всього комплексу факторів економічного зростання, які спроможні забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни в глобалізованому світі при обмежених економічних ресурсах[16]

Отже, сьогодні внесок науки, інновацій, новітніх технологій є вирішальним чинником економічного та соціального розвитку. За його допомогою постійно збільшується обсяг виробництва продуктів, товарів і послуг і їх різноманітність. Інновації і нові технології забезпечують не тільки збільшення ВВП, але і його якісну прогресивну зміну.

Висновки

економічний розвиток б'юкенен парето

Взагалі економічний розвиток це незворотні, спрямовані закономірні зміни матеріальних та ідеальних об'єктів. Однією з перших значних спроб дослідити суть економічного розвитку стала праця К. Маркса “Капітал”, за якою передбачалося відкриття економічного закону руху суспільства. Кілька десятків років ця спроба залишалася єдиною. Проте здебільшого мета “Капіталу” не була досягнута: більшість досліджень, які утворювали теорію розвитку носили лінійний характер, тобто ґрунтувалися на уявленні про односпрямованість і зумовленість історії, та мали систему обмежень статичного характеру.

Соціально-економічний розвиток країни і ріст обсягів ВВП відбувається завдяки використанню ресурсів, тобто факторів виробництва. Усі виробничі ресурси кожної країни у певний період часу обмежені, вони мають кількісну і якісну визначеність.

До трудових факторів відноситься: чисельності економічно активного населення, рівня його загальної і професійної освіти, ділової кваліфікації, до співвідношення зайнятих і безробітних, можливостей зміни галузевої і територіальної структури зайнятості, до наявності систем підготовки і перепідготовки фахівців.

Існують стримуючі фактори економічного зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту, соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність щодо регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих та охорони довкілля тощо), злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови (насамперед для сільськогосподарського виробництва), тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Економічний розвиток залежить від економічного зростання (характеру використання продуктивних сил суспільства) і суспільного способу виробництва (еволюції економічної системи).

Економічне зростання - це просте збільшення реального ВВП нації (країни) в одному періоді порівняно з іншим. Воно показує зростаючі можливості країни в реалізації своїх виробничих можливостей. Таким чином, економічне зростання є вужчим поняттям, ніж економічний розвиток. Але очевидно, що повноцінний економічний розвиток практично неможливий без економічного зростання. Економічне зростання є органічним складовим елементом економічного розвитку. Але якщо економічне зростання - виключно кількісний господарський розвиток, то економічний розвиток передбачає саме якісне економічне зростання з глибокими структурними змінами у відносинах власності, в системі суспільного поділу праці й зайнятості, в політиці доходів та соціальній сфері тощо. Економічне зростання є оборотним процесом, тобто після нього рано чи пізно наступає спад. Про оборотність економічного розвитку не можна так однозначно стверджувати, бо технічний прогрес, поява нових економічних форм свідчать про настання якісних змін у господарському розвитку при кількісних витратах у виробництві товарів та послуг. Це особливо характерно для сучасних перехідних економік.

Сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що складають його фундамент, та цілий ряд засобів і форм, створених людством у процесі своєї еволюції. Завдяки їхній оптимальній взаємодії країни і цілі регіони домагаються вражаючих результатів в економічному розвитку. І навпаки, розладнаність механізмів, що поєднують природні й набуті фактори господарського розвитку, спричинює серйозні економічні ускладнення і кризові процеси, що періодично спалахують у тих чи інших секторах світової економіки.

Використана література

1. Економічна енциклопедія. - У 3 томах. Т.3 / Редкол.: С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2012.

2. «Экономика»-издание 3-е, переработанное и дополненное,под редакцией доктора экономических наук профессора А.С. Булатова-Москва,2009.

3. Економічна теорія. Костюк В.С. \2009 р

4. «Глобальні форми економічного розвитку»-Філіпенко А.С.

5. Куриляк В.Є. Цивільний розвиток світової економікм: етапи і концепції. 2010 р.

6. Грішнова О.А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2001. - 312 с

7. Економіка підприємства 2-ге видання. Іванілов О.С. 2011 р.

8. Бочан І. О. Основи економічної теорії: інституціональний підхід : навч. посіб./І. О. Бочан. - К. : Знання, 2012. - 211 с.

9. Ажнюк М. О. Основи економічної теорії : навч. посіб. / М. О. Ажнюк, О. С. Передрій. - К. : Знання, 2008. - 368 с.

10. http://studopedia.net/1_33070_faktori-shcho-vplivayut-na-ekonomichne-zrostannya.html

11. http://mail.geekrunner.org/98/1229/

12. http://bukvar.su/jekonomika/210387-Soc-al-no-ekonom-chn-risi-ta-osoblivost-rozvitku-ekonom-ki-Ukra-ni-na-suchasnomu-etap.html

13. www.bankreferatov.ru/referats/C29821184AC788CE43256A36005848BB/b1.doc.html

14. http://studopedia.net/6_22884_faktori-ekonomichnogo-zrostannya.html

15. http://studopedia.com.ua/1_29523_modeli-ekonomichnogo-rozvitku.html

16. http://www.ukrstat.gov.ua/

17. www.wikipedia.ru

Размещено на Allbest.ru

...