Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

Реферат

на тему: «Змішана економіка: її сутність та основні ознаки»

Зміст

• 1. Теорія змішаної економіки
• 2. Характер сучасної системи господарювання
• 3. Проблеми розвитку ринкових відносин в перехідній економіці України
• Висновки
• Література

1. Теорія змішаної економіки

Сучасна господарська система розвинутих західних країн є "змішаною економікою": по-перше, визначальним способом передачі інформації в ній є механізм цінових сигналів; по-друге, у приватній власності знаходиться обмежена частка ресурсів, головним з який є капітал; по-третє, термін "змішана економіка" відбиває те, що в чистому виді не існує ні стихійних процесів, ні ієрархії, тобто немає правового режиму тільки приватної власності і тільки державної власності. Мова йде про деякий "третій шлях", по якому йдуть такі країни як США, Великобританія, Швеція, Японія, Південна Корея і т.п. Більш того, рішення розширити границі державного сектора з неминучістю буде підсилювати ієрархічні компоненти в даній системі господарських зв'язків і чревате наростанням транзакційних витрат, що можуть перекреслити благі наміри, з якими пов'язане посилення ролі держави в економіці.

Теорія змішаної економіки - буржуазно-реформістська концепція, відповідно до якої економіка розвитих капіталістичних країн у результаті росту масштабів господарської діяльності держави перетворилася із системи приватного підприємництва в систему т.зв. змішаної економіки, що складається з приватного і державного секторів, які взаємно доповнюють один одного. Активними прихильниками теорії змішаної економіки виступили в період 2-ї світової війни 1939-45 і після неї буржуазні економісти С. Чейз, А. Хансен, Дж. М. Кларк і П. Семюельсон (США), які стверджували, що контроль над сучасною економікою здійснюється як суспільством, так і приватними інститутами нібито з метою підвищення "соціального добробуту" народів, що завдяки "революції" у функціях буржуазної держави його економічна і соціальна діяльність може ліквідувати протиріччя капіталізму, забезпечити безкризисний розвиток економіки, високі і стійкі темпи її росту. У розгорнутій формі реформістський варіант теорії змішаної економіки, що спирається на буржуазні теорії, був розроблений правими лейбористськими ідеологами Э. Крослендом, Дж. Стрейчі (Великобританія), на думку яких після 2-ї світової війни відбувається трансформація капіталізму в зовсім іншу систему, характерними рисами якої в економічній області є: перехід керівної ролі від капіталістів до менеджерів, зростаюча економічна роль буржуазної держави, повна зайнятість і безупинне зростання виробництва.

Ці погляди знайшли відображення в заяві керівництва Лейбористської партії Великобританії (1957). Елементи соціалізму, на думку теоретиків лейборизму, представлені націоналізованим сектором, а також зв'язані зі здійсненням державою економічних і соціальних функцій і більш рівномірним розподілом "багатства і доходу". У цілому, на їх погляд, "змішана економіка", не будучи вже капіталістичною, не є ще соціалістичною.

Змішана економіка і проблеми класифікації і трансформації економічних систем

Безпрецедентна в історії соціально - економічна криза більшості соціалістичних країн у 80-і і 90-і роки ХХ століття поставила перед економічною наукою складні проблеми не тільки з аналізу й узагальнення причин кризи, але і, що ще більш важливо, з подолання цієї кризи. Фактично кризу вирішено було вирішити переходом від колишньої системи господарювання до іншої - ринкової системи. Однак економічна теорія як у нас, так і на Заході виявилася не готова до такого повороту подій і не могла відповісти на безліч питань, що виникли в ході економічних реформ. Зараз ясно одне, що перехід до ринкової економіки забере тривалий час і економічній теорії треба буде розв'язати задачу теоретичного узагальнення закономірностей трансформації економічних систем.

Як заявив лауреат Нобелівської премії в області економічних наук за 1991 рік Р. Коуз при врученні йому цієї нагороди, "значимість включення інституціональних факторів до складу основних розділів економічної науки виявилася в ході недавніх подій в Східній Європі. Екскомуністичним країнам радять перейти до ринкової економіки, і їхні лідери бажають це зробити. Але без відповідних інститутів неможлива ринкова економіка будь-якого рівня. І якби ми знали більше про свою власну економіку, то ми були б для них більш корисними порадниками".

Така заява одного з авторитетніших сучасних економістів вказує на те, що економічна система ще не до кінця пізнана і на Заході. Мова не йде про те, що економіка повинна бути пізнана до кінця, що означало б кінець самої економічної науки, а про те, що багато істотних характеристик ринкових систем економіки також залишаються малодослідженими. Що тоді говорити про ту економічну систему, від якої ми збираємося іти. Її називають по різному: "командно-адміністративна система”, “командна економіка”, "військово-мобілізаційна", "державна" і т.д. І жодна з них не закріпилася як загальновизнана. Можна з впевненістю сказати, що економічна система соціалізму теж не одержала всебічної характеристики.

Не дивно й те, що дотепер не склалася і теорія "перехідної економіки", як називають тепер економіку колишніх соціалістичних країн, до яких відноситься і Україна. Поява такої теорії в найближчому майбутньому малоймовірно, тому що ще не розроблена навіть загальна теорія економічних систем, існуючі економічні теорії можуть претендувати в кращому випадку на адекватне відображення національної економіки окремої країни чи якоїсь її частини. Серед економістів немає навіть консенсусу по змісту самого поняття "економічна система". В сформованих умовах в економічній теорії ключовим виявляється поняття "економічна система". Хоча в будь-якій, більш-менш солідній економічній праці можна зустріти зазначений термін десятки разів, саме визначення, як правило, відсутнє. До того ж це поняття підмінюється дуже часто термінами "економічний лад", "економічна модель", "народне господарство" і т.д. Але, коли мова йде про корінну перебудову конкретної економічної системи чи трансформації її в іншу, таке вільне обходження з науковими поняттями стає некоректним.

По суті, людям властиві як біологічно, так і соціально обумовлені потреби. Ми прагнемо придбати їжу, одяг, дах, безліч товарів і послуг, що асоціюються з пристойним чи високим рівнем життя. Ми також наділені визначеними здібностями й оточені безліччю матеріальних благ - природних і вироблених. Тому цілком природно використовувати наявні природні і матеріальні ресурси - робочу силу й управлінські здібності, інструменти і машини, землю і мінеральні багатства - для виробництва товарів, послуг, що задовольняють наші матеріальні потреби. Саме цю діяльність, здійснювану в рамках організаційного механізму, ми називаємо економічною системою.

Щоб розібратися власне кажучи, треба звернути увагу на складові поняття слова: "економіка" і "система" і спробувати розібратися з кожним окремо. Як це ні парадоксально, незважаючи на те, що термін "економіка" - слово давньогрецьке й економічна наука іде своїми коренями в далеке минуле, дотепер немає загальноприйнятого тлумачення цього поняття. Так Велика Радянська Енциклопедія дає три різні значення цього слова. Не краще обстоїть справа й у спеціальній економічній літературі. Тут можна було б привести безліч визначень цього слова, але в даному випадку для нас важливо не стільки уточнення терміна, скільки сам зміст.

По-іншому економіка - це діяльність людей по використанню наявних у їхньому розпорядженні фізичних і духовних ресурсів для виробництва товарів і послуг з метою забезпечення своїх матеріальних потреб. Таке визначення не претендує на оригінальність, але цілком придатне для подальших міркувань.

Більш важливим для цілей нашого дослідження є значення другої складової - слова "система". Знову ж беремо найбільш загальне визначення: "Система - безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, що утворюють визначену цілісність, єдність... У сучасному науково-технічному значенні розробка проблематики, зв'язаної з дослідженням і конструюванням систем різного роду, проводиться в рамках системного підходу,...". Таким чином, поняття "економічна система" показує на ряд підходів до рішення проблем трансформації чи реформування економіки.

По-перше, для дослідження економічних систем необхідний метод системного підходу. По-друге, методологія - це ще не дослідження самого змісту системи, а область передумов конкретного аналізу. Звичайно ця область професійного консенсусу, коли представники визначеної області знання згодні з цими передумовами. Але коли теорії, розроблені в рамках даних методологічних передумов перестають пояснювати нові явища, порушується і консенсус по методології. У зв'язку з економічними реформами в соціалістичних країнах виявилося, що жодна економічна школа і теорія не в змозі підказати найбільш оптимальні методи трансформації економічної системи, що існувала в цих країнах.

У цих умовах "проблему подолання теоретичних невдач у дослідженні процесів економічної трансформації не слід зводити ні до пошуку "правильної" версії трансформації з числа наявних, ні до спроб просто поєднувати різні підходи. Гіпотеза полягає в тому, що основні версії трансформації похідні від відповідних первинних образів економічної реальності. Ці образи склалися в рамках окремих шкіл економічної думки і для кожної такої школи специфічні. Якщо це так, то нинішні невдачі в теоретичному осмисленні процесів економічної трансформації кореняться в загальній структурі, що затвердилася, економіко-теоретичного знання.

Оскільки "первинний образ" реальної економіки у різних шкіл склався в різні часи й у різних умовах, природно, що вони непридатні для цілей трансформації конкретних економічних систем. І спроба уточнення поняття "економіка" О.Анан'їна, теж мало допоможе справі. Зрозуміло одне, що "економіка" - дуже складна динамічна система, що знаходиться весь час у стані "трансформації", переходу з одного стану в інший. У той же час єдність, цілісність системи означає, що вона повинна бути стійка до зовнішнього впливу, зберігаючи основні свої характеристики. Загальна економічна теорія повинна, принаймні, уловити закономірності еволюції економічних систем з урахуванням приведених характеристик.

Для рішення задач, що постали перед нами, недостатньо абстрактного визначення економічної системи. На основі такого визначення необхідне визначення не спільності, а розходження економічних систем.

Тому постає проблема про ймовірну кількість економічних систем і їхніх розходжень. В економічній науці затвердилася думка, що зараз існують 3 економічних системи, що являють собою різні варіанти змішаної економіки.

Однак, якщо економіку розуміти як систему життєзабезпечення людей, то вона принципово можлива в індивідуальному порядку, у складі родини (домашнє господарство), в колективі (рід, комуна фірма), в державі (національне господарство), в світовому масштабі (світове господарство). Усі вони являють собою економічні системи різного рівня й у той же час є елементами від економічної системи більш високого порядку. Ми повинні визначитися з тим, яка з них відповідає повною мірою вимозі системності чи цілісності.

Історично склалося так, що формування економічної науки відбувалося на базі вивчення національної економічної системи. "Та і наука про національну економіку спочатку називалася "політична економія". Однак в останні пів сторіччя багато економістів все частіше стали стверджувати, що варто прагнути розмежовувати економічну науку як таку і політику. Політекономія, думають вони, повинна бути наукою, тобто бути вільною від суб'єктивних оцінок. Окремі економісти, однак, думають, що головний напрямок політекономічних досліджень повинен прийняти деяку форму "об'єктивної науки" ,

Тобто “прагнення економістів до аналізу” чистої економіки привело до того, що з економічної системи були вилучені компоненти, що відбивали істотні зв'язки цієї системи, і політична економія перетворилася просто в "економікс" чи у вільному перекладі з англійської - множину слова "економіка". Фактично ж "економікс" - це теорія ринкового господарства без "національного мундира". Природно, така теорія не може бути інструментом перетворення конкретної економічної системи.

Таким чином, поняття "економічна система" у строгому змісті слова застосовна в сучасних історичних умовах тільки до національної економіки. Теоретично економічних систем стільки, скільки національних держав. Звичайно в економічній літературі їх називають національними моделями економіки. Оскільки зв'язки в економіці можуть варіюватися від “чисто натуральних” до “чисто ринкових”, остільки національні економічні системи можуть бути настільки різноманітні, що їхнє теоретичне відображення може проводитися по типах економічних систем, на основі класифікації по різних ознаках. Так з'являються абстрактні теорії економічної системи, що відбивають не конкретну систему, а їхню групу по якійсь найважливішій ознаці. Тому ці теорії і виявилися не дуже затребуваними в ході економічних реформ у колишніх соціалістичних країнах.

"Слідом за Максом Вебером Ойкен затверджував, що абстрактно можна уявити собі лише два ідеальних типи господарської організації: керування з центра і керування з периферії. Однак реальний господарський лад залежить від конкретних історичних умов країни, і в ньому по різному сполучаються принципи централізації і децентралізації при переважній ролі першого і другого".

У силу цього всі сучасні економічні системи є "змішаними", а існуючі в теорії типи економічних систем - абстрактними узагальнюючими моделями, отриманими на основі класифікації національних моделей економіки по якійсь ознаці. Тому що ознак економічних систем багато, то і теоретичні моделі найчастіше виявляються компілятивними і непридатними для застосування в конкретно-історичних умовах для конкретної країни.

2. Характер сучасної системи господарювання

Сучасне господарювання являє собою плюралістичну систему взаємодії натурального, товарного, підприємницького і суспільного секторів, що включають ще більш конкретні уклади. Якщо абстрагуватися від усього різноманіття національних систем господарювання, то можна виділити щось загальне для всіх систем господарювання. А саме: у кожній системі, так чи інакше, сполучаються ринковий і державний механізми господарювання. При цьому економічна теорія виділяє три моделі такої взаємодії:

1) кейнсіанську;

2) неоконсервативну;

3) засновану на теорії раціональних очікувань.

Сутність кейнсіанської моделі полягає в поєднанні державного регулювання і ринкового механізму на основі керування ефективним попитом. Ефективний попит, на думку Д. Кейнса, необхідно стимулювати шляхом державного впливу на фактори, що визначають формування ефективного попиту.

Модель державного регулювання системи господарювання, запропонована Д. Кейнсом, протягом двох післявоєнних десятиліть дозволила впливати на глибину і частоту циклічних коливань економіки, тримати безробіття в прийнятних межах. Але економічна криза 1979-1981 рр. стала кризою не тільки економіки, але і кейнсіанства.

Під впливом кризи кейнсіанського підходу до проблеми співвідношення ринкових і державних важелів у керуванні економікою, виникла неоконсервативна модель, покликана забезпечити регулюючі функції ринку шляхом стимулювання пропозицій. В основу цієї моделі покладені деякі концепції неокласиків і сучасних монетаристів. Монетаристи вважають, що державне регулювання ринкової економіки повинне обмежиться контролем над грошовою сферою.

Одним із самих модних напрямків економічної теорії про сполучення ринкових початків і державного втручання в економіку є теорія раціональних очікувань. Її суть полягає в тому, що економічні агенти (маються на увазі підприємці всіх рівнів), одержуючи інформацію, самостійно приймають економічні рішення. Прихильники концепції раціональних очікувань трактують цю теорію як прагнення індивіда до максимізації корисності в умовах певних обмежень, що уможливлює нормальне функціонування економіки без кейнсіанського чи монетаристського втручання в економічну дійсність. Таке трактування альтернативних специфічних ринкових схем є логічним кроком на шляху пізнання і керування сучасною економікою.

Кожній країні притаманні, як уже було відзначено вище, свої національні моделі організації системи господарювання. Познайомимося з деякими відомими національними моделями.

Система, що функціонує в США, представляє ліберальну модель розвитку. Для неї характерна мала роль держави в економіці. Частка державної власності складає 10%,частка в капіталовкладеннях приблизно 22%. Характерно також поступове перетворення дрібних господарств у більш складну структуру. Але на шляху монополій стоїть антитрестовське законодавство. Що стосується суспільного поділу праці, то воно регулюється в основному ринком. Головна особливість цієї моделі - вирішальна роль ринкової конкуренції. Для неї характерна різка диференціація населення на багатих і бідних, але й останні мають прийнятний рівень життя. До такої моделі можна віднести також економіку Англії і Голландії.

Ринкова модель італійського типу спирається у визначеній мірі на державну власність. Її розмір в Італії - 38% від усієї власності. Для цієї моделі характерні значні масштаби прямої підприємницької діяльності держави і його втручання в процес нагромадження капіталу. Формування ринкових відносин підкоряється не тільки погонею за прибутком, але і загальними національними задачами, підвищенням ефективності виробництва, розвитком конкуренції. Ринку в цій системі придається обмежене підлегле значення. Для цієї моделі характерне переплетення чисто ринкових відносин з непрямими методами державного регулювання. Економіка такого типу притаманна також Австрії, Франції, Німеччини.

Тайванська модель. Тут держава контролює усі великі промислові і транспортні корпорації, банки і торгові компанії. Характерна риса - наявність детальних планів. Економіка стабільно розвивається при дуже розвитому плануванні економічної діяльності як у рамках макровідносин, так і в плануванні приватного сектора. До цієї моделі можна віднести і Японію, з її винятково високим розвитком національної самосвідомості й активною роллю держави.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою. Перерозподіл національного доходу відбувається на користь незабезпечених шарів населення. Тут 96% господарської діяльності зосереджено в руках приватних фірм. І хоча в руках держави знаходиться тільки 4% усієї власності, частка державних витрат складає близько 70% валового внутрішнього продукту. Половина цих витрат направляється на соціальні нестатки. Держава енергійно бере участь у забезпеченні макроекономічної стабільності. Функції виробництва в цій системі здійснює приватний сектор, а функції підтримки високого життєвого рівня - держава.

Існують і інші національні моделі господарювання в різних країнах. Їхня наявність і різноманітний підхід до проблем економічного розвитку становлять безсумнівний інтерес, зв'язаний з можливістю використання тих чи інших елементів цих моделей у процесі переходу до змішаної економіки в різних країнах.

Отже, сучасну економіку характеризує насамперед ринковий механізм, що доповнюється тією чи іншою мірою державним регулюванням.

3. Проблеми розвитку ринкових відносин в перехідній економіці України

З кожним роком у світі посилюється розуміння того, що намагання досягти економічного росту без приділення достатньої уваги соціальним проблемам не може служити основою для подальшого розвитку суспільства. Виконання урядом важливих функцій регулювання ринкової економіки повинно поєднуватися з вкладанням коштів у розвиток людського капіталу. Така роль не перешкоджає економічному зростанню, а навпаки, придає йому прискорення та забезпечує його сталість.

Досвід багатьох країн з перехідною економікою свідчить, що Уряд дійсно виконує важливі обов'язки в управлінні економікою таким чином, щоб забезпечити стабільність та згуртованість суспільства. Ці життєво необхідні цілі являються важливими не просто самі по собі, а у випадку їх досягнення, можуть сприяти зменшенню соціальних конфліктів, а також прискоренню економічного зростання.

Ринкова економіка потребує наявності розвинутих демократичних інструментів та інституцій. Головне завдання Уряду у довготерміновій перспективі полягає у тому, щоб перетворитися в ефективну установу, спроможну простежувати дотримання демократичних принципів і практики на усіх рівнях і в усіх сферах життя суспільства з метою сприяння створенню умов для загального процвітання, шляхом забезпечення справедливого доступу до можливостей суспільства, а також для ефективного розподілу суспільних благ в умовах розвинутого ринку.

Одним із напрямків забезпечення економічної трансформації України є проведення реформи системи державного управління, актуальність якої зумовлюється наступними обставинами:

Нинішня ситуація у системі державного управління характеризується відсутністю прозорості в процесах прийняття та виконання урядових рішень.

Уряд не зовсім відійшов від ролі, яка була притаманною державним органам адміністративно-командної системи, а саме - від керівництва економікою та управлінням господарською діяльністю, хоча в ринковій економіці головною функцією уряду має бути встановлення інституційних та правових рамок, в межах яких економічні агенти одержали б можливості для діяльності за принципами ринку.

Структура апарату центрального уряду побудована відповідно до галузевої структури національної економіки; діє велика кількість виконавчих органів, функції яких не сумісні з моделлю ринкової економіки і які дублюють один одного.

Створення ефективної та прийнятної для суспільства системи державного управління, яка спроможна оперативно діяти в умовах ринкової економіки, забезпечувати сталий баланс економічних інтересів у державі - є однією з ключових умов забезпечення економічної безпеки.

Стан економічної безпеки має стати головним критерієм оцінки ефективності державної економічної політики і діяльності владних структур у ході реформування економіки.

Трансформація методів державного управління покликана змінити і принципи роботи центральних органів виконавчої влади.

Верховна Рада України прийняла проект Закону “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, який дозволить створити цілісну систему прогнозів економічного і соціального розвитку на різні періоди та систему програмних документів економічного і соціального розвитку.

Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Програма економічного і соціального розвитку - це документ, у якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення; формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне вирішення проблем економічного і соціального розвитку та досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Розбудова соціально-орієнтованої ринкової економіки потребує удосконалення методів державного регулювання соціально-економічними процесами.

Перш за все, на мою думку, необхідними умовами удосконалення державного регулювання соціально-економічними процесами мають бути:

· впровадження відкритості і прозорості бюджетного процесу, створення механізму ефективного контролю за виконанням бюджету, використанням бюджетних коштів;

· недопущення погіршення показників у життєво важливих секторах економіки і особливо в тих, стан яких наближається до критичних значень;

· недопущення переважання групових або регіональних інтересів над загальнонаціональними в процесі формування державних цільових програм та Державного бюджету.

Важливим інструментом реалізації державної соціально-економічної політики в Україні є впровадження адекватного економічній ситуації програмно-цільового управління. Шляхом концентрації обмежених бюджетних ресурсів на реалізації державних цільових програм, спрямованих на вирішення пріоритетних проблем і завдань, можливо у стислі терміни забезпечити подолання кризових явищ в економіці і суспільстві.

На сьогодні ці важелі використовуються недостатньо ефективно. Ситуація з розробки і затвердження державних програм в країні набула складного і до певної міри неконтрольованого характеру, що в значній мірі є наслідком відсутності або недосконалості існуючої законодавчої, нормативної та методичної бази.

Відсутність механізму контролю за розробкою, прийняттям та реалізацією програм спричинила затвердження великої кількості програм, значна частина яких не фінансується. Тому важливим питанням є впорядкування механізму формування, прийняття та контролю за реалізацією програм, що фінансуються з державного бюджету, ефективного використання та повернення бюджетних коштів шляхом прискореного впровадження результатів реалізації програмних заходів.

Мінекономіки розроблений проект Закону України “Про державні цільові програми”, який, на нашу думку, дозволить вирішити переважну більшість питань, зокрема щодо принципів, умов, обов'язкових вимог, етапів формування програм та їх складу, повноважень органів державного управління та суб'єктів формування і виконання програм, запровадження системи комплексної державної експертизи, контролю і звітності, визначення порядку фінансування програм і контролю за використанням бюджетних коштів, а також припинення виконання програм, в. т.ч. дострокового. Зараз проект Закону знаходиться у Кабінеті Міністрів України і готується для подання Верховній Раді.

Потребують змін і організаційні механізми підготовки рекомендацій. На перше місце виступає не кулуарна підготовка рішень з наступним узгодженням позицій інших відомств, а процес постійного (крок за кроком) обговорення проблемного питання з метою виявлення проблем, розбіжностей, суперечностей.

У цьому процесі знайде своє місце і такий важкий для виконання на сьогодні захід, як залучення до обговорення незалежних експертів, представників громадських організацій, представників інших гілок влади.

Лише розгорнута система комунікацій здатна забезпечити ефективність політики, досягнення економічного зростання.

Головна мета будь-якої реформи - економічна свобода громадян і створення на цій основі ефективної господарської системи, здатної забезпечити динамічний розвиток народного господарства і гідний рівень добробуту громадянам держави, подолавши відставання від інших країн.

При проведені ж реформ економічної системи України не були навіть визначені та проаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити економічне зростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і здійснюються незалежно від його потреб, тобто мають самодостатній характер їх проведення в соціальному плані, що коштує народу дуже дорого.

Політичне й економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно буде психологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення - реалістичними та ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на звалищах минулого.

Метою реформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже, по суті, це означало б нижню рівновагу, коли спад призупинився, а економічне зростання ще не почалось. Але при цьому зберігаються всі диспропорції, які склалися за роки кризи і економічної деградації, а також ціла низка руйнівних чинників, програм та моделей. Таке становище не може зберігатися довго, оскільки в подальшому воно призведе до ще більшого застою і деградації.

Проблема нашої економіки в першу чергу полягає не в тому, щоб швидко перейти від планових до ринкових засад, а в переході від економіки, що базується на екстенсивному способі розвитку шляхом інтенсифікації виробництва, до економіки, основу якої складають найновіші технології, високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм.

Глобальні зміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного розвитку стає не науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно ступили і нині долаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами визнано. Якщо відбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку, досягненнями і результатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть знаходитись у прямій залежності від якості людського капіталу.

Використовуючи найкращий світовий досвід, маючи необхідне наукове підґрунтя, ми повинні трансформувати існуючі відокремлені частини, розірвані інформаційні потоки і створити новий макроекономічний господарський механізм, що забезпечить поступовий підйом та розквіт нашої багатої, незалежної держави.

Господарський механізм не існує окремо від виробничої та організаційної діяльності людей, суспільства. Він підпорядкований визначеним об'єктивним суспільним закономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива організація, втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних суб'єктів. Це соціальна система, і її головними компонентами є господарюючі суб'єкти, а, отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена їх особистими інтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в змозі задовольняти першочергові потреби своїх суб'єктів, а саме - людей, то навіщо вона взагалі потрібна.

Суспільний продукт господарської системи знаходиться у постійному русі, проходячи стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. Система становить організм, котрий має два основних зустрічних потоки, один з яких - потік товарів, продукції, робіт, послуг, а інший - грошовий. Збалансованість цих потоків і є здоровим функціонуванням економіки. Як і в будь-якому живому організмі, порушення кровообігу в економіці неминуче призводить до больового шоку та загибелі.

Зараз Україна переживає складний період саме цього шоку - фінансового колапсу. Грошові потоки розірвано, замість них з'являються грошові сурогати (взаємозаліки, векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути серцем збалансованих грошових потоків, не здатні забезпечити відтворення цього процесу, бо вони зайняті насамперед підтриманням ліквідності та вкладанням своїх коштів у облігації внутрішньої державної позики. Витрати, які несе держава з введенням грошового сурогату, чи взаємозаліки, чи вексельний обіг, чи бартер, який на сьогоднішні день становить 50% фінансового потоку, наносять невиправної шкоди, відкидають нас у епоху середньовіччя.

Необдумана монетарна політика уряду та Національного банку України призвела до зниження рівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня монетаризації у 1998 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси, внаслідок чого було розімкнуто товарні та ресурсні потоки.

Відірваність господарської системи від виробництва, ринку продуктів і ресурсів, відсутність інформації про її діяльність - все це призводить до необхідності терміново налагодити побудову макроекономічної системи України, негайно вирішити питання: що виробляти і в якій кількості; з якими витратами і для кого; як розподіляти вироблений суспільний продукт.

Основною ланкою системи повинно стати виробництво з його основним елементом - господарським саморегулюючим суб'єктом. При всій значимості виробництва, воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню. Лише споживання робить необхідним виробництво, а виробництво заради виробництва - безглузде. Споживання створює мету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне замовлення виробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту. Задоволена потреба часто народжує нову, часто більш складну потребу. Зростання і ускладнення потреб є потужною рушійною силою розвитку виробництва, яке можливе за умови максимального використання вітчизняними підприємствами високих технологій, створення стратегічного ешелону НТП, випереджаючого розвитку сфери промислової переробки сировинних ресурсів.

У загальній макроекономічній системі особливу увагу слід приділити зовнішньоекономічним зв'язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів, розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностей необхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у експортноспроможному виробництві, яке здатне у стислі терміни окупити вкладені у нього кошти і отримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові надходження до бюджету. Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів з економіки України до інших країн світу через офшорні зони тощо, використовуючи ці кошти для забезпечення власного економічного зростання. Лише за приблизними розрахунками акумулювання та використання цих капіталів надасть можливість відродити економіку і досягти рівня валового внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьому імпортна частка валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тих товарів, які з поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але мають стратегічно важливе значення.

Глибока інституціональна і організаційно-структурна криза виявляється у стагнації мікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі, втраті керованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на концепції та стратегії мікроекономічного розвитку як частини загальноекономічної стратегії реформування. При цьому важливо розробити модель переходу до нових механізмів організації, управління й господарювання.

Сьогоднішня ситуація вимагає негайного перегляду та формування стратегії промислового розвитку на основі використання досягнень НТП, активізації інвестиційного процесу та докорінної структурної перебудови виробництва шляхом прискореного розвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера досі залишається основною ланкою соціально-економічного прогресу, вирішальним фактором економічного зростання. Високотехнологічні промислові сфери виступають потужним каталізатором технологічного оновлення усього національного товаровиробництва, визначення першочергових точок зростання і забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Стратегія і тактика розвитку цієї сфери повинна бути визначена структурною і промисловою політикою держави.

Структурна перебудова економіки має відбуватись послідовно, поетапно, з розгортанням інвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи оздоровлення виробничої структури економіки при посиленні ролі внутрішнього банківського капіталу і власних коштів підприємств.

На першому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити на галузях, що визначають життєзабезпечення населення. Важливо відновити інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва, забезпечивши його достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною підтримкою держави. Такими паростками економічного зростання можуть стати галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим попитом - агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера послуг.

Таким способом буде зупинено спад рівня життя населення. Із зупинкою спаду виробництва, стабілізацією систем життєзабезпечення населення та відродженням позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності активізується процес економічного відтворення й пожвавлення.

Другий етап структурної перебудови економіки може початись тільки за умов відтворення фінансової системи на засадах нової економічної системи, формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введення науково обґрунтованої амортизаційної діяльності, регулювання темпів зміни співвідношень руху фондів накопичення і споживання.

За прогнозними оцінками зарубіжного досвіду, для нормалізації відтворення основних фондів питому вагу накопичень в національному доході слід підтримувати на рівні не нижче 20%.

Третій етап структурного оновлення економіки - це перехід до нормального функціонування економіки, яке передбачає узгоджену взаємодію як ринкової економіки з конкуренцією у всіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави, так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції під структурні зміни формуються залежно від загальнодержавних і місцевих потреб та замовлень в єдиному руслі національних інтересів України.

Підприємливість і ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а й значною мірою від зовнішніх ринків, інтеграції економіки у світовий економічний простір.

Висновки

В результаті проведених досліджень зробимо наступні висновки.

Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і переваги. Перехідна економка характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи і переходять до ринкової (змішаної) економічної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

По-перше, система господарювання вирішує проблему задоволення потреб, і цьому сприяють різні моделі, у рамках яких їсти можливість успішно вирішувати цю проблему. Їхнє вивчення дозволяє створити прийнятну для кожної країни модель розвитку.

По-друге, сучасна економіка будь-якої країни є ринкової. Ринок - найбільша цінність, створена людством, і йому немає заміни. Що стосується держави, те його втручання в економіку бажано, але тільки у визначених рамках, обкреслених ринком. Пошук цих рамок, практичні ради, що випливають з цих вишукувань дають широке поле діяльності для досліджень.

По-третє, у даний час велика увага вчених залучає інституціональні аспекти економічних систем. Інституціоналізм вивчає поводження індивіда і діяльність людських інститутів (домогосподарств, фірм, корпорацій, профспілок, державних організацій і ін.). Саме рух інститутів і є чинником змін. змішана економіка господарювання інституціональний

По-четверте, економічна цілісність є узагальненою характеристикою існуючих економічних реальностей. Розгляд деяких з них дозволяє вникнути в цікаву сторону економічних відносин. Рішення проблем економічної цілісності можливо на основі їхнього розгляду як системи.

Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Література

1. Рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва N 17-93/11 від 14.11.2000 р//Право України , №2, 2001р, с 46.

2. А. Шишкин. Экономическая теория, учебник для студентов экономических специальностей высших учебных заведений. М. Гуманитарный издательский центр «Владос» 1996 г.

3. Бжезинський З. Вирішальна роль України на пострадянському просторі // Політика і час. - 1997.- № 9.- С.24-28.

4. В. Камаев. Учебник по основам экономической теории. М. 1994 г.

5. В.М. Ковальчук Загальна економічна теорія Тернопіль “Астон” 1996

6. Дж. Ф. Стенлейк. Экономикс для начинающих. Москва, издательство “Республика”, 1994 год.

7. Камінський Є. Конфліктність у світі і проблеми стабілізації розвитку України // Розбудова держави. - 1998.- №5/6.- С.86-87.

8. Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы, политика. Москва, издательство “Республика”, 1993 год.

9. О. Г. Мендрул, І. А. Шевчук. Ринок цінних паперів. 160 с. К:КНЕУ, 1998р.

10. О. І. Пестрецова. Організація та функціонування спільних підприємств в Україні. К:КНЕУ, 1999р.

11. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Г.Н.Климко. К. 1997

12. Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. - К.: Наук. думка, 1993. - 220с.

13. С. Ф. Покропивний, В. М. Колот. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. К:КНЕУ, 1997р.

14. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 5. Экономика. 1994. Выпуск 4. С.88-89.

15. Е. Платонов. Экономические системы иих трансформация. МЭиМО, 1998, № 7, с.З0-40.

16. Ананьин 0. Концепция экономической трансформации постсоветских обществ (некоторые методологические опыты) МЭиМО. 199б. № 6.

17. Елемесов Р., Жатканбаев Е.Б. Государство и рынок. Алматы, 1997.

18. Ольсевич Ю. К релятивисткой экономической теории //Вопросы экономики, 1995, № 6, с.10.

19. Strachey J., Contemporary capitalism, L., 1956

Размещено на Allbest.ru