Економічна ефективність використання оборотних коштів

Природні умови і природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового, особливо землеробського, промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Землеробський вплив на ландшафти України найбільший за площею, саме ним зумовлені докорінні перетворення природних ландшафтів. На їхньому місці в процесі сільськогосподарського природокористування сформувалися агроландшафтні комплекси (природно-землеробські, природно-меліоративні, природно-пасовиські). На сільськогосподарське користування припадає 71,2 % земельного фонду держави; лісостепові і степові ландшафти розорані на 75--85 %. У мішано лісовій зоні України орні землі займають біля 40 % земельного фонду, порівняно мало їх у гірських районах: Українських Карпатах --16,8 %, в Кримських горах -- 21,4% земельного фонду. В степових ландшафтах при екстенсивній технології землеробства втрати гумусу за останні 20 років становили 1,5--2,5 % в орному шарі. Але особливо розораними стали лісостепова і степова зони, де частка орних земель надушу населення зменшилась і становить 0,68 га/осіб. На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусового горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія проявляється на площі 12 млн.га. Щорічно до 3 тис. га земель руйнується ярами.

Найбільший землеробський вплив відбувається через агротехніку і меліорацію, що виявляється в зниженні (підвищенні) рівня ґрунтових вод, тривалому поливі, вапнуванні, глибокому обробітку і піскуванні земель, впровадженні контурної чи смугової системи землеробства, створенні острівних і лінійних лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний у зоні мішаних лісів, західноукраїнському природному лісовому краю, долинних комплексах північної частини лісостепу. Тут осушувальна меліорація поєднується з хімічними, фіто меліоративними, культурно-технічними заходами. В лісостепових і степових ландшафтах України зрошення регулює їхній водно тепловий і сольовий режим. Проявляються супутні несприятливі процеси (підйом легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплені практично всі еродовані землі, створені полезахисні, прияружні й прибалкові лісосмуги, заліснені схили пасовищ, гірські й височенні схили, проведені суцільні й кулісне заліснення пісків, території вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи мають оптимізуючи значення. Так, пересушення земель у зоні мішаних лісів є причиною зниження рівня ґрунтових вод на прилягаючих до меліоративних систем територіях, негативних змін гідрологічного режиму, обміління річок та озер.

У степовій зоні зрошувальні меліорації супроводжуються вторинним засоленням родючих земель, їх підтопленням і заболочуванням при надмірних поливах. Неправильне застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів порушує природний коло обіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. При недосконалій технології обробітку ґрунту і внесенні добрив рослини здатні засвоювати лише 50 % їхньої кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, спричиняє їх підвищену мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, у більшості токсичні для живих організмів, шкідливі для здоров'я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі.

Помітний вплив на довкілля мають тваринницькі комплекси з великою кількістю худоби, птиці на невеликих площах. При недосконалій технології зберігання відходів тваринницьких ферм вони потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, ґрунти, суттєво погіршують їхню якість.

Отже, сільськогосподарський вплив на природні умови відбувається через недосконале землеробство, не завжди правильну організацію меліоративних заходів, технологію застосування мінеральних добрив, засобів боротьби зі шкідниками. Загальним екологічно негативним чинником залишається найбільша порівняно з іншими країнами площа орних земель серед сільськогосподарських угідь.

Відчутний вплив на природні умови мають промислові підприємства, будівництво та експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин та ін. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більше 80 % усього обсягу забруднень довкілля. При цьому основний забруднювач -- підприємства паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної промисловості, машинобудування, військово-промислового комплексу, промисловості будівельних матеріалів, харчової промисловості, комунального господарства, транспорту.

Підприємства паливно-енергетичного комплексу, розмішені в промислових центрах, містах, мають велику концентрацію в окремих регіонах України. Близько 70 % електроенергії виробляється на ТЕЦ, розмішених у великих містах і промислових центрах. З цим пов'язані забруднення повітря великих міст діоксинами азоту, оксидами вуглецю. їх середньорічний вміст у містах Донецьку, Горлівці, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Єнакієвому, Києві, Кривому Розі, Львові, Макіївці, Одесі, Севастополі у два і більше разів перевищують гранично допустимі концентрації. Серед викидів теплової енергетики основними є сірчаний ангідрид -- 63 %, оксид азоту -- 33 %, тверді частки -- 30 %.

Вплив металургійного виробництва на природні умови і стан навколишнього середовища найвідчутішний у районах його високої концентрації в поєднанні з гірничо-видобувними і збагачувальними підприємствами. Тут спостерігається техногенне перевантаження довкілля. Таким є, наприклад, Донецько-При-дніпровський регіон, в якому до 5 тисяч металургійних, хімічних, енергетичних, машинобудівних, гірничорудних та інших промислових підприємств. Тут в атмосферу потрапляє понад 70 % оксиду вуглецю, азоту, вуглеводнів, сірчистого ангідриду. Саме тому Донецько-Придніпровський регіон найбільш забруднений в Україні. Це, зокрема, такі міста -- Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Дніпропетровськ, Алчевськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Краматорськ, Запоріжжя, Луганськ, Маріуполь, в яких рівень забруднення перевищує середній В Україні. В атмосферних водах і сніговому покриві цього регіону виявлені сульфати, нітрати, азот, хлор, гідрокарбонати натрію, калію, кальцію, магнію. Металургійне виробництво впливає на якість поверхневих і підземних вод, побутове і промислове водо забезпечення, оскільки чорна металургія--основний забруднювач вод фенолами та нафтопродуктами.

Підприємства хімічної промисловості викидають в атмосферу сірчистий ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні і летючі органічні сполуки та ін. Біля родовищ сірки, калійної та кам'яної солей на Донбасі та в Прикарпатті розташовані гірничо-хімічні підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Це стосується також хімічних виробництв, що використовують ропу Сивашу для виготовлення мінеральних добрив, сірчаної кислоти, отрутохімікатів. Природне середовище забруднюється в районах виробництва азотних і фосфатних добрив (Донбас) та районах їх застосування (Вінницька, Сумська, Одеська та інші області).

Істотно погіршують природне середовище підприємства машинобудівного комплексу в Донбасі і Придніпров'ї, зокрема в містах Донецьку, Дніпропетровську, Кривому Розі, Краматорську, Маріуполі та ін. Викидами в атмосферу та забрудненням стічних вод небезпечними для людини канцерогенними речовинами забруднюють атмосферу підприємства електротехнічної промисловості, верстато- і приладобудування, транспортних засобів та ін.

Природне середовище погіршується в районах військово-промислового комплексу, військових частин, особливо в районах Причорномор'я, Криму, в акваторії Чорного моря, місцях базування і великої концентрації ракетних, авіаційних і танкових та інших військових частин. Вдумаймося лише в таке: вміст нафтопродуктів у севастопольській бухті у 180 разів більший за їх гранично допустиму концентрацію, а Чорноморський флот скидає в море 9 тис. м3 неочищених стоків за добу! В окремих районах навколишнє середовище і люди потерпають від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, питної води гасом. Іноді навколо аеродромів і пунктів зберігання авіа пального утворюються нові "родовища" цього пального (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв), забруднюються криниці, ґрунти, рослинність. Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. Під час навчань, військових маневрів змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.

Рельєф,Ґрунти, рослинність, ґрунтові води, атмосферне повітря погіршуються під впливом видобуванням будівельних матеріалів. Загальні запаси корисних копалин, що є сировиною для будівельних матеріалів, оцінюються в 284,9 млн. м2. У місцях знаходження сировини працюють заводи з виробництва цементу в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та інших областях, у великих містах. Підприємства цементної промисловості забруднюють навколишнє середовище пилом, оксидами азоту,сірчистим ангідридом, при цьому вміст пилу в повітрі перевищує граничнодопустимі концентрації в 5-- 10 разів. Ландшафти руйнуються в місцях видобування гранітів,діабазів,лабрадоритів, бутового каменю, щебеню, піску, глини у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Недосконала технологія виробництва цегли, шиферу, керамзиту та інших будівельних матеріалів значно погіршує стан довкілля.

Сформована в Україні система міських та сільських населених пунктів робить значний містобудівельний вплив на ландшафти, довкілля. Створення міст су проводжується докорінним перетворенням природних ландшафтів, забрудненням атмосфери викидами промислових і комунальних підприємств, зміною якості поверхневих і підземних вод, що використовуються для промислових і побутових потреб. Важливою є і та обставина, що в Україні площа, зайнята населеними пунктами, промисловою і транспортною забудовою, становить більше 5 % її території. В ході будівельних робіт утворюються позитивні та засипаються від'ємні форми рельєфу, намивається ґрунтова маса на будівельні майданчики. Під час міської забудови змінюється грунтовий і рослинний покрив, умови поверхневого стоку води, мікроклімат. При міському і шляховому будівництві можуть активізуватися ерозійні та зсувні процеси. Це викликає потребу в захисних заходах: створення підпірних стінок, пологих задернованих схилів, лісових насаджень та ін.

Комунальне господарство є також одним із чинників, що впливають на стан довкілля і здоров'я людей. Хоч ним забезпечується збирання побутових відходів та утилізація їх, прибирання та озеленення міст, контроль водно-каналізаційної мережі, проте екологічний стан довкілля погіршується там, де складаються побутові відходи. Вони розкладаються під впливом природних чинників, і токсичні інгредієнти надходять у поверхневі та грунтові води, повітря, забруднюють ґрунти. Найпоширенішим методом переробки побутових відходів досі залишається спалювання, внаслідок чого повітря забруднюється шкідливими речовинами. В економічно розвинутих країнах застосовуються технології комплексної переробки відходів, що не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а й дає економічний прибуток і змогу зберігати цінні природні ресурси. Однією з найважливіших проблем є очищення побутових та промислових скидів у водойми. Щорічно у водні об'єкти їх надходить 3,9 млрд м3, у тому числі в комунальному господарстві -- 2, і млрд. м3, що становить 54 % від загального обсягу. На жаль, існуючі методи забезпечують очищення стоків на 95--96 %. Однак цього часто не досить. Підвищення ступеня очищення до 99--99,5 % різко збільшує вартість очисних споруд. Прикро, але в більшості галузей промисловості вартість очисних споруд становить від 5до 30% вартості обладнання і споруд. За даними спостережень, найбільше стічних вод без очищення скидають такі міста, як Маріуполь -- 253,8 мли м3, Запоріжжя -- 65,0 млн. м3, Київ -- 29,0 млн. м3. У Дніпропетровську щороку скидають 188 млн. м забруднених стоків. З ними до Дніпра надходить 7,8 тис. т органічних речовин, 417 т нафтопродуктів, 7 тис. т завислих речовин, а також великі обсяги фосфору, амонійного азоту, заліза. Це спостерігається в усіх великих містах нашої держави.

На стан довкілля в Україні великий вплив має транспорт. За статистичними даними, до 60--70 % від загального обсягу викидів в атмосферу великих міст становлять викиди автотранспорту. Так, в Україні понад 1 млн. вантажних і 2,5 млн. легкових автомобілів. Кожний із них споживає щороку від 12 до 30 т високооктанового бензину переважно російського виробництва, де ще й досі, на відміну від європейських країн, для виготовлення автомобільного пального застосовується тетростилевинець. Етиленуванню підлягають майже 75 % автомобільних бензинів, а вміст свинцю досягає 0,36 г/л (у Великобританії та ФРН -- 0,15 г/л, в США -- 0,013 г/л). Вміст сірки в дизельному пальному російського та вітчизняного виробництва 0,5 % (у США--0,05 %). Додамо також, що при спалюванні І т дизельного пального надходить у атмосферне повітря 16-- 18 кг сажі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо при використанні електричної тяги.

Значний техногенний вплив може бути під час аварій, коли в навколишнє середовище одночасно надходить багато токсичних речовин.

Водний транспорт загрожує довкіллю при недотримуванні технології перевезення екологічно небезпечних речовин. Так, аварія танкера здатна призвести до екологічної кризи на значній акваторії та узбережжі. Значну небезпеку становлять судна з ядерними енергетичними установками. Щодо авіатранспорту, то найбільшу небезпеку становлять військові літаки і системи наземного обслуговування їх. Залишки авіаційного палива з токсичними домішками потрапляють у ґрунті грантові води. Нафтопроводи та газопроводи, що протяглися на всій території України, екологічно потенційно небезпечні, особливо при аваріях на них.

Водне господарство впливає на ландшафти створенням водосховищ, будівництвом каналів, меліоративних зрошувальних та осушувальних систем. Завдяки цьому зарегульовується річковий стік, перерозподіляються водні ресурси, покращуються умови вирощування сільськогосподарських культур. В Україні осушені землі займають 2,9 млн.га, а зрошувані --" 2,3 млн.га. Багато зрошуваних земель у Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, а осушених -- у Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Львівській. У зоні мішаних лісів потрібно запобігати пересушенню торфовищ, боліт двобічним регулюванням рівня ґрунтових вод, водним режимом на полях. На зрошуваних масивах слід не допускати вторинного засолення земель, виконуючи дренажні заходи, нормуючи полив залежно від стану ґрунтів і вирощуваних культур.

Водогосподарський, гідро - і теплоенергетичний вплив проявляється не тільки в зміні природних комплексів (появі нових водосховищ, каналів, посадкових озер, водойм з улоговинами техногенного походження, зміні гідролого - гідрохімічного режиму водойм, спрямленні русел, створенні захисних гребель та ін.), а й зачіпає стан природного середовища великих природно-господарських регіонів. Так, водосховищами Дніпровського каскаду затоплено до 690 тис. га, і до 30 % їхньої площі -- це мілководдя з глибинами до 2,0 м; гідро екологічні умови водосховищ несприятливі.

Лісомеліоративний вплив на ландшафти проявляється на еродованих територіях (орних землях, пасовищах), уздовж доріг і каналів, на піщаних масивах, гірських і височенних схилах, навколо населених пунктів.

Лісогосподарський вплив здійснюється при догляді за лісом, експлуатації лісових масивів, суцільному чи вибірковому вирубуванні лісу. Загальні запаси деревини в лісах України оцінюються в 1240 млн.м3 а щорічно вирубується її 6 млн.м3. Створюються лісокультурні ландшафти, приміські лісові ландшафти, лісопарки. Ефективним було заліснення піщаних Олешківських арен, які тягнуться від Каховки до Чорного моря. Завдяки цьому Олешшя перестало бути піщаною пустелею: цей район став придатним для вирощування садів і виноградників. Комплексне використання лісових ресурсів базується на покращенні породного складу і вікової структури лісів, посиленні їхніх природоохоронних і захисних функцій, збільшенні площ природоохоронних об'єктів.

3.3 Збалансування джерел формування оборотних коштів

Важливим напрямком фінансування діяльності підприємства є визначення джерел формування оборотного капіталу. Усі джерела поділяються на три основні групи: власні та прирівняні до них, позичені, залучені. Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства. Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів [18].

Порядок формування джерел створення оборотних активів на підприємствах залежить від форми власності, покладеної в основу функціонування підприємства, специфіки його організаційної побудови та інших факторів.

За джерелами формування оборотні кошти підрозділяються на:

- власні кошти, які включають: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, що вкладається, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування, фонд накопичення, фонд соціальної сфери;

- позикові кошти, до яких можна віднести довгострокові кредити банків, інші довгострокові фінансові зобов'язання, короткострокові кредити банків, поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, інвестиційний податковий кредит та інвестиційний внесок працівників;

- додатково залучені джерела, які включають: кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також поточні зобов'язання щодо отриманих авансів, розрахунків з бюджетом, позабюджетних платежів, розрахунків зі страхування, з оплати праці, з учасниками, за іншими поточними зобов'язаннями, резервів за сумнівними боргами, благодійні та інші надходження [1].

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви. Для державних підприємств джерелом формування оборотних засобів можуть бути кошти державного бюджету. Величина визначається відповідними нормативними розрахунками. Збільшення оборотних коштів досягається за рахунок прибутку, кредитів і прирівняних оборотних коштів.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах [6].

Висновки і пропозиції

Сучасний етап розвитку економіки промисловості України характеризується і визначається процесами, пов'язаними з кардинальними змінами в організації і управлінні виробництвом. Це обумовлює постановку і вирішення завдання розвитку господарського механізму на рівні основної ланки економічної системи підприємства.

За інших рівних умов ефективність роботи кожної виробничої ланки головним чином залежить від повноти, комплексності і своєчасності одержання матеріальних ресурсів необхідного асортименту і якості. Тому проблема управління оборотними коштами промислового підприємства повинна займати ключове місце в ході перебудови структури управління підприємством.

Важливість управління оборотними коштами на сучасному етапі розвитку економіки обумовлена необхідністю акумулювання значних обсягів грошових ресурсів в оборотні кошти для забезпечення нормального функціонування виробництва в умовах недостатності фінансових ресурсів. Практика господарювання підтверджує той факт, що зараз одночасно зберігається тенденція до створення підприємствами наднормативних запасів.

Питання підвищення ефективності використання оборотних коштів, які авансуються для забезпечення матеріальних ресурсів на промислових підприємствах, а також мобілізація внутрішніх виробничих резервів прискорення оборотності коштів набувають особливої значимості.

Шляхи вирішення питань, пов'язаних з розробкою напрямків підвищення ефективності використання оборотних коштів, запропоновані в наукових працях вітчизняних і закордонних авторів: О.М.Алімова, П.Г. Буніча, Г.М. Золотарьова, Дж.М. Кейнса, В.Є. Ніколайчука, Є.С. Стоянової, М.Г. Чумаченка, В.В. Шокуна та інш.

Водночас залишаються невирішеними питання визначення оптимального рівня оборотних коштів у системі стратегічного управління витратами підприємства; виявлення залежності складу, структури й ефективності використання оборотних коштів від попиту на продукцію підприємства.

Світовий досвід показує, що підприємство може працювати з відносно невеликим рівнем запасів оборотних коштів. Тому мета статті полягає у визначенні найбільш доцільного для вітчизняних підприємств шляху скорочення витрат на виробництво продукції за рахунок більш ефективного використання оборотних коштів.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується їх структурою (часткою фінансування за рахунок власних коштів і розподілом у виробничому циклі) і оборотністю.

Поняття "величина власних оборотних коштів" розуміється як різниця між загальною сумою оборотних коштів і короткостроковими зобов'язаннями та є однією з характеристик фінансової стійкості підприємства. Структура оборотних коштів показує пропорції розподілу ресурсів між окремими елементами. її аналіз дозволяє визначити, які саме статті є специфічними для даного підприємства.

Головною складовою оборотних коштів підприємства виступають матеріальні ресурси, які входять до собівартості продукції. Задоволення потреби підприємства в матеріальних ресурсах може забезпечуватися двома шляхами: екстенсивним і інтенсивним (рис. 1).

Екстенсивний шлях передбачає збільшення видобутку природних ресурсів і обсягів виробництва і пов'язаний з додатковими витратами. Зростання обсягів виробництва при існуючих технологічних системах привело до того, що темпи виснаження природних ресурсів і рівень забруднення навколишнього середовища вийшли в ряді міст і регіонів за припустимі межі. Тому зростання потреби підприємства в матеріальних ресурсах повинно здійснюватися за рахунок більш економного їх використання в технологічному процесі.

При низькому рівні оборотних коштів виробнича діяльність не здійснюється на належному рівні, звідси - можлива втрата ліквідності, періодичні збої в роботі і низький прибуток. Подальше підвищення величини оборотних коштів призводить до того, що підприємство матиме в розпорядженні тимчасово вільні, недіючі поточні активи. При оптимальному рівні оборотних коштів прибуток стає максимальним.

економічний оборотний сільськогосподарський аграрний

Рис.1 - Структура задоволення потреби підприємства в матеріальних ресурсах

Часто під раціональним управлінням оборотними коштами розуміють тільки їх зменшення. Проте це не так - їх нестача може мати такі ж негативні наслідки, як і надлишок. З надмірною величиною оборотних коштів були пов'язані проблеми додаткових витрат на збереження надлишків запасів, псування і фізичне старіння запасів через тривалий термін зберігання, зменшення реальної вартості активів через інфляцію, ризик неплатоспроможності дебіторів. Брак оборотних коштів може викликати збої в постачанні і, як наслідок, збільшення тривалості виробничого циклу, зростання витрат, зниження обсягів продажів через недостатні запаси готової продукції, додаткові витрати на фінансування. Тому управління оборотними коштами передбачає не тільки зниження їх величини, але і оптимізацію, виходячи з потреби підприємства.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми в розрізі підвищення ефективності використання оборотних коштів є скорочення рівня запасів по відношенню до обсягу товарної продукції. Слід відзначити, що запас є одним з найдорожчих активів більшості промислових підприємств і складає до 40% загального інвестованого капіталу, але формування запасів здійснюється шляхом створення необгрунтовано великих обсягів за рахунок крупних партій матеріалів без урахування характеру та часу використання у виробництві.

З одного боку, доставка великої партії дозволяє знизити питомі транспортні та інші накладні витрати. З іншого - при наявності залишків матеріальних ресурсів більше потреби виникають додаткові витрати, пов'язані з необхідністю забезпечення збереженості зайвих запасів, що призводить до збільшення витрат на зберігання і виникнення втрат через природне псування матеріалів, а також ризику незатребуваності їхніх залишків у майбутньому [1]. Зайві матеріальні запаси ведуть до виключення оборотних коштів із використання, а запаси готової продукції - до падіння ціни продукції.

Зниження запасів може відбуватися у вигляді скорочення кількості матеріальних цінностей, що зберігаються на складах, а також у вигляді скорочення саме складських приміщень. Таке скорочення веде до мінімізації показника собівартості а отже, до підвищення прибутку підприємства. Як показує світовий досвід, зниження запасів може бути пов'язане не тільки з внутрішньофірмовими резервами, а також і з виробничим процесом, і з фірмами постачальниками. З огляду на це керівник повинен збалансувати рівень матеріальних запасів виробництва. Два основних питання, які він має при цьому вирішувати, - терміни й обсяги замовлень та моделі, що допомагатимуть у прийнятті подібних рішень.

Розробка моделей взаємозв'язку грошових і матеріальних запасів у процесі управління оборотними коштами є перспективним напрямом дослідження. Моделі управління оборотними коштами повинні бути побудовані з урахуванням наступних принципів: інтегрованість у загальну систему управління підприємством; комплексний характер формування управлінських рішень; високий динамізм управління; альтернативність підходів до розробки окремих оптимальних рішень; орієнтація на стратегічні цілі розвитку підприємства.

Проте зайва турбота про стабільність виробництва може привести до вилучення з обороту значного капіталу і в результаті дати зворотний ефект, отже, знизити ефективність діяльності підприємства в цілому. Окрім коштів на закупівлю сировини, в структурі оборотних коштів витрати на утримання великих складських приміщень - оренда площі, амортизація устаткування, оплата праці персоналу і інше, що збільшує витрати підприємства при скороченні кінцевої рентабельності. Тому ефективність управління запасами у вигляді ухвалення оптимальних рішень щодо розміру та часу закупівлі останніх є найважливішим чинником ефективності роботи управлінського персоналу підприємства і, як результат, ефективної діяльності самого господарюючого суб'єкта в цілому.

Список використаної літератури

1. "Природні ресурси та урожайність соняшника" О.Зайцев "Пропозиція" за 2 місяць 2003 року// ст.. 39-40.

2. "Як підвищити урожайність соняшника" Б.Оверченко "Пропозиція" за 4 місяць 2003 року.//.Ст.42-45

3. "Соняшникова олія на українському ринку" О.Рижков "Пропозиція" за 8-9 місяці 2003 року.//ст..34-35..

4. "Широка виробнича характеристика гібридів соняшника шлях до визначення його їх урожайності в умовах господарювання." О.Зайцев "Пропозиція" за 1 місяць 2004 року// .Ст.52-53

5. "Урожайність соняшника взалежності від кліматичних умов." .В.Бердяєв "Пропозиція" за 3місяць 2004 року//ст. 36-38.

6. "Нові можливості захисту соняшника" Є Санін "Пропозиція" за 6 місяць 2004 року//Ст 70-71

7. "Вирощування соняшника в умовах ринкової економіки" І.Мельник В.Гречкосій В.Марченко. "Пропозиція" за 11 місяць 2004 року//ст. 40-42.

8. "Соняшник в передових господарствах" К.М.Зінченко "Пропозиція" за 10 місяць 2006 року.// ст..24-26

9. "Олійні культури на Україні" С.В.Лозовий "Пропозиція" за 12 місяць 2006 року//ст..12-15.

10. "Сучасний стан та механізм розвитку функціонування ринку насіння соняшника" В Ф. Невлад. Економіка АПК За 4 місяць 2005 року//ст.. 98-101

11. "Соняшник із французьким акцентом" Г.Жарков. "Пропозиція" за 10 місяць 2005 року//ст..61-64

12. "Впровадження високопродуктивних гібридів соняшнику - шлях збільшення рентабельності його виробництва" С. Різанов. "Пропозиція" за 2місяць 2006 року // ст..34-35.

13. " В якому напрямі розвиватиметься селекція соняшника" В.Федоренко С.Ретьман . "Пропозиція" за 5 місяць 2006 року.//ст.46-47.

14. "Індустріальна технологія - ефективний захід підвищення урожайності" Г.Іванченко .Економіка АПК за 12 місяць 2006 року// ст..42-43.

15. "Природні ресурси та урожай соняшнику в Україні" Б. Оверченко "Пропозиція" за 4 місяць 2001 року//ст..36-37.

16. “Статистика” В.К. Горкавий - Київ 1995р

17. “Статистика” В.К. Горкавий - Київ 1994р

18. “Рослинництво” О.І. Зінченко В.Н. Салатенко М.А.Білоножко "АГРАРНА ОСВІТА"- Київ 2001р

19. “Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії” В.П. Гудзь А.П. Лісовал В.О. Андрієнко - Київ 1995р

20. “Економіка сільського господарства” Мацибора В.І -Київ 1994р

21. Шиян Д.В. Тенденції економічної динаміки в сільському господарстві України// Вісник ХНАУ.-2004.-№7.-С.114-116.

22. Сявавко М.С. Сахнич А.Я. Економіко-матетатичне моделювання в прийнятті рішень// Економіка АПК.-2005.-№3.-С.13-17.

23. Агропромисловий комплекс України: стан тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (вип. 6)/ За ред. П.Т. Саблука та ін.-К.: ІАЕ УААН 2003.-764с.

24. Саблук П. Аграрна економіка і політика України: підсумки минуле та погляди в майбутньому.- К.: Інститут аграрної економіки 2001.-484с.

25. Вітков М.С. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва в перехідний період до ринку// Економіка АПК.-2005.-№2.-С.17-20.

26. Кулініч О.І. Економічна статистика. - Хмельницький: Поділля 2000.-268с.

27. Головач А.В. Статистика. - К.: Вища школа 1993.-38с.

28. Опря А.Т. Розвивати статистичну методологію в аграрно-економічних дослідженнях // Економіка АПК - 2000. №3. - с.38-60.

29. Чекотовский Е.В. Основи статистики сільськогосподарського господарства: Навч. посібник. - К.: КНЕУ. 2001.

30. Статистичний щорічник Харківська обл.. у 2005 році // Головне управління статистики у Харківській області .- Харків -2006.-с. 606.

31. Статистичний щорічник Харківська обл.. у 2006році // Головне управління статистики у Харківській області .- Харків -2007.

Размещено на Allbest.ru