Малі підприємства та підприємництво в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

З навчальної дисципліни: «Мікроекономіка»

На тему: «Малі підприємства та підприємництво в Україні»

Студента 2 курсу

денної форми навчання

напряму підготовки

6.030508 «економіка підприємства»

Мельник А.Р.

Керівник: доц. П'ясецька-Устич С.В.

Ужгород - 2015



Зміст

Вступ

1. Малі підприємства: суть, види, система організації та принципи

2. Підприємництво, його значення і розвиток

3. Розвиток малого підприємництва в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності займається величезною кількістю видів конкретної праці. Ринкова економіка побудована на підприємництві, яке є джерелом стійкого економічного розвитку країни. Ефективність підприємницької діяльності визначальною мірою залежить від знань, умінь, організаторських здібностей та ініціативи підприємців і фахівців у галузі підприємництва.

В умовах ринкової економіки, підприємець є основним господарюючим суб'єктом. Сьогодні для багатьох громадян підприємницька діяльність стала основним видом роботи. Відкритість і гнучкість свідомості, допомагає швидше засвоювати переваги нової соціально-економічної ситуації. Найголовніша із проблем - відсутність спеціальної підготовки, яка постає необхідною умовою для заняття підприємництвом.

У сучасних умовах кризових явищ в економіці та обмеженості фінансових ресурсів, найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ці проблеми, саме суб'єкти господарювання малого бізнесу - малі підприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високу оборотність ресурсів.

Малий бізнес як інституційний сектор економіки, давно став домінуючим за чисельністю та обсягами виробництва у провідних країнах світу. Малі підприємства забезпечують гнучкість та стійкість економічної системи, наближують її до потреб конкретних споживачів, а водночас - виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Хоча протягом усього періоду економічних реформ, чимало сказано про необхідність розвитку в Україні малого бізнесу, в дійсності стан його розвитку залишається незадовільним. Проблема полягає навіть не в кількісних параметрах цієї сфери, які поступово поліпшуються, а насамперед - у структурі вітчизняного малого бізнесу, його зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості та практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами.

За умов глобалізації національної економічної системи та посилення конкуренції, малі підприємства постали перед дуже серйозними проблемами. Вони опинилися у досить невигідному становищі в наслідок зростання виробничих обсягів та їх очевидного програшу за різними параметрами порівняно з великими підприємствами. Негативно позначається їх обмежений доступ до стартового капіталу та можливостей залучення фінансових ресурсів, до інформації і нових технологій, кадрових ресурсів.

Актуальність цієї курсової роботи полягає в тому, що головним завданням є виявлення актуальних проблем розвитку малого підприємництва та механізмів стратегічного розвитку підприємств в Україні.

Метою даної курсової роботи - є розкриття сутності та поняття малого підприємництва, дослідити його систему організації та принципи діяльності в Україні .

Завдання:

1. Дати чітки визначення «мале підприємcтво».

2. Дослідити мале підприємництво та принципи його діяльності.

3. Виявити фактори впливу на розвиток підприємницької діяльності.

4. Дослідити розвиток малого підприємництва в Україні.

Об'єкт- мале підприємництво, його вплив на економіку країни.

Предмет- методи боротьби з кризовими ситуаціями.

За своїм змістом робота розділена на такі частини: у першому розділі аналіз зосереджений на суті, видах, системі організації та принципах діяльності; другий розділ плану присвячено значенню та розвитку підприємства; в третьому розділі подаються етапи розвитку та започаткування малого підприємництва в Україні.



1. Малі підприємства: суть, види, система організації та принципи

У статті І Закону України "Про підприємництво" дається таке визначення: "Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством". А також, згідно ЗУ «Про основні положення, щодо здійснення підприємницької діяльністю», відповідно до ст. 42-51, глави IV ГКУ. При визначенні поняття "мале підприємництво" слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику. Малі підприємства - це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно ст.2 Закону "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності.

Мале підприємництво здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно ст.2 Закону України “Про підприємства в Україні” до малих відносяться такі підприємства: у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік; у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік; у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.[10]

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.[8,15]

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).

Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підривав монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислове розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково-технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії. [7,47-48]

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим фактором, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток - це могутній фактор реформування економіки: створення соціальне орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

У промислове розвинутих країнах розвиткові малого бізнесу надається велике значення. Наприклад, у прийнятому в 1953 р. у США законі про малі підприємства підкреслюється: "Захист і заохочення вільної конкуренції становлять основу не лише економічного добробуту, а й безпеки країни. Безпека і добробут не можуть бути забезпечені без стимулювання наявних і потенційних можливостей малого бізнесу. Конгрес вважає, що уряд повинен тою мірою, якою це можливо, надавати підтримку підприємствам малого бізнесу, консультувати, допомагати і захищати їхні інтереси, з тим щоб зберігати вільне конкурентне підприємництво"[12, 79].

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

Види малих підприємств

За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства.

Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення. Майно індивідуального підприємства "формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел.

Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства. Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого - породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств. Інший вид малих підприємств- кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності.

Наприклад, у сільському господарстві широко практикується кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці сільськогосподарської продукції. Крім цієї основної діяльності, нерідко кооперативи за рахунок власних заощаджень своїх членів здійснюють водопостачання, поливання присадибних ділянок, спорудження шляхів, торгових приміщень та інші заходи, пов'язані з виробництвом і збутом продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління, але за широкої підтримки керівництва господарства.

Відносини між ними будуються на принципах економічної взаємовигоди. Близько половини отриманого валового доходу кооперативи, як правило, направляють у фонд заробітної плати, а друга частина розподіляється приблизно так: 70% - це податки, розрахунки за кредит, розрахунки з колгоспом, а решта 30% спрямовується на формування фондів розвитку виробництва та соціальних заходів.[8,15-19] Така приблизна схема розподілу доходу в дрібних кооперативах.

Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачається можливість утворення на території України іноземних, а також спільних підприємств.

У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні-фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початковий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства утворюються "на порожньому місці" або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і форми утворення малих підприємств. У цілому, виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального, спільного та іноземного підприємств.[23]

Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника, організації. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи:

а) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку;

б) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів або ж на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням власника чи уповноваженого ним органу.

Обов'язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності. До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливою діяльністю підприємства:

1) про трудові відносини, що виникають на підставі членства;

2) про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства;

3) про товарний знак та ін.

Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Остання проводиться в органах державної виконавчої влади за місцем діяльності або проживання. Для цього подаються такі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу, статут, письмове підтвердження про юридичну адресу підприємства, документ, що засвідчує оплату коштів за державну реєстрацію. Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без права юридичної особи, подають тільки заяву. У разі відсутності у малого підприємства на момент реєстрації приміщення вона здійснюється за адресою одного з його засновників.

Названі вище документи є засновницькими. Які ще відомості про підприємство може запросити виконком? Однозначної відповіді в діючому законодавстві на це питання немає. Очевидно, він має провести економічну експертизу майбутнього малого підприємства, одержати експертні оцінки його санітарного і протипожежного стану, можливі також інші запити, пов'язані зі станом і розвитком даного регіону. Водночас не може бути відмовлено в реєстрації малого підприємства з причин його недоцільності; ніхто не вправі диктувати, чим йому слід займатися. Також не правомочні інші причини, не пов'язані безпосередньо з регіональними проблемами.[23]

Державна реєстрація підприємства здійснюється не більше, ніж за 15 днів. Протягом цього терміну видається посвідчення про реєстрацію і надсилаються відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому місцева Рада народних депутатів або державна адміністрація може встановлювати пільгову плату за державну реєстрацію. Одержані кошти зараховуються до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування за місцем реєстрації підприємства [5,17-19].

Після реєстрації малого підприємства необхідно підготувати й направити в банк заяву про відкриття розрахункового рахунку. Банк зобов'язаний відкрити рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Також надсилається заява в органи внутрішніх справ про виготовлення печатки. При цьому ескізи печатки мають бути підготовлені заздалегідь.

Наступний дуже важливий етап - укладання договору між засновником і малим підприємством. У цьому договорі, як мінімум, мають бути відображені два моменти:

а) мале підприємство бере на себе зобов'язання щодо виконання раніше взятих підприємством-засновником зобов'язань;

б) підприємство-засновник зобов'язується забезпечити виконання таких робіт матеріально-технічними ресурсами.

Крім того, в договорі можуть бути відображені інші питання взаємовідносин підприємства-засновника малого підприємства.

Бажано також заздалегідь опрацювати питання, пов'язані з можливістю укладання договорів (ще краще підготувати їх проекти) із сторонніми підприємствами й організаціями про матеріально-технічне забезпечення малого підприємства та збут його продукції. Розробляється пакет документів внутрішнього користування майбутнього малого підприємства (положення про оплату праці, штатний розклад, порядок розподілу прибутку тощо), як і на будь-якому іншому підприємстві 2[42].

Найом робочої сили здійснюється шляхом укладання трудового договору між підприємцем і громадянами.

В договорі передбачаються зобов'язання підприємця забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче від встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до існуючого законодавства. В цілому форми, системи й розмір оплати праці робітників, а також інші види їхніх доходів установлюються підприємством самостійно. Передбачено також, що підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Важливо зазначити й таке. Звичайно, існуюче законодавство про підприємництво розв'язує руки підприємцю. Водночас підвищується відповідальність за ефективну роботу підприємства, щоб воно не виявилося неплатоспроможним, бо це неминуче призведе його до розорення. Зокрема в законодавстві передбачається, що суб'єкт підприємництва за заявою кредитора, а також прокурора, інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо належного йому майна не вистачає для покриття боргів і немає можливості для фінансового оздоровлення підприємства.

Тому підприємництво вимагає справді справедливих економічних відносин. Це стосується насамперед фінансових відносин з державою, матеріально-технічного постачання, формування реальних ринкових відносин, інфраструктури малого бізнесу тощо. Однак нині дрібне підприємництво майже повсюдно ще зустрічає перепони як з боку існуючих економічних структур, так і органів влади. Перспективи розвитку малих підприємств дуже великі. Зарубіжний досвід переконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого бізнесу в галузі НТП.

2. Підприємництво, його значення і розвиток

Мале підприємництво (МП) є органічним структурним елементом ринкової економіки, її ведучим фактором, одним з найважливіших діючих факторів економічного розвитку суспільства, що спирається на ринкові методи господарювання.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємство здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів та послуг.

Крім того, мале підприємництво мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення, які за його відсутності не були б використані. На малий бізнес припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво в сфері послуг і торгівлі. Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Малі підприємства не є особливою організаційною формою господарювання і можуть бути будь-якої форми власності: державними підприємствами, товариствами з обмеженою відповідальністю, акціонерними товариствами, приватними підприємствами.

Згідно із внесеним законом України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" змінами до Господарського Кодексу суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікро-підприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб'єктами малого підприємництва є:

- фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

- юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.[10]

Мале підприємництво має такі переваги та недоліки (таблиця 1.)

Таблиця 1 - Переваги та недоліки малого підприємництва

Переваги	Недоліки
· Гнучкість щодо змін попиту. · Можливість врахування запитів окремих споживачів через прямі контакти. · Схильність до ризику та інновацій. · Адаптація до місцевих умов · Спрощена організаційна структура.	· Висока чутливість до економічних змін та залежність від місцевого ринку. · Фінансові труднощі. · Проблеми залучення кваліфікованих службовців. · Високий ступінь ризику. · Висока особиста відповідальність підприємців за зобов'язаннями.

Значення і місце малого підприємництва в національній економіці виявляються в притаманних йому функціях:

- формує конкурентне середовище;

- оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості;

- забезпечує насичення ринку товарами та продуктами;

- сприяє активізації інноваційних процесів;

- створює додаткові робочі місця;

- формує соціальний прошарок підприємців-власників. [18,56-57].

Мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи. В усіх країнах з розвинутою ринковою економікою цьому сектору належить значне місце. На малий бізнес припадає 90-95% усіх підприємств та 50-60% валового національного продукту. Малі підприємства забезпечують робочими місцями 50-80% працездатного населення. Саме малі підприємства створюють приріст робочих місць (у той час як великі підприємства скорочують чисельність персоналу) і тому відіграють велику соціальну роль. Чисельність малих підприємств в країнах світу постійно зростає з розвитком НТР, яка формує попит на вузькоспеціалізовану, інтелектуальну продукцію. Малі підприємства виживають у конкуренції з великими за рахунок високої інтенсивності праці, низької заробітної плати, економії на умовах роботи.

Основними чинниками, що гальмують розвиток малого бізнесу в Україні, є такі:

- нестабільність економіки;

- недосконалість законодавства;

- складність отримання ліцензій;

- складність одержання та високі процентні ставки кредиту;

-нерозвиненість інфраструктури (комунікаційної, інформаційного забезпечення, реклами, зв'язків з громадськістю);

- недостатня підтримка з боку держави.

Аналіз стану підприємництва в Україні показує, що сектор малого та середнього бізнесу перебуває на етапі розвитку і характеризується невисоким ступенем ефективності. Він потребує ефективної державної підтримки підприємств. Розвиток малого підприємництва в нашій країні має стати вирішальним чинником для подальшого реформування вітчизняної економіки і забезпечення передумов для економічного зростання [20,52-54].

3. Розвиток малого підприємництва в Україні

Розглянувши досвід Німеччини і США, можна перейти до питання про те, які ж умови необхідні для розвитку малого підприємництва в нашій країні.

Чи може малий бізнес стати основою економіки? Чи в наших умовах він може стати лише сполучною ланкою, що забезпечило б безперебійну роботу великих промислових підприємств? Для початку варто визначити ті галузі і сфери економіки, у яких підприємства малого бізнесу відіграють вирішальну роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги, включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування; консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге - торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.

Тому однією з вирішальних умов поглиблення проведених в Україні економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни ринкової кон'юнктури, створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього класу, тобто розширює соціальну базу проведених реформ.

Сектор малого бізнесу формується в Україні з 1986-1988 р. після прийняття постанови, а потім і закону про кооперативи. Тоді це була ще квазіформа малої частки бізнесу, але вона поклала початок розвитку недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року спостерігався бурхливий ріст малих підприємств, що різко сповільнився. у 1993 році

Втрата адміністративного керування, економічний хаос і законодавча плутанина привели до того, що законослухняні підприємці, що організують бізнес у виробничій сфері, виявилися в надзвичайно скрутному стані, несучи великі витрати, виплачуючи високі податки і піддаючи державному і недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних заходів для підтримки малого бізнесу, труднощі в одержанні кредитів, виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їхнього росту і до орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.

Серед видів діяльності МП дотепер переважають роздрібна торгівля (35 %), промисловість (21 %), будівництво (26 %). Тенденції в галузевому розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка і , відповідно значення для нашої економіки, підприємств, що займаються торгівлею, посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств, зареєстрованих як виробничі чи багатоцільові (випуск товарів народного споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-посередницькою діяльністю як основною.

Досягнутий до 2008 р. рівень розвитку недержавного приватного підприємництва можна оцінити як недостатній по наступним розуміннях:

· складає 25-35 %, тоді як у розвинутих від 50 до 80 %; по обсягу діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України настільки малий, що неможе відігравати роль повноцінного ринкового фактора, тобто впливати на досягнення ринкового балансу і скласти конкуренцію великим монопольним державним підприємствам (по кількості МП, що приходяться на 10 тис. чол. населення, Україна в кілька разів відстає від країн Балтії і Росії, у 10 від Румунії і Словенії, у 50 разів від Польщі, Угорщини, Чехії);

· частка працюючих у малому бізнесі України складає близько 15 % від чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах з ринкової економіки менш 50 %;

· внесок малого бізнесу України в створення ВНП складає 22-28 % у порівнянні з 60-80 % у розвинутих країнах.

Що стосується внутрішнього механізму життєдіяльності, де малий бізнес не досяг порога «критичної маси», при якому починає діяти ефект саморегулювання і самовідтворення.

Розглянемо причини сформованої ситуації. У колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує перелік, у который входить біля двох десятків причин, що перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні. Серед них: недосконалі закони і часто змінюються правила; надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні можливості в конкуруванні з великим номенклатурним бізнесом; усеосяжна корупція і відсутність підтримки чи ж перешкоджання з боку держави (його органів); нерозвиненість інфраструктури (банки, зв'язок, інформація і т.п.); професійна непідготовленість самих підприємців і т.д. Із загальних проблем, з якими зіштовхуються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні.

Труднощі з реєстрацією, відкриття власної справи- займають у списках проблем останнє місце. Це аж ніяк не означає, що проблеми немає чи що вона незначна. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих фірмах, зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.[20, 38-42]

Опитування початківців і вже діючих підприємців показало, що 75 % їх не перше місце серед інших проблем ставлять дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківські кредити даються на 1-3 роки і з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засоби для кредитування малого бізнесу. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; засоби, які виділяються місцевими органами влади безробітним для організації свого бізнесу; засоби місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів. Обидва центральні фонди дислокуються в Києві, але мають регіональні відділення в обласних містах (фонд підтримки в 9, а інноваційний у 19 областях). Перший фонд щорічно одержує з державного бюджету встановлену суму для кредитування дрібних приватних підприємців; засоби другого фонду утворяться з фіксованого відсотка відрахувань, вироблених усіма підприємствами від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг). Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом оцінки їхніх бізнес-планів. Однак надходять засоби у фонди в недостатньому обсязі і нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі щодо потреб малих підприємств.

У 1993 р. почало діяти положення про виділення позичок безробітним для того, щоб вони могли почати свою справу, але виділювана сума недостатня для цього. бізнес економіка підприємницький кооператив

Останнє з чотирьох названих джерел кредитування-засобу місцевої влади, утворене за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об'єктів, також практично не діє, оскільки не відпрацьований механізм виділення засобів підприємцям.

Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, то в якості їхніх клієнтів в останні роки виступали не лише торгові і посередницькі організації, але і виробничі і будівельні компанії. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств. [1, 48-49]

Далі в порядку убування труднощів назвемо проблеми доступу до приміщень і устаткування (55 % опитаних), і недостатку кваліфікованого персоналу (46 %). Цей набір проблем типовий для всієї України.

Проблема приміщення для малого бізнесу знаходиться в одному ряді з проблемою фінансування. Рівень їхньої складності варіюється в залежності від ситуації на місцях. Так, ситуація в Києві відрізняється парадоксальністю: з одного боку, тут вище, ніж в інших містах, рівень пропозиції кредитів і приміщень, а з іншого боку - набагато вище і ціновий фактор (розмір прямих і непрямих виплат). Перше зрозуміло саме собою (фактор концентрації діяльності в столиці), а друге пояснюється тим, що рівень цін на ринку кредитів і приміщень визначається попитом не всієї маси потенційних клієнтів, а верхівки самих платоспроможних з них. У попиті на приміщення ціна встановлюється в розрахунку на таких клієнтів, як посольства, іноземні торговельні палати і представництва, спільні з іноземними партнерами підприємства, магазини і філії транснаціональних фірм, представництва закордонних і міжнародних фондів і програм, банки, холдингові, інвестиційні, страхові компанії, рекламні і туристичні агентства і т.п.

Бізнесмени називають ще дві проблеми, що, на їхню думку, мають сугубо місцеве походження, але, як показали обстеження по областях, досить типові для України. Це відносини з податковою адміністрацією (45 % відповідей) і з банками (25 %). Мова йде про непорозуміння між клієнтами, з одного боку, і банками і податковою адміністрацією - з іншого. Бізнесмени відзначають некомпетентність службовців податкової адміністрації і банків, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння працівниками того, який повинен бути характер взаємин із клієнтами, через що до клієнта відносяться як до дратівної перешкоди або ж з готовим упередженням як до суб'єкта із заздалегідь передбачуваною презумпцією винності. [21]

Багато підприємців серед проблем, що утрудняють розвиток справи, виділяють недостатню власну підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки до підприємництва знаходиться в Україні в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації (довідок, консультацій), Відсутність літератури по бізнесу стосовно до наших реальних умов.

Немаловажним фактором розвитку малого бізнесу є участь державних органів у створенні сприятливих умов для нього. У даному напрямку держава зробила слідуючі кроки. Наприкінці 1991 р. був заснований Державний комітет зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (скасований у 1994 р.). Тоді ж утворений Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції. У 1993 р. засновується Державний інноваційний фонд і приймається довгострокова програма державної підтримки підприємництва. Яка ефективність мір для розвитку малого бізнесу? Нульова чи мізерно мала, так випливає з опитувань підприємців і оцінок експертів. У складі місцевих органів влади (обласних, міських, районів міста) існують департаменти, покликані здійснювати державну політику підтримки підприємництва, але через нечисленність персоналу (1-4 чол.), відсутності устаткування і фінансових засобів вони займаються тільки підготовкою довідок і допомагають починаючим підприємцям у процедурі реєстрації. У цілому ж відношення місцевої влади до приватного підприємництва усе ще залишається індиферентним, чи приховано негативним. Реальна допомога малому бізнесу на місцях явище настільки рідке, що про початок позитивних змін у стереотипах поводження маси чиновників говорити не приходиться. Спеціальних консультаційних пунктів, що могли б внести вагомий вклад у справу підтримки підприємців, при місцевих органах державної влади поки немає.

Програма державної підтримки підприємництва за останні роки, по оцінці підприємців, не вийшла за межі папера, на якій вона зафіксована. Але основна причина бездіяльності програми, на нашу думку, полягає у відсутності механізму її реалізації, людей і структур, її виконуючих.

В економічно розвинутих країнах, велика увага приділяється сфері бізнес-послуг. В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби для починаючих і діючих підприємців (довідково-інформаційні, консалтингові, навчальні фірми), асоціації і союзи, що допомагають малому бізнесу. В Україні дотепер не створена мережа довідково-інформаційних і консалтингових служб для малих підприємств, хоча процес йде наростаючими темпами. До початку трансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб. Усі знову створені чи перетворені організації, що намагаються працювати в нинішніх умовах, надають платні послуги, а тому потенційно доступні малому числу бізнесменів і в принципі орієнтовані на солідних клієнтів в особі комерційних структур (банки, біржі, інвестиційні і холдингові компанії, торгові фірми, рекламні агентства, спільні підприємства з іноземним капіталом, філії закордонних фірм і т.п.).

Випливає той факт, що зусилля по створенню середовища для розвитку малого бізнесу бажано направляти диференційовано, із пріоритетами для менш забезпечених міст і регіонів. Ті міста і регіони, де вже утворилося підприємницьке середовище, мають кращі умови для підприємництва і мають у своєму розпорядженні потенціал (критичну масу) для саморозвитку. Якщо надалі більш активно допомагати саме цим містам і регіонам, то ще більше збільшиться розрив між лідерами й аутсайдерами. Можлива, щоправда, і альтернативна стратегія, коли підтримують уже просунуті регіони, а через них розширюється зона охоплення. Тобто, якшо взяти до прикладу невелике містечко Хуст, де я проживаю то велика кількість фабрик, заводів знаходяться в простої та багато років вже не функціонують. Натомість, випливає , якщо б ці підприємства продовжували свою діяльність то значна кількість безробіття фактично знизилася в декілька раз. Люди б не їхали за кордон , щоб заробити гроші для «існування». Це ж саме, можна сказати і про інші міста та села не лише в нашій області. Тобто громадяни України працювали б як на благо держави так і для особистих потреб.

Але як уже говорилося, головна причина скорочення числа малих підприємств - низький рівень фінансової забезпеченості більшості малих підприємств унаслідок труднощів з первісним нагромадженням капіталу, неможливість одержання кредитів на прийнятних умовах, неефективність податкової системи. Негативний вплив на розвиток малого бізнесу в сфері матеріального виробництва роблять нерозвиненість виробничої інфраструктури, недостача спеціалізованого устаткування, слабість інформаційної бази.[9,47-51, 68-70]

Усе це приводить до того, що тільки частина зареєстрованих підприємств малого бізнесу знаходяться в стані, здатному приступити до реального виробництва продукції. Враховуючи кризу в Ураїні та численні заборгованості, станом на 2015, поняття як кредитування трохи гальмує, так як погашення попередніх боргів буде переслідувати економіку нашої країни вродовж багатьох років.

Також, зовсім недавно був прийнятий Закон України від 28.12.2014 року №71-VIII «ПРО внесення змін у Податковий кодекс України та деякі законодавчі акти України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71), який передбачає не тільки внесення істотних змін до Податкового кодексу України (далі - ПКУ), але і вводить мораторій на перевірки для дуже великої кількості суб'єктів підприємницької діяльності.

Так в Законі №71, зокрема, передбачено (мовою оригіналу):«Установити, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продажу товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій». При цьому поняття дрібнороздрібної торговельної мережі є тільки в п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 08.07.96 №369, згідно з яким «Роздрібна торгівля через дрібнороздрібну торговельну мережу є однією із форм позамагазинного продажу товарів, при якій приміщення не мають торговельного залу для споживачів.

Таким чином, вся торгівля в будь-якому іншому місці дрібнороздрібної вважається не буде, зі всіма витікаючими звідси наслідками, так що враховуйте цей момент, «приміряючи» на себе прийняті закони. [20].



Висновок

В результаті написання курсової роботи «Мале підприємництво та підприємництво в Україні» та враховуючи сьогодення, події які переслідують нашу країну на протязі півтора року, сказати чи підприємство буде повноцінно функціонувати- важко. Позаяк є величезна вірогідніть його провалу. За цей «невеликий» період , при дослідженні, не мала кількість підприємств перестала існувати, як основна господарська структура,поза як споживачів стало менше, попит занадто низький, тому немає сенсу для подальшого існування.

Але, якщо взяти до уваги мале підприємництво, то він являється незамінним елемент ринкової економіки, який істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

Пропонуючи свою продукцію на товарний ринок для реалізації, малі підприємства сприяють зовнішньому задоволенню споживчого попиту населення. Вони створюють нові робочі місця, залучають працюючих та непрацюючих до суспільно-корисної діяльності, сприяють формуванню середнього класу суспільства.

Загальновизнані переваги малого бізнесу -- це мобільність, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати.

З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає: орієнтацією на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфері діяльності; несення майнової відповідальності підприємцем за результатами господарювання; свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод.

Як певний стиль господарської поведінки, мале підприємництво- має такі характерні риси: динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.

Головна мета малого та середнього підприємництва -- отримання прибутку. Проміжними цілями їх діяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми.

Становлення малого бізнесу в Україні -- тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.



Список використаної літератури

1. Абаджи А.Р. Підприємництво в Україні. Юридичні та економічні аспекти / А.Р .Абаджи , В.І. Черняк, А.Г .Жуковський . - О. : Світанок, 2005р. - 430с.

2. Білоус О.Г., Панченко Є.Г., Менеджмент : конкурентоздатність і ефективність.; К. : Знання.; 2002р. -367с

3. Бусигін А. Підприємництво: Основний курс/ А. Бусигін. - М. : Расвет.-2007р. 260с.

4. Гавва В.Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Навч. посібник/ В.Н.Гавва,Є.А.Божко. - К.: ЦНЛ, 2004. - 224 с.

5. Гнатовський О.П. Ефективність запровадження та розвитку малого підприємництва в Україні/Фінансист № 5, 2006.-325c.

6. Гринчуцький В. І., Карапетян Е. Т., “Економіка підприємства” ,2010.- 443c.

7. Грузинов В. Підприємництво: форми і методи організації підприємницької діяльності / В. Грузинов , В. Грибів - М. : Расвет.-2006р.-300с.

8. Донців В.Я. Проблеми законодавчого забезпечення малого підприємництва/Економіка підприємства №1, 2005.-497c.

9. Заїкіна О.О. Проблеми розвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України/Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006.-489с.

10. Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10. 2000р. №2063-ІІІ.

11. Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12. 2000р. №2157-ІІІ.

12. Зайцев Н.Л. Економіка промислового підприємства: Підручник; 2-і вид., перероб. і доп. -М.: ИНФРА-М, 2002. - 719 с.

13. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.посіб. - К.: МАУП, 2000.-152 с.

14. Ковальчук І.В. “Економіка підприємства”, 2008.-386c.

15. Осипова Ю.М. Основи підприємницької діяльності / Ю.М Осипова. - К. :Альтернатива. - 2002р.-348с.

16. Семенченко В.М. ,Коваленко Д.І. «Економічна теорія», Політекономія.- 490 c.

17. Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99.

18. Хизрич Р, Пітері М. Підприємництво. Вип. 1. М ., 2004, 249c.

19. Хоскінг О. Середа підприємництва. Курс підприємництва. -М., 2003.-545c.

20. Яворівський Г.Й. Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні/Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006, 398c.

21. www. rada. gov. ua

22. www. ukrstat. gov. ua

23. www.liga.kiev.ua

Размещено на Allbest.ru

...