Аналіз діяльності корпорацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми. Економіко-правові засади створення спільних підприємств (СП) на території України свідчать, що існує ряд специфічних особливостей, які виділяють спільну діяльність від інших видів. Тому організація та методологія обліку і аналізу діяльності СП залежатиме від особливостей економічного механізму їх функціонування. Вимоги як вітчизняних, так і іноземних учасників СП та їх рівень зацікавленості в уніфікованій системі організації і методики обліку та аналізу діяльності об'єкта інвестування значно зростають. Але на сьогодні відсутня єдина методологічна основа для обліку і аналізу діяльності СП, яка враховує сучасні вимоги стандартизації облікової інформації для іноземних учасників та потенційних інвесторів у спільну діяльність.

Проблеми діяльності СП багатогранні і актуальні. Певний внесок у дослідження питань, пов'язаних з розробкою методологічних, організаційних, інформаційних аспектів удосконалення методики обліку і аналізу в Україні зробили Ф. Ф. Бутинець, А. М. Герасимович, С. Ф. Голов, В. І. Єфіменко, Г. Г. Кірейцев, Я. Д. Крупка, М. В. Кужельний, Ю. А. Кузьмінський, Л. І. Лук'яненко, Є. В. Мних, В. М. Пархоменко, В. В. Сопко, Н. М. Ткаченко, М. Г. Чумаченко; російські вчені-економісти В. В. Ковальов, Г. В. Савицька, А. Д. Шеремет. Серед закордонних вчених, роботи яких присвячені дослідженням даних проблем, варто виділити Е. Брігхема, К. Зайберга, Е. Колде, Дж. М. Лівінгстона, М. Мескона, М. Портера, Е. Хелфреда.

Зважаючи на значний здобуток у розробці системи аналізу в цілому, ряд питань, пов'язаних з діяльністю СП в Україні, є недостатньо вивченим вітчизняними фахівцями і потребують подальших досліджень. Зокрема, більш повного обґрунтування вимагають методичні підходи щодо формування оцінки довгострокових фінансових інвестицій, складання звітності, забезпечення ефективності та результативності діяльності СП на основі стандартизації облікової інформації тощо.

Подальшого дослідження і наукових розробок потребують проблеми організації та методики аналізу фінансового стану СП, адже фінансовий стан об'єкта інвестування є тією економічною основою, задля якої і об'єднувались спільні інтереси учасників контрактної угоди.

Потреба у вирішенні питань обумовила актуальність теми та визначила цільову спрямованість роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є наукове обґрунтування теоретико-методичних підходів та особливості розвитку корпоративних утворень на сучасному етапі ринкових відносин в Україні. Відповідно до поставленої мети визначені завдання:

- визначити, що таке корпорація, її форми та методи;

- з'ясувати особливості формування корпоративного сектора економіки України та еволюцію становлення та розвиток корпорацій;

- проаналізувати діяльність корпорацій;

- визначити проблеми корпоративних утворень.

Об'єктом дослідження виступає система діяльності спільних підприємств України.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОРПОРАЦІЇ

1.1 Еволюція становлення та розвиток корпорацій

На сьогодні питома вага суб'єктів господарювання, які діють у організаційно-правові формі корпорацій у структурі економічних агентів на загальносвітовому рівні є досить значною, що змушує визнати ефективність та надійність функціонування останніх.

Початок корпоративних утворень був покладений Стародавньому світі і, перш за все, у Римській імперії. Зростання території римської держави, завоювання суміжних держав, розвиток торгівлі з іншими народами, розширення господарської діяльності вели до розвитку римського права.

Потреби господарства викликали до життя таких прийом юридичної техніки, як впровадження в обіг майнової маси, відособлення від майна фізичних осіб.

За часів республіки до них приєдналися корпорації служителів при магістратах, об'єднання взаємодопомоги. Особливий інтерес представляють так звані «об'єднання відкупників» - об'єднання підприємців, що брали на відкуп державні доходи і управляли по договорам з державою державними маєтками, що проводили для держави крупні будівельні роботи і т. д. Саме такий тип господарства, що мав, як правило, натуральний характер, ще не вимагав міцних об'єднань підприємців з тривалим терміном існування, але вже необхідність в об'єднанні розрізнених для досягнення більш значної господарської мети та в обмеженні ризиків окремих власників [8].

Період безпосереднього виникнення акціонерних на попередньому досвіді корпоративної практики і на елементах оформлення категорії юридичної особи проходить під егідою Англії і Голландії.

З початку XVII століття в Голландії і Англії, а потім і у Франції утворюється низка акціонерних корпоративних. Ці корпорації виникали не інакше, як з дозволу уряду у кожному окремому випадку. Пройняті адміністративним наглядом, переслідуючи політичні цілі розширення державної території, вони носили публічний характер, були як би галузями державного господарства.

У Германії акціонерні з'являлися пізніше, ніж в інших країнах. Їх розвиток визначили державна гігантоманія і одночасно колосальна децентралізація, сепаратизм, внутрішні політичні і економічні, руйнівні війни. Система німецького права, що під сильним впливом римського права і кодексів Наполеона, що представляли опору для влади, довгий час ігнорувала потреби життя і залишалися нерозвиненою. У ХVII ст. з'являються перші спроби кодифікування законодавства і використання акціонерної форми підприємництва.

З кінця ХVIIІ ст. корпоративні об'єднання почали проникати до Північної Америки, де в різних штатах їм створювалися пільгові режими. Почали виникати крупні корпорації, які не піднімали виробництво на якісно новий рівень, але і привели до розвитку монополізму і недобросовісної конкуренції. США стали першопрохідцями в антимонопольному законодавстві.

Вперше інтерес до акціонерного руху виник в Росії ще при царі Олексію Михайловичу, якому був представлений проект організації великої корпорації для виробництва китоловного промислу і будування села. Власне реальні кроки до використання акціонерної форми підприємництва були зроблені при Петрі І.

Організаційно-правова форма корпорацій в СРСР виявилася надзвичайно економічно вигідною та отримала досить широке поширення у різних країнах світу і сьогодні уявити економічний обіг без цих суб'єктів майже неможливо. Україна, так би мовити, не є винятком з цього правила та має розгалужену правову базу присвячену регламентації діяльності господарських товариств

Зіграв немаловажну роль у створенні незалежних правових засад для функціонування господарських товариств Господарський кодекс України від 16. 01. 2003 р. Зокрема, глава 9 Господарського кодексу України присвячена правовій регламентації діяльності господарських товариств, які визначаються підприємствами або іншими суб'єктами господарювання, створеними юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Отже, можна сказати, що сучасні корпорації - плід багатовікової еволюції організаційно-правових форм господарювання та пошуку шляхів залучення інвестиційних ресурсів у економіку окремих держав.

1.2 Визначення корпорації та її форми

У зв'язку з розвитком підприємницької діяльності і різних форм власності та організацій виробництва в Україні актуалізується значення категорії «корпорація» та «корпоративне управління». Корпорація історично виникла в результаті еволюції ринкових відносин як економічний інститут об'єднання капіталу для фінансування великих підприємницьких проектів, що забезпечило їй широку перспективу. У вітчизняній економіці ця форма господарства була використана головним чином як засіб ринкової трансформації постсоціалістичної економіки в процесі приватизації великих підприємств, внаслідок чого вона стала інструментом перманентного перерозподілу прав власності та активів держави. За умов поглиблення загальної соціально-економічної кризи в Україні це призвело до занепаду багатьох приватизованих підприємств, інвестиційних обмежень та зростаючого невдоволення масовою приватизацією. Отже, на етапі зародження корпорацій науковий і практичний інтерес являє собою вивчення досвіду корпоративного господарювання, уточнення його реального потенціалу у ринково-конкурентному середовищі.

Питання чіткого висвітлення змісту поняття «корпорація», «корпоративне управління», структури корпоративного сектора, його реального місця та ролі в економіці залишається недостатньо розробленим. Нові підходи до управління корпораціями в процесі їхнього становлення і розвитку на різних етапах людського суспільства вплинули також на поняття «корпорація» та його сутність [1;95].

У сучасному економічному середовищі корпорація - найбільш розповсюджена форма організації підприємницької діяльності. Майно корпорації поділене на фіксовану кількість часток (акцій). Кожна акція надає її власникові право власності на визначену частку майна даної корпорації. Водночас під корпорацією розуміється підприємство або фірма, що має форму юридичної особи, де відповідальність кожного власника обмежена його внеском у дане підприємство. Корпорація - товариство, засноване на паях. Здобуваючи акції товариства, окремі особи стають власниками корпорації, що забезпечує залучення фінансових засобів величезної кількості людей. Власники акцій одержують частину доходу у вигляді дивідендів. Вони ризикують тільки тією сумою, що заплатили при покупці акцій. Корпорація існує незалежно від її власників-акціонерів, що дозволяє їй функціонувати відносно стабільно [21;11].

С. А. Румянцев зазначає, що корпорації є «…юридичними особами, які мають повну господарську самостійність у питаннях виробу форми управління, реалізації продукції, встановлення цін і оплати праці, використання чистого прибутку й несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усіма активами» [2;11]. О. С. Поважний, провівши детальне дослідження поняття корпорації, надав таке формування корпорації: «Корпорація - договірне господарське об'єднання, створене на основі загальних економічних інтересів виробничих працівників і акціонерів для одержання максимального прибутку від виробничої діяльності і вкладених інвестицій» [1;25]. Д. В. Задихайло розглядає корпорацію як господарське товариство [3;9], а М. В. Грідчіна та О. В. Гладунов - як акціонерне товариство [4;5],[5;53].

Таким чином, результати аналізу розкритих понять «корпорація» свідчить про існування трьох незалежних поглядів на понятійні межі цього терміну. Відповідно до першої точки зору до корпорацій відносять лише господарські товариства. Прихильники другої точки зору до корпорацій відносять лише акціонерні товариства. Третя точка зору передбачає, що корпорацією можна вважати підприємницькі організації, що засновані на членстві.

З метою глибшого дослідження категорії «корпорація» необхідно розглянути її сутність у вітчизняній економіко-правовій систем з урахуванням української правової бази.

Проблемним для України залишається питання одночасного законодавчого визначення поняття «корпорація», що перешкоджає отриманню дійсної оцінки привабливості застосування тієї чи іншої форми об'єднань [6;20].

Дослідивши сутність законодавчого визначення «корпорація», можна стверджувати, що правове поле України є невизначеним щодо корпорації та ідентифікації цього поняття з акціонерного товариства та господарського товариства. Необхідно зазначити, що чинне законодавство України, запроваджене впродовж 90-х років ХХ ст., закріплювало за корпорацією лише статус одного з видів договірних об'єднань. Починаючи з 2001 р., значення цього терміна у правовому полі фіксує вже утворення юридичної особи акціонерного типу, що відповідає загально прийнятим у діловому світі нормам.

Вітчизняні акціонерні товариства характеризуються окремими рисами, які притаманні західним корпораціям, але, оскільки існують відособлені поняття «корпорація» і «акціонерне товариство», заміняти їх один одним не є можливим. Аналогічним чином неможливо співставити поняття «корпорація» і «господарське товариство», адже в Законі України «Про господарські товариства» (1991 р.) у переліку господарських товариств наведений перелік товариств, які відносяться до господарських и корпорація в ньому не зазначена. Не змінив ситуацію і введений в дію з 1 січня 2004 р. «Господарський кодекс України»: «…договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації» [7;40].

Отже, у вузькому значенні «корпорація» - договірне господарське об'єднання громадян або підприємців, створене на основі поєднання загальних економічних інтересів учасників, для одержання максимального фінансового результату від його діяльності. У широкому значенні «корпорація» - договірне господарське об'єднання підприємств, створене на основі поєднання загальних економічних інтересів, для одержання максимального прибутку від господарської діяльності та вкладених інвестицій.

Серед найбільш поширених доцільно виділити такі форми корпоративних структур як концерн, холдинг, картель, синдикат, трест, асоціація, фінансово-промислова група, транснаціональна корпорація.

Міжнародний картель - угода (союз) монополій різних країн про розподіл ринків збуту, про встановлення монопольних цін, використання патентів та ін., найчастіше в рамках однієї галузі.

Синдикамти -- одна з форм капіталістичної монополії -- договірне об'єднання підприємців, окремої галузі виробництва, що створювалося з метою захоплення ринку шляхом спільного збуту товарів за спільними цінами. Зазвичай організувалися у формі акційних спілок фірм-учасників, зі спільним статутним капіталом та єдиним репрезентативним органом (управою), що приймав спільні замовлення від споживачів і розподіляв їх за квотами між членами.

Трест -- найбільш централізована форма монополістичних об'єднань, в межах якої підприємства-учасники відмовляються від виробничої, комерційної, а інколи й юридичної самостійності і підпорядковуються єдиному управлінню.

У господарській практиці в асоціації об'єднуються виробничі, торговельні чи інші підприємницькі структури. Вони створюються з метою координації комерційної діяльності, реалізації спільних програм, спільного захисту інтересів членів асоціації фінансової підтримки спільних комерційних програм, розподілу (спеціалізації) виробництва. Асоціація є юридичною особою, може мати самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, товарні знаки, власну символіку. Асоціація не відповідає за зобов'язання своїх членів і навпаки. Керівництво асоціацією здійснюється обраною загальними зборами радою (правлінням), оперативне керівництво - виконавчою дирекцією, яку призначає рада. Контроль за діяльністю асоціації, виконавчої дирекції здійснює наглядова рада (ревізійна комісія). Асоціація як неприбуткові громадські об'єднання не проводять комерційної діяльності, але можуть створювати виробничі, торговельні та інші комерційно-підприємницькі структури.

Концерн є інтегрованою структурою, тобто об'єднанням підприємств, які мають обмежену самостійність і єдине ядро власності та контрольний орган. Концернами часто називають промислові корпорації, наявність в яких кредитно-фінансових установ є досить поширеною. Концерн може бути створений в результаті об'єднання підприємств за умови наявності виробничого ядра.

Іншою формою поширених інтегрованих структур є холдинг. Холдинг є юридичною особою, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній та виконує функції централізованого управління пов'язаними між собою на основі інтеграції капіталу компаніями. Відмінність холдингу від концерну полягає у відсутності угод між учасниками.

Наступною поширеною формою інтегрованої структури є консорціум. Консорціум - тимчасове об'єднання організацій для реалізації конкретної виробничої, науково-технічної або економічної програми. Організаційно-економічні стосунки між учасниками консорціуму визначені угодою, а майно, яке передається консорціуму, не є спільною власністю, предметом спільного управління шляхом утворення інституту довірчого управління.

Інтегральні корпоративні структури, які створено у формі фінансово-промислової групи, є результатом об'єднання промислового і банківського капіталів. При цьому цілі фінансових установ та організацій зорієнтовані на підвищення ефективності використання капіталу за рахунок диверсифікації вкладень. Мета промислових підприємств за цієї форми інтеграції - підвищення конкурентоспроможності продукції.

Активно впливаючи на міжнародну економіку, міжнародні транснаціональні корпорації формують основні відносини, видозмінюють їх форми. Сучасні транснаціональні корпорації на додаток до існуючого міжнародного обміну товарами і послугами утворюють міжнародне виробництво, відповідну міжнародну сферу послуг і міжнародну фінансову сферу, які сприяли перетворенню міждержавних міжнародних економічних відносин в глобальні.

Крім того, транснаціональні корпорації трансформували світову економіку в міжнародне виробництво, забезпечивши при цьому розвиток науково-технічного прогресу у всіх його напрямках: технічного рівня і якості продукції, ефективності виробництва, удосконалення форм управління підприємствами [10;100-107].

1.3 Особливості формування сучасного корпоративного сектора економіки України

Сучасна економіка України функціонує в умовах становлення ринкових відносин, основною ознакою яких є формування корпоративного сектора як базового серед нових організаційно-правових форм господарювання з певною системою впливу на учасників корпоративних відносин із метою ефективного використання об'єднаного капіталу. Формування корпоративного сектора економіки в процесі приватизації (реформування державної власності).

В активі корпоративного сектора нашої країни вже близько 70% загального обсягу промислового виробництва [11;57]. Отже, за статистичними параметрами, цей сектор став домінуючим у структурі національної економіки. Важливість формування сучасного корпоративного сектора та корпоративного управління забезпечила розроблення державної програми корпоративного управління, національних принципів та кодексу корпоративного управління, а також створення державної системи підготовки і перепідготовки фахівців для роботи у цьому секторі економіки.

Останнім часом було підготовлено ряд важливих документів з проблем корпоративного управління, а саме: проект Закону України «Про господарські товариства», проект Концепції розвитку корпоративного управління в Україні, Рекомендації кращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України [12;32-33].

Можна стверджувати, що урядом України, функціональними інститутами приватизації і корпоратизації за наукової підтримки створені теоретичні та практичні основи для формування корпоративного сектора економіки України, метою якого є організація ринково орієнтованих підприємств та підвищення ефективності функціонування організаційних формувань корпоративного типу на основі: використання переваг корпоративного устрою суб'єкта господарювання, забезпечення інвестиційних інтересів широких верств населення України, участі їх у користуванні, розпорядженні та управлінні майном окремих суб'єктів господарювання корпоративного типу, вирішення складних проблем бізнесу за рахунок об'єднань зусиль, інтелекту та капіталів різних груп акціонерів тощо, завдяки чому уможливлюється й вирішення ряду соціально-економічних проблем держави. Існують три основні моделі корпоративного управління - англо-американська, західноєвропейська (німецька) та японська, достатньо досліджені і функціонують з високим рівнем ефективності в розвинутих країнах. Тим не менше, в сучасних умовах господарювання доцільно визначити ще одну модель із власними характеристиками та своєрідними підходами до формування корпоративних відносин - це модель постсоціалістичних країн, до якої належить і Україна.

Крім зазначених моделей корпоративного управління, у світі сформувалися дві управлінські системи корпоративного регулювання, які характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно прийняття рішень та реалізації прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. Інсайдерські системи управління існують, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється юридичними та фізичними особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розповсюдженою, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією [13; 3-6].

Структура моделі корпоративного управління в Україні ґрунтується на специфіці розподілу управлінських функцій між акціонерами і менеджерами компанії. У своїй основі дана модель перебуває на стадії свого активного становлення, формально включаючи окремі, розрізнені компоненти усіх трьох традиційних моделей. Такими компонентами є власність, притаманна аутсайдерським моделям; тенденція до концентрації власності і контролю, запровадження елементів перехресного володіння і формування складних корпоративних структур різного типу, що властиво інсайдерським моделям, в яких визначені пільги отримують робітники і (або) менеджери підприємства.

Теоретичною основою створення корпоративного сектора економіки в Україні є формування адекватного інституційного середовища на основі національних принципів корпоративного управління. Останні повинні носити універсальних характер в країнах, де відбуваються глибокі якісні процедури з реформуванням економіки.

РОЗДІЛ 2. аналіз діяльності корпорацій

2.1 Методичні оцінки ефективності забезпечення корпоративних інтересів

Незважаючи на очевидні переваги та потужність сформованого корпоративного сектору, корпоративна форма підприємництва не має належного правового закріплення в українському законодавстві, не врегульовані її відносини з іншими економічними суб'єктами, не відпрацьована зовнішня і внутрішня методологія забезпечення корпоративних інтересів.

Концептуальний підхід до визначення методичних основ оцінки ефективності забезпечення корпоративних інтересів передбачає розгляд складових механізму корпоративного управління, який містить елементи зовнішньої та внутрішньої сфер ( рис. 1).

Рис. 1. Елементи механізму корпоративного управління

Основні методологічні положення становлення ефективної акціонерної власності зводяться до визначення [18;4]:

- механізмів регулювання та впливу на державному і регіональному рівнях;

- поточних і перспективних цілей діяльності;

- організаційної структури і методів управління;

- наслідків впливу елементів зовнішнього середовища.

В Україні, як і в інших країнах світу, діє відповідний механізм, покликаний регулювати відносини в корпоративному секторі економіки, що складається з державних і недержавних чинників. До елементів механізму відносяться, зокрема, фондовий ринок, інвестиційний клімат, податкова та фінансово-кредитна політика, корпоративне управління,конкурентна та регуляторна політика, які мають ряд недоліків і проблемних питань, що потребують вирішення на загальнодержавному рівні.

Потреба в переосмисленні ролі держави та її функцій на етапі розвитку ринкових відносин, коли приватний сектор вже майже сформований, обумовлена множинністю обставин. По-перше, фіскальна політика, застосовувана сьогодні, не дає дієвих результатів поповнення бюджету і не забезпечує детінізації економіки. Відсутність державної політики реформованих, а також державних підприємств, спрямування коштів від приватизації не в реальний сектор економіки не сприяють прибутковості суб'єктів господарювання , а недосконалість податкового законодавства не стимулює досягнення рентабельності та прибутковості.

По-друге, перехід до ринкових відносин потребує вдосконалення механізмів державного регулювання діяльності суб'єктів - всіх учасників ринку, зокрема в сфері корпоративного управління і контролю, розробки та впровадження ряду підзаконних заходів щодо практичного застосування конкурентного законодавства, досягнення умов добросовісної конкуренції для суб'єктів всіх форм власності і правового статусу.

По-третє, держава має забезпечити прозорість трансформаційних процесів, фондового ринку та діяльності всіх учасників корпоративних відносин.

Такий методичний підхід до вдосконалення законодавства сприятиме розробці та впровадженню дієвих механізмів не лише регулювання діяльності суб'єктів ринку й відносин між ними, а й політичній та економічній стабілізації.

Оскільки домінуючою в усьому народногосподарському комплексі України стає корпоративна форма, провідним напрямом державного регулювання має стати розробка та запровадження заходів вдосконалення фондового ринку, корпоративного управління і контролю. При цьому з огляду на важливість акціонерної власності для економіки країни держава мусить мати у своєму розпорядженні ефективні механізми впливу та регулювання діяльності акціонерних товариств. Крім загальних питань регулювання діяльності суб'єктів підприємництва, слід вирішувати і специфічні проблеми, пов'язані з тим, що акціонерні товариства є одним з головних учасників фондового ринку. Фондовий ринок, як фінансовий макроекономічний інститут, залучає фінансові ресурси і стає безпосереднім учасником інвестиційного процесу.

Практика свідчить, що концентрація акціонерного капіталу та перерозподіл корпоративного контролю може відбуватися шляхом [18;5]:

- викупу товариством акцій дрібних акціонерів (працівників і сторонніх осіб) із подальшим перерозподілом між керівництвом;

- викупу акцій товариства торговцями цінними паперами з метою їх концентрації та перепродажу за більш високими цінами;

- придбання голосуючих і контролюючих пакетів акцій товариства через інвестиційні фонди і компанії, комерційні банки, довірчі товариства, біржі;

- здійснення представницької діяльності з цінними паперами від імені, за рахунок і на ім'я власників цінних паперів;

- погашення акціями товариства боргових зобов'язань перед кредиторами;

- обміну цінними паперами між товариствами-партнерами з метою зміцнення ділових стосунків.

У процесі перерозподілу майна на користь ефективного власника зацікавлені всі учасники ринку: від дрібних акціонерів, які очікують прибутків від володіння акціями, до держави, яка зацікавлена в стабілізації виробництва і прибутковій роботі підприємств. Таким чином, корпоративне управління є досить важливим елементом економічних відносин.

Корпоративні відносини відчутно впливають як на виробничу діяльність підприємств, так і на соціальну обстановку, що в комплексі впливає на економічну стабілізацію не лише окремих суб'єктів господарювання, а й цілих галузей та контрагентів корпорації.

Незважаючи на ряд прийнятих за останні роки нормативно-законодавчих актів України, які стосуються вдосконалення корпоративних відносин, розвиток корпорацій випереджає законодавче забезпечення подальшого ефективного становлення фондового ринку та відносин між його учасниками. Тому важливу роль відіграють зусилля державних органів виконавчої влади на місцях, спрямовані на підтримку підприємств на етапі становлення і пристосування до умов конкурентного середовища.

Крім впровадження загальнодержавних заходів щодо регулювання корпоративної політики, здійснювати контроль за соціально-економічними результатами діяльності акціонерних товариств - учасників фондового ринку та наслідками перерозподілу акціонерного капіталу необхідно на регіональному рівні. Локальна політика щодо стабілізації економіки та корпоративного розвитку набуває особливого значення і може сприяти менш болісному впливу ринкових перетворень на діяльність корпорацій та збереження інтересів учасників корпоративних відносин.

З метою своєчасного виявлення позитивних та негативних соціально-економічних результатів діяльності українських корпорацій та наслідків перерозподілу акцій, зокрема концентрації або зміни власника, попередження та усунення негативних наслідків їх діяльності, забезпечення балансу інтересів всіх учасників корпоративних відносин, необхідно створити таку модель поведінки, яка б відображала ефективні методи взаємодії держави, ринку і корпоративних утворень.

У системі корпоративних відносин, крім зовнішніх регуляторів, важливе місце займають внутрішні елементи корпоративного управління.

Однією з причин виникнення кризової ситуації на багатьох вітчизняних корпораціях є низький рівень управління. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність ефективних регуляторних систем. Досить дієвого і прийнятою є система контролінгу.

Контролінг - явище нове в теорії і практиці сучасного управління, яке виникло на межі економічного аналізу, планування, управління обліку, контролю та менеджменту. Термін «контролінг» походить від англійського to control, яке в економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль [17; 24].

Сьогодні служби контролінг функціонують на всіх великих та на більш середніх підприємств країни з розвиненою економікою.

На практиці розрізняють різні сектори контролінг: фінансовий контролінг, контролінг збуту, контролінг виробництва тощо.

Вітчизняному корпоративному сектору запровадження системи контролінг вкрай необхідне, оскільки вона забезпечує виживання підприємства на рівнях як стратегічного так і тактичного управління.

Стратегічний фінансовий контролінг представляє собою комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довгострокового управління фінансами, вартістю та ризиками, а тактичний - представлений системою річних бюджетів і бюджетним контролем.

Контролінг є важливим засобом успішного функціонування корпорації, оскільки [18;6] :

- забезпечує керівництво і акціонерів необхідною інформацією для прийняття ефективних управлінських рішень шляхом інтеграції процесів її збору, обробки, підготовки, аналізу та інтерпретації;

- надає інформацію для управління ресурсами корпорації;

- забезпечує виживання підприємства на рівнях стратегічного і тактичного управління;

- сприяє оптимізації основної діяльності корпорації.

Проведене теоретико-методичне дослідження, практичний досвід роботи в державних структурах управління і контролю дали можливість авторові розробити модель запровадження комплексного економічного контролінг, яка передбачає узгоджені дії управління й регулювання як на рівні економічних суб'єктів, так і державних органів управління.

Результати контролінг можуть бути використані для розробки пропозицій із питань [18;6]:

- підвищення ефективності діяльності корпорацій на відповідних ринках області в умовах формування конкурентного середовища та розвитку фондового ринку;

- при розробці програм та стратегій економічного і соціального розвитку регіону;

- для координації дій державних структур управління, постійного контролю за виконанням завдань відповідних структур підрозділів;

- з метою прийняття державними органами оптимальних управлінських рішень [18; 3-7].

Оцінювання підприємницької діяльності корпорацій доцільно проводити на регіональному рівні, а результати комплексного контролінгу можуть використовуватися центральним и державними органами для вдосконалення чинного законодавства, прийняття регуляторних актів та управлінських рішень, спрямованих на зміцнення корпоративного сектора економіки.

2.2 Соціально-економічний розвиток корпорацій

Великі корпорації та їх об'єднання забезпечують технологічний процес, економічне зростання і соціальну захищеність громадян у розвинених країнах. Особливо вагомими є їхні позиції в наукомістких, інформаційних та природо експлуатуючих галузях економіки.

В умовах глобалізації все помітнішим стає вплив корпорацій, особливо ТНК та їх філій, на соціально-економічний розвиток країн, що приймають, а саме: спираючись на об'єктивні і неминучі пробіли в законодавстві, учасники ринку здійснюють легальне захоплення власності і контролю в інших, консервативних господарюючих суб'єктів, орієнтованих більше на довгостроковий розвиток власного бізнесу, ніж на ризикові короткострокові операції з фінансовими активами, тобто спостерігається експансія зарубіжного бізнесу з реалізацією власних стратегічних цілей, де питання розвитку національної, а особливо, регіональної економіки немає місця.

За таких умов актуальним постає завдання пошуку нових методологічних підходів до розробки стратегій соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням об'єктивного процесу формування та впливу великих корпоративних структур.

Підвищення ролі корпоративної ланки в регулюванні процесів трансформації всієї економіки і забезпеченні економічного зростання протягом останнього десятиріччя стало визначальним фактором високої конкурентоспроможності економіки провідних країн світу не лише за абсолютними, але й за важливими окремими показниками. Великі корпорації створюють реальні передумови для динамічного промислового і технічного розвитку. Тенденції формування і функціонування корпорацій відображають закономірності розвитку світового господарства і мають універсальний характер. До таких закономірностей слід віднести концентрацію капіталу, інтеграцію капіталу, інтеграцію промислового і фінансового капіталу, диверсифікацію форм і напрямів діяльності, глобалізацію діяльності та інтернаціоналізацію. Зокрема інтегруюча тенденція зберігає свою роль основи підтримки стабільності розвитку виробництва і посилання контролю над ринковою ситуацією у розвинених країнах. Тому ключовими інтеграційними лініями розвитку великих корпорацій стали [19;8] :

1) входження до їх складу фінансових компаній, які, по-суті, виконують функції уповноважених комерційний банків, надаючи кредити, позики, страхові та лізингові послуги, управляючи портфелями цінних паперів і т. ін.;

2) транс націоналізація, що передбачає, окрім всього іншого, розвиток партнерських відносин з фінансовими органами держав, що приймають.

Сучасні корпорації в розвинених країнах мають багатогалузеву структуру виробничих комплексів та замкнуті цикли виготовлення товарів, як правило, кінцевого попиту; вони функціонують переважно в наукомістких секторах обробної промисловості, їх системи управління забезпечені досить досконалою мультидивізіональною структурою. Але не всі ці параметри сьогодні характерні для українських великих компаніях, тому вони скоріше є прототипами корпорацій у розвинених країнах.

Сьогодні визнано, що діюча система ринкових відносин виявилась більш ефективною, ніж система відносин, що склалась на певний момент у менеджменті централізованих великих підприємств. Тому виникло прагнення запозичити принципи організації більш ефективної системи і з'явилась концентрація «внутрішніх ринків», спрямованих на формування достатньо мобільних ринкових факторів виробництва, для яких характерне короткотермінове партнерство.

Корпоративна форма господарювання найбільш ефективно використовується в крупному виробництві, основні принципи функціонування якого полягають у наступному [19;8-9] :

- економічна система капіталу корпорації існує незалежно від її власників;

- власники корпорації несуть лише обмежену відповідальність за результати діяльності;

- корпорація володіє правом власності й укладає контракти від свого власного імені та ін.

Tаким чином, під корпоративною структурою слід розуміти сукупність окремих одиниць господарюючої системи, де кожна складова може функціонувати завдяки взаємодії з іншими елементами і являє собою внутрішню організацію, що розвивається за власними законами і набуває свого змісту в інтеграції за виробничо-технологічними та фінансовими зв'язками з прагненням досягти єдиної мети, беручи участь у капіталі один одного чи взаємодіючи у фінансовій та виробничій сферах та маючи єдиний координаційний центр.

Загальні завдання корпоративних структур [19;9] :

1. концентрація інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку економіки;

2. забезпечення фінансовими ресурсами сфери промислових НДДКР;

3. прискорення НТП;

4. підвищення експортного потенціалу та конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств;

5. формування раціональних технологічних та коопераційних зв'язків;

6. розвиток конкурентного економічного середовища.

Однією із серйозних проблем корпорацій є високі кон'юнктурні ризики, які можуть бути спричинені слабкістю економіки в цілому, невпевненістю щодо стійкості партнерів, неможливістю доступу до недорогих довгострокових кредитів та ін. щоб уникнути впливової сили таких ризиків, корпорації створюють власні допоміжні виробництва, збутові ланки, тобто нарощують вертикальну інтеграцію.

В Україні сьогодні можна визначити наступні напрямки трансформації компаній, що сприяють забезпеченню стабільності та конкуренто-спроможності:

- вдосконалення корпоративної побудови;

- зміни в корпоративному управлінні;

- формування «правильної» виробничої структури і продаж непрофільних активів;

- дивідендна політика;

- інтернаціоналізація бізнесу.

Проте досі ще спостерігаємо розтягнутий процес реорганізації господарюючих суб'єктів різними, не регульованими з боку держави, способами (наприклад, шляхом викупу контрольних пакетів акцій більш потужними корпораціями, процедур банкрутства та ін.). Як показові приклади останнього часу можна навести факти зникнення з українського ринку крупних нафтотрейдерів Дніпропетровської області «Авіас» і «Сентоза Ойл» та їх реорганізації в інший трейдер «Авіас Плюс» з метою збереження монопольних позицій на ринку нафтопродукту та уникнення штрафних санкцій. Практикується також система штучного банкрутства підприємств, наприклад, спроба оголосити банкрутом «Енергетичну компанію України». Банкрутство та ліквідація підприємства може стати і наслідком невдалої реструктуризації компанії, прикладом чого є Азовське морське пароплавство, що свого часу було одним із найбільш великих підприємств у країні, активи якого в результаті банкрутства були згодом передані приватній структурі «Торговий дім Донбасу». Мотивацією об'єднання шести підприємств із заготівлі та переробки металобрухту в складі єдиної компанії «ЄвроФінанс» була необхідність оптимізувати виробничі витрати та рівень цін на метал,що відвантажується на українські металокомбінати.

За даними рейтингів «ТОП-100», як у 1996, так і 2006 р., основу великого бізнесу становили переважно сировинні корпорації, насамперед, нафтогазової, металургійної, хімічної галузей; дещо активніше розпочалося формування корпоративних структур у машинобудуванні та автомобілебудуванні [15; 65]. Як і раніше, в загальному рейтингу відсутні корпорації в сфері високих технологій, де невеликі компанії тільки продовжують нарощувати свій потенціал. У розрізі регіонів найбільш успішні великі компанії в м. Києві, Донецьку, Придніпровському регіонах (див. додаток Б), що тісно корелює із показниками технологічного рівня регіонів.

Підґрунтям для поширеного розвитку корпоративних структур в Україні має бути відповідне законодавство, яке регламентує порядок їхнього утворення та принципи дії. На жаль, здобутки вітчизняного права в даній сфері як за кількістю, так і за якістю не відповідають усталеним нормам, що, в кінцевому підсумку, багато в чому пояснює відсталість процесів трансформації підприємств у нові форми порівняно навіть з країнами колишнього соціалістичного табору. Так, незважаючи на те, що Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» [16] ще у 1995 р. визначено порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп в Україні, транснаціональних промислово-фінансових груп та визначено фінансово-економічні умови їх діяльності, процес формування ПФГ й до цього часу перебуває на початковому етапі. Стосовно останнього фактора слід зазначити, що у країнах із стабільною економікою великий бізнес постійно перебуває в центрі уваги державної промислової політики. Сьогодні економія на масштабах виробництва стала найважливішим фактором конкурентоспроможності великих корпоративних структур на світовому ринку, особливо в наукомістких галузях.

Проблемною слід вважати ситуацію, пов'язану із систематичним зниженням обсягів інвестиційних потоків, причинами якого є, перш за все, використання інвесторами мало прозорих «сірих» схем для організації вкладень (прикладом слугує структура власності Кременчуцького НПЗ: завод контролювався компанією «Укртатнафта», власниками якої є «Татнефть» (8,6% акцій) і уряд Татарстану (28%), що тісно пов'язаний з компанією, як і еффільовані з «Татнефтью» офшорні компанії AmRus та Sea Group (18% акцій) [19; 13]. Слід зазначити, що експансія російських бізнес-груп в Україні стала особливо активною наприкінці 90-х - початку 2000 р. Проте в 2004-2005 рр. почалося певне гальмування цього процесу, що пов'язано з посиленням позицій власне українських груп. Окрім того, багато колишніх російських інвестицій стали предметом судових розглядів. Водночас, найбільш привабливими для російського бізнесу стали такі нові сфери, як агробізнес, роздрібна торгівля, споживчі товари та харчова промисловість. Зокрема підприємства харчової промисловості, залучивши капітал транснаціональних корпорацій, стали об'єктами, в які найбільше інвестовано іноземного капіталу. Прихід іноземного капіталу посилив конкуренцію на ринках продукції та став причиною значної концентрації виробництва на деяких з них. На найбільш привабливих ринках іноземний капітал виявляє свою готовність до реструктуризації власності та консолідації активів.

Найактивнішими учасниками національного ринку злиття та поглинання є підприємства кондитерської, молочної, пиво безалкогольної, цукрової галузей промисловості. Так, серед підприємств харчової галузі активно нарощують зарубіжну експансію підприємства кондитерської та алкогольної промисловості. Зокрема, активними поглиначами на зовнішньому ринку виступають корпорації «Рошен», «Київ-Конті», «АВК». В 1998 р. на український ринок прийшла американська інвестиційна компанія Food Master International, яка була створена з метою інвестування в молочний бізнес країн СНД. Посилення конкуренції на ринку України стало причиною намірів продажу FMI своїх українських активів компанії Laktalis. Відмова транснаціональних компаній від розвитку молочного бізнесу в Україні відкрила шлях для російської інвестиції, яка менш вибаглива до факторів зовнішнього середовища та більш стійка до їх негативного прояву. Зокрема в листопаді 2001 р. 80% акцій ВАТ «Галактон» були продані російському продовольчому холдингу «Планета Менеджмент», створеному колишніми власниками «Сибнефть», якій належить понад 10 молочних підприємств у РФ та Україні. Основними спонукальними мотивами до придбання молочних підприємств в Україні для російського бізнесу стали: низька капіталізація українських молочних компаній, відсутність конкуренції між молочними брендами, відсутність нових технологій.

Для прикладу більш конкретного можна привести корпорацію «ROSHEN». Вона є лідером українського ринку шоколаду, заснована в 1996 році. Об'єднує 4 кондитерські фабрики - Вінницьку, Київську, Маріупольську та Кременчуцьку. А з 2002 року до складу корпорації увійшла Ліпецька кондитерська фабрика "Ліконф" (Росія), із виробничими потужностями до 30 тис. т продукції на рік. У 2006 році до складу корпорації приєдналася Клайпедська кондитерська фабрика (Литва).

Український ринок кондитерських виробів завершив етап свого формування і знаходиться в стані жорсткої конкурентної протидії. Утримання і заохочення нових споживачів можливе за рахунок новинок продукції, рекламної та маркетингової політики, пошуку нових ринків збуту (переважно за рахунок експорту), а також - освоєння виробництва некондитерської продукції (снеки, кава і т.д.). ведучі українські кондитерські компанії планують закріпить свої лідируючі позиції за рахунок експорту продукції в Росію, Грузію, Казахстан, Вірменію, Азербайджан, Балтику, Молдову та інші країни.

За допомогою маркетингових досліджень керівництво підприємства одержує необхідну інформацію про те, які вироби і чому хочуть купувати споживачі та які вироби вони купуватимуть в майбутньому, про ціни, які споживачі готові заплатити, про те, у яких регіонах і на які вироби найбільш високий попит, де збут продукції підприємства може принести найбільший прибуток.

Бюджет маркетингу склав - 405784 грн: 1) на формування системи розподілу і товарообігу - 134500 грн; 2) на стимулювання збуту - 149284 грн;3) на інші маркетингові заходи - 122000 грн.

Об'єм виробництва кондитерських виробів за 2007 рік склав 1020-1022 тис. тон, вартістю близько 1,5 млрд. дол. За минулий рік структура виробництва кондитерської продукції була розподілена таким чином: доля виробництва нешоколадної продукції склала 24%, шоколаду та шоколадних виробів - 30%, мучних виробів - 46%. Продаж шоколадних виробів зріс на 10% - до 230 тис тонн. А загальний обсяг виробництва кондитерських виробів у 2007 році перевищив 1 млн. тон. Експерти пояснюють зростання виробництва кондитерських виробів підвищенням доходів населення та культури споживання солодощів. В середньому щороку один українець споживає майже 2,5 кг шоколадних цукерок.

За своєю організаційною структурою корпорація «ROSHEN» є функціональним холдингом. Усю свою продукцію корпорація представляє під маркою «ROSHEN», покликаною втілювати в собі головні принципи діяльності компанії - сполучення традицій українських кондитерів з новітніми європейськими технологіями, незмінно високу якість продукції і доступні ціни. За результатами аналізу фінансово-виробничого стану, можна зробити висновок про те, що досліджуване підприємство знаходиться в стабільному фінансовому стані. Оцінюючи динаміку розрахованих показників, представляється можливим, дати позитивну оцінку їх зміні. Така динаміка показників засвідчує наявність позитивних змін у фінансово-господарській діяльності досліджуваного підприємства. А отже, існують всі передумови для підтримки лідируючих позицій на ринку. У залежності від різних критеріїв кондитерські вироби корпорації ROSNEN представлені на усіх сегментах ринку, тому компанії слід використовувати диференційований маркетинг.На ринку кондитерських виробів кожен сегмент за певних обставин може виступати як інший сегмент. Слід постійно слідкувати за змінами споживчих мотивацій й відповідно реагувати на них. Для компанії важливим є утримання своєї репутації як надійної, тому вона повиння підтверджувати довіру покупців якістю продукцію. Для запобігання можливості надання переваг конкурентам, необхідно постійно слідкувати за їх діяльністю й за змінами на ринку. Також слід продовжувати й вдосконалювати розробку нових технологій в галузі кондитерських виробів. Потрібно розширювати канали збуту, відкриття фірмових магазинів ROSHEN. Також у перспективі є розвиток просування товарів, розвиток реклами, зацікавлення споживачів, надання інформації про переваги нашої компанії. Так як компанія представлена на різних сегментах ринку, то їй слід поступово розвивати й розширювати кожний з них, використовуючи ті переваги, які вона має на ринку й запобігти реалізації погроз.

До галузей, в яких національний капітал довів свою здатність щодо організації високотехнологічного виробництва, належить лікеро-горілчана та виноробна. Зокрема, за станом на 1 січня 2005 р. в Україні налічувалось 125 виробників лікеро-горілчаної продукції. Виробництво алкоголю належить до галузей, які найбільш успішно і динамічно розвиваються. Зростання обсягу виробництва алкогольної продукції в 2006 р., порівняно з попереднім періодом, стало понад 80%, а в окремих підприємствах («Союз-Віктан») - понад 240% [19; 13].

корпоративний інтерес ринковий утворення

РОЗДІЛ 3. Особливості розвитку корпоративних утворень на сучасному етапі ринкових відносин в Україні

3.1 Сучасний стан корпоративних утворень

В умовах ринкових відносин застосовується система національних рахунків, які формує сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Відповідно до Міжнародних стандартів, системи національних рахунків Організації об'єднаних націй 1993 року Держкомстатом розробляються Національні рахунки, в системі яких інституційні одиниці групуються на 5 секторів, а їх суб'єкти взаємодіють між собою на ринках ресурсів, товарів та послуг, фінансовому ринку. Серед цих секторів виділяють такі [22;105] :

- нефінансові корпорації - інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

- фінансові корпорації - комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);

- сектор загального державного управління - органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

- сектор некомерційних організацій - обслуговує домашні господарства; до нього входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств, для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів.

Дане групування свідчить про потужність корпоративного сектора, до якого відносяться фінансові та не фінансові корпорації. Крім того, державними корпоративними правами управляють уповноважені особи, які відносяться до сектора загальнодержавного управління; соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій належать до сектора некомерційних організацій; послугами фінансових та нефінансових корпорацій постійно користуються домашні господарства.

Корпорації являють собою суб'єктами фондового ринку - невід'ємною складовою частини ринкової економіки. Ринок цінних паперів надає можливість суб'єктам господарювання залучати інвестиції для розвитку виробництва продукції, збільшення власного капіталу, фінансових активів, сприяння прискорювання процесів реформування економіки.

Ступінь розвитку фондового ринку характеризується, в значній мірі, кількістю посередників, різноманітністю послуг, які вони надають, та встановленими між ними взаємовідносинами [23;245].

Діяльність в організації торгівлі на ринку цінних паперів в Україні здійснюють фондові біржі та торговельно-інформаційні системи, загальна кількість яких налічує десять, в тому числі вісім фондових бірж.

Що стосується фінансових корпорацій, то вони діють на ринках банківських і страхових послуг та на інвестиційному ринку[24;7].

Іншими фінансовими корпораціями виступають страхові компанії. Крім фінансового посередництва, що полягає у здійсненні виплат своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування, страхові компанії можуть використовувати страхові внески на інвестиційну діяльність, зокрема придбання облігацій, акцій, заставних та ін. цінних паперів [25]. Можна стверджувати, що страхові компанії являються важливим елементом корпоративного сектора економіки і виступають на ринку інститутом, де одні фінансові активи перетворюються на інші.

...