Особливості підприємницької діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

План

Вступ

1. Теоретичні основи, національні витоки та розвиток українського підприємництва.

1.1 Підприємництво в ринковій системі

1.2 Види, форми, типи й моделі сучасного підприємництва

1.3 Становлення й розвиток підприємництва в Україні

2. Підприємницький успіх: фактори забезпечення

2.1 Підприємство, як суб'єкт виробничого підприємництва

2.2 Поняття, складові та фактори забезпечення підприємницького успіху

2.3 Шляхи досягнення, закріплення та розвитку підприємницького успіху

Висновки

підприємництво модель успіх підприємницький



Вступ

Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості.

Зараз ми усі є свідками кризового стану нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки тому, що приблизно стільки знадобиться, для того щоб досягти рівня 17 серпня 1998 року. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва.

За підприємництвом в Україні - майбутнє. У курсовій роботі розглянуто і висвітлено теоритичні основи розвитку українського підприємництва: види, форми й типи сучасного підприємництва, фактори забезпечення підприємницького успіху.

Мета роботи - дослідити національні витоки, теоретичні основи та розвиток українського підприємництва.

Предметом дослідження є теоретичні основи підприємництва, його види, форми, типи, складові та фактори забезпечення підприємницького успіху, закріплення та розвиток підприємницького успіху.



1. Теоретичні основи, національні витоки та розвиток українського підприємництва

1.1 Підприємництво в ринковій системі

Входження України в ринок викликало зміни в господарських механізмах держави, кожного підприємства, організації, установи. Високий ступінь невизначеності зовнішнього середовища, в якому почали функціонувати виробничі й невиробничі структури, зумовив необхідність пербудови психології всіх учасників суспільно-економічних процесів. «Невидима рука» ринку втручається в регулювання економікою держави, в ресурсообіг, у сфери виробництва, розподілу і споживання, в культуру і освіту, інформаційні потоки і носії. Видозмінюються методологія і методика теоретичних досліджень поведінки різних суб'єктів господарювання, відбувається об'єктивно обумовлена адаптація економіки держави до ринкових умов. Успіху досягають виробники й організатори, котрі здатні економічно мислити і ризикувати, мають вроджену інтуїцію щодо вигідних оборудок, розуміють природу конкуренції, тобто є підприємливими. Справа ж для отримання вигоди, на власні відповідальність і ризик - не що інше, як підприємництво.

Періодом започаткування підприємництва прийнято вважати 18 ст., а термін «підприємець» належить англійському економісту Ричарду Кантільйону. Саме Р.Кантільйон зробив перші спроби сформувати теорію підприємництва, акцентував на невпевненості в результатах розпочатої нової справи, її ризикованості. Вони по-різному розглядали економічні процеси і явища, базуючись на теоретичних дослідженнях або практичних результатах, однак раціональне зерно сутності підприємництва зберігалося. Так, Ж.Сей у центр підприємництва ставив підприємця, який організовує поєднання факторів виробництва у виробничий процес, орієнтується на попит і постійно шукає способи його задоволення. При цьому підприємець повинен бути розумним, володіти відповідними знаннями і досвідом, бути активним і рішучим. А.Сміт вбачав у підприємцеві насамперед власника, котрий, прагнучи до особистого збагачення, об'єктивно задовольняє і потреби суспільства. Підприємництво ж виникає само по собі, якщо є капітал та фактори виробництва.

Підприємництво як економічну категорію розглядали і сьогодні розглядають з різними акцентами. Часто його ототожнюють з бізнесом. У загальному розумінні бізнес - завжди діяльність, націлена на отримання зиску, прибутку. Залежно від характеру суспільної формації та рівня розвитку суспільства формується ставлення до бізнесу. Так, за соціалістичного устрою бізнес асоціювався з нелегальною діяльністю - комерційною чи виробничою, і не мав місця в економічній термінології взагалі. У країнах розвинутого ринку бізнесом займаються мільйони людей, він є основою економічного потенціалу держави і різноманітними засобами стимулюється, підтримується на державному рівні.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. В державі воно виконує певні функції, найважливіші серед яких подано на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Функції та принципи підприємництва

Обов'язковою ланкою ринкової інфраструктури виступпають фондові й товарні біржі: перші обслуговують ринок цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань держави, векселів тощо), другі - комерційну діяльність у сфері обміну товарами, продажу контрактів та їх постачання. Крім того, на ринку праці функціонують біржі праці. До ринкової інфраструктури підприємництва належать і регіональні бізнес-центри, бізнес-інкубатори, технопарки та технополіси, фонди підтримки підприємництва тощо.

1.2 Види, форми, типи й моделі сучасного підприємництва

З урахуванням сфери, в яку вкладено капітал, розрізняють декілька видів підприємництва: виробниче, торгове (комерційне), фінансове (фінансово-кредитне), страхове та посередницьке.

Виробниче підприємництво - будь-який вид виробничої діяльності, в процесі якої виробляється певний продукт (товар), надаються послуги, проводяться роботи виробничого характеру на власний ризик і з метою отримання прибутку.

Торгове, або комерційне, підприємництво - це різні види торговельної діяльності. Особливістю його є відсутність фази виробництва, тобто підприємець здійснює лише торгівлю готовими товарами для конкретного споживача.

Фінансове підприємництво - особливий вид підприємництва, який передбачає купівлю-продаж цінних паперів, а також операції з валютою та грішми. Учасниками фінансового підприємництва виступають банки, фондові біржі, підприємства й окремі підприємці. Цінними паперами, що функціонують у сфері фінансового підприємництва, є акції, облігації, векселі, грошові чеки, майнові сертифікати.

Страхове підприємництво - специфічний вид діяльності, побудований на гарантуванні страховими організаціями компенсації втрат страхувальника, що можуть виникнути внаслідок ризикованих ситуацій чи оборудок. У сфері страхового підприємництва надаються страхові послуги, що є життєво необхідними для приватних та юридичних осіб і пов'язані з операціями з грішми, які на певних умовах організовують суб'єкти страхового підприємництва - страхові компанії.

Посередницька підприємницька діяльність полягає в тому, що її учасники не виробляють і не продають продукцію (товар), а а виступають у ролі посередників між виробниками і споживачами, представляють інтереси виробників або споживачів. Посередницькими підприємницькими організаціями (суб'єктами) можуть бути: гуртові постачальницько-збутові організації, брокери, дилери, дистрибутори, біржі тощо.

Аукціони - теж одна з форм посередницького підприємництва, що означає прилюдний торг за принципом конкуренції цін покупців. При цьому встановлюється стартова ціна, яка є початком торгу.

Дуже поширена форма торгово-посередницького підприємництва - біржове підприємництво, де головним суб'єктом виступають біржі.

Сучасна економіка у своєму понятійному апараті має й таку категорію, як модель підприємництва. Вважається, що підприємницька діяльність може здійснюватися за класичною та інноваційною моделями. Класична модель зорієнтована на ефективне використання наявних ресурсів та традиційні методи управління; інноваційна - на новаторські управлінські рішення, спрямовані на пошук нових механізмів діяльності, незадіяних ресурсів, новітніх підприємницьких ідей.

Підприємництво - це комерційна господарська діяльність. На практиці, однак, має місце й некомерційне господарювання. Згідно з Господарським кодексом України [ 1 ] некомерційне господарювання - самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Не можуть займатися комерційною господарською діяльністю органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи.

На суб'єкти господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням її особливостей. Якщо некомерційна діяльність набуває характеру підприємницької, вона підлягає дії законів, що регулюють підприємницьку (комерційну) діяльність.

1.3 Становлення й розвиток підприємництва в Україні

У 1991 р. напередодні референдуму щодо визнання незалежності

України, в ейфорії близькості повного суверенітету газета «За Вільну Україну» писала: «Центр навмисно так щільно переплів, заплутав господарську кон'юнктуру регіонів колишнього Союзу, щоб зробити їх суверенітет практично нездійсненим… хочемо ми того, чи ні. Але реальний суверенітет «15 сестер» залежить від їх місця в міжреспубліканському обміні, який… ще довго визначатиме ділові зв'язки підприємств сусідніх держав,.. співвідношення курсів національних валют. За оцінками експертів, Україна має одну з найбільш самостійних економік, у якій лише 12% загального обсягу споживання становить продукція міжреспубліканського обміну… З таким потужним економічним потенціалом Україна не пропаде». А далі - цифровий матеріал в підкріплення сказаного. Зокрема, частка України за окремими видами продуктів промисловості та інших галузей народного господарства в їх загальному обсязі по Союзу (населення України - 17,9%) становила:

· Вугілля - 24,3%

· Чавун - 40,8%

· Сталь - 34,3%

· Металорізальні верстати - 22,5%

· Залізна руда - 45,6%

· Трактори - 21,8%

· Зернові й зернобобові - 26%

· Цукрові буряки - 53,3%

· Картопля - 26,7%

· М'ясо - 21,9%

З даних слідує, що Україна, маючи потужний потенціал, була в Союзі сировинним придатком. Україна була на першому місці серед таких держав, як Великобританія, Італія, Польща, Франція, Японія, за виробництвом на душу населення мінеральних добрив(99 кг), сталі(1059 кг) цукру-піску(100 кг), молока(471 кг). Експорт української продукції первищував імпорт на 1,4 млрд. крб, але цього досягнуто за рахунок сировинного фактора. З промислових товарів лише продукція легкої промисловості вивозилася в більшій кількості, аніж ввозилася, і теж за рахунок натуральної сировини, що була основою виробів галузі.

Отже, експерти помилилися, не врахувавши всього комплексу проблем, які суттєво впливали на долю української економіки, виокремленої з народного господарства Союзу. Україна пережила економічну кризу, гіперінфляцію, повальну стагнацію промисловості, потужне приховане безробіття, спад виробництва і зниження середнього рівня життя населення. До 1999 р. було прийнято 14 програм на подолання кризи. Серед іншого вони передбачали розвиток підприємництва, формування його правової бази, що не могло з часом не вплинути на економіку держави.

Стан українського підприємництва характеризують основні соціально-економічні показники розвитку України: темпи розвитку національного доходу, обсягів випуску важливіших видів продукції, продуктивність суспільної праці, середня заробітна праця, рівень прибутковості і т.д. як уже згадувалось, до 1999 р. економічна політика в Україні не забезпечила поліпшення стану економіки і не створила умов для подолання її спаду. Відбулося падіння реальних доходів усіх суб'єктів господарювання. Балансовий прибуток за 1998 р. порівняно з 1997-м зменшився до рівня 73,2%; збитково протягом року працювало 54,5% підприємств. Зросли суми заборгованостей.

Тенденції до поліпшення соціально-економічних показників намітилася в Україні і в 2000-2001 рр. Однак залишилося невирішеними чимало важливих проблем, витоки яких - у спадщині, отриманій Україною при розпаді імперії.

Створення в Україні умов розвитку підприємництва супроводжувалося безробіттям. За станом на 01.01.2000 р. офіційний рівень безробіття складав 4,3%. Значна кількість інтелектуальних працівників через пошуки заробітків опинилася в статусі підприємців вимушено, вдаючись до торгівлі чи у сферу послуг. Таке явище вкрай негативне.

Отже, сучасні проблеми розвитку українського підприємництва надзвичайно складні, пов'язані з особливістю утвердження незалежної України, багатьма внутрішніми і зовнішніми, об'єктивними і суб'єктивними факторами, повальною глобалізацією та світовою кризою. Їх вирішення потребує подальших змін у теорії та практиці підприємництва, глибокої фахової оцінки економічної ситуації, політичної стабілізації та кардинальних змін у взаєминах суб'єктів підприємництва з державою та держави з суб'єктами підприємництва, спрямованих на загальнонаціональні інтереси та цінності.



2. Підприємницький успіх: фактори забезпечення

2.1 Підприємство, як суб'єкт виробничого підприємництва

За визначенням Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений конкретним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законами України. Визначальними ознаками підприємства виступає те, що воно має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Основним завданням підприємства є: наповнення ринку товарами, асортимент і якість яких відповідають потребам народного господарства; постійне підвищення ефективності виробництва та зростання його техніко-організованого рівня; розвиток творчого потенціалу виробничих кадрів і т.п.

Підприємство - складна система, яка характеризується виробничо-технічною, економічною та організаційною єдністю. Для забезпечення однакових правових умов діяльності різних підприємств вони класифікуються за певними ознаками.

v За формою власності(відповідно до Господарського кодексу України):

Приватні - підприємства, що діють на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання(юридичної особи);

Колективної власності - підприємства, що діють на основі колективної власності засновників(кооперативи, підприємства споживчої кооперації);

Комунальні - підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади; найменування підприємства повинно містити слово «комунальне підприємство» (КП) та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить;

Державні - підприємства, що діють на основі державної форми власності;

Казенні - різновид державних підприємств.

v За обсягом валового доходу від реалізації продукції та за чисельністю працівників п-ства поділяються на:

- Малі;

- Середні;

- Великі.

Господарським кодексом регламентуються критерії віднесення підприємств до малих, середніх та великих, зокрема чисельність персоналу малих підприємств - до 50 осіб, великих - більше 250 осіб, середніх - понад 50 і менше 250 осіб. За обсягами валового доходу від реалізації продукції малими вважаються підприємства, де цей показник становить до 70 млн. грн., великими - більше 100 млн. грн, решта - середні підприємства.

v За галузевою незалежністю п-ства бувають:

- Промислові;

- Сільськогосподарські;

- Будівельні;

- Транспортні;

- Торговельні;

- Зв'язку;

- Побутового обслуговування.

v За приналежністю капіталу:

- Національні -увесь капітал належить власнику національному;

- Іноземні - весь капітал іноземного власника;

- Змішані - капітал належить національному та іноземному власникам.

v За способами утворення та формування статутного фонду підприємства:

Унітарні - створюються одним засновником, який виділяє

Відповідне майно, формує статутний фонд, самостійно або через призначеного керівника здійснює господарську діяльність. Унітарними є державні, комунальні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян чи приватній власності;

Корпоративні - створюються двома (або більше) засновниками за їх спільним договором. Управління здійснюється на основі корпоративних прав.

Кожне підприємство має певну виробничу та організаційну структури, тобто складається з корпусів, цехів, дільниць, робочих місць, управління якими здійснюється за вибраною формою: лінійною, функціональною, лінійно-функціональною. Воно може мати дочірні підприємства, що дублюють діяльність головної структури, територіально і структурно відособлені, але капітал їхній є залежним від головної структури. Підприємства можуть мати територіально відособлені філії, а також об'єднуватися відповідно до антимонопольного законодавства в різного виду об'єднання.

Статистичні дані свідчать, що найпоширенішим видом об'єднань в Україні є асоціації (табл. 1.1). Такий факт можливо пояснити специфікою об'єднань: практично повною незалежністю учасників та достатньо великими можливостями підтримувати спільну тактику і стратегію для забезпечення власної життєздатності, виходу на міжнародні ринки та укріплення позицій на внутрішньому ринку.

Щорічно зростає кількість корпорацій, що теж пояснюється специфікою об'єднань - спільна виробнича діяльність, колективна (акціонерна) власність. Консорціуми, оскільки вони є тимчасовими об'єднаннями, займають незначну частку; їх кількість (на початок року) зросла в 2013 р. порівняно з 2009-м на 12 суб'єктів господарювання. Крім того, традиційними для української економіки і поширеннями в економіці ринкових держав є синдикати. Синдикат - це переважно об'єднання підприємств однієї галузі для забезпечення передусім збуту продукції. Подібного типу є картелі, в основі діяльності яких теж збутово-комерційні операції.

Різновидом об'єднань виступають трести- колишні виробничо-господарські комплекси. Учасники тресту повністю втрачають самостійність та інтегрують усі напрямки діяльності.

Потужні й впливові в ринковому середовищі фінансові групи. Фінансові групи очолює один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом приналежних до них підприємств. Вони координують усі сфери діяльності учасників, хоча є юридично та економічно самостійними структурами.

Таблиця 1.1

Кількість об'єднань в Україні (на початок року)

Вид об'єднання	Кількість по роках
	2009	2010	2011	2012	2013
Асоціація	2679	2751	2841	2953	3057
Корпорація	798	824	842	849	862
Консорціум	77	80	84	84	89
Концерн	397	406	403	400	396
Інші об'єд. юр. осіб	2061	1971	1880	1774	1717

Потужні й впливові в ринковому середовищі фінансові групи. Фінансові групи очолює один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом приналежних до них підприємств. Вони координують усі сфери діяльності учасників, хоча є юридично та економічно самостійними структурами.



2.2 Поняття, складові та фактори забезпечення підприємницького успіху

Загальні засади підприємницької діяльності передбачають, що обов'язковими умовами підприємництва є:

- Вільний вибір та організації діяльності;

- Соціальна відповідальність за результати та наслідки діяльності;

- Комерційний або ж підприємницький успіх.

Отже, підприємництво вже за своєю суттю повинно бути успішним, тобто прибутковим, життєздатним, таким, що постійно розвивається і збільшується обсяги виробництва. З'ясуємо, чи суть успіху полягає в економічній стійкості діяльності, зокрема виробничої, і постійній присутності попиту на продукцію господарюючого суб'єкта та високому іміджі підприємства.

Прийнято вважати, що поняття підприємницького успіху містке й неоднозначне. «Успіх» охоплює два головний тлумачення:

- Позитивний наслідок роботи, справи, значні досягнення, виграш;

- Громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень.

Доцільно сприймати успіх також як власну вигоду і відповідність інтересам суспільства.

Отже, підприємницький успіх - соціально-економічна результативність підприємництва, що забезпечує реалізацію підприємницької ідеї та визнання, схвалення її суспільством. Це означає, що для будь-якого підприємства на першому місці проблема власного виживання, а потім - розвитку суспільства. Соціальна відповідальність підприємства має зміст лише за прибутковості підприємства. Проте у кожному конкретному випадку підприємство повинно функціонувати відповідно до очікувань суспільства (рис. 2.1)

Основними складовими успіху виробничого підприємництва є максимально можливе задоволення суспільного очікування та стійкий прибуток з реальною тенденцією до зростання.

Головними факторами, що обумовлюють успіх, слід вважати:

- Особистість підприємця та його природні й набуті ділові якості;

- Державна політика в сфері підприємництва;

- Достатній й гнучкий капітал;

- Якість комерційної інформації та інформаційна безпека;

- Висока ефективність виробництва та використовуваного капіталу;

- Ділова культура та етика підприємництва.

Успіх, окрім іншого, потребує продуманої сучасної організації діяльності суб'єкта підприємництва. Це, по-перше, організація забезпечення ефективного виробництва, зокрема створення на середніх і великих підприємствах центрів відповідальності. Центрами відповідальності слід вважати підрозділи, на які покладаються спеціальні завдання, що загалом дозволяють добитися високих економічних результатів. Типовими центрами є:

· Вартості - виробничі підрозділи, мета яких створювати вартість, забезпечувати максимально ефективне використання виробничих ресурсів;

· Реалізація (обороту) - збутові підрозділи, що прагнуть досягнення максимуму продажу без втручання в ціни;

· Дискретні (центри витрат) - адміністративні підрозділи, робота яких оцінюється результатами діяльності та якістю функціонування підприємства;

· Прибутку - підрозділи, що виготовляють кінцеву продукцію і мають високий ступінь самостійності;

· Капіталовкладень (інвестицій) - найвищі ланки управління, що обґрунтовують потребу інвестицій і відповідають за їх ефективність.

По-друге, організація злагодженої й системної комерційної інформації. Йдеться про інформаційне обслуговування підприємництва, що розширює можливості його успіху. Сучасні концепції підприємництва виділяють різні напрями його інформаційного забезпечення. Суть поглядів зводиться до того, що виробнича інформація формується і залежить від якості зовнішньої забезпечувальної інформації, якою виступають:

· Сучасні знання управлінців, які постійно розвиваються і збагачуються, набуті в процесі здобуття освіти різних рівнів, стажування на суміжних підприємствах, у наукових закладах, школах бізнесу (в т.ч. і за кордоном). Для успішного послуговування цими видами інформації необхідна розвинута мережа освітніх закладів; розширення практики делегування вітчизняних спеціалістів на зарубіжні корпорації; відлагоджене й ефективне подання законодавчих актів через засоби інформації;

· Консультаційна інформація в сфері інноваційної діяльності, нових методів управління, юридичних питань;

· Різнорівнева маркетингова та рекламна інформація, яка дає змогу орієнтуватися у вимогах ринку, формувати своє коло споживачів, набувати іміджу;

· Довідникова інформація, а також різноманітні методичні та практичні посібники, що служать інструментом досягнення підприємницького успіху.

По-третє, дійовим організаційним фактором є вдалий вибір внутрішнього економічного механізму підприємства, його структурної будови, форм, мотиваційної і логічної систем.

Рис. 2.1 Механізм формування підприємницького успіху

2.3 Шляхи досягнення, закріплення та розвитку підприємницького успіху

Досягти підприємницького успіху можливо двома основними шляхами:

- Зростанням інтеграційної ефективності в-тва

- Підвищенням культури виробництва

Обидва шляхи взаємопов'язані. Підприємництво не може функціонувати без дотримання відповідної культури виробництва. Відповідно, високий рівень культури виробництва досягається, коли підвищуються економічні результати діяльності підприємства, досягаються поточні й стратегічні цілі, збільшується прибуток і задовольняється попит споживачів.

Зростання інтеграційної ефективності виробництва базується на активізації підприємництва в економіці держави, створенні сприятливого законодавчого поля, розвитку ринкової інфраструктури. Конкретні шляхи підвищення інтеграційної ефективності виробничих підприємств залежать від організаційно-правової форми підприємства, його спеціалізації чи диверсифікації, регіону і т.д. Їх перелік можна звести до наступного.

1.Забезпечення постійної чутливості системи підприємства до потреб ринку; підвищення ділового професіоналізму менеджерів підприємства на всіх ієрархічних рівнях управління.

2. Застосування сучасних методів тактичного та стратегічного планування.

3. Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств, зокрема:

- створення нових видів продукції;

- підвищення техніко-організаційного рівня виробництва;

- поліпшення використання ресурсів підприємства;

- забезпечення гнучкості виробничого потенціалу.

4. Активізація людського чинника через удосконалення мотиваційного механізму та створення комфортних і безпечних умов праці.

5. Вдосконалення внутрішнього економічного механізму діяльності підприємств.

6. Розвиток інноваційних структур усередині корпорацій. Зарубіжна практика має досвід створення внутрішніх венчурів, малих фірм у структурі корпорацій тощо.

7. Оптимізація поточних витрат на рівні підприємства. Оптимальними слід вважати витрати, які забезпечують максимальний прибуток.

8. Використання і свідоме управління резервами підвищення інтегративної ефективності виробництва на підприємстві.

Діюче виробниче підприємство, зокрема яке функціонує за інноваційною моделлю, постійно шукає нові підприємницькі ідеї, що потребують докладного економічного обґрунтування. Це впровадження нових технологій, продукції, техніки; модернізація устаткування та виробництва в цілому; автоматизація ручних і машинних процесів; розроблення чи запровадження новітніх комп'ютерних програм тощо. У кожному з випадків необхідно оцінити економічну ефективність ідеї, вибрати з декількох варіантів рішень оптимальний. За таких умов дуже важливо грамотно встановити економічну ефективність варіантів рішень, оскільки методика розрахунку обумовлює результати, результати - вибір, а вибір - реалізацію ідеї та ї вплив на успішність підприємництва в цілому.

Обґрунтування економічної ефективності варіантів організаційно-технічних рішень здійснюється сьогодні на основі «Методики визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво». Згідно з цією методикою при оцінюванні ефективності витрат на технічні розробки чи рішення становлюється система показників:

- науково-технічного рівня розробок;

- економічної ефективності;

- соціальної ефективності.

Показники науково-технічного рівня розробок визначаються при проектуванні нових машин, механізмів, пристроїв, приладів або модернізації діючих машин в умовах виробника чи користувача. Залежно від характеру розробок визначають:

- експлуатаційну швидкість устаткування;

- енергоспоживання;

- масу;

- габарити;

- конструкторську складність;

- енерго- та металомісткість продукції та інші показники.

Показники економічної ефективності розраховуються за одним або кількома варіантами з урахуванням суті розробки, галузі застосування, характеру роботи чи продукції, а також при прийнятті рішення про придбання нового устаткування діючим підприємством. Визначаються основні показники, які передбачає «Методика…», але обов'язково адаптовані до конкретної ситуації в розрахунку на рік чи на термін експлуатації машин (табл. 2.1)

Таблиця 2.1

Показники економічної ефективності варіантів технічних рішень (у розрахунку на рік)

Показники	Методика розрахунку	Умовні позначення
1	2	3
1. річна виробнича потужність устаткування (продуктивність) (П), натур.од.	П = Т * Н	Т - час основної роботи устаткування за рік, год. Н - годинна нормавиробітку з урахуванням її перевиконання, натур.од.
2. Операційний відтік реальних грошей (Q), тис.грн.	Q = В + П	В - операційні витрати на виготовлення продукції запроектованим устаткуванням,тис.грн. П - корпоративні податки, тис. грн
3. Обсяги продажу продукції (Q) тис. грн	О = П * Ц	Ц - ціна одиниці продукції, тис. грн
4. Операційний приплив реальних грошей (П), тис.грн	П = О	-
5. Прибуток корпоративний до оподаткування (П), тис.грн	П = О - В = П - В	-
6. Ціна одиниці продукції (Ц), грн.	Ц = (В: П) * (1 + Р:100%)	Р - прийнятий рівень рентабельності продукції, %
7. Чистий грошовий потік (Р)	Р = П - Q + В	В - витрати на амортизацію устаткування в розрахунку на рік, тис.грн
8. Індекс дохідності (ІД)	ІД = Р: К	К - інвестиції, капіталовкладення в розробку, балансова вартість нового устаткування, тис.грн
9. Період окупності інвестицій (Т), роки	Т = К: Р	-
10. Операційні витрати в розрахунку на 1 грн продукції (В), грн	В = В: О	-
11. Економія від зниження операційних витрат (Е), тис. грн	Е = (В - В) * О	-
12. Річний економічний ефект (Е) тис. грн	Е = Р - З = О - В	Р - вартісна оцінка результатів, тис.грн. За умови розрахунку на рік прирівнюється до О. З - вартісна оцінка витрат, тис.грн. Прирівнюється за тих же умов до В.

Показники соціальної ефективності заходів включають соціальні наслідки від впровадження їх. До таких наслідків відносять: зміну кількості робочих місць, рівень кваліфікації робітників, ріст продуктивності праці й середньорічної заробітної плати робітників, умови праці.

Підвищення культури виробництва сьогодні не менш актуальне, ніж зростання його ефективності. Доцільно виділити основні напрями підвищення культури виробництва.

1. Створення мережі навчальних структур з питань етики бізнесу, культури ділового мовлення.

2. Удосконалення системи діловодства на підприємствах.

3. Постійне підвищення професійного рівня та фахової репутаці менеджерів.

4. Зростання відповідальності підприємця за умови праці та екологічну безпеку виробництва.

5. Вдосконалення і підвищення культури реклами продукції.

6. Вивчення психології спілкування на різних рівнях управління.

На культуру українського підприємництва сьогодні великою мірою впливають зовнішні чинники, зокрема - бюрократія, з якою підприємець зіштовхується вже при заснуванні власної справи. Бюрократи вимагають хабарів мало не в кожному кабінеті. І хоч держава намагається боротися з цим явищем, розробляючи відповідні закони, створюючи єдині офіси для реєстрації суб'єкта підприємництва і т.і., Україна все ж посідає 145 місце зі 181 за світовим рейтингом привабливості країн для ведення бізнесу.

Позитивні зрушення спостерігаються сьогодні в культурі виробництва. Це особливо відчутно у видавничо-поліграфічній галузі, де в останні десятиліття сталися революційні зміни в техніці та технології відтворення інформації, організації виробництва; зріс фаховий рівень працівників, значно поліпшилися умови праці, зменшився негативний вплив на навколишнє середовище.



Висновки

Отже, Підприємництво - це особливий вид економічної активності (під яким ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на витяг прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій ідеї.

Світовий досвід свідчить, що практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів. Навіть у таких країнах, де склалися вікові традиції приватного підприємництва, кожний бізнес (малий, середній, великий) потребує допомоги. Одні країни, з розвинутою економікою, мають розгалужену та чітко усталену систему державної підтримки бізнесу (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших - подібна система знаходиться у стадії становлення або розвитку. Враховуючи це, уряд України повинен активніше допомагати становленню малого середнього та великого бізнесу в нашій країні, формуючи відповідну політику щодо його підтримки. Майбутнє українського підприємництва прямо визначається можливостями формування тісних коопераційних зв'язків малих та великих підприємств.

Отже, підприємницька діяльність у формі малих, середніх господарських структур має значний потенціал щодо становлення середнього класу в Україні. Підприємництво відрізняється різноманіттям різних форм і правильність їхнього вибору залежить від специфіки держави і задач, що вона вирішує. Так, за організаційно-економічними формами підприємництва виділяють - картелі, синдикати, трести, асоціації. По організаційно-правових формах підприємництво розділяють у залежності від механізму організації підприємства, зокрема їхній поділяють на акціонерні товариства, суспільства з обмеженою відповідальністю, повні і командитні товариства; значення підприємництва для економіки полягає в тім, що воно дозволяє мобілізувати ресурси, прискорювати економічний ріст, створювати базу для підвищення добробуту і процвітання суспільства; по масштабності підприємництво розділяють на мале і корпоративне. Кожне з цих видів має свої переваги і недоліки, що полягають у здатності підприємства акумулювати фінансові ресурси, упроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, мати найбільш ефективну систему керування, довговічності існування і т.д.

Успіх діяльності малих підприємств залежить від масштабів підтримки їх з боку держави, надання останнім податкових пільг, проведення програм по підвищенню кваліфікації підприємців, наданню кредитів на пільгових умовах. Підвищення ефективності функціонування великих підприємств може бути здійснене за рахунок налагодження усередині корпоративних зв'язків керування й організації виробництва; підприємництво знаходитися на початковому шляху свого розвитку, і процес становлення підприємництва сполучений із труднощами і протиріччями. Зокрема до них відносять недосконалість законодавства, відсутність традицій підприємницької справи, нестабільність економічної ситуації, відсутність фінансових ресурсів для розвитку виробництва, слабка підтримка з боку держави. Але в майбутньому, при рішенні цього ряду проблем можливе повномасштабне твердження принципів підприємництва. Коли наступить цей час, можна буде говорити, що українська економіка стала справді ринковою.

Зараз кризовий стан нашої економіки, знецінення національної валюти і падіння життєвого рівня населення. За роки незалежності уряд не зміг активізувати діяльність приватних підприємців, створити сприятливі умови для їхнього росту. Недавно один відомий політик сказав, що ця криза відкинула Україну і Росію на 3 роки назад. Це означає, що ми практично заново стаємо перед проблемою розвитку підприємництва.

Размещено на Allbest.ru

...