Метою реалізації стратегії є формування сприятливих умов для забезпечення інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави зі сталою та зростаючою ринковою економікою, держави, що керується європейськими політичними й економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

Ключові завдання політики національної безпеки у внутрішній сфері.

Створення сприятливих умов для зміцнення єдності українського суспільства на основі європейських демократичних цінностей:

· реалізація комплексу заходів державної політики, спрямованих на консолідацію українського суспільства та пошук загальнодержавного консенсусу щодо ключових питань розвитку держави;

· усунення бар'єрів культурного, конфесійного, мовного, регіонального характеру на основі безумовного дотримання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина;

· забезпечення пріоритетності всебічного розвитку й підтримки української культури та української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;

· гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України, сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

Забезпечення економічної безпеки:

· дієвий захист права власності, оптимізація податкового навантаження на бізнес, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму і сприяння конкуренції, підвищення ефективності регулювання фінансових і товарних ринків; створення на цій основі сприятливих умов для підприємництва та інвестування, скорочення матеріальних витрат в економіці та обмеження тіньової господарської діяльності;

· підвищення ефективності використання державних коштів, забезпечення дієвого державного контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорості використання ними фінансових ресурсів, ефективності цінової і тарифної політики;

· забезпечення сталості фінансової системи, гнучкості валютного курсу гривні, розширення кредитної підтримки економіки, зміцнення довіри до фінансових установ;

· мінімізація негативного впливу на економіку зовнішньої кон'юнктури та наслідків світової фінансово-економічної кризи;

· посилення дієвості захисту внутрішнього ринку від несумлінної конкуренції з боку підприємств-монополістів та постачальників імпортної продукції;

· підвищення ефективності державного контролю за діяльністю підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

· оптимізація структури та обсягу зовнішнього боргу, недопущення неконтрольованого відпливу капіталу за межі держави;

· стимулювання підвищення технологічного рівня української економіки, розвитку національної інноваційної системи та інноваційної активності підприємств.

Економічна безпека людини передбачає розробку і реалізацію системи «мір», націлену на забезпечення життєдіяльності громадян:

· Продовольством;

· Зайнятістю;

· Освітою;

· Інформацією;

· Медичним обслуговуванням;

· Пенсійним забезпеченням;

· Захистом особистих збережень, житлово-комунальних послуг;

· Сприянню екологічних умов, і т.д.

1.3 Соціальна політика і соціальна стійкість держави

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці. Соціальна сфера -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика:

-- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

-- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. Державне регулювання соціальних процесів -- вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;розподіл і перерозподіл доходів населення;формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;створення системи соціального захисту населення;забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, - охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т.ін.);

- захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: - життєздатності суспільства; - стабілізації та розвитку суспільства;- консолідації суспільства.

Економічний підхід до концепції стійкого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути зроблений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних -- природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Однак при вирішенні питань про те, який капітал повинен зберігатися (наприклад, фізичний або природний, чи людський капітал) і якою мірою різні види капіталу є взаємозамінними, а також при вартісній оцінці цих активів, особливо екологічних ресурсів, виникають проблеми правильної інтерпретації і розрахунку. З'явилися два види стійкості -- слабка, коли мова йде про не зменшуваний в часі природний та виробничий капітал, і сильна -- коли повинен не зменшуватися природний капітал (причому частина прибутку від продажу невідновних ресурсів повинна спрямовуватися на збільшення цінності відновлюваного природного капіталу).

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

Розділ 2. Загальний аналіз економічної та соціальної безпеки особистості

2.1 Аналіз рівня заробітної плати населення

Загалом, номінальні доходи населення України в 2012 р. порівняно з 2011 р. збільшилися на 14,5% до 1 трлн 457 млрд 864 млн грн, передає Державна служба статистики України. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 14,6%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, збільшився на 13,9%. Наявний доход у розрахунку на одну людину за 2013 р. становить 25 тис. 206,4 грн, що на 14,9% більше, ніж в 2012 р.

Але, незважаючи на це, в Україні продовжує зростати бідність. За результатами останніх соціологічних опитувань тільки 2% дорослого населення України вважають себе багатими, майже 8% зараховують себе до середнього класу, а решта самоідентифікуються як бідні. За такого рівня бідності (90% громадян) гарантувати збереження стабільності у суспільстві практично неможливо.

Як відповідь, така ситуація в Україні є однією з основних причини виходу людей на Майдан. Втома від масштабної корупції на всіх рівнях, тиск на бізнес, добровільне чи примусове його закриття, невдоволення економічною політикою уряду - ці причини для багатьох учасників Майдану стали якщо не вирішальним, то важливим мотивом приєднання до протестів.

Українці вірять, що Угода про асоціацію України з ЄС стане перехідним етапом щодо покращення рівня якості життя та наближення до європейських норм та гарантій.

Саме тому особливо важливим в таких умовах є формування соціальних нормативів, тобто мінімальних державних гарантій, а саме: прожитковий та неоподаткований мінімум, мінімальні розміри заробітної плати, допомоги, пенсії за віком, співвідношення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, середньодушових номінальних грошових доходів та заробітної плати на одну працездатну особу.

Так, встановлення на законодавчому рівні прожиткового мінімуму є особливо необхідним за відсутності повноцінних конкурентних відносин. Величина мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму мають регулярно підвищуватись. Таким чином, з одного боку, забезпечуються соціальні гарантії членам суспільства, забезпечується мінімум їх доходів, а з іншої - встановлюються мінімальні вимоги до ефективності господарювання. Рівень прожиткового мінімуму - це свого роду компроміс між економічними можливостями суспільства і соціальними потребами.

Світовий досвід свідчить, що величина прожиткового мінімуму має відображати такий мінімальний дохід, гарантований державою, який би давав змогу забезпечувати працівникам середній рівень життя, нормальні умови для відтворення робочої сили та її розвитку, тобто виконував функції соціального захисту.

Прожитковий мінімум на працездатну особу на квітень в Україні становить 1218 грн, для порівняння прожитковий мінімум у 2010 році - 875 гривень, у 2011 році - 953 гривні, у 2012 році - 1095 гривень, у 2013 році - 1176 гривень. Але, як бачимо, цифри свідчать, що такий прожитковий мінімум не забезпечить людям нормальний рівень життя.

Рис. 1. Прожитковий мінімум в Україні

Дуже важливе не тільки соціально-економічне, але й політичне значення, що має забезпечення реального рівня такої соціальної гарантії, як мінімальна заробітна плата. Попри всі ускладнення, які виникають у багатьох підприємств та держави в цілому при підвищенні розмірів мінімальної заробітної плати, встановлення заниженого реального рівня мінімальної заробітної плати може мати дуже небезпечні наслідки, у тому числі і в міжнародному плані.

Аналіз наукових праць щодо нерівномірного розподілу загальних доходів домогосподарств вказує на те, що значний внесок у розшарування доходів вносить заробітна плата, що обумовлено її диференціацією між різними соціальними групами, регіонами, галузями і між різними секторами економіки.

2.2 Динаміка рівня пенсій в Україні

Сучасна пенсійна система України є результатом еволюційної трансформації інституту пенсійного забезпечення, який сформувався після здобуття незалежності на початку 90 років ХХ століття. Вона базується на солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка в свою чергу побудована на механізмі пенсійного страхування, що передбачає персоніфікований розподіл через суспільні страхові фонди надходжень від працездатної частини населення на користь пенсіонерів. Джерелом коштів для фінансування пенсій є Пенсійний фонд, який формується на основі страхових внесків підприємств та громадян.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з таких рівнів:

1) солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

2) накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

3) система недержавного пенсійного забезпечення.

Внесок до пенсійного фонду береться з єдиного соціального внеску (ЕСВ), який сплачує підприємство на заробітну плату працівника, а також сплачується працівником із заробітної плати. Ставка ЕСВ на заробітну плату залежить від видів діяльності підприємства й складає від 36,76% до 49,7%. З них до пенсійного фонду відраховується 88,29% (це становить 32,455% - 43,88%). Ставка ЕСВ із заробітної плати працівника фіксована, складає 3,6%, до пенсійного фонду також відраховується 88,29% (це становить 3,1784%).

Стан пенсійної системи та перспективи її розвитку великою мірою визначаються й демографічною ситуацією.

Для України, як і для більшості країн світу, головною демографічною тенденцією поточного століття є процес старіння населення, що виявляється у зростанні частки осіб похилого віку. Вже нині у пенсійній системі України на 10 платників страхових внесків припадає 13 пенсіонерів. При такій ситуації пенсійний фонд буде постійно на дотаціях держави.

Таблиця 2.1. Вікова структура та сумарне навантаження населення

Розглянувши таблицю, ми бачимо стійку динаміку скорочення вікової категорії населення «15-59 років», порівняно з 2007 роком, коли ця категорія мала найбільший показник кількості, вона зменшилась на 4,79%. В категорії «60 років і старше» кількість зменшувалась лише до 2009 року, а з 2010 року вона починає зростати, і в 2014 році категорія майже досягла рівня 2005 року, а в порівнянні з 2009 роком категорія зросла на 4,06%. Отже, звісно навантаження на працездатне населення не зменшується, а поступово, особливо починаючи з 2012 року, зростає, що є несприятливим фактором для пенсійної системи України.

2.3 Аналіз рівня освіти і здоров'я

Сьогодні в Україні створюється ефективна законодавча база, адекватна міжнародним нормам у сфері освіти. Так, новий Закон України «Про вищу освіту» встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціону- вання системи вищої освіти, визначає умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчаль- ними закладами (ВНЗ) на принципах автономії останніх, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою під- готовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Існування ж приватної освіти нарівні з державною є виправданим з огляду на те, що Україна досі не досягла гідного рівня національного достатку, який, за оцінками ЮНЕСКО, наступає тільки тоді, коли питома вага осіб працездатного віку з вищою освітою перевищує 50 %. На жаль, аналіз структури працездатного населення підтвер- джує, що в Україні серед економічно активного населення у віці 15 - 70 років повну вищу освіту мали: у 2005 р. - 21 %, у 2010 р. - 25,8 %, у 2013 р. - 27,8 %, що є недостатнім для активізації широкомасштабних інвестиційно-інноваційних проектів. Очевидно, в Україні утворилася велика кадро- ва ніша, яку має заповнити система вищої освіти, здатна підготувати висококваліфікованих фахівців і поповнити кадровий резерв, що стане підґрунтям для нарощування інтелектуального потенціалу.

Чинна система закладів вищої освіти є розгалуженою, характеризується відкритістю та різними формами навчання і залишається конкурентоспроможною у світовому освітньому просторі, при цьому сформована мережа державних та приватних ВНЗ викликає занепокоєння насамперед з приводу якості наданих освітніх послуг.

Загалом, кількість ВНЗ в Україні зростала зі 149 у 1990 році до 353 у 2009 році, тобто у 2,4 рази. Хоча протягом останніх років намітилась стала тенденція до скорочення мережі ВНЗ, однак їхня кількість порівняно з європейською освітньою системою є надто великою. Спостерігається також зменшення контингенту студентів. Так, напочатку 2013 / 14 навчального року у вузах різних форм власності налічувалося понад 1,7 млн студентів, зокрема за денною формою навчання - трохи більше 1 млн осіб, що на 480 тис. Осіб менше, ніж у 2005 році, а в розрахунку на 10 тис. населення - 380 студентів у 2013 році проти 470 у 2005 році.

Дані табл. 1 свідчать про зростання питомої ваги студентів, які навчаються за рахунок державного бюджету із 36,5 % у 2009 / 10 н. р. до 42,1 % у 2012 / 13 н. р. та поступове скорочення частки студентів, оплату за навчання яких здійснюють фізичні та юридичні особи із 62,1 % до 56,6 % за аналогічний період.

Отже, загальні спадні тенденції, які спостерігаємо в освітній сфері, на наш погляд, мають як негативні, так і позитивні наслідки. До позитивних сторін варто віднести поступове скорочення кількості ВНЗ, що, вірогідно, підвищить якість освіти, адже питання якості освітніх послуг в Україні загострилося у зв'язку з ліквідацією державного розподілу випускників вузів, нестійким попитом на фахівців з боку працедавців, недостатнім бюджетним фінансуванням тощо. Негативні наслідки значною мірою торкаються науково-педагогічного персоналу вузів, оскільки при скороченні, реорганізації чи укрупненні вузів порушуються певні організаційно-штатні пропорції, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення кваліфікованих кадрів.

На ринку праці з'являється категорія «дипломованих спеціалістів», незатребуваних вітчизняною економікою. Ще одним негативним проявом такої ситуації сьогодні можна вважати практичну неможливість освітянам-науковцям працювати за сумісництвом, що масово спостерігалося в Україні у період з 2004 по 2009 роки.

Розділ 3. Шляхи покращення рівня економічної і соціальної безпеки людини в Україні

3.1 Шляхи забезпечення соціальної безпеки

Основними чинниками загроз національній безпеці у соціальній сфері виокремлено: низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення; наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю; незадовільний стан системи охорони здоров'я; тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві. Відповідно, все, що знижує якість життя, завдає шкоди конкретній людині, суспільству в цілому, є факторами, які загрожують соціальній безпеці. Існує чітка залежність між показником соціальної стабільності суспільства та рівнем соціальної безпеки. Порушення соціальної стабільності суспільства неминуче призводить до підвищення соціальної небезпеки.

Основними завданнями забезпечення соціальної безпеки є виявлення й оцінка ризиків та загроз, пошук резервів підвищення соціальної безпеки та прискорення соціально-економічного розвитку держави, розробка ме- ханізмів, засобів і методів, які запобігають соціальним загрозам. Наразі си- стема соціальної політики щодо забезпечення соціальної безпеки потребує перегляду, оскільки держава неспроможна забезпечити соціальні права та гарантії громадян, визначені Конституцією України. Підвищенню ефектив- ності процесу забезпечення соціальної безпеки сприятиме модернізація всієї системи суспільних відносин, які б адекватно відповідали новим потребам людей та можливостям їх реалізації. Доцільно розробити стратегію забезпе- чення соціальної безпеки, тактику і заходи, адекватні викликам і загрозам сучасного суспільства. Оскільки безпосередній вплив на забезпечення со- ціальної безпеки, формування добробуту людей справляють економічні відно- сини і насамперед відносини власностіза вирішальної ролі інституту приватної власності, то забезпеченню соціальноїбезпеки, добробутунаселення спри- ятиме реалізація стратегічної мети - формування в країні ринкових відносин на основі нового способу їх упорядкування - ринкового саморегулювання. Створення умов для економічної свободи, можливість вільного вибору сфери господарської діяльності, розвиток підприємництва.

Соціальна і гуманітарна політика середнього бізнесу, економічна стабілізація, реформування відносин влас- ності, лібералізація господарських зв'язків тощо є тими чинниками, які сприятимуть створенню економічних передумов для розширення сфери впливу економічних відносин на соціальний розвиток суспільства, забезпечення його соціальної безпеки. Шляхом розбудови національної економічної сис- теми є формування в суспільстві соціальних цінностей у сфері економічного життя, що ґрунтуються на свободі економічної діяльності, незалежності суб'єктів господарського життя, які сприяють соціальному розвитку, новій якості соціальних відносин, значно підвищують соціальний статус людини.

Легалізація української економіки, зниження рівня тіньових відносин, обмеження корумпованості та економічноїзлочинності, розмежування влад- них і бізнес-еліт дають змогу посилити економічні фактори соціального розвитку країни та забезпечити соціальну безпеку українського суспільства.

Отже, основними шляхами державної політики забезпечення соціаль- ної безпеки є:

- у сфері духовних відносин: створення умов для розвитку інтелекту- ального потенціалу та капіталу суспільства, загальнолюдських світогляд- них цінностей, збагачення духовної культури, динамізація розвитку науки, реформування системи освіти, формування концептуальних засад демокра- тизації соціогуманітарного освітянського поля, гуманізація системи держав- ного управління, суспільного життя;

- у сфері політичних відносин: розв'язання наявних суперечностей у системі владних відносин, посилення дієздатності держави, політичних партій у регулюванні процесів суспільного розвитку, створення надійної політико-правової системи стримувань і противаг як неодмінної умови збалансованості, єдності гілок влади, утвердження ефективної системи дер-жавного управління;

- у сфері економічних відносин: створення умов для посилення дієздат- ності держави у вирішенні стратегічних завдань соціально-економічного розвитку суспільства в процесі функціонування цивілізованих ринкових відносин, функціонування та вдосконалення відносин власності, здійснен- ня радикальних правових заходів щодо максимальної детінізації української економіки;

- у сфері соціально-класових відносин: формування різноманітних елементів сучасної соціально-класової структури суспільства, насамперед розвитку середнього класу як чинника соціально-політичної та економічної стабільності, соціуму на основі динамічних процесів соціальноїмобільності;

- у сфері соціально-трудових відносин: створення умов для підвищення соціально-економічної активності населення; застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці; забез- печення достатнього життєвого рівня кожної людини на основі здійснення зваженої активної політики доходів; упровадження гнучкої, динамічної системи оплати праці; розширення заходів активної політики на ринку праці, зокрема створення робочих місць у секторі громадських робіт, будівництві інфраструктури тощо;

- у сфері соціального захисту: формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту; розробка і впровадження в практику нової моделі со- ціального страхування; подолання демографічної кризи; недопущення руй- нування людського, трудового та інтелектуального потенціалу, забезпечення їх розвитку; удосконалення правової системи щодо захисту та забезпечення реалізації соціальних прав і гарантій; підвищення рівня та якості життя насе- лення; реформування системи соціальної допомоги, посилення її адресності; спрямування бюджетних соціальних видатків на розвиток людського потен- ціалу, підвищення його якості як основи економічного зростання та забезпе- чення конкурентоспроможності національноїекономіки; підвищення доступ- ності та якості послуг освіти й охорони здоров'я, розвиток соціальної інфра- структури, сприяння духовному та фізичному розвитку населення;

- у пенсійній сфері: реформування системи пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; підвищення ефективності пенсійних видатків в умовах обмеженості бюджетних ресурсів, що передбачає: нові управлінські підходи до планування пенсійних виплат; визначення ступеня участі та по- вноважень основних партнерів у фінансуванні та адмініструванні пенсій- них програм; запровадження системи критеріїв та індикаторів з метою мо- ніторингу й оцінки досягнення визначених цілей. Впровадження накопичу- вального рівня пенсійного страхування безпосередньо впливатиме на збільшення обсягів заощаджень на накопичувальних пенсійних рахунках, що дасть змогу використовувати інвестиційні ресурси накопичувальної пен- сійної системи України.

3.2 Проблеми економічної безпеки та напрямки їх подолання

Серед першочергових проблем забезпечення економічної безпеки є відстеження й оцінка рівня загроз пріоритетним національним інтересам, а отже їх взаємозалежність: розрахунок сумарного потенціалу, розкриття закономірності в системі «пріоритети національних інтересів -- загрози».

Загрозами економічній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки і небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.

Загрози економічній безпеці України набули, на жаль, перманентного характеру і провокують її критичний стан за цілим рядом основних критеріїв. Тому завдання усіх суб'єктів національної економіки зараз полягає у створенні надійної системи блокування і упередження економічних загроз, яка б забезпечувала її стабільність та розвиток.

Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування, можна виділити стрижньові внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці України.

Внутрішні загрози:

* відсутність на державному рівні розробленої концепції та системи економічної безпеки;

* низький рівень науково-технічного потенціалу, втрата лідерства на важливих напрямках науково-технічного розвитку;

* високий рівень зношеності матеріально-технічної бази багатьох економічних галузей, передусім матеріального виробництва;

* надто різка диференціація у доходах та споживанні населення, зростання рівня бідності, високий рівень безробіття;

* негативна, антисоціальна політика у сфері приватизації, що призводить до значного заниження вартості об'єктів приватизації;

* криміналізація економіки, зростання її «тіньового» сектора, поширеність організованої злочинності на ключові галузі економіки України;

* високий рівень корупції у державно-управлінській сфері;

* недосконалість законодавства у сфері економічних відносин та механізмів формування економічної політики;

* низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації до праці тощо.

Зовнішні загрози:

* зниження інвестиційних надходжень в економіку держави;

* значна частка сировинного експорту у зовнішньоекономічній діяльності та втрата традиційних ринків збуту;

* залежність забезпечення України від імпорту продовольчих товарів, товарів повсякденного попиту, технологічної продукції стратегічного значення;

* скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так і внутрішніх ринків збуту;

* негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків;

* високий рівень зовнішнього боргу тощо.

Загрози економічній безпеці у перспективі породжують стратегічні та національні ризики. Кожній загрозі відповідає певний ступінь ризику. Необхідність визначення ступенів ризику значною мірою зумовлена питанням визначення прийнятного рівня безпеки. Кількісний вимір різних видів загроз за рахунок визначення рівня ризиків дає можливість порівнювати ці види загроз між собою і, відповідно, визначати рівень безпеки -- ступінь їх захищеності.

Національні ризики -- це імовірність втрати державою частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті здійснення певної діяльності в умовах невизначеності.

Національні ризики -- це нестабільність внутрішнього стану країни, що впливає на результати діяльності підприємств.

Національні ризики включають в себе стандартні ризики, які мають певну ступінь вірогідності настання, що характеризують стан розвитку економіки та політики даної країни, а також сукупність специфічних ризиків, характерних для розвитку даної країни.

До стандартних ризиків будь-якої країни відносять такі:

* природні;

* політичні;

* загально-економічні;

* фінансові.

Особливе місце в цій групі займає країновий ризик. Даний ризик пов'язаний з наявністю глобального ризику, залежить від політико-економічної стабільності країни, імпортерів та експортерів, факторів, що зумовлюють внутрішньоекономічні та зовнішньоекономічні ризики.

Чинним законодавством України визначені основні напрямки державної політики з питань своєчасного виявлення, попередження і нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз в економічній сфері. Ними, зокрема, передбачається:

* забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

* прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;

* стимулювання випереджувального розвитку наукоємких високотехнологічних виробництв;

* вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;

* подолання «тінізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;

* забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

* забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного й активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;

* забезпечення продовольчої безпеки;

* захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту -- поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

* посилення участі України у міжнаціональному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;

* створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції.

За умов, що нині склалися в Україні та світі, зростає роль стратегії національної безпеки, яка має полягати не так у захисті держави та її політичних інститутів, як -- людини і суспільства. Основним принципом стратегії національної безпеки має бути принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави.

За нових умов основу стратегії національної безпеки України мають становити універсальні ціннісні орієнтири, спрямовані на побудову правової демократичної держави, громадянського суспільства і соціально орієнтованої ринкової економіки.

Підвалини забезпечення економічної безпеки закладені відповідними документами, що прийняті і впроваджені в державі.

Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, є:

* Конституція України -- у ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

* Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»; податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері.

* Укази та Розпорядження Президента України;

* Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України.

Висновки