Механізми використання потенціалу інноваторів: теорія і практика

Аналіз досвіду найбільш розвинених країн, де протягом десятиліть накопичена чимала практика взаємовідносин найманого інноватора і роботодавця, дозволяє зробити висновок, що між цими суб'єктами інноваційного процесу в галузі використання службової інтелектуальної власності існують суттєві протиріччя.

Таблиця 2

Питома вага юридичних осіб у поданих заявках і зареєстрованих патентах на винаходи

Найманий інноватор зацікавлений:

· сконцентрувати всі права (або хоча б частину прав) на службову інтелектуальну власність в своєму розпорядженні;

· отримати максимальну винагороду за використану службову інтелектуальну власність;

· отримувати максимальну винагороду, в разі коли службова інтелектуальна власність не використовується роботодавцем із суб'єктивних причин, але об'єктивно може використовуватись.

У свою чергу роботодавець зацікавлений у наступному:

· сконцентрувати всі права на службову інтелектуальну власність у своєму розпорядженні;

· не виплачувати винагороду найманому інноватору взагалі (або виплачувати її на мінімальному рівні) за використання службової інтелектуальної власності, створеної ним;

· виплачувати винагороду на мінімальному рівні не залежно від технічної та економічної цінності службової інтелектуальної власності і результатів її господарського використання.

· не виплачувати винагороду в разі, якщо службова інтелектуальна власність об'єктивно може використовуватись, але не використовується з суб'єктивних причин, пов'язаних із діяльністю роботодавця.

Концентрація всіх прав на службову інтелектуальну власність або у найманого інноватора або у роботодавця може призвести до суттєвих негативних наслідків, які стануть причиною значного гальмування інноваційного процесу. Якщо зосередити всі права у роботодавця, то це буде мати наслідком відплив інтелектуальної власності на “чорний ринок”, виникнення підпільної науки, інтелектуальних диверсій. Якщо зосередити всі права у найманого інноватора, то у роботодавця буде підірвана чи знижена мотивація до створення якомога більшої кількості об'єктів інтелектуальної власності в одиницю часу та у межах конкретного завдання чи проекту. Тому вкрай важливо забезпечити баланс інтересів найманого інноватора і роботодавця в галузі використання службової інтелектуальної власності.

З цією метою автором розроблені організаційно-економічні механізми реалізації права спільної сумісної та часткової власності на інтелектуальний продукт, створений найманими інноваторами, на основі передачі права користування.

У четвертому розділі “Стимулювання активності інноваторів за допомогою нетрадиційної (штучної) конкуренції” описані загальна система, механізм та напрями застосування нетрадиційної конкуренції, методологічні основи систем управління привілеями та метод інноваційної номенклатури, який являє собою одночасно як систему управління привілеями, так і один із механізмів нетрадиційної конкуренції.

Конкуренція є найважливішою підсистемою ринкової економіки, що значною мірою забезпечує її ефективність. Однак для функціонування традиційної ринкової конкуренції повинен виконуватись ряд умов, зокрема: дублювання виробництва однойменних товарів і виробничого використання ресурсів; наявність приблизно рівних можливостей у виробників однойменних товарів або виробників товарів-аналогів для виходу на ринок та ін.

У будь-якій найрозвиненішій ринковій економіці є сфери і галузі господарювання, де зазначені вище вимоги не можуть виконуватись з об'єктивних причин. Ця обставина унеможливлює або обмежує застосування в зазначених сферах і галузях традиційної конкуренції. До них, наприклад, відносяться: “природні” монополії; територіальні (локальні) монополії; галузі і виробництва, де господарювання пов'язане з особливим екологічним ризиком; виробництва, що використовують у виробничому процесі унікальне устаткування і/або технології і т.д.

У тих сферах, де дія традиційної ринкової конкуренції неможлива або обмежена, зникають (суттєво послаблюються) стимули до підвищення ефективності виробництва, що забезпечуються цією конкуренцією, і виникає реальна загроза стагнації.

Щоб запобігти виникненню стагнаційних явищ, у вказаних сферах необхідно шукати і впроваджувати штучні замінники традиційної конкуренції і, зокрема, штучно організовувати нетрадиційну конкуренцію. Нетрадиційна (штучна) конкуренція - це система змагальності, що не є органічною складовою ринкового механізму, створюється й організується штучно відповідно до певних, заздалегідь сформованих правил. Розроблені загальні система та механізм нетрадиційної (штучної) конкуренції (рис. 2). Її головна відмінність від інших видів стимулювання полягає в побудові чіткої системи штучного змагання між суб'єктами за кращі результати того чи іншого виду діяльності.

Рис. 2 Загальний механізм нетрадиційної (штучної) конкуренції

Дослідження показали, що крім використання в галузях, де неможлива (обмежена) традиційна конкуренція, нетрадиційна конкуренція може також використовуватись в ряді інших сфер. Зокрема, її можна застосовувати: на внутрішньокорпоративному і внутрішньофірмовому рівні; для стимулювання учбового і наукового процесів у навчальних закладах; як інструмент екологічної політики для оздоровлення природного оточуючого середовища; в сфері корпоративних об'єднань малого бізнесу; для підтримання високого рівня змагальності за умов високого рівня соціальної захищеності індивідуумів і т.д. У цілому штучна конкуренція може використовуватись у багатьох сферах людської діяльності, де дотримується ряд певних умов. Дана класифікація видів нетрадиційної (штучної) конкуренції в залежності від різних ознак.

Дано визначення такого інструменту менеджменту як система управління привілеями, що являє собою упорядковану сукупність елементів, яка має ієрархію і структуру і спрямована на надання індивідууму (індивідуумам) привілеїв залежно від досягнення визначеного критерію (критеріїв).

Аналіз систем управління привілеями (“Табелі про ранги”, партійно-господарської номенклатури часів адміністративно-командного соціалізму, системи “перків”) дозволив виявити основні методологічні закономірності функціонування цих систем:

· вони являють собою могутній економічний та соціально-психологічний інструмент, що створює сильні стимули для підвищення ефективності діяльності індивідуума і, зокрема, співробітників підприємств. На цій основі підвищується конкурентоспроможність фірми, у якій працює індивідуум;

· системи управління привілеями можуть мати як позитивний, так і негативний характер у цілому для систем більш високого рівня, у яких вони функціонують як підсистеми. Це залежить від того, на які цілі спрямовані вказані системи;

· аналізуючи історичний досвід застосування систем управління привілеями, можна констатувати, що вони в цілому довели свою ефективність у реалізації цілей, для виконання яких були призначені. Але вказані цілі в певній кількості випадків суперечили суспільно-економічному прогресу;

· системи управління привілеями можуть з позитивних економічних механізмів перетворитися на негативні, коли немає або чітко не дотримується об'єктивний критерій відповідно до якого надаються привілеї.

Розроблено організаційний механізм інноваційного процесу, що базується на методі інноваційної номенклатури, і являє собою одночасно як систему управління привілеями, так і один із механізмів нетрадиційної конкуренції. Вказаний механізм може формувати дієві стимули до підвищення інноваційної активності співробітників підприємств.

У п'ятому розділі “Прискорення використання потенціалу інноваторів на основі механізмів індустріалізації інноваційного процесу” розглянуто сутність глобального постіндустріально-біфуркаційного середовища та роль у ньому індустріалізації інноваційного процесу, а також принципи та механізм функціонування інноваційних концернів.

У результаті посилення на сучасному етапі глобалізаційних процесів і прискорення науково-технічного прогресу формується глобальне постіндустріально-біфуркаційне середовище. Воно являє собою економічне середовище, де лідируючі позиції в господарському житті починає займати сфера послуг (перш за все, інформаційно-інтелектуальних) та якісні (біфуркаційні) стрибки набувають постійного характеру. Причому постіндустріально-біфуркаційне середовище характеризується комплексною дією ряду факторів, зокрема:

· підвищенням ролі постіндустріальних ресурсів;

· розширенням глобальної економіко-екологічної, техногенної, інноваційної та інформаційної стратифікації в світі, пов'язаної з економічною стратифікацією;

· зростанням ролі реальних ресурсів;

· загостренням конкурентної боротьби як за постіндустріальні, так і за реальні ресурси;

· збільшенням суспільного навантаження на інтегральний ресурс і зростанням нестабільності ноосфери;

· перетворенням якісних стрибків (біфуркацій) на постійно діючий фактор розвитку.

Забезпечення конкурентоспроможності в постіндустріально-біфуркаційному середовищі вимагає як від національних економік, так і від суб'єктів господарювання генерування постійного потоку інновацій і постійного впровадження найкращих інновацій з цього потоку.

Однак вплив інноваційного процесу на розвиток постіндустріально-біфуркаційного середовища в цілому є подвійним і діалектичним. Інноваційний процес поглиблює певні деструктивні аспекти вказаного середовища. В той же час він є основним фактором виживання і забезпечення конкурентоспроможності у даному середовищі, оскільки дозволяє:

· трансформувати постіндустріальні ресурси в конкретні високі технології, які є одним з основних джерел конкурентоспроможності;

· підвищити ефективність використання реальних ресурсів;

· зменшити суспільне навантаження на природне оточуюче середовище;

· давати адекватну відповідь на біфуркаційні виклики.

Причому забезпечити високу конкурентоспроможність здатні суб'єкти, що не просто час від часу створюють та впроваджують інновації, а лише ті з них, які здійснять генерування постійного та щільного потоку інновацій, з якого вибираються найкращі для впровадження. А для створення вказаного потоку необхідні організаційні механізми, що будуються на принципах індустріалізації інноваційного процесу.

Індустріалізація інноваційного процесу -- це створення великих сукупностей інноваторів, об'єднаних у спеціальні відкриті системи, які постійно генерують щільний потік інновацій, що, як правило, опосередковуються через об'єкти інтелектуальної власності. Причому питання про індустріалізацію інноваційного процесу є актуальним не тільки для високорозвинених країн, а й для постсоціалістичних країн, зокрема, України.

У вітчизняній та зарубіжній практиці використовується кілька видів форм індустріалізації інноваційного процесу (бізнес-інкубатори, технопарки і т.д.). Однак усі вони дещо обмежені, бо не забезпечують достатньою мірою можливість передавати на системний рівень ті функції, які самі інноватори вирішити не можуть чи вирішення яких становить для них великі труднощі. Крім того, ці форми не забезпечують істотного зниження інноваційного ризику в ході виконання інноваційної діяльності. Формою індустріалізації інноваційного процесу, що може успішніше вирішувати вказані питання, є інноваційний концерн.

Але інноваційний концерн являє собою не простий, а інтегральний організаційний механізм індустріалізації інноваційного процесу, тобто механізм який певною мірою поєднує в собі переваги крупного та малого бізнесу з точки зору ефективності інноваційного процесу.

Аналіз практики найбільш розвинених країн дозволяє виявити наступні основні тенденції інноваційної діяльності в сфері великого та малого бізнесу:

· найбільші обсяги науково-дослідних робіт концентруються у великих корпораціях;

· малий інноваційний бізнес виявив здатність до генерування значної кількості інновацій (і особливо радикальних);

· незважаючи на те, що малий інноваційний бізнес генерує значну кількість інновацій, до масового споживача вони доводяться крупним капіталом.

В українській економіці спостерігається наступна ситуація. За вітчизняною методологією малі підприємства (з чисельністю до 50 чол.) становили в 2000-2004 рр. від 23 до 30% загальної чисельності підприємств. У той же час кількість великих підприємств (з персоналом понад 1000 працюючих) не перевищувала 8%.

Інноваційна активність у зазначені роки, безперечно, була більшою серед великих підприємств. Так, серед загальної кількості великих підприємств понад 45% здійснювали інноваційну діяльність. Серед малих підприємств аналогічний показник не перевищував 6,5%. Серед загальної кількості підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність, малі становили від 8 до 10%, а великі - на рівні 20%. Безперечним лідером є великий бізнес також у фінансуванні інноваційної діяльності. Великі підприємства в 2004р. серед загальної чисельності підприємств становили 6,1%. Але при цьому вони забезпечували 74,1% фінансування інноваційної діяльності. Для малих підприємств ці показники відповідно становили 29,9% та 0,67%. Великі підприємства в 2000-2004 рр. забезпечували від 70 до 75% всіх власних коштів підприємств, що йшли на фінансування інноваційної діяльності. В свою чергу малі підприємства забезпечували лише від 0,34 до 0,59%.

Досвід інноваційної діяльності в сфері вітчизняного великого та малого бізнесу засвідчує, що малий бізнес не проявив поки високої інноваційної активності (на відміну від малих підприємств розвинених країн), хоча вона поступово підвищується. Водночас найбільші обсяги фінансування інноваційної діяльності, як і найбільші обсяги виробництва інноваційної продукції сконцентровані в сфері великого бізнесу (що цілком відповідає світовим тенденціям).

Важливо відзначити, що не потрібно абсолютизувати з точки зору забезпечення ефективності інноваційного процесу ні великий, ні малий бізнес: кожен із них має суттєві переваги у вказаній сфері, що значною мірою взаємодоповнюють одна одну, але також має і недоліки. Крім того, можна говорити про принцип “дзеркальності” (зворотності): те, що є перевагою великого бізнесу в сфері ефективності інноваційного процесу - є недоліком малого, і навпаки.

Дані закономірності, на наш погляд, є методологічним фундаментом для побудови інтегральних форм організації інноваційного процесу, тобто форм, які б дозволили найбільше поєднати переваги великого і малого бізнесу, максимально уникнувши при цьому їх недоліків.

Розроблені основи однієї з інтегральних (симбіозних) організаційних форм індустріалізації інноваційного процесу - інноваційного концерну. У цілому він являє собою форму добровільної кооперації суб'єктів прикладної наукової діяльності та інноваторів, що здійснюється на основі певних принципів і за допомогою конкретного механізму і спрямована на оптимізацію виконання прикладних науково-дослідних робіт та інноваційних проектів. Інноваційний концерн характеризується багатоваріантністю модифікацій і підґрунтям його функціонування є ряд основних і додаткових організаційних принципів.

Розглянуті структура та одна з модифікацій механізму функціонування концерну, а також описані його переваги в порівнянні з іншими організаційними формами інноваційного процесу. Вказані переваги полягають у створенні стимулів до пришвидшення і здешевлення виконання інноваційних проектів, а також у формуванні на рівні концерну корпоративно-конкурентного середовища. Воно дозволяє певною мірою поєднати концентрацію і спеціалізацію, монопольні та конкурентні засади управління в концерні.

ВИСНОВКИ

Проведені у дисертації всебічні дослідження теоретичних, методологічних і практичних аспектів функціонування організаційно-економічних механізмів використання потенціалу інноваторів дають можливість дійти наступних висновків.

1. Інноватор в умовах посилення постіндустріальних чинників розвитку перетворюється в головну діючу особу інноваційного процесу, оскільки він виробляє нові знання і на їх базі інновації, що стають основним конкурентним ресурсом в сучасних умовах. Всіх інноваторів можна розділити на дві основні групи: індивідуальні та колективні. Група індивідуальних інноваторів складається з фізичних осіб, що працюють за наймом на підприємстві (наймані інноватори) та з фізичних осіб, які не працюють за наймом (вільні інноватори). Колективні інноватори складаються з юридичних осіб - інноваторів та автономних інноваторів.

2. В сучасних умовах, для забезпечення високої конкурентоспроможності, підприємства повинні використовувати стратегією інноваційного прискорення. Її метою є створення на виробництві щільного постійного, високодиверсифікованого потоку інновацій за рахунок використання креативного ресурсу його співробітників. В цілому вказана стратегія базується на системному використанні ряду принципів, зокрема: підвищення вартості інтелектуального капіталу; інноваційної тотальності; інноваційної відкритості; збереження та постійного моніторингу інноваційних пропозицій співробітників; надання адекватної матеріальної винагороди інноваторам; стимулювання інноваційної діяльності; інноваційної елітарності; інноваційного кооперування. Головні елементи стратегії інноваційного прискорення використовуються на окремих вітчизняних підприємствах.

3. Для підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств необхідно формувати крупні науково-дослідні та виробничо-інноваційні структури із децентралізованими, м'якими системами управління. Основні підходи до управління цими структурами реалізуються через принцип регульованої приватної ініціативи інноватора, який полягає в тому, що інноватору надається три типа прав: у будь-який момент на власний розсуд висувати і незалежно реєструвати інноваційні пропозиції і на їх основі ініціювати розробку науково-дослідних, інноваційних проектів; бути співвласником об'єктів інтелектуальної власності (створених його працею) на основі організаційно-економічних механізмів спільного сумісного і спільного часткового володіння з передачею права користування; залучати для реалізації науково-дослідних та інноваційних проектів ресурси як із підрозділів, де він працює безпосередньо, так і з інших підрозділів своєї фірми.

4. В дисертації розроблено технологію інноваційного розвитку суб'єктів господарювання як організаційно-економічний механізм, що спрямований на всебічну акумуляцію, моніторинг та постійне використання креативного потенціалу інноваторів. Зазначена технологія складається з наступних підсистем: механізму незалежної реєстрації і створення банку ідей на підприємстві; розробки на базі найкращих ідей співробітників закінчених інноваційних продуктів на основі формування внутрішніх венчурів; механізмів спільного сумісного та спільного часткового володіння на службову інтелектуальну власність з передачею права користування; системи управління привілеями, заснованої на методі „інноваційної номенклатури” і спрямованої на стимулювання інноваційної активності.

5. Між мотиваційними інтересами інноватора та роботодавця в галузі володіння службовою інтелектуальною власністю існують суттєві протиріччя, які можуть привести до вкрай негативних наслідків (гальмування інноваційної діяльності, розвитку “чорного” ринку інтелектуальної власності, підпільної науки, інтелектуальних диверсій і т.д.). Для ліквідації або мінімізації цих протиріч запропоновано основні підходи до соціального партнерства в інтелектуальній сфері.

6. У будь-якій ринковій та перехідній економіці є сфери і галузі господарювання, де з об'єктивних причин не можуть функціонувати механізми традиційної ринкової конкуренції. Щоб запобігти виникненню стагнаційних явищ, у вказаних сферах необхідно шукати і впроваджувати штучні замінники традиційної конкуренції і, зокрема, штучно організовувати нетрадиційну конкуренцію. Нетрадиційна (штучна) конкуренція - це система змагальності, що не є органічною складовою ринкового механізму, створюється й організується штучно відповідно до певних, заздалегідь сформованих правил. Розроблені загальні система та механізм нетрадиційної конкуренції.

7. Системи управління привілеями являють собою могутній економічний та соціально-психологічний інструмент сучасного менеджменту, який створює сильні мотиваційні стимули для підвищення ефективності діяльності індивідуума і, зокрема, співробітників підприємств. Однак вказані системи можуть з позитивних економічних механізмів перетворитися на негативні, коли немає або чітко не дотримується об'єктивний критерій відповідно до якого надаються привілеї.

8. В сучасних умовах розвитку виникає глобальне постіндустріально-біфуркаційне середовище, яке формується в результаті комплексної дії ряду факторів, зокрема: підвищення ролі постіндустріальних та реальних ресурсів; розширення глобальної економіко-екологічної, техногенної, інноваційної та інформаційної стратифікації в світі, пов'язаної з економічною стратифікацією; загострення конкурентної боротьби як за постіндустріальні, так і за реальні ресурси; збільшення суспільного навантаження на інтегральний ресурс і зростання нестабільності ноосфери; перетворення якісних стрибків (біфуркацій) на постійно діючий фактор розвитку. Причому забезпечити високу конкурентоспроможність у вказаному середовищі можливо лише за рахунок індустріалізації інноваційного процесу, яка передбачає створення великих сукупностей інноваторів, об'єднаних у спеціальні відкриті системи, що постійно генерують щільний потік інновацій.

9. Аналіз практики найбільш розвинених країн дозволяє виявити наступні основні закономірності інноваційної діяльності в сфері великого та малого бізнесу: найбільші обсяги науково-дослідних робіт концентруються у великих корпораціях; малий інноваційний бізнес виявив здатність до генерування значної кількості інновацій (і особливо радикальних), але доводяться вони до масового споживача переважно крупним капіталом. Досвід інноваційної діяльності в сфері вітчизняного великого та малого бізнесу засвідчує, що малий бізнес не проявив поки високої інноваційної активності (на відміну від малих підприємств розвинених країн). Водночас найбільші обсяги фінансування інноваційної діяльності, як і найбільші обсяги виробництва інноваційної продукції сконцентровані в сфері великого бізнесу (що цілком відповідає світовим тенденціям).

10. З точки зору ефективності інноваційного процесу найбільш раціональними є інтегральні форми його організації, тобто форми, які дозволяють поєднати переваги великого і малого бізнесу в сфері інноваційної діяльності. Розроблені принципи, структура та одна з модифікацій механізму функціонування інноваційного концерну, як інтегральної форми індустріалізації інноваційного процесу.

11. Технопарки виявили в економіці України значну ефективність. Це відбулося переважно за рахунок того, що існував спеціальний режим інноваційної діяльності, який створював потужні мотиваційні стимули для реалізації інноваційних ініціатив. Ліквідація або обмеження спеціального режиму інноваційної діяльності технопарків може призвести до того, що більшість з них просто припинить своє існування, а решта змінить профіль діяльності на менш ризиковий ніж інноваційна.

12. У сфері використання масової творчої активності через механізми раціоналізаторства в останні роки сформувався ряд негативних тенденцій, зокрема: зменшення чисельності винахідників, раціоналізаторів та кількості використаних раціоналізаторських пропозицій; в цілому не сприятлива галузева структура використання раціоналізаторських пропозицій та ін. Для забезпечення найбільш ефективного використання креативного ресурсу співробітників підприємств необхідно переходити до більш широких систем використання творчого потенціалу - незалежної реєстрації ідей на підприємстві.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

Галиця І.О. Потенціал інноваторів: механізми використання. - Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2005. - 298 с. - 14,52 д. а.

Публікації у наукових фахових виданнях

1. Галица И.А. Эффективность инновационного процесса в сфере крупного и малого бизнеса // Економіка промисловості. - 1999. - № 4. - С. 67-71. - 0,32 д. а.

2. Галица И. Некоторые аспекты экономической политики на современном этапе // Экономика Украины. - 2000. - № 4. - С. 39-43. - 0,31 д. а.

3. Галиця І. Про поточні та довгострокові аспекти розвитку в руслі політики економічного зростання // Збірник наукових праць ІСЕМВ НАН України. - 2000. - Вип. 28. - К.: ІСЕМВ НАН України. - С. 15-19. - 0,28 д. а.

4. Галиця І. Комерціалізація інтелектуальної власності та прикладних наукових досліджень // Економіка України. -- 2001. -- № 2. -- С.63-66. - 0,51 д. а.

5. Галица И.А. Индустриализация науки в глобально-постиндустриальной среде развития // Экономические инновации. - Вып.12 - Одеса: ІПРЕЕД НАН України. - 2001 - С.42-46. - 0,28 д. а.

6. Галиця І.О. Особливості відтворення та інноваційного процесу в сучасних умовах // Статистика України. - 2001. - №4. - С.47-53. - 0,60 д. а.

7. Галица И.А. Инновационная номенклатура и обеспечение конкурентоспособности фирм // Экономика промышленности. Экономика Украины в трансформационный период: Сб. Науч.тр. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001. - С. 379-387. - 0,35 д. а.

8. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин // Економіка України. - 2002.- №6.-С.52-58. - 0,57 д. а.

9. Галиця І.О. Інноваційний розвиток як фактор стабілізації ноосфери // Проблеми раціонального використання соціально - економічного та природно - ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Зб. наук. праць. - 2003. - Вип. ІХ. - №1. - Луцьк: ЛДТУ. - С.10-25. - 0,87 д. а.

10. Галиця І.О. Основні сутнісні ознаки поняття “інновація” // Економіка промисловості. - 2003. - №2. - с. 124 -133. - 0,74 д. а.

11. Галиця І. Інноваційний та екологічний розвиток після 50-х років ХХ століття // Регіональна економіка. - 2003. - №3. - С.26-34. - 0,64 д. а.

12. Галиця І.О. Інноваційний та екологічний розвиток до 50-их років ХХ століття // Проблеми раціонального використання соціально - економічного та природно - ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Зб. наук. праць. - 2003. - Вип. ІХ. - Луцьк: ЛДТУ. - №4. - С.15-25. - 0,60 д. а.

13. Галица И.А. Права на интеллектуальную собственность, созданную немными работниками, и инновационнный процесс на промышленном предприятии // Экономика и право. - 2004. - №1.- С. 65-75. - 1,18 д. а.

14. Галиця І.О. Нетрадиційна (штучна) конкуренція: система та основні напрями застосування // Економіка та право. - 2004. -№3. - С. 57-63. - 0,61 д. а.

15. Галиця І.О. Управління привілеями як один із механізмів менеджменту // Економіка промисловості. - 2004.- №4. - С. 28-32. - 0,36 д. а.

16. Галиця І.О. Венчурна діяльність в розвинутих країнах: суттєві моменти функціонування // Механізм регулювання економіки. - 2004. - №4. - С. 95-104. - 0,64 д. а.

17. Галиця І.О. Система інтересів найманих інноваторів і роботодавців в галузі використання службової інтелектуальної власності // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія “Економіка”. - 2005. -Вип. 17. - С. 118-126. - 0,86 д. а.

18. Галиця І.О. Основні зміни у механізмах активізації і використання творчого потенціалу співробітників підприємств розвинутих країн наприкінці ХХ століття // Вісник Донецького університету. Серія В “Економіка і право”. - 2005. - №1.- С. 66-71. - 0,46 д. а.

19. Галиця І.О. Створення банку ідей співробітників як конкурентний ресурс підприємства // Регіональна економіка. - 2005. - №1. - С. 66-75. - 0,60 д. а.

20. Галиця І.О. Методологічні підходи до визначення поняття “інновація” // Проблеми раціонального використання соціально - економічного та природно - ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції. Зб. наук. праць. - 2005. - Вип. ХІ. - №1. - Рівне: НУВГП. - С.31-39. - 0,39 д. а.

21. Галиця І.О. Проблеми формування та розвитку венчурної діяльності в економіці України // Механізм регулювання економіки. - 2005. - №1. - С. 66-76. - 0,78 д. а.

22. Галиця І.О. Механізми розробки і впровадження інновацій в розвинутих країнах // Економіка та право. - 2005. - №2.- С. 49-56. - 0,88 д. а.

23. Галиця І.О. Основні тенденції розвитку раціоналізаторства в Україні // Економіка промисловості. - 2005.- №3. - С. 64-70. - 0,40 д. а.

24. Галиця І.О. Механізми функціонування технопарків та бізнес-інкубаторів // Економіка промисловості. - 2005.- №4. - С. 22-32. - 0,76 д. а.

25. Галиця І.О. Інноваційний сектор економіки: напрямки розвитку // Вісник Хмельницького національного університету. Серія “Економічні науки”. - 2005. - Т. 2. - №6. - С. 145-150. - 0,49 д. а.

26. Галиця І.О. Науково-інноваційні структури великих підприємств: напрями трансформації // Проблеми науки. - 2005. - №11. - С. 14-19. - 0,57 д. а.

27. Галиця І.О. Концептуальні підходи до стратегії інноваційного розвитку суб'єктів господарювання // Проблеми науки. - 2006. - №8. - С. 14-21. - 0,66 д. а.

28. Галиця І.О. Інновації та якісні стрибки // Механізм регулювання економіки. - 2006. - №1. - С. 194-196. - 0,18 д.а.

Інші публікації по темі дисертації

29. Галиця І. Додаткові джерела фінансування науки // Вісник НАН України - 1995. - № 3-4. - С. 23-24. - 0,15 д. а.

30. Галица И.А. Развитие малого инновационного бизнеса в крупных городах // В сб. докл. и тез. Междунар. науч.-практ. семинара. “Проблемы развития современного города” (11-12 января 1996г., Донецк).- Донецк: Ин-т экон.-прав. исследований НАН Украины .- 1996. - С. 152-154. - 0,15 д. а.

31. Галица И. Предпринимательские сети и подходы к их формированию в сельськохозяйственном производстве // Экономика Украини. - 1996. - № 4. - С. 87-89. - 0,25 д. а.

32. Галица И.А. Организация и функционирование инновационных концернов / Материалы Междунар. науч.-практ. конф. “Проблемы инвестиционного менеджмента в Украине” //Приложение № 2 к журналу “Персонал”. - 2000. -№ 1. - С. 75-78. - 0,3 д. а.

33. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Поглиблення економічних реформ і рецепти зростання. Мат. 9-го засід. “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” 14 березня 2000р. - К.: КС “БЕТ”, 2000. - С.26-29. - 0,25 д. а.

34. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Від тактики “нічного сторожа” до стратегії держави-реформатора. Мат. 10-го засід. “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” 1 червня 2000р. - К.: КС “БЕТ”, 2000. - с.30-31. - 0,1 д. а.

35. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Платіжна криза в Україні та економічне зростання. Мат. 11-го засід. “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” 11 жовтня 2000р. - К.: КС “БЕТ”, 2000. - С.35-37. - 0,2 д. а.

36.

Галица И.А. Коммерциализация прикладной науки в постсоциалистических странах: проблемы и перспективы // Тез. докл. межд. конгр. “Наука и образование на пороге ІІІ тысячелетия” (3-6 октября 2000г., Минск). - в 2-х кн. - Кн. 2. - Мн., 2000 - С. 200-201. - 0,1 д. а.

37. Галица И.А. Эффективные формы организации инновационного бизнеса в частном и государственном секторах промышленности // Мат. наук. - практ. конф. “Соціополіс в Україні: від ідеї до практичного втілення” 1-2 листопада 2000р. - К.: УЕР, 2000. - С. 40-42. - 0,15 д. а.

38. Вітчизняний інноваційний ринок варто “розігріти” державним стимулюванням (Інтерв'ю с І.О. Галицею) // Світ. - грудень 2000р. - № 45-46. - С.7. - 0,1 д. а.

39. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Національний інвестиційний потенціал як фундамент економічного зростання в Україні. Мат. 13-го засід. “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” 7 лютого 2001р. - К.: КС “БЕТ”, 2001. - С.32-35. - 0,2 д. а.

40. Галиця І.О. Розвиток інформаційно-інтелектуальних ресурсів як один із стратегічних пріоритетів державної економічної політики // Мат. ІІ міжнар. наук.-практ. конф. “Інформація, аналіз, прогноз - стратегічні важелі ефективного державного управління”. - К.: УкрІНТЕІ, 2001. - С. 82-84. - 0,1 д. а.

41. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Економіка України у 2001 році: здобутки та втрати. Зб. наук. ст. - К.: Сатсанга, 2002. - С.90-92. - 0,2 д. а.

42. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Малий і середній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні. Зб. наук. ст. - К.: Альтерпрес, 2002. - С.104-106. - 0,15 д. а.

43. Галиця І.О. Виступ на засіданні “круглого столу” “Безпека економічних трансформацій” // Перспективи інноваційного розвитку Україні. Зб. наук. ст. - К.: Альтерпрес, 2002. - С.150. - 0,05 д. а.

44. Галиця І.О. Наукова та інноваційна складові забезпечення конкурентоспроможності // Мат. ІІІ междунар. науч.-практ. конф. “Информация, анализ, прогноз - стратегические рычаги эффективного государственного управления”. - К.: УкрИНТЭИ, 2002. - С. 116-117. - 0,1 д. а.

45. Галиця І.О. Інноваційний процес та проблеми збереження природного оточуючого середовища // Тез. доп. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку”, - К.: ІЕПр НАН України, 2002, С. 27-28. - 0,1 д. а.

46. Галиця І.О. Соціальна політика в контексті моделі реформ // Економіка промисловості. - 2002. - №1.- С.123-125. - 0,25 д. а.

47. Галица И. Планирование - не пережиток административно-командной системы, а требование времени // Фондовый рынок.- 23 июня 2003г. - №24. - С. 18-19. - 0,1 д. а.

48. Галиця І.О. Що ж таке інноваційний розвиток? // Фондовый рынок.- 10 октября 2003г. - №38. - С. 21-22. - 0,1 д. а.

49. Галиця І.О. Організаційні механізми інноваційного процесу та ефективне природокористування / За мат. наук.-практ. конф. “Ефективне використання природно-ресурсного потенціалу як чинник оптимізації просторового розвитку регіонів” // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Природно-ресурсний потенціал в системі просторового розвитку. Зб. наук. праць. Вип. 2 (XLVI). - Львів: ІРД НАН України, 2004. - С. 148-150. - 0,2 д. а.

50. Галица И., Шевченко Н. Научно-инновационные процессы в Украине: контуры управления // Інвестиції: практика та досвід. - 17 червня 2005р. - №11. - С. 10-11. - 0,15 д. а. (особистий внесок здобувача: підходи до системи управління науково-інноваційним потенціалом - 0,075 д.а.).

51. Галица И.А. Интеллект: эффективное использование - ключ к успеху // Фондовый рынок.- 6 января 2006г. -№1. - С. 30-31. - 0,1 д. а.

52. Галиця І.О. Найманий інноватор як основний елемент національної інноваційної системи // Інвестиції: практика та досвід. - 21 березня 2006р. - №5. - С. 22-23. - 0,1 д. а.

Размещено на Allbest.ru