Фінансове стимулювання інноваційного розвитку України

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Фінансове стимулювання інноваційного розвитку України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми.

Перехід економіки до інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації економіки, нерозвинутості системи державного регулювання і практичної відсутності налагодженої системи використання ринкових механізмів та інструментів є досить складним і суперечливим процесом. Україна почала формувати національну інноваційну систему на підґрунті економічних відносин адміністративно-розпорядчого типу з притаманними їм формами централізованого фінансування освіти і науки, розподілу кредитних ресурсів, здійснення науково-технічної діяльності суб'єктами господарювання. Використання цих механізмів посилило принципову несумісність потреб переходу економіки на інноваційний шлях розвитку і фінансових можливостей централізованих ресурсів держави, що і обумовило занепад науково-технічної та інноваційної сфери. І лише в останні роки загострюється увага представників владних структур, науковців, підприємців, фінансистів до проблем активізації інноваційної діяльності, пошуку форм реалізації синергійних ефектів на об'єднання фінансових, матеріальних, трудових та інтелектуальних ресурсів для цілеспрямованого впливу на перехід до інноваційного розвитку.

Ринкова трансформація економіки України, формування самовідтворювальних джерел економічного зростання обумовлює необхідність докорінних перетворень у фінансових відносинах, методах державного і ринкового фінансового стимулювання переходу до інноваційного розвитку. Розробка концепції фінансового стимулювання інноваційного розвитку, механізму впливу фінансових інструментів вимагає обґрунтування методологічних основ посилення стимулюючої функції бюджетно-податкової політики, реалізації грошово-кредитної політики сприяння економічному зростанню на основі створення і функціонування національної інноваційної системи. Аналіз існуючих теоретичних підходів і розробка методології дослідження інноваційної складової економічного зростання, виявлення суперечностей становлення інноваційної системи в транзитивній економіці повинен слугувати науковим підґрунтям для визначення методів державного фінансового регулювання інноваційної сфери, обґрунтування шляхів посилення стимулюючого впливу фінансового механізму на інноваційну діяльність підприємств.

Теоретико-методологічні основи дослідження фінансових відносин, використання фінансових методів стимулювання розвитку виробництва на основі інновацій були закладені у працях таких відомих зарубіжних економістів, як: Р. Дорнбуш, Дж. Кейнс, А. Лаффер, В. Лундвалл, Р. Нельсон, Д. Норт, І. Фішер, М. Фрідман, С. Фрімен, Ф. Хайєк, Р.Ф. Харрод, Дж. Ходжон, Р. Шмалензі, Й. Шумпетер та інших. Значний внесок у розробку теорії фінансового стимулювання інноваційного розвитку в постсоціалістичних країнах зробили такі вчені, як: Л. Абалкін, П. Завлін, С. Ільєнкова, Н. Іванова, В. Іноземцев, Г. Ковальов, Ю. Морозов та інші.

Питанням теорії та практики впливу фінансів на економічне зростання, активізацію інноваційної діяльності присвячено наукові праці вітчизняних вчених-економістів В. Александрової, Ю. Бажала, Л. Безчасного, І. Бланка, А. Гальчинського, В. Гейця, В. Голікова, Я. Жаліла, Б. Кваснюка, М. Крупки, І. Лютого, В. Мельника, С. Онишко, А. Пересади, В. Сизоненка, А. Соколовської, В. Федосова, А. Філіпенка, А. Чухна.

Проте податково-бюджетна і грошово-кредитна політика, інвестиційне забезпечення інновацій, бюджетне фінансування науково-технічної сфери, макро- і мікроекономічні перетворення, пов'язані з переходом на інноваційну модель економічного зростання, розглядаються переважно як самостійні напрями впливу на процеси, що відбуваються в інноваційній сфері. Відсутні праці, в яких би комплексно розглядались проблеми фінансового стимулювання суб'єктів господарювання до інноваційного розвитку, подолання всезростаючого технологічного розриву між національною інноваційною системою і системами країн з постіндустріальною економікою.

Наведене свідчить про актуальність та важливість дослідження зазначеної проблеми, що і зумовило вибір теми дисертації, її логіку та структуру.

Автором дисертації в межах даної теми розроблено теоретичні засади взаємодії бюджетно-податкової і грошово-кредитної політики стимулювання інновацій та обґрунтовані практичні рекомендації щодо диверсифікації джерел фінансування інноваційної діяльності в умовах транзитивної економіки.

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є розробка теоретичних засад фінансового забезпечення інноваційних процесів і практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму комплексної дії фінансових стимулів переходу до інноваційного розвитку.

Реалізація поставленої мети здійснювалась шляхом вирішення таких завдань:

– визначити теоретико-методологічні основи дослідження фінансових чинників інноваційної складової економічного зростання;

– виявити та систематизувати економічні суперечності та особливості еволюції національної інноваційної системи в умовах ринкової трансформації;

– розкрити роль фінансових стимулів у системі регулюючих механізмів інноваційного розвитку;

– визначити функції і можливості участі держави у формуванні фінансового механізму функціонування інноваційної сфери;

– поглибити сутність та оцінити вплив фінансового стимулювання на соціально-економічну політику інноваційного розвитку;

– обґрунтувати необхідність посилення стимулюючої функції бюджетно-податкової політики в інноваційних процесах;

– розкрити особливості грошово-кредитної політики сприяння інноваційному розвитку;

– обґрунтувати практичні рекомендації щодо диверсифікації джерел фінансування інноваційної діяльності підприємств з метою стимулювання технологічних нововведень;

– розкрити можливості удосконалення банківського кредитування інноваційних проектів у сучасних умовах та сформулювати пропозиції щодо їх практичної реалізації;

– розробити теоретичні підходи щодо удосконалення фінансового механізму стимулювання інноваційної діяльності та сформулювати принципи практичної реалізації основних напрямів.

Об'єктом дослідження є система економічних відносин у контексті фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади формування системи фінансового стимулювання інноваційного розвитку вітчизняної економіки.

Методи дослідження.

У процесі підготовки дисертації використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: системного, загальнотеоретичного, еволюційного підходу до осмислення об'єктивних умов переходу до інноваційної моделі економічного зростання (розділ 1, підрозділ 1); діалектичний метод, що включає цілісний системний підхід до аналізу при виявленні суперечностей становлення інноваційної системи в транзитивній економіці, з'ясуванні ролі та функцій фінансових стимулів у регулюванні інноваційного розвитку (розділ 1, підрозділи 2, 3); логічного аналізу при визначенні стимулюючого впливу бюджетно-податкової і грошово-кредитної політики на інноваційний розвиток (розділ 2, підрозділи 1, 2), участі держави у формуванні фінансових механізмів інноваційного розвитку (розділ 2, підрозділ 3); методу статистичних групувань при виявленні стимулюючого впливу фінансового механізму на активізацію інноваційної діяльності підприємств (розділ 3, підрозділи 1, 2, 3).

Теоретичною та методологічною основою даного дисертаційного дослідження стало опрацювання та творче переосмислення зарубіжних та вітчизняних теорій з проблем фінансового стимулювання інноваційного розвитку, аналіз економічної політики в умовах транзитивної економіки.

Інформаційну основу дослідження склали: законодавчі та нормативно-правові акти України, офіційні матеріали й документи Державного комітету статистики України, науково-дослідних організацій, монографії та періодичні публікації вітчизняних та зарубіжних авторів.

Наукова новизна одержаних результатів.

Полягає у розробці теоретичних засад фінансового стимулювання переходу економіки України до інноваційного розвитку та практичних рекомендацій щодо використання фінансових механізмів та інструментів стимулюючого впливу на науково-технічну та інноваційну діяльність. До найбільш вагомих наукових результатів дослідження належать:

– вперше:

– визначено функції держави щодо реалізації інноваційної складової економічного зростання (інституційне забезпечення інноваційної діяльності; розробка довгострокової селективної науково-технічної та інноваційної політики; стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності; сприяння створенню інноваційної інфраструктури; покращання інвестиційного клімату); встановлено, що їх виконання створить підґрунтя для ефективного використання фінансових важелів і механізмів стимулювання взаємодії фінансового, промислового та інтелектуального капіталу у проведенні наукових досліджень, створенні інноваційного продукту та його впровадженні у виробництво;

– одержали подальший розвиток:

– визначення суперечностей еволюції національної інноваційної системи: між необхідністю переходу на інноваційний шлях економічного розвитку як умовою економічного і суспільного прогресу і відсутністю адекватного інституційного та фінансового забезпечення такого переходу; між необхідністю нагромадження інтелектуального потенціалу нації та розвитком негативних тенденцій в науковій і освітній сферах, пов'язаних із неоднозначністю процесів їх ринкової трансформації; сформульовано наукові підходи до їх розв'язання з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів;

– обґрунтування основних складових фінансової політики держави щодо інноваційної діяльності, яка включає два напрями: пріоритетне державне фінансування науково-технічних розробок інноваційного характеру і фінансове стимулювання суб'єктів підприємницької діяльності за умови використання ними фінансових ресурсів на впровадження інновацій;

– пропозиції щодо підвищення ефективності фінансового механізму стимулювання інноваційної діяльності підприємств шляхом диверсифікації джерел фінансових ресурсів, удосконалення банківського кредитування інноваційних проектів, активізації венчурного фінансування інноваційного розвитку;

– удосконалено:

– обґрунтування необхідності розширення спектру податкових пільг на проведення досліджень і розробок шляхом зменшення оподатковуваного прибутку інноваційно активних суб'єктів господарювання; застосування податкової знижки від загальної суми інвестицій інноваційного характеру; надання податкових пільг для іноземних партнерів спільних підприємств, що фінансують проведення перспективних досліджень і розробок, освоєння новітніх технологій та наукомісткої продукції вітчизняних підприємств;

– алгоритм проведення заходів щодо реалізації грошово-кредитної політики, спрямованої на стимулювання інноваційного розвитку; визначено можливості переходу до інноваційної моделі зростання на етапі трансформаційних змін - через перерозподіл наявних грошових ресурсів, а в подальшому, на етапі макроекономічної стабілізації, - через збільшення рівня інвестицій у ВВП, обсягів довгострокового кредитування, регулювання динаміки відсоткових ставок;

– методику організації механізму венчурного фінансування інноваційного розвитку та обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до законодавства України щодо визначення понять “венчурний фонд”, “венчурний капітал”, “венчурні інвестиції”, а також розроблено пакет пільг для венчурних інвесторів.

Практичне значення результатів дослідження.

Полягає в тому, що зроблені в дисертації теоретичні узагальнення і висновки щодо формування системи фінансового стимулювання переходу економіки України до інноваційного розвитку складають внесок у теорію економічного зростання, теорію фінансів та концепцію ринкової трансформації і доведені до рівня методологічних розробок і практичних рекомендацій. Вони призначені для використання при опрацюванні методів державного фінансового регулювання інноваційної сфери, програм удосконалення участі держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу, удосконалення банківського кредитування інноваційних проектів. Вони були використані у Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України при виконанні теми “Фінансовий механізм державного інвестування інноваційного розвитку” (№ ДР 0103U007348) Комплексного тематичного плану науково-дослідних робіт Міністерства фінансів України затвердженого від 23.12.2004 року №808 (довідка №77000-14/0510 від 20.10.2005 р.); у навчальному процесі при викладанні курсів “Економічна теорія”, “Державне регулювання економіки”, “Макроекономіка”, “Економіка і організація інноваційної діяльності”, “Ринок фінансових послуг” в Інституті менеджменту та економіки “Галицька академія” (довідка №02-01/280 від 21.11.2005 р.); у комерційному банку “Прикарпаття” при кредитуванні інноваційно активних підприємств (довідка №28-2/1811 від 11.11.2005 р.).

Особистий внесок здобувача.

Основні наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертаційного дослідження.

Основні положення та результати даної роботи доповідалися на науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Європейський університет, м. Київ, 2003р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть”(Інститут економіки і підприємництва, м. Тернопіль, 2003р.), Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2004р.), Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми організації і управління економікою регіону в умовах самоврядування” (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, 2005р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону” (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці, 2005р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Мотивація інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств та ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС” (Хмельницький національний університет, м. Хмельницький, 2005р.), Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми та перспективи розвитку фінансової системи України” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2005р.).

Публікації.

За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 3,6 д.а., з них 5 - у фахових виданнях (загальний обсяг 2,5 д.а.) та у збірниках матеріалів конференцій - 5.

Структура та обсяг дисертаційної роботи.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (205 найменувань) і 9 додатків. Роботу викладено на 187 сторінках. Текст містить 18 таблиць, 9 рисунків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, а також визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення результатів, отриманих автором.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження фінансових чинників інноваційного розвитку” розкрито сутність інноваційної моделі економічного розвитку, визначено суперечності становлення інноваційної системи в транзитивній економіці, визначено функції держави у формуванні механізмів розвитку інноваційного потенціалу.

Систематизація наукових поглядів щодо розвитку теорії інновацій різними школами економічної теорії дозволила виявити, що в межах класичної економічної теорії були досягнуті важливі успіхи у дослідженні ролі технічного прогресу у тих формах, які були притаманні економічному розвитку періоду зародження капіталізму. Але ціла низка теоретичних і практичних проблем технічного прогресу, ролі оновлення основного капіталу у відтворенні суспільного продукту не були з'ясовані. У представників неокласичного підходу спостерігається діаметральна оцінка ролі науки та технологій в економічному зростанні: від її ігнорування до беззаперечного визнання.

У представників інституціоналізму вплив новітніх технологій, змін у науці та техніці на соціально-економічні явища і процеси визнається як центральна характеристика економічного розвитку, засіб трансформації економічних систем. Взаємодія інституціональних структур та технологій за їх оцінкою забезпечує більш високу ефективність ринків, відносно низькі трансакційні витрати. Внесок інституціоналістів полягає в обґрунтуванні необхідності формування середовища, яке б визначалось законодавчими, організаційними та економічними факторами, що сприяють інноваційному розвитку і відповідно економічному зростанню.

Згідно кейнсіанського підходу доведена необхідність активного державного втручання в економіку і запропоновано набір різноманітних фінансових інструментів регулювання. І хоча Дж. М. Кейнс не розглядав інновації як умову ефективності інвестицій, його пропозиції щодо використання грошово-кредитних і бюджетних інструментів, заходів макроекономічного регулювання мають безперечний позитивний зміст і в конкретних умовах довели свою перспективність.

Проаналізовано теорію технічних нововведень і зростаючого попиту, згідно з якою швидке зростання вкладень у науку, створення нових технологій, вдосконалення системи виробництва зумовлюють зростання доходу на кожну одиницю виробничих витрат, що дозволило зробити висновок про вплив НТП не тільки на темпи економічного зростання, але й на якісні параметри господарської системи країни - прискорення зростання ВВП на душу населення, продуктивність живої та уречевленої праці, позитивні структурні зрушення і модернізацію життя, розвиток процесів інноваційно-технічної міжнародної інтеграції.

Виявлено, що на противагу неокласичній школі, інноваційна теорія Й. Шумпетера розглядає інновації як чинник одночасного економічного зростання і нестабільності економічної системи, її виходу із урівноваженого стану. На цій основі були зроблені висновки про те, що наука як продуцент інновацій органічно вмонтована в економічні процеси, що відбуваються у межах держави. У роботах представників концепції національних інноваційних систем розвинуті положення про конкуренцію на підґрунті інновацій і наукових розробок як головного чинника економічної динаміки; визнання особливої ролі знань в економічному розвитку; визначення інституційного контексту інноваційної діяльності як чинника, що безпосередньо впливає на її зміст і структуру.

Звертається увага, що в кожній із зазначених теоретичних шкіл йдеться про різні аспекти інноваційного розвитку, а погляди їх представників взаємно доповнюють одне одного, розкривають ті чи інші аспекти джерел і умов економічного зростання. Водночас наведені концептуальні підходи не є вичерпними і системними, здатними слугувати надійним методологічним підґрунтям для пояснення складних процесів інноваційного розвитку у кожній конкретній ситуації.

З метою подолання цього недоліку в роботі здійснено спробу систематизувати суперечності у становленні національної інноваційної системи України. Передусім, це стосується наукового і технологічного потенціалу господарської системи країни, який характеризується тривалою стагнацією, збільшенням зношеності основних фондів і виробничої інфраструктури. Зниження інноваційної активності промислових підприємств суперечить світовим тенденціям розвитку. На виконання НДДКР кошти витрачало лише кожне четверте з інноваційних підприємств, при цьому більш інноваційно активними були великі підприємства: їхня частка серед підприємств з чисельністю працюючих 10-25 тис. осіб становила 75%, тоді як з чисельністю 100-200 осіб - лише 15,4%. Доведено, що суперечність становлення національної інноваційної системи пов'язана з проблемою формування і використання інтелектуального капіталу, знаходиться в площині між потребами його залучення і реальними можливостями. Недосконалість нормативно-правової бази науково-технічної та інноваційної діяльності, відсутність дієвих механізмів захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності при гострій потребі в їх застосуванні ускладнює формування національної інноваційної системи. Виявлені суперечності стримують процес трансформації результатів інтелектуальної діяльності у прибуткову виробничу діяльність через її ринкову оцінку.

Показано, що Україна має досить потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій, зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектору в сектор короткострокових фінансових операцій.

Відсутність ефективного механізму фінансового стимулювання позначається на показниках інноваційної діяльності, про що свідчать дані, наведені в табл. 1.

Таблиця 1. Основні показники інноваційної діяльності підприємств в Україні у 2000-2004 рр.

Розраховано за: Наукова та інноваційна діяльність в Україні за 2004 р. Стат. збірник. К.: Державний комітет статистики України, 2005. - С. 188, 197.

Збереження наукового потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки вимагає зміни значення показника частки високотехнологічних видів діяльності в структурі ВВП. Україна домінує дотепер у галузях, які належать до 3-го технологічного укладу, а за рахунок розвитку технологій, закладених у ньому, країна отримує переважну частку фінансових ресурсів. За випуском продукції вищі технологічні уклади - 5-й і 6-й - складають близько 4%, причому 6-й технологічний уклад складає менше 0,1%, незважаючи на те, що саме цей уклад визначає перспективи високотехнологічного розвитку країни у майбутньому. Зроблено висновок, що вихід економіки зі стану структурної кризи та переорієнтація її на стабільний розвиток можливі лише за умови активної участі держави в реалізації інноваційних проектів, їх інвестиційного забезпечення.

Встановлено, що держава повинна створювати інноваційний попит шляхом налагодження організаційно-економічних відносин між розробниками науково-технічних нововведень, промисловими виробництвами, інвесторами, споживачами інновацій та іншими учасниками єдиного технологічного ланцюжка. Формами організації можуть бути виробничо-територіальні комплекси (кластери), технопарки, інші інтегровані об'єднання горизонтального та вертикального типу із залученням до інноваційного процесу ТНК, ПФГ, техніко-виробничих кластерів, що випускають конкурентоспроможну продукцію. Перспективним може бути залучення до інноваційного підприємства структур малого і середнього бізнесу, які сприяють прискоренню НДДКР, здатні виконувати конкретні задачі просування інновацій на ринок.

У другому розділі роботи “Формування системи державного фінансового стимулювання інноваційного розвитку” розглядається фінансове стимулювання в системі регулюючих механізмів соціально-економічної політики інноваційного розвитку, аналізуються можливості посилення стимулюючої функції бюджетно-податкової політики, грошово-кредитної політики сприяння інноваційному розвитку.

Визначено, що обсяги фінансових ресурсів, які спрямовані на розвиток інноваційної сфери, в значній мірі залежать від стану економіки країни, здійснення процесу розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту, державної політики по відношенню до фінансового забезпечення і стимулювання інноваційного розвитку. На нашу думку, фінансова політика інноваційного розвитку в Україні повинна включати два напрямки реалізації: по-перше, політику пріоритетності фінансування сфери інноваційної діяльності, а, по-друге, фінансове стимулювання інноваційної діяльності підприємств. Такий підхід дозволяє розробити і реалізувати більш ефективний механізм фінансової політики в інноваційній сфері. При цьому виділення в сфері фінансової політики фінансового стимулювання є якісно новим підходом, реалізація якого має особливі переваги для трансформаційних економік. Виявлено, що трансформаційні економіки характеризуються незавершеністю формування ринку, наявністю великої частки венчурних виробництв, що одночасно посилює вимоги і можливість застосування інноваційних продуктів, при цьому послаблюючи вимоги до їх якості за відсутності жорсткої конкуренції.

Доведено, що в ринкових умовах ініціатива учасників інноваційного процесу вимагає залучення мотиваційних механізмів, використання фінансових методів стимулювання інноваційного розвитку. Ефективність фінансового стимулювання залежить від його узгодженості з пріоритетами науково-технічної та інноваційної політики, врахування специфіки транзитивної економіки.

Для більш об'єктивної оцінки специфіки інноваційної діяльності проведено аналіз стану і динаміки фінансових джерел. Порівняння корисного ефекту та суспільних витрат, пов'язаних із забезпеченням інноваційного розвитку, дозволило зробити висновок про позитивний вплив державної підтримки та стимулювання інноваційної діяльності. Водночас в умовах ринкових мікроперетворень зростає кількість потенційно можливих способів фінансового стимулювання інноваційної діяльності підприємств. На макроекономічному рівні ключовим аспектом фінансового стимулювання інноваційного розвитку є підвищення платоспроможності споживачів і підприємств як суб'єктів попиту на інновації. При цьому провідними ланками переходу на нову модель інноваційного розвитку є: розбудова економіки знань; визначення науково-технологічних пріоритетів для народногосподарської системи країни; створення економічних умов, що стимулюють розробку нових видів техніки і технологій - грошово-кредитну, бюджетно-податкову, амортизаційну політику, систему державних замовлень, створення технопаркових структур, пряме фінансування інноваційної діяльності.

Розкривається сутність податкової політики як цілісної системи розробки, прийняття і реалізації рішень законодавчого рівня відносно податкової системи та її елементів з метою досягнення потрібних суспільству економічних і соціальних результатів. Виявлено, що незважаючи на все різноманіття національних підходів до формування систем податкових пільг для наукової сфери, системоутворюючу роль у них відіграє зниження податку на прибуток.

В Україні з початку 90-х років і протягом наступного більш ніж десятирічного періоду законодавчо було встановлено низку податкових пільг. Але в окремих випадках дію цих пільг було зупинено, що свідчить про непослідовність податкової політики щодо наукової та інноваційної діяльності. Існуючі суперечності в діючій системі оподаткування у дисертації зводяться до відсутності єдиного підходу до бюджетно-податкової політики. З метою посилення стимулюючого впливу бюджетно-податкової політики на інноваційний розвиток сформульовано пропозиції щодо подальшого реформування податкової та бюджетної системи. Конкретними важелями стимулюючої дії оподаткування має стати звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, яка інвестується в інноваційний проект при дотриманні умов її цільового використання. При цьому регулююча функція податкової системи полягає в оцінці можливостей надходження коштів до бюджету при зниженні податкового тиску, визначенні шляхів залучення і використання фінансових ресурсів для компенсації втрат бюджету. За цих умов реалізація державою функції забезпечення фінансовими та інвестиційними ресурсами науково-технічної та інноваційної сфери здатна принести очікувані позитивні результати.

При аналізі механізмів грошово-кредитної політики в роботі вирізняються інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу, а саме: механізми готівкової емісії; встановлення стелі кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам. Доведено, що в останні роки в основі грошово-кредитної політики було пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики, обмеження споживчого кредиту. Переважання таких методів регулювання обсягів і структури грошового обігу в Україні протягом тривалого періоду не дає бажаного ефекту для активізації інноваційної діяльності. Інноваційно-інвестиційна модель розвитку потребує перетворення банківської системи України в ефективний механізм акумулювання заощаджень та спрямування їх у найперспективніші сектори економіки.

Зазначено, що після фінансової кризи 1997-1998 років банківська система України відновилася досить динамічно, про що свідчить порівняльний аналіз розвитку банківського сектору і основних показників розвитку економіки.

Економічні методи регулювання банківських операцій та сукупного грошового обігу включають у себе всі методи впливу на грошовий сектор, що приводиться в дію ринковими силами. Водночас обґрунтовано, що перехід до інноваційної моделі зростання відбувається по мірі накопичення передумов економічного зростання. При цьому традиційні фактори, що відіграють провідну роль у моделях економічного зростання країн з розвинутою ринковою економікою, - рівень інвестицій у ВВП, рівень капіталоозброєності, динаміка відсоткових ставок не впливають суттєво на інноваційну діяльність. Можливості переходу до інноваційної моделі зростання спочатку детерміновані перерозподілом існуючих ресурсів. Але в подальшому макроекономічна стабілізація, перехід до економічного зростання економіки вимагає якісного оновлення фізичного і людського капіталу, використання грошово-кредитних механізмів сприяння інноваційному розвитку в країні.

У контексті впливу монетарного механізму на інноваційний розвиток доцільно зробити наступні узагальнення:

1. Зміни грошової маси на зростання реального ВВП є досить відчутними, а саме: збільшення грошової маси в довгостроковій перспективі здатне привести до зниження реального ВВП та підвищення темпів інфляції, що в кінцевому рахунку негативно позначиться на кредитуванні інноваційної діяльності.

2. Очікування зростання темпів інфляції негативно впливає на економічну кон'юнктуру, а отже, і на попит на інновації.

3. Відсоткові ставки на кредити в національній валюті повинні бути поставлені у залежність від динаміки ВВП і промислового виробництва. Нерозвиненість банківської системи та незначна частка заощаджень, що трансформуються нею в інвестиції, обумовлюють необхідність зниження вартості кредитних ресурсів.

4. Стабільність валютного курсу найбільшою мірою сприяє інноваційному розвитку, активізації науково-технічної діяльності, оновленню основних фондів та залученню іноземних інвестицій в інноваційну сферу.

5. У сучасних умовах зміна інноваційної активності лише незначною мірою залежить від грошово-кредитної політики Національного банку. Це пояснюється недостатньою силою впливу механізму, який забезпечує вплив монетарних важелів на реальну економіку в цілому та складову її зростання - інноваційний розвиток. Перехід до інноваційної моделі зростання у значно більшій мірі залежить від інституційного забезпечення, яке формує девіантну поведінку суб'єктів господарювання і населення через реагування на зміни попиту чи пропозиції грошей.

6. Вплив грошово-кредитної політики на інноваційну модель розвитку України може бути посилений через створення умов для переорієнтації фінансових потоків на забезпечення ефективного функціонування національного ринку, активізації інвестиційних процесів.

У третьому розділі “Підвищення ефективності фінансового механізму стимулювання інноваційної діяльності” здійснюється пошук адекватної ринковій системі господарювання стратегії фінансового стимулювання інноваційного розвитку. Розглянуто світовий досвід застосування поруч з традиційними банківськими технологіями - кредитами - нетрадиційних способів фінансування інноваційних проектів. Розкрито можливості використання таких форм фінансування інноваційних проектів, як франчайзинг, лізинг, факторинг, форфейтинг.

Аналізуючи теоретичні засади фінансового механізму стимулювання інноваційного розвитку, ми прийшли до висновку, що основу останнього складає кругообіг фінансових ресурсів, у результаті функціонування яких здійснюється їх розподіл між учасниками інноваційного процесу, як для його фінансового забезпечення, так і для матеріального стимулювання всіх суб'єктів-учасників.

Особливість реалізації даного механізму в Україні визначається, насамперед, слабкістю розвитку, а відповідно, впливу ринкового механізму саморегулювання і активізації інноваційної діяльності суб'єктів виробництва, що вимагає дієвої державної політики, застосування адміністративно-правових важелів сприяння інноваційному розвитку економіки.

Показано, що основними складовими механізму фінансового стимулювання інноваційної діяльності підприємств виступає організація фінансового забезпечення джерел інвестування на основі їх диверсифікації та удосконалення банківського кредитування інноваційних проектів. Оптимізація фінансування інноваційних проектів повинна відбуватися шляхом визначення його інвестиційної привабливості; розрахунку показників оцінки фінансових ресурсів підприємства в залежності від джерела фінансування; розрахунку відповідності типу інноваційно активного підприємства фінансовим потребам його діяльності та можливостей їх забезпечення із різних джерел.

Ми бачимо, що на сьогодні в Україні у цілому ряді випадків банківське кредитування інноваційних проектів є більш прийнятним, доступним і ефективним способом залучення капіталу на тривалий термін, ніж випуск акцій та облігацій. Вітчизняні комерційні банки кредитують тільки такі проекти, які мають реальний термін окупності, наявність джерел погашення позики і забезпечення. Найбільш сприятливою для банківського кредитування є експлуатаційна фаза розвитку проекту, особливо стадія росту. Тому банківське кредитування є найбільш доцільним для фінансування інноваційних проектів, що реалізуються на базі діючих підприємств.

Визначено, що низький рівень розвитку в Україні банківського інноваційного кредитування обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Серед об'єктивних причин: низький рівень капіталізації банків, відсутність у них достатнього обсягу довгострокових пасивів, правова неврегульованість окремих аспектів банківського кредитування. Серед суб'єктивних - небажання чи невміння більшості банкірів застосовувати доступні інструменти і схеми довгострокового інноваційного кредитування. Тому зростання рівня банківського кредитування інноваційних проектів вимагає підвищення рівня капіталізації банків, збільшення обсягів довгострокових пасивів.

Протягом 2001-2004 років активність банків щодо довгострокового кредитування суб'єктів господарювання істотно підвищилася (табл.2).

Таблиця 2. Кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарювання у 2001-2004 роках (залишки заборгованості за позиками), млн. грн.

Розраховано за: Бюлетень НБУ. - 2005. - № 3. - С. 76-80.

Доведено, що кредитування інноваційних проектів банками вимагає системного удосконалення використання сучасних фінансових інструментів і схем кредитування - лізингу, проектного фінансування, спільного використання проектного кредитування і венчурного фінансування, консорціумного кредитування, факторингу. Для України та інших країн з транзитивною економікою, що здійснюють перехід до інноваційної моделі розвитку, потрібно сконцентрувати зусилля на систематизації заходів стимулювання банків, які забезпечують інноваційну діяльність.

ВИСНОВКИ

Інтегральним результатом дисертаційної роботи є розробка теоретичних засад фінансового забезпечення інновацій і практичних рекомендацій формування механізму комплексної дії фінансових стимулів переходу економіки України до інноваційної моделі розвитку. Одержані результати дали змогу поглибити принципи впливу фінансових стимулів у системі регулюючих механізмів інноваційного розвитку, сформувати пропозиції щодо посилення стимулюючої функції бюджетно-податкової політики та грошово-кредитної політики сприяння інноваційному розвитку.

Конструктивні аспекти дослідження дають змогу зробити такі висновки:

1. Сутність інновації як економічної категорії полягає у появі нової функції виробництва, яка стає атрибутивною ознакою прогресуючого розвитку економічної системи, забезпечення нової якості зростання на базі інтелектуального капіталу. Інноваційна складова економічного зростання характеризується обопільним процесом зміни взаємопов'язаних дій з розробки, виробничого освоєння та комерціалізації нововведень і процесом забезпечення цього руху фінансовими ресурсами з різних джерел. Накладання один на одного цих процесів створює потенційні можливості прискорення темпів економічного зростання і водночас ускладнює функціонування системи фінансового та інституційного забезпечення переходу до інноваційного розвитку.

2. Рушійною силою інституційного і фінансового забезпечення переходу до інноваційної моделі розвитку є отримання синергійного ефекту і формування національної інноваційної системи розвитку економіки, підґрунтям якої є невпинне зростання реальних обсягів валового внутрішнього продукту на основі використання інноваційно-технологічних чинників. Необхідними умовами формування національної інноваційної системи є зняття обмежень можливостей приватного бізнесу у забезпеченні фінансовими ресурсами розвитку науки й техніки та високого ступеня використання їх досягнень у суспільному виробництві шляхом активізації ролі держави як потужного інституту ринкових перетворень. Це обумовлено надзвичайно високим ступенем взаємозв'язку науки, виробництва і фінансового сектору, особливостями інноваційного процесу, масштабами фінансування сучасних нововведень. Узгодження процесів розробки та затвердження пріоритетних напрямків інноваційного розвитку з хронологією бюджетного процесу сприятиме прискоренню реалізації пріоритетних інноваційних проектів, підвищенню ефективності використання бюджетних коштів з метою функціонування національної інноваційної системи.

3. Стимулювання розвитку ефективної національної інноваційної системи в умовах ринкових перетворень вимагає формування стійкої і гнучкої податково-бюджетної і грошово-кредитної системи, здатної забезпечити цільове використання бюджетних коштів і повернення інвестицій та кредитів венчурних компаній; активізації участі держави у приведенні у відповідність із стратегічними цілями інноваційного розвитку та ринковими принципами їх широкомасштабного освоєння обсягів фінансового забезпечення, подолання його незбалансованості між різними стадіями інноваційного циклу, і передусім, його заключних стадій. Важливим елементом у системі непрямого стимулювання є надання податкових пільг, про що свідчить досвід технологічно розвинених країн. Надання цих пільг з урахуванням реалій України повинно бути поставлено у залежність від існуючої системи оподаткування та рівня інноваційної активності суб'єктів господарювання з чіткими критеріями визначення отримувачів пільг, видів витрат, що кваліфікуються як інноваційні. Врахування цих моментів сприятиме мінімізації ризиків держави, пов'язаних з нецільовим використанням пільгового режиму оподаткування інноваційної діяльності.

4. Посилення ролі фінансів у процесі переходу економіки України на інноваційний тип розвитку пов'язане із здатністю фінансових важелів здійснювати стимулюючий вплив на науково-технічну та інноваційну діяльність, інституційні перетворення в інноваційній сфері. Основним результатом фінансового стимулювання в системі регулюючих механізмів економічного зростання є формування стійкого попиту на інноваційні технології та продукти, і передусім, на вітчизняне високотехнологічне устаткування, машини, обладнання, побутову техніку, інші види наукоємної продукції з високою часткою доданої вартості. Задоволення попиту на інновації вимагає фінансового стимулювання як розробників, так і споживачів нововведень. Механізм фінансового стимулювання має значний потенціал позитивного впливу на активізацію інноваційної діяльності в частині вдосконалення зв'язків між окремими ланками інноваційного процесу. Формування такого механізму з метою стимулювання інноваційного розвитку передбачає активну участь держави у створенні умов для встановлення обґрунтованих пропорцій розподілу фінансових ресурсів між державою, суб'єктами господарювання, інвесторами недержавного сектору. Участь держави у фінансуванні або бюджетному кредитуванні інноваційних проектів, що здійснюються недержавним сектором, повинна відігравати стимулюючу роль для зростання обсягів інвестицій з інших джерел.

5. Проведена аналітична оцінка методів державного фінансового стимулювання інноваційної сфери дозволила виявити основні причини їх недостатнього впливу на здійснення переходу до інноваційної моделі розвитку. Механізм фінансового стимулювання інноваційного розвитку в Україні потребує подальшої узгодженості нормативно-правової бази у частині податкового законодавства та законів і підзаконних актів щодо використання податково-бюджетних методів. Активізація інноваційних процесів, посилення їх ролі в економічному зростанні, вимагає суттєвої корекції ринкових перетворень у напрямку підвищення низького рівня фінансового стимулювання шляхом розробки ефективної бюджетно-податкової політики у поєднанні із грошово-кредитною політикою.

6. Бюджетно-податкова політика стимулювання інноваційного розвитку потребує удосконалення форм бюджетного фінансування - базового фінансування науково-технічної діяльності як сфери, де продукуються інновації, та програмно-цільового фінансування для здійснення науково-технічних програм і окремих розробок та робіт. Запропоновані пропозиції удосконалення існуючого порядку базового фінансування науково-технічної діяльності та налагодження систем процедур у формуванні програм, їх розгляді та затвердженні у поєднанні з реалізацією дієвої податкової політики відносно науково-технічної та інноваційної діяльності сприятимуть ефективному використанню науково-технічного потенціалу країни.

7. Основними складовими механізму фінансового стимулювання є організація фінансового забезпечення та сприяння цільовому використанню джерел інвестування інноваційної діяльності на основі їх диверсифікації та залучення банківського кредитування до інноваційних проектів. Створення сприятливих умов інноваційно активним підприємствам для доступу до різних джерел фінансування виступає потужним стимулом інноваційного розвитку. Ключову роль в його формуванні та використанні відіграє визначення інвестиційної привабливості; розрахунок показників оцінки фінансових ресурсів підприємства в залежності від джерела фінансування; розрахунок відповідності типу інноваційного підприємства фінансовим потребам його діяльності.

8. Світовий досвід показує доцільність використання венчурного інвестування з урахуванням реалій України. Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у розвинутих країнах поки що слабо представлені у сфері інноваційної діяльності. Переважна більшість створених в Україні фондів засновані безпосередньо міжнародними організаціями або національними в межах міжурядових угод, що є свідченням відсутності стимулів для вітчизняного приватного капіталу. Залучення венчурного капіталу вимагає додаткових заходів впливу держави на економічні інтереси інвесторів шляхом розробки системи пільг і запровадження механізмів страхування ризиків втрати капіталу.

9. Здійснюючи кредитування інноваційних проектів, банки повинні використовувати такі фінансові інструменти і схеми кредитування як проектне кредитування, спільне використання проектного кредитування і венчурного фінансування, лізинг, факторинг, консорціумне кредитування. При фінансуванні інноваційних проектів банкам доцільно застосовувати лізинг, особливо при розповсюдженні нової техніки і технології, а також у рамках участі в проектному кредитуванні. З точки зору банку найбільш доцільно використовувати фінансовий лізинг. Більш перспективні опосередковані форми участі банків у лізинговому бізнесі. Здійснення всіх форм і видів банківського кредитування доцільно поєднувати з факторингом. Доцільно також використовувати факторинг як спосіб фінансування оборотних фондів інноваційних підприємств.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

фінанси інноваційний кредитування політика

У наукових фахових виданнях

1. Гуменюк Д.О. Інноваційно-структурний тип економічного зростання: вплив фінансової політики держави // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Економіка”. - К.: ІВЦ “КУ”, 2004. - № 70. - С. 40-43.

2. Гуменюк Д.О. Фінансове стимулювання інноваційного розвитку // Чернівці: Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону: Зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 199-207.

3. Гуменюк Д.О. Інвестиційне забезпечення інноваційної діяльності: можливості та реалії України // Вісник Хмельницького національного університету. - Хмельницький, Т. 1. - 2005. - №3 (66). - С. 161-164.

4. Гуменюк Д.О. Участь держави у формуванні інноваційно-інвестиційного потенціалу // Фінанси України. - 2005. - № 10. - С. 51-60.

5. Гуменюк Д.О., Яфінович О.Б. Грошово-кредитна політика сприяння інноваційному розвитку // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Економіка”. - К.: ІВЦ “КУ”, 2005. - № 79. - С.52-55.

Особистий внесок: аналіз впливу грошово-кредитної політики на перехід економіки до інноваційної моделі зростання.

В інших виданнях

6. Гуменюк (Заузолкова) Д.О. Ефективність упровадження схеми руху грошових потоків при кредитуванні // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 27-28 березня 2003 р; У 5-ти т./ Редкол.: М.І. Шкіль (Відп.ред.) та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - Т.1. - С. 111-113.

7. Гуменюк (Заузолкова) Д.О. Висока кредитоспроможність позичальників - найкраща гарантія повернення банківських кредитів // Наукові вісті. - Івано-Франківськ: Інститут менеджменту та економіки “Галицька академія”, 2003.- №1 (3). - С. 48-52.

8.Гуменюк (Заузолкова) Д.О. Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальників // Тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конф., Тернопіль, 20 лютого 2003 р. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. - С. 257.

9. Гуменюк Д.О. Формування банками інвестиційного портфеля у сучасних умовах // Наукові вісті. - Івано-Франківськ: Інститут менеджменту та економіки “Галицька академія”, 2004. - №2(6). - С.28-36.

10. Гуменюк Д.О. Оптимізація фінансового механізму стимулювання інноваційної діяльності підприємств // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: Науковий збірник / За ред. І.Г. Ткачук. - Івано-Франківськ: Плай, 2005.- С. 233-235.

Размещено на Allbest.ru