Економічні засади управління землями сільськогосподарського призначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.В. ДОКУЧАЄВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08. 07. 02. - економіка сільського господарства і АПК

ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЛЯМИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

ВИКОНАЛА АВЕРІНА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

Харків - 2006

АНОТАЦІЯ

Аверіна О.А. Економічні засади управління землями сільськогосподарського призначення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК.- Харківський національний аграрний університет ім В.В. Докучаєва.- Харків, 2006.

Дисертацію присвячено розробці пропозицій та практичних рекомендацій щодо створення економічних засад управління землями сільськогосподарського призначення в умовах реформування земельних відносин. Висвітлюються динаміка та тенденції розвитку земельних відносин на регіональному і базовому рівнях. Уточнюються теоретичні положення щодо правового, соціально-економічного, технологічного та екологічного змісту процесу управління земельними ресурсами в адміністративних районах. Пропонується модель управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративних районах, спрямована на забезпечення цільового використання земель у сільськогосподарському виробництві. Запропонована конструктивно-територіальна програма формування стійких товарних сільськогосподарських підприємств. За допомогою методу ступеневої регресії розглядаються особливості формування товарних сільськогосподарських підприємств, виявлені найбільш адеватні кореляційно- регресійні моделі, якими підтверджено залежність ефективності використання землі від основних факторів інтенсифікації землеробства.

Ключові слова: земельні відносини, економічний механізм, ресурсний потенціал, організаційно-правова форма, управління земельними ресурсами, консервація земель, якість земель, оптимізація землекористування, землевласники та землекористувачі, оренда землі.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Територіальні зміни, які відбулися в Україні у процесі проведення земельної реформи, економічних перетворень, пов'язаних з переходом до ринкових відносин, призвели до значних змін у структурі виробництва та адміністративно-територіальних утворень. У процесі реформування земельних відносин, на жаль, загострилися старі проблеми екологічного характеру та з'явилися нові соціально-економічні проблеми, пов'язані зі спадом ефективності господарювання в сільськогосподарських підприємствах. Зміна форм власності на землю призвела до появи великої кількості суб'єктів земельних відносин, фізичних та юридичних осіб з певними правами й обов'язками, що суттєво ускладнює процес управління земельними ресурсами, розвитком сільськогосподарського землекористування. Система управління відіграє надзвичайно важливу роль в усіх галузях виробництва, особливо в аграрному секторі економіки, який забезпечує державу, його соціальну сферу продуктами харчування та сировиною.

Проблемам удосконалення земельних відносин в аграрному секторі економіки, ефективного використання земель сільськогосподарського призначення присвячені наукові праці таких відомих учених, як В.Я. Амбросов, Б.Й. Пасхавер, А.П. Вервейко, Д.С. Добряк, А.М. Третяк, Т.П. Магазинщиков, В.П. Мартьянов, Л.Я. Новаковський, П.Т. Саблук, В.Й Шиян та ін. Теоретико-методологічні та методичні аспекти управління земельними ресурсами досліджували В. В Горлачук, А. Я. Сохнич, Г. Д. Гуцуляк, В. Я. Месель-Веселяк, М. М. Федоров, В. М. Трегобчук та інші вчені. Вони обгрунтовали принципи та методи управління земельними ресурсами, в тому числі в сільськогосподарській діяльності.

Для подальшого здійснення земельної реформи важливим є вдосконалення державного управління земельними ресурсами з метою забезпечення гарантії та захисту прав власності і користування землею всіх форм власності, підтримки системи оподаткування земель, удосконалення орендних відносин, підвищення ефективності використання земель за їх цільовим призначенням, поліпшення якості контролю за господарською діяльністю на землі. Залишаються недостатньо опрацьованими питання організації екологобезпечного та високоефективного аграрного землекористування в умовах ринкової економіки. Науково-теоретична та практична значимість зазначених проблем обумовила вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і цільову спрямованість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до напряму наукових досліджень “Адаптація організаційно-економічного механізму господарювання до соціально орієнтованих ринкових відносин АПК та удосконалення земельних відносин на селі” та до програми наукових досліджень кафедри землевпорядкування та земельного кадастру Харківського національного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва. Дисертаційне дослідження є складовою завдання кафедри і має номер державної реєстрації 0197U008167.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обгрунтування науково-методичних положень щодо системи управління сільськогосподарськими землями, розробка пропозицій з її удосконалення, охорони земель в адміністративних районах Харківської області, з урахуванням результатів проведення земельної реформи в Україні. Відповідно до мети дослідження були сформульовані такі задачі:

· дослідити теоретичні, методологічні та методичні аспекти управління земельними ресурсами в процесі проведення земельної реформи;

· виявити основні тенденції використання земель сільськогосподарського призначення в умовах трансформації форм власності та господарювання на регіональному;

· розробити пропозиції щодо удосконалення системи управління землями сільськогоспродарського призначення в адміністративному районі;

· розробити модель управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративному районі, яка була б адекватною сучасним земельним відносинам;

· дослідити економічні складові земельно-орендних відносин у процесі управління землями сільськогосподарського призначення;

· виявити рівень ефективності використання земельних ресурсів у господарствах різних організаційно-правових форм;

· розробити пропозизіції щодо вилучення з інтенсивного обробітку деградованих і малопродуктивних земель на базовому рівні.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні проблеми і напрями удосконалення системи управління землями сільськогосподарського призначення, зокрема правових, технологічних, соціально-економічних та екологічних заходів.

Об'єктом дослідження є економічні засади управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративних районах Харківської області.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження складають діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем земельних відносин, управління земельними ресурсами.

У процесі дослідження використані такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків), статистичних групувань, середніх величин (аналіз сучасного стану використання земельних ресурсів у сільськогосподарському виробництві), кореляційно-регресійного аналізу (встановлення залежності вартості валової продукції від площі ріллі, економічної оцінки ріллі по диференціальному доходу, витрат виробництва, вартості основних та оборотних фондів), рядів динаміки та порівняння (аналіз показників ефективності використання землі по роках), графічний.

Інформаційну базу дослідження склали: дані Державного комітету статистики України, Державного комітету земельних ресурсів України, звіти й оперативні дані Харківського обласного управління земельних ресурсів, данірічних звітів сільськогосподарських підприємств, рекомендації науково-дослідних сільськогосподарських установ, матеріали наукових конференцій, семінарів, симпозіумів, наукові публікації.

Наукова новизна одержаних результатів. Розроблено комплекс методичних і практичних рекомендацій щодо управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративних районах. Основу наукової новизни результатів дослідження складають такі положення:

Уперше:

· обгрунтовано модель управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративному районі, призначену для цільового використання, визначення структурних та якісних змін земель у сільськогосподарському виробництві;

Удосконалено:

· систему підходів до економічного обгрунтування заходів з управління земельними ресурсами, яка ґрунтується на зіставленні корисного ефекту та використовуваних для його досягнення матеріальних та трудових ресурсів;

Набули подальшого розвитку:

· теоретичні, методологічні та методичні аспекти управління земельними ресурсами в системі ринкового механізму господарювання та економічні засади підвищення ефективності використання земельних ресурсів на регіональному та базовому рівнях;

· підходи до створення ефективної системи управління землями сільськогосподарського призначення через удосконалення земельно-орендних відносин;

· розроблено пропозиції з удосконалення системи управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративному районі через застосування правових, адміністративних методів з економічними заходами стимулювання;

· виявлено на базовому рівні залежність ефективності використання землі від таких факторів, як землезабезпеченість, вартість основних та оборотних фондів, якість грунтів, продуктивність праці;

· розроблено пропозиції з консервації деградованих і малопродуктивних земель в адміністративних районах Харківської області та їх подальшого використання.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення наукової новизни, запропоновані за результатами досліджень, були використані при створенні товарних сільськогосподарських підприємств адміністративних районів, що підтверджується довідкою №01-25/263 від 13.03.2006р. виданою Краснокутською районною державною адміністрацією. Деякі положення наукового дослідження та модель управління землями сільськогосподарського призначення в адміністративних районах були використані в навчальному процесі в Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва, що підтверджується довідкою № 270 від 13.03.2006 р. ректора.

Особистий внесок здобувача. Основні положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист, сформульовані й обгрунтовані автором особисто. У співавторських наукових працях (номер 4, 5, 7 за списком, наведеним в авторефераті) автору належать: розробка пропозицій з консервації деградованих і малопродуктивних земель (номер 4); розробка пропозицій щодо визначення коефіцієнтів коригування базових показників економічної оцінки земель (номер 5); обгрунтування на базовому рівні впливу на ефективность використання землі таких факторів, як землезабезпеченість, вартість основних та оборотних фондів, якість грунтів, продуктивність праці (номер 7).

Апробація результатів дисертації. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на підсумкових науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та наукових співробітників Харківського національного аграрного університету ім В.В. Докучаєва (м. Харків, 2002 - 2005рр.); на міжнародній науково-практичній конференції молодих учених і студентів “Сталість, екологізіція і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи” (м.Харків, 2002 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених”, присвяченій 10-річчю створення кафедри землевпорядного проектування НАУ (м.Київ, 2003 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку земельних відносин в умовах ринкової економіки”, присвяченій 60-річчю факультету інженерів землевпорядкування ХНАУ (м. Харків, 2004 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні основи управління земельними ресурсами” висвітлені специфічні особливості земельних відносин як форми суспільних відносин у сфері володіння, користування і розпорядження землею.

Під впливом об'єктивних економічних законів послідовний розвиток суспільства призводить до зміни та перебудови земельних відносин.

Управління земельними ресурсами - це реалізація політичного курсу держави щодо земельних відносин, це і компетенція органів, яким надано право розпорядження землею та контролю за її охороною, забезпечення відповідно до законодавства процесу надання та вилучення земельних ділянок, здійснення природоохоронних заходів, збирання, систематизації та надання земельно- кадастрової інформації з правового режиму земель, кількості та якості земель, вартісних показників.

Державна система управління земельними ресурсами має чотири рівні: національний, регіональний, базовий, локальний. Кожний рівень має такі форми: законодавчу, виконавчу, науково-інформаційну, методичне забезпечення. Основними аспектами системи управління земельними ресурсами є: адміністративно-територіальний розподіл земель, правовий, економічний, технологічний, екологічний аспекти. Із загальної теорії управління випливає, що об'єктом управління є земельні ресурси, бо вони не чинять жодних дій, спрямованих на будь-яку зміну. Суб'єктом управління слід вважати систему дій людини (у даному випадку фахівців державних земельних органів), спрямованих на зміну правового положення, на поліпшення, охорону та відтворення природно-екологічного стану земель.

В умовах ринкової економіки (як основні), використовуються такі методи державного управління земельними ресурсами: правові (закони та нормативно-правові акти, організаційно-розпорядні й організаційно-рекомендаційні рішення міністерств); економічні (державний вплив на ринкове ціноутворення, податкова та кредитно-фінансова політика, маркетингове прогнозування).

Для розвитку та покращання системи управління земельними ресурсами важливим є створення системних інформаційних блоків: геоінформаційних технологій, автоматизованого ведення земельного кадастру, єдиної кадастрово-реєстраційної щодо землі та нерухомості, цільового використання земель, форм власності на землю, плати за землю, формування землеволодінь і землекористувань, ринку землі.

У процесі реформування земельних і майнових відносин в Україні сформувався інтерес до іпотеки земель. В умовах формування ринкових відносин і при відсутності коштів для фінансування сільськогосподарського сектора мають бути задіяні нові механізми, зокрема кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу нерухомості, в тому числі земельної ділянки. Упровадження механізмів застави землі слід супроводжувати заходами державного регулювання, а саме встановленням заставних цін земельних ділянок, процентних ставок за користування іпотечним кредитом.

Екологічні проблеми розвитку продуктивних сил і зростаючий антропогенний тиск на навколишнє середовище, зокрема внаслідок надмірного залучення земельних ресурсів до народногосподарського використання, мають чітко виражений регіональний характер, що вимагає удосконалення напрямів регіональної екологічної політики, більш повного врахування екологічних чинників у господарській діяльності.

У системі управління земельними ресурсами на чільному місці мають бути державний контроль за цільовим, раціональним та ефективним використанням і охороною земель, моніторинг земель, економічне стимулювання їх раціонального використання.

Подальший розвиток системи управління земельними ресурсами має відбуватися на рівні сільськогосподарських підприємств, через реалізацію громадянами прав власності на землю, освоєння механізму економічного та правового регулювання земельних відносин через оренду земельних ділянок, поступового введення в економічний обіг земель сільськогосподарського призначення, забезпечення високоефективного використання сільськогосподарських угідь, охорони та розширеного відтворення родючості грунтів. Аграрна політика на сучасному етапі є потужним чинником не тільки економічного, а й соціального розвитку села. Підтримку соціальної сфери має забезпечувати відповідна бюджетна, податкова та кредитна політика держави.

У другому розділі “Основні показники об'єкта державного управління земельними ресурсами” аналізуються стан та ефективність використання земельних ресурсів у Харківській області, зокрема в Краснокутському та Лозівському районах за період земельної реформи.

Земельний фонд Харківської області (станом на 01.01.2005 р.) складає 3141,8 тис.га, з них 2419,9 тис.га (77,0%) займають сільськогосподарські угіддя, в тому числі 1928,6 тис.га - рілля. В структурі сільськогосподарських угідь рілля складає 79,7 %. За період з 01.01.1990 р. по 01.01.2004 р. площа сільськогосподарських угідь зменшилася на 176,8 тис.га, ріллі - на 116,3 тис.га. Незважаючи на зменшення загальної площі сільськогосподарських угідь і ріллі, стабільним залишається їх показник у цілому по Харківській області в розрахунку на одного мешканця: у 1990 р. площа сільськогосподарських угідь в розрахунку на одного мешканця становила 0,76 га, ріллі 0,62 га, а в 2004 р. - відповідно 0,82 га і 0,66 га.

Станом на 01.01.2004 р., у Харківській області створено 2115 сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм господарювання. Реформування сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності здійснювалося через оренду земельних часток (паїв). Терміни дії договорів були різні: на один-три роки - 20,9 %; на чотири-п'ять років- 48,4 %; п'ять-десять років - 26,5 %; понад десяти років - 4%. Площа земель, переданих в оренду за договорами становить 1436,9 тис.га, плата за оренду 1 га земельного паю за рік складає по області в середньому 112,4 грн. по формах: натуральна - (84,2%), грошова - (11,2 %), відробіткова - (4,6%).

Аналіз сучасного стану земельних ресурсів області свідчить про активізацію деградаційних процесів, зокрема ерозійних.

Розорювання значних площ земель на схилах і в заплавах річок призвело до порушення екологічно-оптимального співвідношенняя ріллі, сіножатей, пасовищ і лісових насаджень.

На значній площі грунтів області виявляється сумарний вплив визначальних факторів на потенційну небезпеку вітро- та водоерозійних процесів. Загальна площа деградованих і малопродуктивних грунтів в області перевищує 45 % загальної площі ріллі. В області налічується 1027,6 тис.га дефляційно-небезпечних та дефльованих площ, що складає 42,4 % сільськогосподарських угідь, змиті площі сільськогосподарських угідь займають 1210 тис.га (50%): слабозмиті - 38,4 %, середньозмиті - 9,3 %, сильно змиті - 1,9 %, розмиті грунти займають 0,4 %.

Перерозподіл земель між користувачами вплинув на розміри посівних площ, а це в свою чергу - на розміри валових зборів основних сільськогосподарських культур. Склалася тенденція зменшення розмірів посівних площ у цілому по Харківській області. Зміни у складі та структурі посівних площ спричинили відповідні зміни у валових зборах основних сільськогосподарських культур. Так, у цілому по господарствах усіх категорій у 2004 р. збільшилися порівняно з 1990 р. валові збори насіння соняшнику та картоплі. Зменшилося на 32,6 % виробництво продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у цілому по всіх категоріях господарств, на 57,1 % по сільськогосподарських підприємствах, на 51,4 % по господарствам населення.

Рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств знизився у 2004 р., порівняно з 1990 р., на 36,5 п. З розвитком ринкових відносин, новостворені сільськогосподарські підприємства орієнтуються на вирощування товарної продукції. Тому у 2004 р. посівна площа соняшнику збільшилася порівняно з 1990 р. на 109,4 тис.га, а це в свою чергу сприяє збільшенню площ чистих парів. Збільшення посівної площі ярих зернових культур у 2004 р. на 133,9 тис.га проти 1990 р. було пов'язане із зростанням закупівельних цін. З розвитком господарств населення збільшилася частка посівних площ під картоплею й овоче-баштанними культурами: 1990 р. - 50,8 тис.га, 2004 р. - 84,2 тис.га.

У структурі природно-ресурсного потенціалу досліджуваних районів найбільш цінними є орні землі: їх частка в структурі земель становить 67,7 %, а в структурі сільськогосподарських угідь - 84,6 %. Об'єкти характеризуються високою сільськогосподарською освоєністю території, розораністю сільськогосподарських угідь в порівнянні з показниками по Україні. Більша частина земельного фонду районів використовується сільськогосподарськими виробниками: Краснокутський район - 66,7%, з них сільгосппідприємствами - 44,4%, громадянами - 22,3 %; Лозівський район - 68,19% і відповідно 38,3 та 29,89 %.

Реформування земельних відносин супроводжується істотними зрушенями в структурі земель за формами власності. Динаміка зміни форм власності на землю характеризується різкими коливаннями в окремі роки, що пояснюється державним регулюванням процесів трансформації земельних відносин.

Зміни у сфері земельних відносин викликали зрушення в структурі землекористувань. Це пов'язано, по-перше, зі змінами в основі земельних відносин у формах власності на землю та майно; по-друге, зі зміною пріоритетів у розвитку аграрного виробництва в напрямі формування приватного товаровиробника. Структура новостворених сільськогосподарських підприємств районів така: товариства з обмеженою відповідальністю 1,21 %, приватно-орендні підприємства 1,74 %, акціонерні товариства 0,15 %, сільськогосподарські виробничі кооперативи 0,39 %, фермерські господарства 2,81 %, індивідуальні господарства 93,8 %. Середній розмір земельної частки (паю) по Краснокутському району становить 5,36 ум.кад.га, загальна вартість земельного пайового фонду - 7087898,9 грн., по Лозівському району - відповідно 7,37 ум.кад.га і 1572333,6 грн.

На сучасному етапі реформування земельних відносин на особливу увагу заслуговує оренда землі як одна із форм реалізації права власності й ефективного використання земель. У 2004 р. питома вага договорів оренди, укладених строком до п'яти років, тобто на умовах короткострокової оренди, становила 57,3 % загальної чисельності договорів оренди по районах, а частка договорів оренди, укладених на термін понад 10 років,- лише 5,8 %. На термін укладання договорівьоренди впливає істотна різниця в розмірах орендної плати. Фактично в сільськогосподарських підприємствах величина орендної плати залежить від економічних можливостей орендаторів. Орендна плата сплачується переважно в натуральній формі: по Лозівському району це 71,7 %, по Краснокутському - 48,0 %, у грошовій формі відповідно - 2,5 % та 3,6 %.

Головними завданнями управління земельними ресурсами у сучасних умовах мають стати розробка та правильне застосування організаційних заходів щодо забезпечення рівноправного існування та розвитку різних форм власності на землю, підпримка ефективних форм господарювання, розробка та практичне застосування стимулюючих заходів впливу на землевласників і землекористувачів з метою підвищення їх зацікавленості у зростанні продуктивності земель, покращанні їх екологічного стану та відповідальності за порушення норм користування землею.

У третьому розділі “Економічні засади управління землями сільськогосподарського призначення в ринкових умовах” розглянуто значення та роль системи управління земельними ресурсами в забезпеченні прогнозного розвитку земельних відносин.

Досліджено, що управління землями сільськогосподарського призначення базується на системі адміністративно-територіального поділу земель і врахуванні особливостей земельних відносин стосовно кожної земельної ділянки

Створення ефективної системи управління земельними ресурсами передбачає гарантію прав власності та надійний захист прав володіння, користування землею, підтримку системи оподаткування, забезпечення гарантій під кредитування, розвиток і контроль земельного ринку, підвищення ефективності планування землекористування, спрощення землевпорядних робіт при проведенні земельної реформи, одержання і аналіз земельно-кадастрових та земельно-оціночних показників, зменшення кількості земельних спорів.

Вибір ефективної системи управління земельними ресурсами грунтується на врахуванні форм і способів організації управлінських дій, які мають бути спрямовані на обгрунтування та проведення землевпорядних робіт, додержання вимог земельного кадастру, державного контролю, моніторингу земель тощо.

Економічний зміст системи управління земельними ресурсами полягає в створенні умов, за яких суб'єкту господарювання стало б вигідним ефективне використання землі, з додержанням меж правового поля, збереження та відтворення родючості землі.

Управління землями сільськогосподарського призначення належить до тих економічних дій, яке зберігатиме контроль за формуванням земельних відносин відповідно до затвердженого земельного законодавства, розроблятиме та застосовуватиме механізми економічного й адміністративного впливу на цей процес.

Метою управління земельними ресурсами на всіх рівнях має бути:

1) забезпечення оптимальної ефективності використання сільськогосподарських угідь;

2) забезпечення екологічних вимог;

3) здійснення соціально справедливого ринкового перерозподілу земель. Досягти цього можна за допомогою таких основних функцій управління, як моделювання, планування та проектування, організації цільового та функціонального використання земель, мотивація й економічне обгрунтування, державна координація, регулювання процесу управління, державний контроль, а також за допомогою спеціальних функцій (вивчення і картографуваня земельних ресурсів; ведення державного земельного кадастру; проведення землевпорядкування; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторинг; вирішення земельних спорів).

На всіх стадіях управління землями сільськогосподарського призначення доводиться приймати чималу кількість рішень, пов'язаних із впливом на об'єкт управління. Цей циклічний процес починається з визначення невідповідності параметрів об'єкта оптимальному або заданому, і закінчується прийняттям, реалізацією рішень щодо ліквідації невідповідності. Запропонована нами структуризація процесу прийняття управлінського рішення щодо земель сільськогосподарського призначення наводиться на рисунку 1.

Запропонований алгоритм полягає в:

1) розширенні підготовчого етапу;

2) організації досліджень та обґрунтувань;

3) у циклічному вдосконаленні управлінських рішень;

4) у організації державного контролю з оперативним коригуванням прорахунків.

Алгоритм дає можливість уникнути лінійного принципу досягнення оптимального управлінського рішення.

Ефективність та надійність системи управління землями сільськогосподарського призначення характеризується системою земельно-оціночних, земельно-кадастрових, економічних показників, які відображають співвідношення окремих кінцевих результатів і величини рівня використання земельних ресурсів (табл. 1).

Таблиця 1. Показники ефективності системи управління землями сільськогосподарського призначення у досліджуваних районах Харківської області (1999 - 2004 рр.)

Оцінка земель по балу бонітета та диференціальному доходу, бали	К-ть Господарств в групі	Середній, бал бонітету та ДД с.-г. угідь в групі, бали	Середній розмір господарств в групі, га	Припадає на 100 га с.-г. угідь, тис.грн
				чистого доходу	валової продукції	витрат виробництва
Краснокутський район
бонітет
до 43	3	39,3	1190,7	23,4	207,5	184,1
44 - 46	3	44,5	1580,0	74,4	414,4	340,0
47 - 49	5	48,1	2848,8	25,8	219,3	193,5
більше 49	5	51,0	2110,2	74,9	252,4	177,5
економічна оцінка
до 28	3	26,0	3145,3	-5,9	176,3	182,2
29 - 30	5	29,0	2558,8	19,6	314,1	294,5
більше 30	8	49,5	1359,6	27,0	203,1	176,1
Лозівський район
бонітет
до 43	12	38,0	2244,2	-16,1	127,4	143,5
44 - 46	3	44,8	2665,6	-20,0	340,5	360,5
47 - 49	2	47,7	2863,2	61,7	264,4	202,7
більше 49	8	51,0	2293,4	78,6	292,7	214,1
економічна оцінка
до 28	11	25,4	2406,0	-25,1	251,2	276,3
29 - 30	2	29,0	2050,6	-26,0	207,7	233,7
більше 30	12	35,5	2369,5	58,6	314,5	255,9

Коефіцієнти парної кореляції за балами бонітету Краснокутського та Лозівського районів коливаються від 0,44 до 0,95, що вказує на прямо пропорційну залежність якості грунтів та валової продукції, чистого доходу, витрат виробництва в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Щодо результатів групувань за балами економічної оцінки, значення коефіцієнтів кореляції встановлені від 0,46 до 0,98.

Аналіз ефективності використання земель за кількісними показниками за період 1999-2004 рр. свідчить про тенденцію до нарощування в господарствах обсягів виробництва на 1 га сільськогосподарських угідь і ріллі - відповідно на 25,5 і 25,1 % у 2004 р., порівняно з 1999 р. З точки зору ефективності виробництва витрати зросли на 1 га сільськогосподарських угідь в середньому на 21,6 % і на 1 га ріллі на 21,3 %, а прибутковість має великий діапозон коливань від приросту у вісім разів до збільшення збитків в 11 разів.

Економічне обгрунтування заходів щодо вдосконалення системи управління земельними ресурсами спирається на зіставлення економічних ефектів, одержаних після виконання заходів, і використаних для цього матеріальних і трудових витрат. Доходи та витрати слід наводити у грошовому виразі, враховуючи фактор часу.

Критерієм оцінки виробничих можливостей господарств була валова продукція, оскільки вона є основою формування товарної продукції і валового, чистого доходу.

На основі багатофакторного регресійного аналізу виявлено зв'язок вартості валової продукції (У) з площею ріллі (Х1), економічною оцінкою ріллі по диференціальному доходу (Х2), витратами виробництва (Х3), вартістю основних та оборотних фондів (Х4).

Одержана в результаті обробки даних залежність характеризується рівнянням:

Y = -2885,28 + 0,75X1 + 59,89 X2 + 0,17X3 + 0,10 X4

Значення параметрів рівняння дають підставу зазначити, що з підвищенням вартості основних та оборотних фондів і якості землі збільшується вартість валової продукції відповідно на 0,10 і 59,8 тис.грн. Збільшення площі ріллі і витрат виробництва в господарствах сприяє збільшенню вартості валової продукції відповідно на 0,75 і 0,17 тис.грн.

Між результативною та факторними ознаками існує досить тісний зв'язок (коефіцієнт кореляції 0,8743). Перевірка на істотність доводить наявність невипадкової залежності, а також високий рівень адекватності побудови моделі (Fрозр.(8,93) >Fтеор.(3,26)). Аналіз стандартизованих коефіцієнтів показав, що вплив кількості й якості земель на вартість валової продукції займає друге та четверте факторні місця в виробництві: вартість основних виробничих та оборотних фондів (в4 = 0,688), площа ріллі (в1 = 0,595), витрати виробництва (в3 = 0,326), бал економічної оцінки ріллі по диференціальному доходу ( в2= 0,220). Одним із перспективних напрямів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є посилення управління у сфері формування оптимальних землекористувань. Цей керований процес потребує взаємопов'язаного вирішення правових, соціально-економічних, технологічних та екологічних питань.

Щоб визначити раціональний розмір сільськогосподарського підприємства, необхідно встановити кореляційний зв'язок між розміром господарства за площею ріллі або сільськогосподарських угідь і розміром чистого або валового доходу на одиницю земельної площі. Для виявлення кореляційної залежності між площею сільськогосподарських угідь господарств і показником валового доходу на 100 га сільськогосподарських угідь було використано лінійну залежність. Аналіз розрахунків теоретичного показника валового доходу на 100 га сільськогосподарських угідь по господарствах досліджуваних районів, показав що для господарств Краснокутського району (зона Лісостеп) раціональний розмір землекористування знаходиться в межах 1600 га, для господарств Лозівського району (зона Степ) - понад 2500 га. Між результативною та факторними ознаками існує середній зв'язок (коефіцієнт кореляції 0,50 по Краснокутському району та 0,44 по Лозівському). Визначення раціональних розмірів землекористувань за результатами аналізу типових господарств природно-кліматичної зони дає можливість рекомендувати ці показники для використання на перспективу при виконанні робіт з прогнозування розмірів землекористувань. При формуванні стійких товарних сільськогосподарських підприємств необхідно враховувати такі вимоги:

· до територіальних утвореннь включати земельні ділянки (паї), економічні показники яких дають можливість вибрати кращий варіант формування землекористування;

· конфігурація землекористувань має забезпечувати формування оптимального співвідношення земельних угідь;

· використовувати проектні проробки в схемах землеустрою на регіональному та базовому рівнях, з ураховуванням розміщення місць реалізації та переробки сільськогосподарської продукції;

· використовувати ресурсний потенціал (трудові, земельні, водні й інші ресурси);

· визначити екологічний стан земель, які входять у межі землекористування та його збереження;

· впроваджувати зональні системи землеробства. Запропонована раціональна структура земельних угідь сільськогосподарських підприємств районів, яка передбачає вилучення деградованих і малопродуктивних земель з інтенсивного обробітку, дозволить:

1) провести концетрацію вкладень на більш родючих землях і одержати на них вищу врожайність сільськогосподарських культур; підвищити рівень кормової бази тваринництва;

2) зменшити темпи розвитку ерозійних процесів і деградацію грунтів;

3) довести процент розораності території в Краснокутському районі до 52 % і в Лозівському району до 51 %;

Таблиця 2. Проектні пропозиції щодо консервації деградованих і малопродуктивних орних земель у досліджуваних районах Харківської області (2006-2010 рр.)

Види деградації	Площа, га
	реабілітація	трансформація
		всього	сіножаті	пасовища	ліс	регенерація
Краснокутський район
Змитість та дефльованість	6824,3	1913,2	176,0	1560,9	176,3	-
Легкий механічний склад	-	8,0	-	-	8,0	-
Засоленість	-	133,0	66,5			66,5
Солонцюватість	-	30,0	30,0	-	-	-
Перезволоженість і заболоченість	-	-	-	-	-	266,0
Всього земель	6824,3	2084,2	272,5	1560,9	184,3	332,5
Лозівський район
Змитість та дефльованість	25839,1	4671,9	493	3615,4	563,5	-
Легкий механічний склад		21,0	-	-	21,0	-
Засоленість	-	438,0	228,0	-	-	210,0
Солонцюватість		48,0	48,0	-	-	-
Перезволоженість і заболоченість		167,0	-	-	-	167,0
Всього земель	25839,1	5345,9	769,0	3615,4	584,5	377,0

При проведенні консервації земель слід розробити умови передавання цих земель власникам та орендарям, обчислити для них розміри компенсації за втрати врожаю, визначити права й обов'язки власників та орендарів стосовно законсервованих земель, виділити кошти на проведення консервації, визначити порядок виплати компенсації власникам та орендарям.

Удосконалення управління землями сільськогосподарського призначення слід починати з місцевого рівня, з розробки адекватного правового середовища їх регулювання, зі створення ринкових передумов реалізації інвестиційного потенціалу землі. Підвищення ефективності використання земельних ресурсів ми пов'язуємо з необхідністю комплексного підходу на державному, регіональному та місцевому рівнях управління.

Враховуючи те, що основними орендарями земель виступають сільськогосподарські підприємства, а орендодавцями - громадяни, яким надані землі у власність, а також складність земельно-орендних відносин пропонуємо такий механізм відповідальності орендарів. Перед наданням земельних часток (паїв) в оренду проводяться великомасштабні грунтові обстеження земельних ділянок. У випадках, коли земельна ділянка сільськогосподарського призначення передається в оренду на тривалий строк, у договорі оренди необхідно вказати якісні характеристики грунтового покриву та її меліоративний стан. Це дасть змогу після закінчення строку договору оренди вимагати відшкодування втрат родючості землі або компенсації вкладень в поліпшення землі, якщо якість грунтів підвищилась завдяки діяльності орендаря. В договорі доцільно визначити порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт.

Одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки є підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) і поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Платність землекористування повинна відігравати стимулюючу роль у підвищенні рівня використання земель і поліпшення їх якості.

Управління землями сільськогосподарського призначення має базуватися на зміцненні кадрового потенціалу та здійснюватися шляхом стимулювання місцевих ініціатив, розширення місцевого управлінського потенціалу. Забезпечення ефективного управління земельними ресурсами тісно пов'язане зі зміцненням і координацією діяльності органів управління на різних рівнях, для чого необхідно переглянути та, за необхідності, змінити повноваження відповідних установ.



ВИСНОВКИ

1. Управління земельними ресурсами - це цілеспрямована діяльність державних, законодавчих, виконавчих органів, здійснювана за допомогою таких основних функцій управління, як моделювання, планування та проектування, організація цільового та функціонального використання земель, мотивація й економічне обгрунтування, державна координація, регулювання управління, державний контроль, а також спеціальних функцій, виконання яких забезпечує гармонійний розвиток всієї системи управління земельними ресурсами. Це дозволяє створити умови для ефективного використання й охорони земель.

2. Економічними засадами управління земельними ресурсами в нинішніх умовах є: формування системи плати за землю, адекватної ринковим перетворенням в Україні; формування системи землекористування товаровиробників на основі розвитку ринку землі; організація різних видів плати за землю (земельного податку, орендної плати) на єдиній методологічній основі; подальший розвиток оренди землі; теоретичний, методологічний і практичний розвиток заставних відносин; екологічна й економічна оптимізація використання землі; упорядкування розмірів існуючих землеволодінь різних форм власності та господарювання.

3. Розвиток і покращання системи управління земельними ресурсами розглянуто крізь призму геоінформаційних технологій, систему автоматизованого ведення земельного кадастру, створення єдиної кадастрово-реєстраційної системи, плату за використання землі, формування землеволодінь і землекористувань, ринку землі. Система інформаційних блоків управління земельними ресурсами включає в себе самостійні інформаційні системи, які об'єднані загальною базою даних і формують структуру законодавчих, виконавчих і методичних центрів, а також методику та методологію системи управління земельними ресурсами на всіх її рівнях.

4. Структурна модель управління земельними ресурсами в адміністративних районах спрямована на цільове використання земель у сільськогосподарському виробництві, дає змогу визначити структурні й якісні зміни показників об'єкта управління, систематизувати показники використання земельного фонду на базовому рівні. При формуванні блоків системи управління земельними ресурсами в адміністративних районах та їх економічному обгрунтуванні діють різні механізми: повнота відомостей про об'єкт управління, правовий статус земель, економічний і соціальний механізми, природоохоронні заходи.

5. Система оцінки результативності управління сільськогосподарськими землями в ринкових умовах за показниками кадастрової оцінки земель дає можливість визначити потенційні можливості господарств та їх якісну рівновагу у формуванні ціни на землю та доходів.

6. За допомогою методу ступеневої регресії було створено кореляційно-регресійну модель, яка підтвердила залежність ефективності використання землі від основних факторів інтенсифікації землеробства. Згідно з розрахунками, між результативною та факторними ознаками існує тісний зв'язок (коефіцієнт кореляції 0,874). Аналіз стандартизованих коефіцієнтів показав, що вплив кількості й якості земель на вартість валової продукції займає друге та четверте факторні місця в виробництві: вартість основних виробничих та оборотних фондів (в4 = 0,688), площа ріллі (в1 = 0,595), витрати виробництва (в3 = 0,326), бал економічної оцінки ріллі по диференціальному доходу ( в2= 0,220).

7. Економічне обґрунтування заходів щодо удосконалення системи управління земельними ресурсами передбачає зіставлення всіх корисних ефектів, і необхідних для їх досягнення матеріальних і трудових ресурсів. Доходи та витрати мають бути представлені у грошовому виразі, з урахуванням фактора часу. Для визначення економічної ефективності використання земельних ресурсів застосовується оцінка результативності у вартісному та натуральному виразі на 1 га земельних угідь, визначаються резерви та шляхи збільшення корисного ефекту використання земель, з урахуванням оптимальної структури угідь землекористування та раціонального використання земельних ресурсів. Економічно доцільним є така система експлуатації земельних ресурсів, яка забезпечує максимальну прибутковість.

8. Пріоритетним завданням пореформеного розвитку аграрного сектора економіки є підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Платність землекористування повинна відігравати стимулюючу роль у підвищенні рівня використання земель і підвищення їх якості.

9. Державна політика має бути спрямована на створення системи земельно-правових, землевпорядних і фінансово-кредитних механізмів формування економічно та екологічно обгрунтованої територіально-галузевої структури підприємств і стратегії господарської діяльності.

10. Система управління земельними ресурсами має узгоджувати національні та підприємницькі інтереси у використанні і збереженні земельних ресурсів країни, бути багатоступеневою, розділеною на підприємницький і державний блоки, із взаємодіючими елементами. Державний блок має виконувати контролюючу, стимулюючу та дорадницьку функції щодо використання земель, підприємницький - більшу увагу акцентувати на практичному забезпеченні економічної й екологічної результативності землекористування.

11. Одним із напрямів раціонального використання земель і збереження родючості грунтів є їх екологічна оптимізація, яка розглядається як елемент управління земельними ресурсами. В екологічній оптимізації земель одним із напрямів є консервація деградованих і малопродуктивних земель. Пропозиції щодо їх консервації за видами деградації та екологічно доцільних напрямів їх використання можна розглядати як базові складові екологічної оптимізації землекористування, що має бути враховане при складанні прогнозної та землевпорядної документації по Харківській області.

земельний прибутковість економічний орендний



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Аверіна О.А. До проблеми деградації сільськогосподарських земель в сучасних умовах // Сталість, екологізація і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи: Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених і студентів / Вісник ХНАУ. -2002.- № 8.- С.170-172.

2. Аверіна О.А Стан та проблеми розвитку фермерських господарств у Харківській області // Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених: Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 10-річчю створення кафедри землевпорядного проектування, м. Київ, 25 лют. 2003 р. - К., 2003. - С.59-64.

3. Аверіна О.А. Роль землеустрою в системі земельних відносин // Вісник ХНАУ.- 2003.- №6.- С. 249-253.

4. Аверіна О.А., Коваленко Л.М. Екологічна оптимізація земельного фонду - як елемент управління земельними ресурсами // Вісник ХНАУ.- 2005.- № 3.- С. 117-122.

5. Аверіна О.А., Коваленко Л.М. До питання коригування базових показників оцінки земель // Проблеми розвитку земельних відносин, землеустрою і земельного кадастру в умовах ринкової економіки: Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 60-річчю факультету інженерів землевпорядкування ХНАУ.- Харків, 2005.- С.134-136.

6. Аверіна О.А. Земельний кадастр як інформаційна система при організації використання земель в Харківській області // Екологічні проблеми сталого розвитку агросфери в умовах реформування земельних відносин та шляхи раціонального використання і охорони земель: Мат-ли міжнар. наук. конф. студентів та аспірантів.- Харків, 2005.- С. 170-171.

7. Аверіна О.А., Тишковець В.В. Управління земельними ресурсами в Україні // Інтенсифікація і сталий розвиток сільськогосподарського виробництва: Міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених, аспірантів, магістрів та студентів, присвячена 190-річчю Харківського національного аграрного університету імені В.В. Докучаєва.- Харків, 2006.- С. 318-322.

Размещено на Allbest.ru

...