Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Формування інноваційно-технологічного механізму досягнення сталого розвитку
• 2. Значення інновацій в реалізації сталого розвитку економіки України
• 3. Основні засади стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр.
• 3.1 Головна мета стратегії, її структура
• 3.2 Інфраструктура інноваційного розвитку України. Оцінка інновативності економіки
• 3.3 Стан та проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору
• 3.4 Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

За роки незалежності Україна не спромоглася зробити суттєвих кроків щодо переходу на інноваційну модель зростання. Технології промислового виробництва залишаються переважно на рівні третього укладу, тоді як розвинені країни вже переходять на шостий і сьомий уклади. Таке технологічне відставання потребує найрадикальніших дій, особливо за умов серйозної розбалансованості промислового виробництва, у структурі якого головні позиції посідають сировинні галузі та галузі первинної обробки, а не високотехнологічні переробні і фондостворюючі галузі (наприклад, частка машинобудування за роки незалежності зменшилася майже втричі).

Актуальність інноваційної-технологічної складової сталого розвитку економіки зумовлюється стрімким зростанням впливу науки та нових технологій на соціально-економічний розвиток, що відбувся протягом останніх 20-30 років. Нові технології докорінно і швидко змінили структуру світової економіки. Виявилося, що неспроможність країни здійснити структурну перебудову економіки відповідно до нового технологічного укладу (чи зволікання з цим) не просто гальмує її розвиток, але й призводить до економічної деградації і відсуває її на периферію світових економічних процесів.

Якщо Україна має намір інтегруватися до європейського співтовариства, забезпечити суспільний добробут європейського рівня, то запровадження такої політики виглядає безальтернативним і на цей час має реальні передумови (інноваційний потенціал).

Проблема теми дослідження полягає в тому, що структурно відстала, технологічно низькоукладна вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, залишилася вкрай несприйнятною до сучасних досягнень науки та технологічних інновацій. Досягнення України в міжнародному вимірі конкурентоздатності економіки, рівня розвитку і особливо ефективності функціонування національної інноваційної системи є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян.

Об'єктом дослідження є поняття "сталого розвитку", "інновація", "інноваційно-технічний розвиток", що становлять систему інноваційно-технологічного забезпечення.

Предметом дослідження є теоретичні основи стратегії інноваційного розвитку в Україні.

Мета дослідження полягає у визначенні і обгрунтуванні інноваційно-технологічного забезпечення та його значення для сталого розвитку економіки України.

Завдання дослідження:

1) розглянути інноваційно-технічний механізм досягнення сталого розвитку;

2) визначити значення інновацій в реалізації сталого розвитку економіки України;

Теоретичною і методологічною основою дослідження виступають наукові концепції, принципи, підходи, нормативно-правові положення в галузі економіки.

В дослідженні використані процесний, системний, інституційний та кількісний підходи, а також загальні методи наукового пізнання.

1. Формування інноваційно-технологічного механізму досягнення сталого розвитку

В наш час динаміку розвитку та економічного зростання демонструють країни, державна політика яких базується на інноваційній моделі розвитку, та передбачає створення надсучасних виробництв на основі використання принципово нових прогресивних технологій та випуску високотехнологічної продукції, активного техніко-технологічного переоснащення та енергозбереження, створення технопарків, технополісів, дослідження навколишнього середовища, та ін.

Тобто, формується нова стратегія економічного зростання на базі використання нових знань та інновацій як найважливіших ресурсів. У розвинених країнах скорочуються обсяги виробництва у традиційних галузях. Наука стає головним джерелом нововведень і органічно вливається в економічні процеси, які відбуваються в межах національних держав, у галузях, корпораціях, малих підприємствах. У промислово-розвинених країнах спостерігається заміна інтенсивного типу економіки на інноваційний тип, перехід від експорту капіталів до трансферу технологій.

Для розвитку інноваційних процесів у цих країнах держави створюють сприятливе інноваційне середовище, яке формує цивілізовані ринкові відносини у сфері обігу об'єктів інтелектуальної власності, концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного розвитку, створення певних організаційно-правових умов для інноваційного підприємництва.

Поклавши в основу подальшого розвитку держави інтереси людини, її прагнення жити і творити в гармонії з природою, взявши до уваги основні ідеї і принципи, декларовані на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, Україна започаткувала процес змін, які за характером та обсягом експлуатації ресурсів, стратегією інвестування, спрямуванням освіти та науково-технічного прогресу створять сприятливі умови для збереження навколишнього природного середовища і природно-ресурсного потенціалу держави та розвитку нації - основи всіх форм життя, тобто започаткувала перехід на шлях сталого розвитку [1].

Наукове трактування поняття "сталий розвиток" є досить широким і неоднозначним. У "Програмі дій XXI століття", прийнятій на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 році "сталий розвиток" визначено як такий, "що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню, але і справедливо розподіляє його результати, відновлює навколишнє середовище більш, ніж знищує його, сприяє зростанню можливості людей, а не збіднює їх" [3].

Загальне визначення передбачає, що сталий розвиток утворюють три компоненти - економічний, екологічний та соціальний. У реалізації сталого розвитку беруть участь три складові суспільства - державні (владні) структури і політики, ділові кола та населення (громадськість), де економічні цілі - стійке економічне зростання - підпорядковані соціальним і екологічним цілям.

Концепція сталого розвитку з'явилася в результаті об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної. Економічна складова передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини; створення екологічно прийнятної продукції; мінімізацію, переробку і знищення відходів. Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину - суб'єкта розвитку, і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність екологічних систем [2].

У короткостроковій перспективі стратегічною метою сталого розвитку України повинне бути подолання економічної та структурної кризи, що розвинулись в період переходу до ринкової економіки та демократичного громадського суспільства.

Для досягнення сталого розвитку є необхідним комплексний підхід:

1. екологічна безпека: стратегічна мета - збереження і відновлення природних екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього середовища, зниження викидів шкідливих речовин і т.д.

2. економічна стабільність: метою є створення соціально і екологічно ефективної економіки, що забезпечує гідний рівень життя громадян, конкурентноздатність продукції. Важливою цільовою настановою повинно стати забезпечення економічного розвитку переважно на вже освоєних територіях.

3. соціальне благополуччя: основною метою є збільшення середньої тривалості життя населення, планування родини та раціоналізація особистого споживання, поліпшення середовища існування людини, розвиток його соціальної активності, забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної допомоги, соціальний захист уразливих груп населення.

У довгостроковій перспективі акценти розвитку будуть зміщуватися з економічних на еколого-соціальні та з матеріальних на духовно-моральні та інформаційні. Почне формуватися нове суспільство, що є першим етапом становлення ноосфери, думки про яку висловлював В.І. Вернадський [2].

На основі наукового визначення суті поняття "сталий соціально-економічний розвиток" можна сформулювати основні вимоги до розробки та практичного втілення інноваційно-технологічного механізму сталого соціально-економічного розвитку країни, до яких належать:

1) створення сучасної теоретичної і методологічної бази, здатної забезпечити вираховування особливостей розвитку сучасного суспільства як відкритої, самоорганізованої системи, яка розвивається за нелінійними законами та перебуває у стані динамічної рівноваги.

2) оптимальне поєднання інструментів державного регулювання та способів і методів саморегулювання соціально-економічної діяльності, які відповідають принципам сучасного громадянського суспільства і правової держави;

3) розробка та впровадження інноваційної стратегії розвитку і здійснення активної інноваційної діяльності на всіх рівнях не лише в економічній, соціальній та екологічній сферах, а й у сфері державного управління та місцевого самоврядування, без чого сталий соціально-економічний розвиток забезпечити неможливо;

4) забезпечення збалансованого розвитку території (меза- і мікрорівня) через впровадження інноваційних стратегій науково-технологічного та територіально-виробничого розвитку регіонів України тощо.

Аналіз сутності та основних характеристик сталого соціально-економічного розвитку переконує, що без цілеспрямованої, ефективної інноваційної діяльності ні створити інноваційний механізм сталого соціально-економічного розвитку, ні забезпечити його функціонування на всіх рівнях метасоціальної системи просто неможливо.

Інноваційний науково-технологічний розвиток передбачає інтеграцію науки, освіти, виробництва, об'єднання промислових, банківських капіталів у потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні продукти та послуги. Для інноваційного розвитку характерним є безперервне оновлення, удосконалення виробництва, систем управління, зростання ролі фахівця - професіонала.

У довгостроковій перспективі стратегічний потенціал України і високий рівень освіти населення дадуть можливість розвивати людський капітал країни, який стане базовою перевагою і головною сильною характеристикою нації. Якщо пріоритетною метою буде виховання конкурентоздатного молодого покоління українських політиків, учених і дипломатів, Україна матиме успіх вже в першій половині XXI століття.

Зокрема, дуже важливим є збереження високого людського потенціалу і виведення його на якісно новий рівень. Збереження і відновлення інфраструктури, налагодження високотехнологічного виробництва, вкладення коштів в розвиток високотехнологічних галузей науки, приділення більшої уваги екологічним показникам. В той же час інтенсивний розвиток сільського господарства і вихід на передові позиції по забезпеченню значної частини світу продуктами харчування, а також підвищення ролі і розвиток якісних соціальних характеристик повинні стати запорукою успіху у майбутньому і зробити реалізацію сценарію "стрімкого сталого розвитку" реальною навіть в наявних умовах..

В світі діють такі найбільш відомі ефективний моделі розвитку, як модель "8" (за сценарієм моделі "8" діє клуб країн, сформований під час "холодної війни", який має свої унікальні досягнення і особливості, які в Україні на даний час досягти і повторити складно). Така модель є прототипом для країн Великої сімки. Модель "Єдиний економічний простір", характерна для Росії і країн Євразії, а модель "Гармонізоване суспільство" (де в найбільшій мірі розкривається головний актив - якісний людський капітал), властива Скандинавським країнам, Швейцарії, Ісландії і ін. [3].

Інноваційний розвиток можливий лише на основі поєднання інтересів влади і бізнесу, тому що держава може виділити гроші, держава може організувати наукове співтовариство, спрогнозувати розвиток, допомогти збудувати пріоритети, але освоєння грошей, вихід на ринок - це справа бізнесу. Тому приватно-державне партнерство має бути орієнтоване на освоєння наукових технологій. Але перед Україною постає проблема, як направити, та з'єднати всі елементи і пріоритети, які є в країні навіть сьогодні в єдиний механізм.

2. Значення інновацій в реалізації сталого розвитку економіки України

Для досягнення сталого розвитку необхідно узгодити і збалансувати всі складові сталого розвитку: економічну, соціальну. Здійснити ці процеси можливо лише завдяки інноваціям, які за своїм призначенням якраз і спрямовані на ефективність виробництва, раціональне використання природних ресурсів; підвищення якості продукції, покращення умов праці, охорону навколишнього природного середовища.

Інновації формують основу стійкого економічного зростання і є необхідною умовою повноправної участі країни у світовому конкурентному середовищі. Інноваційна модель розвитку економіки - це система пріоритетів, стратегій, механізмів та інструментів, які безпосередньо спрямовані на формування інноваційного типу розширеного відтворення економіки країни.

Інновації - це основа радикальних перетворень, які повинні здійснюватися на шляху забезпечення економічного зростання. Саме з розвитком інноваційно-технологічної діяльності фахівці пов'язують подолання кризового стану вітчизняної економіки. Це підтверджується і зарубіжним досвідом країн з розвиненою економікою - саме інновації виступають рушійною силою розвитку суспільства, адже "тягнуть" за собою модернізацію і структурну перебудову всієї економічної системи. Прикладом є США, на їх частку за останні півстоліття припадає понад 60 % усіх технічних інновацій. США стали однією з найбагатших країн світу насамперед завдяки найкращій організації інноваційного процесу та ефективному використанню технологічних інновацій у виробництві [3].

В умовах глибокої затяжної економічної кризи для України вкрай важливим є ефективне функціонування підприємств, зростання обсягів виробництва, вихід на нові ринки, конкурентоспроможність підприємств не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Але за офіційними даними Держкомстату більше 70 % основних засобів усіх підприємств країни є застарілими. Так, рівень спрацювання техніки, обладнання, транспортних засобів і інших активів становить 80-90 % [3]. Вони вже не забезпечують ефективного та інтенсивного виробництва, а це відповідно призводить до великих виробничих витрат та забруднення довкілля.

Аналіз дослідження вітчизняних підприємств за 2008 - 2012 рр. показав низьку частку інноваційної активності підприємств (табл.1), питома вага яких склала 21% (2008 - 2010 рр.) та 20,4% (2010 - 2012 рр.) [5].

Таблиця 1. Розподіл підприємств і організацій за типами інновацій

Показник	2008 - 2010 рр.,%	2010 - 2012 рр.,%
Загальна кількість підприємств і організацій	100,0	100,0
Інноваційно активні	21,0	20,4
Підприємства з технологічною інновацією	9,8	10,0
Підприємства з організаційною або маркетинговою інновацією	11,2	10,4
Не займалися жодною з інновацій	79,0	79,6

Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств - 63,9% загального обсягу витрат (проти 52,9% у 2011 р.). Частка кредитів склала 21,0% (38,3%), фінансова підтримка держави - 2,2% (3,7%), кошти іноземних та вітчизняних інвесторів - 8,7% і 1,3% відповідно (0,4% і 0,3%) [5].

За даними Державної служби статистики інноваційній діяльності підприємств перешкоджали численні фактори, серед яких слід виділити: відсутність власних коштів; відсутність фінансування (складність отримання кредитів; відсутність стимулювання з боку держави); відсутність кваліфікованого персоналу; відсутність інформації про технології та ринки.

Унаслідок непослідовності у проведенні та низької ефективності державної науково-технічної та інноваційної політики спостерігається подальше відставання України в технологічному розвитку від розвинутих країн світу. Зменшується кількість інноваційно-активних підприємств, гальмується розвиток високотехнологічних галузей промисловості. Це призводить до зниження рівня конкурентоспроможності національної економіки.

Тому з огляду на вище сказане, можна зробити висновок, що перехід на шлях сталого розвитку можливий лише за активної участі держави в інноваційних процесах. Адже жодне підприємство за сучасних умов господарювання, залишатиметься неконкурентоздатними, без застосування інноваційних технологій, завдяки лише яким можлива реалізація стратегічних завдань розвитку.

Основними завданнями забезпечення сталого розвитку на інноваційно-технологічних засадах є:

- розвиток системи фінансово-кредитної підтримки реалізації конкурентоспроможних науково-технічних та інноваційних програм і проектів;

- забезпечення розвитку виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури;

- забезпечення підтримки та захисту національного виробника;

- забезпечення інноваційної спрямованості системи освіти;

- розвиток кадрового потенціалу у сфері інноваційної діяльності;

- підвищення результативності вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок з метою посилення його ролі у забезпеченні інноваційного розвитку національної економіки;

- забезпечення розширеного відтворення знань на основі інтеграції діяльності вищих навчальних закладів, академічних і галузевих наукових установ до світового науково-технологічного простору;

- забезпечення розвитку ефективної інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової інфраструктури інноваційної діяльності;

- створення умов для трансферу технологій і підвищення ефективності охорони прав інтелектуальної власності;

- упровадження, відповідно до норм Європейського Союзу та СОТ, прозорого й ефективного механізму стимулювання та державної підтримки провадження науково-технічної та інноваційної діяльності суб'єктами господарювання;

- упровадження ефективного механізму державно-приватного партнерства, спрямованого на досягнення високого рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку.

3. Основні засади стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр.

3.1 Головна мета стратегії, її структура

Інноваційно-технологічне забезпечення сталого розвитку економіки України знаходить своє відображення в Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. Вона була розроблена на виконання Постанови Верховної Ради України від 17 лютого 2009 р. № 965-VI "Про проведення парламентських слухань "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів".

Укладачами стратегії були: Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України та інші наукові установи НАН України, а також з урахуванням інтересів центральних і місцевих органів державної влади із врахуванням ключових положень.

В стратегії визначено такі основні розділи та підрозділи:

І. Загальні положення

ІІ. Системна соціально-економічна проблема, що вирішується Стратегією

Стан науково-дослідної сфер

Система освіти і підготовки спеціалістів

Інтелектуальна власність

Оцінка інновативності економіки

Стан та проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору

Легка промисловість і виробництво середньо- і високотехнологічної продукції широкого споживання

ІІІ. Основні виклики, які формують довгострокові зовнішні і внутрішні передумови перспективного розвитку економіки і суспільства України, відповіді на які мають базуватися на новій стратегії використання наукових знань, технологій та інновацій

Глобалізація і неолібералізація

Сталий економічний розвиток

Технологічний прогрес

Демографічні зміни, зниження якості трудових ресурсів та посилення міграції населення

IV. Головна мета Стратегії, основні передумови інноваційного розвитку України

Зміна концептуальних засад, що визначають роль і функції держави в умовах ринкової економіки

Структурна перебудова економіки України

Подолання кризової економічної нерівності населення

Відновлення довіри населення до держави і влади

V. Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло

VІ. Основні стратегічні пріоритети і ключові заходи

Адаптація національної інноваційної системи до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності

Переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит споживача

Вдосконалення кадрового забезпечення інноваційної сфери, створення привабливих умов для творців інновацій

Освіта і підготовка кадрів

Розвиток кадрового потенціалу науки

Реформування організаційно-фундаментальної структури науки, розвиток інноваційних структур

Інфраструктура інноваційного розвитку

Системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства

VII. Використання міжнародного фактору в інтересах інноваційного розвитку економіки України

VІIІ. Приведення нормативно-правової бази у відповідність із завданнями Стратегії

Дана стратегія розвиває основні положення Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-ХІV, уточнює і доповнює їх з врахуванням нових вимог сучасності і викликів щодо змін, на які Україна повинна мати адекватні відповіді.

Стратегія систематизує і конкретизує законодавчі, нормативні та інші засади організації наукової, науково-технічної, інноваційної та підприємницької діяльності, що містяться в сучасному законодавстві України, нормативних та програмних документах органів державної влади і разом з іншими державними стратегічними документами є стрижневою основою для подальшого розвитку законодавчої і нормативної бази в цій сфері, для формування державних, регіональних і галузевих програм інноваційного розвитку, забезпечення скоординованої діяльності влади, суспільства, підприємництва, науки та освіти - всіх головних учасників національної інноваційної системи.

Стратегія складається з аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. У першій частині сформульовано системну соціально-економічну проблему, що вирішується стратегією. Ця проблема спроектована на існуючий стан інноваційного розвитку України у порівнянні з основними мегатрендами інноваційного розвитку світової та європейської економік, а також економік окремих країн. Надано також характеристику основних викликів і загроз, що стають перед Україною, адекватні відповіді на які можливі за умов посилення інноваційного розвитку країни.

Стратегічна частина окреслює ключові стратегічні цілі, основні стратегічні пріоритети, визначає напрямки, механізми і можливі варіанти вирішення проблеми, містить формулювання ключових заходів щодо практичного впровадження Стратегії.

Головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом. Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі від використання наявних природних ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення України за комплексним індикатором інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з групи "країни, які наздоганяють", мінімум до групи країн "помірні інноватори", а за кращих умов - до групи країн "послідовників".

Результатом реалізації Стратегії має стати утвердження в Україні інноваційної моделі її економічного і соціального розвитку, підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу країни, всіх її людських і природних ресурсів, забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення стабільного сталого розвитку і підвищення добробуту громадян. Реалізація Стратегії створить можливості для успішного просування України по шляху розбудови економіки і суспільства, заснованих на знаннях.

3.2 Інфраструктура інноваційного розвитку України. Оцінка інновативності економіки

інновація розвиток аграрний енергозбереження

Інфраструктура інноваційного розвитку України перебуває в початковому стані. У ній представлено лише окремі типи інноваційних структур, зокрема технопарки, наукові центри, бізнес-інкубатори, науково-технічні підприємства, фонди. Причому діяльність лише незначної їх частини від повідає завданням, які мають вирішуватися ними, виходячи із світового досвіду організації різних типів інноваційних структур. В Україні не тіль ки обмежена чисельність інноваційних структур, але склалася їх струк турна неповнота, а також функціональна невизначеність їх діяльності. Розвиток інноваційної інфраструктури потребує всебічної державної підтримки. Зміст і форми цієї підтримки визначені у відповідних базових законодавчих і нормативних документах. Стратегією

Інноваційні процеси в економіці не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 12-14%, що менше в 3-4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень.

Таке становище обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності, зачатки якої були поступово скасовані щорічними в останні 5 років поправками до відповідних бюджетних та інших законів.

Проте низький рівень наукоємності вітчизняного виробництва визначається не тільки дефіцитом грошей або браком стимулів і пільг. Фундаментальне значення має структура економіки. В українській економіці домінують низькотехнологічні галузі виробництва, які природно відносяться до малонаукоємних галузей: добувна і паливна - 0,8-1%; харчова, легка промисловість, агропромисловість - 1,2%. У цілому в Україні домінує відтворення виробництва 3-го технологічного укладу (гірнича металургія, залізничний транспорт, багатотоннажна неорганічна хімія та ін.). Відповідно майже 95% вітчизняної продукції належить до виробництв 3-го та 4-го технологічних укладів. Зростання ВВП за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7-1%.

Найбільш інформативну оцінку стану інноваційного розвитку України в розрізі ключових факторів, що його визначають, отримано на основі використання індикаторів Європейського інноваційного табло, які включають п'ять груп індикаторів: "рушійні сили інновацій", "створення нових знань", "інновації та підприємництво", "індикатори застосування інновацій", "інтелектуальна власність" [дивись додаток 6]. Для об'єктивної оцінки стану інноваційного розвитку України важливе значення має визначення її відносної позиції в рамках країн ЄС за допомогою Європейського інноваційного індексу, Європейського інноваційного табло (ЄІТ).

За ЄІТ Україна знаходиться в останній за рівнем інновативності четвертій групі - "країни, що рухаються навздогін" зі значенням індексу 0,23. Цю групу складають: Угорщина - 0,24, Росія - 0,23, Україна - 0,23, Латвія - 0,22, Польща - 0,21, Хорватія, Греція - 0,20, Болгарія - 0,19, Румунія - 0,16, Турція - 0,08. У порівнянні з іншими країнами ЄС відставання України становить: від "країн-лідерів" - приблизно у 3 рази (Швеція - 0,68), від "країн-послідовників" - 2 рази (Великобританія - 0,48), від країн "помірні інноватори" - 1,6 рази (Норвегія - 0,35).

Ранжування країн на основі цього комплексного індикатора інноваційного розвитку має цінність в тому плані, що цей показник визначає, наскільки економічне зростання країни базується на інноваціях. Причому інновації в термінах ЄІТ розуміються в більш широкому контексті, ніж просто технологічні нововведення. Окрім досліджень, розробок, технологій, вони включають показники технологічних дифузій, показники поширення нових знань і ступінь використання інформаційних технологій.

З наведених даних видно, що переміщення України сходинками інноваційного розвитку вимагатиме величезних зусиль, ресурсів, політичної волі і високої мобілізованості суспільства. Проте для окремих секторів вітчизняної економіки ці зусилля мають бути ще більшими, ніж в цілому по всій економіці. У першу чергу це стосується аграрного сектору, галузі легкої промисловості та фармацевтики.

3.3 Стан та проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору

Україна, яка має найкращі у світі природні та сприятливі кліматичні умови для сільськогосподарського виробництва, внаслідок технологічної відсталості та нераціональної організації виробництва сьогодні не в змозі забезпечити своє населення доступною за ціною і достатньою за стандартними нормами харчовою продукцією. До того ж на внутрішньому ринку відбувається виштовхування вітчизняної продукції імпортною внаслідок її більш високої конкурентоспроможності, досягнутої за рахунок використання більш передових, ніж в Україні, технологій.

Найбільш суттєвими результатами реформування українського села стали катастрофічне падіння виробництва сільськогосподарської продукції і детехнологізація і деіндустріалізація аграрного сектору. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що в умовах масштабної детехнологізації і деіндустріалізації аграрного сектору майже повністю зберігся його науковий потенціал. З 1991 р. він скоротився лише в 1,3 рази, в той час як загальна чисельність дослідників країни скоротилася у 2,6 рази. У цілому зменшення чисельності дослідників в аграрному секторі було менш значним, ніж скорочення самого аграрного сектору, включаючи обсяги виробництва продукції, розмір ріллі, а також чисельність зайнятих в цьому секторі.

Кадрова наукоємність аграрного сектору за роки реформ навіть зросла. В інтересах цього сектору сьогодні працює понад 11 тис. науковців (15% загальної чисельності науковців країни), в тому числі 2,1 тис. докторів і кандидатів наук, понад 200 академіків та членів-кореспондентів. Аграрний сектор обслуговує державна Українська академія аграрних наук, в складі якої понад 120 наукових установ. На потреби цього сектору працює добре розвинута система навчальних закладів.

Проблема полягає в тому, що дуже низьким залишається рівень затребуваності результатів аграрної науки сільськогосподарським виробництвом, що закономірно призводить також до зниження якості її функціонування. Головна причина полягає в тому, що в Україні не сформувалися крупні сільськогосподарські підприємства і не відбулася ринкова інтеграція фермерських господарств. На початок 2010 р. майже 70% господарств мали в своєму розпорядженні сільськогосподарські угіддя розміром до 100 га, що автоматично робить їх нездатними до використання сучасних дороговартісних технологічних і технічних засобів виробництва. До того ж в аграрному секторі набирає обертів тенденція скуповування торговельним, фінансовим та промисловим капіталом корпоративних прав засновників сільськогосподарських підприємств, що призводить до відчуження значної кількості угідь із сільськогосподарського виробництва.

Аграрна наука на 75% фінансується за рахунок державного бюджету (наука країни в цілому - на 39%). Такий стан - ще один доказ, який свідчить про неефективність проведених в аграрному секторі реформ, внаслідок яких аграрна наука залишилася відірваною від сільськогосподарського виробництва і слабо комерціоналізованою, що суперечить світовому досвіду. У розвинутих країнах аграрна наука є найбільш комерціоналізованим сектором наукових досліджень.

Зрозуміло, що за умов збереження існуючої архаїчної організації українського сільського господарства, коли технічні засоби для більшості підприємств, особливо фермерських господарств, залишаються недоступними, виробник сільськогосподарської продукції відтиснутий від її покупця численними перекупщиками, кредитори закабаляють аграріїв непідйомними кредитами на придбання сучасної матеріальної бази, на розгортання інноваційної діяльності не вистачить коштів не тільки самих аграріїв, але й усіх доходів країни.

У рамках нав'язаної селу доктрини неоліберальних реформ створити в Україні в найближчій перспективі сучасне ринкове інноваційне сільське господарство, здатне забезпечити в повному обсязі потреби населення в продуктах харчування, а тим більше успішно конкурувати з аграріями інших країн, фактично неможливо. Тому держава і суспільство мають здійснити масштабні заходи з метою захисту сільськогосподарського виробника від руйнівної сили неолібералізму і створення економічних, правових, організаційних, соціальних та інших умов для спрямування реформ на забезпечення інноваційного розвитку цього найважливішого для нормального життя країни і суспільства сектору економіки.

3.4 Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло

Сценарії і прогнозні оцінки інноваційного розвитку України розроблено на основі використання індикаторів Європейського інноваційного табло. Зміни значень комплексу індикаторів, що визначають бажану або можливу динаміку процесу інноваційного розвитку, узгоджені з основними показниками, запропонованими в проекті Стратегічного розвитку економіки України у період до 2020 року, зокрема з тими, що визначають темпи зростання ВВП.

Стратегія розвитку економіки України у період до 2020 року обґрунтовує два варіанти сценарію і два етапи їх реалізації. На першому етапі - 2009-2012 роки - передбачається подолати наслідки фінансової кризи та досягти макроекономічної стабілізації і відновлення економічного зростання. Другий етап - 2013-2020 роки - період формування фундаментальних основ сталого розвитку, активізації реформ з подальшим закріпленням стабільно стійких темпів розвитку. Відповідно до цих етапів розраховано сценарні варіанти змін основних макроіндикаторів економіки України, зокрема приріст валового внутрішнього продукту (табл. 2).

Таблиця 2. Сценарні варіанти приросту ВВП у період до 2020 року (%), передбачені проектом Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року

	2009-2012 (у середньому за період)	2013-2020 (у середньому за період)
Приріст ВВП,%	за інерційним сценарієм	за інвестиційно-активним	за інерційним сценарієм	за інвестиційно-активним
	1,5	4,0	5,2	6,5

Варіант сценарію ""Україна - лідер в групі країн "помірні інноватори"" є найбільш вірогідним на період до 2020 року. Його реалізація дозволить Україні досягти інтегральних показників інноваційного розвитку, які в теперішній час характерні для Норвегії, Чехії, Італії, Іспанії та інших країн. Завдяки зростанню внеску інноваційного фактору в економічне зростання в 1,5 рази, яке відбудеться внаслідок реалізації положень Стратегії, відповідно підвищаться і темпи зростання ВВП. До 2012 року включно приріст ВВП буде знаходитися в рамках 1,5-4,0%. Помірне зростання ВВП у цьому періоді обумовлено складністю і певною інерційністю процесу переходу економіки країни на інноваційно-інвестиційну модель розвитку.

У період 2013-2020 років приріст ВВП складатиме за даною стратегією у середньорічному за період вимірі 7-8%, тобто буде вищий за прогнозований в проекті Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року (6,5%). Цьому сприятиме зміна факторів економічного зростання, зменшення впливу на економічний розвиток екстенсивних факторів і зростання впливу інтенсивних. Відповідно покращиться якість економічного зростання, яка отримає характерні риси ефективного розвитку.

Прогнозований для України приріст ВВП у період 2013-2020 років на рівні 7-8% у середньорічному вимірі перевищує також значення подібного показника в країнах, що входять в теперішній час до групи країн "помірні інноватори". Це пояснюється тим, що Україна має значно нижчий стартовий рівень ВВП в розрахунку на душу населення при доволі рівних позиціях з країнами цієї групи за багатьма індикаторами, що визначають "рушійні сили інновацій" - "створення нових знань".

Прогнозні оцінки інноваційного розвитку України за індикаторами Європейського інноваційного табло засвідчують, що за умов проведення цілеспрямованої інноваційної політики, приведення у відповідність до неї підприємницької діяльності, здійснення реальних кроків у напрямку реалізації необхідних структурних змін в економіці та технологічної модернізації виробництва прогнозні показники ВВП, наведені в табл. 2, навіть прийняті у другому, більш оптимістичному, сценарії, можуть бути перевершені. Слід зазначити, що за даними державної статистики України приріст ВВП у 2012 році становив + 7,0%., 2013 року- +3,3%, 2014 році +7,7%.

За узагальненими оцінками за умов реалізації запропонованого варіанту стратегії можливо вийти на досить високі узагальнені показники інноваційного розвитку (табл. 3).

Таблиця 3. Україна у співставленні з ЕС 27: узагальнені прогнозні оцінки у разі реалізації запропонованого варіанту Стратегії

Узагальнений індикатор	Україна / ЕС 27 (%)
Можливості в сфері інформаційних технологій	80-85%
Можливості в сфері досліджень і розробок	85-90%
Можливості структури промисловості	70-75%
Патенти, торгові марки, промислові зразки	20-30%

У цілому необхідно зауважити, що динаміка багатьох показників буде залежати в першу чергу від темпів структурних змін в українській економіці, зміцнення позицій секторів із високим рівнем переробки продукції та збільшення їх питомої ваги у загальному випуску продукції, суттєвого покращення системи державного управління інноваційним розвитком країни.

При сприятливому розвитку подій це не дозволить досягнути рівня країн-лідерів ЄС, але сприятиме підвищенню загального рівня інноваційної активності та досягненню Україною середнього для ЄС рівня інноваційної діяльності за значенням інноваційного індексу.

За умов проведення "інерційної" інноваційної політики не слід очікувати поліпшення позицій України відносно інших європейських країн. Скоріше, навпаки, Україна почне втрачати навіть ті відносно невеликі переваги, що ще зберігаються. Як результат, країна може опинитися наприкінці списку країн, що оцінюються за допомогою інструментів ЄІТ.

Висновки

Провівши дослідження на тему: "Інноваційно-технологічне забезпечення сталого розвитку економіки України" можна зробити наступні висновки:

1. Поклавши в основу подальшого розвитку держави інтереси людини, її прагнення жити і творити в гармонії з природою, взявши до уваги основні ідеї і принципи, декларовані на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, Україна започаткувала процес змін, які за характером та обсягом експлуатації ресурсів, стратегією інвестування, спрямуванням освіти та науково-технічного прогресу створять сприятливі умови для збереження навколишнього природного середовища і природно-ресурсного потенціалу держави та розвитку нації - основи всіх форм життя, тобто започаткувала перехід на шлях сталого розвитку.

2. Аналіз сутності та основних характеристик сталого соціально-економічного розвитку переконує, що без цілеспрямованої, ефективної інноваційної діяльності ні створити інноваційно-технологічний механізм сталого соціально-економічного розвитку, ні забезпечити його функціонування на всіх рівнях системи просто неможливо. Інноваційний розвиток можливий лише на основі поєднання інтересів влади і бізнесу, тому що держава може виділити гроші, держава може організувати наукове співтовариство, але освоєння грошей, вихід на ринок - це справа бізнесу. Тому приватно-державне партнерство має бути орієнтоване на освоєння наукових технологій. Але перед Україною постає проблема, як направити, та з'єднати всі елементи і пріоритети, які є в країні навіть сьогодні в єдиний механізм.

3. Інновації - це основа радикальних перетворень, які повинні здійснюватися на шляху забезпечення економічного зростання. Саме з розвитком інноваційно-технологічної діяльності фахівці пов'язують подолання кризового стану вітчизняної економіки. Це підтверджується і зарубіжним досвідом країн з розвиненою економікою - саме інновації виступають рушійною силою розвитку суспільства, адже "тягнуть" за собою модернізацію і структурну перебудову всієї економічної системи. Прикладом є США, на їх частку за останні півстоліття припадає понад 60 % усіх технічних інновацій. США стали однією з найбагатших країн світу насамперед завдяки найкращій організації інноваційного процесу та ефективному використанню технологічних інновацій у виробництві.

4. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств - 63,9% загального обсягу витрат (проти 52,9% у 2011 р.). Частка кредитів склала 21,0% (38,3%), фінансова підтримка держави - 2,2% (3,7%), кошти іноземних та вітчизняних інвесторів - 8,7% і 1,3% відповідно (0,4% і 0,3%) Унаслідок непослідовності у проведенні та низької ефективності державної науково-технічної та інноваційної політики спостерігається подальше відставання України в технологічному розвитку від розвинутих країн світу. Зменшується кількість інноваційно-активних підприємств, гальмується розвиток високотехнологічних галузей промисловості. Це призводить до зниження рівня конкурентоспроможності національної економіки.

5. Інноваційно-технологічне забезпечення сталого розвитку економіки України знаходить своє відображення в Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. Стратегія систематизує і конкретизує законодавчі, нормативні та інші засади організації наукової, науково-технічної, інноваційної та підприємницької діяльності, що містяться в сучасному законодавстві України, є стрижневою основою для подальшого розвитку законодавчої і нормативної бази в цій сфері, для формування державних, регіональних і галузевих програм інноваційного розвитку. Головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом.

Список використаної літератури

1. Проект Постанови про Концепцію переходу України до сталого розвитку / Верховна Рада України. - К.: Парламентське вид-во, 2004. - №5749.

6. Воронкова В.Г Теоретичні засади управління інноваційним процесом в Україні / Вісник Національного університету "Львівська політехніка. Проблеми економіки та управління", № 628.- 2008.- С. 417423.

8. Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український виміри / За ред. С.І. Юрія, Є.В. Савельєва.- К.: Знання, 2010.- 595 с.

5. Обстеження інноваційної діяльності в економіці України за період 2010 - 2012 рр. Експрес-випуск Державної служби статистики України / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrstat.org/uk/express/expres_u.html

3. Осіпчук Г.С. Відтворення основних засобів в системі управління підприємством / Г.С. Осіпчук // Наукові конференції. - 2011. - №8. - С. 18 - 21.

9, Охота В. І. Оцінка інноваційного потенціалу України як чинника міжнародної конкурентоспроможності / В. І. Охота // Економічний часопис - ХХІ. - 2011. - № 1-2. - С. 44-47

2. Сталий розвиток. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/Сталий_розвиток

10. The Global Competitiveness Report, (2007-2011), http://www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global%20Competitiveness%20Report

7. Zgurovsky M.Z., Pankratova N.D. System Analysis: Theory and Applications. - Springer, 2010.- 448 p.

Размещено на Allbest.ru

...