Монополія, її сутність та форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Монополія, її сутність та форми

Вступ

монополія ринок конкуренція

Актуальність теми курсової роботи «Монополія, її сутність та форми» - полягає в тому що, з точки зору права, підприємство - самостійний господарчий суб'єкт (який веде ту чи іншу діяльність з метою реалізації її результатів на ринку), створений у порядку, встановленому Господарчим кодексом України, для виробництва продукції, виконання робіт та послуг з метою задовільнення суспільних потреб та отримання прибутку, але монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов'язань, «відкачку» з економіки і того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, - утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

З точки зору економіки, організація - господарча одиниця у якій планомірно та цілеспрямовано комбінуються фактори виробництва, щоб після виготовлення і реалізації виробів (робот, послуг) забезпечити досягнення цілей цієї господарчої одиниці та її власника.

Виробнича діяльність в широкому понятті - діяльність людини, групи людей, держави спрямована на створення нових матеріальних та інших цінностей.

За умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни. В той же час споживач почав пред'являти вимоги до цін, якості товару, невигідних умов придбання товару. політичного впливу. засмітнення навколишнього середовища. Бачимо багато зв'язків і очевидно що успіх фірми залежить від того як відрегульована діяльність, хто і як її контролює. Все це - привело до значного посилення контролю до діяльності фірм організацій монополістів.

1. Сутність монополії та її основні форми

1.1 Причини появи та існування монополій

Монополія як економічний феномен характеризується двоїсто: по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, корпорація), що володіє значними матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку; по-друге, як ринкова ситуація, що означає існування одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку («чиста» ринкова монополія).

Відповідно до першого, інституціонального трактування монополії, виокремлюють три етапи її розвитку: зародження перших монопольних утворень 6О-70-ті роки XIX ст.); посилення монопольних тенденцій (1873 р. - кінець XIX і». панування монополій (з початку XX ст.).

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.

Картель - це угода між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, поділу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат - монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі «зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест - форма промислової монополії, де об'єднуються виробництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту - спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.

Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монополістичні об'єднання істотно підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі і синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу, оскільки укладення угод про специфічні умови реалізації товарів і поділ ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулювання у сферу виробництва. Ознаки планомірності, характерні для розвитку окремих підприємств, поширюються й охоплюють виробничі і комерційні зв'язки між підприємствами - учасниками тресту. Монополізуючи виробництво окремих галузей, трести сприяли подальшій концентрації суспільного виробництва і капіталу, яка стала основою їх впливу на виробників інших галузей, проникнення у нові сфери економіки. Це привело до якісно нового етапу розвитку монополістичних об'єднань - утворення багатогалузевих монополій, які значно обмежують інтенсивність міжгалузевої конкуренції.

Еволюція одно галузевих монополій у багатогалузеві здійснювалася двома основними шляхами: по-перше, внаслідок вертикальної інтеграції (комбінування) - об'єднання підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, здебільшого організація виробництва в межах єдиного технологічного процесу; по-друге, у результаті диверсифікації виробництва - проникнення монополій у галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою діяльності.

Диверсифікація створює сприятливіші умови для переливання капіталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являється нова форма монополії - концерн - велика багатогалузева корпорація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що належать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами анти-трестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридичне заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення монополій не змінює їх сутності, яка має триєдиний характер:

* концентрація значної частини виробництва і збуту однієї або кількох галузей;

* нав'язування іншим ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування - застосування методів недобросовісної конкуренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

* можливість отримання монопольного прибутку як форми реалізації свого економічного панування.

Існують кілька видів монополій, які можна звести до трьох основний економічної (ринкової), адміністративної (організаційної) та природної (технологічної).

Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, дерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами.

1.2 Форми, види монополій та наслідки монополізації економіки

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» та «галузь» співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Для прикладу: в США 5% ВНП створюється в умовах близьких до чистої монополії.

Абсолютна, або чиста, монополія існує коли одна фірма являється єдиним виробником продукту, в якої нема близьких аналогів.

Характерні риси чистої монополії:

- єдиний продавець - споживач повинен купувати товар у монополіста, або обходитись без нього;

- нема близьких замінників - продукт унікальний, так як на ринку не існує певних подібних аналогів;

- «диктуючи ціну» - на відміну від ринку чистої конкуренції, коли фірма «згоджується з ціною» при ринку із чистою монополією монополіст диктує свою ціну, тому що він випускає і контролює загальний об'єм пропозиції;

- заблоковане входження - якщо монополіст немає конкурентів, то існує вагома причина цьому. Існування монополії залежить від існування певних бар'єрів для вступу в галузь.

Більш детально розглянемо бар'єри для вступу в галузь:

Економія, зумовлена зростанням масштабів виробництва: витрати, Автомобільна промисловість. Сучасна технологія в деяких галузях така, що ефективне маловитратне виробництво може бути досягнуте, тільки якщо виробники являються надзвичайно крупними як в абсолютному вимірі, так і стосовно ринку. Досягнення низьких витрат на одиницю продукції, і, відповідно, низьких цін одиниці продукції для споживачів залежить від існування невеликої кількості фірм, чи, в крайньому випадку, тільки однієї фірми. Чим більші масштаби фірми, тим ефективніше вона розподіляє свої ресурси, матеріал, свій потенціал, тобто, ефективно скорочує свої витрати.

Підприємства суспільного користування: дійсні монополії. Електричні та газові компанії, підприємства водопостачання, автобусні фірми, кабельне телебачення, зв'язку. Ці галузі переважно представляють державу, вони мають певні привілеї. Проте, держава здійснює жорсткий контроль над діяльністю монополістів, з метою того, щоб уникнути зловживання монопольною владою, яку вона надала.

Легальні бар'єри: патенти і ліцензії.

Патенти. Патенті закони націлені на захист винахідника від незаконного захоплення продукту чи технологічного процесу конкуруючими підприємства, які не брали участі у витратах часу, зусиль та грошей, котрі пішли на його розробку. Патенти можуть забезпечувати винахідника монопольним становищем на час дії патенту.

Ліцензії. На державному рівні федеральна комісія США по зв'язку видає ліцензії. радіо - та телестанціям. В багатьох великих містах необхідно отримати муніципальну ліцензію щоб водити таксі.

Власність на важливі види сировини. Фірма, володіюча чи контролююча сировину, яка необхідна в процесі виробництва може перешкоджати створенню конкуруючих фірм (нові спортивні ліги - існуючі старі мають контракти з кращими гравцями і договори про оренду головних стадіонів і арен).

Нечесна конкуренція. Вступ нових конкурентів чи усунення конкурентів-суперників може бути здійснено внаслідок агресивних жорстоких дій (наприклад, обливання брудом продукції, давка на постачальників ресурсів та банків, переманювання ведучого персоналу, різке зниження цін, з метою того, щоб довести до банкрутства конкурентів - багато з цих аспектів є не законними).

Візьмемо, наприклад, монополіста, який має контроль над патентами і сировиною, йому не грозить створення державою регулюючої комісії - тобто має ідеальне становище для панування на ринку. Чистий монополіст буде визначати об'єм виробництва максимізуючи прибуток, виходячи із своїх витрат і попиту.

Існує два контраргументи по цьому питанню: 1. НПТ - засіб пониження витрат на одиницю продукції, і таким чином, збільшення прибутків. 2. Науково-дослідницька робота і технічні нововведення можуть бути одним із бар'єрів для входження в галузь, тому монополіст повинен продовжувати добиватися успіху в цій області або стати жертвою нових конкурентів.

Розподіл доходу: підприємницька монополія сприяє нерівності в розподілі доходу. Завдяки своїй ринковій владі монополісти призначають більш високу ціну. ніж зробила би це чисто конкурентна фірма з такими ж витратами; монополісти здатні обкладати «особистим податком» споживачів і, таким чином, отримувати значні економічні прибутки. Ці прибутки розподіляються нешироко, так як власність на капітал розподілена в руках невеликої кількості власників з самими високими доходами. Власники монопольних фірм прагнуть збагатитися за рахунок іншої частки суспільства.

Слід відмітити, що монополіст призначає не однакову ціну для всіх споживачів. Монополіст збільшує свої прибутки, призначаючи різні ціни для різних покупців, тобто монополіст займається ціновою дискримінацією.

Можливість займатися ціновою дискримінацією не є легкодоступною для всіх продавців. Взагалі, цінова дискримінація здійсненна, коли виконуються три умови:

- найбільш очевидно, що продавець повинен бути монополістом, чи хоча б володіти деяким ступенем монопольної влади, тобто якось контролювати виробництво і ціноутворення;

- продавець повинен бути здатним виділяти покупців в окремі класи, в яких кожна група має різну готовність чи здатність платити за продукт;

- першопочатковий покупець не може перепродавати товар чи послугу. Економічні наслідки цінової дискримінації: 1-ий монополіст збільшує свої

доходи, займаючись ціновою дискримінацією, 2-ий монополіст, який займається дискримінацією буде займатися виробництвом більшого об'єму продукції, ніж той, який ціновою дискримінацією не займається. [7]

В наш час жорсткі дії, пов'язані з використанням монопольного становища, як і недобросовісна конкуренція в цілому, суворо заборонені в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча і зустрічаються на окраїні цивілізованого світу.

Сьогодні реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової поведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так зване «лідерство в цінах»), як правило, найкрупніша фірма, інші дотримуються її.

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького «моно» - «один», «опсонія» - «закупівля продовольства»).

Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни «монопсонія» та «монопсонічна ситуація» були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої «монопольні прибутки» така фірма знову вмішує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. «Дженерал Електрик», «Рейдіо корпорейшн оф Америка» та «Дюпон» є найкращими прикладами таких компаній.

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки - нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике виробництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких між фірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Відомий американський економіст

Й. Шумпетер у своєму панегірику, присвяченому активному внеску монополій у справу науково-технічного прогресу, зазначає, що монополізація «розширює діапазон впливу кращих голів і знижує вплив посередностей». Проте, якщо зіставити це із твердженням, що багато найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одиночками, або в університетських лабораторіях, то можна зрозуміти, що це досить суперечлива проблема.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових числових корпорацій з торгівельними компаніями. У 80-ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх «гріхів» є значно довшим. І перший серед них - практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною «даниною» на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніш за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів [12]

1.3 Антимонопольна політика держави

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об'єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх - негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був «Антитрестовський акт Шермана» (1890 р.). За ним оголошувалося незаконним створювати монополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим самим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися негласними «джентльменськими» угодами або так званим лідерством у цінах. Порушення «Акту Шермана» каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і потемним ув'язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути: штрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення. [13]

Пізніше був прийнятий «Закон Клейтона» (1914), який заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або «поглинання» фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був «Акт про Федеральну торговельну комісію» (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестовські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестовська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х років суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий «Закон Селлера-Кефовера» (1950) доповнив попередні положенням про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів.

В європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об'єднань. Так, перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках XX ст. (Бельгія і Голандія - у 1935 р., Данія - у 1937, Великобританія - у 1948, ФРН - у 1957, Франція - у 1963). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з'являються лише наприкінці 80-х років.

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути 'приборкана». Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові компанії.

У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об'єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два - вертикальний (об'єднання двох фірм, пов'язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об'єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання. [15]

Сучасне антимонопольне законодавство України спрямоване здебільшого на попередження порушень природних ринкових процесів, які є результатом монополізації або наслідком угод між компаніями, спрямованих на послаблення дії конкурентних сил або на запобігання зловживанням домінуючим становищем. Антимонопольна політика держави, разом з інтенсивним тиском нових потенційних конкурентів здатна радикально вплинути на формування конкурентних ринків і конкуруючих виробників. Інтеграційні союзи фірм, які тільки закривають споживачеві доступ до високоякісної й дешевої продукції, не можуть існувати тривалий час, хоча певний період здатні працювати без явних порушень закону.

2. Загальна характеристика стану підприємств на ринку монополії

2.1 Досконала конкуренція - цивілізована форма боротьби за існування та підвищення ефективності виробництва

Одним із найважливіших елементів ринкового механізму є конкуренція. Без конкуренції ринкові відносини теоретично уявити неможливо, а практично вони просто не можуть існувати. Конкуренція в сучасній економічній теорії і практичній діяльності господарюючих суб'єктів завжди знаходиться поруч з монополією, породжує монополію.

Методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантії і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Поряд з цим використовуються «мирні» методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково - технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижній стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщається зі сфери обігу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Говорячи про монополістичну конкуренцію, слід згадати й про немонополістичну конкуренцію. Отже, немонополістична конкуренція - це боротьба між декількома фірмами, які випускають неоднорідну продукцію. Вона характеризується вільним виходом фірм на ринок. У сферу цієї конкуренції входить велика кількість реально існуючих ринків, зокрема галузей сфери обслуговування.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець - для їх реалізації.

В силу своєї суперечливої природи конкуренція несе в собі одночасно як позитивні так і негативні наслідки і дії. З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова сила, що спонукає її учасників у процесі дбання про свої власні мікрогосподарчі інтереси сприяти суспільному прогресу.

Як будь-який суспільний процес, конкуренція має й негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків.

Конкуруючі об'єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих завдань, які вони перед собою ставлять, які вони перед собою ставлять. Можна виділити три основних типи конкурентної поведінки.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпечення переваг суперникам шляхом введення нових компонентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові форми організації виробництва і т.д.).Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючої структури попиту і пропозиції.

Названі типи конкурентної поведінки в різноманітних формах застосовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва. Виділяють дві основні групи конкуренції: цінові й нецінові. Див. схему 4

Як свідчить схема, застосування того іншого методу, який у подальшому визначає й тип конкурентної поведінки підприємця на ринку, не є самоціллю.

Визначальним у цьому процесі є прагнення завоювати таке становище на ринку, яке забезпечує вилучення додаткового прибутку. Історично конкуренція в ринковій економіці починалася із застосування переважно методів цінового суперництва. В умовах же сучасної конкуренції переважають нецінові методи. Основу суперництва між сучасними фірмами складає диференційований попит. Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку, фірма (підприємець) насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями відповідала запитам споживачів. Тому неодмінною умовою економічної політики фірми є врахування динаміки очікувань споживачів. А вже в рамках цих параметрів вона визначає шляхи зменшення витрат і зниження ціни.

Конкуренція - досить складний і багатогранний процес. Щоб забезпечити успіх у ньому, фірма (підприємець) повинна дотримуватись певної стратегії дій фірми, спрямованих на досягнення її кінцевої мети. Кожна фірма прагне, як правило, монополізувати ринок для максималізації прибутку. Проте досягнути цього, особливо в сучасних умовах, практично неможливо. Тому фірма повинна передбачати у своїй діяльності одночасно принаймні дві стратегічні настанови настанову на монополізацію ринку й настанову на інтеграцію своєї діяльності в єдиний процес функціонування ринку. Основу цієї системи дій складає полістратегічний пошук.

2.2 Монопольне ціноутворення

Використання монопольного (домінуючого) становища призводить до істотного впливу на ціни, а інколи - до прямого їх формування. Внаслідок цього з'являється новий різновид ціни - монопольна ціна, яка викликає обмеження конкуренції й порушення прав споживачів і встановлюється підприємцем, що займає монопольне становище на ринку. Існування монопольних цін створює економічну основу для отримання монопольного прибутку. Характерною ознакою монопольної ціни є її відхилення від вільної ринкової ціни, що формується у результаті взаємодії попиту і пропозиції. Продаж товарів за монопольними цінами означає перерозподіл доходу між господарюючими суб'єктами на основі економічних та позаекономічних переваг великого високотехнологічного виробництва.

Монопольна ціна - це верхня межа продажної ціни, утримувати яку впродовж тривалого часу неможливо, оскільки максимальна прибутковість певної галузі приваблює інших підприємців, що прагнуть ефективніше застосувати свій капітал. Монополія, регулюючи виробництво, може лише опосередковано регулювати попит, тому й змушена враховувати реакцію покупців на зростання цін (повністю монополізувати виробництво й реалізацію товару можливо лише тоді, коли попит на нього нееластичний).

Влада монополістів (олігополістів) над ринком виявляється у характері формування і руху цін. Ознаки монополістичної (олігополіс-тичної) політики цін такі:

* ціна підтримується всіма виробниками або продавцями галузі через систему «лідерства у цінах»;

* виникає відносна стабільність цін;

* спостерігається дискримінація у цінах і постійне маневрування цінами. Прагнучи ліквідувати пряму цінову конкуренцію і «стабілізувати» галузь на основі єдиної ціни, монополісти й олігополісти максимально захищають себе від таємного зниження цін і непрямої цінової конкуренції з боку окремих партнерів або аутсайдерів ринку. Таємні знижки та поступки, пільгові умови комерційного кредиту, надання додаткових послуг і гарантій покупцям можуть мати для конкурентів не менш неприємні наслідки, ніж відкрите зниження цін. Маневрування цінами постійно здійснюється через механізми цінової дискримінації щодо різних категорій споживачів, різних територій і регіонів, залежно від подальшого використання продукції, тобто як один із засобів вирішення тактичних і стратегічних завдань фірми.

Монополізація негативно впливає на ціноутворення, що підтверджують такі дані: за період 1950-1980 рр. індекс оптових цін у п'ятнадцяти провідних галузях США зріс у 3,7 разу; за той самий період ціни на продукцію машинобудування і чорної металургії, де рівень монополізації найвищий, зросли відповідно у 4,2 й 4,5 разу; у найменш монополізованих галузях - текстильній і швейній рівень цін зріс лише у 1,95 разу. Необґрунтоване завищення цін та ігнорування інтересів споживачів, позбавлених альтернативного вибору, - наслідки економічної політики монополій в умовах порушення конкурентно-ринкового механізму.

3. Проблеми та перспективи розвитку ринку монополії в Україні

3.1 Монополія і досконала конкуренція в господарській системі України

За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть досвідченими експертами.

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє рідкісноземельні метали. Найбільш монополізованими в Україні являються ринки машинобудування - 97,7%, медичної промисловості - 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості - 68,9%, металургії - 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції»» караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення «демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції»».

Україна, формуючи ефективне ринкове середовище, в Законі «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», теж зробила перші кроки до цивілізації конкурентних процесів. В ньому зокрема:

1. Дано визначення монопольного становища підприємства. Згідно з Законом, монополістом вважається підприємство, частка якого на ринку певного перевищує 35%.

2. Визначено, що кваліфікується як зловживання монопольних становищем:

а) нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище; пропонування прийняти додаткові умови або купити непотрібні товари;

б) обмеження чи припинення виробництва з метою створення або підтримки дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін;

в) часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення дефіциту і встановлення мінімальних цін;

г) інші дії з метою створення перешкод для доступу на ринок і виходу з ринку інших підприємств;

д) встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

3. Дається тлумачення поняття «недобросовісна конкуренція». Це:

а) неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару або імені іншого підприємця;

б) умисне поширення неправдивих або неточних відомостей про свого конкурента;

в) отримання, використання й розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди іншим підприємцям.

4. Визначено санкції у випадку зловживань монопольним становищем. Закон дає право антимонопольному комітету:

а) приймати рішення про примусовий поділ монопольних об'єднань;

б) накладати штрафні грошові санкції на порушників;

в) вилучати до бюджету отриманий прибуток.

Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвитих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

3.2 Позитивні і негативні наслідки процесу монополізації

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти «меншою кров'ю» - за рахунок свого «привілейованого» становища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зупинитись. За теперішніх умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм доводиться постійно вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають технічно та економічно відсталі підприємства.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (що складає кілька десятків мільярдів доларів) зменшують ВНП СІЛА.

Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно лауреат Нобелівської премії, видатний американський економіст Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: «це економічне та соціальне зло».

3.3 Проблемні аспекти та перспективи інтеграції України до світового ринку торгівлі

Ефективність зовнішньої політики нашої держави на поточному етапі залежить від врахування економічних переваг і недоліків отримання Україною статусу дійсного члена такої провідної інтеграційної структури як Світова організація торгівлі (СОТ).

Більшість країн трансформаційного типу (серед них і Україна) декларували прагнення лібералізувати зовнішньоторговельну діяльність та інтегруватися у міжнародний торговельно-економічний простір на правах членів СОТ з тим, щоб сприяти підвищенню конкурентоспроможності власних товаровиробників і збільшенню їхнього експортного потенціалу. Вибір цих країн на користь приєднання до СОТ є виправданим з тієї точки зору, що у перспективі він має забезпечити відповідні зміни внутрішнього інституційного середовища, сприяти розширенню експортних можливостей і стати ключовим етапом процесу їхньої інтеграції у міжнародне економічне співтовариство.

Проте очікування країн - претендентів на членство в головній координуючій структурі світової торгівлі мають співставлятися з адекватною оцінкою реальних передумов і ступеня їхньої готовності до цього кроку. Необхідна аналітична оцінка відповідності вимогам, що висуваються до потенційних членів СОТ. а також перспектив їхнього після інтеграційного функціонування надається у щорічних публікаціях-звітах СОТ.

Статистичні дані засвідчують, що навіть членство в СОТ не відкрило для європейських країн з перехідною економікою суттєвих можливостей доступу на внутрішні ринки постіндустріальних держав (оскільки тенденція до перевищення обсягів імпорту над експортом в цих країнах протягом після інтеграційного періоду збереглася). Так, у 2011 році порівняно з 2007 роком від'ємне сальдо експортно-імпортних операцій з економічно розвиненими країнами значно скоротилося лише в Чехії (майже на 1,5 млрд. євро), а серед шести центрально- і східноєвропейських країн-членів СОТ лише Угорщині вдалося досягти активного балансу в торгівлі з постіндустріальними країнами (табл. 1).Отже, для деяких європейських країн з перехідною економікою прослідковується позитивний вплив, який справила інтеграція до СОТ на їхні торговельні відносини з країнами-членами ЄС. Активізація експорту в ЄС докорінно змінила характер зовнішньоторговельного балансу Чехії та Угорщини з цим торговим партнером: за чотири роки після інтеграційного періоду він змінився з пасивного на активний. Також за цей період укріпилися торговельні позиції Словаччини стосовно ЄС. Проте інші країни внаслідок лібералізації зовнішньоторговельної діяльності за регламентом ГАТТ/СОТ свої експортні позиції стосовно ЄС суттєво погіршили - від'ємне сальдо Болгарії в торгівлі з країнами Євросоюзу зросло у 8 разів, а Польщі - майже в 5 разів.

Оскільки торгівля товарами з країнами-членами ЄС характеризується для України від'ємним балансовим сальдо (114 млн. доларів США за вказаний період), слід врахувати, що ефект від посилення відкритості європейського ринку для вітчизняних товарів (очікуваний внаслідок інтеграції до СОТ) може нівелюватися в умовах високого рівня конкуренції в цьому ринковому середовищі. А от очікування щодо зростання імпорту європейської продукції в Україну внаслідок спрощення митно-тарифних процедур є досить реалістичними, оскільки тоді за критеріями асортименту, якості та ціни вітчизняна продукція буде недостатньо конкурентоспроможною.

Інша причина полягає в тому, що структура товарних потоків між Україною і ЄС неоднорідна. Європа експортує до нас переважно високотехнологічну продукцію (механічні, електричні машини, устаткування та транспортні засоби становлять біля 36% імпорту з країн ЄС), в той час як український експорт в країни ЄС - головним чином продукти первинної обробки (чорні метали, мінеральне паливо, нафта та продукти її переробки - 25% всього експорту). З урахуванням очікуваної рецесії в розвинених європейських країнах попит на експортовані сировинні матеріали в середньостроковій перспективі має скоротитися, що негативним чином відіб'ється на показниках українського торговельного балансу.

Важливим аспектом оцінки перспектив України у разі приєднання до координованої системи міжнародної торгівлі є вивчення аналогічного досвіду деяких країн СНД. Досить короткий ретроспективний період (Киргизстан вступив до СОТ у 1998 році, Естонія, Латвія та Грузія - у 1999 році, Молдова - в 2000 році) не дозволяє чітко визначити тенденцію зміни показників зовнішньоторговельної діяльності та адекватно оцінити ефективність їхньої інтеграції. Проте існуючі проблемні моменти зовнішньоекономічної діяльності цих пострадянських країн свідчать про неоднозначність наслідків їхньої торговельної лібералізації за регламентованими нормами ГАТТ/СОТ.

Слід зазначити, що, набувши статусу члена СОТ, наша країна має певні короткострокові переваги, обумовлені її орієнтацією на торгівлю з далеким зарубіжжям. На відміну від країн СНД, які нещодавно приєдналися до СОТ, Україна експортує на ринки інших країн світу приблизно в 1,7 раза більше товарів, аніж імпортує звідти. Проте в довготривалій перспективі ці переваги можуть зникнути, що пояснюється, зокрема, звуженням загального світового ринку металургійної продукції, частка якої в українському експорті складає біля 40%. Тому втрата ринків торгового простору СНД (як сировинної, так і кінцевої продукції), викликана зміною вектора зовнішньоторговельних відносин України, вочевидь є прорахунком у її зовнішньоекономічній стратегії.

Очевидною перевагою участі країн трансформаційного типу у СОТ є поліпшення можливості попередження заявок щодо захисних торговельних заходів (антидемпінг, компенсаційні та попереджувальні заходи), які стосуються застосування гарантійних процедур, тривалості та виду застосованих заходів. Важливість та переваги отримання статусу країни з ринковою економікою для України підтверджується результатами антидемпінгових розслідувань стосовно українських експортерів хімічної продукції. В 2009 році Європейською

асоціацією виробників добрив було ініційовано антидемпінгове розслідування стосовно імпорту карбаміду з України.

Одним з показників відносної конкурентоспроможності та затребуваності на внутрішньому ринку товарів вітчизняного виробництва може виступати частка зовнішньоторговельного обороту та його структурних компонентів у величині ВВП країни. В 2011 році відношення обсягів зовнішньої торгівлі та ВВП для України складало 1,04, тоді як для Німеччини - 0,47; Великобританії - 0.43 та США - 0,15. Неважко зробити висновок, що саме орієнтація на внутрішні ринки та задоволення внутрішнього попиту посилює економічні позиції постіндустріальних країн у системі міжнародної торгівлі.

Значна частка експорту та імпорту у складі ВВП України (відповідно 57% та 48%) виступатиме чинником негативної дії при лібералізації зовнішньої торгівлі України у форматі вимог ГАТТ/СОТ. Такий розвиток подій у перспективі може призвести до погіршення платіжного балансу, а внаслідок цього - до скорочення валютних резервів та виникнення проблем погашення зовнішнього боргу.

Висновок

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Аристотель) виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що це був об'єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли три шляхи утворення монополістичних об'єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування - це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонопольну політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

...