Статистика земельних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Багатовікова практика свідчить про те, що головними джерелами життєздатності та процвітання будь-якої держави є належні йому земельні ресурси і проживає на них населення. При цьому під земельними ресурсами слід розуміти не тільки територію (простір) держави, але і все, що знаходиться «над» і «під» цим простором. Забезпеченість країни земельними ресурсами -- найважливіший економічний і політичний фактор розвитку суспільного виробництва. Наявність земельних ресурсів дає широкий простір для економічного розвитку регіонів світу.

Земельні ресурси - земна поверхня, придатна для проживання людини і для будь-яких видів господарської діяльності. Земельні ресурси характеризуються величиною території та її якістю: рельєфом, ґрунтовим покривом і комплексом інших природних умов.

Найбільшими країнами світу за площею території є:

Росія - 17,1

Канада - 10,0

Китай - 9,6

США - 9,4

Бразилія - 8,5

При дослідженні проблеми ефективного використання земельних ресурсів необхідно виділяти поняття ефективної території. Ефективна територія - це територія країни, придатна для господарського освоєння.

Найбільші країни світу за площею ефективної території: Бразилія - 8,1

США - 7,9

Австралія - 7,7

Китай - 6,0

Росія - 5,5

1. Статистика земельних ресурсів

земельний фонд угіддя статистика

Статистика земельних ресурсів є одним з найстаріших розділів економічної статистики. У завдання статистики земельних ресурсів входить дослідження обсягу та стану земельного фонду, трансформації земельних угідь, результатів їх використання та заходів по їх відновленню та поліпшенню.

До складу земельного фонду входять:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі під населеними пунктами;

3) державний водний фонд;

4) державний лісовий фонд;

5) землі, зайняті різними галузями народного господарства;

6) землі державного запасу;

7) заповідні та курортні землі.

Згідно міжнародної класифікації земельний фонд розподіляється за економічним призначенням, сільськогосподарські площі - по угіддях, ґрунту - за якісним складом, землі - за ступенем і джерел забруднення.

Статистикою земельних ресурсів найбільш повно аналізується використання земельного фонду за економічним призначенням і використання сільськогосподарської площі по угіддях.

При класифікації земель за якісним станом (засолені, кислотні, забруднені і т. д.) указуються площі, на яких слід провести заходи по їх поліпшенню, а також фактично відновлені землі.

Забрудненими (порушеними) вважаються землями площі, які під впливом антропогенних факторів втратили первісну цінність і стали джерелами негативного впливу на навколишнє середовище. Такими землями є частково або повністю забруднені площі в результаті зоотехнічної діяльності або хімізації ґрунту.

Сума втрати від потенційно можливого врожаю за забруднення земельних площ визначається за формулою:

S = ПQ(P1 - P2),

де П - забруднена площа земельних угідь;

Q - обсяг сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 га угідь;

P1, P2 - закупівельна ціна сільськогосподарської продукції до і після забруднення, тис. руб./од.

Відпрацьовані землі - це площі, на яких у зв'язку з закінченням розробок родовищ корисних копалин, вилученням цінних попутних компонентів з відвалів, проведенням геологічних, будівельних та інших робіт порушений частково або повністю ґрунтовий покрив. Після завершення робіт дані землі стають підприємству не потрібні.

Для статистичної оцінки якості земельних ресурсів використовується показник рекультивированной землі, тобто земельної площі, на якій відновлений поверхневий ґрунтовий шар. Таку землю можна використовувати в народногосподарських цілях, і вона передається землекористувачам за актами відповідно до законодавства.

Склад земельного фонду і його рух можуть бути охарактеризовані в натуральних показниках, у відносних і вартісному (при економічній оцінці земельних площ і визначення плати за землю) виразах.

Плата за землю залежить від її призначення - сільськогосподарського або несільськогосподарського.

Якщо земля сільськогосподарського призначення, то плата за дану землю розраховується за формулою:

З = П * N3,

де П - площа сільськогосподарських угідь;

NЗ - нормативна ставка земельного податку, що враховує місцеположення угідь, їх склад та якість.

Якщо земля несільськогосподарського призначення, то плата за дану землю розраховується за формулою:

З = П * N3 * Z1 * Z2 * Z3,

де Z1 - коефіцієнт підвищення ставки земельного податку з урахуванням статусу населеного пункту (міста);

Z2 - коефіцієнт підвищення ставки земельного податку з урахуванням історичної забудови;

Z3 - коефіцієнт коригування ставки земельного податку в курортних зонах.

Законодавством РФ встановлено нормативна ціна землі в межах 200-кратної ставки земельного податку за одиницю площі земельної ділянки.

2. Земельні ресурси світу

Неправильне і неконтрольоване землекористування є основною причиною деградації та виснаження земельних ресурсів. При практикується в даний час землекористуванні часто не беруться до уваги фактичні потенційні можливості, продуктивність і фактори, що обмежують використання земельних ресурсів, а також їх просторова різноманітність. Очікується, що населення світу, що складає зараз 5,4 млрд. чоловік, до кінця століття досягне 6,25 млрд. чоловік. Необхідність збільшення виробництва продовольства з метою задоволення зростаючих потреб обумовлює величезну навантаження на природні ресурси, включаючи земельні ресурси. У багатьох регіонах злидні і недоїдання вже перетворились на хронічну проблему. Однією з основних небезпек є руйнування і деградація сільськогосподарських та екологічних ресурсів. Хоча методи нарощування виробництва і збереження земельних та водних ресурсів вже розроблені, вони не знаходять широкого або систематичного застосування. Необхідний систематичний підхід до визначення таких форм землекористування і виробничих систем, які були б стійкими для кожного конкретного типу ґрунту та кліматичної зони, включаючи створення економічних, соціальних та організаційних механізмів їх здійснення.

Забезпеченість людства земельними ресурсами визначається світовим земельним фондом, який складає 13,4 млрд. га. З окремих великих регіонів найбільшим земельним фондом володіють Африка (30 млн. км2 ) і Азія (27,7 млн. км2 ), а найменшим -- Європа (5,1 млн. км2 ) і Австралія з Океанією (8,5 млн. км2 ). Однак якщо розглядати забезпеченість регіонів земельними ресурсами з розрахунку на душу населення, то результат буде протилежним: на кожного жителя малонаселеній Австралії припадає 37 га землі (максимальний показник), а на жителя Азії -- тільки 1,1 га, приблизно стільки ж і в Європі. Структура земельного фонду показує, яким чином використовуються земельні ресурси. У ній виділяються сільськогосподарські землі (оброблювані -- рілля, сади, засіяні луки і природні луки і пасовища), лісові землі, землі, зайняті населеними пунктами, промисловістю та транспортом, малопродуктивні і непродуктивні землі.

Найбільші країни світу за розмірами площі ріллі:

Рис. 1 Найбільші країни світу за розмірами площі ріллі

Найбільш цінні оброблювані землі займають лише 11% світового земельного фонду. Такий же показник характерний для СНД, Африки, Північної Америки. Для зарубіжної Європи цей показник вищий (29%), а для Австралії та Південної Америки -- менш високий (5% і 7%). Країни світу з найбільшими розмірами оброблюваних земель -- США, Індія, Росія, Китай, Канада. Оброблювані землі зосереджені в основному в лісових, лісостепових і степових природних зонах. Природні луки і пасовища переважають над оброблюваними землями скрізь (в Австралії більш ніж у 10 разів), крім зарубіжної Європи. У всьому світі в середньому 23% землі використовується під пасовища.

Структура земельного фонду планети постійно змінюється під впливом двох протилежних процесів. Один -- боротьба людства за розширення земель, придатних для проживання і сільськогосподарського використання (освоєння перелогових земель, меліорація, осушення, зрошення, освоєння прибережних ділянок морів); іншого -- погіршення земель, вилучення їх із сільськогосподарського обороту в результаті ерозії, опустелювання, промислової та транспортної забудови, відкритої розробки корисних копалин, заболочення, засолення.

Другий процес йде більш швидкими темпами. Тому головна проблема світового земельного фонду -- деградація сільськогосподарських земель, в результаті якої відбувається помітне скорочення оброблюваних земель, що припадають на душу населення, а «навантаження» на них весь час зростає. Країни з найменшою забезпеченістю ріллею на душу населення -- Китай (0,09 га), Єгипет (0,05 га).

У багатьох країнах робляться зусилля щодо збереження земельного фонду і поліпшення його структури. У регіональному і глобальному аспекті вони все більше координуються спеціалізованими органами ООН -- ЮНЕСКО, ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН) та ін.

Рис. 2 Структура земельних ресурсів світу, в %

3. Шляхи використання земельних ресурсів

Земельні ресурси світу скорочуються. У багатьох країнах через брак орних площ відчувається нестача продуктів харчування. На сьогоднішній день все гостріше відчувається глобальна продовольча проблема. З часу її виникнення ведуться дискусії про шляхи її розв'язання. Багато хто бачить вихід у подальшому розширення орних, пасовищних і рибопромислових угідь. Згадаймо, що оброблювані землі (рілля, сади і плантації) в наші дні займають 1450 млн. га або всього 11% території населеної суші. Відповідні показники для луків і пасовищ -- 3400 млн. га і 26%. Виходить, що люди використовували ще не всі можливі резерви розширення рільничих і тваринницьких культурних ландшафтів.

У принципі це, звичайно, так. Однак можна зустріти чимало оцінок, які свідчать про те, що самі природні фактори досить сильно обмежують можливості такого розширення. Було встановлено, що на територіях, що займають в цілому 78% всієї площі суші (без Антарктиди), для розвитку землеробства існують ті чи інші природні обмеження (табл. 3). Так і з інших 22% земель 13 відрізняються низькою, 6 -- середньою і лише 3% -- високою продуктивністю.

Аналогічні підрахунки виробляли і вітчизняні вчені. На думку деяких, до непродуктивним землях, на яких не може проводитися біологічна продукція (льодовики, мляві пустелі, ріки, озера, міста, антропогенний бедленд та ін), ставляться 54 млн. км2 , або більше 36% всієї площі суші. На частку продуктивних, але не пахотнопригодных земель (тундра, лісотундра, болота, посушливі і напівпустельні пасовища, гірські ліси та ін) припадає 70 млн. км2 , або 47% всієї площі суші. В результаті пахотнопригодные землі займають території у 25 млн. км2 , що становлять близько 17% площі суші.

Тим не менш продовжують складати численні розрахунки, що стосуються резервних сільськогосподарських, і передусім орних, земель. За деякими оцінками, гранична площа економічно вигідних для експлуатації земель становить 1,5 млрд. га. Це означає, що увесь доступний фонд пахотнопригодных земель людство фактично вже використала. За іншими оцінками, такий фонд значно більше, він потенційно дорівнює 2,5 млрд. га, і, отже, люди можуть розорати в майбутньому ще більш 1 млрд. га. В кінці ХХ століття з'явилися оцінки, згідно з якими площа земель, потенційно придатних для розвитку землеробства, перевищує 3 млрд. га. Це означає, що у резерві є ще більш 1,5 млрд. га земель. Нарешті, публікувалися деякі розрахунки ФАО, згідно з яким площа потенційно придатних для обробки земель становить 3,4 млрд. га. Можна додати, що більшість вітчизняних географів сходяться на тому, що реальний світовий резерв пахотнопригодных земель становить близько 1 млрд. га.

Вищевикладене доводить, що лише відносно малу частину резервних площ можна ввести в господарський оборот при порівняно невеликих витратах. Культивація ж інших резервних земель, незручних по рельєфу або положення, посушливих, заболочених чи засолених і т. д., може бути здійснена тільки при дуже великих капіталовкладень. До того ж треба враховувати і те, що частина знову освоюваних земель повинна буде компенсувати ті втрати земельного фонду планети, які пов'язані з його деградацією внаслідок розвитку опустелювання, ерозії, розширення несільськогосподарських територій. Важливу роль в освоєнні нових земель відіграє їх розподіл між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються. За деякими сучасними оцінками, співвідношення між ними за цим показником становить приблизно 30:70. Для розширення орних площ порівняно помірною ціною та з використанням наявних техніки і технологій більш підходять землі в районах з помірним кліматом. Що ж стосується резервних земель у країнах, що розвиваються, то вони знаходяться в зоні вологих тропічних лісів або в зоні саван, або в ще менш сприятливих посушливих районах, де потрібні не тільки великі капіталовкладення, але і додаткове рішення деяких агрокліматичних проблем. До того ж, загальна деградація земель в цій групі країн прийняла особливо страхітливі масштаби.

У Південній Америці поки що освоєно лише 1/3 пахотнопригодных земель, а довести цю частку можна до 2/3, в першу чергу завдяки Бразилії. Однак освоєння таких земель буде пов'язано з дуже великими труднощами -- як природними (72% їх розташовано у вологих тропіках, 24 -- в субтропіках і лише 4% -- в помірному поясі), так і соціально-економічними (латифундизм).

В Африці ступінь освоєності може бути збільшена з 43 до 57%. Основна частина резервних земель, розташована між 12° с. ш. і 25° ю.ш., має середнє річне кількість опадів не менше 800 мм і середню річну температуру не менше 18°С. Ці агрокліматичні умови дозволяють забезпечити тривалий вегетаційний період і збору двох врожаїв у рік. Але тут особливо велика деградація ґрунтів.

Ресурси вільних земель в закордонній Азії значно менше. При цьому потрібно враховувати, що в таких країнах, як Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, в таких районах, як острів Ява (Індонезія) або Центральний Лусон (Філіппіни), землі, придатні для землеробства, ще в 60-і роки використовувалися більш ніж на 90%. А найменше резервних для освоєння земель збереглося в Європі.

У разі успішного освоєння резервних земель темпи їх приросту значно відставати від темпів приросту населення. Відповідно, навантаження на землю буде збільшуватися, а показники душовою забезпеченості земельними ресурсами почнуть знижуватися. В наші дні на одного жителя Землі припадає в середньому 0,20 га орних земель, а до 2050 р. цей питомий показник може знизитися до 0,07 га. Отже, все залежить не стільки від розширення площі оброблюваних земель, скільки від характеру їх використання.

Основні перспективи розв'язання глобальної продовольчої проблеми повинні бути пов'язані не стільки з екстенсивним, скільки з інтенсивним шляхом збільшення виробництва продуктів харчування.

Ясно, що інтенсифікація сільськогосподарського використання території, що полягає насамперед в механізації, хімізації, іригації, підвищення енергоозброєності, використання високоврожайних і хворобостійких сортів сільськогосподарських культур, найбільш продуктивних порід худоби -- всього того, що дозволяє збільшити віддачу землеробства й тваринництва навіть при зменшенні сільськогосподарських площ.

Світовий досвід останніх десятиліть підтверджує той факт, що інтенсивний шлях перетворень у сільському господарстві став головним. Ще в 1960-1980 рр. збільшення виробництва зернових у світі на 1/5 відбувалося внаслідок розширення площ, а на 4/5 -- в результаті підвищення врожайності. В економічно розвинених країнах ця частка становила 86% (у Західній Європі -- 100), а в країнах -- 77 (в Африці і Латинській Америці 46-48%).

Однак при оцінці можливостей інтенсивного шляху розвитку потрібно мати на увазі і те, що потенціал деяких традиційних шляхів інтенсифікації вже значною мірою вичерпано. Це відноситься і до механізації, і до електрифікації, і до хімізації, і до іригації.

До недавнього часу цей важливий резерв інтенсифікації землеробства використовували широко, причому і в розвинених, і в країнах, що розвиваються. Це підтверджується даними про динаміку зрошуваних площ. В 1900 р. у світі кропили всього 40 млн. га, а до 1950 р. площа таких земель збільшилася до 95 млн. га. Ще показовіша наступні цифри: в 1960 р. -- 135 млн. га, у 1970 р. -- 170 млн., у 1980 р. -- 210 млн., у 1990 р. -- 230 млн., у 1995 р. -- 250 млн. га. Нині зрошувані землі займають близько 19% всіх оброблюваних земель, але дають до 1/3 загальної продукції землеробства. На Азію припадає понад 60%, на СНД і Північну Америку -- приблизно з 10, на Європу -- близько 7% таких земель. За показником частки зрошуваних земель у загальній площі ріллі (30%) попереду також варто Азія.

Поряд з цим, не можна не звернути увагу на те, що найбільший приріст зрошуваних земель спостерігався у 50-70-ті роки, коли зрошувані площі збільшилися в два з гаком рази, насамперед завдяки спорудженню більш ніж 90 великих гребель і водосховищ в різних районах світу. Але починаючи з 80-х років приріст зрошуваних площ різко сповільнилося через збільшення питомих капіталовкладень, а в деяких країнах також з-за обмеженості водних ресурсів і зміни рівня ґрунтових вод, із-за відмови від будівництва руслових гребель. Наприклад, скорочення зрошуваних площ відбулося в США, Китаї. Мала місце і втрата зрошуваних площ з-за незадовільного їх використання.

Все це означає, що основні перспективи інтенсифікації пов'язані з тією технологічною революцією, яку в наші дні переживає сільське господарство економічно розвинених країн Заходу, передусім США. Ця революція виражається у використанні досягнень біотехнології та інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження витрат виробництва, виведення рослин і порід тварин з новими властивостями, а також для фермерського управління і контролю над виробництвом. На черзі -- посів капсулами, кожна з яких повинна містити необхідну кількість насіння, а також препаратів, що запобігають гниття і підтримують певний рівень вологості та ін Крім того, для спостереження за ґрунтом, визначення оптимальних строків посіву та збирання починають використовувати систему автоматичних датчиків.

Можна згадати і про таке допоміжному, але тим не менш цікавому напрямку, як виробництво штучної їжі на основі соєвих бобів, морських водоростей, дріжджів, деяких грибів. Виготовлені з них продукти харчування вже набули поширення в США. Значні резерви має і марікультура. Марікультура - це вирощування морських організмів. Головною відмінністю марикультури від промислу є обов'язковий контроль людини за виживаністю молоді вирощуваних організмів. Цим досягається зниження природної смертності цінних морських мешканців. По відношенню до країнам розроблена і проходить випробування концепція розвитку, що отримала найменування сталого землеробства.

Стійке землеробство означає: активне використання природних процесів (таких як кругообіг поживних речовин, фіксація азоту та ін); зведення до мінімуму застосування неприродних компонентів або невідновлюваних природних компонентів, які завдають шкоди навколишньому середовищу і здоров'ю людей; активну участь фермерів та інших сільських жителів у вирішенні своїх проблем, розробці технологій виробництва, їх застосування до місцевих умов; справедливий доступ до виробничих ресурсів і можливостям; більш ефективне використання знань місцевого населення, його практичного досвіду і можливостей; використання усього розмаїття природних ресурсів і можливостей створення на фермах підсобних виробництв; підвищення самостійності фермерів і сільських громад.

Основними зведеними показниками рівня інтенсифікації сільського господарства можуть служити дані про вартість продукції з одиниці площі і дані про те, скільки людей може прогодувати 1 га ріллі або один працівник, зайнятий в сільському господарстві.

Залишається ледь чи не головне питання: скільки ж людей зможе прогодувати наша Земля? Таких розрахунків робиться дуже багато.

Якщо говорити про минуле, то можна навести міркування на цю тему Д. І. Менделєєва, який виходив з того, що 1 га культурної землі може прогодувати двох жителів. Навіть без урахування перспектив зростання врожайності і при такому співвідношенні, як вважав учений, на Землі могли б жити 8 млрд. людей.

У наші дні при відповіді на це питання зазвичай виходять з гіпотетичного уявлення про те, що з часом прогрес у сільському господарстві пошириться на всі країни світу, і це дозволить повністю задовольнити потреби в продовольстві майбутніх поколінь людей. Що ж стосується контрольних цифр, то «вилка» між ними часом виявляється дуже великий. Наприклад, за оцінками деяких американських фахівців, у разі якщо всю придатну для сільськогосподарських культур землю обробляти із застосуванням вже відомих передових методів і додаванням зрошення в посушливих районах, то можна забезпечити існування 100 млрд. людей або повністю задовольнити продуктами харчування 50-60 млрд. землян. Але це, звичайно, максималістський сценарій майбутнього. По одному з прогнозів ФАО, за певних умов можна буде прогодувати 30 млрд. осіб, хоча реальна цифра, швидше за все, складе 10-15 млрд. чоловік.

На такому світовому тлі становище країн СНД може викликати певну тривогу. Потенційні можливості для виробництва продовольства в країні досить великі. Однак в СРСР довгий час переважав екстенсивний шлях розв'язання продовольчої проблеми, яка фактично себе вже вичерпав. В 1991 р. один працівник сільського господарства міг прогодувати приблизно 13 осіб, а це показник, значно нижчий, ніж у більшості розвинених країн. До того ж у 90-ті роки душове виробництво продуктів харчування в СНД помітно зменшилася.

Висновок

Головною метою екологічної політики держав світу є забезпечення екологічно безпечних умов для проживання людей, раціональне використання і охорона природних ресурсів, вироблення правових та економічних засад охорони навколишнього природного середовища в інтересах теперішнього та майбутніх поколінь. Для досягнення цієї мети необхідно, насамперед, послідовно проводити структурну перебудову виробничої сфери, здійснювати технічну політику, засновану на ресурсозбереженні, застосування маловідходних і безвідходних технологій.

Основними напрямками роботи по реалізації екологічної політики є: удосконалення природоохоронного законодавства; впровадження ефективних економічних методів управління і контролю за природокористуванням і охороною навколишнього середовища; підвищення екологічної культури населення; розвиток міжнародного співробітництва.

У багатьох країнах співдружності незалежних держав склалася цілісна система планування заходів з охорони навколишнього середовища. Широко практикується розробка і реалізація програм і комплексних проектів з вирішення окремих проблем в області охорони навколишнього середовища. До таких програм слід віднести розвиток мережі особливо охоронюваних природних територій, захист населення від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції і багато інших. Практика перспективного і поточного планування природоохоронної діяльності багато в чому сприяє успішному вирішенню багатьох екологічних проблем. До них можна віднести створення широкої мережі особливо охоронюваних природних територій, відновлення порушених господарською діяльністю природних об'єктів, збільшення лісистості територій, розвиток потужного потенціалу екологічної науки і т. д.

Список використаної літератури

1. Атлас з економічної і соціальної географії світу 10 клас.

2. В. П. Максаківській Шляхи розв'язання глобальної продовольчої проблеми. Нарис з підготовки нового видання книги «Географічна картина світу». Інтернет версія: www.lib.ru.

3. Географія в таблицях. 6-10 кл.: Довідкове посібник. М: Дрофа, 1997. 92 с.

4. Гладкий Ю. Н., Лавров С. Б. «Економічна і соціальна географія світу»: Підручник для 10 класів загальноосвітніх установ. 2-е изд., М: Просвіта, 1995. 270 с.

5. Інтернет сайт Мінприроди Республіки Білорусь (www.president.gov.by/Minpriroda/).

6. Інтернет сайт ООН (www.un.org).

7. Макар С. В. Основи економіки природокористування: Навч. Посібник. М.: ИМПЭ, 1998.

8. Максаківській В. П. «Економічна і соціальна географія світу»: Підручник для 10 класу загальноосвітніх установ. 8-е изд. перераб., М: Просвіта, 2000. 350 с.

9. Менделєєв Д. І. Заповітні думки. М: Думка, 1995. c. 39.

10. Підбірка матеріалів по грунтово-земельних ресурсів Російської Федерації (www.sci.axa.ru).

11. Сай С. В. Земельна політика та удосконалення земельних відносин в Росії на порозі XXI століття // Нерухомість та інвестиції. Правове регулювання. 2000. № 4 (5). Інтернет версія: www.dpr.ru.

12. Шевчук А.с Ст. Економіка природокористування (теорія і практика). 2-е изд., испр. І дод. М.: НІА -Природа, 2000.

13. Шимова О. С., Соколовський Н.До. Основи екології та економіки природокористування: Навч. 2-е изд., перероб. І доп. Мн.: ЮНИТИ-ДАНА, Єдність, 2002.

Размещено на Allbest.ru