Державне регулювання соціальних фондів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

ВИКОНАЛА ФЕДОРОВА МАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2006

АНОТАЦІЯ

Федорова М.В. Державне регулювання соціальних фондів в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - Економічна теорія. - Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню теоретичних, методологічних та практичних питань функціонування соціальних фондів, що здійснюють соціальний захист населення в Україні. Автором уточнено і доповнено визначення поняття “соціальний захист”, “соціальне забезпечення”, визначено їх місце в системі соціально-трудових та розподільних відносин. Запропоновано більш повну класифікацію основних форм соціального захисту населення, її методологічних принципів.

Визначено особливості державного регулювання формування та використання соціальних фондів в розвинутих країнах та в Україні. Проведено аналіз тенденцій розвитку національної системи соціального страхування, що базується на діяльності чотирьох позабюджетних соціальних фондів.

У роботі доведено, що система соціального захисту населення в Україні перебуває на стадії становлення і розвитку, продовжуються пошуки оптимальної структури, основних функцій, пріоритетних напрямків діяльності на різних рівнях. Розроблено конкретні пропозиції щодо подальшого реформування пенсійної системи та вдосконалення і подальшого розвитку діючої системи соціального страхування на основі підвищення ефективності функціонування соціальних фондів.

Ключові слова: соціальний захист, соціальне страхування, соціальна допомога, соціальні фонди.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

соціальний позабюджетний економіка державний

Актуальність теми. Стан соціальної сфери при обмежених фінансових ресурсах і зміні функцій держави обумовлюють необхідність впровадження специфічної системи соціального захисту населення, що забезпечує виживання людей в умовах трансформаційної кризи і спаду виробництва.

Відсутність в Україні концептуально-цілісних основ, обґрунтованих методологічних принципів, форм, методів, системно-збалансованих механізмів вдосконалення функціонування позабюджетних соціальних фондів, що здійснюють соціальний захист населення, адаптації світового досвіду до особливостей економічних умов розвитку нашої країни, розробки специфічних соціальних стандартів і нормативів обумовлюють гостру необхідність комплексного дослідження цих проблем, підсилюють їх актуальність і прикладну значущість.

Проблеми добробуту, зайнятості, бідності, нерівності доходів досліджувалися багатьма вченими світу. Цим проблемам були присвячені роботи А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, Ф.Енгельса, Дж.М.Кейнса, А.Маршалла, Т.Веблена, М.Лоренца, Г.Мюрдаля, А.Сена.

Комплексні дослідження проблем створення та розподілу доходів, нерівності, зайнятості, соціального захисту містяться в роботах М.Фрідмена, П.Самуельсона, М.Хансена, С.Фішера, Р.Дорнбуша, Р.Шмалензі, А.Оукена, М.Форстера, Дж.Сакса, Дж. Вулфенсона, Х.Тавереса, Н.Барра, Г.Дженкінса та ін.

Теоретико-методологічні, методичні, прикладні питання соціального захисту населення були і залишаються предметом і об'єктом наукових досліджень. Різні аспекти економічних проблем функціонування соціальних фондів, що здійснюють соціальний захист населення, досліджували багато українських учених: Богиня Д.П., Базилюк А.В., Бондар І.К., Борецька Н.П., Гєєц В.М., Зайцев Ю.К., Лагутін В.Д., Лібанова Э.М., Лукінов І.І., Мандибура В.П., Малий І.Й., Новиков В.М., Палій О.М., Сахань І.Я., Чухно А.А. та інші.

Втім, основні положення та висновки, що стосуються причин, недоліків і негативних процесів, що знижують адресність і надійність механізмів соціального захисту окремих верств населення, відрізняються не тільки теоретико-методологічними принципами, але і певною неоднорідністю думок і полярністю пропонованих заходів.

Таким чином, існує необхідність продовжити системні дослідження теоретичних і прикладних проблем соціального захисту населення, здійснюваної соціальними фондами в умовах ринкової трансформації економіки України. При цьому вони повинні розглядатися в контексті специфічних вітчизняних особливостей перехідного періоду і сучасних світових тенденцій розвитку економічних і соціальних відносин.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної науково-дослідної роботи “Управління конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку” (реєстраційний номер 0101V002948), що розробляється колективом Кримського економічного інституту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Особисто автором виконано дослідження за напрямом: “Державне регулювання формування та використання суспільних соціальних фондів”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є системне дослідження проблем соціального захисту населення, здійснюваного позабюджетними соціальними фондами, розробка концептуальних основ, заходів, реалізація і визначення перспектив їх розвитку в умовах ринкової трансформації економіки.

Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні завдання:

- уточнити економічні категорії “соціальна політика”, “соціальний захист” і їх місце в системі соціально-економічних відносин;

- обґрунтувати зміст і основні компоненти механізму соціального захисту населення в умовах трансформації економіки;

- визначити місце, роль і функціональні можливості розподільного механізму у відтворювальному процесі як економічної основи соціального захисту населення;

- проаналізувати сучасний стан позабюджетних соціальних фондів, що виконують соціальний захист населення в Україні;

- визначити шляхи і методи вдосконалення механізму функціонування, формування і використання засобів позабюджетних соціальних фондів;

- обґрунтувати механізм державного регулювання формування і використання позабюджетних соціальних фондів в системі соціального захисту населення і напряму їх розвитку.

Об'єктом дослідження є соціальні фонди, що здійснюють соціальний захист вразливих верств населення в період ринкової трансформації економіки.

Предметом дослідження є сукупність економічних і соціальних відносин, гарантій і причинно-наслідкових зв'язків, які формують систему соціального захисту населення.

Методи дослідження. Методологічними принципами проведеного дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, критичне осмислення сучасних ідей і положень, що стосуються предмету дослідження, ґрунтовні наукові праці учених-економістів, фахівців соціальної сфери, Укази Президента України, Ухвали Верховної Ради і Уряду України, галузеві і міжгалузеві методичні документи з питань функціонування позабюджетних соціальних фондів і соціального захисту населення країни. Теоретичною основою дослідження є використання системного підходу, оцінка методів вдосконалення діяльності соціальних фондів, соціального захисту населення.

В процесі дослідження використані методи діалектичної й формальної логіки, системного підходу, якісного аналізу і синтезу, порівняльного економічного аналізу, економіко-математичного моделювання.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти і державні нормативні документи, що встановлюють основні напрями соціальної політики в Україні, соціальні індикатори і гарантії соціального захисту населення, офіційні статистичні матеріали, відомості підприємств. Як джерела інформації використані теоретичні і методичні розробки вітчизняних і зарубіжних учених, результати досліджень відомих авторів, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Системний підхід до сучасних проблем діяльності позабюджетних соціальних фондів тих, що здійснюють соціальний захист населення в умовах ринкової трансформації економіки України дозволив розкрити теоретико-методологічні основи, економічні, соціальні, правові і організаційні складові, пріоритетні напрями вдосконалення діяльності позабюджетних соціальних фондів і соціального захисту населення.

Найбільш вагомі теоретичні та практичні результати, які характеризують новизну дослідження й особистий внесок автора, такі:

вперше:

- обґрунтована необхідність сучасного підходу до соціального захисту широких верств населення України в обстановці всесторонньої трансформації економічної сфери держави, направленої на теоретичну і практичну пріоритетності соціальної діяльності всіх гілок влади;

- зроблено докладний аналіз функціонування всіх позабюджетних соціальних фондів України як єдиного механізму соціального захисту населення в умовах ринкової трансформації економіки, що дало змогу автору виявити і сформулювати деякі теоретичні і практичні рекомендації по прискоренню наближення соціального захисту населення в Україні до загальноєвропейських стандартів;

- запропонована доцільність зміни теоретичних і методологічних підходів до обґрунтування і розрахунку основних соціальних виплат населенню, відповідних до загальноєвропейських соціальних нормативів, і розроблена конкретна методика розрахунку пенсій в солідарній пенсійній системі;

удосконалено:

- теоретичне обґрунтування ролі і функціональних можливостей розподільчих відносин на якісні та кількісні характеристики процесу суспільного відтворення як економічної основи соціального захисту населення в умовах трансформаційних зрушень;

- теоретичне розуміння сутності і форм прояву економічної категорії “соціальний захист населення” та виявлено сукупність системних характеристик цієї категорії через соціальні та економічні права і гарантії законодавчо закріплені державою що послідовно реалізуються її соціальною політикою;

- теоретико-методологічну основу для побудови узагальненої теорії становлення та розвитку принципово нових форм соціального захисту населення (соціального та пенсійного страхування, соціальної допомоги, адресної підтримки малозабезпечених верст населення, надання соціальних послуг) які відображають особливості трансформаційної економіки і є адекватними для реальної реалізації в сучасних умовах економічного розвитку України;

- обґрунтування необхідності реформування соціального захисту населення України в умовах ринкової трансформації економіки через чинну систему соціальних фондів, шляхом: створення єдиної персоніфікованої системи збору і обліку страхових внесків і застрахованих осіб, впровадження єдиного соціального внеску, комплексного реформування системи адміністрування фондів;

набули подальшого розвитку:

- теоретичні і методологічні принципи соціального захисту населення: солідарність, субсидування, паритетність, цільове використання засобів, здійснення соціального захисту органами державного управління, диференціація чинників і норм соціального захисту в залежності від тривалості трудової діяльності і розмірів страхових внесків працівників, забезпечення пенсією та допомогою на рівні прожиткового мінімуму і зроблено висновок про те, що тільки цілісність та єдність класифікаційних ознак системи соціального захисту дозволяє забезпечити їх застосування в реаліях трансформаційної економіки;

- методи державного регулювання формування і використання позабюджетних соціальних фондів шляхом зниження навантаження на фонд оплати праці, вдосконалення механізму управління фондами на паритетних засадах представниками держави, роботодавців і застрахованих осіб, а також шляхи удосконалення системи соціального захисту населення.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження результати і рекомендації можуть бути використані при розробці відповідних законодавчих актів і соціальних програм, що стосуються питань функціонування позабюджетних соціальних фондів, соціального захисту населення, а також для викладання відповідних курсів у вищих учбових закладах за економічними спеціальностями та у подальших наукових дослідженнях.

Теоретичні висновки і практичні рекомендації роботи використовуються у викладанні навчальних курсів “Макроекономіка”, “Державне регулювання економіки”, “Соціальна економіка” в Кримському економічному інституті КНЕУ імені Вадима Гетьмана (довідка КЕІ КНЕУ від 26.09.2005р.). Порівняльний аналіз функціонування позабюджетних соціальних фондів, методика прогнозування соціальних виплат сім'ям з дітьми передані для реалізації до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Автономній республіці Крим (довідка № 01-1-4/2171 від 30.09.2005р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Всі опубліковані роботи виконані без співавторів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційної роботи доповідалися на: Всеукраїнської міжвузівської науково-практичної конференції “Україна в 2000 році: трансформація в ринкову економіку” (жовтень 2000р., м. Сімферополь); Міжвузівської науково-практичної конференції: “Управління соціально-економічним розвитком регіонів України і Автономної республіки Крим” (травень 2002р., м. Сімферополь); Всеукраїнської науково-практичної конференції: “Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України” (жовтень 2002р., м. Алушта); IV Міжнародної науково-практичної конференції: “Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України” (вересень 2005р., м. Алушта).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено предмет і об'єкт дослідження, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено їх апробація і впровадження, показано можливість їх теоретичного і практичного впровадження.

У розділі 1 “Розподільні відносини і роль держави у формуванні їх соціальної спрямованості” розкрита суть, структура соціальних фондів і їх місце в системі розподільних відносин в сучасній ринковій економіці.

Проблема розподілу створених в суспільстві матеріальних і духовних благ, предметів споживання і послуг є центральною і найбільш суперечною проблемою економічної теорії. Категорія “розподіл доходів” - історична, така, що змінюється під впливом стану економіки. Теорія розподілу доходів в економічній науці розвивалася в двох рівнях і пройшла в своєму розвитку декілька етапів.

Згідно сучасним уявленням теорія розподілу доходів повинна включати аналіз “соціальних доходів”, тобто доходів, що надаються економічним суб'єктам незалежно від якого-небудь внеску з їх боку в створення сукупного суспільного продукту. Держава вдається до вилучення з винагород виробників за допомогою податкової системи, а потім перерозподіляє одержані ресурси через статті державних витрат або витрат на соціальні потреби, використовуючи для цього систему соціальних фондів.

Як показали дослідження, представники всіх теоретичних шкіл економіки визнають існування ряду особливостей розподілу життєвих благ в різних економічних системах, при цьому механізми формування доходів повинні бути проаналізовані з позиції функціонального і особистого розподілу.

Функціональний розподіл доходів - це розподіл сукупного суспільного продукту або національного доходу між чинниками виробництва, тобто розподіл згідно типу одержуваного доходу. Даний вид розподілу відображає реальний його розподіл серед громадян, коли можлива однозначна ідентифікація соціального статусу, як особи найманої праці, так і власника речовинного капіталу, що досить проблематично в сучасній ринковій економіці.

На макроекономічному рівні аналіз індивідуального розподілу доходів дозволяє виявити елементи, створюючи дохід окремої людини: різного роду винагороди за особистий внесок у виробництво (заробітна платня, відсотки за позичений капітал, дивіденди, промислові, торгові, або сільськогосподарські прибутки), а також одержані доходи не пов'язані з особистим внеском у виробництво (пенсії, допомога з безробіття, допомога сім'ї, спадок і так далі). Основним сукупним показником тут виступає валовий дохід приватних осіб або домашніх (сімейних) господарств.

Зроблено висновок, що індивідуальний розподіл виявляє проблему соціальної нерівності особистих доходів, як наслідок нерівності продуктивності праці і ефективність виробництва, а також нерівності розподілу приватної власності на чинники виробництва. Вибір принципів соціальної справедливості в розподілі доходів визначається в кожному суспільстві виходячи з духовних засад, національних стандартів, що формувалися протягом всього історичного розвитку країни.

Ринковий механізм не вирішує безліч соціальних проблем, зокрема не гарантує право на працю, освіту, стабільний добробут, справедливий розподіл доходів, не забезпечує соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, сімей з дітьми, малозабезпечених. Тому виникає об'єктивна необхідність втручання держави в сферу розподілу доходів шляхом проведення відповідної соціальної політики.

Підкреслюється, що основними принципами соціальної політики в сучасних умовах є оптимальне поєднання соціальної справедливості і ефективності, облік життєво-необхідних соціальних стандартів згідно Конституції країни при формуванні бюджетів різних рівнів, чітке розмежування відповідальності за їх виконання різними гілками влади.

Найважливішим завданням соціальної політики сучасної держави є адресна соціальна підтримка з боку держави слабо захищених верств населення. Це завдання припускає оптимальне співвідношення між доходами активної (зайнятої) частини населення і непрацездатних громадян через механізм податків і соціальних трансфертів. Одним з найбільш ефективних інструментів вирішення вказаних проблем є державна система соціального захисту населення - система соціальних та економічних прав і гарантій, закріплених законодавчо державою що реалізуються через її соціальну політику.

В роботі визначено, що основними організаційно-правовими формами соціального захисту населення є соціальне страхування і соціальна допомога, що відрізняється за суб'єктами, умовах і джерелах фінансування виплат. Так, програми державної допомоги фінансуються з податкових надходжень до державного бюджету, а допомога розглядається як державна добродійність. Підкреслюється, що державна політика в цій області повинна бути особливо активною, оскільки ці виплати покликані пом'якшити відмінності в рівнях доходів, викликані не відмінностями в праці, а причинами, що стоять поза процесом праці, а також, сприяти задоволенню ряду потреб, найбільш важливих з погляду завдань формування здібностей до праці, розвитку особи, доступної охорони здоров'я, пенсійного забезпечення. Соціальне страхування - це система заходів по компенсації і мінімізації соціальних страхових ризиків, таких як зміна матеріального положення застрахованої особи при настанні несприятливих ситуацій (хвороби, безробіття, досягнення пенсійного віку і т.д.). Кінцевим джерелом виплат за соціальним страхуванням є праця найманих робітників і службовців.

В роботі доводиться, що для створення і нормального функціонування такої системи соціального захисту, держава, насамперед, повинна в законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації і функції надання соціальної підтримки.

Досвід розвинутих країн доводить, що у складі соціальної інфраструктури склалися і функціонують, як правило, три системи державного забезпечення населення: соціальне страхування, державна допомога і система “універсального забезпечення”. Підкреслюється, що найбільш поширена система соціального страхування, за якою страхові внески обов'язково утримуються із заробітної платні працівників, а право на пенсію або допомогу (за наявності трудового стажу, віку і деяких інших умов) надається незалежно від матеріального положення сім'ї застрахованого. Соціальні фонди утворюються за рахунок трьох джерел: страхових внесків застрахованих і роботодавців, субсидій держави. Розмір утримань страхових внесків із зарплати робочих і службовців чималий (у різних країнах він складає від 6 до 14%). Головним видом соціального страхування є пенсії за роком, які виплачуються після досягнення пенсійного віку, необхідного трудового стажу, і, як правило, складають 25-40% заробітку.

Проведене в роботі дослідження діючих систем соціального захисту населення в найбільш розвинених країнах (Німеччини, Великобританії, США, Японії, Швеції) дозволяє стверджувати, що в них: 1) створені ефективні системи допомоги з безробіття. Значна частка коштів на виплату допомоги з безробіття фінансується позабюджетними соціальними фондами, а не за рахунок коштів державного бюджету; 2) створені дієві системи пенсійного забезпечення осіб літнього віку, які здійснюються у межах пенсійних програм “солідарності поколінь” і фінансуються за рахунок внесків до відповідних соціальних фондів. Страхові внески перебувають в прямій залежності від фонду оплати праці працівників і здійснюються як роботодавцями, так і самими робітниками. Пенсійне забезпечення в ціх країнах є багаторівневим. Окрім основної (державної) пенсії існують і додаткові системи пенсійного забезпечення. Важливу роль в цьому мають приватні пенсійні програми, якими охоплені 50% зайнятих у Великобританії, США і близько 90% зайнятих в Швеції; 3) створені і функціонують соціальні фонди, що виконують функції соціального страхування з тимчасової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку на виробництві; 4) надається соціальна універсальна допомога, направлена на стимулювання народжуваності, підвищення добробуту сімей з дітьми; 5) широко використовується обов'язкове медичне страхування, що дозволяє надавати високий рівень медичних послуг для всіх соціальних верств суспільства, зокрема малозабезпечених.

У розділі 2 “Формування і використання соціальних фондів в Україні” розглянута національна система соціального захисту населення, обґрунтована структура і принципи її побудови, механізми державного регулювання і контролю, проаналізовано сучасний стан основних складових системи соціального захисту - соціальних фондів.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, тобто право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості та інших випадків, передбачених законом. Гарантією цього права є загальнодержавне соціальне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними особами.

Впродовж останніх десяти років в Україні створювалася правова база для становлення національної системи соціального страхування, що базуються на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964р.) і рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944р.)

В Україні здійснюються такі види соціального страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням; від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, які заподіяли втрату працездатності; пенсійне страхування. Кожен вид соціального страхування здійснює окремий позабюджетний соціальний фонд.

Основним джерелом формування коштів соціальних фондів є страхові внески страхувальників - роботодавців і застрахованих осіб (окрім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворюваннях України, внески в який платять тільки роботодавці), асигнування з Державного бюджету. Кошти цільових соціальних фондів не включаються до складу Державного бюджету.

Таблиця 1. Розподіл страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування з квітня 2005р.(у % до фонду|фундації| оплати праці)

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України для роботодавців та застрахованих осіб по кожному виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Розміри страхових внесків на 2005р. представлені в табл.1.

У роботі проаналізована національна система державного регулювання соціального захисту населення, визначені повноваження і обов'язки Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства праці і соціальної політики України, місцевих органів влади. На базі чинного законодавства у сфері соціального захисту набула подальшого розвитку концептуальна модель управління соціальними фондами в Україні.

Відповідно до мети дослідження запропонована класифікація і розкрито зміст методологічних принципів соціального захисту. Методологічні принципи є необхідною умовою не тільки для формування відповідної бази соціальних нормативів(стандартів), але і чинником гарантованості, збалансованості соціальних прав, потреб і можливостей їх задоволення для населення країни. Зроблено висновок про те, що управління соціальним захистом населення повинне передбачати визначення її мети, використання відповідних форм, методів і механізмів їх впровадження, оцінку досягнутого рівня забезпечення, розробку заходів по її удосконалюванню.

Докладний аналіз діяльності соціальних фондів дозволив виділити основні напрями подальшого розвитку і вдосконалення системи соціального захисту населення України.

Одною з головних складових системи соціального захисту населення України є пенсійне забезпечення. Близько 13,5 млн. осіб щорічно одержують матеріальні виплати - пенсії, допомогу і соціальні послуги в системі пенсійного забезпечення, здійснюваному Пенсійним фондом України. Загальні витрати на пенсійне забезпечення неухильно зростають. Витрати Пенсійного фонду України на виплату пенсій за 2002-2005рр. зросли з 22,8 до 61,1 млрд.грн. або з 9,6 до14% ВВП.

У роботі зроблений аналіз видів пенсій, умов їх призначення, чинників, від яких залежить розмір пенсій в двох тимчасових періодах. Доведено, що солідарна пенсійна система, що діяла в Україні до 2004р., не виконувала своїх головних функцій - забезпечення надійного зв'язку між розміром пенсії і трудовим внеском того, хто працює, а низькі пенсії більшості пенсіонерів не захищали їх від крайньої бідності. До соціальної напруженості приводила також невиправдано висока диференціація пенсій, що виплачуються з Пенсійного фонду і з Державного бюджету (пенсії народних депутатів, державних службовців, працівників прокуратури і судів, журналістів і ін. категорій громадян). Розрив між максимальною і мінімальною пенсією, призначеною за різними законами, досягав 50 кратної величини. Тому необхідність пенсійної реформи стала очевидною. Реформування пенсійної системи України полягає в переході від пенсійного забезпечення до пенсійного страхування.

З введенням у 2004р. Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсії 12,5 млн. пенсіонерів були перераховані. Середній розмір пенсій збільшився з 133 до 185грн., а мінімальний з 50 до 92 грн. відповідно

Проте розміри пенсій в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування залишалися украй низькими: близько 91% пенсіонерів одержували пенсії нижче за прожитковий мінімум.

Введену з вересня 2004р. адресну державну допомогу дотацію одержали близько 11,4 млн. пенсіонерів, чиї пенсії з урахуванням всіх надбавок і цільової грошової допомоги були нижчі величини прожиткового мінімуму. Мінімальна пенсія, з урахуванням адресної державної допомоги досягла рівня прожиткового мінімуму - 284,69грн., а середній розмір пенсій зріс до 311 грн. і досяг 50% середньої заробітної платні в галузях України В роботі доводиться, що введення державної адресної дотації порушило основні принципи призначення пенсій: залежність розміру пенсії від страхового стажу і розміру заробітної платні, принцип соціальної справедливості. Зрівнялівка торкнулася 84% пенсіонерів. Законодавче підвищення з січня 2005р. розміру мінімальної трудової пенсії до рівня прожиткового мінімуму - 332грн., ще більше посилило пенсійну “зрівнялівку”. З іншого боку, фінансово необґрунтоване підвищення мінімальної пенсії до розміру прожиткового мінімуму вже привело до значного дефіциту коштів Пенсійного фонду України - близько 11,9 млрд.грн. в 2005р. Негативним наслідком підвищення мінімального розміру пенсії без відповідного підвищення мінімальної заробітної платні з'явилось різке зростання цін на основні продукти і товари, що входять у вартість прожиткового мінімуму.

Вимагає подальшого вирішення проблема фінансування виплати пенсій, особам, що працюють в сільському господарстві, ліквідації диспропорції в рівнях пенсійного забезпечення колишніх військовослужбовців, що вийшли на пенсію в різні роки. Для фінансової стабільності всієї пенсійної системи України необхідне подальше розмежування витрат з фінансування пенсій, призначених за різними програмами з Державного бюджету і Пенсійного фонду, що робить неможливим фінансування пенсійних пільг і привілейованих видів пенсій за рахунок загальних пенсійних коштів.

Проведений аналіз показав, що пріоритетом в діяльності Державної служби зайнятості - виконавчий дирекції Фонду зайнятості України є розвиток активних форм сприяння зайнятості населення: працевлаштування на вільні та новостворені робочі місця, організації громадських робіт, професійне навчання громадян. Активними формами охоплено 55% загальної чисельності користувачів послуг служби зайнятості або близько 1,6 млн.осіб. З них в 2004р. працевлаштовані 984,2 тис.осіб, брали участь в громадських роботах - 414,2 тис.осіб., пройшли професійне навчання - 180 тис.осіб.

Украй незадовільна ситуація з працевлаштуванням найбільш незахищених верств населення - жінок, що мають дітей до 6 років; самотніх матерів, що мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів; молоді до 28 років; осіб предпенсійного віку. У 2004р. на додаткові робочі місця було працевлаштоване 39,4 тис.осіб цій категорії, або 4% всіх працевлаштованих за цей період.

Поступово розвивається працевлаштування безробітних, бажаючих, зайнятися підприємницькою діяльністю шляхом одноразової виплати матеріальної допомоги з безробіття. За 2001-2004рр. їй скористалося 160,5 тис. безробітних, з них 52,7 тис. або 5,35% працевлаштованих в 2004 році.

Підкреслюється, що основною проблемою, з якою стикається Фонд зайнятості при працевлаштуванні безробітних, є негативний баланс між попитом і пропозицією робочої сили. Навантаження на одне вільне робоче місце за 2002-2004рр. знизилося в середньому по Україні з одинадцяти до шести чоловік. Проте окрім кількісного дисбалансу існує і якісний, професійний. Наголошується значна диференціація даного показника по регіонах України: до м. Києва навантаження на одне вільне робоче місце складає 0,3 людини, а в Тернопільській області - 31 чоловік. Робиться висновок про необхідність встановлення чіткого зв'язку між ринком освітніх послуг і ринком праці.

Наголошується, що стандарти тривалості надання матеріальної допомоги з безробіття в Україні повністю відповідають загальноєвропейським, проте її розмір невиправдано низький. Співвідношення мінімальної допомоги з безробіття з величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб за 2000-2004рр. зросло з 9 до 23,3 %. Але величина допомоги (135 грн. для застрахованих осіб і 108 грн. - для незастрахованих) не компенсує втраченого доходу (складає 25,3% середньої заробітної платні), і не забезпечує необхідного соціального захисту безробітних.

Аналіз структури витрат Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття показує, що значна частка витрат Фонду спрямовується безпосередньо на фінансування виплат матеріального забезпечення безробітні і соціальні послуги (72% загальних витрат), проте спостерігається постійне недофінансування вказаних захищених виплат, при щорічному виконанні плану надходження грошових коштів. Негативним є постійне зростання значної частки адміністративно-управлінських витрат, що становлять 11,86% всіх витрат Фонду в 2004р, в 2005р. вказані витрати зросли до 13,5%.

Кошти Фонду соціального страхування по тимчасовій непрацездатності, спрямовуються на фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і родам, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення їй трьох років, на поховання, а також на забезпечення оздоровчих заходів. Даний вид соціального страхування охоплює понад 6 млн. застрахованих осіб.

Основною допомогою, що виплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності, є одноразова допомога при народженні дитини, допомога по догляду за дитиною до трьох років, допомога на поховання. У 2002р. Фонд перший зі всіх соціальних фондів виконав вимогу Конституції і законодавства України по приведенню розмірів виплачуваної їм допомоги до розмірів прожиткового мінімуму: одноразова допомога при народженні дитини і допомога на поховання перевищили цей розмір. Розмір, цієї допомоги збільшувався і в подальші періоди. З 2005 року величина одноразової допомоги при народженні дитини зросла до 8497грн., при цьому відразу після народження виплачується 3384грн., залишок - в рівних частинах щомісячно протягом року. Це рішення уряду продиктоване бажанням укріпити матеріальне положення сімей з дітьми і підвищити народжуваність в країні. Проте підвищення тільки одного виду допомоги без істотного збільшення заробітної плати і інших виплат, не може сприяти стабільному фінансовому положенню сімей з дітьми. Наприклад, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для застрахованих осіб залишилися на рівні 102 грн. Доводиться, необхідність підвищення допомоги з догляду за дитиною до трьох років до рівня прожиткового мінімуму.

Позитивним в роботі Фонду є значне скорочення заборгованості по страхових виплатах з 221,1 до 17,163 млн.грн. за період 2000-2004рр. Найбільша величина заборгованості по виплатах стійко зберігається в Донецькій і Луганській областях (близько 42% всієї заборгованості). Вказується, що у зв'язку з різким, фінансово необґрунтованим підвищенням допомоги при народженні дитини в 2005р. наголошуватиметься зростання заборгованості по соціальних виплатах за рахунок засобів Фонду, а також значне скорочення фінансування на санаторно-курортне лікування і оздоровлення громадян.

Аналіз структури витрат і доходів Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності дозволяє стверджувати, що близько 70% всіх витрат Фонд направляє на виплату допомоги, 23% - на санаторно-курортне лікування і оздоровлення громадян, 5,6% - складають адміністративно-управлінські витрати. У роботі доводиться, що існування заборгованості з виплати допомоги є прямим недоліком керівництва Фонду, оскільки в бюджеті Фонду залишок власних засобів на початок 2002-2004рр. у декілька разів перевищував наявну заборгованість. Наприклад, в 2002р. залишок власних засобів (308,5 млн.грн.) перевищував наявну заборгованість в 3,8 рази.

Соціальний захист, охорону життя і здоров'я громадян в процесі їх трудової діяльності здійснює Фонд соціального страхування від нещасно випадку на виробництві і професійного захворювання. За період існування Фонду (2002-2004рр.) сума страхових виплат потерпілим зросла в 1,4 рази: з 887 до 1233,8 млн.грн., більше половини цих виплат призначалася шахтарям. Основна частина виплат Фонду - щомісячні виплати потерпілим унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, і особам, що мають на це право у разі смерті потерпілого - 56% суми страхових внесків.

Позитивним є істотне скорочення заборгованості по регресних виплатах, а саме за 2001-2004рр. заборгованість скоротилася в 20 разів, з 614,5 до 37,3 млн. гривень. Підкреслюється значна нерівномірність розподілу наявної заборгованості за регіонами України: Донецька, Луганська, Дніпропетровська і Львівська області мають 96,5% всій заборгованості. Однак підкреслюється, що погашення наявної заборгованості, без відповідного фінансування з Державного бюджету призвели в 2004 році до утворення дефіциту і відповідної заборгованості Фонду перед Пенсійним Фондом України у розмірі 73,147 млн.грн. Згідно бюджету Фонду на 2005р. дефіцит коштів складе 44,112 млн.грн., що робить неможливим підвищення основних матеріальних виплат потерпілим на виробництві і реалізацію профілактичних заходів, направлених на усунення шкідливих і небезпечних виробничих чинників.

Подальший розвиток одержала система державної соціальної допомоги і пільг. Вона охоплює окремі види забезпечення, які практично неможливо здійснити на принципах соціального страхування і надається найменше захищеним категоріям населення в індивідуальному порядку: інвалідам, сім'ям з дітьми, малозабезпеченим, багатодітним сім'ям, і іншим категоріям громадян. Фінансування виплат соціальної допомоги за рахунок субвенцій Державного бюджету дозволило значно підвищити розміри допомоги сім'ям з дітьми, самотнім матерям, інвалідам з дитинства, дітям-сиротам та ін.

У розділі 3 “Перспективи розвитку соціальних фондів в Україні” підкреслюється, що Україна завершила перший, найбільш складний етап трансформації суспільства, зокрема, створення організаційно-правових і економічних умов функціонування соціальних фондів, що здійснюють соціальний захист населення. Підкреслюється, що на новому етапі розвитку необхідно реформування пенсійної системи і вдосконалення діяльності соціальних фондів.

Реформування пенсійної системи України, пов'язано з переходом від пенсійного забезпечення до пенсійного страхування через введення багаторівневої системи. Перший рівень, солідарна система - обов'язкове державне пенсійне страхування, дозволяє забезпечити мінімальні гарантії стабільного життєвого рівня населення країни, оскільки використовує страхові внески тих, що нині працюють для виплати сьогоднішнім пенсіонерам, а значить ця система схильна багатьом ризикам: економічним, демографічним, політичним.

Другий рівень, накопичувальна пенсійна система, припускає створення загальнообов'язкового Накопичувального пенсійного фонду України, який повинен регулюватися Радою Накопичувального фонду. У роботі детально розглянуті умови створення, склад, функції і методи регулювання, розміри і види виплат, а також коло учасників Накопичувального фонду.

Третій рівень, недержавне пенсійне забезпечення, припускає формування добровільних пенсійних накопичень громадян за рахунок здійсненних ними або їх роботодавцями пенсійних відрахувань до недержавних пенсійних фондів, на пенсійні депозитні рахунки громадян в банках або через укладення договорів страхування довічних пенсій із страховими організаціям. Підкреслюється, що працівникам дозволено робити добровільні внески до недержавних пенсійних фондів, що не підлягають оподаткуванню, в розмірі до 15% річного, оподатковуваного доходу. Передбачається створення недержавних пенсійних фондів трьох типів: відкритих, корпоративних і професійних. Залежно від виду укладених договорів, фонди можуть виплачувати довічні пенсії (зі встановленим періодом, обумовлена пенсія, пенсія подружжя та ін.) і пенсії на визначений термін.

Державний контроль над діяльністю недержавних пенсійних фондів вимагає створення спеціальної системи органів, що включають Державну комісію по регулюванню ринків фінансових послуг, Раду пенсійного фонду, компанію, що управляє активами, адміністратора фонду, банка-хранителя, засновників пенсійного фонду та ін.

Пенсійні активи, акумульовані на цьому рівні, будуть інвестуватися в інструменти фондового і грошового ринку з обов'язковим виконанням передбачених вимог до їх диверсифікації залежно від виду пенсійного фонду, що стане додатковим джерелом інвестицій в реальний сектор економіки України.

В роботі підкреслюється, що важливою умовою впровадження накопичувальної пенсійної системи в Україні є вирішення проблем діючої солідарної системи: відповідність реальних пенсій науково обґрунтованим соціальним стандартам і нормативам; ліквідація “зрівнялівки” при призначенні пенсій - відновлення залежності розміру пенсії від величини страхового (трудового) стажу і розміру заробітної платні; ліквідувати розрив в розмірах пенсій, призначених за різними пенсійними законами. Для цього пропонується змінити величину оцінки одного року страхового стажу, вжитого при розрахунку пенсії, від 1 до 2% для осіб учасників тільки солідарної системи, і від 0,8 до 1,6% - для учасників і солідарної і накопичувальної системи.

Для вдосконалення системи соціального страхування пропонується підвищити ефективність функціонування соціальних фондів, в першу чергу, за рахунок скорочення надмірних адміністративних витрат: в середньому фонди витрачають на себе близько 8% страхових внесків. Скорочення адміністративних витрат сприятиме створення єдиної системи збору і обліку страхових внесків і впровадження єдиного соціального внеску.

Вказується, щодо ефективного використання коштів соціальних фондів і Державного бюджету України необхідно перейти до призначення страхових виплат і соціальної допомоги на основі даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб, створеного в Пенсійному фонді.

Впровадження єдиного соціального внеску дозволить полегшити фінансову діяльність і звітність підприємств і організацій, замінивши відрахування в чотири соціальні фонди одним. Світовий досвід свідчить, що частіше використовується передача права на збір страхових внесків податковим, або певним структурам для виконання загальних для страхових соціальних фондів функцій, з введенням єдиного соціального податку (збору). В Україні немає консенсусу ні в питанні про те, яка структура повинна виконувати функції збору і розподілу страхових і пенсійних коштів, величини ставки єдиного соціального внеску, ні в питанні узгодження кількості і розміру страхових тарифів на соціальне страхування.

Для зменшення навантаження на фонд оплати праці необхідно розширити базу нарахування страхових внесків, удосконалити систему збору і обліку страхових внесків і забезпечити паритетну участь працівників і роботодавців в сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Підкреслюється, що перерозподіл сплати страхових внесків між роботодавцями і найманими робітниками можливо тільки за умови запобігання зменшенню реальних доходів працівників у зв'язку із збільшенням для них розміру страхових внесків і встановлення розміру мінімальної заробітної платні на рівні прожиткового мінімуму.

В умовах корінного реформування економіки України необхідна вивірена державна соціальна політика надання пільг громадянам за соціальними ознаками, що враховує особливості процесів економічних і соціальних перетворень. Для вирішення проблеми переходу системи пільг на адресну грошову допомогу необхідно: сформувати автоматизований державний реєстр пільговиків за соціальною ознакою; вдосконалити механізм визначення критеріїв бідності та нормативів соціальної допомоги; відпрацювати механізм переходу на адресні грошові виплати, з урахуванням світового досвіду і національних особливостей; забезпечити фінансування адресних грошових виплат в Державному бюджеті України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове розв'язання наукового завдання щодо вдосконалення теоретичних, методичних та організаційних засад функціонування соціальних фондів, що здійснюють соціальний захист населення. Це дало змогу сформулювати низку висновків теоретичного, методичного та науково-практичного характеру, що відображають розв'язання основних завдань відповідно до поставленої мети.

1. На основі вивчення багатьох вітчизняних і зарубіжних джерел науковій інформації в роботі здійснений аналіз існуючих понять “соціальна політика” і “соціальний захист” і дається їх визначення як системи соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, направлених на скорочення нерівності в розподілі доходів, на підтримку найбільш вразливих верств населення, реалізацію основних соціальних гарантій. Проведене дослідження дозволило констатувати, що соціальний захист - багатопланове поняття, що відноситься до категорій як соціально-трудових, так і розподільних відносин.

2. Розкрито співвідношення між поняттями “соціальний захист населення” і “соціальне забезпечення”. Визначені сучасні тенденції їх розвитку. Підкреслюється, що соціальний захист є особливою формою соціального забезпечення в умовах ринкової трансформації економіки. В умовах подолання економічної кризи, при обмежених ресурсах держави, забезпечити максимально можливе задоволення потреб суспільства може система загальнообов'язкового державного соціального страхування, що базується на соціальних фондах.

3. Визначена структура і зміст механізму соціального захисту населення, організаційно-правовими формами якого є: соціальне страхування, соціальна допомога, надання соціальних послуг окремим категоріям громадян. Національна система соціального захисту повинна базуватися на законодавчо встановлених соціальних гарантіях і стандартах, механізмі їх реалізації для зменшення міри соціальних ризиків. На основі аналітико-теоретичного аналізу уточнена класифікація основних форм соціального захисту населення, її методологічних принципів.

4. Доведено, що система соціального захисту населення в Україні перебуває на стадії становлення і розвитку, продовжуються пошуки оптимальної структури, основних функцій, пріоритетних напрямів діяльності на різних рівнях.

5. Доведено, що на сучасному етапі трансформації суспільства найбільшої важливості набуває розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення, перегляд і вдосконалення чинного законодавства для впорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян в пенсійному забезпеченні.

6. Для попередження дії негативних чинників у сфері зайнятості і безробіття в Україні, що ослабляють економічну і соціальну захищеність працездатного населення і його окремих категорій, необхідна реалізація наступних заходів: розробка ефективного механізму стимулювання створення нових робочих місць, зокрема для неконкурентоспроможних категорій громадян (інвалідів, жінок з дітьми, молоді до 28 років та ін.); проведення системи розрахунків середньорічної чисельності економічно активного населення, зокрема в працездатному віці, і чисельності населення, зайнятого у всіх сферах економічної діяльності, за адміністративно-територіальними одиницями України; проводити щорічний статистичний облік всіх об'єктів, що будуються і вводяться, і робочих місць; прискорити стандартизацію суміжних, інтегрованих, комплексних професій для збільшення самостійної зайнятості безробітних; встановити чіткий зв'язок між ринком освітніх послуг і ринком праці, через введення державного замовлення на підготовку фахівців необхідного профілю в учбових закладах різного рівня акредитації.

7. Обґрунтовано необхідність подальшого реформування пенсійної системи в Україні. Для введення накопичувальної пенсійної системи необхідно ліквідувати недоліки діючої солідарної пенсійної системи: невідповідність реальних пенсій науково обґрунтованим соціальним стандартам і нормативам; “зрівнялівка” при призначенні пенсій, згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; значний розрив в розмірах пенсій, призначених по різних пенсійних законах. Для вирішення вказаних проблем пропонується змінити величину оцінки одного року страхового стажу, вживаного при розрахунку пенсії, від 1 до 2% для осіб учасників тільки солідарної системи, і від 0,8 до 1,6% - для учасників і солідарної і накопичувальної системи.

8. Обґрунтовано необхідність подальшого розвитку і вдосконалення діючої системи соціального страхування на основі підвищення ефективності функціонування соціальних фондів шляхом: комплексного реформування системи адміністрування фондів; створення єдиної персоніфікованої системи збору і обліку страхових внесків і застрахованих осіб; впровадження єдиного соціального внеску; зниження навантаження на фонд оплати праці за рахунок поетапного забезпечення паритетної участі роботодавців і найманих робітників в оплаті страхових внесків; вдосконалення механізму тристороннього управління фондами на паритетних основах представниками держави, роботодавців і застрахованих осіб; усунення існуючих недоліків у чинному законодавстві у сфері загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування; підвищення інформованості населення і суспільства про поточний стан системи соціального страхування, доходів і витрат соціальних фондів для більшої прозорості діяльності фондів, фінансового контролю, регулювання, попередження зловживань і корупції.

9. Доведена необхідність подальшого вдосконалення системи надання соціальної допомоги і пільг шляхом: створення єдиного Соціального Кодексу України - документа, регулюючого надання пільг громадянам країни; формування автоматизованого державного реєстру пільговиків за соціальною ознакою; створення механізму дієвого контролю за проходженням бюджетних коштів і ефективністю їх використання; поступового перекладу соціальних пільг в категорію адресних грошових і інших виплат у контексті прагнення України до загально-європейських соціальних стандартів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Федорова М.В. Реформування пенсійної системи України // СХІД , № 3(46), 2002.- С. 32-35, 0,5 д.а.

2.Федорова М.В. Порівняльний аналіз систем соціального страхування України та зарубіжжя // СХІД, №1(51), 2003.- С. 31-34, 0,5 д.а.

3.Федорова М.В. Сущность и значение теории распределения доходов // Научные труды КГАУ- экономические науки.- Выпуск 82.- Симферополь, 2004.-С.210-213, 0,2 д.а.

4.Федорова М.В. Современное состояние внебюджетных социальных фондов Украины // Научные труды КГАУ- экономические науки. - Выпуск 87.- Симферополь, 2005. - С.202-206, 0,4 д.а.

5.Федорова М.В. Зарубежный опыт функционирования систем социальной защиты населения // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. Випуск 205: В 4т. Том IV. -Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. -С. 1066-1072

6. Федорова М.В. Особенности формирования и использования социальных общественных фондов // Государственное регулирование переходной экономики в Украине и Крыму: Монография. / Под ред. д.е.н., профессора А.П.Кудряшова. - Симферополь: Таврия, 2006. -С.174-199, 1 д.а.