Характеристика особливостей соціальної сфери України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Соціальна сфера -- це мережа служб, що спрямовані на забезпечення життєвих потреб населення, на відтворення головної продуктивної сили суспільства -- людини.

Роль соціальної сфери у суспільному розвитку визначається двома головними функціями:

перша полягає в тому, що завдяки її функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для розширеного відтворення робочої сили;

друга полягає в тому, що її заклади забезпечують поліпшення рівня життя членів суспільства.

Напрямки розвитку соціальної сфери підпорядковані потребам розвитку всіх галузей народного господарства. Вона не тільки бере участь у відтворенні головної продуктивної сили суспільства -- людини і тим самим активно впливає на створення сукупного продукту, а й визначає темпи соціально-економічного розвитку країни.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення у освіті, охоронні здоров'я, комунальному обслуговуванні, сприяє створенню необхідних умов для підвищення рівня зайнятості населення у суспільному виробництві та раціонального використання трудових ресурсів, удосконалення структури вільного часу працюючих, ліквідації культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення.

Соціальна сфера складається із таких підкомплексів:

соціально-культурного;

оздоровчого;

матеріально-побутового.

До соціально-культурного комплексу входять освіта, культура і мистецтво.

До оздоровчого підкомплексу входять: охорона здоров'я, фізкультура і спорт, туризм і відпочинок.

Побутовий підкомплекс представлений житлово-комунальним господарством, службою побуту, торгівлею і громадським харчуванням.

1. Характеристика галузей соціальної сфери України

Соціально-культурний комплекс. До цього комплексу входять: освіта, культура і мистецтво.

Освіта забезпечує розвиток загального рівня знань населення і підготовку спеціалістів для всіх галузей народного господарства.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську політичну націю, яка прагне жити у співдружності з усіма народами і державами світу.

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і, разом з тим, сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу.

В систему освіти входять дошкільна підготовка дітей у дошкільних закладах, навчання у загальноосвітніх школах (початкові, неповні середні, середньоосвітні школи, ліцеї, гімназії), та у вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації (технікуми і коледжі) та ІІІ-ІV рівнів акредитації (інститути, академії і університети).

Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Станом на 1.01.1991 р. в Україні було 24,5 тис. дитячих садків і ясел, які відвідували 2 млн. 277 тис. дітей.

За останні роки (1990-2006) кількість дошкільних закладів скоротилась на 9,4 тис. одиниць, а чисельність дітей у них на 1,2 млн.

Причини зменшення кількості дошкільних дитячих закладів і скорочення дітей у них:

скорочення народжуваності дітей;

розпад сільськогосподарських підприємств і ліквідація дитячих садків у колективних сільськогосподарських підприємствах;

поява приватних дитячих закладів;

значне скорочення чисельності зайнятих у суспільному виробництві.

Серед денних загальноосвітніх шкіл 48% становлять середні школи, 33% -- неповні середні, 14% -- початкові школи і 2% -- школи для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку.

У 80% шкіл заняття проводяться в одну зміну.

Останнім часом розвиваються нові види навчальних закладів -- гімназії і ліцеї.

За 1990-2006 рр. чисельність учнів загальноосвітніх шкіл скоротилася на 2,0 млн., або на 28,2%.

В Україні станом на 1 січня 2007 р. налічувалось 246 вечірніх (змінних) шкіл, у яких навчається 94 тис. учнів.

В 2006 навчальному році уже більше половини -- 79% -- учнів навчалося українською мовою, 20% -- російською, а решта -- молдавською, угорською, румунською, польською, грузинською. У загальноосвітніх школах працює 537 тис. учителів, з яких 83% мають вищу освіту, 13% -- середню повну освіту і 3% -- незакінчену вищу освіту.

Професійно-технічні училища готують робітничі кадри для всіх галузей промисловості, сільського господарства і галузей сфери послуг.

Станом на 1.01.2007 р. в країні налічувалось 1021 училищ, в яких навчалось 473,8 тис. учнів. В середньому за рік готується 260-290 тис. чоловік кваліфікованих робітників.

ПТУ розміщені по всій країні.

За 1990-2006 рр. чисельність училищ скоротилась на 225 од., а чисельність учнів у них на 169,6 тис. чоловік.

Вища освіта в Україні станом на 1.01.2007 р. представлена 570 закладами I-II рівнів акредитації та 350 закладами III-IV рівнів акредитації.

У закладах I та II рівнів (технікуми, коледжі) навчається у межах 460-500 тис. чоловік, їх щорічно закінчують 140-150 тис. чоловік.

За роки незалежності кількість навчальних закладів І і ІІ рівнів акредитації скоротилось на 172 шт., а чисельність студентів у них -- на 289 тис. чол., а підготовка молодих спеціалістів скоротилась на 90 тис. чол.

У вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації (інститути, університети, академії) станом на 1.01.2007 р. навчалось 2318 тис. чоловік, їх щорічно закінчує понад 400 тис. чоловік.

За останні роки кількість цих закладів збільшилась в 2,3 рази, чисельність студентів та збільшилось на 1,4 млн чоловік, випуск спеціалістів збільшився із 136,9 тис. чол., які закінчили їх у 1990 р. до 413,6 тис. випущених у 2006 р.

2. Культура і мистецтво

Культура і мистецтво в Україні представлені театрами, палацами та будинками культури, клубами, бібліотеками, музеями, розвиток мережі яких показано у табл. 2.

Значну роль у вихованні людей відіграють театральні заклади. В країні кількість театрів -- практично стала величина. Станом на 1.01.2007 р. їх нараховувалась -- 137, в тому числі театри опери та балету -- 7, драми і комедії -- 89 та юного глядача -- 41. Але кількість відвідувачів театрів за 1990-2006 рр. істотно зменшилась. І якщо в 1990 рр. їх було в межах 17,6 млн., то в 2006 році лише 6,3 млн.

За кількістю підприємств культури наймасовішими закладами культури є бібліотеки, кількість яких станом на початок 2007 р. становить 15,0 тис., з книжковим фондом 145 млн. посібників.

У структурі книжкового фонду книг та журналів українською мовою -- 37%, а в універсальних бібліотеках -- технічних, сільськогосподарських та інших книг російською мовою -- 62%.

Своєрідним центром культурного відпочинку населення є клубні установи, яких у країні 16,8 тис. Вони розміщені згідно з адміністративним поділом території, за виробничим принципом -- при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. За 1990-2004 рр. їх кількість зменшилась на 8,3 тис., або на 33,1%. Значна частина їх була на балансі промислових і сільськогосподарських підприємств і були закриті у зв'язку із ліквідацією їх утримувачів.

Кінообслуговування населення представлено 4,0 тис. кіноустановок. Цей вид послуг за останні роки значно скоротився: за кількістю кіноустановок -- у 8 разів, а за кількістю відвідувачів -- більше ніж у 500 разів.

Причини -- відсутність (занепад) вітчизняної кіноіндустрії і подорожання квитків у 19-20 разів при низькому життєвому рівні населення.

Музейна справа. Із загальної кількості музеїв -- 445 за роки незалежності їх кількість збільшилась у 2,1 рази, а чисельність відвідувань скоротилась у 1,6 рази: із 31,8 млн до 20,2 млн відвідувань.

2. Оздоровчий комплекс

До закладів охорони здоров'я включаються лікарські заклади, які надають лабораторно-поліклінічну допомогу населенню, -- поліклініки, лабораторії, диспансери, лікарні, санаторії, пансіонати, будинки відпочинку, будинки і пансіонати для престарілих та інвалідів (дорослих та дітей), аптеки. Матеріальні умови функціонування оздоровчого комплексу забезпечують медична промисловість та матеріально-технічне постачання і збут ліків, які представленні базами та аптеками.

Загальний стан медичної допомоги в Україні на сьогодні визначається такими факторами, як недостатнє бюджетне фінансування, відсутність матеріальних стимулів для належної роботи медичного персоналу і, як наслідок, -- невисокою якістю послуг, що зумовлює низький загальний рівень здоров'я населення та негативне ставлення до системи охорони здоров'я в цілому. Бюджетні джерела фінансування охорони здоров'я виснажені, і очікувати поліпшення ситуації немає сенсу. Вихід із ситуації, що склалась, запропонований Міністерством охорони здоров'я України -- докорінна реформа первинної ланки медико-санітарної допомоги шляхом утворення інституту спеціалістів нового типу -- лікарів загальної практики (сімейних лікарів).

Які результати очікуються завдяки запровадженню сімейної медицини?

По-перше, зменшення навантаження на спеціалізовану ланку медичної допомоги, вартість послуг якої вища.

По-друге, на рівні первинної ланки медико-санітарної допомоги зникає необхідність утримувати значну кількість лікарів-спеціалістів, що є економічно необґрунтованим. У більшості випадків функції лікаря-спеціаліста здатний виконувати лікар загальної практики.

По-третє, запровадження сімейної медицини, як особливої форми надання медичної допомоги, найбільш доцільне в сільській місцевості, що дає змогу зробити медичну допомогу більш доступною для сільських жителів.

Сімейний лікар виконує функції багатьох спеціалістів, що потребує вільного використання сотень лікарських препаратів, тому постає проблема високої компетентності лікаря.

Він обов'язково мусить проживати на території дільниці, яку обслуговує. Станом на 1.01.2007 р. в Україні налічувалось понад 400 закладів сімейної медицини, де працюють 826 фахівців. Понад 50% сімейних лікарів мають загальний стаж роботи за фахом понад 10 років, приблизно 30% -- менше 5 років, 50% практикуючих сімейних лікарів на цій посаді -- менше одного року. Це й не дивно, адже в нашій країні сімейна медицина робить тільки перші кроки. Більшість (68%) сімейних лікарів у віці 25-45 років, що визначає перспективи професійного росту.

Оскільки тільки в перспективі ми перейдемо на сімейну медицину, надання послуг поки що покладено на поліклініки, дільничні і районні лікарні. Таким чином, щоб досягти реальної доступності медико-соціального обслуговування населення, потребує значних змін організація медичного обслуговування.

А поки-що поліклініки мають залишитися окремою структурною ланкою. Така думка ґрунтується насамперед на суто економічних міркуваннях. Залишається невирішеною проблема недостатнього бюджетного фінансування галузі. В 2006 році на підприємства охорони здоров'я із державного бюджету було відпущено коштів лише 9,1% від рівня 1990 року. В результаті більшість медичних послуг надається за кошти громадян.

Значну роль у поліпшенні здоров'я людей відіграють оздоровчі заклади -- санаторії і будинки відпочинку. В Україні є 520 санаторії, які здатні одноразово прийняти 148 тис. відпочиваючих та 301 будинків відпочинку, розрахованих на 63 тис. чоловік, і 2012 бази відпочинку, розрахованих на 243 тис. чоловік (табл. 17.4).

Санаторні комплекси є в усіх регіонах України, але із загальної кількості місць, що є у них, 27,1% приходиться на Автономну Республіку Крим, 12,5% -- на Львівську область, 7,1% -- на Одеську область, 4% -- на Вінницьку і по 3,2% -- на Донецьку та Запорізьку області. В інших областях ці показники скромні.

Що стосується будинків відпочинку, то із загальної кількості місць у них 43,5% приходиться на Автономну Республіку Крим, 16,3% -- на Донецьку область, 14,3% -- на Херсонську і 6,6% -- на Миколаївську області, а в решті областей показники набагато скромніші.

До 1990 року всі санаторії і будинки відпочинку працювали на протязі всього року, а нині вони працюють в основному в теплий період року -- з травня по жовтень.

3. Матеріально-побутовий комплекс

Матеріально-побутовий комплекс представлений:

а) житлово-комунальним господарством, яке охоплює житлове господарство, водопостачання, водовідведення, теплопостачання, газопостачання, електрифікацію;

б) службою побуту -- різні ательє, майстерні, пральні, хімчистки, душові, перукарні, прокатні пункти;

в) торгівлею і громадським харчуванням -- ринки, магазини, ларьки, їдальні, кафе, ресторани.

Житлово-комунальне господарство забезпечує необхідну основу проживання людей, задоволення потреби людей у житлі, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров'я населення.

Станом на 1.01.2007 року житловий фонд України перевищив 1,0 млрд м2 загальної житлової площі, 29,6% цієї площі знаходилось у власності держави, колективних і житлово-будівельних підприємств і 71,6% -- знаходиться у приватній власності громадян.

Із загальної кількості житла 67% -- міській житловий фонд і 36% -- житло сільської місцевості, а решта -- селища міського типу.

Середня забезпеченість населення житлом в розрахунку на одного жителя становить 22,2 м2, у тому числі в сільській місцевості -- 25,0 м2.

Якість житла. Збудовано до 1943 р. -- 22,6%, за 1944- 1970 рр. -- 49,1%, у 1971-1980 рр. -- 15,9%, за 1981-1990 рр. -- 9,5%, і після 1990 р. -- 2,9%.

Всього побудовано у довоєнний період і в період відбудови народного господарства -- 71,7% житла, яке нині не відповідає потребам часу.

Із загальної кількості наявного житла побудовано: із цегли -- 30,1%, дерева-- 24,3%, саману-17,1%, іззмішанихбудматеріалів -- 27,9%.

Таким чином в країні лише менше третини житлового фонду побудовано із добротних матеріалів.

У 1990 р. в країні було побудовано із 17,4% млн. м2 житла, в 1995 р. -- 8,7 млн. м2, а в 2004 р. -- 7,6 млн. м2, а в 2006 р. -- 8,6 млн. м2, або у 2,0 рази менше, ніж будувалось у 1990 р.

Важливою проблемою в житловому господарстві країни є заміна колишніх “хрущовок” на сучасне житло. Вирішення цієї проблеми потребує значних матеріальних витрат та великої організаційної роботи.

Важливим показником житлово-комунального господарства є благоустрій житла, який значно різниться у сільській місцевості і в містах. Зі збільшенням введення в експлуатацію нового житла в цілому покращується рівень благоустрою і населених пунктів. У 2005 р. водопроводом, приміром, було оснащено 56,2% загальної площі, 56,2% -- центральним опаленням, половина житла -- ваннами. Однак, порівнюючи із країнами з соціально орієнтованою економікою, рівень благоустрою житла залишається ще низьким. Скажімо, лише 40% загальної площі житлового фонду має гаряче водопостачання.

Особливо низьким є показники у сільській місцевості де гарячим водопостачанням житловий фонд забезпечений менше ніж на 5%. У цілому рівень благоустрою житлового фонду в Україні не відповідає європейським стандартам. У країнах з високорозвиненою економікою більшість показників наближається до 100%, що свідчить про значну роботу в службі житлово-комунального господарство у напрямку підвищення основних показників обладнання комунальними зручностями до рівня благоустрою житлового фонду в розвинутих країнах світу.

Побутове обслуговування повинно забезпечити поліпшення умов життя населення.

Галузь об'єднує понад 20 окремих підгалузей, які надають населенню понад 900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових послуг населенню становила в 2006 р. -- 1096,5 млн. грн., в тому числі в сільській місцевості 17,0 млн. грн. Тобто в сільській місцевості побутове обслуговування населення майже розпалось.

Найбільша частка послуг припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт і будівництво житла, ремонт одягу і взуття, ремонт радіотелевізійної апаратури.

Із загальної кількості послуг 12,3% приходиться на технічне обслуговування транспорту, 8,3% -- послуги перукарень, 9,4% -- перевезення вантажів для населення, 7,5% -- виготовлення металовиробів, 4,5% -- ремонт одягу і взуття.

Характерною особливістю цієї галузі є те, що відкрилось дуже багато приватних майстерень, які працюють практично в тіні без всяких прейскурантів і розцінок та надання документів за оплату за виконані роботи.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє особисті потреби населення у товарах та харчуванні. Роздрібний товарооборот визначається обсягом проданих товарів населенню через роздрібну торгову мережу і підприємства громадського харчування усіма діючими підприємствами всіх форм власності.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з основних аспектів рівня життя населення -- купівельну спроможність.

За останні роки купівельна спроможність громадян дещо зростає.

Характерною особливістю торгівлі і громадського харчування в нинішніх умовах є те, що змінився статус таких підприємств. Практично не залишилось їдалень, замість них зросла мережа кафе, буфетів, ресторанів, закусочних, які діють на автостанціях, вокзалах, на автозаправних станціях, на ринках та в інших людних місцях. Розвивається і мережа підприємств громадського харчування швидкого обслуговування.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Забезпечення об'єктами торгівлі в радянські часи планувалось відповідно до чисельності населення. У результаті в усіх районах і населених пунктах були магазини, які реалізували різні види продукції. З прийняттям закону України “Про власність” всі ці магазини були приватизовані і через 5 років згідно із законом власники змінили їх статус. В результаті продовольчі магазини та магазини, які продавали овочі та м'ясо, перепрофільовано на інші види торгових підприємств, або здано в оренду.

Якщо в 1990 р. в країні було 145,7 тис. підприємств роздрібної торгівлі , в тому числі 72,1 тис. підприємств державної форми власності і 73,6 тис. комунальної, то у 2006 р. їх залишилось 73,6 тис., в тому числі державної форми власності лише 2,1 тис. (табл.

6 та рис. 3).

Разом з тим з'явилось багато супермаркетів, але вони розміщені в основному на околицях міст і для значної частини населення просто недосяжні.

Широкого розповсюдження набув розвиток ринків з реалізації як продовольчих, так і не продовольчих товарів.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення -- купівельну спроможність.

4. Проблеми і перспективи розвитку соціальної сфери України

соціальний економічний купівельний продуктивний

Вихід економіки держави з кризи в значній мірі залежить від глибокої перебудови соціальної сфери. Важливим пріоритетом на наступні роки є здійснення політики зростання доходів та реформування системи оплати праці (перехід на погодинну оплату), подолання існуючого нині штучного зниження вартості робочої сили та недопустимо низького рівня соціальних витрат.

За роки радянської влади в 1990 р. 46.4% витрат бюджету використовувалось на соціально-культурні заходи та науку, в тому числі 15,3% -- на науку і освіту, 8,6% -- на охорону здоров'я і 2% на культуру і мистецтво.

У 2001 р. у зв'язку із різким скороченням обсягів витрат бюджету на соціально-культурні заходи і науку асигнувалось 25,8% бюджетних витрат, в тому числі 8% -- на науку і освіту, 2% на охорону здоров'я і 0,3% на культуру і мистецтво. В тому ж році за обсягом витрат у доларовому обчисленні на соціально-культурні заходи і науку витрачалось лише 9,0% від обсягів витрат у 1990 р., а на науку і освіту -- 8,1% , на охорону здоров'я -- 3,7%, культуру і мистецтво -- 2,2%.

Таке різке скорочення витрат на соціальну сферу вплинуло на стан справ у цій сфері людської діяльності. Значна частина підприємств перейшла на оплатну форму, а деякі змінили форму власності.

В останні роки фінансування дещо поліпшилось і за структурою витрат у 2006 р. було майже таким, яке було до 1990 р., але обсяги фінансування становлять всього по витратах бюджету 71,4% від рівня 1990 р., а на соціально-культурні заходи і науку 55,7%.

Таким чином, фінансування на соціально-культурні заходи поки що становить лише половину рівня фінансування 1990 р.

У перспективі в процесі реформування бюджетних коштів слід збільшити видатки на соціальний захист населення та розвиток соціальної сфери -- медицини, освіти, науки та житлового будівництва для соціально не захищених верств населення.

В галузі охорони здоров'я необхідно:

По-перше, передбачається поетапне збільшення асигнувань на цю галузь;

По-друге, добитись формування керованого розвитку платних медичних послуг;

По-третє, затвердження гарантованого рівня безоплатного медичного обслуговування для соціально не захищених верств населення.

В галузі освіти передбачається:

По-перше, закінчити перехід на ступеневу професійно-технічну та вищу освіту;

По-друге, розвивати різні форми організації дошкільної освіти;

По-третє, заохочувати демократизацію навчально-виховного процесу та розвиток недержавних навчальних закладів;

По-четверте, вирішити питання запровадження механізму пільгового кредитування студентів на період навчання їх у вищій школі.

В галузі житлового господарства намічається:

По-перше, різко збільшити обсяги введення житла;

По-друге, зробити його доступним для різних верств населення, створивши такі умови, за яких кожен громадянин міг би користуватись кредитом за незначний банківський процент, або брати його в оренду;

По-третє, будувати соціальне житло для соціально не захищених верств населення;

По-четверте, для пільгових категорій населення проводити будівництво житла за принципом 50 ? 50, тобто 50% вносить майбутній господар, а 50% -- за рахунок держави.

В галузі побутового обслуговування необхідно:

По-перше, провести комплекс заходів по відродженню служби побутового обслуговування у сільській місцевості;

По-друге, розширити кількість видів послуг, які б сприяли веденню підсобного господарства (обробіток присадибних ділянок, випасання худоби, заготівля кормів, транспортні послуги, ремонт транспортних засобів і побутової техніки, будівельні роботи, ремонт і виготовлення металовиробів та ін.).

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслуговуванні, сприяє розв'язанню таких соціальних завдань, як формування гармонійно розвинутої особистості, ліквідації культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення та раціональній зайнятості трудового потенціалу країни.

В галузі фізичної культури і спорту намічається:

забезпечити доступність всіх верств населення до занять масовим спортом шляхом розвитку інфраструктури і організації фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем навчання, роботи, проживання та відпочинку громадян;

забезпечити розвиток мережі спортивних шкіл і клубів;

розробити та забезпечити неухильне дотримання нормативів забезпеченості населення спортивними спорудами;

збільшити обсяги видатків з бюджетів усіх рівнів та позабюджетного фінансування у сферу фізичної культури і спорту.

Размещено на Allbest.ru