Продуктивність факторів та зміна масштабів виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Виробництво -- це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг ,тобто це процес трансформації вхідних ресурсів, затрат у кінцеві продукти. Під ресурсами розуміють все, що фірма купує для використання з метою досягнення необхідного результату, виготовлення кінцевого продукту. До основних ресурсів, затрат належать: праця, природні ресурси і матеріали, капітал. Кожен з цих видів ресурсів може містити вужчі підрозділи.

Праця охоплює як кваліфікованих, так і некваліфікованих працівників, підприємницькі зусилля менеджерів фірми.

Природні ресурси та матеріали мають багато різновидів, наприклад, чавун, пластмаса, вода та ін. Особливе значення має земля.

Капітал, наприклад, охоплює як товарно-матеріальні ресурси (споруди, будівлі, устаткування), так і фінансові.

До необхідного результату діяльності фірми можна зарахувати виготовлену продукцію, надані послуги, отриману за них виручку, дохід, прибуток. Вважається, що основною метою діяльності фірми є отримання прибутку. Його максимізація спонукає фірму до удосконалення, дає можливість утримуватися у своєму бізнесі у процесі конкурентної боротьби, реалізувати інші цілі.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир -- робітник, директор підприємства -- начальник цеху тощо) або соціально-економічний (власник -- не власник, акціонер -- акціонер, кредитор -- позичальник тощо) характер. Наочно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис. 1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються насамперед пануючими відносинами власності, їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). У мікроекономіці соціально-економічні відносини не є предметом вивчення. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Виробнича функція -- це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів.

1. Продуктивність факторів виробництва

Фактори виробництва або ресурси - це блага, які потрібно купити фірмі для забезпечення випуску інших благ - готової продукції. Основні види факторів Такі: капітал, праця, земля (Природні ресурси), підприємницькі здібності.

Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.

Праця як фактор виробництва дуже важливий і актуальний, оскільки це означає участь людини в процесі виробництва, використання його власної енергії і потенціалу. До основних елементів праці належать предмети праці, засоби і доцільна діяльність людини. Основні результати праці: економічні блага, розвиток людини (фізіологічний і розумовий), умови життя людини, накопичення знань та досвіду.

Праця - це не просто двигун прогресу, праця - це основа існування та життєдіяльності людини, оскільки під його впливом розвивається мозок, мова, накопичується досвід, вдосконалюються вміння.

Земля (природні ресурси) в сучасній економічній теорії - один з чотирьох основних факторів виробництва, який, для того щоб стати продуктивним, звичайно повинен з'єднуватися з працею і капіталом. Під землею як фактором виробництва розуміються всі природні (відтворювані і не відтворювані) ресурси. Вони можуть бути використані для виробництва товарів і послуг споживчого і виробничого призначення: виробництво сільськогосподарської і промислової продукції, соціальної та промислової інфраструктури, будівництво житла, населених пунктів, доріг та ін.

Підприємницькі здібності. Під підприємницької здібностями зазвичай розуміють особливий вид людського ресурсу, що полягає в здатності найбільш ефективно використовувати всі інші фактори виробництва. Специфіка цього різновиду людського ресурсу полягає в умінні і бажанні в процесі виробництва на комерційній основі упроваджувати нові види вироблюваного продукту, технологій, форм організації бізнесу та можливості зазнати збитків.

Ризик - головна відмітна риса підприємця, а метою здійснення підприємницької діяльності є максимізація доходу за допомогою виявлення найбільш ефективної комбінації факторів виробництва. Ніхто не гарантує підприємцю, що кінцевим результатом його діяльності буде збиток або він отримає дохід.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних витратах факторів виробництва визначається передусім технологією, що використовується у ньому.

Технологія - це практичне знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ та послуг. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання екстенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).. Вона матеріалізується:

- у нових зразках обладнання;

- у нових методах виробництва;

- у новій організації праці;

- у підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустімо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущеня не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Короткостроковий період ? це проміжок часу, надто короткий для заміни виробничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наявного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні.

Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більш або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно.

Виробнича функція -- це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

де Q -- обсяг виробництва; L -- затрати праці; К -- затрати капіталу; М -- матеріали.

Фактори виробництва є взаємозамінюваними і такими, коли заміна одних факторів іншими у певній пропорції можлива без зменшення обсягів виробництва. Виробничу функцію можна подати у табличній, графічній та аналітичній формах.

Середній продукт (APL) змінного фактора виробництва ? кількість виробленої продукції у розрахунку на одиницю використовуваного фактора:

APL = ;

Закон знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших) і зростанням продукту, що на певному етапі починає знижуватися.

Сутність закону. При збільшенні використання факторів зростає загальний обсяг виробництва. Однак якщо ряд факторів задіяний повністю і на їх фоні збільшується лише один змінний фактор, то рано чи пізно настає момент, коли, незважаючи на збільшення змінного фактора, загальний обсяг виробництва не тільки не зростає, а навіть знижується.

Грунтовніше визначив цей закон американський економіст Т. Карвер, який стверджував, що у процесі використання праці землі й капіталу кількість благ найшвидше зростає за найоптимальнішого пропорційного використання всіх факторів.

Наприклад, у нас є цех з певною кількістю одиниць устаткування, капіталу. Якщо робітників недостатньо, то виробництво неефективне, бо існує надлишок капіталу, який перевищує кількість робітників (пропорція між кількістю капіталу і кількістю робітників). Залучення у виробництво нових робітників приведе до збільшення обсягів виробництва, середнього та граничного продукту. Це відбуватиметься до певного моменту (співвідношення між кількістю капіталу і кількістю робітників). Якщо й надалі кількість робітників збільшуватиметься, то рано чи пізно виникає їх надлишок порівняно з капіталом, одиницями устаткування. Темпи зростання сукупного продукту уповільняться. Граничний продукт зменшуватиметься, причому він може бути і від'ємним.

Пропорція, що склалася між кількістю одиниць устаткування та кількістю робітників, знову змінюватиметься. У виробництві спостерігатиметься надлишок праці порівняно з капіталом.

Динаміка показників використання факторів виробництва демонструє взаємозв'язок між спадаючим граничним продуктом, сукупним та середнім продуктом виробничого фактора.

Сукупний продукт досягає максимального значення, коли граничний продукт дорівнює нулю (ТPmax при MPL = 0).

Криві середнього та граничного продукту перетинаються у точці максимуму середнього продукту (АР=МР при APmax).

Величина граничного продукту відображає кут нахилу кривої сукупного продукту (tgб= d TPL / dL).

Відповідно до змін сукупного, середнього та граничного продукту виділяють стадії виробництва:

1 стадія. З ростом застосованого фактора виробництва (праці) збільшується його сукупний та граничний продукт. На цій стадії відбувається недостача праці , тому не спостерігається дія закону спадаючої граничної продуктивності. При цьому MPL> APL. Виробник продовжує нарощувати обсяги застосованої праці.

2 стадія. Граничний продукт починає знижуватися до досягнення рівності середнього та граничного продукту. В цій точці середній продукт стає максимальним. Слід зауважити, що виробник аналізуючи межі нарощування певного ресурсу у короткостроковому періоді орієнтується на показник середнього продукту, тобто кількість залученої праці буде оптимальною коли у середньому на одного робітника буде випускатися максимальна кількість продукції (Lopt при APmax , де APL= MPL).

3 стадія. Після досягнення точки оптимального використання ресурсів нарощування використання праці можливо до досягнення максимального значення сукупного продукту та нульового значення граничного продукту виробничого фактора (ТPmax при MPL = 0). Друга та третя стадії найпривабливіші для виробника, бо тут фактори виробництва використовуються збалансовано.

4 стадія. Подальше збільшення праці призведе до зниження сукупного продукту, тоді приріст застосування ресурсу дає від'ємну віддачу та крива граничного продукту знаходиться нижче нуля. Тобто кожен додатковий робітник скоріше заважає, ніж випускає додаткову продукцію, виробництво перенасичується працею. Виробник прагне уникати даної стадії.

2. Зміна масштабів виробництва

У довгостроковому періоді обсяги всіх виробничих факторів змінюються. Тому фірма може обрати таке їх поєднання, що дасть змогу виробляти максимальний обсяг продукції з мінімумом витрат. Адже ізокванта ілюструє можливість заміщення одного фактора виробництва іншим при збереженні незмінного випуску. Числовою характеристикою властивості заміщення факторів є гранична норма технічного заміщення (MRTS) капіталу працею, що являє собою величину, на яку може бути скорочений капітал за рахунок використання додаткової одиниці праці при фіксованому обсягові виробництва продукції (Q=const).

На відміну від короткострокового періоду в довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довгостроковому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат. При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: зростаючого, незмінного, спадного.

Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зміна технології, масштабу виробництва у довгостроковому періоді. Постійний, спадний та зростаючий ефект від збільшення масштабу виробництва.

Визначення зростання обсягу продукції, пов'язаного із зростанням усіх факторів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. Залежність приросту обсягу випуску продукції фірми від збільшення використання всіх виробничих факторів на довгостроковому етапі розкриває закон ефекту масштабу.

Теорія виробництва поряд з іншими проблемами виявляє зв'язки між ефективністю виробництва і масштабами господарської діяльності, досліджує залежності між вхідними виробничими факторами і вихідною продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу.

Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції; виражає зв'язки між усіма вхідними факторами та обсягом виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що кожен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску продукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростання загальної кількості продукції.

Причиною зростаючого ефекту масштабу є також те, що збільшення обсягу виробництва часто не вимагає пропорційного збільшення всіх вхідних факторів. Так, при збільшенні виробництва труб у два рази споживання металу збільшиться менше ніж удвоє. Адже відомо, що при подвоєнні площі круга довжина кола збільшиться менше, ніж удвоє.

Незмінний ефект масштабу рис.(а) полягає у відсутності зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання затрат усіх вхідних факторів виробництва приводить до пропорційного зростання рівня виробництва. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів подвоює і рівень виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною, незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів, тобто середній випуск продукції на одиницю вхідних факторів залишається незмінним.

Спадний ефект масштабу відображає зниження економічна ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу виробництва, зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів. Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного, зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва продовжується.

Причиною появи спадного ефекту масштабу є додаткові витрати на управління в умовах зростання розмірів фірми. На великій фірмі виникають труднощі, пов'язані з координацією, контролем, організацією виробничої діяльності, які зменшують середню продуктивність.

Фірма дедалі більше залежить від ієрархічних методів координації діяльності її персоналу. Із нарощуванням ієрархічної драбини зростають витрати на передання інформації, необхідної для прийняття ділових рішень, втрачається оперативність.

Стимули проявляти особисту ініціативу мають тенденцію до зниження, бо працівник перетворюється на гвинтик величезної машини. Тому для підтримання певного рівня лояльності та мотивації потрібна чимдалі більша управлінська майстерність. Зростає ризик того, що відділи та підрозділи будуть діяти, виходячи із групових інтересів, відмінних від інтересів фірми в цілому. Все це спричиняє неефективність і падіння продуктивності праці.

Конкурентне ринкове середовище вимагає від підприємства постійного вдосконалення. Для того щоб бути конкурентоспроможним, підприємство повинно мати конкурентні переваги. Основними шляхами їх отримання є такі:

- стати кращим самому через вживання заходів щодо удосконалення власної діяльності та підвищення її ефективності;

- безпосередньо послабити конкурентів;

- змінити ринкове середовище.

Оскільки реалізація останніх двох напрямків потребує значних зусиль, основним засобом отримання конкурентних переваг залишається підвищення ефективності власної діяльності.

Пошук резервів зростання ефективності роботи підприємства проводиться шляхом ґрунтовного аналізу всіх складових його діяльності з використанням чинників.

Підприємство працює в певному економічному середовищі, яке впливає на його діяльність. Досконалість податкової та амортизаційної систем, кредитна і фінансова політика держави, стабільність і прогресивність норм чинного законодавства, рівень регулювання цін у національній економіці, система ліцензування - ці та інші, незалежні від підприємства, чинники безперечно впливають на ефективність його діяльності

Це зумовлює виділення серед чинників підвищення ефективності діяльності групи неконтрольованих підприємством чинників. Удосконалення механізму економічного впливу на підприємства - основна функція держави на шляху підвищення ефективності роботи суб'єктів національної економіки.

Використання ресурсних чинників дасть змогу підприємству розробити програму заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності за рахунок власних можливостей, у таких напрямах.

Напрямки підвищення ефективності використання основних засобів.

- Інтенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:

- удосконалення структури основних засобів підприємства;

- технічне переозброєння підприємства;

- механізація й автоматизація виробництва;

- оптимізація структури виробничого обладнання (ліквідація проблемних місць);

- удосконалення технологічних процесів;

- ліквідації проблемних етапів у виробничому процесі;

- скорочення тривалості виробничого циклу;

- комплексне використання і покращання якості сировини;

- застосування прогресивних форм організації виробництва і праці;

- забезпечення максимального завантаження виробничої потужності підприємства;

- підвищення професійно-кваліфікаційного рівня персоналу, який обслуговує об'єкти основних засобів, та ін.

Екстенсивні напрямки підвищення ефективності використання основних засобів:

- скорочення простоїв устаткування внаслідок підвищення якості ремонтного обслуговування, своєчасного забезпечення основного виробництва висококваліфікованим персоналом, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами;

- підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

- зменшення кількості непрацюючого устаткування та ін.

Напрямки прискорення обертання оборотних коштів.

На етапі формування виробничих запасів:

- створення оптимальних обсягів виробничих запасів;

- застосування при формуванні виробничих запасів принципу оптимального співвідношення ціни та якості;

- використання раціональних схем постачання матеріальних ресурсів.

У сфері виробництва:

- скорочення тривалості виробничого процесу;

- упровадження прогресивних ресурсозберігаючих технологій;

- зниження матеріало- і енергомісткості продукції;

- економне використання матеріальних ресурсів; комплексна переробка сировини та використання відходів; організація використання вторинних ресурсів;

- модернізація виробничої інфраструктури підприємства;

- формування системи мотивації за раціональне використання матеріальних ресурсів.

У сфері обігу:

- удосконалення маркетингової діяльності підприємства;

- прискорення процесу реалізації готової продукції;

- стимулювання збуту продукції;

- удосконалення системи розрахунків за відвантажену продукцію;

- ефективне управління дебіторською заборгованістю;

- пошук оптимальних схем взаємодії з банківськими установами з приводу залучення коштів і здійснення розрахунків.

Напрямки підвищення ефективності роботи персоналу:

- формування оптимального складу персоналу;

- механізація й автоматизація виробництва;

- заміна діючих технічних засобів на прогресивніші;

- модернізація устаткування;

- впровадження прогресивних технологічних процесів;

- удосконалення управління та організації виробництва і праці;

- поглиблення спеціалізації виробництва;

- збільшення реального фонду робочого часу;

- створення раціональних структур управління;

- створення відповідного морально-психологічного клімату в колективі;

- моральне заохочення працівників;

- поліпшення системи підготовки і перепідготовки персоналу;

- удосконалення систем оплати праці;

- застосування системи участі робітників у прибутках. Кожен із зазначених напрямків на ефективність діяльності підприємства впливає різною мірою.

На кожному етапі діяльності підприємства менеджери мають звертатися до найбільш актуальних і суттєвих за результативністю з них. Проте стратегічний план розвитку підприємства повинен передбачати застосування всіх можливих напрямків підвищення ефективності.

Висновки

виробничий конкурентний ринковий

Отже, фактори виробництва або ресурси - це блага, які потрібно купити фірмі для забезпечення випуску інших благ - готової продукції, а виробництво -- це процес трансформації вхідних ресурсів, затрат у кінцеві продукти. До основних ресурсів, затрат належать: праця, природні ресурси і матеріали, капітал, підприємницькі здібності. Кожен з цих видів ресурсів може містити вужчі підрозділи.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний або соціально-економічний характер.

Виробнича функція -- це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів(L, K, M).

Закон знижувальної(спадної) продуктивності факторів виробництва - закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших) і зростанням продукту, що на певному етапі починає знижуватися. Тобто закон говорить, що збільшення змінного фактора при фіксованих значеннях інших і незмінності технології в кінцевому рахунку призводить до зниження його продуктивності.

Динаміка показників використання факторів виробництва демонструє взаємозв'язок між спадаючим граничним продуктом, сукупним та середнім продуктом виробничого фактора.

Сукупний продукт досягає максимального значення, коли граничний продукт дорівнює нулю (ТPmax при MPL = 0)

Криві середнього та граничного продукту перетинаються у точці максимуму середнього продукту (АР=МР при APmax)

Величина граничного продукту відображає кут нахилу кривої сукупного продукту (tgб= d TPL / dL)

У довгостроковому періоді обсяги всіх виробничих факторів змінюються. Тому фірма може обрати таке їх поєднання, що дасть змогу виробляти максимальний обсяг продукції з мінімумом витрат.

Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу. Він виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Виділяють зростаючий , незмінний і спадний ефект масштабу .

Зростаючий ефект. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Незмінний ефект. У цьому випадку пропорційне зростання затрат усіх вхідних факторів виробництва приводить до пропорційного зростання рівня виробництва. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів подвоює і рівень виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною, незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів.

Спадний ефект. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва.

Для досягнення зростаючого ефекту підприємству необхідно: модернізувати виробничу інфраструктуру підприємства; підвищити професійно-кваліфікаційний рівень персоналу; - механізувати й автоматизувати виробництво.

Размещено на Allbest.ru

...