Інвестиційні можливості: суть, значення та методи визначення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Проблеми інвестування

2. Інвестиції підприємства: основні характеристики

3. Методи аналізу інвестиційних ризиків

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Економічна теорія розглядає інвестування як взаємодію пропозиції капіталу і потоку інвестиційних можливостей. Було б помилковим дійти висновку, що безперервний потік інвестиційних можливостей подає для оцінки сам себе. Тільки інвестиційні проблеми “проявляють” себе у вигляді поломки обладнання, яке вже неможливо відремонтувати, саме тоді, коли виконується замовлення найбільш шанованого клієнта. Взагалі, чим раніше можна визначити інвестиційну можливість, тим більшим буде масштаб винагороди. Для будь-якої організації існує потенційний набір інвестиційних можливостей, які збігаються за своєю суттю з виробленими цілями і стратегією компанії. Завдання саме керівництва полягає в тому, щоб здійснювати творчий пошук по визначенню такого набору. Багато середніх і великих компаній розуміють подібний стан речей і саме тому роблять серйозний наголос на інноваціях і розвитку, віддаючи їм пріоритет на рівні організації, заохочуючи ранню ідентифікацію інвестиційних можливостей. Важко визначитися відносно того, як багато часу необхідно приділяти генерації проектів. Вартість проігнорованих можливостей не показується прямо у звіті по доходах, на відміну від витрат на пошук і дослідження. Більшість фірм готує річний бюджет капіталу, в якому перелічуються інвестиційні проекти, що передбачаються для кожного з підрозділів (пропозиції “знизу -- нагору”), разом зі стратегічними проектами, запланованими керівниками вищого рівня. Зарубіжний досвід свідчить, що з досліджуваних фірм понад 65 % готують капітальний бюджет на два роки наперед. Багатьом компаніям необхідно зробити оціночні підрахунки капітальних витрат на період понад п'яти років або навіть на десятирічний проміжок. Капітальний бюджет, коли він підготовлений, переглядається і перевіряється вищим керівництвом і фінансовими підрозділами компанії і після цього затверджується як базис для планування на наступний рік. Зазвичай немає потреби затверджувати витрати на окремі проекти у рамках капітального бюджету. Це повинно бути зроблено завчасно через процедуру затвердження вимог на фінансування і на практиці вимагає значно більшої глибини аналізу, ніж та, що наводиться у бюджеті капіталу. Керівництво вирішує, до якого ступеня потрібно децентралізувати інвестиційний процес. Тут визначаються перевірка і детальний аналіз (включаючи розробку окремого капітального бюджету) інвестиційних проектів, що повинні бути передані керівникам підпорядкованих підрозділів. Одним з таких найпростіших методів є делегування всіх інвестиційних пропозицій, вартість яких не перевищує певну, наперед визначену суму. Інші методи делегування пов'язані з природою проекту, наприклад стратегічні міркування, високоризиковані проекти або проекти, що не включені у бюджет капіталу і потребують затвердження на вищому рівні. Більшість великих компаній (74 % з досліджуваних) мають спеціальні посібники з бюджетування капіталу, що включають інструкції і контрольні листи, за якими здійснюються важливі процедури у процесі інвестування.

інвестування капітал споживання ризик



1. Проблеми інвестування

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проблеми інвестицій в економіку завжди займали одне з центральних місць в економічній науці.

Це пов'язано з тим, що інвестування є базовим процесом розширеного відтворення та вирішення сучасних проблем вітчизняної економіки, а це, в свою чергу, впливає на соціально-політичне становище країни. Активізація інвестиційної діяльності, збільшення обсягів інвестування та їх ефективне використання є головною передумовою економічного зростання України, одним з вирішальних факторів успішного реформування її народного господарства.

В світовій практиці під категорією "інвестиція" розуміють "використання майна для отримання грошей". Дане визначення носить економічний характер і включає в себе надзвичайно широке коло відношень.

Правового значення категорія "інвестиція", а точніше "інвестування" набуває тоді, коли законодавець, вимушений врегулювати певні відношення, визначаючи цю категорію, переслідує чисто прагматичну мету - належним чином встановити коло правовідносин, що підлягають регулюванню відповідним правовим актом.

З прикладної точки зору інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання основного капіталу, а також пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товаро-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. Тобто інвестиції являють собою сукупність видатків, що реалізуються в формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі економіки. Метою інвестицій є отримання підприємницького прибутку, процента.

Відповідно до норм чинного законодавства України інвестиції відображають всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, в результаті якої формується прибуток або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватися і з метою регулювання розвитку економіки.

На підставі вищевикладеного можна вважати, що істотними специфічними рисами інвестицій є: по-перше, володіння матеріальними і нематеріальними цінностями на певній правовій підставі, що дає право приймати рішення про розпорядження ними. До таких прав належить право власності, право патентовласника, утримувача цінного паперу та інші. По-друге, самостійність та ініціатива при прийнятті рішення про їх вкладення в об'єкти підприємницької та інші види діяльності з метою отримання прибутку в майбутньому; по-третє, офіційне надання вкладеним цінностям статусу інвестицій; по-четверте, встановлена законом можливість здійснення інвестиційної діяльності.

Економічне зростання в Україні значною мірою залежить від обсягів надходження іноземних інвестицій, оскільки внутрішніх джерел нагромаджених для фінансування в Україні недостатньо. Іноземні інвестиції: компенсують дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає в умовах трансформації економіки; дають змогу передавати науково-технічний, управлінський і виробничий досвід, що надає можливість підвищити ефективність виробництва, якість продукції, конкурентоспроможність її на світовому ринку; сприяють поліпшенню платіжного балансу в державі.

У 2001 році прибутковість прямих іноземних інвестицій в українську економіку склала 57,1%, що є самим високим показником серед країн, що розвиваються. Проте, загальна сума інвестицій в українську економіку була невелика. В 2001 році найвища прибутковість кредитних зобов'язань була в України і Росії - 55,5% і 51,7% відповідно, що порозумівається низьким кредитним рейтингом цих країн, унаслідок чого інвестори вимагають більш високої плати за високий ризик.

За 2002 рік збільшення капіталу нерезидентів тільки в Києві за рахунок грошових внесків становило 149,8 млн. дол. США, а за рахунок внесків у формі рухомого і нерухомого майна - 98,1 млн. дол. США.

2. Інвестиції підприємства: основні характеристики

Інвестиції як об'єкт економічного керування. Предметна сутність інвестицій безпосередньо пов'язана з економічною сферою її прояву. Незважаючи на термінологічні розходження, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоч і пов'язана з технологічними, соціальними, природоохоронними та іншими аспектами їхнього здійснення.

Іншими словами, категорія "інвестиції" входить до поняттєво-категоріальний апарату, пов'язаного зі сферою економічних відносин, економічної діяльності. Відповідно, виступаючи як носій переважно економічних характеристик і економічних інтересів інвестиції є суб'єктом економічного керування як на мікро-, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.

Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. У теорії інвестицій їхній зв'язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) посідає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного для інвестування. Термін "капіталіст" насамперед характеризує індивідуума, який інвестує свій капітал, а не лише накопичив певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність втягується в економічний процес.

Однак не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується винятково в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу в силу вимог ліквідності являє собою форму страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарчої діяльності, платоспроможність тощо, зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж, на противагу цьому, варто розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що втягується в реальний виробничий процес підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з іншого, - нормами вибуття (амортизації) капіталу у виробничому процесі, що підлягає відшкодуванню для забезпечення простого відтворення.

Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найуніверсальнішою з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує здебільшого його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до особистої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

Капітал в усіх його формах, який використовується в інвестиційному процесі, може бути задіяний насамперед у виробничій діяльності підприємства. З цих позицій капітал як реальний інвестиційний ресурс виступає в економічній теорії як "фактор виробництва". При цьому в процесі виробництва продукції капітал, що інвестується, не є самодостатнім фактором, а використовується в комплексі з іншими економічними ресурсами (факторами виробництва). До основних факторів виробництва, з якими капітал, що інвестується, комплексно взаємодіє у виробничій діяльності підприємства, відносяться праця (трудові ресурси), земля (природні ресурси) тощо.

Навіть для найпримітивнішого виробництва товарів і послуг потрібно капітал, що інвестується, поєднувати, як мінімум, ще з одним фактором виробництва -- працею. У процесі виробництва товарів і послуг капітал, що інвестується, разом з іншими виробничими факторами використовується не як простий їхній конгломерат, а як взаємодіючий комплекс із цілеспрямовано сформованими певними внутрішніми пропорціями.

При цьому в системі цього взаємодіючого комплексу для випуску того самого обсягу товарів можуть бути використані різні пропорції поєднання капіталу, що інвестується, з іншими основними факторами виробництва. У теорії інвестування капіталу взаємозамінність факторами виробництва є однією з фундаментальних концепцій.

Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об'єкти господарчої діяльності. Капітал, що інвестується підприємством, цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, призначеного для здійснення різних форм його господарчої діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з великого діапазону можливих об'єктів інвестування капіталу підприємство самостійно визначає пріоритетні форми майнових цінностей (об'єктів та інструментів інвестування), що в обліково-фінансовій термінології звуться "активи". Іншими словами, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопиченого капіталу в альтернативні види активів підприємства.

З позицій можливостей вкладення капіталу у виробництво різних видів продукції інвестиції характеризуються як комбінаторний процес. У комбінації з іншими факторами виробництва капітал, що інвестується, може бути використаний для випуску як продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці (формуючи в останньому випадку відкладене споживання у вигляді запасу реального капіталу).

Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного, що заздалегідь визначається, ефекту, як економічного, так і позаекономічного характеру (соціального, екологічного тощо). На рівні підприємств пріоритетною цільовою настановою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, що може бути отриманий у формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивного розміру інвестиційного прибутку, позитивного розміру чистого грошового потоку, забезпечення зберігання раніше вкладеного капіталу тощо.

Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається їхньою потенційною спроможністю генерувати прибуток. Як джерело прибутку інвестиції є одним з найважливіших засобів формування майбутнього добробуту інвесторів. Водночас потенційна спроможність інвестицій приносити прибуток не реалізується автоматично, а забезпечується лише в умовах ефективного вибору інвестиційних об'єктів (інструментів). Здійснення такого вибору визначає одну з важливих функцій інвестиційного менеджменту.

Інвестиції як об'єкт ринкових відносин. Використовувані підприємством у процесі інвестицій різноманітні інвестиційні ресурси, товари й інструменти як об'єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку - "інвестиційний ринок", який характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю визначених суб'єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, він тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг тощо) і функціонує під повним впливом різноманітних форм державного регулювання.

Попит на інвестиційні ресурси, товари та інструменти підприємства пред'являють для реалізації своєї інвестиційної стратегії в сфері реального і фінансового інвестування. Крім підприємств, суб'єктами попиту на інвестиційні товари й інструменти виступають і інші учасники економічного процесу, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Пропозиція інвестиційних ресурсів, товарів та інструментів виходить від підприємств-виробників капітальних товарів, власників нерухомості, власників нематеріальних активів, емітентів, різноманітних фінансових інститутів.

Ціна на інвестиційні товари й інструменти в системі ринкових відносин формується з урахування їхньої інвестиційної привабливості під впливом попиту та пропозиції. Ця ціна відбиває економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів та інструментів у конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає звичайно ставка відсотка, що формується на ринку капіталу.

Інвестиції як об'єкт власності і розпорядження. Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на первісному етапі інвестування капіталу титули власності і права розпорядження ним були пов'язані з тим самим суб'єктом, то в міру подальшого економічного розвитку відбувається поступовий їхній поділ. Спочатку цей поділ відбувся в сфері функціонування грошового капіталу, що втягується в інвестиційний процес (у міру виникнення й розвитку кредитних відносин), а потім і капіталу реального (у міру виникнення і розвитку лізингових відносин).

У сучасних умовах підприємство, що використовує різноманітні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. У цьому випадку права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є поділеними в розрізі окремих суб'єктів економіки. Прикладом такого поділу прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних товариств тощо, коли власники капіталу як накопиченого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам.

Капітал, що інвестується, як об'єкт власності може виступати носієм усіх форм цієї власності -- індивідуальної приватної, колективної приватної, муніципальної, загальнодержавної тощо. Носієм титулу власності капітал виступає, насамперед, як накопичений інвестиційний ресурс. При поділі в економічному процесі прав власності і використання капіталу як інвестиційного ресурсу в розрізі різних суб'єктів, роль цього капіталу як об'єкта власності пасивна.

Капітал, що інвестується, як об'єкт розпорядження може виступати в усіх дозволених законодавством формах і видах цього розпорядження. Носієм прав розпорядження може виступати при цьому як фінансовий, так і реальний капітал. В економічному процесі роль капіталу, що інвестується, як об'єкта розпорядження носить активний характер стосовно капіталу як об'єкта власності.

Таким чином, використання капіталу як інвестиційного ресурсу в економічному процесі не обов'язково пов'язане з наявністю титулу власності. Це використання може здійснюватися особами, які безпосередньо мають права.

Як об'єкт власності і розпорядження капітал як інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, зумовлені співвідношенням власного і позикового капіталу. Це співвідношення в економічній теорії називається структурою капіталу.

Воно впливає на багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно - на особливості прийнятих підприємством інвестиційних рішень.

Інвестиції як об'єкт тимчасової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов'язаний із фактором часу. З позицій цього чинника призначений до інвестування капітал може розглядатися, з одного боку, як запас раніше накопиченої економічної цінності з метою можливого її збільшення в процесі інвестиційної діяльності, а з іншого, -- як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити обсяг споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх і майбутніх благ, пов'язаних з інвестиціями, для власників капіталу, що інвестується, нерівнозначна.

Економічна теорія затверджує, що сьогоднішні блага завжди оцінюються індивідуумом вище від благ майбутніх. Ця особливість економічного поводження індивідуумів в економічній теорії позначається терміном "часова перевага". Суть його полягає в тому, що за інших рівних умов можливості майбутнього споживання завжди мають меншу цінність порівняно з поточним споживанням. Щоб перебороти цей стереотип тимчасової переваги і спонукати власника капіталу до інвестування, відмовившись від його використання з метою споживання, необхідно забезпечити досить вагому для нього винагороду у формі інвестиційного доходу.

Між інвестуванням капіталу й одержанням інвестиційного доходу часовий крок може характеризуватися певним інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива тимчасової переваги використання капіталу: обрати для інвестиційної діяльності коротко- або довгострокові об'єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу.

Інвестиції як носій фактора ризику. Ризик -- найважливіша характеристика інвестицій, пов'язана з усіма їхніми факторами і видами. Як носії чинника ризику інвестиції виступають і як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик, пов'язаний з можливим зниженням чи неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою або повною) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризик і прибутковість інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємозалежні.

Рівень ризику інвестицій прямо залежить від рівня очікуваної прибутковості. Чим вищий очікуваний інвестором рівень прибутковості інвестицій у будь-якій з їхніх форм, тим вищий (за інших рівних умов) супутній йому рівень ризику, і навпаки. Іншими словами, об'єктивний зв'язок між рівнями прибутковості і ризику інвестицій прямо пропорційний.

Капітал як носій фактора ліквідності. Усі форми й види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміють їхню здатність при необхідності бути реалізованими за своєю реальною ринковою вартістю.

Ця спроможність інвестицій забезпечує вивільнення капіталу, вкладеного в різноманітні об'єкти й інструменти за умов несприятливих економічних та інших умов його використання в певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті чи ринку в задіяному регіоні. Процес вивільнення вкладеного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, називається дезінвестицією. Капітал, що визволяється в процесі дезінвестицій, може бути реінвестований в інші об'єкти й інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дає змогу формувати не тільки прямий, й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Різні форми і види інвестицій мають різний ступінь ліквідності. Ці розходження визначаються ступенем мобільності різних форм капіталу як інвестиційного ресурсу, функціональними особливостями конкретних видів реальних інвестиційних товарів (інвестиційних об'єктів) і інвестиційними якостями різних фінансових інструментів інвестування, рівнем розвитку інвестиційного ринку і характером його державного регулювання, що склалася кон'юнктурою інвестиційного ринку й окремих його сегментів та інших умов.

Основним параметром оцінювання ступеня ліквідності різних форм і видів інвестицій є рівень їхньої ліквідності. Він визначається з урахуванням періоду, протягом якого інвестований у різні об'єкти й інструменти капітал може бути конверсовано в грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижчий можливий період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим вищий рівень ліквідності характеризується того чи іншого виду інвестицій.

Ліквідність інвестицій є об'єктивним фактором, що обумовлює вибір конкретних їхніх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня майбутньої прибутковості.

Огляд найістотніших характеристик інвестицій підприємства показує, наскільки багатоаспектною і складною з теоретичних і прикладних позицій є ця економічна категорія. При цьому всі розглянуті характеристики, що відбивають особливості інвестицій підприємства, тісно взаємозалежні і потребують комплексного висвітлення при визначенні їхньої економічної сутності.

З урахуванням розглянутих основних характеристик економічна сутність інвестицій підприємства в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульована так. Інвестиції підприємства являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різні об'єкти (інструменти) його господарчої діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності.

3. Методи аналізу інвестиційних ризиків

Аналіз інвестиційних ризиків -- це визначення міри ймовірності їхнього виникнення й обсягу можливих фінансових втрат при настанні ризикової події.

Ціль аналізу інвестиційних ризиків полягає в тому, щоб надати необхідну інформацію для прийняття управлінських рішень про доцільність інвестування й передбачити заходи щодо захисту від можливих фінансових втрат.

У загальному виді процес аналізу інвестиційних ризиків можна уявити як послідовність ряду етапів:

1. Виявлення окремих видів інвестиційних ризиків.

2. Виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що збільшують або зменшують конкретний вид ризику.

3. Визначення складу необхідних інформативних показників для аналізу ризику й оцінка можливості одержання, якості й вірогідності необхідної інвестиційної інформації.

4. Аналіз виявлених факторів.

5. Вибір відповідних методів оцінки інвестиційних ризиків.

6. Оцінка окремих видів інвестиційних ризиків з використанням обраних методик.

7. Оцінка загального рівня інвестиційного ризику.

8. Розробка заходів щодо зниження рівня інвестиційного ризику.

У світовій практиці вироблені два види аналізу інвестиційних ризиків, які взаємно доповнюють один одного:

-- якісний аналіз;

-- кількісний аналізі

Якісний аналіз ризику найпростіший; його головне завдання -- визначити фактори ризику, а також установити потенційні області ризику.

Кількісний аналіз ризику - це чисельне визначення розмірів окремих видів ризику та інвестиційного ризику проекту в цілому. Кількісний аналіз проводиться з використанням різних методів.

Найпоширеніші методи кількісного аналізу:

-- статистичний метод;

-- метод експертних оцінок;

-- аналіз чутливості інвестиційного проекту;

-- аналіз величини відносних ризиків;

-- імітаційне моделювання Монте-Карло.

Сутність основних методів аналізу інвестиційного ризику полягає в наступному.

Статистичний метод.

Сутність статистичного методу аналізу ризику полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані по результативності реалізації підприємством аналізованих інвестиційних операцій.

Область ризику -- це деяка зона загальних втрат, у межах якої втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.

Виділяють такі основні області ризику:

1. Безризикова область -- це область, що характеризується відсутністю яких-небудь втрат при здійсненні інвестиційної операції з гарантією одержання як мінімум розрахункового інвестиційного прибутку (К1=0).

2. Область мінімального ризику -- це область, що характеризується рівнем втрат, що не перевищує розміри чистого прибутку (К2 перебуває в межах 0-25%). Підприємство ризикує тим, що в результаті інвестиційної діяльності в найгіршому разі не одержить чистого прибутку й не зможе виплатити дивіденди за випущеними цінними паперами, якщо такі є, а в кращому -- одержить основну частину чистого прибутку.

3. Область підвищеного ризику -- це область, що характеризується рівнем втрат у розмірі розрахункової суми прибутку (K3 перебуває в межах 25-50%). Підприємство ризикує тим, що в результаті інвестиційної діяльності в найгіршому разі зробить покриття всіх витрат, а в кращому -- дістане прибуток менший від розрахункового рівня.

4. Область критичного ризику -- це область, що характеризується тим, що в її межах можливі втрати в розмірі розрахункової суми доходу підприємства (К4 перебуває в межах 50-75%). Підприємство ризикує втратити валовий доход внаслідок здійснення інвестиційної операції.

5. Область катастрофічного (неприпустимого) ризику -- це область, у межах якої можливі втрати, близькі до розміру власних коштів підприємства (ІС5 перебуває в межах 75-100%).

Проведені фахівцями дослідження показали, що оптимальний коефіцієнт ризику становить приблизно ЗО %, а коефіцієнт ризику, який веде до банкрутства інвестора, -- 70% і більше.

Статистичний метод аналізу інвестиційного ризику має переваги й недоліки. Достоїнством цього методу є можливість аналізувати й оцінювати різні «сценарії» реалізації проект і враховувати різні фактори ризику в рамках одного підходу. Недолік методу полягає в тому, що в ньому для оцінки використовуються імовірнісні характеристики, що не зручно для практичного застосування.

Метод експертних оцінок.

Сутність цього методу аналізу інвестиційного ризику полягає в оцінці факторів, що вїіливають на реалізацію інвестицій шляхом проведення опитування декількох незалежних експертів.

Цей метод дає можливість усі об'єктивні й суб'єктивні фактори, що впливають на рівень ризику, розділити на керовані складові й зробити висновок про ймовірність прояву й величини наслідків досліджуваного ризику.

На підставі інформації, отриманої в результаті опитування експертів, проводиться ранжування факторів за ступенем їхнього впливу на рівень ризику інвестиції, а потім будується спеціальна модель, що дозволяє аналізувати ризикові ситуації.

Існує кілька методик одержання експертних оцінок, однак найбільше часто використовувана -- це проведення поетапних опитувань експертів до досягнення ними єдиної думки. Декільком незалежним експертам видаються анкети із проханням відповісти на ряд питань, потім отримана інформація обробляється й узагальнюється. На наступному етапі експертам видаються ті самі аркуші, але зі звітом про результат минулого опитування й пропозицією відповісти на питання ще раз, але з урахуванням думки інших експертів. Ця процедура повторюється 3-4 рази до досягнення експертами єдиної думки.

При використанні методу експертних оцінок важливо виключити можливість спільного обговорення експертами досліджуваної проблеми. Отриманий висновок експертів є результатом проведеної експертизи.

Аналіз чутливості інвестиційного проекту.

Сутність аналізу чутливості інвестиційного проекту полягає в оцінці впливу вихідних параметрів інвестиційного проекту на кінцеві показники його ефективності.

Аналіз чутливості інвестиційного проекту передбачає позмінне використання кожного вихідного показника в його песимістичній та оптимістичній оцінці, тоді як інші показники приймаються в розрахунок за їхніми очікуваними значеннями.

Аналіз чутливості проводиться шляхом послідовних етапів:

-- вибір основного ключового показника, щодо якого й проводиться оцінка чутливості (таким показником може бути чистий наведений доход, індекс рентабельності інвестицій або інший показник);

-- вибір змінних факторів (обсяг і ціна реалізації продукції, обсяг початкових інвестицій та інші фактори);

-- розрахунок значень основного показника при різних варіантах змінних факторів.

Послідовно змінюючи значення вихідних показників, можна визначити діапазон коливань основного показника. За розрахованими значеннями основного показника можна побудувати діаграми, що відображають залежність обраного основного показника від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визначити «ключові» показники, що найбільше впливають на оцінку проекту. Потім визначаються критичні для проекту значення ключових параметрів. Чим більший діапазон коливань вихідних параметрів проекту, при якому основний показник відповідає обраним підприємством критеріям, тим менш ризиковим він вважається за результатами аналізу чутливості.

Аналіз чутливості проекту дозволяє фахівцям зменшити ризик і невизначеність. Наприклад, якщо ціна продукції виявилася критичним фактором, то можна підсилити програму чи маркетингу або знизити вартість проекту. Якщо проект виявився чутливим до зміни обсягу виробництва продукції, то варто розробити комплекс заходів щодо підвищення продуктивності. Недолік методу в тому, що він не розрахований на облік усіх можливих обставин і не бере до уваги здійснення альтернативних проектів.



Аналіз величини відносних ризиків.

Аналіз величини відносних ризиків є продовженням методу аналізу чутливості проекту.

Сутність даного методу полягає у визначенні можливих припустимих значень критичних змінних величин.

При оцінці рівня ризику інвестиційного проекту необхідно враховувати, що чим більше значення коефіцієнта варіації рентабельності інвестицій, тим вищий ризик цього варіанта інвестування.

Імітаційне моделювання.

В аналізі інвестиційного ризику значне поширення одержали методи імітаційного моделювання.

Зміст імітаційного моделювання полягає в розробці імітаційної моделі, тобто моделі реальної господарської ситуації й маніпулюванні із цією моделлю з метою аналізу ситуації.

У практиці аналізу інвестиційного ризику особливе значення набув метод імітаційного моделювання Монте-Карло. Побудова моделі починається з визначення функціональних залежностей у реальній системі, які згодом дозволяють одержати кількісне рішення, використовуючи теорію імовірності й таблиці випадкових чисел.

Використання методів імітаційного моделювання потребує спеціальної програмної підтримки.

Для оцінки ризиків фінансових інвестицій існують дві основні методики:

-- аналіз чутливості кон'юнктури;

-- аналіз імовірнісного розподілу прибутковості.

Вибір того чи іншого методу аналізу інвестиційного ризику обумовлений рядом факторів, до яких належать:

-- вид аналізованого інвестиційного ризику;

-- рівень достатності й вірогідності інвестиційної інформації для аналізу інвестиційного ризику;

-- рівень кваліфікації фахівців, що здійснюють аналіз інвестиційного ризику;

-- можливість залучення кваліфікованих фахівців та експертів до оцінки інвестиційного ризику та інші фактори.



Висновки

До розробки інвестиційного проекту треба залучати різноманітних фахівців, які володіють достатніми теоретичними знаннями і мають необхідний практичний досвід у цьому виді діяльності (менеджерів, фінансистів, маркетологів, юристів, економістів, інженерів). Залучення до розробки інвестиційного проекту консультантів і експертів, які не є працівниками підприємства, дає змогу підвищити рівень довіри потенційних інвесторів (оскільки ці фахівці -- особи незацікавлені, а тому, можливо, є більш об'єктивними). Обов'язковою в цій роботі є також участь керівника підприємства і автора ідеї, покладеної в основу проекту.



Список використаних джерел

1. Грідасов В. М., Кривченко С. В., Ісаєва О. Є. Інвестування: Навчальний посібник. - К.:Центр навчальної літератури, 2004. - 164с.

2. Зимин И. А. Реальные инвестиции. Уч. Пособие. - М.: Ассоциация авторов и издателей "ТАНДЕМ"." ЭКМОС" 2000. - 304с.

3. Про інвестиційну діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №10. - Ст. 138.

4. Шарп У. Ф. Инвестиции. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 1024с.

5. Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. - К.: Генеза, 1997. - 384с.

Размещено на Allbest.ru

...