Характеристика та основні елементи системи національних рахунків

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Економічний процес охоплює процес виробництва, розподілу, обміну, обігу та споживання матеріальних благ і послуг, створених за відповідний проміжок часу. Це є процес розширеного відтворення, яке реально може здійснюватися лише за умови дотримання багатьох макроекономічних пропорцій та співвідношень між галузями і секторами економіки, що впливають на формування загальної структури економіки та на обсяги і структуру макроекономічних показників, які, у свою чергу, відображають результати економічної діяльності.

Для кількісного визначення макроекономічних показників і важливих пропорцій відтворення різні країни використовують різні економічні моделі, тобто відповідні системи макроекономічного рахівництва. Для ринкової економіки такою системою є система національних рахунків (СНР), що адекватно моделює економічні процеси, характеризує структуру та механізм її функціонування. Економічна інформація, яку надає СНР, є необхідною для здійснення економічного аналізу та прийняття рішень органами державного управління та вироблення економічної політики. Отже, СНР є важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки.

1. Система національних рахунків (СНР)

Система національних рахунків - це система обліку статистичних розрахунків і балансованої моделі процесів виробництва і перерозподілу національного продукту країни. Іншими словами, це та система, яка складає повну картину руху національного продукту у формі доходів. За допомогою системи національних рахунків можна характеризувати міжгалузеві зв'язки, фінансові та перерозподільні потоки. Вона дає можливість ведення всеохоплюючого обліку результатів економічної діяльності у межах усієї країни. Також система національних рахунків описує конкретний механізм функціонування національної економіки на усіх її рівнях.

Система національних рахунків є статистичною моделлю ринкової економіки, сукупністю міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку країни. До неї входять всі види діяльності суб'єктів національної економіки, які пов'язані з виробництвом, розподілом, перерозподілом і споживанням всіх матеріальних благ та послуг. Вона розкриває економічні зв'язки між виробництвом, доходами та витратами. Головне призначення системи національних рахунків - це створення глобальної інформації про стан і тенденції функціонування національної економіки країни. Це об'єктивна оцінка економічного минулого країни, на підґрунті якої можна створити певні висновки, а потім заходи впливу на національну економіку для покращення економічного стану країни, або ж для співставлення економічних показників різних країн.

Система національних рахунків, як зазначають автори популярного американського підручника "Економікс" професори К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю, дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни, вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу, передбачити функціонування економіки в довгостроковій перспективі і виступає основою формування державної політики, яка без таких розрахунків ґрунтувалась би на інтуїції.

Система національних рахунків почала формуватись з кінця 1940-х років. Велику увагу цьому процесу надавала Статистична комісія 00Н. Під її егідою ця система удосконалювалась і зараз застосується в понад 150 країнах. З середини 90-х років минулого століття вона використовується і в Україні.

Система національних рахунків базується на концепції, ухваленій Статистичною комісією 00Н у 1993 p., і включає такі принципи (див. Схему 1). Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:

1) нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

2) фінансові корпорації - комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії, тощо);

3) сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування;

4) сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;

5) сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.

Рис. 1. Принципи побудови системи національних рахунків

Основу системи національних рахунків складають зведені рахунки, що є балансовими побудовами за принципом: доходи - видатки, ресурси - їх використання. Система включає такі національні рахунки:

· виробництва споживчих витрат;

· доходів і їх використання;

· нагромадження (капіталоутворення);

· фінансування капітальних затрат.

Усі вони, врешті-решт, об'єднуються у зведену економічну таблицю, на основі якої складається міжгалузевий баланс у вигляді таблиці "затрати - випуск". Усі показники системи національних рахунків кореспондуються між собою у вигляді рівностей.

2. Основні показники макроекономічних вимірювань

Макроекономіка визначає загальні обсяги національного виробництва, рівень цін, безробіття, процентні ставки та інші змінні величини. Основними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

Національний обсяг виробництва - показник, за допомогою якого можна встановити обсяг матеріальних благ та послуг, вироблених у суспільстві за певний проміжок часу. За існуючою в більшості країн методикою, обсяг виготовленої продукції чисельно виражають показником ВВП (валовий внутрішній продукт).

Основним показником у системі національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує обсяг виробництва в країні. Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у національній економіці протягом певного періоду часу (як правило, року). До ВВП не входить частка національного прибутку, яка заробляється закордоном.

ВВП включає продаж продуктів кінцевого користування, але з нього виключається продаж проміжних продуктів (тих товарів та послуг, що використовуються для виробництва інших товарів: сировина, матеріали, напівфабрикати та ін.).

Існує три види ВВП:

· номінальний ВВП (обчислений у фактичних ринкових цінах);

· реальний ВВП (обчислений у постійних цінах) використовується для оцінки темпів економічного розвитку;

· природній ВВП (відповідає природному рівню безробіття).

Різницю між природним, і номінальним ВВП називають ВВП-розривом. Якщо національна економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги, то ВВП-розрив має знак плюс. Протилежна ситуація спостерігається, якщо ВВП-розрив має знак мінус.

Близький до ВВП показник - ВНП (валовий національний продукт). Відмінність між ними полягає в тому, що ВВП формується на основі територіального підходу, тобто це продукт, вироблений на території держави всіма господарськими одиницями (резидентами і нерезидентами), а ВНП формується на основі національного підходу, тобто це продукт, вироблений господарськими одиницями, які належать до певної нації (резидентами).

Тому ВНП визначають як товари та послуги, створені лише національними факторами виробництва як усередині даної країни, так і за її межами. ВНП визначають шляхом зменшення ВВП на величину товарів та послуг, створених нерезидентами, і одночасно збільшення його на величину факторних доходів, створених національними факторами виробництва, що є власністю даної країни, за її межами. Тобто ВНП визначається корегуванням ВВП на різницю між факторними доходами, одержаними від закордонного використання національних факторів виробництва даної країни, і факторними доходами, одержаними нерезидентами в даній країні. Тому ВНП можна обчислити за формулою:

ВНП = ВВП+ДЗВ,

звітний національний валовий

де ДЗВ - різниця між доходами, одержаними даною країною від її закордонних інвестицій, і доходами, що отримані в даній країні нерезидентами. Різниця між ВВП і ВНП в розвинутих країнах відносно невелика, вона коливається в межах одного відсотка.

Ще одним макроекономічним показником є чистий внутрішній продукт (ЧВП). Потреба в його визначенні випливає з того, що ВВП та ВНП визначають не лише нову, створену факторами виробництва в поточному періоді, вартість, а й частину зносу основного капіталу економіки у вигляді амортизації. ЧВП і дає можливість визначити цю нову вартість. Це досягається шляхом вирахування з ВВП амортизаційних відрахувань. Тобто ЧВП обчислюється за формулою:

ЧВП = ВВП - А,

де А - амортизаційні відрахування.

Цей показник визначає ринкову вартість кінцевих товарів та послуг, що надходять у споживання після заміни зношеного основного капіталу. Він показує розмір доходів від власності на землю, працю, капітал та підприємницькі здібності, якими і був створений ЧВП.

Важливим макроекономічним показником є національний дохід (НД). Справа в тому, що в сукупній ринковій вартості кінцевих товарів та послуг, створених факторами виробництва, крім амортизаційних відрахувань, котрі, як ми уже зазначили, не є власне доходом, є ще одна складова, яку не можна віднести до факторних доходів. Це непрямі податки, або податки на бізнес. Будучи частиною створеної факторами виробництва нової вартості, вона не надходить жодному власнику названих факторів виробництва. Вона включена до ціни товарів і вноситься підприємцями до державного бюджету, тобто присвоюється державою. Тому вилучивши цю частину з ЧВП, одержуємо ті факторні доходи, які присвоюють їх власники. Ця частина ЧВП називається національним доходом і визначається за формулою:

НД = ЧВП - НП,

де НП - непрямі податки. Національний дохід показує ті чисті доходи, що отримані на фактори виробництва в національній економіці. Розрізняють два їх види: трудові, одержані від використання праці, та доходи на власність, які надходять від використання власності на матеріальні фактори виробництва. До перших належать заробітна плата (основна і додаткова), до других - рентні доходи, відсотки, доходи корпорацій і некорпоратизованих власників. Отже, національний дохід - це зароблений дохід, бо він означає лише ту нову ринкову вартість, на величину якої зростає багатство, а отже, і добробут населення даної країни.

У системі національних рахунків використовуються і такі показники, як особистий дохід (ОД) і використовуваний дохід (ВД). Особистий дохід показує ті доходи, що отримали домогосподарства. Вони визначаються вираховуванням з національного доходу нерозподілених прибутків та додаткових платежів у державну систему соціального страхування і збільшенням одержаної суми на величину трансфертних платежів. Трансферні платежі - це виплата індивиду, що не відбувається в обмін на товари чи послуги. Як правило, вони здійснюються державним органом. До таких платежів належать пенсії, стипендії, різного роду субсидії (наприклад, допомога багатодітним сім'ям, одиноким матерям, виплати на народження дитини). Трансфертні платежі можуть бути і в натуральній формі. Це продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога. Отримувачі трансфертних платежів за їх рахунок збільшують свої доходи.

Якщо з особистого доходу вирахувати податок на прибуток, то одержимо той дохід, що залишається у розпорядженні домогосподарств і називається використовуваним доходом. Він спрямовується на споживання та заощадження.

Останнім часом все наполегливіше до структури системи національних рахунків включається показник, що іменується чистим економічним добробутом. Це пов'язано з тим, що макроекономічні показники характеризують не тільки обсяг національного виробництва, а й рівень добробуту. Однак такі показники, як ВВП, ВНП, ЧВП і НД неповно і неточно характеризують рівень економічного добробуту. Вони не враховують такі елементи, як вартісна оцінка неринкової діяльності (догляд за дітьми та хворими, обслуговування житла та ін.), вартість товарів тіньового сектора економіки, грошову оцінку вільного часу населення, стан навколишнього середовища. В той же час включають багато компонентів, що не впливають на добробут. Усунути ці недоліки і передбачається шляхом визначення показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Це скоригована міра національного обсягу виробництва, що враховує тільки споживання та інвестиції, які безпосередньо впливають на економічний добробут. Для його кількісного визначення необхідно до ВВП включити вартість товарів та послуг, створюваних у тіньовому секторі економіки, і грошову оцінку вільного часу та в той же час зменшити на величину шкоди, завданої навколишньому середовищу. З урахуванням цього ЧЕД визначають за такою формулою:

ЧЕД = ВВП + ДТ + ГОВЧ - ШНС

де ДТ - доходи тіньового сектора економіки (за виключенням доходів віл діяльності, забороненої чинним законодавством, таких як торгівля наркотиками, надання кримінальних послуг);

ГОВЧ - грошова оцінка вільного часу населення;

ШНС - шкода (збитки), завдана навколишньому середовищу.

3. ВВП та методи його обчислення

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

-виробничий метод (метод доданих вартостей);

- за доходами;

- за витратами.

За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником

ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт. Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

· заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

· рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);

· чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

· доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);

· прибуток акціонерних підприємств (цей компонент, у свою чергу, містить три складові: податок на прибуток, дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств).

Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

o амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

o чисті непрямі податки (непрямі податки: податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін., за відрахуванням трансфертних платежів). З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм.

Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

де W - заробітна плата; Рг - прибуток; і - відсоток; R - рента; Am - амортизація; IT - непрямі чисті податки.

Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя

Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

ВВП за витратами = С + І + G + NE,

де С - споживчі витрати; I - приватні валові інвестиції; G - державні витрати; NE - чистий експорт. Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.

Споживчі витрати - це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.

Інвестиційні витрати підприємств, що називаються приватними валовими інвестиціями, охоплюють основні види недержавних капіталовкладень у виробництво з боку фірм і підприємців. Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.

Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.

Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.

Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП - «за доходами» і «за витратами», має вигляд:

C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT.

Слід зазначити, що ВВП (ВНП) не враховує:

- роботу домогосподарок у своєму домашньому господарстві;

- роботу вчених «на себе», не втілену в книги;

- бартерний обмін;

- доходи тіньового бізнесу;

- оплату у вигляді чайових і т. п.

Висновок

Мета системи національних рахунків (СНР) - дати наочне цифрове відображення стану національної економіки в цілому за певний період. СНР характеризує економічні процеси, а також основні узагальнені показники. Вона пов'язує воєдино найважливіші макроекономічні показники, що розраховані на основі ВВП. Йдеться насамперед про обсяг випуску товарів і послуг, сукупні доходи і сукупні витрати суспільства. СНР - це сучасна система збирання та опрацювання бази даних, яку використовують сьогодні практично в усіх країнах світу для макроекономічного аналізу ринкової економіки. Вона дає змогу подати ВВП на всіх стадіях його руху - виробництво, розподіл, перерозподіл і кінцеве споживання. Показники цієї системи відбивають структуру ринкової економіки, інституції й механізми функціонування тощо. Її виникнення було зумовлене насамперед потребами органів державного управління в інформації для розробки економічної політики, прийняття рішень щодо регулювання ринкової економіки. Підприємці, керівники компаній, представники бізнесу, міжнародні економічні організації та ін. також зацікавлені у використані цих даних. Практичні потреби зумовили необхідність створення системи макроекономічних показників, що відбивають усі головні параметри функціонування ринкової національної економіки.

Одним із найважливіших рахунків, що відображає результати зовнішньоекономічної діяльності є рахунок операцій з капіталом. Він показує зовнішньо економічні операції пов'язані зі зміною в активах і зобов'язаннях, а також власного капіталу як наслідку зовнішньоекономічної діяльності України з іншими країнами.

Як бачимо СНР відіграє велику роль в прийняті управлінсько-економічних рішень. Тому розібравшись в сутності показників СНР можна за їх допомогою охарактеризувати стан економіки в цілому і навіть порівняти успішність економічної діяльності однієї країни з іншою (порівнюючи відповідні показники).

Список літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. - 527с.

2. Кириленко В.В.: Економіка (Навчальний посібник); Економічна думка, Тернопіль, 2002. - 193с.

3. Стельмащук А.М.: Державне регулювання економіки; Навчальний посібник. Тернопіль: ТАНГ, 2002. - 315с.

Размещено на Allbest.ru