Удосконалення методів калькулювання собівартості продукції на підприємстві ЗАТ "Лаккі"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

"Київський коледж легкої промисловості"

Курсова робота

З дисципліни: "Економіка підприємства"

На тему: Удосконалення методів калькулювання собівартості продукції на підприємстві ЗАТ "Лаккі"

Студентки ІІ курсу, групи Б-85

Прокопенко К.В.

Керівник-викладач

К.В. Сахно

м. Київ - 2015рік



Зміст

Вступ

1. Собівартість - комплексний економічний показник

1.1 Поняття собівартості продукції та її види

1.2 Сутність і методи калькулювання

1.3 Планування та аналіз собівартості виготовленої продукції

2. Аналіз витрат підприємства на прикладі "ТВК "ЛАККі"

2.1 Загальна характеристика підприємства "ТВК "ЛАККі"

2.2 Аналіз господарської діяльності підприємства

2.3 Аналіз витрат підприємства на виготовлення продукції

3. Шляхи зниження витрат підприємства "ТВК "ЛАККІ"

3.1 Зниження витрат підприємства за рахунок зменшення умовно-постійних та матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Сучасний стан економіки України вимагає особливої уваги до собівартості продукції (робіт, послуг) для формування ефективного механізму управління затратами підприємств. Тепер уже недостатньо лише того, щоб керівники підприємств знали, скільки коштує продукція, яку вони виробляють. Вони мають знати, як зробити, щоб її виробництво було вигідним. Для цього необхідний внутрішній аспект інформації про затрати.

Розглядаючи собівартість продукції в контексті системи управління витратами, слід зазначити, що достатньо велика кількість, як зарубіжних так вітчизняних економістів-науковців досліджували і продовжують досліджувати дану категорію. Так наприклад науковець Бойчик І.М. характеризує собівартість продукції, як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Зрозуміло, що критерієм оптимізації зазначеного показника у такому разі є мінімальні витрати.

Потреба в калькулюванні собівартості в умовах ринкових відносин набуває особливої актуальності. Собівартість продукції - об'єктивна економічна категорія. Її існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство повинно в рамках собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає в тому, що вона показує величину витрат підприємства на виробництво продукції.

Ільєнко Н., Савкова С. зазначають, що собівартість продукції - це вартісна оцінка використання в процесі виробництва природних ресурсів, засобів і предметів праці, послуг та оплати праці працівників.

Загальні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції досліджувались багатьма економістами. Значну увагу їм приділили у своїх працях М.Білуха, Ф.Бутинець, Б.Валуєв, С.Голов, З. Гуцайлюк, В.Єфіменко, С.Зубілевич, А.Кузьмінський, М.Кужельний, В.Лінник, Ю.Літвін, В.Пархоменко, В.Сопко, Б.Усач, В.Ткач, М.Ткач, М.Чумаченко, С.Шкарабан. Питання автоматизації обліку витрат і процесу калькулювання достатньо широко висвітлені В.Брагою, Ю.Веригою, В.Давидовим, Г.Ємурановим, В.Завгороднім. Аспекти обліку витрат і калькулювання собівартості безпосередньо на хлібопекарних підприємствах розглядаються у працях Т.Гуслякової, І.Павлюка, С.Хозяєвої, З.Ельпінера.

Отже, опираючись на визначення провідних науковців щодо даного показника, на нашу думку під собівартістю слід розуміти вартісну оцінку витрат на виробництво продукції, його обслуговування та реалізацію.

Мета роботи - розробка рекомендацій зі зниження собівартості продукції.

Об'єкт дослідження - ЗАТ "ЛАККІ"

В процесі роботи будуть досягненні наступні задачі:

дослідженні теоретичні аспекти собівартості продукції;

проведено аналіз і зроблено оцінку витрат об'єкта дослідження;

розроблено рекомендації зі зменшення собівартості продукції на об'єкті дослідження.

До складу роботи входять: вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

У першому розділі здійснено огляд наукової та навчально-методичної літератури на тему що таке собівартість, продукції, її види, калькуляція собівартості та методів калькуляції, а також розглянуто сутність та види витрат підприємства.



1. Собівартість - комплексний економічний показник

1.1 Поняття собівартості продукції та її види

Підприємство здійснює безліч витрат грошових, матеріальних, трудових ресурсів, пов'язаних з різними видами його діяльності: операційною, фінансовою та інвестиційною. Це необхідно для забезпечення стабільного функціонування підприємства, зміцнення його конкурентної позиції на ринку.

Найбільшу частку серед усіх витрат підприємства мають операційні витрати, тобто витрати, пов'язані з основною діяльність підприємства та операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку воно виготовляє [1].

Собівартість як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати витрати на виробництво товару і прибуток або збиток від його реалізації.

Таким чином, собівартість продукції -- це грошове вираження поточних витрат підприємства на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції [5]. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають відшкодовуватися за рахунок доходу від продажу виготовленої продукції(наданих послуг, виконаних робіт).

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організації та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо [1].

Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартості продукції. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Вона застосовується при плануванні та оцінці роботи конкретного підприємства. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції [2].

На собівартість продукції впливає багато факторів, що обумовлені як специфікою галузей господарства країни, так і конкретними умовами, що склались на підприємстві. Підвищений рівень собівартості продукції підприємства порівняно їх галузевою собівартістю свідчить про наявність негативного впливу низки факторів, що мають місце на цьому підприємстві[4]. Усі фактори можна поділити на зовнішні, тобто ті, які перебувають поза підприємством, та внутрішнього порядку.

До зовнішніх належать:

- зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, паливо, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств;

- зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також

різного роду обов'язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);

- зміна тарифів на перевезення вантажів;

- інші.

Основними внутрішніми факторами є:

- підвищення продуктивності праці;

- зниження трудомісткості продукції;

- зниження матеріаломісткості продукції;

- ліквідація втрат від браку [3].

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікується за низкою ознак [2].

Залежно від часу формування витрат розрізняють нормативну, планову, фактичну та кошторисну собівартості.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на виробництво та реалізацію продукції, визначених на основі діючих норм витрат ресурсів.

Планова собівартість визначається перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін на ресурси у момент складання плану. Вона приймається нижчою або такою самою, як і нормативна собівартість.

Фактична собівартість відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або перевищувати її.

Кошторисна собівартість відображає витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуальному) виробництві або в разовому порядку.

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво та збут продукції розрізняють цехову, виробничу та повну собівартості продукції.

Цехова собівартість включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції у межах цеху підприємства(сировина, заробітна плата основних робітників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича - охоплює витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиті в технологічних цілях, витрати на утримання та експлуатацію обладнання, амортизація будівлі виробничого корпусу тощо).

Повна собівартість продукції - це сукупність витрат, що складаються з виробничої собівартості та поза виробничих витрат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат) [1].

Залежно від складу продукції розрізняють собівартості товарної продукції, валової продукції, реалізованої продукції, незавершеного виробництва.

Собівартість валової продукції включає в себе всю продукцію у вартісному вираженні незалежно від ступеня її готовності, тобто товарну продукцію плюс (мінус) незавершене виробництво, а також плюс (мінус) відповідний інструмент, призначений для виробництва у вартісному вираженні. Собівартість валової продукції як показник застосовується переважно для внутрішніх потреб підприємства, на яких є нестабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість валової продукції (Свп) обчислюють за формулою

Свп = Стп + (Снв. п.р. - Снв. к.р.) (1. 1)

де Стп -- собівартість товарної продукції;

Снв. п.р. і Снв. к.р. -- відповідно собівартість незавершеного виробництва на початок і кінець розрахункового періоду.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється за попередньо визначеною собівартістю окремих виробів, тобто

Стп = УСіЧNі (1. 2)

де Стп -- собівартість товарної продукції;

Сі -- собівартість одиниці і-ї продукції (послуг);

N -- виробництво і-ї продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Є й інші методи обчислення собівартості товарної продукції, які використовуються при відповідному аналізі.

Собівартість реалізованої продукції (Ср) включає собівартість товарної продукції плюс витрати, пов'язані з її реалізацією (Вр).

Ср = Стп + Вр (1. 3)

Собівартість реалізованої продукції ще обчислюють корегуванням собівартості продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

Ср = Стп + (Ссп - Сск) (1. 4)

де Ссп , Сск -- собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

Залежно від тривалості розрахункового періоду розрізняють місячну, квартальну та річну [2].

Залежно від ступеня охоплення підприємства розрізняють: індивідуальну (характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції) і галузеву (характеризує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції).

Слід зауважити, що не всі витрати підприємства включаються до собівартості продукції. Через собівартість відшкодовуються лише ті витрати, які забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, природних ресурсів і робочої сили [7]. До таких відносять:

1. Прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

2. Прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна платня та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

3. Інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо;

4. Загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизація основних фондів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо [8].

Крім зазначених витрат, підприємство здійснює й інші, які не включають до собівартості виготовленої ним продукції, а відносять на витрати періоду (Відвантажений але не оплачений товар) [1].

1.2 Сутність і методи калькулювання

Під час прийняття багатьох економічних рішень важливу роль відіграє обчислення собівартості одиниці продукції, зокрема при обґрунтуванні ціни на продукцію, при схваленні рішення про випуск нової продукції, при визначенні рентабельності виробництва окремих видів продукції тощо [7].

У кінцевому підсумку калькуляція є документом, в якому представлені всі витрати на виробництво і реалізацію одиниці конкретного виду продукції у вигляді витратних статей.

У практичній діяльності виробництва розрізняють: планову, нормативну, кошторисну і звітну калькуляцію.

Планова калькуляція охоплює сукупність витрат на виріб за плановими (прогресивними) нормами витрат на сировину, матеріали, паливо, енергію, заробітну плату і планові коефіцієнти непрямих витрат. Ця калькуляція здійснюється перед початком планового періоду, враховуючи ціни на момент формування плану.

Нормативна калькуляція розраховується на основі діючих на певному підприємстві на початок місяця норм матеріальних та трудових витрат і квартальних кошторисів витрат на обслуговування виробництва і його управління.

Кошторисна калькуляція використовується для розрахунку можливого рівня витрат на виробництво продукції при проектуванні нових виробничих об'єктів і конструюванні нових освоюваних виробів, на які немає обґрунтованих норми витрат.

Звітна калькуляція відображає сукупність всіх витрат, фактично здійснених підприємством на виробництво і реалізацію відповідного виду продукції. Вона використовується для аналізу і контролю за виконанням планових завдань щодо зниження собівартості окремих видів виробів, аналізу рівня і динаміки собівартості, обґрунтування джерел, резервів і шляхів зниження витрат на виробництво [8].

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції.

Калькулювання собівартості продукції передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єкт калькулювання - це та продукція або робота, (послуга), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, що призначені для споживання як за межами, так і всередині цього підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання обирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількості виміру (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо).

При калькулюванні витрат підприємства групують відповідно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним, що обумовлено особливостями галузі, до якої належить підприємство.

Для визначення повної собівартості окремих видів продукції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції [2]:

сировина і матеріали;

куплені напівфабрикати, комплектуючі вироби;

паливо та енергія, спожита на технологічні цілі;

заробітна плата основних робітників;

відрахування на соціальні заходи;

підготовка та освоєння виробництва;

знос інструментів та пристосувань цільового призначення, інші спеціальні витрати;

утримання та експлуатація машин та устаткування;

цехові витрати;

загальновиробничі витрати;

загальногосподарські витрати;

витрати від браку;

інші виробничі витрати;

поза виробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторисі виробництва полягає у тому, що в статтях калькуляції враховуються витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі всі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю [1].

Розглянемо зміст статей калькуляції собівартості.

Стаття "Сировина і матеріали" містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрат, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні витрати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу [5].

Обсяг витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції (См) можна визначити за формулою

(1. 5)

де - норма витрат і-го виду сировини (матеріалів) на виробництво одиниці продукції (у натуральних вимірниках)

- ціна придбання І-го виду сировини (матеріалів), грн.;

- витрати і-го виду сировини(матеріалів),що перейшла у технологічні відходи (у натуральних вимірниках;

- ціна можливої реалізації відходів і-го виду сировини(матеріалів), грн.;

m - кількість видів сировини (матеріалів), що використовується для виробництва одиниці продукції [1].

Стаття "Енергія технологічна" включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію [5]. Витрати енергії на одиницю продукції обчислюють, виходячи з норм витрат і діючих тарифів на енергію:

(1. 6)

де - норми витрат і-го виду енергії на виробництво одиниці продукції (у натуральних вимірах);

- ціна (тариф) на використання і-го виду енергії, грн.;

n - кількість видів енергії, що використовується для виробництва одиниці продукції [1].

Стаття "Основна заробітна плата виробників" містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли, виготовленої одиниці продукції [5]. До витрат на основну заробітну плату включаються доплати і надбавки працівникам за кваліфікацію, за роботу в понадурочний час, за перевиконання плану тощо[1].

Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби виробників у відсотках від суми основної та додаткової зарплати [5].

До статті "Відрахування на соц. Заходи" включаються обов'язкові нарахування на заробітну плату основних робітників: до державного соціального фонду, державного пенсійного фонду, фонду страхування на випадок безробіття, фонду страхування від нещасних випадків на виробництві. Величина цих нарахувань встановлюється у відсотках до суми основної і додаткової заробітної плати основних робітників [1].

Стаття "Утримання та експлуатація машин і устаткування" є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх у дію, стиснуте повітря, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.

Стаття "Цехові витрати" охоплює витрати на утримання, виробниче та господарське обслуговування в межах цеху, певного виробничого підрозділу (заробітна плата цехового персоналу, відрахування на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їх утримання, ремонт, на охорону праці тощо).

Статті "Загальновиробничі витрати", "Загальногосподарські витрати" близькі за змістом і різнять тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі -- це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Сюди входять витрати на зарплату з відрахуваннями на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, охорону праці та ін. Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), витрати на послуги зв'язку, витрати на послуги юридичних та аудиторських фірм, витрати на дослідження, винахідництво, випробування, виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з безцеховою структурою ці дві статті об'єднуються в одну.

Розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати здебільшого однаково пропорційно основній зарплаті виробників. Точнішим є їхній розподіл пропорційно сумі основної зарплати й витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування за умови, що останні обчислено на одиницю продукції достатньо обґрунтованим способом.

Стаття "Підготовка та освоєння виробництва" може містити три різновиди витрат на: освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи у добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування. Витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.

Стаття "Втрати від браку продукції". В ній плануються нормативні втрати від браку продукції, який утворюється в процесі технології виробництва. Це, зокрема, в промисловості виробництва будівельних матеріалів: стінових і покрівельних матеріалів, скла, керамічної посуди та ін.

Стаття "Інші виробничі витрати" містить непередбачувані витрати, які виникли в процесі організації виробництва: зміна тієї чи іншої сировини, матеріалів, їх подорожчання, непередбачувані простої у зв'язку з неподачею електроенергії та ін.

Стаття "Позавиробничі витрати" містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування у певний район ринку). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

У практиці господарювання застосовуються різні методи калькуляції, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо-фірмового управління.

Розрізняють такі методи калькулювання повної собівартості [5]:

- нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються по

нормах);

- параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються,

виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних

параметрів виробу);

- розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці

продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі пропорційно заробітній платі) [2].

1.3 Планування та аналіз собівартості виготовленої продукції

Собівартість належить до числа найважливіших якісних показників роботи підприємства. Це обумовлено тим, що вона є синтетичним показником, який відображає багато ключових ділянок діяльності підприємства, його структури, його організації: рівень розвитку техніки і її використання; рівень організації виробництва і праці; рівень організації управління підприємством; рівень організації і використання трудових ресурсів і рівень продуктивності праці. Будучи синтетичним, узагальнюючим показником, собівартість продукції взаємозв'язана з іншим синтетичним показником, що дає кінцеву характеристику діяльності підприємства і виражає мету цієї діяльності, -- прибутком. Розмір прибутку залежить від рівня собівартості продукції. Тому підприємство постійно зацікавлене в зниженні собівартості продукції, оскільки це веде до зростання прибутку.

Особлива роль показника собівартості продукції виражається також у тому, що величина планової собівартості служить основою для розрахунку ряду найважливіших показників діяльності підприємства: потреби в оборотних коштах, планового об'єму прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів, ефективності виробництва в цілому, показників внутрізаводських планів, рівня цін [6].

Планування собівартості продукції передбачає насамперед з'ясування сутності методичних підходів щодо планування собівартості продукції . Взагалі, планування собівартості робіт (послуг) - це система обґрунтованих технічно-економічних розрахунків витрат підприємства на виготовлення продукції (виконаних робіт, послуг) в плановому періоді.

Для розрахунку імовірної собівартості використовують різні методи, з-поміж яких основним є параметричні, які ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів -- технічних і експлуатаційних показників. До параметричних належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Метод питомих витрат є найбільш простим, але найменш точним. Згідно з цим методом собівартість нового виробу (Сн) визначають за формулою

Сн = Св.аЧПн (1. 7)

де Св.а -- питома собівартість освоєного виробництвом виробу-аналога;

Пн -- основний параметр нового виробу (потужність, вантажопідйомність автомобіля або автокрана, об'єм холодильника тощо).

Точнішими є методи, які враховують не один, а декілька параметрів, до них відносять баловий і кореляційний методи.

Баловий метод базується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожен із визначених головних параметрів виробу оцінюється в певну кількість балів. Собівартість базового виробу ділять на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначають собівартість одного бала (Сб). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

Сн = Сб ЧУ бн (1. 8)

де п -- кількість параметрів, які випливають на собівартість виробу;

бн -- кількість балів за і-м параметром нового виробу.

Кореляційний метод. Цей метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його міцність. Кореляційний метод прогнозування собівартості виробів є достатньо точним і поширеним.

Агрегатний метод. За цим методом собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин -- агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за наявними цінами, а оригінальних -- визначається за одним із розглянутих вище методів або визначається за допомогою експертної оцінки.

На початковому етапі освоєння нового виробу його собівартість залежить від ступеня освоєння виробництва. При повному його освоєнні собівартість виробу знижується й остаточно стабілізується. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від виготовлення їхньої кількості (порядкового номера виробу з початку освоєння).

Другий розділ містить загальну характеристику ТОВ "ТВК "ЛАККі", яка включає інформацію про організаційний, фінансовий, економічний та виробничий стан об'єкта дослідження. Детально проаналізовано структуру витрат за різними напрямками діяльності.



2. Аналіз витрат підприємства на прикладі "ТВК "ЛАККі"

2.1 Загальна характеристика підприємства "ТВК "ЛАККі"

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК "ЛАККІ"

Місце знаходження: 03022, М. Київ, вулиця Кайсарова, будинок 7/9

Зареєстроване 05. 11. 2007

Керівник - Маюн Р.О.

Головний бухгалтер - Прокофова О. М.

Займається виробництвом фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик.

Підприємство "ТВК "ЛАККІ" являє собою організацію, що існує з 2007 року та зарекомендувала себе як постачальник якісних матеріалів для зовнішніх та внутрішніх покрівельних та гідроізоляційних робіт, а також надає послуги зовнішніх та внутрішніх покрівельних та гідроізоляційних робіт. Надає роботу декільком тисячам чоловік. Підприємство за рахунок новітніх технологій, якісної сировини та низьких цін, закріпило за собою місце у цій сфері. Основними конкурентами являються підприємства "ГРОС ЛКМ", "Заграва - Центр", "Гидролайн", "Ореол-1 ТОР".



2.2 Аналіз господарської діяльності підприємства

Розглянемо доходи та витрати підприємства "ТВК "ЛАККІ", щоб провести його аналіз та зрозуміти чи є підприємство рентабельним та прибутковим.

Таблиця 2.1 Аналіз господарської діяльності підприємства

Стаття	2013	2014	Відхилення, грн.	Темпи приросту, %
1	2	3	4= 3-2	5=4/2
Чистий дохід від реалізації продукції(товарів, робіт, послуг)	24600	24590	-10	-0,04
Інші операційні доходи	20	10	-10	-50
Інші доходи	-	-	-	-
Разом доходи	24620	24600	-20	-0,08
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)	23500	23733	1233	0,99
Інші операційні витрати	3	2	-1	-33,33
Інші витрати	-	-	-	-
Разом витрати	23503	23735	1232	0,99
Фінансовий результат до оподаткування	1117	865	-252	-22,56
Податок на прибуток	201,06	155,7	-45,26	-22,56
Чистий прибуток (збиток)	915,94	709,3	-206,64	-22,56

За даними підприємства "ТВК "ЛАККі", наведеними в таблиці 2.1, виконаємо аналіз результатів діяльності.

Доходи підприємства в 2014 році порівняно з попереднім зменшились на 20 тис. грн. за рахунок зниження виручки від реалізації на 10 тис. грн. (0,04%) та інших операційних доходів на 10 тис. грн. (50%). При цьому собівартість реалізованої продукції в звітному періоді зросла на 233 тис. грн. (0,99%), що негативно вплинуло на прибуток підприємства: в 2013 році - 915,94 тис. грн., в 2014 - 709,3 тис. грн., тобто зменшилась на 22,56%.

Провівши аналізи з'ясували, що прибутки підприємства зменшились, а витрати навпаки збільшились. Тобто якщо така тенденція буде продовжуватись то підприємство збанкрутує і припинить своє існування. Також ми бачимо, що основною проблемою є збільшення собівартості продукції, що призводить до зменшення конкурентоспроможності підприємства. Усунувши цю проблему ми зможемо збільшити прибутки підприємства.

2.3 Аналіз витрат підприємства на виготовлення продукції

Витрати на виробництво групують і вивчають за двома взаємодоповнюючими напрямками за елементами витрат та за калькуляційними статтями.

Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат. До них відносять: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, інші операційні витрати та інші грошові витрати.

Для визначення резервів зниження собівартості продукції вивчають витрати з точки зору їх функціональної ролі в процесі виробництва. Для цього проводять групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції. Калькуляційні статті характеризують склад використаних ресурсів залежно від напрямів і місця їх використання на об'єкт витрат. Тобто, групування затрат за статтями калькуляції вказує, на що конкретно та в яких розмірах використані ресурси.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат в тому,що в першому випадку враховують лише витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Аналіз проводиться методом порівняння фактичної питомої ваги кожного елемента витрат на виробництво з плановою (з питомою вагою витрат попереднього року). Оцінюють зміни в питомій вазі кожного елемента витрат у загальній сумі. Тобто досліджують структуру витрат. Детальніший аналіз структури витрат на виробництво потрібний для того, щоб виявити витрати, які є найбільш значущими для підприємства або можуть стати такими в майбутньому. Не можна одержати економію по витратах, які становлять, наприклад, 1% від усіх витрат. Для одержання ефекту потрібно проаналізувати 20% видів витрат, які займають близько 80% у їх сукупній величині. Розглядаючи структуру витрат підприємства, потрібно оцінювати кожну статтю щодо її значущості і контрольованості.

Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє оцінити розміру економії чи перевитрат у зв'язку з відхиленням фактичної собівартості від планової, показати "внесок" кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції.

Оцінку собівартості розпочинають з вивчення загального виконання плану зі собівартості продукції. На наступному етапі аналізу вивчають відхилення в розрізі окремих видів статей та визначають, за рахунок дії яких саме чинників одержано ці відхилення. При цьому слід мати на увазі, що один і той самий чинник по різному впливає на відхилення за статтями собівартості.

Перевитрати за одними статтями не можна розглядати ізольовано від економії за іншими статтями. Проведемо оцінку собівартості продукції за калькуляційними статтями в таблиці 2.2.

За даними таблиці 2.2 можемо зробити висновок, що підприємство допустило перевитрати зі собівартості продукції в сумі 481 тис. грн., що становить 2,1% планових витрат на виробництво всієї продукції.

Перевитрати допущено за такими статтями: "Сировина і матеріали" (292 тис. грн.), "Паливо та енергія" (108 тис. грн.), "Зарплата основна виробничих робітників" (91 тис. грн.), "Зарплата додаткова виробничих робітників" (33 тис. грн.), "Відрахування на соціальні заходи" (26 тис. грн.), "Інші витрати" (58 тис. грн.), "Позавиробничі витрати" (84 тис. грн.). Економія ж відбулася за статтями: "Куповані вироби, напівфабрикати, послуги кооперативних підприємств" (88 тис. грн.), "Загальновиробничі витрати" (93 тис. грн.), "Витрати від браку" (2 тис. грн.).

Згідно з П(С)БО № 16 "Витрати" до складу загальновиробничих включають:

витрати на управління виробництвом ;

амортизацію основних засобів загальновиробничого призначення;

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології і організації виробництва;

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

витрати на обслуговування виробничого процесу;

витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

інші витрати(витрати від браку, оплата простоїв тощо).

Метою аналізу загальновиробничих витрат є пошук і виявлення чинників економії ресурсів.

Аналіз проводять методом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими кошторисом. Обчислюють суми перевитрат (економії) за кожною статтею. Оскільки до складу загальновиробничих витрат входять і змінні витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності, то перед порівнянням фактичної їх суми з сумою, передбаченою кошторисом, останню слід перерахувати на фактичний обсяг діяльності. У ході аналізу доцільно визначити розмір загальновиробничих витрат у розрахунку на 1 грн. обсягу промислової продукції та дослідити динаміку показника, як це показано в таблиці 2.3

Як свідчать дані таблиці, загальновиробничі витрати у звітному році зменшилися порівняно з планом на 93 тис. грн., що становить 4,9%, а порівняно з попереднім роком - збільшилися на 68 тис. грн., або на 3,9%. У розрахунку на 1 грн. обсягу промислової продукції загальновиробничі витрати зменшилися порівняно з планом на 0,48 коп., що становить 6,69%, а порівняно з попереднім роком - на 0,17 коп., що становить 2,47%.

На основі результатів досліджень виявлено основні проблеми зниження собівартості продукції підприємства та розроблено низку рекомендацій щодо її зниження. Основою зниження собівартості визнано економію всіх видів ресурсів. Особливо актуальним для ТОВ " ТВК "ЛАККІ" є зниження витрат на матеріали, оплату праці та умовно-постійних витрати.

Таблиця 2.2 Аналіз динаміки загальновиробничих витрат

Показники	За 2013	За 2014	Відхилення
		за планом	фактичний	від попереднього року	від плану
				в абсолютних величинах	у %	в абсолютних величинах	у %
Загальновиробничі витрати, тис. грн.	1723	1884	1791	+68	+3,9	-93	-4,9
Обсяг промислової продукції в порівняльних цінах, тис. грн.	25074	26230	36749	+1675	+6,7	+519	+2,0
Загальновиробничі витрати на 1 грн. обсягу промислової продукції, коп.	6,87	7,18	6,70	-0,17	-2,47	-0,48	-6,69

Третій розділ включає розробку шляхів удосконалення механізму зниження собівартості у ТОВ "ТВК "ЛАККІ" в умовах зовнішньоекономічної діяльності та розраховано результати економічних рішень.



3. Шляхи зниження витрат підприємства "ТВК "ЛАККІ"

3.1 Зниження витрат підприємства за рахунок зменшення умовно-постійних та матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці

Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Зниження собівартості продукції підприємства може здійснювати внаслідок скорочення: 1) витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів паці; 2) затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці; 3) адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

Основним шляхом зниження рівня собівартості продукції підприємства є скорочення тих витрат, які мають найбільшу частку в її структурі. Зменшення цих витрат може відбуватись під впливом низки таких факторів:

підвищення технічного рівня виробництва;

вдосконалення організації виробництва і праці;

зміни структури та обсягу продукції;

галузевих та інших чинників.

Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат внаслідок дії таких двох факторів:

зниження норм витрат матеріалів;

зростання продуктивності праці.

Вдосконалення організації виробництва і праці на підприємстві зумовлює економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування.

Зміни структури та обсягу продукції зумовлює відносне зниження умовно-постійних витрат підприємства.

У звітному періоді собівартість продукції становить 23 733 тис. грн., частка основної заробітної плати виробничих робітників у ній становить 2,6% (615 тис. грн.), матеріальних витрат - 70,5% (16 740 тис. грн.) та умовно-постійних витрат - 0,5% (115 тис. грн.).

На плановий період заплановано досягнення зростання продуктивності праці одного працюючого на 7%, середньої зарплати - на 3%, випуску - 7% та зниження матеріальних витрат на 4%, ціни на матеріальні витрати - на 2%. Розрахуємо зміну собівартості продукції у плановому періоді.

Зміну собівартості будемо розраховувати за допомогою індексного способу.

Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни норм матеріальних витрат та цін на них (Д обчислюються так:

Д=(1- (3. 1)

де і - індекси зміни норм витрат матеріалів на 1 виріб та зміни ціни матеріального ресурсу відповідно:

- частка матеріальних витрат у собівартості,%.

Індекс будь-якого показника обчислюється за формулою:

І=1± (3. 2)

де % - є % збільшення або зменшення показника для якого рахується індекс в плановому році.

Частка будь-якого показника обчислюється за формулою:

б= Ч100, % (3. 3)

де х - це сума показника в поточному році, частка якого обчислюється:

- сума собівартості в плановому році.

= 1-4/100= 0,96

== 1-2/100=0,98

=

Д= (1-0,96Ч0,98)Ч70,53= 4,18%

Зниження собівартості продукції за рахунок зростання продуктивності праці (

, % (3. 4)

де та - індекси зростання середньої зарплати та продуктивності праці відповідно;

- частка заробітної плати у собівартості продукції, %.

= 1+ (3/100)=1,03

=1+ (7/100)=1,07

=

= (1-

Зниження собівартості продукції за рахунок зміни - умовно постійних витрат

(3. 5)

де та - індекси зростання умовно-постійних витрат та обсягу виробництва (випуску) продукції відповідно;

- частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

=1+ (2/100)=1,02

=1+ (7/100)=1,07

=

=(1-

Загальне зниження собівартості продукції у плановому році дорівнює сумі всіх показників зниження

0,023+4,18+0,096=4,299%

А планова собівартість дорівнює добутку собівартості звітного періоду на різницю 100 та загального зниження, поділеної на 100.

23733Ч(100-4,299)/100=22712,72 тис. грн.

Тобто собівартість продукції в плановому році зменшилась на 1020,28 тис. грн. (4, 299%) за рахунок зменшення умовно-постійних та матеріальних витрат і підвищення продуктивності праці.

собівартість калькулювання витрата матеріальний



Висновки

В умовах зростаючої конкуренції кожне підприємство повинно приділяти значну увагу управлінню витратами з метою економії матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. На ринку виживають ті суб'єкти господарювання, які зуміли за відносно менших витрат створити якісний кінцевий продукт.

Проведені теоретичні дослідження показали, що проблеми управління витратами висвітлені дуже широко, вітчизняні та закордонні автори здійснили величезну роботу з класифікації витрат, створення моделей та систем управління ними, виявлення шляхів їх зменшення без шкоди для товарів (послуг), які виготовляються (надаються).

Проведений огляд правової бази свідчить про те, що питання витрат виробництва та їх класифікації доволі жорстко регламентуються державою. Це пояснюється тим, що від розміру витрат залежить обсяг податкових платежів, а отже і наповнення бюджету.

Аналіз діяльності ЗАТ "ТВК "ЛАККІ" засвідчив не стійкий фінансовий стан підприємства та наявні можливості економії певних статей витрат. Зокрема, надмірними є витрати на матеріали та умовно-постійні витрати, підприємство приділило мало уваги вивченні ринку в пошуках якісних але дешевших матеріалів, також можлива велика кількість відходів від нерентабельного використання матеріалів. Також є невелика проблема з продуктивності праці, через малу стимуляцію працівників до роботи та застарілу техніку.

Загалом виявлено, що ефективне управління витратами спирається на певні основні правила:

1.У довгостроковій перспективі кожен виробник повинен знижувати витрати до рівня, нижчого від середнього по галузі. Слід порівнювати не тільки виробничі (операційні) витрати, а й загальні витрати і притримуватися диференційованого підходу до продуктів і клієнтів. Зниження витрат за будь-яку ціну не завжди виправданий, оскільки витрати не розподіляються рівномірно по всіх продуктах, клієнтах чи регіонах.

2. Насамперед слід знижувати звільнені від інфляції виробничі і збутові витрати. Зростання цін діє як амортизатор і неминуче приводить до зниження дисципліни використання ресурсів.

3. Керівники всіх рівнів управління повинні мати достовірну інформацію про витрати і доходи по кожному продукту чи споживачу. При цьому важливо знати: який обсяг витрат по кожній групі продукції; який поріг рентабельності; який рівень додаткових витрат і прибутку для кожної одиниці продукції, яка виробляється і продається понад критичний рівень; як розвивається структура витрат; як справи у конкурентів.

4. Постійні витрати слід розглядати не як щось незмінне, а як сукупність стійких постійних витрат, якими треба управляти.

5. Інтереси керівництва підприємства повинні концентруватися як на прибутку, так і на потоках готівки. Ліквідність має вищий пріоритет у періоди більшого ризику.

З метою вдосконалення управління витратами ЗАТ "ТВК "ЛАККІ" пропонуються такі заходи: покращити систему аналізу витрат підприємства, виявити напрями скорочення непродуктивних витрат та запровадити інформаційну систему управління витратами. Для того, щоб реалізувати ці заходи не потрібно значних капіталовкладень, оскільки більша частина виробничої техніки та програмного забезпечення вже існує. Більшою проблемою може стати прохолодне ставлення персоналу, а можливо й керівників банківського відділення до запровадження жорсткого контролю за всіма видами витрат у всіх місцях їх виникнення.



Список використаної літератури

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства Навчальний посібник. -- К.: Атіка, 2004. -- 480 с.

2. Бондар Н.М. Економіка підприємства Посібник. Київ: МАУП, 2003. 386с.

3. Величко В.В. Економіка підприємства, Навчальний посібник. -- Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2010. - 169 с.

4. Голов С. Управлінський облік. К.: Скарби, 2000

5. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивного, Вид. 2- ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001

6. Навчальний посібник / за заг. ред. П. В. Круша, В. І. Подвігіної, Б. М. Сердюка. - К.: Ельга-Н, КНТ, 2007. - 780c.

7. Примак Т. О. Економіка підприємства : навч. посібник / Т. О. Примак. -- К. : Вікар, 2008. -- 219 с.

8. Сідун В. А. Економіка підприємства : навч. посібник / В. А. Сідун, Ю. В. Пономарьва. - Київ : Центр навчальної літератури, 2003. - 436 с.

9. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз. Навчальний посібник. 3-те видання, перероблене. Львів: Новий світ - 2000, 2004

Размещено на Allbest.ru

...