Види інфляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з нормативної дисципліни

“Макроекономіки”

виконала:

студентка І курсу гр. ЗЕМ-11/14

спеціальності: комерційна діяльність

Топала Вікторія Василівна

ст. викладач: Крамська О.О

КИЇВ 2015



Зміст

Вступ

1. Причини виникнення і сутність інфляції

2. Види інфляції

3. Методи подолання інфляційних процесів

Висновок

Перелік використаної літератури



Вступ

Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків - за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923рр., Австрія 1921-1923рр., СРСР 1921-1924рр., Грeція 1943-1944рр., Латиноамериканські країни 1970-1980рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в історії світової економіки. 3 червня 1946 року були випущені банкноти на суму мільярд білліонів (1 млрд.млрд.). У червні 1946 року Золотий пенге 1931 випуску коштував 130 трильйонів паперових пенге. Гіперінфляція не минула і Ураїни 1991-1996рр. ціни під час якої зросли у 37 тис. раз порівняно з цінами 1990. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним. У своїй роботі я намагався визначити суть, причини і наслідки та шляхи подолання інфляційних криз.



1. Причини виникнення і сутність інфляції

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу ? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів куплi - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - тонке соціально-економічне явище, викликане диспропорціями в різних сферах ринкового господарства країни, дотепер не освітлено повною мірою в науковому плані.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди.

Під час інфляції має місце:

1. Знецінювання грошей по відношенню до золота.

2. Знецінювання грошей по відношенню до товару.

3. Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються.»

У вітчизняній літературі слово “інфляція” частіше за все зв'язується зі встановленням нової рівноваги попиту і пропозиції в умовах, що змінюються. Нерідко при визначенні інфляції її ставлять в залежність від таких економічних категорій, як попит, пропозиція, рівновага. Зокрема, інфляцією вважається “дисбаланс попиту і пропозиції, що виявляється в загальному зростанні цін”.

Розуміння інфляції у вітчизняній літературі виходячи з дисбалансу попиту і пропозиції з'явилося, мабуть, унаслідок того, що в умовах тоталітарного режиму, в соціалістичній економіці вважалося, що інфляції немає, оскільки кількість грошей в обігу встановлюється планомірно відповідно до потреб роздрібного товарообігу. При цьому не враховувалося, що інфляція може носити і прихований характер, що виявляється в товарному дефіциті.

Трактування ж інфляції як “процесу переповнювання каналів грошового обігу надмірної в порівнянні з потребою, масою грошей, що викликає їх знецінення” в нашій науці обумовлена, очевидно, тим, що коли в 1992г. держава вдалася до лібералізації цін і вони різко зросли, зросла і потреба в грошах. Крім того, уряду було потрібно більше грошей для погашення бюджетного дефіциту. Тоді уряд включив друкарський верстат. Саме в цей період спостерігався найрізкіший стрибок цін.

Не привносять нічого нового в поняття інфляції такі пояснення, як “довготривалий процес падіння купівельної спроможності грошей” або “знецінення грошей”

Для західної економіки формула “інфляція - зростання цін” виявилася неприйнятною, тому що “там” інфляція означає зростання цін при збереженні балансу попиту і пропозиції. Навіть в періоди швидкого зростання інфляції ціни на деякі товари можуть залишатися відносно стабільними або навіть знижуватися. Дійсно, одне з хворих місць інфляції - це те, що ціни мають тенденцію підвищуватися нерівномірно. Найбільш близьке до цих визначень трактування інфляції у вітчизняній літературі, згідно якої інфляцію можна визначити як “безперервне загальне зростання цін”.

Отже, для Заходу головне в цьому питанні - це ціни, їх загальний рівень. У вітчизняній науці поняття інфляції також пов'язано з цінами, але в іншому ракурсі: гроші у населення є, а купити нічого. Поняття інфляції в нашій країні має власну властивість і не укладається в рамки класичного уявлення. Інфляційна ситуація, коли попит перевищує пропозицію, розповсюджується не тільки на споживацький ринок, але і на ринок виробів виробничо-технічного призначення. Звідси популярне визначення інфляції: переповнювання грошового обігу паперовими грошима і їх знецінення, тобто перевищення кількості грошових знаків над що знаходиться в обігу кількістю товарів. Ця точка зору домінує у вітчизняній літературі.

Трактування поняття “інфляція” як переповнювання каналів паперово-грошового обігу представляється одностороннім і не розкриває всю палітру причин виникнення цього складного явища. Інфляція - це багатоплановий феномен вбираючий в себе виробничий, грошовий і відтворювальний аспекти.

Проте у всіх випадках інфляцію слід розглядати як:

· порушення дій законів грошового обігу, що викликає розлад державної кредитно-грошової системи;

· явне або приховане зростання цін;

· натуралізацію процесів обміну;

· зниження життєвого рівня населення.

Ціни - лише вершина айсберга, що є конгломератом чинників, що виявляються як першопричина такого явища, як інфляція. Взагалі в науці можна виділити дві групи концепцій розвитку інфляції: монетарні і немонетарні. Прихильники монетарних концепцій вважають, що зростання номінальної кількості грошей, перевищуюче зростання виробництва при незмінній швидкості грошового обігу є основною причиною інфляції. Винуватцями інфляції в цьому випадку є банківська система, що ослабила контроль за грошовою емісією, або населення, збільшуючи використовування своїх боргових зобов'язань як засоби платежу.

Інфляція може виникнути і при незмінній кількості грошей в обігу, якщо швидкість їх обігу росте швидше, ніж виробництво. Це може мати місце при скороченні попиту на реальні касові залишки унаслідок удосконалення техніки розрахунків, унаслідок недовіри до національної валюти і перемикання попиту на цінні папери як засоби заощадження.

Коли ж інфляція висока, то вона сама стає причиною скорочення попиту на гроші зважаючи на високу альтернативну вартість тримання реальної каси. Тоді обидві вищеперелічені причини починають взаємодіяти, ще більше усилюючи інфляцію.

Причиною інфляції окрім монетарних чинників може бути також зростання витрат виробництва унаслідок зростання заробітної платні, що не компенсується зростанням продуктивності праці, або перевищення зростання податків над зростанням реальних доходів.

Причиною інфляції може послужити також збільшення сукупного попиту. Якщо при повній зайнятості у підприємців росте попит на інвестиції унаслідок оптимістичної оцінки майбутньої конюнктури, то рівень цін підвищуватиметься доти поки не буде відновлена рівновага попиту і пропозиції.

До немонетарних чинників розвитку інфляція відносить також структурні зсуви попиту. Асортимент товарів постійно змінюється і попит може перемкнутися з традиційних товарів на нові і престижні, підвищуючи їх ціни. Якби при цьому ціни на традиційні товари знижувалися, то загальний рівень цін залишився незмінним. Але в сучасній економіці за скороченням попиту слідує скорочення пропозиції.

Джерелом інфляції може виступати ринкова влада монополій, олігополій і держави, що виражається в підвищенні цін.

Виходячи з того, що інфляція - це багатогранний і багаточинний процес, його не можна розглядати з погляду якоїсь одній з існуючих теорій. В зв'язка з цей гіпертрофована оцінка одних чинників, що впливають на інфляцію як би ні була велика їх роль, і недооцінка інших не можуть служити методологічною основою для вивчення інфляції.

В цілому, чинники розвитку інфляції можна класифікувати у вигляді двох груп -зовнішні і внутрішні.

До внутрішніх чинників відносять:

1. Незбалансованість бюджету, що виявляється в його дефіциті або криза державних фінансів;

2. Надмірні військові витрати, що сприяє втраті частини суспільного багатства, створює додатковий грошовий попит за рахунок військових асигнувань без відповідного надходження товарів в оборот породжує дефіцит державного бюджету і збільшення державного боргу;

3. Надмірні інвестиції;

Деякі автори об'єднують останні два чинники в одні. Надмірні військові витрати - це і є по суті інвестиції держави у ВПК.

4. Необгрунтоване підвищення цін і заробітної платні. Цей чинник може бути сформульований інакше. Це є результат прояву в першому випадку монопольної влади фірм, що визначають свої витрати і ціни, а в другому випадку профспілкової монополії задаючої розмір і тривалість того або іншого рівня заробітної платні.

5. Кредитна експансія - розширення масштабів банківського кредитування понад реальні потреби господарства, що веде до емісії грошей в безготівковій формі;

6. Надмірна емісія грошей в наявній і безготівковій формах, збільшення швидкості їх обігу;

7. Інфляційні очікування.

Зовнішні чинники обумовлені зростанням цін на товари, що експортуються і імпортуються, обміном банком іноземної валюти на національну, світовими кризами.

До зовнішніх чинників відносяться:

1. Структурні світові кризи (сировинний, енергетичний, екологічний), що супроводяться багатократним зростанням цін на сировину, паливо, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями. Дія цього чинника посилюється при зростанні відвертості економіки.

2. Обмін банками національної валюти на іноземну, що викликає потребу в додатковій емісії грошей, що поповнює канали грошового обігу і веде до інфляції.

Як правило, інфляція виникає в тих випадках, коли зростання доходів в суспільстві вище за можливості їх товарного забезпечення. Це торкається не тільки доходів населення, але і доходів підприємств і організацій. Тому як основна причина інфляції можна виділити порушення натурально-вартісної збалансованості, а розширення паперово-грошового обігу - її основної умови.

Таким чином, інфляцію слід розглядати як процес багаточинника, але все таки органічно пов'язаний із зростанням цін. Але не дивлячись на те, що інфляція викликає зростання цін, ціни теж у свою чергу впливають на інфляцію.

В зв'язка з цей можна відзначити два варіанти розвитку спіралі інфляції:

· Після переповнювання каналів грошового обігу паперовими грошима наступає період зростання цін;

· Під впливом ряду чинників, діючих на товарних ринках, ціни спочатку повзуть вгору, після чого відбувається збільшення паперово-грошової маси, яка продовжує підштовхувати зростання цін.

Ціни ж можуть зрости із багатьох причин: унаслідок поліпшення споживацьких властивостей і якості товарів, перемикання попиту на більш якісні товари, унаслідок монополізації економіки і ін.

Інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів. Не поділяючи погляди деяких економістів, що наголошують на однозначності чинників, що викликали інфляцію в нашій державі (надлишкова емісія або ж ріст світових цін), ми вважаємо доцільним розглядати ці фактори в системі, оскільки їх визначення є досить умовним, а в економічних системах перехідного типу одні чинники інфляції переростають або діють паралельно з іншими( інфляція попиту та витрат), а іноді причини та наслідки цього процесу міняються місцями (кумулятивна спіраль зарплата-ціни-інфляція).

Серед основних факторів, що спричинили інфляцію в Україні, починаючи з 1991 р. необхідно зазначити наступне:

· політичні трансформації 1991-1992 рр., що фактично спровокували різкий економічний спад, хоча його глибинні причини назрівали давно і корінилися не в політичній, а в суто економічній, виробничій сферах.

· розбалансованість економічної системи, надмірна частка базових галузей, низька частка галузей, що працюють безпосередньо на споживача .

· значна залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема енергоносіїв, і як наслідок величезні втрати від росту цін на імпортні (в основному російські) енергоносії у 1991р.

· надлишкова емісія НБУ, що викликала «інфляційний вибух», загострення економічної ситуації та гіперінфляцію, пік якої припадає на 1993р.

· некоректна грошово-кредитна політика з боку держави. Експансійна політика з державним регулюванням цін на енергоносії, підтримки через тарифи на паливо, електроенергію та газ АПК, наданням державних дотацій у транспортній, житлово-комунальній сферах не призвела до очікуваних результатів і була замінена на рестрикційною грошово-кредитною політикою(встановлено низькі кредитні стелі для банків, підвищено норми обов'язкового резерву).

· надмірна долоризація економіки, коли паралельно з національною валютою функціонує інша (долар). Ріст попиту на долар підриває довіру до власної грошової одиниці, посилює адаптивні очікування, сприяє переливу капіталу з країни на закордонні рахунки. Як результат криза неплатежів, низька інвестиційна активність, бартеризація економіки. Жорстке регулювання валютного курсу національної грошової одиниці з боку держави мало позитивні наслідки в короткостроковому плані, проте заважало розвитку відкритих ринкових відносин у довгостроковій перспективі.

· затягування грошової реформи, що умовно розтягнулася на 5 років (1992-1996рр.), та навряд чи може бути названа завершеною на даному етапі. Реформа, що включила в себе три основні етапи: введення купоно-карбованців в готівковий обіг (січень 1992р.), введення купоно-карбованців в безготівковий обіг (листопад 1992р.), введення єдиної національної валюти - гривні в загальний обіг (вересень 1996р.) через деномінацію в 100 000 разів всіх складових грошової маси частково сприяли зменшенню темпів інфляції та відродженню довіри до національної валюти. Проте як довела криза у вересні 1998р. запровадження гривні ще не означало утворення незалежної, оздоровленої, самостійно функціонуючої за ринковими механізмами грошової системи в Україні. Значна залежність України від ринків сусідів, зокрема Росії, сприяє сьогодні посиленню інфляційних очікувань, новому витку долоризації економіки та падінню курсу національної валюти.



2. Види інфляції

Інфляція як явище може бути класифікований по декількох критеріях.

Велике розповсюдження отримала класифікація інфляційного процесу по його інтенсивності. Проте межі між різними видами інфляції по даному критерію достатньо умовні і рухомі.

І. За темпами інфляції розрізняють:

Нормальна інфляція - темпи ростуть поволі, приблизно 3-5% в рік; масштаб інфляції піддається контролю.

Помірна інфляція (повзуча) - темпи досягають 10% в рік; така інфляція признається в цілому нешкідливою і відповідною нормальному економічному розвитку; масштаби її приводять до непередбачених порушень в розподілі національного доходу між різними соціальними групами.

Галопуюча інфляція - характеризується зростанням цін від 20 до 200% в рік; в цих умовах неможливо контролювати не тільки зростання цін, але і економічний розвиток в цілому.

Гіперінфляція - починається при підвищенні цін більш ніж на 50% в місяць протягом тривалого терміну (півроку або більш); за рік ціни підвищуються не менше, ніж в 130 разів; гроші витісняються з обороту і поступаються місцем бартеру; витрачання заробітної платні і зростання цін приймають катастрофічний характер, що позначається на добробуті всіх верств населення навіть забезпечених.

Більшість учених виділяє тільки помірну, галопуючу і гіперінфляцію. В. Усов в своїй роботі “Гроші. Грошовий обіг. Інфляція.” виділив такий вигляд, як нормальна інфляція. Підставою для цього, очевидно, послужило те, що у ряді країн з високорозвинутою ринковою економікою, наприклад, країни ЄС інфляція грає роль своєрідного важеля, що балансує попит і пропозиція і виправляючого цінові диспропорції. Для цього її рівень не повинен перевищувати 5% в рік.

ІІ. За формами виявлення.

Розрізняють відкриту (цінову) або приховану (пригнічену) інфляцію. Підставою для цього послужило порівняння досвіду країн з перехідною економікою, зокрема Росії і деяких країн з ринковою економікою. Відкрита виражається в безпосередньо спостережуваному, систематичному підвищенні рівня цін, тоді як прихована інфляція виявляється в товарному дефіциті, що росте, появі “чорного ринку” з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін, забезпечуваній централізований (заморожування цін, заробітної платні). Можлива також комбінація цих двох типів інфляції.

ІІІ За джерелами виникнення виділяють:

Iнфляцiя попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицiї грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi. Одним iз джерел iнфляцiї витрат є рiзкi порушення (“шоки”) пропозицiї. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицiї розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняної економiчної системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

ІV За співвідносністю зростання цін по різних товарних групах:

Збалансованаінфляція - ціни підіймаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. Центральний банк підраховує результати середньорічного зростання цін і піднімає процентну ставку. Таким чином ситуація вирівнюється і балансується як ситуація із стабільними цінами. Товаровиробники періодично підвищують ціни. Втрати несуть тільки виробники, складної продукції, які стоять в кінці технологічного ланцюжка.

Незбалансована інфляція означає, що ціни різних товарів постійно змінюються по відношенню один до одного, причому в різних пропорціях. Це торкається як галузевих, так і територіальних диспропорцій. Зростання цін на сировині перевищує зростання цін на кінцеву продукцію, а ціна комплектуючого може виявитися вище за ціну кінцевого виробу. Це вид інфляції дуже небезпечний для виробників. В подібних умовах неможливо скласти прогноз зростання цін. Товарні групи - лідери зростання цін сьогодні можуть не бути такими завтра. Виробники не можуть раціонально вибрати сферу додатку капіталу, порівняти прибутковість інвестиційних проектів. В таких умовах промисловість не має нагоди розвиватися.

V Відповідно до критерію очікуваності.

Відповідно до даного критерію можна також виділити два види інфляції: очікувану і несподівану.

Очікувана інфляція - та, яка прогнозується на який-небудь період часу, вона передбачена з достатнім ступенем надійності. Така інфляція нерідко є результатом дій уряду. Чинник очікуваності дозволяє маючи прогноз зростання цін, адаптуватися до нього. Навіть у разі гіперінфляції прогнозоване зростання цін може завдати економічним суб'єктам збитку менш значного, ніж несподіваний стрибок цін хай навіть на невелику кількість відсотків.

Несподівана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що негативно відображається на податковій системі і системі грошового обігу. Можливий варіант розвитку цього виду інфляції ґрунтується на інфляційних очікуваннях населення. За наявності них у покупців виникає різке збільшення попиту, що деформує економіку, спотворює картину сукупного попиту, оскільки передбачити подібний стрибок украй скрутно. За відсутності ж у населення інфляційних очікувань виникає “ефект Пігу” - різке скорочення попиту оскільки люди сподіваються на швидке зниження цін. Виробник товарів вимушений знижувати ціну в результаті ситуація повертається в стан рівноваги. Така ситуація згубно позначається на великому бізнесі: психологічна стабільність бізнесменів зміняється депресивним очікуванням, сто сковує їх інноваційний потенціал.

До вищенаведеної класифікації можна додати ще декілька видів інфляції.

Структурна інфляція - це по суті переміщення попиту. На товари, що користуються підвищеним попитом ціни ростуть. В той же час на товари, попит на які невеликий, ціни або не знижуються, або знижуються неістотно (через нееластичність пропозиції по відношенню до попиту, слабої мобільності чинників виробництва і ін.). Це може відбутися в таких галузях, як металургія, хімічна промисловість, лісозаготівлі. Внаслідок цього відбувається: зростання середніх цін скорочення або повне припинення випуску дешевих товарів, зниження якості товарів при стабільних цінах на них.

VІ Залежно від джерела витрат, що ростуть.

По цьому критерію виділяють:

Інфляція зростання зарплати - питома вага заробітної платні в ціні товару порівняно невелика (25-30%), але навіть у такому разі зростання ринкової заробітної платні може ініціювати інфляцію.

Інфляція прибутків - промислові підприємства і інші суб'єкти економіки одержують надприбутки, що веде до підвищення рівня цін, покупцю, що не компенсується, зростанням якості товару. Цей вид інфляції особливо небезпечний за умов лібералізації цін відсутності конкуренції, високому рівні монополізму, тотальному дефіциті товарів.

Інфляція податків - ситуація, коли держава починає інтенсивно підвищувати податки. З їх допомогою покриваються витрати на оборону, управління, соціальні програми. Це знижує можливості інвестицій, що скорочує виробництво і, отже, пропозиції, що вже саме по собі служить початковою базою для інфляції.

“Товарна інфляція” - це ситуація, коли різко дорожчають сировина і матеріали.

Той факт, що діяльність природних монополій, особливо в Росії, в значній мірі регулюється державою, дозволив також виділити такий тип інфляції, як адміністративна.

Адміністративна інфляція - “воля” державних органів, союзів і об'єднань. Згідно цій “волі” збільшуються ціни на залізничні перевезення, платня за поштові послуги, послуги зв'язку, комунальні послуги. Ця інфляція стимулює інфляцію витрат.

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін - коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Темп інфляції = Рn - Ро / Ро * 100%,

де Рn - індекс цін поточного (звітного) періоду

Ро - індекс цін базисного періоду

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї.

Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.

3. Методи подолання інфляційних процесів

Теоретики сучасної економічної думки по-різному підходять до методів боротьби з інфляцією. Розгляди заслуговують ті методи боротьби, які найбільш часто використовуються в практиці. Можна виділити декілька таких теоретичних підходів.

Кейнсіанська теорія. Прихильники цього напряму визнають як методи боротьби з інфляцією паралельне проведення дефляційної політики і політики доходів. Велика роль в проведенні антиінфляційної політики відводиться державі.

Монетариська теорія визнає дієвим тільки заходи, направлені проти інфляції попиту; з інфляцією витрат можлива боротьба тільки за допомогою посилення ринково-конкурентних основ економіки. Державі при цьому відводиться пасивна роль.

Прихильники теорії “економіки пропозиції” визнають тільки один антиінфляційний шлях - стимулювання розвитку виробництва і пропозиції товарів.

Прихильники теорії “структурної інфляції” як антиінфляційна міра пропонують певну структуру економіки.

Не дивлячись на різноманіття чинників, що викликають інфляцію, варіантів антиінфляційної політики на превеликий подив мало. Досвід розвинутих країн дозволяє виділити 3-4 варіанти. Всі методи антиінфляційної політики укладаються в політику управління чинниками попиту (політика агрегатного попиту і політика доходів), чинниками пропозиції (політика стимулювання пропозиції) або чинниками, регулюючими живильне середовище інфляції, - сферу грошового обігу.

Методи управління агрегатним попитом.

Суть їх полягає в дії на окремі елементи сукупного попиту, щоб сформувати нове співвідношення попиту і пропозиції на товари і на гроші.

Для управління агрегатним попитом застосовуються інструменти бюджетної і кредитно-грошової політики. Такими заходами є: скорочення державних витрат, наприклад, шляхом урізування різних соціальних програм, зміни умов держзакупівель; посилювання податкової політики по відношенню до підприємців і споживачів. До заходів кредитно-грошової політики відносять дію на попит і пропозицію грошей з метою їх паралельного обмеження за допомогою ціни кредиту.

Органами реалізації дефляційної політики після ухвалення відповідних програм самими найвищими державними органами є перш за все фінансові органи.

Проте недоліком цієї політики є її прямолінійність і відсутність виборчої дії. До того ж застосовуватися вона може тільки на стадії підйому економіки, тобто ці методи є короткостроковими.

Методи, направлені на пряме обмеження зростання цін і доходів, перш за все заробітної платні, утворюють зміст політики доходів. Їх відмінність від дефляційної політики полягає в тому, що використовуватися вони можуть незалежно від фази циклічного розвитку економіки. Крім того, їх застосування може бути диференційовано і передбачає відміну для окремих галузей і секторів економіки. Проте максимальна ефективність політики доходів, на думку експертів, досягається тоді, коли основною причиною інфляції є збільшення витрат.

Суть політики доходів полягає в тому, що держава обмежує зростання цін і заробітної платні. Це зменшує зростання витрат виробництва тих товарів, в ціну яких ці величини входять як витрати. Тим самим політика доходів перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів. В той же час обмеження зростання цін на товари і заробітної платні визначає динаміку доходів осіб найманої праці і в якійсь частині підприємницького прибутку. В цьому відношенні політика доходів сприяє обмеженню платоспроможного попиту. Тому, вона часто використовується в поєднанні з дефляційною політикою.

Існують різні варіанти політики доходів по ступеню жорсткості примушення до дотримання регулюючих заходів. Самий екстремальний варіант - це “заморожування” цін і заробітної платні. В сучасних умовах він не використовується, оскільки приводить до появи прихованих форм інфляції. Перевага віддається гнучким формам регулювання, таким як політика обмеження зарплати за допомогою податків. Ця політика припускає введення диференційованих ставок податку на прибуток залежно від зростання цін на вироблювану продукцію і заробітної платні.

Для проведення політики доходів створюються тимчасові органи, наприклад управління Міністерства фінансів або використовуються традиційні. Проте вважається, що для ефективного проведення цієї політики необхідна співпраця трьох сторін: держави профспілок і підприємців. Так само як і дефляційна політика доходів може застосовуватися на обмеженому тимчасовому періоді, оскільки для нормального розвитку ринкової економіки необхідна свобода ціноутворення.

Вище перелічені варіанти антиінфляційної політики направлені на обмеження сукупного попиту. І в цьому значенні використовування політики стимулювання пропозиції є новим варіантом боротьби з інфляцією. Як методи антиінфляційного регулювання пропонується використовувати методи бюджетного регулювання, переважно податкові. Податкова політика дозволяє диференційований підходити до різних джерел і сум доходу. Скорочення ставок прибуткового податку або податку з корпорацій паралельно з розширенням діапазону доходів, що підпадають під певну ставку, дозволяє обмежити зростання бюджетного дефіциту. В основі податкової політики може лежати також політика доходів. Рішення про підвищення цін на продукцію і заробітної платні приймаються підприємцями. В основі ж цих рішень лежать податкові пільги і стимули, пропоновані державою.

Найбільше розповсюдження в світі отримали два принципово різних підходу до подолання наслідків інфляції в перехідній економіці, кейнсіанський і монетариський.

Монетариська концепція інфляції наполягає на тому, що інфляція - суто грошове явище, тобто причиною посилення інфляційного процесу є більш швидке зростання номінальної грошової маси в порівнянні з об'ємом вироблюваної продукції.

?P=?M•?V/?Q

?P - приріст цін

?M- темпи приросту грошової маси

?V- темпи приросту швидкості обігу грошей

?Q- темпи приросту об'єму реального продукту

Дане рівняння показує, що темпи інфляції прямо пропорційні зростанню грошової маси і швидкості обігу грошей і обернено пропорційні приросту реального продукту. Грошова маса створюється ЦБ. Спочатку ЦБ збільшує свої активи: він надає кредити державі, комерційним банкам, окремим підприємствам, а також збільшує свої золото-валютні резерви. На другій стадії ЦБ збільшує свої пасиви, тобто створює грошову базу з кількості готівки в обігу, обов'язкових і необов'язкових резервів комерційних банків.

Співвідношення між грошовою масою і грошовою базою називається грошовим мультиплікатором, тобто це відносини грошової маси до загального розміру резервів банківської системи. Мультиплікатор показує яка кількість грошей створюється в результаті “розростання” грошової бази.

Оскільки основною причиною інфляції в монетариськім підході є надлишок грошової маси, то послідовники даної концепції ставлять основною задачею жорсткий контроль за грошовою масою, який повинен привести до зміни сукупного попиту.

Іншим інструментом регулювання грошової маси може стати номінальна ставка позикового відсотка.

Послідовні монетаристы спираються виключно на проведення жорсткої політики по відношенню кількості грошей в обігу. Частина послідовників цієї школи вважає що щоб зробити цей процес менш хворобливим для економіки необхідно поєднувати його з політикою доходів. Послідовні монетаристи відкидають подібну можливість, оскільки вірять у вільний ринок і вважають що політика доходів перешкоджає раціональному розподілу ресурсів, і економіка починає “задихатися”.

Ключовим пунктом монетариської стратегії подолання інфляції є встановлення ЦБ деякого певного темпу приросту грошової маси. Таким чином, банк як би направляє інфляцію в більш спокійне русло, з'являється надія що різкого стрибка цін не буде.

Проголошуючи цю концепцію, монетаристи, проте, бачили її недолік. Розмір грошової маси дуже складно встановити, оскільки постійно з'являються нові типи платіжних засобів: платіжні і кредитні картки нові типи банківських рахунків і державних цінних паперів. Тому, складно вирішити які типи платіжних засобів слід включати до складу грошової маси і віддавати під непрямий контроль ЦБ.

Кейнсіанська теорія інфляції виходить з аналізу доходів і витрат господарюючих суб'єктів і впливу їх на збільшення попиту, що приводить до зростання виробництва і зайнятості. В той же час збільшення попиту населення як непродуктивного явища приводить до зростання інфляцію. Позбулося це негативне

явище можна: інфляція економічний криза

· стимулюванням приватних і державних інвестицій;

· обмеженням заробітної платні.

Кейнсіанці бачили спосіб дозволу інфляційних криз в активній політиці держави. Саме держава була покликана забезпечити такий приріст інвестицій, який забезпечить приріст прибутків. Стимулювати споживання можна тільки після того коли досягнута стадія інвестиційного насичення.

Сам процес державного регулювання повинен включати чотири основні пункти. Такими є:

1. Грошово-кредитна політика.

2. Витрати державного бюджету.

3. Перерозподіл державних доходів.



Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i с основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн , порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж конкурентними галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва. Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з нього. Наприкiнцi слiд додати, що інфляція - це не лише ознака слабкостi економiки, а й ознака слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.



Перелік використаної літератури

1) А. І. Щетинін « Гроші і кредит» Київ 2005р.;

2) А.Гальчинський, П. Єщенко, Ю. Палкін, «Основи економічної теорії», Київ 1995р.;

3) Економічна доповідь Президента України, 1995 р.;

4) Гальчинський А.С. «Теорія грошей» .- К.: Основи, 1996р.;

5) Томашик А.С. «Основні принципи антиінфляційної економічної політики» Фінанси Україні. - 1999. -№20. - с.95-100;

6) Базилевич В. Д. «Політекономія» Київ 2006р;

7) Барянин Г. І. Політична економія» Львів 2000р.

Размещено на Allbest.ru

...