Теорія виробництва. Поняття виробничої функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Виробнича функція, як технічна модель технології виробництва і її властивості.

2. Графічне зображення виробничої функції. Ізокванта, карти ізоквант і їх властивості.

3. Виробничий вибір в короткостроковому періоді. Одно факторна виробнича функція. Стадії виробництва, закон спадання граничної продуктивності змінного фактору виробництва.

4. Виробничий вибір в довгостроковому періоді. Типи ефекту масштабів виробництва.

Вступ

Теорія виробництва є однією з центральних в економічній теорії.

Виробництво - основа бізнесової діяльності. Фірми використовують виробничі фактори, які називаються також вхідними факторами виробництва. Виробництво визначається, як процес в результаті якого, вхідні виробничі фактори трансформуються у вихідну продукцію.

Учені економісти вважають, що існують деякі загальні закони виробництва, які можна більш-менш точно описати. Найважливіші серед них - закон спадної граничної продуктивності і закон ефекту масштабу - які розкриваються у роботі.

Розглядаються деякі проблеми, які мусить виконувати кожна фірма. Наприклад, якщо фірма хоче збільшити виробництво, то як їй діяти: найняти більше працівників, чи побудувати новий цех? Що доцільніше: щоб одне підприємство випускало різні види продукції, чи щоб кожна модель вироблялася на окремому підприємстві?

Також з'ясовується процес взаємодії факторів виробництва у формі виробничої функції; досліджуються взаємозв'язки між загальним, середнім та граничним продуктом на основі застосування графічних моделей, з чого можна буде зробити висновок, що виробничий процес фірми має свою внутрішню логіку, закономірні стадії, без знання яких неможлива організація ефективного й оптимального виробництва.

1. Виробнича функція, як технічна модель технології виробництва і її властивості

Виробнича функція виражає функціональну залежність між вхідними ресурсами і виходом готової продукції (обсягом виробництва); вона підкреслює, що вихід продукції є лише функцією кількості вхідних факторів, які використовуються у виробничому процесі.

Теорія виробництва базується на використанні факторних моделей, що пов'язують величину результату виробництва з обсягами виробничих факторів, та обумовили цей результат. Найпоширенішим видом таких факторних моделей є виробничі функції. В загальному вигляді виробнича функція може бути представлена формулою:

Q=f(L,K,M,…),

де L, K, M - вхідні фактори виробництва: праця, капітал, матеріали та ін. Виробнича функція, як і будь-яка економічна модель, є певним спрощенням дійсності. Наприклад, праця може описуватися не одним числом, а сукупністю чисел, оскільки у процесі виробництва використовуються працівники різних професій, кваліфікації, різного вікового складу тощо.

Виробнича функція показує максимально можливий випуск продукції, який може виробити фірма при кожному конкретному поєднанні мінімально нецінної кількості факторів виробництва. Термін «максимальний випуск продукції» є дуже важливим з точки зору виробничої функції, адже вона (функція) не допускає марнотратних чи збиткових виробничих процесів. Фірми повинні використовувати кожне поєднання виробничих факторів з максимальною ефективністю.

Теорія виробництва пропонує багато видів виробничих функцій, які виражають різні залежності між величиною використовуваних факторів і обсягом випущеної продукції.

Хоч виробничі функції є різними для різних галузей виробництва, вони мають іві спільні властивості: 1) завжди існує межа збільшення обсягу виробництва шляхом постійного додавання одного з факторів виробництва (наприклад, неможливо нескінченно розширювати обсяг випуску продукції, збільшуючи кількість працівників, оскільки для них забракне устаткування; не можна без кінця купувати нове устаткування, бо у певний момент для нього не вистачить виробничих площ); 2) фактори виробництва є такими, що заміна одних ресурсів іншими у певній пропорції є можливою без скорочення обсягу виробництва.

Функція виробництва визначає випуск Q, який виробляє фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Наприклад, вона може характеризувати кількість продукції, яку можна виробляти щороку на виробничій площі 80 м2 за допомогою 16 одиниць устаткування за наявності 18 робітників. Функція виробництва також може ілюструвати величину врожаю, яку може зібрати фермер маючи певну кількість машин та працівників.

Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив'язок до певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти при відповідних витратах факторів виробництва.

Технологія

Технологія - це практичні знання про різні способи поєднання виробничих факторів при виготовленні благ. У виробничому процесі фактори можуть поєднуватися за переважання екстенсивної технології (наприклад, до дешевого застарілого та малоефективного устаткування залучати працю все більшої кількості працівників) чи інтенсивної (витратити більші кошти на купівлю найдосконалішого устаткування і найняти лише кілька висококваліфікованих працівників).

Кожній технології відповідають певні комбінації використовуваних факторів. Кожна функція виробництва існує для визначеного рівня розвитку техніки. Якщо з'являється нова техніка чи технологія, то це позначиться на функції виробництва, і максимальний обсяг випуску продукції при наявних витратах факторів виробництва зростає. Тому коли розглядають функцію виробництва, то техніко-технологічний рівень виробництва вважають незмінним.

Ефект часу

Оскільки для зміни кількості використовуваних у різних виробничих процесах вхідних факторів необхідно затратити різний час, важливо розрізняти його короткий і довгий періоди.

Короткостроковий період часу -- це час, протягом якого один чи більше виробничих факторів не можуть змінитися. Фактори виробництва, обсяг яких неможливо змінити на даному проміжку часу, називають постійними (фіксованими). Наприклад, якщо випуск заданого обсягу продукції має бути здійснений за три робочих дні, то за цей час змінити певну частину вхідних факторів, скажімо виробничих потужностей неможливо. Однак інтенсивність використання наявних виробничих потужностей у межах короткого періоду може змінюватися. Короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей.

Довгостроковий період часу -- це час, достатньо тривалий для того, щоб змінити обсяги усіх задіяних ресурсів, у тому числі виробничих потужностей. Довгостроковий період -- це період змінних потужностей. У цьому періоді всі виробничі фактори є змінними.

2. Графічне зображення виробничої функції. Ізокванта, карти ізоквант і їх властивості

технічний модель виробничий функція

До цього часу ми аналізували зростання виробництва переважно у короткостроковому періоді, коли залишається незмінним принаймні один фактор виробництва. Тепер розглянемо поведінку фірми у довгому періоді з двома змінними факторами. Це дозволить нам зробити ізокванта.

Ізокванта (iso - той самий, quапtіtу - кількість) -- це крива у просторі вхідних факторів, кожна точка на якій показує різні можливі їх комбінації, при яких виробляється однаковий обсяг продукції:

¦F(K, L)=const.

Ізокванта має форму ввігнутої до початку координат кривої. Це означає, що зменшення кількості одного використовуваного фактора вимагає збільшення кількості іншого фактора, щоб не допустити зниження обсягу виробництва.

Ізокванти подібні до кривих байдужості. Вони мають аналогічні властивості: від'ємний нахил, не перетинаються одна з одною, отже є паралельними, якщо рівень виробництва підтримується постійним уздовж ізокванти. Ці криві відображають альтернативні комбінації витрат факторів для виробництва визначеного обсягу продукції. Однак на відміну від кривих байдужості, де загальну корисність споживача точно виміряти неможливо, ізокванти показують реальні рівні виробництва. Чим далі ізокванта перебуває від початку відліку, тим вищий рівень виробництва вона відображає.

Карта ізоквант -- це набір ізоквант, що показує нам, які ресурси потрібні для підприємства, щоб виготовити певний обсяг продукції Q.

Ізокванти демонструють наявність багатоваріантності при прийнятті виробничих рішень керівництвом фірми. Можна домогтися певного обсягу випуску продукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Ізокванти звичайно вказують на існування багатьох альтернативних можливостей для забезпечення певного обсягу продукції при різних співвідношеннях між факторами виробництва. Ця обставина має надзвичайно важливе значення для підприємств, оскільки вони вишукують такі співвідношення, які забезпечують мінімальні витрати виробництва.

Варто зауважити, що лише двофакторна виробнича функція (праця і капітал) дає можливість графічного аналізу виробництва. Якщо ж ураховувати більше факторів, то необхідно застосовувати математичний аналіз.

3. Виробничий вибір в короткостроковому періоді. Одно факторна виробнича функція. Стадії виробництва, закон спадання граничної продуктивності змінного фактору виробництва

Для кращого розуміння взаємозв'язку кількості використовуваних факторів і обсягу виробництва дослідимо вплив зміни лише одного фактора (кількість інших залишається незмінною). З'ясування динаміки обсягу виробництва залежно від динаміки змінного фактора важливе для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів.

Загальна кількість продукту, виробленого при використанні визначеної кількості змінного фактора і при незмінних інших факторах називається -- загальним продуктом (ТР) цього змінного фактора:

ТР =f(х, у,z...), або Q =/(К, L, М...),

де у-- змінний фактор; х, z.... -- сталі фактори.

Загальний продукт, виготовлений на основі наявних ресурсів, відображає продуктивність як сталих, так і змінних вхідних факторів. Кількість виготовленої продукції, отриманої за певної комбінації вхідних факторів, залежить від:

* поточного стану вибраної технології;

* загальної ефективності, властивої тій чи іншій фірмі;

* величини діючого підприємства або абсолютної кількості вхідних факторів;

* пропорції використання ресурсів (відношення сталих факторів до змінних).

Для характеристики діяльності фірми використовують також поняття середнього і граничного продукту.

Середній продукт (АР) -- це відношення загального продукту до використаної кількості певного вхідного виробничого фактора:

Наприклад, для праці формула середнього продукту матиме такий вигляд:

а для капіталу :

Середній продукт праці (АРL) фактично являє собою продуктивність праці, а середній продукт капіталу (АРK) є показником продуктивності капіталу.

Граничний продукт (МР) змінного фактора виробництва - це приріст загального продукту, досягнутий за рахунок приросту цього фактора на одну додаткову одиницю.

Відповідно граничний продукт праці розраховуємо за формулою:

а граничний продукт капіталу:

Підкреслимо, що МР належить до змінних факторів, бо лише вони спричинюють зміни у ТР. МР може бути від'ємним, додатнім і рівним нулеві. Динаміка МР базується на законі спадної граничної продуктивності.

Закон спадної граничної продуктивності.

Закон спадної віддачі, або спадної граничної продуктивності, був сформульований англійським економістом Дейвидом Рікардо ще на початку XIX ст. Він грунтується на тому факті, що взаємозв'язок між змінним виробничим фактором і обсягом випуску продукції не означає, що останній завжди зростає пропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш вагоме зростання загального продукту приносять початкові прирости змінного фактора. Потім настає момент, після якого такі ж його прирости приносять щораз менший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли приріст змінного фактора призводить до зменшення загального обсягу випуску.

Причина ефекту спадної віддачі достатньо очевидна. Оскільки всі фактори виробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеного співвідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованому значенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників, наприклад, уже не відповідає кількості устаткування, а кількість устаткування - виробничим площам тощо. В таких умовах збільшення одного виду ресурсу не викликає адекватного збільшення загального продукту. Віддача змінного ресурсу зменшується.

Даний закон діє лише у короткому періоді часу, коли хоча б один виробничий фактор є незмінним. Дія названого закону передбачає також незмінний стан технологій і техніки виробництва. У довгостроковому періоді будь-який з факторів може бути змінений. Технічний прогрес може змінити межі дії цього закону.

4. Виробничий вибір в довгостроковому періоді. Типи ефекту масштабів виробництва

Визначення зростання обсягу продукції, пов'язаного із зростанням усіх факторів, є головним у плануванні розвитку виробництва фірми на довгостроковий період. Залежність приросту обсягу випуску продукції фірми від збільшення використання всіх виробничих факторів на довгостроковому етапі розкриває закон ефекту масштабу.

Теорія виробництва поряд з іншими проблемами виявляє зв'язки між ефективністю виробництва і масштабами господарської діяльності, досліджує залежності між вхідними виробничими факторами і вихідною продукцією. Важливим поняттям цієї теорії є закон ефекту масштабу (ЗЕМ).

Закон ефекту масштабу виражає зміни економічної ефективності при зростанні масштабів господарської діяльності. Цей закон відіграє важливу роль у мікроекономічному аналізі. Він пояснює траєкторію кривої випуску продукції; виражає зв'язки між усіма вхідними факторами та обсягом виробництва; показує, що буде з рівнем виробництва, якщо пропорційно змінюється (збільшується чи зменшується) рівень вхідних факторів.

Залежно від характеру зв'язків між ефектом і обсягом діяльності в довгостроковому періоді часу можна виділити зростаючий, незмінний і спадний ефекти масштабу.

Зростаючий ефект масштабу

Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторів спричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробницттва. Інакше кажучи: подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівня виробництва.

Зростання середньої продуктивності виробництва приводить до того, що кожен вхідний фактор стає продуктивнішим. Зростання середнього випуску продукції на одиницю вхідних факторів спричинює більше ніж пропорційне зростання загальної кількості продукції.

Однією з причин виникнення зростаючого ефекту масштабу виробництва може бути підвищення продуктивності факторів унаслідок спеціалізації та поділу праці. Робітник, який має можливість зосередитися на виконанні одного завдання, працюватиме значно продуктивніше.

Друга причина зростаючого ефекту масштабу виробництва полягає в тому, що малі фірми нерідко виявляються неспроможними ефективно використовувати виробниче обладнання. Тільки великі фірми можуть купити сучасне дороге обладнання й ефективно його експлуатувати. Так, в автомобілебудуванні найбільш ефективні методи роботи передбачають використання робототехніки. Ефективна експлуатація робототехніки, за оцінками спеціалістів, можлива при обсязі виробництва 200-400 тис. автомобілів на рік.

Зростаючий ефект масштабу зумовлений і тим, що великі фірми володіють більшими можливостями для виробництва побічної продукції та ефективної утилізації відходів, ніж малі фірми. Так, на м'ясокомбінатах виготовляють клей, добрива, лікарські препарати тощо з відходів виробництва.

Причиною зростаючого ефекту масштабу є також те, що збільшення обсягу виробництва часто не вимагає пропорційного збільшення всіх вхідних факторів. Так, при збільшенні виробництва труб у два рази споживання металу збільшиться менше ніж удвоє. Адже відомо, що при подвоєнні площі круга довжина кола збільшиться менше, ніж удвоє.

Незмінний ефект масштабу

Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання затрат усіх вхідних факторів виробництва приводить до пропорційного зростання рівня виробництва. Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів подвоює і рівень виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів при цьому залишається постійною, незмінною є і продуктивність кожного із вхідних факторів, тобто середній випуск продукції на одиницю вхідних факторів залишається незмінним.

Спадний ефект масштабу

Спадний ефект масштабу відображає зниження економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхідних факторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції.

Іншими словами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази, зростання рівня виробництва. Середня продуктивність вхідних факторів і продуктивність кожного вхідного фактора падає, хоч загальне виробництво збільшується. Незважаючи на зростання обсягу виробництва, зменшується і середня кількість продукції на одиницю вхідних факторів. Падіння середнього продукту призводить до меншого, ніж пропорційного, зростання рівня виробництва. Водночас подальше зростання виробництва продовжується.

Усі ці непропорційні зміни продуктивності вхідних факторів при зростанні випуску продукції і відображає закон ефекту масштабу.

Висновки

Теорія виробництва є однією з центральних в економічній теорії.

Виробництво - це процес використання робочої сили; обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для вигoтoвлення товарів, послуг, інформації.

Фактори виробництва - виробничі послуги праці, капіталу і природних ресурсів. Кожна з цих категорій включає в себе більш вузьке групування:

Ш Праця як виробничий фактор за показниками трудомісткості поєднує кваліфіковану, некваліфіковану працю, а також підприємницькі зусилля керівників фірм.

Ш Капітал: включає в себе споруди, обладнання, товарно-матеріальні елементи (реальний) та фінансові ресурси (фіктивний).

Ш Природні ресурси і матеріали - мають багато різновидів.

Підприємницька діяльність пов'язана з пошуком найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів.

Основною метою підприємницької діяльності є максимізація прибутку.

Головним способом досягнення максимізації прибутку є ефективність виробництва.

· технологічна

· економічна ефективність

Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можливостями персоналу фірми.

Список використаної літератури

1. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник за редакцією Базілінської О.Я. - Чернігів: ЧДТУ, 2004. - 186 с.

2. . Економічна теорія: У 2-х кн. Кн. 2. Мікроекономіка: Навч. посібник/ За ред. З. Г. Ватаманюка та С. М. Панчишина - К.: Заповіт, 1997. - 280 с.

3. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. - Київ: “Знання”, КОО, 2000. - 211 с.

4. . Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів економ. спец. закл. освіти: У 2 ч. /С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін. За заг. редакц. С. Будаговської - К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. - 517 с.

5. . Рудий М.М., Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навч. посібник для студентів економ. спеціальностей). - К.: “Юні вест Медіа”, 2005. - 312 с.

6. 5. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки Підручник. К.: товариство “Знання”, КОО, 1998. - 714 с.: табл., граф., рис..

Размещено на Allbest.ru