Тіньовий сектор економіки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра економічної теорії

Індивідуальна науково-дослідна робота

З дисципліни: Політична економія

На тему: Тіньовий сектор економіки в Україні

Виконав: студент I курсу

групи ФК-12-2

Мезенцев Е.Я.

Перевірив: старший викладач

Андреев В.О.

Дніпропетровськ 2012

ВСТУП

тіньовий економіка державний

Тіньова економіка - явище не нове. Вона з'явилася на зорі цивілізації паралельно з виникненням перших державних утворень. Подібний економічний феномен властивий усім країнам, незалежно від рівня та моделі економічного розвитку. Але, за оцінками експертів, саме в постсоціалістичних країнах і, зокрема, в республіках колишнього Радянського Союзу тіньовий сектор практично на рівних конкурує з офіційною господарською діяльністю в багатьох галузях національної економіки.

Мета: розкрити соціально-економічну природу тіньової економіки в Україні та визначити шляхи її подолання.

Актуальність. Тіньовий сектор економіки має значний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до значних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків під час прийняття відповідних рішень. Цей сектор економіки істотно впливає на всі сторони економічної діяльності, на політичне й суспільне життя кожної країни.

Отже, тіньову економіку можна розглядати як об'єктивно обумовлений соціально-економічний механізм, який компенсує упущення та недосконалість легальних соціально-економічних відносин. Внаслідок цього в країні створюються впливові та чисельні соціальні прошарки, фактично зацікавлені у збереженні економічних деформацій, які сприяють поширенню тіньової економіки.

РОЗДІЛ 1. Соціально-економічна природа тіньової економіки в Україні

1.1 Діалектика виникнення, структура та теоретико-методологічний інструментарій дослідження тіньової економіки

За теоретичного підходу тіньова економіка розглядається як економічна категорія, що відображає складну систему економічних відносин. Прикладний підхід застосовується під час вирішення реальних статистичних завдань, формуванні рекомендацій щодо вдосконалення законодавства і корегуванні соціально-економічної політики. За методологічною ознакою розрізняють економічний, соціологічний, кібернетичний і правовий підходи до дослідження тіньової економіки. Розвивається також міждисциплінарний комплексний підхід. Соціологічні концепції тіньової економіки розглядають цю сферу з огляду на взаємодію соціальних груп, що відрізняються позицією у системі тіньових інститутів, мотивами економічної поведінки суб'єктів у певних ситуаціях [3, с. 297]. У межах кібернетичної концепції тіньова економіка розглядається як самодостатня система. Її прихильники розробляють економіко-математичні моделі прогнозування та управління тіньовою економікою, закономірностей її розвитку і взаємодії з офіційним сектором.

Особливістю економічного підходу є визначення впливу тіньової економіки на ефективність економічної політики, розподіл та використання ресурсів, розробка надійних методів оцінки її обсягів. У рамках економічної концепції досліджують тіньову економіку на глобальному, макро- і мікро рівнях, а також в інституційному аспекті. На рівні глобальної економіки розглядаються міжнародні тіньові відносини (наркобізнес, «відмивання» грошей, отриманих злочинним шляхом тощо). На макрорівні аналізується тіньова економічна діяльність з урахуванням її впливу на структуру економіки, виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання валового внутрішнього продукту, зайнятість, інфляцію, економічне зростання та інші

макроекономічні процеси. На мікрорівні увага концентрується на вивченні економічної поведінки і прийнятті рішень суб'єктами тіньової економіки, аналізуються окремі складники нелегального ринку.

Розглянемо зазначені підходи детальніше. За обліково-статистичного підходу основним критерієм виокремлення тіньових економічних відносин є їх неврахованість та відсутність фіксації офіційною статистикою []. Найбільш послідовним і використовуваним є обліково-статистичний підхід на основі методології системи національних рахунків (СНР) ООН. Поняття тіньової економіки визначається, виходячи з основної мети СНР - максимально точного обліку всіх видів економічної діяльності, що забезпечують реальний внесок у виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП). Відповідно до методології СНР усі вияви тіньової економіки поділяються на дві групи: (1) продуктивні види діяльності, результати яких враховуються при визначенні ВВП; (2) злочини проти особи та її власності, що не враховані у ВВП та фіксуються на спеціальному рахунку для зменшення статистичних похибок. До складу продуктивної частини тіньової економіки, що включається у ВВП, входять такі елементи: (1) показники законної діяльності, приховуваної або применшеної виробниками, з метою ухилення від сплати податків; (2) показники неформальної (неофіційної легальної) діяльності, у тому числі - діяльність некорпоративних, часто - сімейних підприємств, що здійснюють діяльність для задоволення власних потреб; діяльність некорпоративних підприємств з неформальною зайнятістю (тимчасові бригади будівельників і т.п.); (3) показники неофіційної нелегальної діяльності, у тому числі - приховані легальні види діяльності (без одержання відповідної ліцензії, спеціальних дозволів тощо); (4) нелегальна діяльність, що передбачає заборонене законом виробництво і поширення товарів і послуг, на які існує попит (виробництво і поширення наркотиків, проституція, контрабанда). Перевагою цього підходу є можливість кількісної оцінки прихованої частки продуктивної економічної діяльності на основі загальноприйнятої методології СНР, використання результатів розрахунків за формування економічної політики і міжнародних порівнянь [3, с. 302].

До недоліків можна віднести те, що у межах цього підходу не вдається оцінити масштаби, структуру і вплив іллегальної діяльності, не пов'язаної з виробництвом реального ВВП. Складовими тіньової економіки, з одного боку, є всі види суто кримінальних та економічних злочинів, що надто розширює межі тіньової економіки, а з іншого - СНР, пов'язана лише з аналізом виробництва та споживання ВВП, що часто супроводжується прагненням зменшити статистичні похибки у процесі розрахунків. Існує також категорія економічних правопорушень і злочинів, для яких у межах даної методології неможливо здійснити кількісну оцінку з огляду на їх специфічний вплив на економічну систему. Наприклад, за умови перерозподілу ресурсів, що безпосередньо не впливає на зміну загального обсягу ВВП, або за неможливості визначити економічну вигоду держави чи окремих суб'єктів у результаті недобросовісної конкуренції, монополізації ринку, зростання інвестиційних ризиків. Крім того, не можна визначити збитки, що виникли внаслідок «інформаційної асиметрії», перенесення збитків від злочинів на споживача шляхом підвищення рівня цін, негативних зовнішніх ефектів, наприклад, у зв'язку з поширенням наркотиків. Значною проблемою є недосконалість інформаційної бази статистичних розрахунків. Загалом, обліково-статистичний підхід може бути ефективно використаний для виявлення продуктивних секторів тіньової економіки та оцінки їх масштабів, для формування економічної та правової політики. Отже, він потребує доповнення іншими підходами, більшою мірою спроможними відтворити перерозподільчий характер протиправної й суспільно шкідливої економічної діяльності [4, с. 97].

Широкого розповсюдження набув формально-правовий метод дослідження тіньової економіки, відповідно до якого ключовим критерієм тіньових економічних явищ є відношення до нормативної системи регулювання. Очевидними критеріями є ухилення від офіційної державної реєстрації, державного контролю, протиправний характер діяльності. Д. Макаров, Л. Коcсалс основною характерною рисою тіньової економічної діяльності вважають її неконтрольований характер. В. Ісправніков для віднесення економічних явищ до тіньового сектору вико­ристовує критерій протиправної діяльності й ухилення від офіційної реєстрації [4, с. 98]. П. Орєховський використовує дещо детальніший критерій - відсутність державної реєстрації комерційних угод [4, с. 98]. Б. Даллаго для означення тіньових економічних процесів використовує поняття «іррегульована економіка», що означає діяльність економічних агентів, які здійснюють свою господарську діяльність всупереч визначених правил та чинного законодавства або приховують її від державних органів управління і контролю [4, с.99].

У рамках кримінологічного підходу у якості ключового використовується критерій суспільної шкідливості (небезпеки) економічної діяльності. К. Улибін для окреслення тіньових економічних відносин використовує критерій деструктивності - нанесення шкоди суспільству та присвоєння нетрудових доходів [4, с. 99]. Якщо одержання нетрудових доходів можна не враховувати як очевидно неадекватне сучасному типу економіки, то нанесення шкоди суспільству оцінити досить важко. Тому недоліками цього підходу можна вважати надмірне розширення сфери тіньової економіки за рахунок включення до її легальних, але економічно неефективних, неоптимальних форм економічних відносин, зумовлених недосконалістю структури та інфраструктури ринку і функціонування державних інституцій. У роботі А. Вакуріна та А. Нєстєрова [4, с. 100] використовується аналогічний підхід, але сфера тіньової економіки обмежена деформаціями економічних відносин, що не знайшли відображення у законодавстві і не визнаються як правопорушення, а їх здійснення не передбачає юридичної відповідальності.

1.2 Стан і проблеми тінізації ринку України

Існуючі форми тінізації економічних процесів обумовлюють наявність в Україні значних обсягів тіньової зайнятості. Поширеними видами тіньової зайнятості є вулична торгівля, послуги населенню з будівництва, ремонтні роботи, зокрема ремонт автомобілів, приватне репетиторство, різного роду посередницька діяльність, дрібнотоварне виробництво у сільській місцевості тощо. Усі ці види діяльності здійснюються зазвичай без патентів, ліцензій, контрактів і не декларуються у податкових органах.

З метою розробки заходів щодо покращення ситуації у сфері зайнятості і підвищення рівня захищеності працівників розрізняють поняття “неформальної» і “нелегальної (тіньової) зайнятості».

Термін “неформальний сектор економіки» вперше з'явився у доповіді, підготовленій Міжнародною Організацією Праці (МОП) з питань зайнятості (Кенія, 1972 р.). У доповіді зазначалося, що проблемою зайнятості є не безробіття, а наявність значного прошарку трудящої бідноти, яка працює у дуже важких умовах, виробляє товари та послуги, але не визначається, не реєструється та не регулюється державними органами влади. Саме це явище отримало в доповіді назву “неформальний сектор економіки» [1, с. 56]. При цьому деякі види діяльності неформального сектору за наявності мінімальної підтримки та правового захисту можуть забезпечити зайнятість ширшому колу осіб.

Неформальний сектор поглинає певну частину вивільнених або неповністю зайнятих працівників, що частково пом'якшує напруження на ринку праці - забезпечує додатковими робочими місцями, підвищує доходи населення та розширення виробництва товарів і послуг.

Результатом діяльності неформального сектору є переважно товари і послуги, виробництво і розподіл яких є легальними. Діяльність у неформальному секторі необов'язково здійснюється з навмисним ухиленням від сплати податків і внесків на соціальне страхування, порушенням трудового законодавства тощо.

Нелегальна (тіньова) зайнятість може бути як у формальному, так і у неформальному секторі, може мати характер як зареєстрованої, так і не зареєстрованої легальної зайнятості.

Нелегальна праця шкодить передусім саме нелегальним працівникам, наприклад, заробітчанам за кордоном, оскільки робить їх абсолютно соціально беззахисними.

За статистикою, щорічно за кордоном офіційно працевлаштовується близько 40-60 тис. осіб, хоча виїжджає їх у десятки разів більше. При цьому працівник часто зацікавлений у нелегальній роботі не менше за свого роботодавця, оскільки може приховати свої прибутки і уникнути контролю з боку державних служб.

Результати перевірок фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в Україні, проведених державними інспекціями праці протягом дев'яти місяців 2005 р., виявили понад 30 %; нелегалізованих робочих місць. Неналежне оформлення працівників з боку роботодавців та низька відповідальність самих працюючих (людина отримує допомогу з безробіття та одночасно нелегально працює) є досить поширеним явищем в Україні [1, с. 58].

Динаміка тінізації економіки свідчить, що на її рівень у період соціально-економічних перетворень впливає ціла низка чинників, а саме:

- нестабільність податкового законодавства, високий податковий тиск і нерівномірність податкового навантаження на суб'єктів господарювання, низький рівень податкової дисципліни;

- надмірне регулювання підприємницької діяльності;

- низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки;

- корупція в державних органах та органах місцевого самоврядування;

- правова незахищеність суб'єктів господарювання від зловживань з боку посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування;

- недостатня «прозорість» процедури приватизації державного майна.

Усе зазначене сприяє відтворенню чинників, що породжують тіньовий бізнес. Найбільш небезпечною для держави є вірогідність того, що тіньова економіка з її високою прибутковістю може затягнути легальну економку у руйнівну конкуренцію, внаслідок чого підвищиться рівень економічної злочинності.

На розвиток економіки та розв'язання соціальних проблем впливають передусім зайнятість населення і рівень оплати праці. Проте реалії такі, що значний сегмент економіки пересунувся у тіньовий сектор. Чимало роботодавців з особистих міркувань через різні схеми уникають легального використання робочої сили, утримують працюючих без укладання з ними передбачених законодавством договорів, приховують від обліку та оподаткування розміри своїх реальних доходів та фактичної заробітної плати найманих працівників («заробітна плата у конвертах»), не роблять внесків до соціальних фондів («подвійна бухгалтерія») тощо.

Така тіньова зайнятість спрямована проти людини, оскільки позбавляє її гарантованого права на працю, соціального, пенсійного та медичного забезпечення, мотивуючи потребу вжиття невідкладних заходів щодо обмеження масштабів тіньової економіки та тіньової зайнятості, їхнього згубного впливу на економіку загалом та ситуацію у сфері зайнятості і соціального захисту населення. Загальна чисельність працюючих у «тіні", за експертними оцінками, становить близько 10-11 млн осіб. Усе це матиме неабиякі негативні наслідки для економіки вже найближчим часом.

Існування потужного тіньового сектору спричиняє низку серйозних проблем, серед яких:

- рішення про перехід до неофіційного сектору призводить до руйнування фіскальної (податкової) бази, необхідної для виконання державою своїх функцій;

- перебування поза межами офіційної економіки накладає обмеження на можливості розширення виробництва, а отже, економічного зростання країни;

- тіньовий сектор є каналом, чи посередником, поступового залучення до легальної економіки суто кримінальних грошей,

- значні обсяги тіньової економіки та високий рівень корупції, що з нею асоціюється, негативно впливають на інвестиційну привабливість України.

Ключовою проблемою, пов'язаною з існуванням тіньового ринку праці є нелегальні доходи громадян, не враховані і відповідно не оподатковані. При цьому податок з доходів фізичних осіб є основним джерелом наповнення місцевих бюджетів (понад 70 %), метою яких є вирішення соціальних проблем кожного окремо взятого населеного пункту.

Проблема легалізації особистих доходів має кілька вимірів:

- легалізація доходів як обов'язкове декларування поточних доходів громадян;

- включення в офіційну економіку заощаджень, що перебувають поза межами банківського обігу;

- повернення до офіційної економіки фінансового капіталу, що перебуває поза межами України.

У суспільстві рішення про перехід до тіньового сектору можуть набувати характеру епідемії, що призводить до втрати державою ресурсів, необхідних для надання населенню державних послуг належного рівня. Саме це сталося в Україні. Наслідками такого стану справ є:

- низький рівень соціального захисту громадян;

- неякісність державних послуг у сфері охорони здоров'я, освіти і культури;

- слабко розвинена соціальна інфраструктура;

- хабарництво;

- ускладнене здійснення державної економічної політики.

2001 р. було розроблено “Державну програму детінізації економіки України на 2001 - 2004 роки» у відповідь на Указ Президента “Про заходи щодо детінізації економіки» від 20 березня 2001 р. [1, с. 61]. Поміж іншого програма передбачала заходи щодо реформування системи податкових пільг, дерегуляції підприємництва, регулювання фінансової системи та діяльності органів державної влади. Особливий акцент у Програмі зроблено на посиленні контролю за діяльністю підприємств, що частково відповідає завданню скорочення тіньового сектору. Проте посилення адміністрування податків без встановлення адекватного рівня податкового навантаження може призвести до протилежних результатів.

Серед методів виявлення тіньової зайнятості, найпоширенішим у світі є так званий “італійський» метод, розроблений і досить давно застосовуваний Італійським інститутом статистики. Цей метод ґрунтується на вивченні витрат робочої сили, точніше, відпрацьованого робочого часу. Реальний рівень зайнятості оцінюється за даними вибіркового дослідження домашніх господарств. За різницею фактичного і офіційно зареєстрованого рівнів зайнятості визначається тіньова зайнятість.

За оцінкою Мінекономіки, рівень тіньової зайнятості становив у 2004 р. від 22 до 29 % загальної кількості економічно активного населення у віці 15-70 років, у І півріччі 2005 р. - від 16 до 20 %. Зменшення тіньової зайнятості відбувається, зокрема, внаслідок виконання заходів Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.07.04 р. № 414 «Про затвердження додаткових заходів щодо детінізації національної економіки на 2004-2005 роки» щодо постійного контролю за дотриманням законодавства про працю, у тому числі й щодо належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками [1, с. 62].

Державна політика детінізації має містити дві взаємоузгоджені складові.

1. Адміністративна складова детінізації. Ця складова передбачає кроки щодо посилення адміністрування збору податків та перекриття шляхів ухиляння від сплати податків. Заходи у рамках цієї складової базуються на припущенні, що уряд має достатньо ресурсів для виконання своїх функцій, система державних витрат як така є задовільною, а її неефективність обумовлена зловживаннями та відсутністю належного контролю.

Можливі заходи посилення контролю за економічною діяльністю є такими:

- внесення змін до законодавства, що посилять відповідальність за несплату податків;

- розробка та прийняття нормативних актів про обов'язкову декларацію доходів при придбанні власності на значну суму;

- розширення повноважень Податкової адміністрації та збільшення кількості податкових перевірок.

2. Мотиваційна складова детінізації ринку праці передбачає подальше зниження податкового навантаження, спрощення податкового законодавства та регулювання економічної діяльності одночасно з поліпшенням якості державних послуг.

Серед стимулюючих заходів, що можуть сприяти детінізації ринку праці, можна назвати такі.

1) Зменшення відрахувань до соціальних фондів.

2) Спрощення податкового законодавства та заборона внесення змін протягом п'яти років.

3) Зменшення кількості податкових пільг.

4) Спрощення системи адміністрування податків, розробка законопроектів про порядок проведення регулюючими органами перевірок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

5) Поліпшення якості державних послуг [1, с. 64].

РОЗДІЛ 2. Шляхи подолання тінізації економіки та її особливості в Україні

2.1 Діяльність органів державної влади щодо детінізації економіки

Для розробки стратегічних планів легалізації національної економіки, досягнення оптимально припустимого в існуючих умовах рівня іллегальної економіки з огляду на національну безпеку необхідно реалізувати такі основні складові загальнодержавної концепції: (1) розробити методи моніторингу і стратегічного прогнозування обсягів іллегалізації економіки; (2) запровадити методичні підходи до тестування управлінських рішень з урахуванням ризиків підвищення рівня іллегалізації на всіх рівнях ієрархії управління; (3) виявити ключові об'єкти іллегалізації та окреслити засоби державного впливу на них; (4) посилити акцент на проблемно-цільовий компонент у процесі адміністративної, податкової та бюджетної реформ, удосконалення системи державного управління з метою інтегрування іллегального сектору в офіційну економічну діяльність; (5) ініціювати дії для розширення міжнародного багатостороннього і двостороннього співробітництва у послабленні впливу зовнішніх чинників іллегалізації національної економіки [5, с. 69].

Аналіз тіньової економіки як складного багатоаспектного і, водночас, об'єктивно обумовленого процесу, який формується у взаємодії політичних, економічних, правових і соціальних факторів, дає підстави стверджувати, що єдино можлива стратегія детінізації економіки полягає у створенні більш вигідних умов господарювання у легальному секторі. Це досягається шляхом поєднання адміністративно-обмежувальних та економіко-правових заходів, перші з яких мають спрямовуватися на ускладнення тіньової діяльності, а другі - на створення сприятливого підприємницького клімату в країні.

Останнім часом у зв'язку з глобалізацією фінансових потоків з національного на міжнародний рівень перейшла боротьба із спробами легалізації капіталів, одержаних від злочинної діяльності - так званим "відмиванням" злочинних доходів.

Уряд України сподівається, що розширення співробітництва з урядами інших держав, міжнародними фінансовими організаціями, передусім із FATF, з метою активізації боротьби з легалізацією ("відмиванням") злочинних доходів на національному, регіональному та міжнародному рівнях, а також припинення нелегального руху таких коштів у світовому масштабі сприятиме створенню у своїй країні дієвої системи запобігання та протидії цьому соціально небезпечному явищу" [4, с. 99].

2.2 Сутність та стратегічні пріоритети детінізації української економіки

До основних пріоритетів економічної стратегії в Україні, які сприятимуть детінізації української економіки у стратегічному вимірі, слід віднести такі.

1. Стимулювання інвестиційних процесів. Потрібно розробити податкові стимули до інвестиційного використання кредитних ресурсів комерційних банків, звільнити від оподаткування частку прибутку підприємств, яка витрачається на інвестування.

2. Контроль за регулярністю, повнотою виплат та своєчасною індексацією заробітної плати, соціальних платежів, стимулювання збільшення кількості робочих місць. З метою підтримки рівня доходів населення, що дозволило б зменшити схильність до діяльності у неофіційному секторі, потрібно якнайширше використовувати безготівкові розрахунки з населенням, зокрема - за комунальні послуги.

3. Запровадження прозорих та доступних механізмів кредитування реального сектору економіки та розв'язання платіжної кризи. Українська економіка потребує послідовної ремонетизації насамперед за рахунок «довгих грошей», безпечне здійснення якої може відбутися лише у тісному зв'язку зі збільшенням масштабів діяльності підприємств реального сектору.

4. Підвищення професійного рівня управлінського персоналу підприємств України, забезпечення методичної та юридичної підтримки у складанні бізнес-планів, інвестиційних проектів, які забезпечуватимуть максимально ефективне цільове використання спрямованих до цих підприємств ресурсів [6, с. 59].

Значну роль у створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, активізації інвестиційної активності та конверсії тіньових капіталів відіграє налагодження адекватної, прозорої та передбачуваної грошово-кредитної політики. Підвищити регульованість та прогнозованість монетарної політики в Україні можливо через послідовне збільшення рівня монетизації економіки за рахунок рефінансування комерційних банків та цільового інвестиційного кредитування підприємств. зазначені заходи повинні витіснити в довгостроковому періоді нереєстрований готівковий обіг, неплатежі, інші складові обігу суспільного продукту, які є непідконтрольними монетарній політиці держави та є фінансовими джерелами існування тіньової економіки.

Обмеження масштабів поширення тіньової економіки у довгостроковому періоді може відбутися лише за умов гармонізації суспільних відносин та усунення суперечностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, суперечать інтересам суб'єктів господарювання. Провідну роль у цьому відіграє створення сприятливих умов для розвитку підприємницької активності.

Необхідною передумовою дієвого процесу детінізації та декриміналізації економіки є впровадження ефективного господарського управління держпідприємствами, всією державною власністю. Удосконалення системи управління підприємствами, які знаходяться у державній власності, має відбуватися, на нашу думку, шляхом:

- поліпшення управління державними корпоративними правами;

- оптимізації розподілу прибутку держпідприємств;

- розбудови системи стимулів ефективного менеджменту на підприємствах, які перебувають у державній власності.

З метою запобігання використанню іноземних інвестицій як засобу відмивання злочинних доходів необхідно задіяти можливості офіційної перевірки іноземних фірм-учасниць аукціонів із залученням іноземних компаній, що спеціалізуються у цій сфері; разом з Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку налагодити ефективну систему обліку акціонерів підприємств, що мають стратегічне значення для економіки держави, за допомогою якої можна було б оперативно реагувати на їх можливу протиправну діяльність.

Детінізація економіки безпосередньо пов'язана з подоланням виявів корупції, яка є однією з основ існування тіньової економіки. Стратегічними напрямами боротьби з корупцією є послідовна демократизація всіх сфер суспільного життя, відкритість влади, прозорість та зрозумілість для населення державних рішень, діяльності управлінського апарату, розвиток громадської свідомості та активності у загальному контексті розбудови України.

ВИСНОВОК

Виникнення і функціонування тіньової економіки в Україні обумовлене низкою політичних, економічних і соціальних причин, які витікають з неналежного методологічного, законодавчого та нормативного забезпечення економічної трансформації суспільства, що створило сприятливі умови для отримання окремими групами населення надприбутків, завдання значних економічних збитків державі, призвело до послаблення державних функцій контролю та регулювання у багатьох галузях фінансово-господарської діяльності.

Формування дієвої стратегії детінізації економіки потребує насамперед визначити основні чинники тінізації. Серед них слід відзначити такі.

1. Відсутність повноцінного ринкового середовища.

2. Недостатність інституційного забезпечення економічної політики.

3. Неефективність управління державною власністю і захисту прав власників.

4. Системні вади податкової системи.

5. Незбалансованість державної регуляторної політики.

6. Недосконалість бюджетної політики.

7. Деформація структури зайнятості.

8. Недоліки у діяльності судової влади.

9. Корупція.

Стратегічною метою детінізації економіки є істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов щодо залучення тіньових капіталів до легальної економіки та примноження національного багатства. Виведення на “світло” тіньових капіталів сприятиме суттєвому збільшенню національного інвестиційного потенціалу, матиме значний позитивний ефект для бюджетної сфери, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на розвиток і зростання, сприятиме забезпеченню економічної безпеки держави.

Максимальне залучення в національну економіку коштів, які можуть бути отримані від детінізації економіки та легалізації доходів, прихованих від надмірного оподаткування, у т.ч. вивезених за кордон, можливе лише за послідовної реалізації державою комплексу заходів щодо:

- створення умов для легалізації зайнятості;

- сприяння розвитку банківської системи та забезпечення ефективної діяльності фінансових ринків;

- скорочення рівня монополізації виробництва та розвитку конкурентного середовища;

- підвищення ефективності державного нагляду та контролю за підприємницькою діяльністю шляхом застосування економічних механізмів майнової відповідальності та банкрутства з одночасним обмеженням повноважень державних регулятивних органів щодо адміністративного втручання у господарську діяльність підприємств;

- посилення захисту права власності та майнових прав держави;

- забезпечення прозорості діяльності органів виконавчої влади;

- підвищення ефективності системи управління корпоративними правами;

- правового забезпечення процесу легалізації (амністії) доходів, отриманих внаслідок приховування від надмірного оподаткування.

Реалізація зазначених та інших заходів щодо подальшої детінізації економіки не лише сприятиме формуванню повноцінного ринкового середовища, розвитку економіки, легалізації капіталу, процесу демократизації економіки і суспільства в цілому, а й забезпеченню відродження та ефективного розвитку вітчизняного підприємництва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Варналій З. Шляхи детінізації економіки України та ії особливості // Банківська справа. - 2007. - № 2. - С. 56-66

Дяченко Я. Я. Детінізація економіки у системі макроекономічного регулювання // Фінанси України. - 2006. - № 2. - С.68-77

Лановик Б. Д. Економічна теорія: Курс лекцій. - К. : Вікар, 2006. - 405 с.

Логвиненко М. Проблеми детінізації економіки в умовах нової економіко-правової політики // Право України. - 2005. - № 7. - С.97-100

Мазур І. Корупція як інститут тіньової економіки // Економіка України. - 2005. - № 8. - С. 68-75

Мазур Т. "Втеча капіталу" з України у системі глобального перерозподілу фінансових ресурсів // Банківська справа. - 2005. - № 2. - С. 56-63

Озерський І.В. Тіньовий сектор економіки. // Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 1. - С. 28-31

Основи економічної теорії: Навч. посібник. - К. : Каравела, 2007. - 447 с.

Політекономія: Підручник / Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

Політична економія: Навчальний посібник. - К. : Кондор, 2006. - 405 с.

Предборський В. Методологічні засади вчення про детермінацію та причинність теорії тінізації економіки // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 1. - С. 95-99

Приходько Т. Проблеми детінізації економіки України // Економіст. - 2005. - № 7. - С. 39-44

Прісняков В. Ф. Детінізація економіки // Фінанси України. - 2005. - № 3. - С.72 - 81

Размещено на Allbest.ru