Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут економіки і менеджменту

Факультет економіки та підприємництва

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Економіка підприємництва»

Виконала:

Студентка 211 групи ФЕП

Білик Анна Віталіївна

Керівник:

к. е. н., доцент О. М. Вовк

Київ-2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Зміст інноваційної діяльності, форми її інвестування

1.2 Види і напрямки інноваційної діяльності

1.3 Інноваційні цикли і показники дифузії новацій на підприємстві

1.4 Інноваційний потенціал підприємства і показники його оцінки

1.5 Інноваційний проект: поняття, етапи здійснення, оцінка ефективності з урахуванням ступеня ризику

1.6 Напрямки підвищення ефективності здійснення інноваційної діяльності на підприємстві

1.7 Особливості державного регулювання інноваційної діяльності

Розділ 2. Практична частина

2.1 Визначення загальної вартості та видової структури основних виробничих фондів

2.2 Визначення річної потреби обігових коштів підприємства

2.3 Визначення кошторису витрат виробництва готової продукції та собівартості одиниці продукції

2.4 Розрахунок показників ефективності виробництва

2.5 Обґрунтування та вибір кращого варіанта інвестиції

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

У цей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрай важливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурна перебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблема підвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростання національної економіки.

Економіка України й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чому формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинно здійснюватися на основі перетворення власних наукових і дослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Саме активізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливим завданням та умовою становлення економічної незалежності України.

Вплив інноваційного чинника на виробництво сьогодні є радикальним і комплексним. Надзвичайно велика вигода провідних фірм від інноваційної діяльності обумовлена тим, що вони під гаслом експорту новітніх технологій насправді передають тільки не дуже ефективні та застарілі технології. Справді, інновації, а значить і наука, що їх продукує, сьогодні набагато менш доступні, ніж найцінніші природні ресурси. Причиною є те, що ними володіють лише високорозвинуті країни, що дає змогу їм, по суті, утримувати монопольне становище і, таким чином, привласнювати надприбуток. Варто наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку підприємства, забезпечує перемогу У конкурентній боротьбі.

Методологічні та практичні засади інноваційної діяльності промислових підприємств в умовах перехідного періоду потребують детального опрацювання, оскільки зарубіжний досвід у цій сфері не може бути адаптований в Україні без урахування особливостей розвитку вітчизняної економіки.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність. У більшості з них акцент робиться не на ціновому механізмі конкуренції, а на інноваційних процесах, пов'язаних з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємства. Ось чому вітчизняні вчені намагаються обґрунтувати національні інноваційні пріоритети, знайти дійові механізми залучення й ефективного використання інновацій. Однак масштаби та рівень наукової розробки зазначених проблем залишаються недостатніми.

Метою даного наукового дослідження є розробка напрямків часткового вирішення вказаних проблем на рівні підприємства. У пропонованій читачеві монографії розглянуто основні тенденції розвитку інноваційної діяльності промислових підприємств, досліджено значення такої діяльності для забезпечення економічного зростання національної економіки, намічено напрямки її активізації і розроблено методи оцінки економічної ефективності інноваційних процесів, пов'язаних з впровадженням нових видів продукції, нових технологічних процесів і методів організації виробництва, а також з вдосконаленням методів управління промисловим виробництвом.



Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Зміст інноваційної діяльності, форми її інвестування

Здійснення успішного підприємництва чи окремих бізнес-процесів на сьогоднішньому етапі функціонування вітчизняних підприємств неможливе без розробки і впровадження новацій в процеси виробництва, управління, планування господарської діяльності тощо. Тому цілком справедливим є висновок відносно до безпосередньої залежності ефективності підприємства від результатів науково-технічного прогресу (НТП). А як відомо, всі досягнення НТП ґрунтуються на інноваційній діяльності.

Правове регулювання інноваційної діяльності на підприємстві регламентоване Господарським кодексом України (глава 34). Так, відповідно до ст.325 ГКУ під інноваційною діяльністю у сфері господарювання слід розуміти діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Правовою основою формування та реалізації інноваційної діяльності є Конституція України, Закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про інноваційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», інші закони України, Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Формами інвестування інноваційної діяльності є:

державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позикових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

1.2 Видинапрямки інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у складі продуктивних сил, прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

В п.2 ст.327 ГКУ визначено такі напрямки інноваційної діяльності, як:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного стану;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, здійснювані вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Разом з тим слід зауважити, що інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення. Більш детальна класифікація інновацій наведена в табл. 1.

Таблиця 1

Класифікація видів інноваційної діяльності

Критерій	Види інновацій
Поширеність	Одиничні	Дифузійні
Місце у виробничому циклі	Сировинні	Продуктові	Забезпечувальні
Наступність	Скасовувальні Відкриваючі	Заміщені Зворотні
Охоплення частки ринку	Локальні	Системні
Потенціал і ступінь новизни	Радикальні	Удосконалюючі	Комбіновані
Сфера діяльності підприємця	Технологічні (виробничі)	Економічні (торговельні)	Соціальні (управлінські)
Технологічні параметри	Продуктові	Процесуальні
Причини виникнення	Реактивні	Стратегічні
Характер потреби	Споживчі	Спонукальні

Відповідно до ст.2 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16.01.2003 p. №433-IV, пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні є науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній, конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави. Вони складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності:

стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на тривалу перспективу (не менше 10 років) і є найважливішими напрямами інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави і поліпшення ефективності господарювання суб'єктів підприємницької діяльності. Вони розроблені на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;

середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності розраховані на реалізацію протягом найближчих 3-5 років напрямів інноваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів та послуг з високою конкурентоспроможністю на внутрішньому та (або) зовнішньому ринках.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон'юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави. За своїми масштабами, направленістю та специфікою реалізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності можуть бути пріоритетними напрямами інноваційної діяльності загальнодержавного, галузевого або регіонального рівнів.

Визначені Верховною Радою України стратегічні напрями інноваційної діяльності на 2003-2013 pp. та середньострокові напрями до 2007 р. представлені на рис. 10.1.





1.3 Інноваційні цикли і показники дифузії новацій на підприємстві

Відповідно до прийнятих міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового чи удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до надання соціальних послуг. Поряд з терміном «інновація» у вітчизняній літературі використовуються такі терміни як «нововведення», «новація».

Багатьма фахівцями ці поняття нерідко ототожнюються. Але, на наш погляд, поняття інновація, нововведення і новація варто розмежовувати. Нововведенням може бути будь-який винахід, спосіб, порядок, метод, запропоновані їх розробниками. Якщо це нововведення використовується (навіть в обмеженому масштабі), воно стає новацією. А вже якщо новація одержала значне поширення, вона здобуває нову якість і стає інновацією.

Основні характеристики нововведення, новації й інновації в залежності від різних класифікаційних ознак наведені в табл. 2.

Особливу роль в діяльності підприємства відіграють технологічні інновації, оскільки вони створюють базу для оновлення всіх виробничо-господарських процесів.

Під технологічними інноваціями слід розуміти матеріалізацію нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення вибагливих потреб споживачів.

Таблиця 2

Основний зміст і властивості нововведень, новацій та інновацій

Термін	Стадія виробничого циклу	Зміст	Властивості
Нововведення	Початкова	Новий спосіб, відкриття, ноу-хау, винахід, патент	Наявність новизни
Новація	Проміжна	Використання нововведення	Новизна, матеріалізація
Інновація	Кінцева	Поширення нововведення	Новизна, матеріалізація, поширення, комерціалізація

Слід зазначити, що комерціалізація інновацій можлива лише в тому випадку, коли інновації виступають як товар на ринку. У випадку, коли інновації не мають товарної форми (нова техніка і технологія створюється для використання у виробничому циклі підприємства), комерціалізація є лише потенційною їх властивістю і може бути реалізована в перспективі. Швидка комерціалізація інновацій унеможливлюється в зв'язку з недостатньою ефективністю нової техніки і технології в існуючих економічних умовах. Життєвий цикл інновації обумовлений періодом від її зародження до заміни більш ефективним продуктом чи процесом і в значній мірі залежить від швидкості її дифузії.

Дифузія інновації - процес поширення нововведення в нових умовах чи сферах застосування. У результаті дифузії зростає число виробників і споживачів, змінюються їхні якісні характеристики. У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії залежить від ряду факторів, у тому числі від форми прийняття рішення, способу передачі інформації, властивостей самого нововведення, сприйнятливості до нововведень суб'єктів соціально-економічної системи.

Проникнення інновацій у виробничі процеси на підприємстві підпорядковується об'єктивному закону, представленому на рис. 10.2 кривою Фішера-Прайа.

Точка 1 характеризує перехід від інкубаційного періоду до прискореної дифузії нововведення у виробництво.

Точка 2 розмежовує дифузійні процеси і ступінь повного насичення підприємства певною новацією.

Точка 3 є межею між повним насиченням виробництва конкретною інноваційною розробкою і затуханням даної інноваційної діяльності.

Слід зазначити, що повного, стовідсоткового проникнення нововведення у виробництво ніколи не відбувається, тому що динамізм розвитку спричиняє безперервну появу нових підприємницьких ідей (які власне і є рушійною силою розвитку підприємства), розробку нових видів товарів (послуг), виготовлення (надання) яких відбувається паралельно з розвитком нових технологій.

Завдяки наведеній схематичній характеристиці інноваційного циклу видається можливим оцінити швидкість впровадження інновацій у виробництво (v) на кожному етапі дифузії за допомогою розв'язання диференційного рівняння (10.1)

де Fj, F₂- рівень дифузії та рівень насичення інновацією виробництва відповідно; її, - час на дифузію та насичення виробництва даною інновацією відповідно.

Для статистичної оцінки темпів дифузії інновацій у виробництво застосовують такі показники:

- рівень нової продукції (J_H), виготовленої підприємством в загальному обсязі вироблюваних товарів (послуг), який визначається як відношення кількості найменувань нової продукції (N_H) до загальної кількості найменувань товарного асортименту підприємства (N_3Ar), тобто обчислюється за формулою (10.2):

- коефіцієнт оновлення продукції (к₀н) представляє собою частину вартості тільки-но започаткованої у виробництві продукції (ВРнов) У сукупних надходженнях від реалізації всієї вироблюваної підприємством продукції на кінець звітного періоду (ВРкп) і визначається за формулою (10.3):

- коефіцієнт вибуття застарілої продукції, яка не відповідає сучасним потребам споживачів (квив), представляє собою частину вартості продукції, що знімається з виробництва (ВРст), У сукупних надходженнях від реалізації всієї вироблюваної підприємством продукції на початок звітного періоду (ВР_Пп) і визначається за формулою (10.4):



1.4 Інноваційний потенціал підприємства і показники його оцінки

Якщо розуміти інноваційну діяльність як процес, який включає комплекс робіт, починаючи від зародження інноваційних ідей, здійснення фундаментальних досліджень, прикладних досліджень до конструкторських розробок та їх упровадження у виробництво, то ефективність науково-технічного прогресу буде визначатися успішною діяльністю спеціалістів в цій сфері, тому що саме від них надходить перший імпульс. Отже, на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) припадає найвідповідальніша роль в інноваційному процесі.

Відтак,кожнепідприємствоповинно прагнути до формування відповідного інноваційного потенціалу, під яким розуміють здатність підприємства забезпечувати виробничі процеси новими технікою, технологією та спроможністю випускати нові товари (послуги). Отже, інноваційний потенціал - сукупність науково-технологічних, виробничих, фінансово-економічних, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки. Для постійного відновлення інноваційного потенціалу слід здійснювати безперервний моніторинг інноваційної діяльності як в межах підприємства, так і на рівні галузі, регіону, країни тощо.

Моніторинг інноваційної діяльності - систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні (регіоні, галузі, на підприємстві), результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Узагальнена інформація про хід реалізації пріоритетних напрямів інноваційного розвитку України щорічно до 1 квітня подається Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України і містить такі показники:

обсяг інноваційних капіталовкладень відносно до річного рівня амортизаційних відрахувань;

розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік відносно до обсягу інноваційних капіталовкладень;

розмір сукупного фінансування розвитку науки і техніки відносно до річного рівня ВВП;

обсяг продажу новоствореної продукції за рік відносно до річного загального обсягу продажів товарів (послуг);

- кількість винаходів на 1 мільйон населення;

- кількість впроваджених за рік винаходів відносно до їх загальної кількості. Оцінка інноваційного потенціалу є надзвичайно складною проблемою, оскільки

на практиці важко достовірно оцінити перспективність інноваційних ідей та спрогно-зувати інтенсивність їх впровадження у виробництво. Крім того, проблема поглиблюється через складний механізм розрахунку доцільності втілення тієї чи іншої інноваційної ідеї. Але на сучасному етапі розвитку економічної науки існують достатньо результативні методики оцінки перспективності здійснення інноваційних проектів, які власне і викладені в наступному параграфі.

1.5 Інноваційний проект: поняття, етапи здійснення, оцінка ефективності з урахуванням ступеня ризику

Успішний розвиток підприємства пов'язаний з рішенням проблем підвищення його конкурентоспроможності, а саме:

поліпшення якісного стану сировинної бази;

розширення виробничої сфери діяльності;

скорочення витрат на всіх ланках виробничого процесу.

Рішення цих проблем взаємопов'язано з інноваційною діяльністю підприємства.

Аналіз зовнішніх і внутрішніх умов функціонування підприємства показує, що існує ряд факторів, які впливають на підвищення виробничих витрат. До таких факторів відносять погіршення якості ресурсної бази, зростаючі вимоги до екологічної безпеки, а також діючу систему обліку витрат. Найвпливовішим з них є незадовільна (недостатня) забезпеченість ресурсами. У зв'язку з цим перед кожним підприємством виникає завдання щодо якісного забезпечення приросту запасів та ефективного їх використання. Вирішення такого завдання знаходиться у площині НТП, зокрема в проведенні прикладних дослідно-розвідницьких робіт.

Іншим вирішальним фактором підвищення конкурентоспроможності підприємства є збільшення частки ринку збуту продукції. Ця проблема звужується, якщо воно використовує інновації, які скорочують виробничі витрати за монопродуктовими біз-нес-лініями, а також інновації в сфері маркетингу і збуту.

Аналіз науково-технічної діяльності провідних підприємств показує, що в результаті їх інтеграції створюється ряд переваг для проведення досліджень і розробок.

По-перше, більшість «істотних» інновацій, що приводять до скорочення виробничих витрат чи збільшення обсягу продажів, вимагають, як правило, проведення комплексу науково-дослідних робіт, іноді навіть фундаментальних досліджень, які супроводжуються значними фінансовими ризиками і значними інвестиціями.

По-друге, основною проблемою підвищення технологічного рівня підприємства за рахунок інноваційного фактора є проблема швидкого впровадження у виробництво науково-технічних досягнень.

По-третє, для рішення масштабних науково-технічних проблем на підприємстві необхідно володіти достатнім науково-технічним потенціалом, у тому числі кадровим, за умов вертикальної інтеграції, що сприяє встановленню тісних зв'язків науково-технічної сфери, виробництва і маркетингу.

Але, загальновідомо, що доцільність використання технологічних інновацій повинна підтверджуватися розрахунками їх економічної ефективності. Визначення ефективності інновацій здійснюється на всіх етапах їхнього створення і використання: на етапі здійснення науково-дослідних робіт (НДР), дослідно-конструкторських розробок (ДКР), в період виготовлення зразків, включаючи підготовку виробництва нових технічних засобів, а також в процесі використання їх споживачем. На різних стадіях інноваційного процесу визначають потенційний, очікуваний, планований і фактичний ефекти.

При створенні і впровадженні інновацій досягаються різні результати, які можна класифікувати в такий спосіб:

1. У науково-технічній сфері: відкриття нових явищ, закономірностей їхнього розвитку, виявлення можливостей використання в народному господарстві. Вони виміряються кількістю інформації, що міститься в наукових звітах, дисертаціях, авторських свідоцтвах і патентах на відкриття та винаходи, в науково-технічних виданнях (журнали, монографії), державних стандартах на нову продукцію і технологічні процеси, кресленнях на нову продукцію тощо.

2. В інноваційній сфері:

уречевлені результати: створення нових видів продукції, технологічних процесів, нових видів матеріалів і енергії, нових форм організації виробництва, праці й управління тощо; і

економічні результати: зростання продуктивності праці і випуску продукції, поліпшення якості продукції, підвищення фондовіддачі, зменшення собівартості продукції, збільшення прибутку і рентабельності;

соціальні результати: поліпшення умов праці, підвищення кваліфікації працівників, зміна структури кадрів, підвищення рівня добробуту промислово-виробничого персоналу, поліпшення рівня життя тощо;

екологічні результати: зменшення шкідливого впливу виробництва на навколишнє середовище, раціоналізація використання природних ресурсів тощо;

- політичні результати: зміцнення обороноздатності країни та її економічної незалежності.

З комерційної точки зору інноваційний проект можна розглядати як інвестиційний, спрямований на одержання прибутку. Незважаючи на те, що реалізація інноваційних заходів може здійснюватися як за рахунок капітальних вкладень, так і за рахунок експлуатаційних витрат, оцінку економічної ефективності інновацій пропонується здійснювати виходячи із загальних принципів оцінки інвестиційних проектів з урахуванням деяких особливостей, властивих інноваційним проектам.

Послідовність оцінки інноваційного проекту схематично зображена на рис. 10.3.

Перед здійсненням оцінки ефективності експертами визначається суспільна значимість проекту. Суспільно значимими вважаються великомасштабні, народногосподарські і глобальні проекти. Для проектів, що мають суспільну значимість, спочатку розраховується суспільна ефективність, потім - комерційна. При недостатній комерційній ефективності розглядаються можливості застосування різних форм підтримки проекту, які дозволяють підвищити комерційну ефективність до прийнятного рівня. Розрахунок суспільного ефекту інноваційного проекту має сенс у ряді випадків.

По-перше, необхідність розрахунку суспільної ефективності виникає, якщо інноваційний проект реалізується в рамках державних (регіональних) цільових науково-технічних програм, коли паралельно слід ураховувати соціальні, екологічні, політичні та інші ефекти його реалізації.

По-друге, такий розрахунок слід здійснювати для виявлення впливу економічного механізму на реалізацію інновацій, що визначається на основі порівняння показників суспільної і комерційної ефективності, обчислених в однакових реальних ринкових цінах. Якщо комерційна ефективність виявляється задовільною, то рекомендується переходити до другого етапу оцінки.

Основними принципами оцінки ефективності інноваційного проекту є:

- розгляд інноваційного проекту протягом усього життєвого циклу (розрахункового періоду) - від проведення передінвестиційних досліджень до його припинення;

моделювання потоку продукції, ресурсів і коштів;

порівнянність умов здійснення різних проектів (варіантів проекту);

принцип позитивності і максимізації ефекту;

- урахування економічної нерівноцінності здійснюваних витрат і одержуваних результатів у різні моменти часу;

- урахування виключно майбутніх витрат і надходжень включаючи витрати, пов'язані із залученням раніше створених виробничих фондів, а також майбутніх втрат, викликаних здійсненням проекту.

Інноваційний проект, як будь-яка фінансова операція, породжує грошові потоки. Грошовий потік інноваційного проекту представляє собою залежність від часу грошових надходжень і платежів при його реалізації. В кожному періоді значення грошового потоку характеризується грошовими надходженнями (результатами у вартісному вираженні), відтоком (розміром платежів) і сальдо (ефектом), яке визначається як різниця між надходженнями і відтоком грошових ресурсів. Грошові потоки утворюються в результаті здійснення інвестиційної, операційної (виробничої) і фінансової діяльності.

В інвестиційній діяльності капіталовкладення в нову техніку (технологію) і приріст оборотних коштів, пов'язаний з реалізацією інноваційного заходу, враховуються як негативні потоки. Аналогічно враховуються діючі основні фонди, залучені для реалізації заходу, і нематеріальні активи. В останньому випадку до складу інвестиційних витрат включаються первісні одноразові платежі (паушальні суми).

Як надходження із знаком «+» враховується- в інвестиційній діяльності ліквідаційне сальдо устаткування, що вилучається за непотрібністю в році f чи наприкінці розрахункового періоду Т. За ліквідаційне сальдо можна прийняти умовно-залишкову вартість ліквідованих основних фондів.

В операційній (виробничій) діяльності надходження утворюються за рахунок виручки від реалізації продукції, позареалізаційних доходів, нарахованих амортизаційних відрахувань, сум зносу нематеріальних активів, а також за рахунок реалізації інтелектуальної власності.

Ліквідаційна вартість оборотних фондів враховується в кінцевому році розрахункового періоду Т із знаком «+» у частині тих товарно-матеріальних цінностей, що можуть бути використані на цьому ж підприємстві чи продані на сторону.

Відтоки готівки утворюються в операційній сфері діяльності за рахунок витрат на виробництво продукції, платежів і нарахувань, що входять до поточних витрат, податків і зборів з прибутку. До відтоків грошей відносяться також платежі з оренди окремих об'єктів основних фондів, платежі роялті при ліцензуванні нових технологій, платежі при оплаті послуг ноу-хау чи за результатами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Надходження реальних грошей у фінансовій сфері утворюються за рахунок власного капіталу (реінвестованого прибутку, амортизаційних відрахувань, акцій тощо), короткострокових і довгострокових кредитів (позикових засобів), а відтоки - за рахунок заборгованості по кредитах, що погашається, і виплачуваних дивідендів.

Різниця між надходженнями коштів у кожному році розрахункового періоду Т і всіма реальними виплатами у тому ж році в результаті інвестиційної й операційної (виробничої) діяльності, пов'язаної з реалізацією інноваційного заходу, утворює ло-тік реальних грошей (ПРГ).

1.6 Напрямки підвищення ефективності здійснення інноваційної діяльності на підприємстві

Звісно, оцінка ефективності інноваційних проектів ще не є запорукою успішної його реалізації на конкретному підприємстві. Будь-який інноваційний проект може назавжди залишитись лише вдалою альтернативою чинному перебігу бізнес-процесів. Але для того щоб збільшити науковий потенціал підприємства будь-якої форми власності і галузевої приналежності, слід вживати наступні заходи:

- розширяти коло конструкторів і дослідників;

- підвищувати серед дослідників і конструкторів частку висококваліфікованих працівників;

- забезпечувати підтримку розвитку інновацій за рахунок бюджетного фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значення для держави;

- забезпечувати високоякісне стажування за кордоном наукового потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників, конструкторів тощо);

- пропорційно й одночасно стимулювати розвиток фундаментальних і прикладних досліджень;

- скорочувати за можливістю науково-виробничий цикл "інноваційна ідея - дослідний зразок - виробництво";

- прискорювати оновлення асортименту продукції на підприємстві;

- поліпшувати умови лабораторних досліджень на підприємстві;

- інтенсифікувати процеси оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

- забезпечувати надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи резупьтатів інноваційної діяльності.

1.7 Особливості державного регулювання інноваційної діяльності

Наведені в попередньому параграфі напрямки стимулювання потребують більш детального пояснення, оскільки всі вони відбуваються не без державного втручання.

Так, відповідно ДО ст. 328 Господарського Кодексу України держава здійснює регулювання інноваційної діяльності шляхом:

- визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики;

- формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

- створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

- створення та сприяння розвитку інфраструктури інноваційної діяльності.

Держава також має здійснювати контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, нагляд за її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі чи об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій..

Сьогодні держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку щодо створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог. У разі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.



Розділ 2. Практична частина

2.1 Визначення загальної вартості та видової структури основних виробничих фондів

інноваційний собівартість продукція

Наявність основних виробничих фондів на 1 січня поточного року, тис. грн

Таблиця 1

Група фондів	Величина основних фондів, тис. грн.
Будівельні споруди	6060
Споруди	9090
Передавальні пристрої	689
Машини та обладнання	8745
Комп'ютерна техніка	280
Транспортні засоби	43659
Електричні та механічні прилади	1050
Засоби зв'язку	117
Інструмент, виробничий та господарчий інвентар	619
Методичне забезпечення	403
Інші види основних фондів	180

Розподілемо основні фонди по групам за додатком № 4 , розрахувавши їх вартість та загальну вартість основних фондів.

Таблиця 2

Група фондів	Величина основних фондів, тис. грн.
Група 3	15839
Будівельні споруди	6060
Споруди	9090
Передавальні пристрої	689
Група 4	9142
Машини та обладнання	8745
Комп'ютерна техніка	280
Засоби зв'язку	117
Група 5	43659
Транспортні засоби	43659
Група 6	1669
Інструмент, виробничий та господарчий інвентар	619
Електричні та механічні прилади	1050
Група 9	180
Інші види основних фондів	180
Група 10	403
Методичне забезпечення	403
Усього	70892

Питома вага основних фондів

Таблиця 3

Група фондів	Величина основних фондів, тис. грн.	Питома вага, %
Група 3	15839	22,3
Будівельні споруди	6060	8,5
Споруди	9090	12,8
Передавальні пристрої	689	1,0
Група 4	9142	12,9
Машини та обладнання	8745	12,3
Комп'ютерна техніка	280	0,4
Засоби зв'язку	117	0,2
Група 5	43659	61,6
Транспортні засоби	43659	61,6
Група 6	1669	2,4
Інструмент, виробничий та господарчий інвентар	619	0,9
Електричні та механічні прилади	1050	1,5
Група 9	180	0,2
Інші види основних фондів	180	0,2
Група 10	403	0,6
Методичне забезпечення	403	0,6
Усього	70892	100,0



До активної частини основних фондів відносять верстати, машини, обладнання тощо.

До пасивної частини основних фондів відносять будинки, споруди, умови для виробництва продукції.

Розрахуємо активну та пасивну частину основних фондів та представимо у вигляді таблиці ( Табл. 4)

Таблиця 4

Група фондів	Величина основних фондів, тис. грн.	Питома вага, %
Активна частина	54470	76,8
Пасивна частина	16422	23,2
Усього	70892	100

Активна частина = Група 4+ Група 5 + Група 6

Пасивна частина = Група 3 + Група 9 + Група 10

Активна частина = 9142000 + 43659000 + 1669000 = 54470000 ( 76,8%)

Пасивна частина= 15839000+ 180000 + 403000 = 16422000 ( 23,2 %)

Гістограма 2.1



Висновок: Підприємство має прогресивну форму за технологічною структурою, тому що активна частина переважає за пасивну. Можна стверджувати, що це транспорте підприємство (транспорті засоби скаладають 61,6% усіх основних фондів).

2.2 Визначення річної потреби обігових коштів підприємства

Обігові кошти підприємства

Таблиця 5

Елементи обігових коштів	Середньо добова витрата і - го елемента, грн.
Обігові виробничі фонди	Сфера виробництва	1. Виробничі запаси, в т. ч. 1.1. Сировина, основ.матеріали, напівфабрикати	1700
		1.2. Допоміжні матеріали	1000
		1.3. Паливо	900
		1.4. Тара	1200
		1.5. Запасні частини для ремонту	20
		1.6. МШП	13,5
		2. Незавершене будівництво	450
Фонди обігу	Сфера обігу	1. Витрати наступних періодів	2200
		2. Готова продукція на складі та відвантажена продукція	1900
		3. Гроші в касі та на рахунках	6000

Річна потреба в обігових коштах підприємства визначається за формулою:

де Р_і - середньодобова витрата і-го елемента обігових коштів (дод. 2)., Т_ц -- тривалість періоду, діб (приймаємо рівним 365 діб).

Р_і= 1700 +1000 +900 +1200 +20 +13,5 +450 +2200 + 1900 + 6000 = 15383,5 (грн.)

= 15383,5 * 365 = 5614977,5 ( грн. )

Висновок: річна потреба в обігових коштах підприємства 5614977,5 грн.

2.3 Визначення кошторису витрат виробництва готової продукції та собівартості одиниці продукції

Початкові дані

Таблиця 7

Варіант	Обсяг продукції, Q тис. од.	Відрядна розцінка грн./од.
3	350	32,1

Кошторис витрат (в гривнях) на річний обсяг готової продукції визначається за формулою:

S = S_B + S_HB , (3)

де S_B -- виробничі витрати, грн.; S_HB -- невиробничі витрати, грн.

S =3118329,53+ 62366590,56 =65484920,09 ( грн.)

Виробничі витрати:

S_В = S_пр. + S_нпр, (4)



де S_пр, S_нпр - відповідно прямі та непрямі витрати, грн.

S_В = 23387471,46 + 38979119,1 = 62366590,56 ( грн.)

Прямі витрати:

S_пр = S_мв + S_оп + S_ам + S_рем + S_соц + S_ін (5)

S_пр =2807488,75 + 11235000 + 11096550 + 3883792,5 + 4143468 +

+ 5812819,85 = 38979119,1( грн.)

S_мв -- матеріальні витрати (умовно прийняти 50 % від річної потреби обігових коштів - (С_річ).

S_{мв =} С_річ * 0,5

S_мв = 5614977,5 *0,5 =2807488,75 (грн.)

S_оп -- витрати на оплату праці основних робітників (в роботі вважати, що робітники знаходяться на відрядній оплаті праці).

Відрядну заробітну плату можна визначити за формулою:

S_ОП = Q * H_зп , (6)

де Q -- плановий обсяг продукції, од; (дод. 3), Н_зп -- норматив заробітної платні на одиницю продукції за відрядною розцінкою, грн/од. (дод. 3).

S_ОП= 350000* 32,1 = 11235000 (грн.)

Амортизаційні відрахування( S_ам).

У статтю “Амортизаційні відрахування” входять витрати на амортизацію основних фондів, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції, тобто від групи основних фондів “Машини та обладнання” або інші транспортні засоби. Відрахування на амортизацію інших груп основних фондів враховується в статті “Інші виробничі витрати”.

Розрахунок витрат на амортизацію проводять за рівномірним методом. Згідно з законом основні виробничі фонди поділяються на 16 груп, для кожної потрібно визначити норму амортизації за нормативним терміном служби (дод.4).

(7)

де На - норма амортизації, Тн - нормативний термін служби основних фондів, що встановлюється в Податковому кодексі.

Розрахуємо норму амортизації та розмір амортизаційних відрахувань за пропорційним методом для всіх груп основних фондів, складемо таблицю( Табл. 8)

Таблиця 8

Група фондів	Норма амортизації, На, %	Амортизація, SАМ( грн.)
Група 3	-	980930
Будівельні споруди	5	303000
Споруди	6,7	609030
Передавальні пристрої	10	68900
Група 4	-	1947500
Машини та обладнання	20	1749000
Комп'ютерна техніка	50	140000
Засоби зв'язку	50	58500
Група 5	20	8731800
Транспортні засоби	20	8731800
Група 6	25	417250
Інструмент, виробничий та господарчий інвентар	25	154750
Електричні та механічні прилади	25	262500
Група 9	8,3	14940
Інші види основних фондів	8,3	14940
Група 10	-	403000
Методичне забезпечення	-	403000
Усього	-	12495420



Таким чином розмір амортизаційних відрахувань за пропорційним методом визначається за формулою:

1947500 + 8731800 + 417250 = 11096550 (грн.)

де B_М- вартість основних виробничих фондів по групах 4, 6 і 5, грн;

На _4,5,6 -річна норма амортизаційних відрахувань виробничих фондів по групах 4, 6 і 5, %.

Витрати на технічне обслуговування та ремонт основних фондів S_рем обчислюється в гривнях за формулою:

S_рем = S_ам ? k_рем , (9)

де S_{ам --} амортизаційні відрахування.,;k_рем -- коефіцієнт, якій враховує витрати на технічне обслуговування та ремонт ( в роботі приймається 0,35 від витрат по амортизації).

S_рем= 11096550* 0,35 = 3883792,5 (грн.)

Витрати на соціальні заходи (S_соц)

Розрахунок витрат по статті на соціальні заходи виконують за формулою:

S_соц = S_on ? k_соц, (10)

де k_соц -- коефіцієнт витрат на соціальні заходи (приймають рівним 36,88% від фонду оплати праці виробничих працівників).

У курсовій роботі при розрахунку єдиного соціального внеску(ЄСВ) враховують ступінь ризику (для працівників транспортної галузі), тоді ЄСВ =36,88%.

S_соц = 11235000 * 0,3688 = 4143468 ( грн.)

Інші виробничі витрати ( S_ін)

S_ін = R_і (S_мв + S_on +S_соц+ S_рем )+ S_ам, (11)

де R_і -- коефіцієнт, який враховує розмір інших витрат (прийняти 20%);S_aм- амортизаційні відрахування інших груп основних фондів (за винятком 4 і 5, 6 груп)

S_ін= 0,2* (2807488,75 + 11235000 + 4143468 + 3883792,5 ) + 1398870 =

= 5812819,85 (грн.)

де і - групи основних фондів;n -- річні норми амортизаційних відрахувань, %; В_hi -- вартість основних виробничих фондів по групах основних фондів підприємства, грн.

S_ам= 980930 + 14940 + 403000 =1398870 ( грн.)

Непрямі витрати

До складу непрямих витрат входять: витрати на утримання та експлуатацію будівель, споруд, устаткування, оплата праці керуючого та обслуговуючого персоналу, а також загально виробничі, загальногосподарські та інші поточні витрати.

Непрямі витрати визначаються за формулою:

S_нп = S_{п *} К_нп , (13)



де S_п -- прямі витрати;

К_нп- коефіцієнт непрямих витрат (в роботі прийняти 0,6).

S_нп = 38979119,1* 0,6 = 23387471,46( грн.)

Невиробничі витрати: в роботі прийняти 5% від суми прямих та непрямих витрат. Невиробничі витрати пов'язані з процесом реалізації готової продукції: витрати на упаковку, транспортування продукції, комісійні збори та витрати, пов'язані зі збутом продукції.

S_HB=62366590,56 *0,05 =3118329,53(грн.)

Результати подати у вигляді таблиці (дод. 5).

Собівартість одиниці продукції розраховується за формулою:

S_од = S / Q, (14)

де S - річний кошторис витрат , грн.; Q - об'єм продукції, що виробляється за рік, од. (дод. 3).

S_од =65484920,09 / 350000 = 187,1 (грн.)

Кошторис витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства, грн.

Таблиця 9

Елементи витрат	Значення
Матеріальні витрати В тому числі: сировина та матеріали;природна сировина; паливо	2807488,75грн.
Витрати на оплату праці	11235000грн.
Відрахування на соціальні заходиВ тому числі: на соц. страхування; в Пенсійний фонд;в Державний фонд зайнятості;на медичне страхування	4143468 грн.
Амортизація основних фондів	12495420 грн.
Витрати на ремонт	3883792,5 грн.
Всього прямих витрат на виробництво	38979119,1грн.
Непрямі витрати	23387471,46грн.
Виробнича собівартість товарної продукції	62366590,56 грн.
Невиробничі витрати	3118329,53 грн.
Повна собівартість товарної продукції	65484920,09 грн.
Собівартість одиниці продукції	187,1 грн.

Висновок: Собівартість витрат на річний обсяг готової продукції складає 65484920,09 грн. Собівартість одиниці продукції 187,1 грн.

2.4 Розрахунок показників ефективності виробництва

До системи показників ефективності діяльності підприємства відносяться:

1. Валовий дохід.

2. Валовий прибуток.

3. Прибутки (збитки).

4. Рентабельність продукції.

Валовий дохід (виручка) від реалізації продукції визначається залежно від вартості одиниці та обсягу продукції за формулою:

ВД = Цод*Q , (15)

де Цод - вартість одиниці продукції, грн/од.; Q - річний обсяг готової продукції.

ВД = 243,23 * 350000 = 85130500 ( грн. )

Вартість одиниці продукції в роботі визначається за формулою:

Цод= Sод +Sод m, (16)

де Sод - собівартість одиниці продукції, грн/од; m - коефіцієнт, який враховує нормативний прибуток (в роботі приймається 30%).

Цод = 187,1 + 187,1 * 0,3 =243,23 ( грн. )

Чистий дохід підприємства визначається за формулою:

ЧД = ВД-ПДВ, (17)

де ВД - дохід (виручка) від продажу продукції, грн.; ПДВ - сума податку на додану вартість (з 01.01.2014 року - 17 % від доходу (виручки) від продажу продукції).

ЧД = 85130500 - 85130500 * 0,17 =70658315 ( грн. )

Валовий прибуток (збиток) підприємства розраховується за формулою:

ВП=ЧД-Sв, (18)

де ЧД - чистий дохід від продажу продукції, грн.; Sв - виробнича собівартість товарної продукції.

ВП = 70658315 - 62366590,56 = 8291724,44 ( грн. )

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування:

ЗП=ВП- Sнв (19)

де ВП - валовий прибуток (збиток), грн., SНВ - невиробничі витрати (дод. 5).

ЗП = 8291724,44 - 3118329,53= 5173394,91 ( грн. )

Чистий прибуток:

ЧП = ЗП-П , (20)

де Пб - балансовий прибуток, П - сума податку на прибуток (з 01.01 2014 року - 18% від прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування);

ЧП = 5173394,91- 5173394,91* 0,18 =4242183,83 ( грн.)

Рентабельність продукції визначається за формулою:

R = ВП /S·100%, (21)

де ВП - валовий прибуток (збиток), грн; S - повна собівартість товарної продукції (кошторис), грн.

R = 8291724,44 / 65484920,09* 100% = 12,7 %

Висновок: з наведених даних розрахував показники ефективності виробництва:

1. Валовий дохід 85130500 грн.

2. Валовий прибуток 8291724,44 грн.

3. Прибутки ( збитки) 5173394,91 грн.

4. Рентабельність продукції 12,7%

2.5 Обґрунтування та вибір кращого варіанта інвестиції

У даній частині роботи потрібно визначити на основі аналітичної оцінки вихідних показників і певних економічних розрахунків доцільності реалізації одного з проектів.

В розрахунках по реалізації проектів потрібно використати дані оціненої діяльності досліджуваного підприємства (додаток 8) з урахуванням умов реалізації проектів у майбутньому. Поточні витрати відповідають кошторису ...