Розвиток економічної системи Швеції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основною характеристикою шведської моделі виступає її яскраво виражений соціальний аспект, коли розвиток національної економіки орієнтується на досягнення високого життєвого рівня.

У фундаменті шведської економічної моделі лежить так званий функціональний соціалізм, тобто соціалізація без націоналізації. Головним змістом цієї концепції є збереження основних засобів виробництва у приватному володінні за відторгнення від капіталу права розпорядження всіма доходами. Значна частина доходу вилучається у бюджет з використанням на соціально-економічні потреби.

Отже, шведська модель економічної системи, маючи соціальну сутність, направлена на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для отримання освіти та професійної підготовки робочої сили як в матеріальних, так в нематеріальних інтелектуальних галузях економіки. Слід зазначити, що шведська модель властива й іншим скандинавським країнам.

Фіскальна державна політика, за цією концепцією, повинна також відповідати соціалістичному принципу рівності, зокрема забезпечувати акумуляцію необхідних засобів для фінансування держави загального благоденства і рівномірно розподіляти багатство в межах країни. Засобами реалізації цих функцій є розвиток ефективної індустріальної економіки, зорієнтованої на отримання прибутків за сприятливих умов для інвестицій (низькі податки на прибутки). Ставки національного прогресивного подохідного податку становлять від 5 до 46 %. Водночас у Швеції впроваджується високопродуктивна шкала оподаткування високих індивідуальних доходів (від 31,5 % до 85 %, а в Україні і Росії -- лише 13 %). Держава також піклується про працевлаштування всіх людей і впровадження ефективної системи соціального страхування. Система охорони здоров'я на 95 % є державною (лише 5 % лікарів мають приватну практику).

З 1976 р. за ініціативою профспілок почав формуватись фонд профспілок за рахунок відрахування частини прибутків великих компаній на придбання акцій для працівників. Особливістю функціонування фондів є колективне володіння, за якого їх члени мають право голосу на загальних зборах акціонерів і делегування своїх представників у спостережні ради. Про колективну природу володіння такими акціями свідчить, зокрема, той факт, що вони не купуються і не продаються, не відчужуються від підприємств. З метою певної децентралізації влади фонди передають частину своїх голосів тим підприємствам, прибуток яких у формі акцій розподіляється за фондами. У такий спосіб значною мірою соціалізується власність на засоби виробництва (а отже, відбувається відповідне усуспільнення акціонерного капіталу), її влади та капіталізація праці.

З метою створення нових робочих місць частина коштів надається менш могутнім підприємствам, спроможним нарощувати виробництво. Крім того, дивіденди на акції працеотримувачів можуть використовуватись з метою додаткового фінансування системи соціального страхування. Аналогічно профспілки, перетворюючись частково у колективних власників засобів виробництва, виражають соціальні та економічні інтереси найманих працівників, а певною мірою -- інтереси капіталу.

Загалом шведська модель соціально-економічного розвитку зорієнтована на плюралізм економічної влади і власності, недопущення її концентрації в руках підприємців і профспілок. У Швеції цю модель називають "державою добробуту". Важливою складовою моделі є високі податки на багатих; наявність розвинутого громадянського суспільства. Провідна соціал-демократична партія не має більшості в парламенті, а тому там не формується більшість, уряд надзвичайно економний (у Кабінеті міністрів -- 11 автомобілів, а в парламенті -- 3). Держава е позаблоковою.

Трьома основними формами власності у Швеції е приватна, державна і кооперативна. В межах приватної вирізняють приватну, що належить окремим особам, і акціонерну (отже, колективну) капіталістичну власність. Останнім часом зменшується частка акцій, якими володіють великі власники (з 47 % в 1975 р. до 21 % в 1985 р.), і зростає частка акцій, що належить різним інститутам і установам (за вказаний період вона зросла з 53 % до 79 %) -- інвестиційним компаніям, пенсійному фонду та ін. Багато працівників є власниками акцій, а їх заощадженням в інвестиційних фондах держава надає вагомі пільги.

Кооперативи найбільше розвинулись у сільському господарстві, промисловості, житловому будівництві, роздрібній торгівлі. Згідно з оцінкою експертної комісії в 1976 р. кооперативи з точки зору досягнення економічного добробут ту е корисною формою організації суспільства майбутнього. Вони виробляють понад 2/3 сільськогосподарської продукції.

За витратами на розвиток освіти надушу населення Швеція посідає перше місце в світі. Обов'язковою є 9-річна освіта, яку діти отримують переважно в державних школах. Вищу освіту також, як правило, фінансує держава і доступ до неї відкритий всім, хто отримав середню освіту. На отримання вищої освіти студентам надається допомога, причому більша її частина є безкоштовною. Внаслідок цих процесів економіка та влада Швеції цілком зорієнтовані на інтереси людини.

Термін "шведська модель" виник в зв'язку зі становленням Швеції як одного з найбільш розвинених у соціально-економічному відношенні держав. Вінз'явився в кінці 60-х років, коли іноземні спостерігачі стали відзначати успішне поєднання в Швеції швидкого економічного росту з обширною політикоюреформ на фоні відносної соціальної безконфліктності в суспільстві. Цей образ успішної і безтурботної Швеції особливо сильно контрастували тоді з зростанням соціальних і політичних конфліктів в навколишньому світі.

Деякі відзначають змішаний характершведської економіки, що поєднує ринкові відносини і державне регулювання, переважну приватну власність у сфері виробництва і усуспільнення споживання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції - специфіка відносин між працею і капіталом на ринку праці. Протягом багатьох десятиліть важливою частиною шведської дійсності була централізована система переговорів про укладення колективних договорів в області заробітної плати за участю потужних організацій профспілок і підприємців в якості головних діючих осіб, причому політика профспілок грунтувалася на принципах солідарності між різними групами трудящих.

Ще один спосіб визначення шведської моделі виходить з того, що у шведській політиці явно виділяються два домінуючі цілі: повна зайнятість і вирівнювання доходів, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і виключно великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

Основними цілями моделі, як вже зазначалося, протягом тривалого часу були повна зайнятість і вирівнювання доходів. Їх домінування може бути пояснено унікальною силою шведського робочого руху

На економічний розвиток певний вплив зробили культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною шведських традицій є підприємництво.

Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності шведської промисловості і економічного зростання., інфляція - загроза як рівності, так і конкурентоспроможності шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі методи підтримки повної зайнятості, які не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку. Як показала практика, дилема між безробіттям та інфляцією стала ахіллесовою п'ятою шведської моделі.

Зокрема деякі галузі промисловості, що потрапили в глибока структурна криза, стали одержуватидержавну допомогу, причому в дуже великому масштабі. Але, не дивлячись на похмурі прогнози багатьох економістів, Швеція змогла вийти з кризи.

Це привело до дуже великої ролі держави у Швеції в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні витрати, які досягли рекордних рівнів. У реформістської ідеології така діяльність одержала назву "функціональний соціалізм"

Основні риси економічного розвитку

За сто років з відсталої (одній з найбідніших у Європі) країни, якою вона була в середині XIX ст., Перетворилася на одне з найбільш розвинених в економічному відношенні держав. У 1970-х роках за вартістю промислової продукції на душу населення Швеція знаходилася на першому місці в Європі.

Перетворенню економіки з відсталої аграрної в передову промислову сприяла наявність великих запасів важливих природних ресурсів: залізної руди, лісу, гідроенергії. Величезний зовнішній попит на шведський ліс і залізну руду, здатність Швеції розробляти ресурси і близькість європейських ринків в епоху високих транспортних витрат були основними чинниками розвитку.

У 70-х роках минулого століття шведські залізна руда і ліс були необхідні для індустріалізації Європи. Розширення шведського експорту сприяло індустріалізації країни і зростанню міського населення, що в свою чергу призвело до розвитку мережі залізниць і будівництва. На основі шведських винаходів створювалися і швидко росли нові компанії в металургії і машинобудуванні. Хоча як і раніше домінували лісопильна і залізорудна галузі, швидко розвивалисяцелюлозно-паперова промисловість і машинобудування. шведський модель економічний система

Частка робочої сили, зайнятої в промисловості, з 1870 по 1913 р. зросла з 15 до 34%. До початку першої світової війни на сільське господарство все ще припадала половина працюючого населення.

В умовах швидкого зростання населення важливе значення мала еміграція, перш за все в Північну Америку. У 1860-1930 рр.. країну покинули 1,2 млн. шведів. Еміграція дозволила уникнути голоду і масового безробіття. Швеція уникнула участі в обох світових війнах, що дозволило не тільки зберегтивиробничий потенціал і трудові ресурси, але і значно збагатитися на постачаннях воюючим країнам і при відновленні європейської економіки.

У міжвоєнний період Швеція за темпами зростання ВПП поступалася тільки США. Однак серйозного удару по економіці завдали два глибоких економічних кризи: в 1921-1922 рр.. внаслідок дефляції після першої світової війни, що призвело до падіння промислового виробництва на 25% нижче рівня 1913 р., і на початку 30-х років, коли безробіття серед членів профспілок в 1933 г.составляла 25%.

У післявоєнний період економіка Швеції розвивалася швидкими темпамиЗростання продуктивності праці становив у середньому на рік 5,1% в першій половині 60-х років і 4,3% в 1965-1974 рр.. Це пояснювалося значними капіталовкладеннями і успіхами в політиці зайнятості.

У 70-і роки темпи зростання впали. Після енергетичної кризи 1973-1974 рр.. у промисловості країни виник ряд серйозних проблем. Значною мірою це стало наслідком дуже глибокого і тривалого світової кризи середини 70-х років.. Близько 25% промислового виробництва припадало на галузі, уражені кризою: гірничо видобувну, чорну металургію, лісову і суднобудування. Зросла міжнародна конкуренція.. Скоротилися витрати на транспорт. Різко зросли ціни на нафту. У теж час конкурентоспроможністьшведської промисловості різко знизилася У результаті шведська промисловість втратила .. майже 20% своєї частки на світовому ринку.

Лісова промисловість втрачала свої позиції під натиском конкурентів, перш за все з Північної Америки. Великий світової надлишок світових потужностей в суднобудуванні в поєднанні зі слабким попитом як на нові судна, так і на фрахтування різко скоротив випуск судів в Швеції. Виробництво взуття та одягу зазнавало дуже серйозну конкуренцію з боку деяких країн, що розвиваються, де витрати на робочу силу були значно нижчі, ніж у Швеції..

З 1983 року ситуація різко змінилася, і шведська економіка почала вибиратися з кризи. Внаслідок двох девальвацій крони зросла цінова конкурентоспроможність, що призвело до зростання експорту. Головним чинником зростання знову був експорт.

У цілому в 80-х роках Швеція мала приріст ВПП трохи вище середнього по Західній Європі

Змішана економіка

Існуюча у Швеції економічна система звичайно характеризується як змішана економіка. В її основі лежать ринкові відносини на конкурентних засадах з активним використанням державного регулювання, що складає економічний базис германської моделі. Під змішаною економікою розуміється сполучення, співвідношення і взаємодія основних форм власності в капіталістичному ринковому господарстві Швеції: приватної, державної і кооперативної..

Приватний сектор

Провідну роль у виробництві товарів і послуг у Швеції грає приватний сектор. У його рамках можна виділити великий капітал, який домінує у галузях, що визначають експортну спеціалізацію, насамперед в обробній промисловості. Інша частина приватного сектора складається з дрібних і середніх фірм

Економіка Швеції характеризується високим рівнем концентрації виробництва і капіталу і монополізації в провідних галузях. На великих підприємствах (із числом зайнятих понад 500 чоловік) зосереджено близько 40% зайнятих у промисловості, а на дрібних (до 50 осіб) - 17%. При цьому зростання концентрації виявляється насамперед на рівні крупних фірм. В останні роки роль провідних шведських компаній у світовій економіці зросла. У 1987 р. серед 500 найбільших неамериканських промислових компаній налічувалося вже 20 шведських.

У Швеції склався найбільш потужний фінансовий капітал серед країн Північної Європи. Він знайшов своє організаційне вираження у фінансових групах.

У шведській моделі першорядну роль грає соціальна політика, яка покликана створювати більш-менш нормальні умови відтворення робочої сили (переважно висококваліфікованої) - обставина виняткової важливості для Швеції, якщо мати на увазі специфіку її розвитку і місце в міжнародному поділі праці, - і є інструментом ослаблення соціальної напруженості, нейтралізації класових антагонізмів і конфліктів.

Рівень життя в Швеції вважається одним з найбільш високих у світі і найвищим в Європі. Рівень життя визначається комплексом різноманітних показників. За ВВП і споживання на душу населення Швеція посідає одне з перших місць в Європі

Згідно з однією з цілей германської моделі - рівності, прибутки вирівнюються дуже прогресивною системою прибуткових податків. ..Незаперечним є успіх Швеції на ринку праці. Є певні досягнення й у тривалій боротьбі за рівність. Менших успіхів Швеція домоглася в інших галузях: ціни росли швидше, ніж у більшості інших країн ОЕСР, ВВП збільшувався повільніше, ніж у ряді країн Західної Європи, продуктивність праці майже не росла. Падіння темпів зростання продуктивності праці - міжнародне явище, викликане, зокрема, розширенням сектора послуг, який менш здатний до раціоналізації. Певною мірою несприятливий розвиток у Швеції пояснюється великим державним сектором, який, за визначенням, не дає зростання продуктивності. Таким чином, інфляція і відносно скромний економічний зріст є певною ціною, сплаченою за повну зайнятість і політику рівності.

Таким чином, шведська модель виявилася під загрозою. Збереження в майбутньому двох основних цілей германської моделі - повної зайнятості і рівності - мабуть, зажадає нових методів, які повинні відповідати нових умов.

Упродовж 60-70-х років ХХ ст. державні доходи в Швеції зростали випереджаючими етапами, що призводило до розгортання все нових й нових соціальних програм. Рівень безробіття був найнижчим в усьому західному світі і дорівнював у цей період близько 1%. За вартістю промислової продукції на душу населення країна посідала перше місце в Європі, а за темпами нарощування ВВП поступалася лише Японії.

У період, що розглядається в Швеції активно розвивався процес децентралізації системи виробництва, який перш за все проявився у тому, що з одного боку держава не втручалася у виробничу діяльність фірм, а з другого - швидке зростання «економічних успіхів» приватного сектору і відповідних надходжень податків призводило до значної концентрації бюджетних коштів, які перерозподілялись на користь населення.

Основними інструментами її реалізації було використання податкових і грошових обмежень, які стримували ціни на доволі низькому рівні, що заставляло підприємців і профспілки відмовитись від механізму інфляційного зростання заробітної плати.

Світова криза 1974-1975 рр. досить болісно відбилася на господарському розвиткові Швеції, що призвело спочатку до уповільнення темпів економічного зростання, а потім і до їх від'ємних показників (так, у 1977 році ВВП країни зменшився на 2,5% за відношенням до попереднього

У 70-80-ті роки активно йшов процес інституціювання ринку праці, внаслідок чого з'явилися Державна адміністрація ринку праці, що складалася з Управління ринком праці та спеціальних комітетів що відповідали за відповідні біржі.

У 80-ті, найбільш успішні для економіки країни роки, великого поширення набула система соціальних пільг, а саме - явища соціалізації економіки, яку з часом почали називати «швецькою моделлю соціалізму». У цей період майже ? трудових ресурсів країни була зайнята в державному секторі, що суттєво збільшило податковий тягар для підприємницьких структур, сумарні державні витрати у цей час вже перевищували 60% ВВП країни, активно вводилося соціальне страхування, головна мета якого полягала в економічному захисті людини у всіх критичних випадках (безробіття, хвороби, старість, народження дитини). У 1975 році за законом про пенсії, її отримувачі здобули виключне право на спеціальну надбавку до неї, що вивело країну у число лідерів в світі за рівнем пенсійного забезпечення.

Стрімко зростав державний борг, розпочалася структурна криза в промисловості, а дефіцит бюджету сягав вже 14-15%%. . Постійне збільшення зарплати суттєво відставало від зростання продуктивності праці, що унеможливлювало стримування інфляції традиційними методами. До цього додавалася ще й банківська криза середини 90-х років та нестійкість національної валюти - крони. Вступ Швеції до Європейського Союзу та спеціальні заходи Уряду країни щодо зниження податків та соціальних трансфертів, застосування ряду монетаристських заходів в кредитно-фінансовій політиці держави призвів до того, що вже на поч. ХХІ ст. системну кризу швецької економіки вдалося подолати.

Швецька економіка тісно пов'язана з європейською, про що яскраво свідчить зовнішня торгівля. Так, на країни Європейського Союзу припадає 53,6% експорту та 60,3% імпорту (2000), що є меншим за 62-64-процентну частку інших членів, проте не виходить за традиційні для ЄС рамки у 50-70%%.

Разом з тим, навіть і зараз країна має найвищу в світі зарплату за годину праці, витрати на освіту всіх рівнів становлять понад 7,65% її ВНП, на охорону здоров'я -7,6%, а видатки, що спрямовані на «соціальну безпеку» (пенсії, страхування, допомогу жінкам ) досягли у 1996 році 34,8% ВНП - найвищого в ЄС рівня.

Размещено на Allbest.ru