Державне регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

Інститут бізнесу, економіки та інформаційних технологій

Кафедра економічних систем і маркетингу

Контрольна робота

з дисципліни «Національна економіка»

Виконав:

студент групи ЗОІ-121

Свинарчук Б.М.

Перевірив:

Доц. Задорожнюк Н.О.

Одесса, ОНПУ

2014



План

суспільний благо промисловість

1. Теоретичні питання

1.1 Держава як виробник суспільних благ

1.2 Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку лікеро-горілчаної промисловості України

2. Тестові питання

3. Задача

Список використаної літератури



1. Теоретичні питання

1.1 Держава як виробник суспільних благ

Однією з функцій держави є виробництво чистих і змішаних суспільних благ (товарів і послуг). Чисті суспільні товари (послугами) - це послуги державного управління, державного регулювання економіки, національної оборони, забезпечення правопорядку, безпеки тощо. Ознаки суспільних товарів притаманні у сфері освіти, охорони здоров'я, науки, культури, мистецтва тощо. Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління (СЗДУ) як основного суб'єкта, що виробляє суспільні блага, здійснюються за допомогою соціально-економічних прогнозів, державних і місцевих бюджетів, державної програми соціально-економічного розвитку У. та інших державних, регіональних та галузевих програм.

До основних показників, що характеризують рівень розвитку СЗДУ належать: 1) питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров'я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, у державному бюджеті або у ВВП; 2) обсяг державних видатків за вищеназваними напрямками у розрахунку на душу населення.; 3) нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ чи послуг (прожитковий мінімум, розмір мінімальної ЗП тощо); 4) показники рівня життя населення.

Фінансування підприємств та організацій з сектору загального державного управління здійснюється за рахунок державних і місцевих бюджетів.

Важливо розрізняти товари суспільного споживання і товари індивідуального споживання, які виробляються ринковою системою. Товари індивідуального вжитку ділимі, тобто вони виступають у вигляді достатньо малих одиниць, на них поширюється дія принципу виключення. Це означає, що той, хто бажає і може платити рівноважну ціну, отримує продукт, а той, хто не може або не бажає платити таку ціну, виключається із числа отримувачів вигод, які забезпечує цей продукт.

Особливості громадських, або суспільних благ, суттєво відрізняються від особливостей товарів індивідуального споживання. Ринкова система не здатна виробляти суспільні блага. Вони неділимі, складаються з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути продані індивідуальним покупцям.

Суспільні блага - це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на "чисті" і "недосконалі".

Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю - неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво - використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представникам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешканцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Яскравим прикладом суспільного блага є маяк, який попереджає кораблі про підступне морське узбережжя чи гавань. Будівництво маяка може виявитися економічно вигідним, якщо вигоди (попередження аварій кораблів) перевищують витрати виробництва. Однак вигоди від маяка для кожного користувача не можуть бути відшкодовані придбанням такого великого і неподільного продукту. У будь-якому випадку після введення маяка в експлуатацію його сигнальне світло служить орієнтиром для всіх без винятку кораблів.

Практично немає способу позбавити деякі кораблі можливості користуватися вигодою від маяка. Тому власникові будь-якого корабля немає потреби добровільно оплачувати таку вигоду. Тобто виникає проблема, пов'язана з тим, що люди можуть користуватися вигодами певного продукту, нічого не витрачаючи на його виробництво.

Оскільки в такому випадку принцип виключення незастосовний, то не існує ніяких стимулів для індивідуального підприємства пропонувати кошти для будівництва маяка з метою його продажу. Оскільки послуги маяків неможливо ні виразити в цінах, ні продати, то цілком зрозуміло, що приватним фірмам немає ніякої вигоди вкладати гроші в їхнє будівництво. Тут ідеться про послугу, яка приносить суттєву вигоду всім, але на виробництво якої ринок не виділятиме ресурсів. Отже, щоб суспільство могло користуватися такими благами і послугами, забезпечити їх повинен державний сектор, а фінансувати їхнє виробництво необхідно за допомогою системи примусових податків.

Уряди забезпечують людям безліч інших товарів та послуг, до яких може бути застосований принцип виключення. Зокрема, такі блага і послуги, як вулиці й автомагістралі, правоохоронна діяльність і пожежна охорона, бібліотеки і музеї, профілактичне медичне обслуговування, цілком можуть підпадати під дію принципу виключення, тобто на них можна встановити ціни, і приватні виробники могли б забезпечувати споживачів цими благами через ринкову систему.

Усі ці послуги, які забезпечують значні вигоди переливу, ринкова система не вироблятиме в достатній кількості. Тому держава бере на себе їх фінансування і виробництво, щоб уникнути можливого дефіциту ресурсів у цій сфері. Подібні товари і послуги іноді називають квазісуспільними (квазідержавними) благами. Щоправда, ні в економічній науці, ні в практичній діяльності урядів різних країн нема єдності щодо статусу державної системи охорони здоров'я і житлового будівництва. У цих сферах суспільної діяльності найдоцільніше поєднувати забезпечення населення благами через ринок і за допомогою держави.

У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управління (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона навколишнього природного середовища і т. ін. Основним парадоксом регулюючої діяльності держави в соціально-економічній сфері є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспільного товару. Суспільні блага є неподільними тому, що вони складаються з таких крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. На них не розповсюджується принцип виключення, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідуумів від користування вигодами цих благ. Одержання вигод від товарів індивідуального споживання ґрунтується на їх купівлі, тоді як вигоди від суспільних благ дістаються суспільству внаслідок виробництва таких благ (маяк в порту, національна оборона, регулювання повеней, боротьба з комахами тощо). Проте виробництво суспільних благ також потребує певних витрат, які мають фінансуватися певними джерелами. Приватна фірма не зможе отримати платню від окремого індивіда за суспільне благо, оскільки для цього необхідний суспільний примус. Тому надання суспільних благ найчастіше бере на себе держава або інший колективний орган, який стягує з користувачів грошову платню чи змушує робити натуральні внески у примусовому порядку. Найбільш загальною формою платежів, які стягуються з індивідів з метою фінансування суспільних благ, є податки.

Одержуючи менші доходи, підприємства і домогосподарства вимушені скорочувати свої інвестиційні та споживчі видатки. Отже, податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, а це, у свою чергу, знижує індивідуальний попит на ресурси.

Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів урядові, податки вивільняють ресурси із індивідуальної сфери їх застосування. Уряди через податкові надходження можуть самі спрямовувати ці ресурси на виробництво суспільних благ і послуг. Так, податки на доходи підприємств і на особисті доходи вивільняють ресурси із виробництва інвестиційних товарів і товарів особистого споживання. Уряди використовують ці ресурси на виробництво військових літаків, спорудження нових шкіл та автомагістралей, а також свідомо перерозподіляють ресурси з метою здійснення певної зміни структури національного продукту країни.

Рішення про направлення ресурсів на користь суспільних благ приймаються політичними методами, тобто голосуванням в парламенті, уряді, чи на сесіях відповідної ради - сільської, селищної, міської тощо, тобто органами державної влади - в центрі чи на місцях. Тоді як рішення про виробництво і придбання індивідуального блага вирішується "голосуванням грошима" - доларами, гривнями і т.д.

Важливо підкреслити, що виробництво благ у державному секторі зовсім не означає автоматичного досягнення економічно ефективного обсягу їх випуску, хоча воно і є часто найбільш доцільним способом забезпечення такими благами споживачів.



1.2 Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку лікеро-горілчаної промисловості України

Галузь алкогольних напоїв сьогодні в Україні є однією з найбільш динамічних. Рентабельність підприємств цієї галузі є однією з найвищих, і темпи приросту виробництва з кожним роком збільшуються. Українські виробники алкогольних напоїв довели, що вони є конкурентоспроможними: майже вся імпортна продукція замінена споживачами на українські товари, а гостра конкуренція всередині галузі, лише сприяє покращенню якості продукції, розробці нових маркетингових стратегії тощо. Тому ефективне управління цією галуззю в умовах глобалізації та євроінтеграції України є вельмиактуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.

Останнім часом у вітчизняних і міжнародних засобах масової інформації з'явилось ряд публікацій з досліджуваної проблеми, які здебільшого аналізують позитивні результати та негативні наслідки щодо вступу України до СОТ та інвестиційні процеси в різних галузях економіки. Різні аспекти розвитку і дослідження виробництва лікеро-горілчаної галузі України розглянуті в роботах Гайдуцького П.І., Панасюка А.Л., Саблука П.Т., Савчука В.К., Сичевського М.П., Філановського О., Чабаненка В. та інших українських та зарубіжних науковцях.

Однак в публікаціях недостатньо уваги приділено впливу глобалізації торгівлі на активізацію інвестиційних процесів в галузі, проблемам в оподаткуванні підприємств лікеро-горілчаної галузі України, досвіду зарубіжних країн у створенні власної сировинної бази галузі та ін.

У 2006 році за даними асоціації «Союз оптовиків і виробників алкоголю й тютюну» українськими підприємствами було виготовлено алкогольних напоїв (горілка, коньяк, вино, пиво, шампанське, слабоалкогольні напої) 49,4 млн. дал., що на 2,3% перевищує аналогічний показник 2005 року. Необхідно зазначити, що приріст виробництва у 2005 році порівняно з 2004 роком становив 15%. Найбільшими темпами в аналізованому періоді зростало виробництво шампанського та коньяку, а найпопулярнішим напоєм в Україні залишається пиво.

Український ринок коньяку впродовж останніх років демонструє позитивну динаміку, його ріст щорічно складав 15-20%. За даними асоціації СОВАТ, у 2006 році в Україні було вироблено 2,76 млн. дал. коньяків, що на 15,3% перевищує аналогічний показник минулого року. У I кварталі 2007 року обсяг виробництва коньяків в Україні дещо уповільнився - було вироблено 696 тис. дал., що на 6,4% перевищує аналогічний показник 2005 року. Експерти ринку стверджують що протягом 2007 року виробництво коньяку у країні має збільшитись на 12-15%, але у наступні роки можлива тенденція до зниження динаміки приросту.

Обсяги збільшення виробництва коньяків обумовлені збільшенням попиту на якісний алкоголь внаслідок підвищення заможності громадян і формуванням середнього класу. Вартість коньяку і горілки значно не відрізняється, проте коньяк - більш статусний напій і споживач віддає перевагу коньяку, підкреслюючи тим самим свою значущість. Нині 28 українських виробників мають ліцензію на виробництво коньяку, але тільки у чотирьох підприємств є повний цикл виробництва. На сьогодні внутрішній ринок коньяку практично сформувався, конкуренція між гравцями на ринку посилюється.

Для імпортерів коньяку 2006 рік був найуспішнішим за останні роки, за даними асоціації СОВАТ, у країну було ввезено більше ніж 291 тис. дал коньяку, перелитого у пляшки, що на 44% більше, ніж у 2005 році, коли було ввезено майже 163 тис. дал, а протягом січня-лютого 2007 року імпорт збільшився на 60% відносно аналогічного періоду минулого року. У переліку країн імпортерів основне місце займають Молдова (36%), Грузія (29%) і Вірменія (15%). На збільшення імпорту вплинули ріст внутрішнього ринку, а також те, що споживач почав більше уваги приділяти якості і може дозволити собі більш дорогі напої імпортного виробництва. Окрім того, стрибок продажів імпорту можна пояснити подорожчанням українських коньяків. Якщо вартість імпортних коньяків залишилась на тому ж рівні, то на українські коньяки через дефіцит коньячних спиртів ціни підвищились.

Експорт коньяку у 2006 році також зріс і склав за рік 131 тис. дал, що на 37% більше ніж у 2005 році. У 2005 році Україна експортувала 83,3 тис. дал коньяку, перелитого у пляшки.

Лідером продажу коньяку на внутрішньому ринку України є Одеський коньячний завод. Згідно з дослідженнями міжнародної моніторингової компанії MEMRB, у 2006 році його частка на вітчизняному ринку коньяку зросла до 27%, на відміну від 2005 року, де вона складала 22%.

Внутрішній ринок горілки протягом 2006 року зростав переважно у грошовому вимірі за рахунок збільшення попиту на більш дорогі горілчані напої, які належать до середнього та вище середнього цінових сегментів. За даними фінансово-аналітичної групи «ПРО - Консалтинг» ринок горілки у 2006 році оцінюється приблизно у 2,3 млрд. дол. США.

За підрахунками експертів і операторів ринку, останні декілька років потреба у міцних алкогольних напоях на вітчизняному ринку стабілізувалася на рівні близько 40-44 млн. дал - внутрішній ринок горілки наближується до насичення. Виробники прагнуть преміалізувати свої портфелі. Сьогодні на преміум-сегмент припадає понад 4% сукупних горілчаних виробів. Причому українські виробники успішно конкурують у цьому сегменті з такими відомими іноземними брендами як Smirnoff, Absolut і Finlandia, які займають до 1% ринку.

Основними причинами високих темпів зростання фінансової ємності аналізованого ринку були збільшення попиту на дорожчі напої та подальша легалізація тіньового сегмента. За даними групи компаній «Союз - Віктан», легальний продаж горілки у 2006 році збільшився на 23% - майже до 40 млн. дал, і на сьогодні питома вага нелегального спиртного у горілчаному сегменті не перевищує 10%.

За умов зміни вподобань споживачів у бік найбільш дорогої горілчаної продукції, основні продажі, як і раніше, припадають на горілку середнього цінового сегмента (12-14 грн. за пляшку) - питома вага у сукупних продажах продукції за результатами 2006 року склала 30%. Компанії, які визнані лідерами лікеро-горілчаного ринку, працюють саме у цьому ціновому сегменті.

Основними операторами ринку, як і у 2005 році, протягом 2006 року залишалися такі виробники: ГК ТОВ «Союз - Віктан», ДП «Імідж Холдинг», УВК «Nemiroff», ЗАТ «Львівський ЛГЗ», ЗАТ «Перший ЛГЗ». Проте відбулась зміна структури ринку за виробниками: на кінець 2006 року лідером на внутрішньому ринку за обсягами виробництва і реалізації було дочірнє підприємство «Імідж Холдинг» акціонерної компанії «Імідж Холдинг АпС», яке займало 23% українського ринку міцного алкоголю у грошовому вимірі. Проте за обсягами експорту, за даними асоціації СОВАТ, ДП «Хортиця», за результатами 2006 року, посіла п'яте місце, тоді як найбільшим вітчизняним експортером горілки залишається УВК «Nemiroff», яка до того ж займає близько 20% алкогольного ринку України.

Сьогодні українська горілка експортується більше, ніж у 60 країн світу. Лідером серед країн-імпортерів вітчизняної горілки та лікеро-горілчаних виробів сьогодні є РФ (близько 80% у загальному обсязі українського експорту). Отже, українська горілчана галузь є досить чутливою до обсягів поставок продукції вітчизняних виробників до РФ. Знизились обсяги експорту горілчаної продукції і до Молдови (на 5%), що, на думку експертів, пов'язано із забороною в Росії молдавських напоїв, і, як наслідок, перенасиченням митного внутрішнього алкогольного ринку готовою продукцією. Однак, до Казахстану, Ізраїлю та США, за даними Держкомстату, поставки міцних українських напоїв збільшились на 68%, 36% і 26% відповідно.

Однією із причин скорочення обсягів експорту у 2006 році, за даними СОВАТ, є виникнення проблем у процесі запровадження у Росії Єдиної державної автоматизованої системи обліку обсягів виробництва і обігу етилового спирту, алкогольної продукції та продукції із вмістом спирту (ЄДАІС). Програмою передбачено введення спеціальних федеральних марок для російської продукції і акцизних - для імпортної, на які заводи- виробники повинні наносити спеціальний штрих-код, що обліковуватиметься у ЄДАІС. Механізм її дії від початку було не врегульовано на технологічному та законодавчому рівнях, що спричинило на той момент певні труднощі для імпортерів алкогольної продукції до РФ.

На світовому ринку міцних алкогольних напоїв, за даними досліджень маркетингової компанії «Імпект» (Impact 2006 Global Drinks Studi) за 2006 рік, горілка посіла друге місце за зростанням продажів, склавши конкуренцію традиційно популярним на Заході віскі, рому і джину. Її річний обсяг реалізації склав 53,7 млн. ящиків на рік (12 пляшок по 0,75 л) і тільки трохи уступає віскі - 54,9 млн. ящиків. За таких тенденцій експерти прогнозують лідерство цій продукції у найближчі роки.

Протягом останніх років відбувається як постійне зростання обсягів виробництва алкогольних напоїв міцністю 6-12%, так і розширення їх асортименту.

Що стосується власне слабоалкогольних коктейлів (міцність 1,2-8,5%), то у 2006 році очікування операторів ринку щодо збільшення його обсягу в натуральному виразі на 10-15% не виправдалося. За оцінками експертів, зростання у фізичному обсязі склало до 2%, у грошовому вимірі - 7%-10%, до 0,5 млрд. грн. На 2007 рік очікується зростання обсягу ринку в натуральному виразі приблизно на 3-5%. Серед основних факторів, що впливають на динаміку виробництва та споживання слабоалкогольних коктейлів, найчастіше виділяють наступні:

попит, спричинений новизною слабоалкогольних коктейлів для споживачів,

спадає і посилюється конкуренція з боку пива та сухих вин;

масовість продукції вимагає її позиціювання у середньому ціновому сегменті, що не завжди вигідно виробникам;

високий бар'єр виводу нової слабоалкогольної торгівельної марки на ринок (понад 1 млн. USD) заважає виходу на ринок нових виробників;

значні законодавчі обмеження на рекламу та продаж слабоалкогольних коктейлів, порівняно з пивом, обмежують можливості стимулювання попиту та їх продажу.

Лідерами ринку слабоалкогольних коктейлів є «Оболонь», «Росинка» та «Союз-Віктан» з ТМ «Лонгер».

На ринку виноградного вина спостерігається значне розширення асортименту вин, їх виробників, а також підвищення їх вартості. Поряд із цим, за 2006 рік, порівняно із 2005, обсяг виробництва вина у фізичному вимірі в Україні скоротився на 4% і склав 14 млн. дал.

Провідними виробниками використовуються різноманітні схеми побудови мережі збуту. Зокрема, основний конкурент емітента, лідер національного лікеро-горілчаного ринку та основний експортер української горілки до Росії - компанія Nemiroff використовує систему торгових домів, а також добре розгалужені дилерські мережі у найкрупніших містах України.

Корпорація «Олімп» створила розгалужену мережу філій, через яких здійснюється продаж дистриб'юторам та оптовикам у регіонах, а VIP-клієнтів обслуговує власний торговий дім компанії.

Концерн «Оверлайн» (ТМ «Мягков», «Штурман») на момент запуску бренду вже мав добре розвинену дистриб`юторську мережу.

ТОВ «Гетьман» використовує класичну схему роботи через дилерів.

Система збуту товарів емітентом включає всі можливі шляхи просування продукції - як пряму дистрибуцію через мережу торгових філій, так і власну фірмову торгівлю.

Слід також додати, що в Україні щорічно споживається понад 30 млн. дек. алкогольних виробів. Левова частка алкоголю, зокрема й фальсифікованої продукції, викидається на ринок з нелегального виробництва. Понад 50% алкогольних напоїв та 60% тютюнових виробів у закладах торгівлі не відповідають нормативам Держстандарту.

Детінізація обігу алкогольних напоїв призведе до значного приросту відрахувань до бюджету, оскільки акцизний збір є вагомим бюджетоутворюючим податком. У 2005 р. його обсяг у держбюджеті становив більш ніж 3,6 млрд. грн., або 10% загальних надходжень. Якщо ж врахувати надходження від ліцензій на виробництво лікеро-горілчаної продукції, патентів та ін., то тільки "алкогольна" галузь забезпечує близько 13% надходжень у державну скарбницю. Проте виготовлення та реалізація підроблених товарів стають серйозною перешкодою на шляху стабільного поповнення державного бюджету. Достатньо сказати, що обсяг продажу нелегальної горілки у 2005 р. сягнув 25 млн. дек., а збитки держбюджету оцінюються майже в 1,5 млрд. грн.

Десятки українських підприємств, за статистичними даними, виготовляють легально не більш як 100 тис. пляшок у рік. Але перевірки показують, що непоодинокими є випадки відвантаження неврахованої продукції за готівку.

Деякі підприємства порушують чинний порядок сплати акцизного збору, замовляючи акцизну марку для маркування горілки в тарі 0,05 л, а фактично наклеюють її на горілку в тарі 0,5 л. Утім, такий вид ухилення від сплати акцизного збору значно зменшився після введення акцизних марок нового зразка, на яких зазначається літраж продукції. Крім того, ДПА України скоротила обсяг замовлень на отримання акцизних марок для малої тари алкогольних напоїв з 55 до 1%.

Слід зазначити, що збільшення ставок акцизного збору на вина виноградні в 3,7 раза, шампанське - в 1,8 раза, коньяку - у 10 разів призвело до зростання підпільного виробництва і контрабанди.

Однією з основних проблем сучасної лікеро-горілчаної промисловості України є ухилення від сплати податків. Так, на сьогодні найбільш поширеними схемами тіньової діяльності юридичних і фізичних осіб є:

- використання підроблених марок акцизного збору, які друкуються на вітчизняних підприємствах поліграфічної промисловості, виготовляються за допомогою множувально-копіювальної техніки або ввозяться контрабандою з-за кордону;

- використання отриманих марок акцизного збору не за призначенням. Марки на продукцію з меншою ставкою акцизного збору застосовуються для продукції, що має більш високі розміри податків;

- неправомірне завищення цін на давальницьку сировину з боку фірм-реалізаторів, яку вони передають лікеро-горілчаному заводу. У подальшому, отримавши товар за заводськими цінами, фірма-реалізатор уже має значний запас у собівартості продукції. Знизивши ціну нижче заводської, фірма все одно отримує доход, який виникає із раніше зробленої націнки на давальницьку сировину, матеріали та ін.;

- застосування підприємством марок акцизного збору, що були отримані іншою господарською структурою. При цьому виготовляється неврахована горілка. Тут можливе використання спирту, списаного в межах допущених технологічних витрат у ході виробництва продукції, до складу якої він входить: горілка, парфуми, лікарські засоби та ін. До цього слід додати контрабандний спирт та його псевдоекспорт;

- продаж товару за посередництвом "фіктивної" фірми за угодою консигнації, коли розрахунки проводяться в міру того, як реалізується продукція. Товар продається "фіктивною" фірмою, після чого вона зникає, не сплативши податків до бюджету. Відтак продавець відображає цю фірму у своєму бухгалтерському обліку як боржника;

- отримання спирту із заниженими ставками акцизного збору на виробництво продукції, до складу якої входить технічний спирт. У подальшому він переробляється (з нього виводяться денатуруючі добавки) і використовується для виготовлення неврахованої горілки;

- виробництво спирту та лікеро-горілчаних напоїв без наявності ліцензії;

- сплата сум акцизного збору та ПДВ шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов'язань, векселями, в тому числі казначейськими, та в інших формах, які не передбачають здійснення таких платежів коштами.

Основними проблемами лікеро-горілчаної галузі України на даний час залишаються підвищення акцизу, нестача сировини, боротьба з фальсифікатом та неефективне державне регулювання галузі.

Звичайно підвищення акцизу продовжиться, оскільки в Україні він значно нижче, ніж в Європі. Але від того, якими методами будуть підвищуватися акцизні ставки, багато в чому залежить подальший розвиток ринку алкогольної продукції. В українських умовах таке підвищення повинне бути дуже плавним і планомірним.

Підвищувати акцизи на спирт необхідно тільки з одночасним жорстким контролем за виготовленням і реалізацією підакцизних товарів.

Тих мір, яких вдається держава для наведення порядку на ринку, явно недостатньо. Введення і наступне скасування мінімальних цін на алкогольну продукцію - яскравий приклад. Адже в ідеалі після введення мінімальних цін передбачалося, що сегмент нелегальної горілки зникне. Але цього не відбулося, і навіть більш - спостерігається збільшення даного сегмента. Голограми, мінімальні ціни, контроль акцизних марок - кожна з цих мір окремо має позитивні сторони, але кожна живе власним окремим життям. А для врегулювання ринку необхідний комплекс мір, кожна з який доповнює і підтримує іншу.

Щодо сировинної проблеми, то основною проблемою українських виноградників є відсутність елітних, стійких до несприятливих кліматичних умов сортів винограду. Адже українська селекція винограду була орієнтована на виведення нових сортів, у результаті чого більшість нинішніх виноградників виявилися залежними від кліматичних умов.

Тому, на наш погляд, основним вирішенням цієї проблеми для українських виробників, є створення власної сировинної бази. У минулому році в Україні було закладено близько 200 га винограду більш стійких французьких сортів. Крім цього, закладені «італійські» і «іспанські» виноградники. Виробники приступили до самостійного формування сировинної бази, щоб максимально захистити себе від кліматичних «капризів» уже протягом найближчих декількох років. До реалізації комплексної програми «Виноградники» приступила ЗАТ «Коктебель», інвестують у розвиток виноградників «Алеф-Виналь», «Винний Будинок Логос» щорічно закладає близько 200 га нових виноградників.

Щодо сировинної проблеми у пивоварінні, то вона на сьогоднішній день залишається такою ж гострою. Можливим виходом могло б бути створення заводами своїх власних солодовень, аби не сплачувати таке високе ввізне мито на солод. Проте звичайно одним з найкращих виходів, було б зниження державою ставки ввізного мита, або введення квоти на безмитний ввіз хмелю, яку Верховна Рада так і не затвердила минулого року.

Було б доцільно розробити єдиний закон, який би дозволяв щорічно вводити квоту на увіз невистачаючого обсягу хмелю доти, поки в Україні не буде цілком відновлена власна сировинна база.

Щодо фальсифікату, то поки що вітчизняний сумлінний виробник, аби захиститися від підробок, покладає найбільші надії на різні голограми, термополіграфію тощо. Наразі це подекуди спрацьовує, але фахівці вважають, що "гонка озброєнь" між виробниками і фальсифікаторами щодо запровадження і підробки щораз нових засобів захисту себе практично вичерпала, адже подекуди захист у структурі собівартості споживчих товарів займає до 30%. Не дають ефекту і заходи з інформування покупця - йому просто набридає розбиратися у тонкощах систем захисту. Значно простіше відмовитися від купівлі товарів зі скомпрометованою торговою маркою. Втім, сьогодні існують способи, що можуть досить надійно захистити товар від підробки, принаймні у перший час. Так досить ефективним і недорогим вважається краплеструменеве маркування товару. Наприклад, у Білорусі запровадження такої технології на лікеро-горілчаному виробництві захищало продукцію від підробок майже півтора року. В Україні сьогодні краплеструменеве маркування запровадило підприємство "Таврія" з Нової Каховки, що виготовляє коньяк.

Найбільш ефективним, практично стовідсотковим захистом продукції є створення мережі фірмових магазинів, а також реалізація товару виключно через офіційних дистриб'юторів. Наприклад, у Німеччині за десятки років становлення ринку було створено сталу систему "виробник-великогуртовий продавець-реалізатор", що фактично унеможливлює появу на ринку підробок. Кожен безпосередній реалізатор або дрібногуртовий продавець впевнений, що на складі фірми-гуртовика вони отримають тiльки справжній товар. Так само і покупець впевнений, що у "своєму" магазині він ніколи не отримає підробку.

Лише рівномірний розподіл відповідальності, насамперед у торгівлі, здатний забезпечити перемогу в боротьбі з фальсифікаторами. Насамперед торгівець як гуртовий, так і роздрібний, має усвідомлювати, що за фальсифікат відповідає не лище покупець (своїм здоров`ям) і виробник (втраченими прибутками й репутацією), а й він сам - безпосередньо своїм бізнесом.

Одним з найбільш дієвих способів боротьби з фальсифікатами, на нашу думку, є становлення галузевих громадських організацій виробників, імпортерів та торговців на зразок давніх ремісничих цехів або купецьких гільдій (приклад - ліга "Гордість України"). Метою цих угруповань є зокрема й боротьба з підробками. Утримання лабораторій та моніторинг ринку обходиться значно дешевше, якщо робити це гуртом. До того ж у законі "Про захист від недобросовісної конкуренції" є посилання на "правила, торгові та інші чесні звичаї у підприємницькій діяльності". Норми цих "кодексів честі" після їх затвердження Торгово-промисловою палатою та Антимонопольним комітетом набувають юридичної сили, що дозволяє використовувати їх для судового переслідування у тому числі й фальсифікаторів продукції.

На сьогодні вже затверджено кодекси професійної етики асоціації "Граніти України" та союзу "Хіміки України". Фахівці цих та подібних організацій впевнені у тому, що з їх розвитком та вдосконаленням інфраструктури ринку боротися з фальсифікаторами стане значно легше - їх "душитимуть" у вузькому галузевому колі.

Отже, головною проблемою лікеро-горілчаної галузі України є нестійке та недосконале державне регулювання цієї галузі. І вже як наслідок цього з'являються проблеми великого тіньового ринку, фінансові схеми, не тільки невирішення, а й загострення сировинної проблеми.



2. Тестові завдання

До основних функцій державного регулювання національної економіки відносяться:

А) цільова

В) інформаційна

С) нормативна

D) регулююча

Е) розподільна

Класифікація економічного зростання за величиною його темпів виділяє:

А) нульові зростання

В) одиничні зростання

С) негативні зростання

D) позитивні зростання

Е) оптимальні зростання

Методи державного регулювання національної економіки класифікують за двома ознаками:

А) прямого та непрямого впливу

В) формами й способами впливу

С) правовими й економічними

D) індикативними та економічними



3. Задача

Розрахувати:

1. Рівень державного боргу (% до ВВП) у базовому та звітному роках, якщо ВВП в базовому та звітному роках склав відповідно 270000 та 345000 млн.грн. Курс національної валюти в базовому та звітному роках - 5,10 та 5,20 (грн./дол. США).

2. Заповнити таблицю та зробити висновки.

	31.12 базового року	31.12 звітного року
	тис. дол. США	%	тис. дол. США	%
Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу	14542520	100	15282696	100
Прямий борг	12404258	85,30	12793579	83,71
Внутрішній борг	3849531	31,03	4042917	31,60
1. Заборгованість перед юридичними особами	1887458	49,03	2211161	54,69
2. Заборгованість перед банківськими установами	1962073	50,97	1831756	45,31
Зовнішній борг	8554727	68,97	8750662	68,40
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку	2527116	29,54	2402309	27,45
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	2886045	33,74	2710706	30,98
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	2479	0,03	1496	0,02
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	3139087	36,69	3636151	41,55
Гарантований борг	2138262	14,70	2489117	16,29
Внутрішній борг	181	0,01	181	0,01
1. Заборгованість перед юридичними особами	2	1,10	2	1,10
2. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	179	98,90	179	98,90
Зовнішній борг	2138081	99,99	2488936	99,99
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку	2072151	96,92	1856141	74,58
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління	29075	1,36	27123	1,09
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками	36855	1,72	605672	24,33

Розв'язання:

1. Розрахуємо рівень державного боргу (% до ВВП) у базовому та звітному роках.

Курс валют: 5,10 грн. за 1$ в базовому році, та 5,20 грн. за 1$ в звітному році. Отже, рівень державного боргу в базовому році складатиме: 14542,520*5,10=74166,852 тис. грн.

Рівень державного боргу в звітному році: 15282,696*5,20=79470,019 тис. грн.

Визначаємо % відношення державного боргу до ВВП:

(74166,852 / 270000) * 100 =27,5 % - в базовому році

(79470,019 / 345000) * 100 = 23% - в звітному році



Висновок

Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу зросла на 5,08 %, порівняно з базовим роком, що становить 740177,4 тис. дол. США. Прямий борг зріс на 3,1%, що складає 389321,6 тис. дол. США. Гарантований борг збільшився на 16,4 %, що становить 350855,8 тис. дол. США. Таким чином, іноземні інвестиції та кредити як від зовнішнього, так і від внутрішнього джерел мають значний вплив на ВВП країни, формуючи його вагому частину (28,99 % в базовому році та 29,39 % у звітному). Хоча в звітному році зобов'язання по зовнішнім кредитам зменшились, збільшилось зобов'язання за внутрішніми на 5,02 %, що становить 193386,1 тис. дол. США.



Список використаної літератури

1. Дубців Г.Г. Товарознавство харчових продуктів: Підручник. - М.: Майстерність: Вища школа, 2001.

2. Кононенко І.Е. Товарознавство харчових продуктів: Підручник. - М.: Економіка, 1983.

3. Круглякова Г.В., Кругляков Г.Н. Комерційне товарознавство продовольчих товарів: Підручник. - М.: ИТК «Дашков і До», 2002.

4. Сидоренко О. Галузевий параліч // Алкоголь і тютюн. 2006. № 9. С. 26-28.

5. Статистичний щорічник України за 2006 рік. К.: Техніка, 2007. - 598 с.

6. Філановський О. Ринок горілки - далі нема куди // Алкоголь і тютюн. 2006. № 2. С. 18-24.

7. Чабаненко В. Ринок алкоголю - на чисту воду // Вісник податкової служби України. 2006. № 26. С. 12-14.

8. Шевченко В.В. Товарознавство і експертиза споживчих товарів: Підручник. - М.: ИНФРА - М, 2001.

9. Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. - К.: Академвидав, 2002.- 368 с.

10. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібн. - К.: Знання, 2006.-324 с.

11. Національна економіка: Підручник./За ред. проф., к.е.н. П.В. Круша. - К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru

...