Ямайська валютна система

Відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської. Здійснення інтервенції з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань. Принцип регулювання курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Контроль над переказами.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 01.12.2015
Размер файла 44,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Ямайська валютна система

валюта ринковий попит пропозиція

Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку -припинення обміну доларів на золото - сталися такі події. В березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) вже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" - "кошик СДР" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.

Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської:

1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР - колективну валюту МВФ. Ця валюта стала елементом в структурі міжнародної ліквідності.

2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.

3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) - породження ЄЕС.

4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватись країни - члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.

Суть цих принципів зводиться до такого:

Валютний курс повинен бути економічно обґрунтований. Країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг.

Здійснювати інтервенцію з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань.

При проведенні інтервенції враховувати інтереси інших країн. Були розроблені також основні критерії для визначення, чи виконує країна ці принципи.

На країни - члени МВФ покладалися зобов'язання: при виборі нового валютного режиму інформувати МВФ; співпраця країн-членів з МВФ та між собою у розв'язанні валютних проблем; національна економічна політика країн-членів повинна сприяти стабілізації валютних курсів.

Ямайською системою передбачалося скасувати золото як офіційний міжнародний розрахунковий засіб та міру вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР.

Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. За цих умов стало неможливим створення оптимальної основи для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою "чистого" плавання не вдавалось досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньоекономічними процесами. Відтак у реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів "управління") . Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:

1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти;

2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від'ємних відсоткових ставок щодо іноземних вкладів тощо.

Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979 pp.) валютні курси достатньою мірою відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х - на початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилось на їхній конкурентоспроможності. Це відбувалося, насамперед, тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов'язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть викликати і викликають значне і довгочасне відхилення курсів валют від паритетів їхньої купівельної спроможності, що призводить до деформації міжнародної торгівлі і платежів, утруднює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості у проведенні економічної політики (насамперед, бюджетної та кредитної) провідних країн світу для стабілізації валютних курсів. На ряді нарад "сімки" у 80-ті роки розглядалася проблема стабілізації валютних відносин і визнавалась необхідність колективних дій по зближенню характеру економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного механізму валютно-економічного співробітництва, конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники, як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торговельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни спільно виробленому курсу.

Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн третього світу в напрямі подальшої соціально-економічної інтеграції.

Результатом регіональної валютної інтеграції стало утворення Європейської валютної системи (ЄВС), яка формально почала діяти в 1978 р. її головною метою була стабілізація валютних курсів, зменшення економічної залежності країн - учасниць ЄС від дестабілізуючого зовнішнього впливу. ЄВС являє собою зону скоординованого плавання по відношенню до долара США курсів національних валют. ЄВС як форма організації відносин країн ЄС у валютній сфері, форма регулювання валютних відносин на наднаціональному рівні грунтувалася на таких елементах:

ринковий курс валюти мав перебувати в межах ± 2,25% від двостороннього центрального курсу або у виняткових випадках - у межах ± 6%. Ці межі в 1993 р. було розширено під впливом різних валютних коливань: ± 15% ("європейська валютна змія");

створено європейську валютну одиницю екю - розрахункову одиницю, курс якої визначався як середньозважений курс валют країн ЄС;

створено Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) для надання тимчасової фінансової підтримки країнам-членам для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснення розрахунків за валютними інтервенціями країн-членів для підтримки валютних курсів. Ресурси фонду формувалися за рахунок виділення кожною країною 20% своїх золотих та 20% доларових резервів ЄФВС у формі постійно поновлюваних кредитів.

У 1998 р. Європейська валютна система перестала функціонувати. До головних причин розпаду відносяться такі: відмінності в темпах інфляції країн-членів; недовіра до окремих центральних банків; об'єднання Німеччини, що вплинуло на загальну валютну ситуацію в ЄС, а також несумісність абсолютної мобільності капіталу, фіксованих валютних курсів і грошово-політичної незалежності в одній валютній системі.

У 1999 р. було створено Європейський економічний та валютний союз, що стало новою стадією розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС. В його рамках передбачався перехід до єдиної валютної та грошової політики, створення Європейського валютного інституту, Європейського центрального банку та введення єдиної валюти -- євро.

Основним наслідком участі у валютному союзі є втрата країнами протекціоністських можливостей, пов'язаних із проведенням самостійної політики щодо обмінного курсу національної валюти для підтримки зовнішньоекономічної діяльності. Тому при переході до валютного союзу основним питанням стало визначення передумов, необхідних для досягнення країною - членом валютного об'єднання економічних цілей (повної зайнятості, економічного зростання, стабільності цін, рівноваги платіжного балансу) без необхідності зміни валютного курсу. Основною передумовою участі у валютному союзі є зближення, вирівнювання національних економік, згладжування їхніх відмінностей за певними критеріями, до яких відносяться:

рівень інфляції, який не повинен перевищувати середній рівень інфляції трьох європейських країн з найнижчою інфляцією більш як 1,5%;

рівень відсоткових ставок, які не повинні перевищувати середні ставки трьох країн ЄС із найменшими показниками більше ніж на 2%;

обмінний курс валют, який має бути сталим у діапазоні коливань в існуючому в ЄС механізмі стабілізації обмінних валютних курсів упродовж щонайменше двох років;

розмір річного дефіциту бюджету, який не повинен перевищувати 3%;

рівень акумульованого державного боргу, який має становити не більше ніж 60% від ВВП.

Сучасну світову валютну систему характеризують такі риси: суттєве коливання валютних курсів, зокрема щодо американського долара (періоди недооцінки долара змінюються періодами завищення його вартості); значна гнучкість валютних курсів, які, як правило, нескоординовані, незважаючи на існування вільного плавання, світова економіка не може звільнитися від міжнародної взаємозалежності, що накладає певні обмеження на здійснення національної економічної політики; нестійкість світової валютної системи до валютних криз та чутливість до зовнішніх шоків.

2. Суть та особливості акредитивної форми розрахунків

У нормальному забезпеченні відтворювального процесу важливу роль відіграє чітко налагоджена система безготівкових розрахунків між підприємствами та його контрагентами, яка запобігала б відволіканню необхідних для підприємства фінансових ресурсів та тривалим неплатежам.

Однією з форм безготівкових розрахунків, при якій дотримуються інтереси і постачальника і покупця, є розрахунки за допомогою акредитивів. Постачальнику вони гарантують надходження виручки після поставки товару, виконання робіт або надання послуг. А покупцю така форма розрахунків гарантує списання коштів лише в разі виконання постачальником умов акредитива.

Акредитивом називається форма розрахунків, при якій банк (емітент), за дорученням свого клієнта, здійснює платіж третій особі (бенефіціару) чи надає інші повноваження (виконуючому) банку здійснити платежі на обговорених умовах, за поставлені товари, виконані роботи і послуги [1].

Економічна сутність акредитива полягає у тому, що згідно з його умовами платіж за основним договором на користь продавця товарів ( робіт, послуг) здійснює не безпосередньо покупець, а уповноважений ним банк-емітент акредитива, який потім уже розраховується з покупцем товарів (робіт, послуг). Тобто за акредитивом зобов'язується сплатити зазначену в ньому грошову суму на користь продавця не покупець, а його банк. Однак лише після виконання всіх умов, встановлених в акредитиві. Як правило, така умова одна - фактичне відвантаження товару на адресу покупця, підтверджена первинними документами. Таким чином у продавця з'являється гарант того, що він у повному обсязі отримає належні кошти [4].

В акредитивній операції беруть участь такі сторони:

? заявник (наказодавець) акредитива - платник, на прохання якого відкривається акредитив;

? банк-емітент - банк, який за дорученням клієнта відкриває акредитив;

? виконуючий банк - банк. який за дорученням банка-емітента виконує акредитив (як правило, банк постачальника);

? бенефіціар - одержувач грошей за акредитивом (постачальник товару, виконавець робіт чи послуг);

? ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу;

? авізуючий банк - банк, який за дорученням банку-емітента авізує та повідомляє бенефіціара про умови акредитива;

? банк бенефіціара - банк, який обслуговує за акредитивною формою розрахунків клієнта (бенефіціара), на користь якого відкрито акредитив [2].

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивом прописується в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, в тому числі, нормативно-правовим актам НБУ.

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним бєнефіціаром (постачальником) і не може бути переадресованим. Термін дії акредитива і порядок здійснення розрахунків по ньому встановлюється в договорі між платником і постачальником.

Механізм оформлення акредитиву простий. Після узгодження умов контракту покупець звертається до обраного ним банку ( банк - емітента) з проханням про відкриття на користь продавця спеціального рахунку, який теж називається акредитивом. Із цього рахунку згодом перераховуватимуться гроші постачальнику.

Для відкриття акредитива заявник акредитива подає обслуговуючому банку (банку-емітенту) заяву на відкриття акредитива за встановленою формою. У цій заяві в обов 'язковому порядку вказується назва заявника і бенефіціара та їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, назва банку-емітента і банку, що виконує акредитив, вид акредитива (покритий чи непокритий, відкличний чи безвідкличний), термін дії акредитива (число, місяць і рік закриття акредитиву у виконуючому банку, сума акредитива, номер і дата підписання договору (угоди), за яким відкривається акредитив; умови реалізації акредитива (перелік документів, види товарів, форма транспортування, пакування, відвантаження тощо).

Заява на відкриття акредитива подається в тій кількості екземплярів, що необхідна обслуговуючому банку платника (банку-емітенту) для виконання умов акредитива (але не менше трьох примірників) [2].

Обов'язкова умова будь-якого акредитива - визначений строк його дії, тобто встановлюється дата, до якої дійсне зобов'язання банків. До цієї дати постачальник зобов'язаний надати всі необхідні документи, що свідчать про виконання ним умов контракту. Як правило, термін дії акредитива розраховується як дата останнього відвантаження плюс кількість днів, необхідних для надання документів у підтверджувальний банк.

При відкритті акредитива в ньому обов'язково вказується спосіб виконання. Найбільш часто це відбувається платежем по пред'явленню документів - класичний акредитив. Слідом за ним за поширеністю йде акредитив з відстроченням платежу [3].

Також обов'язковим є зазначення умов, виконання яких продавцем є передумовою для платежу за цим акредитивом. Суть цих умов полягає у наданні продавцем належним чином оформлених документів про своєчасне та якісне відвантаження товарів (робіт, послуг) за основним договором.

Це є істотною рисою акредитива: банк-емітент не перевіряє ані самого факту відвантаження, ані якості, ані кількості товарів (робіт, послуг). Він, як фінансова установа, перевіряє лише документи про відвантаження, якість та кількість.

Для одержання грошей за акредитивом, депонованим у банку постачальника, постачальник, який відвантажив товари, зобов'язаний надати в обслуговуючий банк (виконуючий банк) до закінченнятерміну дії акредитива реєстр рахунків та документи, передбачені умовами акредитива.

Виконуючий банк повинен ретельно перевірити надані постачальником документи на відповідність умовам акредитива за зовнішніми ознаками і змістом.

При порушенні хоча б однієї з умов акредитива виплати за ним не здійснюються. У такому випадку виконуючий банк зобов'язаний повідомити про це всі сторони, що беруть участь у виконанні акредитива [2].

Акредитив як одна з форм безготівкових розрахунків має низку переваг як для покупця так і для постачальника.

Основними перевагами акредитивної форми розрахунків для покупця є:

? продавець не одержить оплати, доки не надасть документи, зазначені в акредитиві;

? покупець може наполягати на відвантажені товарів протягом певного часу, вказуючи його строки в акредитиві.

Переваги акредитивної форми розрахунків для постачальника є:

? незначний ризик неплатежу, або його не має взагалі за умови, що постачальник виконує умови акредитиву;

? можна отримати фінансування під заставу майнових прав за акредитивом.

Недоліком використання акредитивної форми розрахунку для постачальника є - вимога бездоганного оформлення всіх документів, відповідно до умов акредитива, в іншому випадку банк може відмовити у здійсненні платежу. Для покупця недоліком є те, що на певний період гроші виводяться з обігу, оскільки «заморожуються» у банку. Більше того, немає гарантії, що продавець чітко і своєчасно виконає свої зобов'язання за договором поставки, оскільки виконуючий банк не завжди в змозі належним чином перевірити виконання ним договірних зобов'язань.

Отже, при розрахунках акредитивами інтереси продавця (бенефіціара) захищаються краще, ніж покупця. Обираючи таку форму безготівкових розрахунків як акредитив, варто ознайомитися з термінологією і правилами їх оформлення, особливостями, перевагами та недоліками цієї форми розрахунків. І вже тоді вирішувати чи користуватися цією формою безготівкових розрахунків чи обрати іншу.

3. Лізинг як форма кредитування ЗЕД

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД.

Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Спеціалісти вважають, що лізинг являє собою дещо середнє між кредитом і арен-дою, тому він схожий і з кредитом, і з орендою.

Економічна суть лізингу полягає в передачі одною стороною (лізингодавцем) другій стороні (лізингоодержувачу) матеріальних цінностей в тимчасове користування з виплатою вартості послуг лізингоодержувача у відсотках за кредит.

Таким чином, одним із завдань лізингової операції являється кредитування зданого в оренду об'єкта. Звідси схожість лізинга з кредитом. Проте поняття "лізинг" і "кредит" не тотожні. На відміну від кредиту після закінчення терміну лізингу і виплати всієї суми орендної плати об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця (якщо договором не передбачено його викуп).

Лізинг має ряд спільних рис з традиційною орендою. Разом з тим, на відміну від традиційної оренди, він має свої особливості:

- здача об'єкта лізингу в оренду, як правило, здійснюється фінансовими закладами (лізинговими компаніями);

- тривалість лізингу менше періоду зношення об'єкта лізингу. Він відповідає терміну налогової амортизації (3-7 років);

- на відміну від традиційної оренди, в лізинговій операції приймають участь, як правило, 3 суб'єкта:

1) орендодавець - лізинговий посередник, фірма, яка спеціалізується на купівлі-продажу і будівництві рухомого й нерухомого майна виробничого характеру;

2) орендатор - користувач чи споживач об'єкта оренди у вигляді промислового чи торгового підприємства;

3) продавець, постачальник - фірма виробничого чи торгового профілю по випуску або доставці обладнання згідно до заявки орендатора.

Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах.

В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг, тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, непрямий іноземний лізинг, в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК.

Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.

Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.

Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації.

Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні комп'ютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість об'єкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.

Фінансовий лізинг характеризується середнім і довготривалим характером договору, амортизацією повної чи більшої частини об'єкта. В статті 4 Закону України "Про лізинг" фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті підписання якого лізинго одержувач за своїм замовленням отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на період, не менше того, на протязі якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної вдень підписання договору. Після закінчення терміну дії контракту орендатор може повернути об'єкт оренди орендодавцю чи купити його за кінцевою вартістю.

Існує багато різновидів лізингових угод (наприклад, груповий лізинг, з поверненням, пов'язаний з податковими пільгами, із спеціальними послугами, генеральний лізинг, компенсаційний і т.д.)

Лізингові операції мають як переваги, так і недоліки, що важливо враховувати при їх здійсненні в будь-якій країні, особливо в країнах з перехідною економікою.

Переваги лізингу для лізинго одержувача полягає в наступному:

1) можливість використання нової дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;

2) питання фінансування і придбання обладнання вирішується одночасно. Лізинг дозволяє 100%-е кредитування угоди;

3) не використовується позичений капітал, і в балансі підприємства підтримується оптимальне співвідношення власного й позиченого капіталу;

4) лізинг дозволяє також спочатку використати машини, а потім купити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на період його фактичної експлуатації;

5) лізингові платежі в повному об'ємі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і власне знижують податкове обкладення прибутку;

порядок здійснення лізингових платежів більш гнучкий, ніж при кредитних угодах;

орендні платежі частіше всього фіксовані, що сприяє стабільності фінансових планів орендатора. Серед переваг для лізингоодержувача можна виділити такі:

розширюється коло банківських операцій, росте кількість клієнтів і, відповідно збільшується дохід;

знижується ризик витрат від неплатіжоздатності клієнтів;

податкові пільги частково одержує і орендодавець;

банк одержує дохід у вигляді комісійних від лізингу;

встановлюються більш тісні зв'язки з виробниками, що створює для лізингодавця нові можливості ділового співробітництва;

документація більш проста і коротша (у часі) у порівнянні з банківським кредитуванням.

Для постачальника (продавця) основною перевагою лізингу являється розширення можливостей збуту продукції, одержання термінового платежу готівкою.

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги для всіх учасників цих операцій.

В той же час лізинг має деякі недоліки:

1) в деяких випадках лізинг може бути дорожчий від купівлі за рахунок банківської позики;

2) лізингоодержувач, не будучи власником товару, обмежений в користуванні об'єктом, взятим в оренду;

3) у деяких випадках лізинг промислового обладнання (особливо короткотерміновий) при несприятливій коньюнктурі може виявитися збитковим для орендатора. Проте ці недоліки можна перебороти при умові грамотного оформлення лізингової угоди.

При підготовці лізингового договору сторони повинні враховувати, що в існуючій практиці нема єдиних типових лізингових договорів. Однак вони повинні містити в собі такі основні статті, як назву сторін; об'єкт лізингу; термін, на який приймається договір; доставка і прийом в експлуатацію об'єкта лізингу; розмір і порядок виплати лізингових платежів; використання обладнання; умови повернення об'єкта лізингу; умови страхування об'єкта лізингу; права й обов'язки сторін; порядок вирішення суперечок; форс-мажорні обставини; різне; додатки.

При визначенні об'єкта лізингового договору вимагається його чіткий опис, точна назва і вказівка на приналежність. В договорі повинно бути чітко визначено місцезнаходження об'єкта договору. При переміні місця його знаходження потрібна письмова згода лізингової фірми.

В статті про період дії лізингового договору треба вказати термін, на протязі якого договір не можна розірвати. Він, як правило, становить від 40 до 90% терміну користування майном у відповідності до вимог експлуатації. В різних країнах термін дії лізингового договору може бути різним (наприклад, в Австралії він становить до 90% терміну служби обладнання).

Лізинговий договір вступає в силу з дати підписання акту прийому обладнання як об'єкта угоди, зданого в експлуатацію, і діє на протязі встановленого в ньому терміну.

Не пізніше , ніж за місяць до закінчення терміну договору, лізингодавець може запропонувати лізингоодержувачу переговори про форму дальшого користування об'єктом договору. Лізингоодержувач має право або продовжити термін дії договору на тих же чи інших умовах , або купити об'єкт договору по ціні, раніше встановленій в договорі чи по кінцевій вартості.

В статті "Права й обов'язки сторін" лізингового договору передбачаються обов'язки лізингодавця:

- підписати договір купівлі-продажу з фірмою-постачальником на узгоджених комерційних і технічних умовах;

- відправити постачальнику розпорядження про поставку об'єкта угоди.

Лізингоодержувач має право після повідомлення постачальника про готовність об'єкта до поставки оглянути його і перевірити комплектність. Він зобов'язаний підписати протокол прийому після введення об'єкта в експлуатацію. Після підписання даного протоколу лізингодавець звільняється від будь-якої відповідальності перед лізингоодержувачем, поскільки останній сам собі підібрав об'єкт угоди і його постачальника.

Лізингоодержувач повинен:

1) прийняти всі права лізингодавця по відношенню до постачальника і звільнити його від усіх зв'язаних з цим витрат;

2) провести прийом об'єкта лізингової угоди, здійснити за свій рахунок монтаж і введення обладнання в експлуатацію;

3) при виявленні недоліків, їх перелік вказується в протоколі приймання і повідомляється лізингодавцю, який повинен вимагати від постачальника їх усунення.

Лізингоодержувач проводить за свій рахунок технічне обслуговування обладнання і необхідний ремонт, виплачує всі податки, що сплачуються в країні відповідно до лізингового контракту.

В статті ''Лізингові платежі" вказується їх склад, розмір, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення лізингових платежів за згодою сторін.

Лізингові платежі являють собою виплати лізингодавцю. що проводяться лізингоодержувачем за надане йому право користування майном.

До складу лізингових входять такі платежі: ті, що повертають повну (чи близьку до неї) вартість майна; виплачувані лізингодавцю для погашення проценту за кредит для придбання майна: комісійна винагорода лізингодавцю; страхові платежі відповідно договору страхування майна, якщо воно застраховане лізингодавцем; за додаткові послуги лізингодавця; податки на власників транспортних засобів і т.д.

За формою лізингові платежі можуть бути грошовими, компенсаційними (продукцією або послугами), змішані. За періодичністю виплат - щорічними, піврічними, квартальними, щомісячними.

Загальна сума лізингових платежів складається з кількості платежів, кожен із яких враховує виплату вартості майна (амортизаційні відрахування) і відсотків з невиплаченої вартості лізингового майна.

Лізингові платежі не являються постійною величиною. Чим швидше буде погашатися сума лізингового майна (шляхом авансу), тим менше будуть нараховуватися відсотки на вартість, що залишилася.

Розрахунок лізингових платежів дає можливість оцінити доцільність лізингового проекту.

Міжнародними орендними операціями займається велика кількість фірм. Вони різні за характером і сферою діяльності, правовому становищу, характеру власності і контролю. Найбільше значення в міжнародній оренді мають спеціалізовані лізингові фірми, а також фірми, що входять в систему банків та інших кредитних закладів.

Лізингові фірми рідко виступають як незалежні. В більшості вони являються філіалами і дочірніми компаніями великих промислових і торгових фірм, банків і страхових товариств.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Функціонування золотого стандарту. Забезпечення рівноваги. Переваги і недоліки золотого стандарту. Фіксація обмінних курсів на основі валютних пріоритетів. Проблеми і протиріччя Бреттон-Вудської валютної системи. Найближчі перспективи євро.

    курсовая работа [63,6 K], добавлен 03.05.2003

  • Сукупний попит і його структура. Економічна сутність поняття попит, сукупного попиту. Сукупна пропозиція. Сутність поняття пропозиції. Сукупна пропозиція в системі макроекономічного регулювання. Рівновага: реальний об'єм виробництва і рівень цін.

    курсовая работа [68,3 K], добавлен 30.03.2007

  • Поведінка споживача. Гранична корисність кожного товару на одну грошову одиницю. Функція граничної корисності товару. Попит, пропозиція та ринкова рівновага. Податок, як неціновий фактор впливу на пропозицію фірми. Еластичність попиту та пропозиції.

    задача [34,4 K], добавлен 23.02.2009

  • Безробіття. Основні причини безробіття в ринковій економіці. Зв'язок рівня заробітної платі та безробіття. Попит, пропозиція та ринкова рівновага. Еластичність попиту та пропозиції. Фіскальна політика та її види. Сутність грошової системи, її типи.

    контрольная работа [46,4 K], добавлен 22.02.2008

  • Проблеми та шляхи вдосконалення пенсійної системи України. Система пенсійного забезпечення в Україні. Основні фактори незадовільного функціонування системи. Реалізація валютної політики. Економічні показники розвитку країни в останні півтора роки.

    реферат [32,3 K], добавлен 31.01.2014

  • Теоретичні аспекти дослідження сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічний кругообіг в ринковій економічній системі відкритого типу. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції. Класична та кейнсіанська моделі сукупної пропозиції.

    курсовая работа [364,3 K], добавлен 03.12.2008

  • Поняття, суб’єкти та функції ринку праці. Попит і пропозиція на робочу силу як складові ринку праці. Організаційні, економічні та правові важелі регулювання зайнятості. Основні складові механізмів державного регулювання зайнятості населення в Україні.

    курсовая работа [3,1 M], добавлен 10.01.2016

  • Валютний ринок - важлива складова грошового ринку. Поняття валютного ринку, валюти, валютних цінностей. Міжнародна валютна ліквідність України. Валютні курси – основа валютної політики країни. Поняття і завдання валютного регулювання, валютного контролю.

    курсовая работа [335,0 K], добавлен 20.03.2009

  • Сутність валютного ринку та його структура. Поняття національної валютної системи. Валютний курс та основні фактори, що на нього впливають. Поняття валюти, валютний курс і конвертованість валют. Валютна політика держави, її форми та окремі обмеження.

    курсовая работа [58,3 K], добавлен 20.06.2012

  • Теоретичне обґрунтування "попиту і пропозиції" як основних економічних категорій. Фактори, що впливають на їх формування на сучасному ринку України. Організаційно-правові форми управління ними. Аналіз впливу функціонування імпортних товарів на ринку.

    курсовая работа [284,0 K], добавлен 14.03.2011

  • Характеристика фундаментальних понять економічної теорії: вартості, користі, попиту і ціни. Детальний аналіз попиту, його еластичність. Пропозиція як кількість товарів, що може бути доставлена на ринок при певному рівні цін, за визначений проміжок часу.

    курсовая работа [115,0 K], добавлен 23.07.2011

  • Поняття та сутність сукупного попиту, особливості переміщення її кривої. Загальна характеристика сукупної пропозиції у довгостроковому та короткостроковому періоді, перелік її цінових та нецінових факторів. Аналіз рівноваги сукупного попиту і пропозиції.

    курсовая работа [1,3 M], добавлен 31.10.2010

  • Індивідуальна та ринкова пропозиція. Закон попиту і обґрунтування його дії. Крива "дохід-споживання" або "крива рівня життя". Бюджетне обмеження вибору споживача. Взаємодія попиту та пропозиції. Економічна та земельна рента. Принцип граничної корисності.

    шпаргалка [49,1 K], добавлен 09.01.2011

  • Підходи до визначення поняття ринку праці, структура, фактори і механізм його функціонування (попит на працю, пропозиція праці та ринкова рівновага). Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі, ефективність державного регулювання неповної зайнятості.

    курсовая работа [310,2 K], добавлен 05.01.2014

  • Взаємодія попиту і пропозиції в умовах існування на ринку декількох продавців і покупців. Модель поведінки споживача, що формує попит за певних переваг і наявного бюджету. Вибір оптимальної комбінації виробничих ресурсів при заданих цінах і технології.

    курсовая работа [577,3 K], добавлен 26.11.2013

  • Сукупний попит та пропозиція у довгостроковому періоді. Теорія виробництва та виробнича функція. Фірма в умовах досконалої конкуренції та вибір обсягу виробництва. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни. Графічне відображення iзокванти та iзокости.

    курсовая работа [643,7 K], добавлен 03.12.2008

  • Поняття праці як фактору виробництва. Умови виникнення та функціонування ринку. Мікроекономічна характеристика ринку праці: аналіз механізму дії, структура та функції, попит та пропозиція на ньому. Проблеми та перспективи розвитку ринку праці в Україні.

    реферат [215,1 K], добавлен 28.11.2010

  • Поняття попит і його сутність, закон, еластичність і детермінанти. Рівноважна ціна та її порушення під впливом нецінових факторів. Види рівноваги й модель рівноваги. Аналіз попиту, пропозиції і рівноваги на ринку сільськогосподарської продукції.

    курсовая работа [458,2 K], добавлен 24.12.2008

  • Національна валютна система як форма організації валютних відносин та складова частина грошової системи країни. Заходи щодо поліпшення використання системи прямих валютних обмежень в Україні для стабілізації обмінного курсу гривні в момент її знецінення.

    статья [21,6 K], добавлен 06.12.2010

  • Зв'язок попит на продукти завжди пов’язувався з максимізацією корисності їх для споживачів, а пропозиція - з максимізацією прибутку виробників. Утворення попиту домогосподарствами, а пропозиції – підприємствами. Галузевий та ринковий попит на ресурс.

    реферат [31,9 K], добавлен 25.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.