Сильні та слабкі сторони науково-інноваційного розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В. Гетьмана»

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

Аналітична доповідь

З дисципліни «Міжнародна економіка»

На тему: «Сильні та слабкі сторони науково-інноваційного розвитку України»

Виконала:

студентка ІІІ курсу

10 групи спец. 6503

Кузуб Оксана Валентинівна

Перевірив:

Кулаковський К.О.

Київ - 2015

Вступ

Науково-інноваційна діяльність є дуже важливою для будь якої країни і, фактично, визначає її розвиток та конкурентоспроможність на міжнародних ринках. Адже, в наш час, найбільш важливим товаром на ринку є інновації, сучасні ідеї, рішення для актуальних проблем, що не пропонувались раніше.

Поступово відходять у минуле важливість сировинної бази та людських ресурсів. Зараз це все можна імпортувати і залучити з закордону. В той час як запатентовані інноваційні розробки будуть приносити дохід весь час, протягом якого вони будуть використовуватись людством.

На жаль, Україна не входить в число країн, які займаються важливими та прибутковими інноваційними розробками. На це потрібні гроші та людські ресурси. Останнє в нас є. Але талановиті науковці в переважній більшості виїжджають за кордон, тому що там за їх інтелектуальні ресурси платять в рази більше. Тому, «служити» на користь Вітчизні їм просто не вигідно.

Але не можна сказати, що в нас ця діяльність не діє зовсім. Вона є і в неї є свої сильні та слабкі сторони, які ми і розглянемо у цій роботі. Також, буде прослідковано сучасні тенденції у розвитку науково-інноваційної діяльності України.

Сутність науково-інноваційної діяльності

Поняття «науково-інноваційна діяльність» визначається як вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт введений на ринок, в оновлений чи вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до реалізації соціальних послуг, їх адаптацію до актуальних вимог суспільства.

Друге визначення говорить, що це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Також, існує поняття «інноваційний розвиток» - процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно завдяки практичному використанню нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та при скорений соціального прогресу в суспільстві. інноваційний економіка знання національний

«Об'єктом інноваційної діяльності є інновації - новостворені, вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція, послуги, організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва, соціальної сфери». [1; 1.1.4]

«Поняття інновації розповсюджується на нові продукти чи послуги, спосіб їх виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших сферах, будь-яке вдосконалення, що забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії. Терміни “нововведення” та “інновація” вважаються рівнозначними, їх можна використовувати як синоніми щодо кінцевого результату - соціально-економічного ефекту». [1; 1.1.4]

В цілому, інновації виконують 3 функції: відтворювальна (як джерело фінансування розширеного відтворення), інвестиційна (прибуток від інновацій використовується у інвестуванні) та стимулююча (прибуток отримується за рахунок реалізації інновації, що є цільовою функцією суб'єкта господарювання).

Мотивацією інноваційної діяльності є:

підтримка високої репутації підприємства серед споживачів;

досягнення високої продуктивності праці за рахунок автоматизації певних видів діяльності ;

освоєння нових видів діяльності, надання нових видів послуг;

удосконалення або модернізація матеріально-технічної бази;

необхідність пристосовуватися до структурних змін у галузях економіки тощо.

Сильні та слабкі сторони науково-інноваційного розвитку

Сильні сторони організації інноваційного процесу в Україні асоціюються автором із наявністю таких елементів:

1) потенційний обсяг продуктово-технологічної ніші внутрішнього ринку інноваційних товарів є щонайменше втричі вищим за існуючий на теперішньому етапі рівень;

2) попри стрімкий негативний тренд чисельності працівників наукових організацій в країні збережено інфраструктуру інституцій, котрі займаються фаховим виконанням наукових та науково-технічних робіт.

3) розвинена система вищої освіти та підготовки наукових кадрів.

4) посилення кадрової складової науково-технологічного співробітництва сфер науки та економіки.

Слабкі сторони науково-інноваційного розвитку України можна розділити на дві основні групи - управлінські та економічні.

До управлінських відносимо такі:

- теоретизація нової моделі економічного зростання економіки, що не сприяє переходу до її реального впровадження.

- дотримання принципу найменшого втручання щодо використання в практиці економічного господарювання системи державного прямого та непрямого впливу на стан розбудови сфери науки і технологій в Україні.

- конформізм державної системи управління в питаннях удосконалення чинної законодавчої бази регламентування нормативних засад здійснення інноваційної трансформації економіки та розвитку її високотехнологічного сектора. З позиції кількості, існуючий в Україні масив правових норм та положень є цілком достатнім для забезпечення необхідного рівня регулювання основних умов провадження високотехнологічної діяльності. З позиції ж якісного їх наповнення, наявні чинні норми мають низку суттєвих недоліків, відсутність роботи щодо нівелювання яких фактично означатиме, що в Україні дієвий механізм державного управління економікою високотехнологічної діяльності на сьогодні відсутній.

- недостатній рівень інформативності чинної системи статистичного моніторингу інноваційних процесів в економіці. Комплекс статистичних обстежень спрямований винятково на відображення кількісних тенденцій, котрі носять до того ж вкрай узагальнений характер. Сторона якісних зрушень в інноваційній сфері залишається поза межами використовуваної системи моніторингу, що не стільки унеможливлює реалізацію об'єктивної економічної оцінки сучасних трансформацій, скільки апріорі привносить у результат міжнародних порівнянь надто великий рівень відносності отриманих аналітичних оцінок.

Економічні:

- інертність перебігу інноваційних зрушень в економіці.

- невикористання системою державного управління інноваційними процесами механізму фінансово-економічного стимулювання в економіці платоспроможного попиту на наукомістку продукцію.

- низький рівень капіталізації результатів наукових досліджень і розробок. Показник ефективності відтворення фінансового ресурсу, інвестованого в розбудову національного сектора високих технологій принаймні в 7 разів менше за відповідний аналог середнього рівня, що притаманний більшості розвинених країн. Відтак низька ефективність на виході, скорегована на недостатній обсяг фінансування досліджень та розробок на вході, призводять, зрештою, до формування знань, котрі, не враховуючи їх якісний рівень, в умовах вкрай інертної системи їх економічного використання в кінцевому підсумку і обумовлюють відповідного ґатунку результативність функціонування високотехнологічних виробництв та їх вплив на динаміку розвитку решти видів економічної діяльності.

Тенденції розвитку інноваційної діяльності

До глобальних тенденцій слід віднести й інноваційну та корпоративну реструктуризацію у світовій економіці [2]. На думку А. Хемілтона, на межі ХХ та ХХІ століть у світовій економіці прискорилися зміни у промисловості, зокрема структурі, масштабі, територіальному розміщенні і організації виробництва. Ці зміни у різних формах мають місце на глобальному, континентальному, національному і регіональному рівнях. Переважають технологічні та організаційні тенденції, які впливають на територіальне розміщення виробництв і підпадають під вплив інших ключових тенденцій - глобалізації та європейської інтеграції. Інновації перетворилися на “промислову релігію кінця ХХ століття” і сприймаються: компаніями - як засіб збільшення прибутку та захоплення більш широкого сегмента ринку; урядами - як панацея з точки зору прискорення економічного зростання шляхом підвищення конкурентоспроможності у світі. Стверджується ідея партнерства бізнесу та органів управління. Стосовно сутності інновацій та їх впливу на економічний розвиток він відмічає, що інновації створюють вартість і матеріальні блага, спираючись на певну форму змін (в довільній області - технологій, матеріалів, цін, послуг, демографії або навіть геополітиці), формуючи новий попит, сприяють переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку. Зростання прибутку тісно пов'язано з розвитком інтелектуально містких виробництв, для яких важливими є ресурси людського капіталу, навички, високовартісні секрети і ноу-хау.

Як визначальну тенденцію А. Хемілтон відмічає прискорення та сплеск злиттів та поглинань, який набув транскордонного характеру. Прискорення пояснюється такими чинниками: глобалізацією; європейською інтеграцією паралельно з утворенням інших торговельних блоків - Північноамериканської зони вільної торгівлі, інтеграцією країн Латинської Америки, Карибського басейну, Азіатсько-Тихоокеанського регіону тощо; існуванням Світової організації торгівлі, у рамках якої значно розширився торговельний простір за рахунок підключення аграрного сектора та інфраструктури; зростаючою значимістю високовитратної науково-дослідної діяльності; процесами приватизації та дерегулювання у розвинених країнах і країнах, що розвиваються, а також у перехідних економіках.

Глобалізація процесів розвитку світового господарства, зростання мас- штабів економічної експансії ТНК, подальший прогрес у розвитку електронних засобів зв'язку та комунікаційних мереж, а також інтернаціоналізація науки обумовлюють тенденцію до розширення кооперації у сфері НДДКР [2]. Посилення науково-технічної кооперації обумовлено зростанням витрат на проведення НДДКР, переорієнтацією значної частки досліджень і розробок з військових на цивільні цілі, необхідністю зниження негативних наслідків промислового розвитку в глобальному масштабі (забруднення навколишнього середовища, зміна клімату) і на національному рівні (збільшення безробіття, загострення соціальних проблем); міжнародною діяльністю ТНК і жорсткістю технологічної конкуренції.

Одним із характерних проявів даного процесу є формування регіональних і локальних інноваційних мереж, що базується на поширенні та узгодженні спільних економічних, фінансових, соціальних й екологічних інтересів регіонів або сусідніх держав. Яскравим прикладом є Західна Європа, де науково-технічна кооперація складається на багатоярусній основі. При цьому інтеграційні процеси у інноваційній діяльності країн-членів ЄС поширюються й на інші країни Європи - як Центральної та Східної, так і регіону СНД.

У цьому аспекті слід відзначити ще одну визначальну тенденцію впливу інноваційного розвитку на характер втручання держави у суспільно-економічні процеси. “Чим масштабнішими і глибшими є прориви у науці і техніці, технології та інформаційному забезпеченні, тим більше бізнес і суспільство покладають надій на державу, її ресурси та інститути. Це призводить до того, що об'єктивно роль держави зростає і усі дискусії щодо мінімізації ролі держави у сучасній економіці мають практичний сенс лише за умови, що мінімізація розуміється як оптимізація державного фактору серед інших факторів прогресу” [2]. Саме цим, на нашу думку, визначається необхідність наукового обґрунтування сучасних форм і методів державного регулювання в інноваційній сфері, які повинні бути запроваджені при реалізації інноваційної політики в Україні.

Крім характеристики тенденцій інноваційної діяльності, на окремих рівнях важливим є й врахування тенденцій розвитку інноваційної діяльності відповідно до еволюції технологічних укладів. Зокрема, у публікаціях відомих економістів радянської школи сформовано концепцію науково-технологічного розвитку світової та національної економіки з використанням термінології технологічного укладу. На наш погляд, у рамках цієї концепції достатньо точно визначені основні сфери (галузі) економічної діяльності, які можна характеризувати як сфери масового впровадження інновацій.

Висновок

Сучасна економічна практика свідчить, що високих результатів можна досягнути лише за умови інноваційної діяльності - систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на забезпечення нового рівня взаємодії, зміну стереотипів діяльності та навичок, створення нових споживчих вартостей за умови використання науково-економічних, науково-технічних знань. В Україні на найвищому державному рівні визначено пріоритетність інноваційного розвитку всіх сфер та галузей національної економіки.

Але, на жаль, зараз це положення не виконується належним чином.

Отже, підсумовуючи результати аналізу сильних і слабких сторін, загроз та сприятливих можливостей інноваційного розвитку технологічних новацій в Україні, можемо зробити висновок про те, що на сучасному етапі, опиняючись в умовах необхідності інтенсивного, а головне результативного і системного розвитку процесів розробки та комерціалізації прогресивних технологічних новацій, державна економічна політика має бути зорієнтована, насамперед, на акцентований пошук і реалізацію дієвих механізмів посилення переваг і можливостей національної системи інновацій задля підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності країни за рахунок якісних зрушень саме в технології виробництва високотехнологічної продукції світового рівня. Перспективою подальших досліджень у даному напрямі є визначення економічних передумов, необхідних задля ефективного практичного втілення інноваційних переваг вітчизняної індустрії наукомісткого виробництва.

Джерела

1. «Державне регулювання інноваційної діяльності»/ Національний університет державної податкової служби/ Дистанційний курс/ 2013. Режим доступу - tc.nusta.com.ua/Kursi_2013/8_SQL/sqldk/01/temu/t_2013/114.htm

2. Лазутін Г. І. «Сучасні тенденції розвитку інноваційної діяльності»

3. І.В. Одотюк «Технологічні новації в Україні: сильні та слабкі сторони розвитку, загрози і сприятливі можливості інноваційного розвитку» / 2010

Размещено на Allbest.ru