Економічні показники аграрного сектору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Організаційна структура, завдання та функції підприємств по переробці та зберіганню сільськогосподарської сировини в аграрному секторі України

сільськогосподарський аграрний правовий сировина

Аграрний переробний сервіс вивчає шляхи та засоби найефективнішого використання сільськогосподарської сировини з метою одержання продукції гарантованої якості та у максимально можливому обсязі. Останнім часом спостерігається тенденція значного скорочення сільськогосподарської продукції, що проходить промислову переробку. У перспективі майже вся сільськогосподарська продукція, перш ніж потрапити до споживача, має пройти промислову обробку. Саме на цих засадах працюють переробні галузі в розвинутих країнах світу. Певна частина продукції має споживатись у свіжому вигляді, але і вона повинна пройти процеси охолодження, зберігання, сортування, пакування тощо.

До підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, належать підприємства таких галузей, як борошномельна, круп'яна, цукрова, комбікормова, плодоовочеконсервна, олієжирова, м'ясна, молочна, виноробна (первинне виноробство), крохмале-патокова, тютюнова (первинна обробка тютюну), спиртова та ін. Підприємства 1 групи становлять найбільшу питому вагу в структурі виробництва харчової промисловості. Переробка сільськогосподарської сировини потребує значного підвищення ефективності з метою збільшення виходу продукції з одиниці сировини, зменшення її втрат як при переробці, так і при транспортуванні. Для вирішення цієї проблеми необхідне вивчення і впровадження передових технологій і методів ведення господарства, організації та управління виробництвом, впровадження у виробничі процеси сучасних ресурсозберігаючих технологій, які забезпечують комплексне використання сировини і матеріалів.

Організація виробничих процесів може здійснюватись у масштабах галузі та в межах конкретного підприємства.

У першому випадку організація виробництва має на меті вибір та обґрунтування раціональних розмірів підприємств, ступеня їх спеціалізації та найбільш вдале розташування з точки зору можливостей виробників сировини в кооперуванні, комбінуванні та наближеності до переробників і споживачів готової продукції.

З точки зору конкретного підприємства економіка та організація надання виробничих послуг у сфері переробки та зберігання сільськогосподарської сировини передбачає раціональне поєднання в просторі та часі складових елементів виробництва, до яких належать робоча сила, засоби та предмети праці.

Економіка та організація виробничої діяльності з переробки і зберігання аграрної сировини включає вирішення таких питань, як взаємодія із зовнішнім середовищем, планування діяльності, організаційно-технічна підготовка, технічне обслуговування, контроль якості продукції, матеріально-технічне забезпечення виробництва, організація праці тощо.

Вивчення зазначених питань спрямоване на визначення шляхів та засобів забезпечення узгодженої роботи всіх підрозділів підприємства з метою своєчасного, якісного та ефективного виробництва продуктів харчування.

Тому предметом економіки й організації аграрного переробного сервісу є вивчення конкретного прояву взаємодії ринкових законів та їх рушійних сил, що в конкретних умовах сприятимуть найвищій ефективності виробничого процесу та соціальному захисту трудового колективу, а об'єктом - підприємства й організації з переробки і зберігання сільськогосподарської сировини. Діяльність підприємств у сфері переробки та зберігання сільськогосподарської сировини регламентуються законами України «Про підприємства в Україні» та «Про підприємницьку діяльність».

Кожне агросервісне переробне підприємство, яке працює на ринку, здійснює конкретні види діяльності, що дозволяють йому швидко адаптуватись до ринкових змін та збільшувати прибутковість. До таких видів діяльності належать нижченаведені.

Маркетингова діяльність спрямована на вивчення ринку товару та споживачів, збирання та обробку маркетингової інформації, вивчення видів та інтенсивності конкуренції, удосконалення каналів товарного руху та методів стимулювання збутової діяльності підприємства.

Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну підготовку виробництва, впровадження технічних, технологічних та організаційних нововведень, визначення інвестиційних пріоритетів. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як одна з форм інвестиційної діяльності підприємства, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробничу сферу.

Виробнича діяльність пов'язана з організацією та оперативним регулюванням діяльності підприємства, розробкою асортиментної політики відповідно до результатів маркетингових досліджень, збалансування виробничої потужності підприємства з ринковим запитом, окремих дільниць і цехів підприємства між собою, забезпечення матеріально-технічного постачання тощо.

Комерційна діяльність, значущість якої останнім часом суттєво підвищилась, оскільки ефективне налагодження роботи каналів розповсюдження товарів та комунікаційна маркетингова діяльність сприяють залученню додаткових споживачів та збільшенню обсягів виробництва.

Економічна діяльність визначає поточне та стратегічне планування, політику ціноутворення на підприємстві, прибутковість діяльності, форми та системи оплати праці працюючих, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність, ресурсне забезпечення виробництва.

Інвестиційна діяльність передбачає вкладання коштів у майнові та інтелектуальні цінності, внаслідок чого підприємство одержує прибуток або досягає певного соціального ефекту.

Соціальна діяльність спрямована на соціальний захист працівників підприємства, підтримку на необхідному рівні матеріальних результатів праці, створення відповідного психологічного мікроклімату в колективі і за рахунок цього підвищення ефективності діяльності підприємства.

Всі види діяльності підприємства взаємозалежні та взаємопов'язані між собою. Вони мають бути взаємоузгодженими, оскільки від ступеня відповідності та підпорядкованості кожної складової діяльності підприємства загальній меті значною мірою залежить ступінь комерційного та фінансового ризиків, ринкова сталість та прибутковість.

Відповідно до технологічної або територіальної цілісності та ступеня підпорядкування підприємства у сфері переробки та зберігання сільськогосподарської сировини можуть бути головними (материнськими), дочірніми та асоційованими. Головні підприємства відповідають за технологічну та територіальну цілісність, здійснення контролю над іншими підприємствами (дочірніми). Прикладом таких підприємств є створення головного підприємства «Київхліб», що здійснює контроль над діяльністю 11 підприємств, які входять до його складу.

Дочірнє підприємство - це юридично самостійне організаційне утворення, яке здійснює комерційні операції, укладає угоди, мас свій баланс та розрахунковий рахунок. Проте його діяльність регламентується головним підприємством, оскільки воно володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства.

2. Принципи організації системи аграрного сервісу

Основний принцип організації служби аграрного сервісу полягає у здійсненні діяльносте у суворій відповідності з найпрогреив; іншими світовими технологіями. Технологія виробництва продукції повинна відповідати вимогам економічної доцільності, конкурентоспроможності та екологічної безпеки. Дотримання вимог сучасних технологій є методом управління використанням виробничих ресурсів у сільському господарстві. Механізм реалізації цієї вимоги - опрацювання та дотримання встановлених технологічних стандартів на роботи і послуги.

Необхідність дотримання технологічних стандартів при наданні аграрним товаровиробникам виробничих послуг та їх матеріально-технічному забезпеченні об'єктивно зумовлюється специфікою об'єктів та суб'єктів у цій сфері.

Як відомо, виробництво будь-якого продукту являє собою цілеспрямовану діяльність людини в напрямі поставленої мети за допомогою використання матеріальних, природних та фінансових ресурсів. Залежно від структури наведених складових воно поділяється на велику кількість видів людської діяльності і визначає її спеціалізацію.

Аграрна сфера матеріального виробництва характеризується тим, що в ній переважна більшість виробничих ресурсів має природний характер, зокрема земля, її родючість, корисна та шкідлива флора і фауна, комплекс агрокліматичних факторів тощо. Еволюційно вони створили екосистем) з ідеально відпрацьованим механізмом їх балансування та природного авто - моніторингу. Людині, щоб ефективно працювати в даній системі, необхідно вивчити ті об'єктивно існуючі причинно - наслідкові взаємозв'язки, які склалися між окремими її складовими з тим. щоб високоефективно і нешкідливо для навколишнього природного середовища їх використовувати, а при можливості спрямовувати в потрібному напрямі. На це повинна бути спрямована вся виробнича, інтелектуальна, технологічна, соціальна і, врешті, політична діяльність суспільства, адже і сама людина є частиною цієї системи і підкоряється загальним її законам. Людське суспільство - не вільне від навколишнього середовища. Його стан та характер відтворення безпосередньо позначаються на стані всього соціуму.

Серед галузей народного господарства сільськогосподарське виробництво найбільш наближене до екосистеми. Воно в переважній більшості випадків здійснює в ній свою діяльність. Географічно аграрна сфера охоплює дві третини усієї території України. Тому природно, що способи ведення сільськогосподарського виробництва тісно пов'язані з використанням природних ресурсів, основним з яких є рослинна фауна. Рослини являють собою своєрідні «фабрики» переробки в кінцевий продукт неорганічної матерії, використовуючи сонячну енергію. В цьому полягає докорінна відмінність між промисловою та сільськогосподарською сферами виробництва. Якщо у промисловості процес виробництва передбачає використання штучно створених людиною енергоносіїв (електроенергії, продуктів переробки нафтопродуктів, вугілля, атомної енергії тощо), то в аграрній сфері основним джерелом енергії є сонячна радіація. Від досконалості механізму переробки рослиною природної матерії за допомогою сонячної енергії в кінцевий продукт (урожай) залежить і сам результат.

Аналогічне становище і в тваринницькій галузі. Різниця полягає в тому, що тут використовується створена в рослинництві сировина (корми) для виробництва м'яса, молока, яєць та іншої сільськогосподарської продукції. Джерелом енергії в даному випадку є нагромаджена кормовими культурами сонячна енергія.

Як у рослинницьких, так і тваринницьких галузях основне завдання полягає у створенні такого генетичного потенціалу культурних рослин та породного складу тварин, які б здатні були з найвищим коефіцієнтом використовувати матеріальні фактори і сонячну енергію в рослинництві та корми в тваринництві, з одного боку, та такі технології, які б максимально наближували умови виробництва до біологічних вимог рослин і тварин - з другого.

Отже, в рослинницьких галузях об'єктами прикладання праці є рослина, її генетичний потенціал, а в тваринницьких - тварина з відповідною породною основою.

Проте не існує жодної сфери людської діяльності, в тому числі і в сільському господарстві, де б процес виробництва здійснювався без втручання людини. Не можна засіяти поле, не підготувавши грунт, не забезпечивши посів насінням, не здійснивши догляд за посівами, не зібравши урожай. Жива праця є рушієм виробництва. Вона розробляє і застосовує найдосконаліші технології як у рослинництві, так і тваринництві з тим, щоб створити для об'єктів прикладання праці (рослин, тварин) найкращі умови. Людина навіть удосконалює генетичну основу об'єктів прикладання праці в сільському господарстві з метою розширення їх генетичних можливостей в перетворенні природної матерії та енергії в органічну речовину, придатну для споживання, за допомогою селекції та генетики.

Цілеспрямована діяльність людини в напрямі удосконалення способів використання природних ресурсів, придатних для досягнення поставленої мети, формує поняття суб'єкта виробничої діяльності. Ним є безпосередній виробник, особа, яка здійснює виробничу діяльність, або колектив кооперованих виробників, об'єднаних єдиною технологічною ідеєю та метою. Суб'єкт планує виробництво, забезпечує дотримання технологічної дисципліни, відповідає за найраціональніше використання природних та штучно створених ресурсів, піклується про належний стан та темпи їх відтворення, є господарем виробленої продукції.

Размещено на Allbest.ru