Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна служба статистики України

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Кафедра економіки підприємств

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Економіка підприємства"

на тему: "Витрати підприємства та собівартість продукції"

Виконала студентка V курсу

відділення заочного навчання групи ОАв № 14.36:

Ярема Олена Олегівна

Перевірив: Коваль О.Т.

Київ - 2015

Зміст

• Вступ
• 1. Витрати підприємства: загальна характеристика та класифікація
• 2. Собівартість продукції та її види
• 3. Методи планування витрат і собівартості продукції
• Висновок
• Задача
• Список використаних джерел
• Вступ
• В основі будь-якого виробничого процесу лежать витрати різноманітних ресурсів. По рівню витрат судять про ступінь економічної ефективності як цілих підприємств, так і окремих виробів. Витрати можуть класифікуватись за різною ознакою, можуть по різному групуватись, можуть мати різну назву, нести різне змістовне та економічне навантаження. В даній контрольній роботі буде більш детально розглянуто найбільш вживані основні поняття, що виражають сутність витрат.
• Витрати на виробництво реалізованої продукції (послуг), виражені у грошовій формі, визначають її собівартість. В ринкових умовах особливим є те, що поряд з ціною собівартість продукції відображає ефективність виробничо-господарської діяльності колективу підприємства (особливо інженерів і робітників), його вміння раціонально поєднувати і використовувати живу і матеріалізовану працю.
• Собівартість продукції як сумарна величина витрат є відправним пунктом визначення величини прибутку, тому механізм її формування вимагає детального вивчення.

1. Витрати підприємства: загальна характеристика та класифікація

Витрати - це обсяг спожитих виробничих факторів (матеріальних, фінансових, трудових ресурсів), необхідних для здійснення підприємством господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та максимізацію добробуту власників у грошовому вираженні.

Витрати мають різне спрямування, вони неоднорідні за змістом і періодом здійснення. Облік витрат підприємство здійснює залежно від мети управління та аналізу.

Всі витрати підприємства можна розділити на два блоки:

1) поточні витрати, які пов'язані з вирішенням таких задач як закупівля сировини та матеріалів, їх транспортування та зберігання, обслуговування матеріально-технічної бази, утримання персоналу, тощо;

2) довгострокові (інвестиційні) витрати, пов'язані з вирішенням стратегічних задач підприємства, таких як будівництво, реконструкція або придбання нових приміщень, придбання нових машин та обладнання, тощо.

Витрати підприємства включаються у собівартість продукції.

До витрат не відносять:

• попередню (авансову) оплату запасів, робіт, послуг;

• погашення одержаних позик (не плутати з виплатою процентів);

• витрати, що відображають зменшення власного капіталу.

Витрати мають бути належним чином визначені, виміряні та віднесені. Поточні витрати, що відображаються у зовнішніх фінансових звітах, структуровані за функціональною ознакою (за напрямами та видами діяльності). Розподіл витрат за видами діяльності ілюструє фундаментальний принцип управління витратами підприємства: "різні витрати - для різних цілей". Підприємство обчислює загальну величину поточних витрат з метою вирахування її з доходу для прогнозування фінансового результату діяльності.

Класифікація витрат торговельного підприємства може бути проведена за різними ознаками:

І. За відношенням до сфери діяльності та надзвичайних подій:

- операційні витрати - характеризують використання ресурсів внаслідок операційної діяльності;

- фінансові витрати - зумовлені фінансовою діяльністю; витрати, пов'язані із залученням позикового капіталу: проценти за користування кредитами, за фінансовою орендою, за випущеними облігаціями тощо;

- інші звичайні витрати - зумовлені інвестиційною діяльністю (витрати у зв'язку з реалізацією необоротних активів і фінансових інвестицій, втрати від уцінки і списання необоротних активів і фінансових інвестицій тощо);

- надзвичайні витрати - витрати (втрати), що виникають через надзвичайні події.

ІІ. За сферою виникнення операційних витрат:

- виробничі витрати - характеризують ресурси, використані в процесах виробництва продукції (робіт, послуг);

- невиробничі операційні витрати (витрати періоду) - характеризують ресурси, використані в загальних, адміністративних, збутових та інших процесах операційної діяльності, які не належать до виробничих.

ІІІ. За відношенням до видів виробничих процесів:

- основні витрати - характеризують ресурси, використані в основних виробничих процесах (процесах безпосереднього виготовлення продукції);

- накладні витрати - характеризують ресурси, використані в процесах безпосереднього обслуговування і управління основними процесами виготовлення продукції.

IV. За ступенем залежності від обсягів виробництва (випуску) продукції (робіт, послуг):

- змінні (умовно-пропорційні) витрати - витрати, загальна сума яких змінюється майже прямо пропорційно до змін обсягів виробництва випуску) продукції;

- постійні (умовно-непропорційні) витрати - частина витрат за певний період часу, загальна сума яких майже не змінюється при зміні обсягів виробництва (випуску) продукції.

V. За змістом і призначенням витрат:

- економічні елементи витрат - характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат;

- калькуляційні статті витрат - характеризують склад використаних ресурсів у залежності від напрямів і місця їх використання (в основному, допоміжному чи обслуговуючому виробництві) на об'єкт витрат.

VІ. За однорідністю економічного змісту витрат:

- прості (одноелементні) витрати - характеризують використані ресурси одного економічного змісту (один економічний елемент витрат);

- комплексні витрати - характеризують використання декількох економічно різнорідних ресурсів, що мають однакове виробниче призначення.

VІІ. За способом віднесення на об'єкт витрат:

- прямі витрати - складові витрат, що розраховуються прямими методами на об'єкт віднесення витрат;

- непрямі витрати - компоненти витрат, що нероздільно пов'язані з двома і більше об'єктами віднесення втрат, і тому розподіляються на один об'єкт витрат пропорційно до економічно обґрунтованої бази.

2. Собівартість продукції та її види

Поняття собівартості продукції будується на двох визначальних положеннях:

а) це витрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві;

б) всі витрати, що включаються в собівартість, виражені в одній, загальній для всіх затрат, грошовій формі.

Перша характеристика служить для чіткого обмеження кола затрат, що включаються в собівартість продукції. Друга характеристика викликана тим, що витрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох формах. На виробництво і реалізацію продукції (послуг) витрачаються предмети праці (сировина, матеріали, енергія), жива праця (робочий час), знаряддя праці. Для їх обліку у виробництві застосовуються відповідні натуральні одиниці і паралельно - грошова оцінка. Ряд видів затрат має тільки грошовий вираз: витрати знарядь праці (устаткування, машин) - у формі амортизаційних відрахувань, частина продукту для суспільства - у формі податкових відрахувань, відрахувань до пенсійного фонду, на соціальне страхування.

Собівартість продукції - це частина вартості продукції. Вартість продукції включає, окрім собівартості, також чистий доход. Собівартість продукції показує, в що обходиться виробництво і збут продукції окремим підприємствам. Собівартість продукції складається із затрат упредметненої праці, вираженої у затратах сировини, матеріалів, палива, енергії і частки знарядь праці (основних фондів), що зношується, і частини затрат живої праці, вираженої у заробітній платі і відрахуваннях на соціальне страхування, до пенсійного фонду, до бюджету. Таким чином, собівартість включає всю перенесену вартість і частину знов створеної на підприємстві вартості продукції.

Собівартість належить до числа найважливіших якісних показників роботи підприємства. Це зумовлено тим, що вона є синтетичним показником, який відображає багато ключових ділянок діяльності підприємства, його структури, його організації: рівень розвитку техніки та її використання; рівень організації виробництва і праці; рівень організації управління підприємством; рівень організації і використання трудових ресурсів і рівень продуктивності праці. Будучи синтетичним, узагальнюючим показником, собівартість продукції взаємозв'язана з іншим синтетичним показником, що дає кінцеву характеристику діяльності підприємства і виражає мету цієї діяльності, - прибутком. Розмір прибутку залежить від рівня собівартості продукції. Тому підприємство постійно зацікавлене в зниженні собівартості продукції, оскільки це веде до зростання прибутку.

Особлива роль показника собівартості продукції виражається в тому, що величина планової собівартості служить основою для розрахунку низки найважливіших показників діяльності підприємства: потреби в оборотних коштах, планового об'єму прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів, ефективності виробництва в цілому, показників внутрізаводських планів, рівня цін.

За етапами формування витрат залежно від міри готовності, місця їх здійснення і об'єму розрізняють:

Технологічну собівартість - це сума витрат на здійснення технологічного процесу виготовлення продукції, за винятком витрат на купувальні деталі і вузли. У технологічну собівартість входять такі витрати: на сировину, матеріали, паливо, енергію; технологічні потреби; заробітну плату виробничих робітників з нарахуваннями; технологічне обслуговування, ремонт і амортизацію устаткування, покупку інструментів і пристосувань, змащувальних, охолоджуючих і обтиральних матеріалів.

Цехову собівартість, яка включає всі витрати цеху на виробництво продукції: технологічну собівартість; вартість напівфабрикатів і послуг інших підрозділів; витрати на купувальні комплектуючі вироби; витрати на управління і обслуговування виробництва в межах цеху.

Виробничу собівартість, що є сумою витрат підприємства на виробництво продукції і включає цехову собівартість і загальногосподарські витрати по підприємству (на вміст адміністративно-технічного персоналу підприємства; амортизаційні відрахування від вартості будівель і споруджень загальногосподарського призначення, їх вміст і ремонт; витрати на охорону праці і техніку безпеки; на дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи; на підготовку кадрів, відрядження; обов'язкові платежі - страхування майна, платежі за забруднення природного середовища тощо).

Повну собівартість, що є сумою витрат підприємства на виробництво і збут продукції по видах і відрізняється від виробничої на величину позавиробничих (комерційних) витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. До них відносяться витрати на вивчення ринку, рекламу продукції, тару, упаковку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків і тому подібне Повна собівартість обчислюється лише по товарній (реалізованою) продукції. Вона служить базою ціни товару і її нижнім кордоном для товаровиробника.

За функціями в процесі управління і планування розрізняють:

Кошторисну собівартість, яка обчислюється на основі тимчасової технології і по укрупнених нормах використання робочого часу, обладнання і матеріалів. Вона необхідна для обгрунтування разових або тимчасових цін на продукцію.

Нормативну собівартість, яка визначається на основі технології, що діє, і нормативного методу обліку виробництва, тобто виходячи з рівня тих, що діють на підприємстві на початок кожного місяця норм витрати сировини, матеріалів, палива, енергії всіх видів (електроенергії, води, пари, стислого повітря і т. п.), купувальних напівфабрикатів, відрядних розцінок по заробітній платі, посадових окладів, норм обслуговування устаткування.

Собівартість реалізованої продукції складається із:

- виробничої собівартості готової продукції, реалізованої протягом звітного періоду;

- нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

- понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції включає:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- розподілені загальновиробничі витрати.

3. Методи планування витрат і собівартості продукції

витрати собівартість прибуток амортизаційний

У практиці планування витрат і собівартості продукції використовуються декілька методів: кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний. Традиційним методом, що його широко застосовують у поточному плануванні, є кошторисний. Кошторисний метод дозволяє пов'язати окремі розділи тактичного плану між собою та узгодити їх з планами окремих підрозділів. На основі кошторисів витрат визначається загальна сума витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Головним недоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.

Цього недоліку немає у нормативного методу, за яким планування витрат і собівартості продукції базується на розроблених відповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованих нормативах. Нормативна база має включати сукупність обґрунтованих трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

У перспективному плануванні поряд з наведеними вище застосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується на фактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення) витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів. При цьому виділяють такі групи факторів:

1) підвищення технічного рівня виробництва за рахунок впровадження нової технології, механізації та автоматизації виробничих процесів тощо;

2) поліпшення організації виробництва і праці (удосконалення управління виробництвом, спеціалізації і концентрації, збільшення норм навантаження і виробітку, скорочення втрат робочого часу, ліквідація непродуктивних витрат, скорочення втрат від браку);

3) зміни обсягів і структури виробництва (відносне скорочення умовно-постійних витрат у разі збільшення обсягів виробництва продукції, зміни структури вироблюваної продукції);

Особливо детально при цьому аналізують змінні й постійні витрати. Змінні витрати прямо пропорційно залежать від обсягів виробництва. Економію від зниження змінних матеріальних витрат (Е_м) обчислюють за формулою:

Е_м = (Н_б · Ц - Н_п · Ц) · О_п,

де Н_б і Н_п - норматив витрат матеріалів, палива, транспортних витрат тощо на одиницю продукції (робіт) відповідно у базовому і плановому періодах; Ц - ціна одиниці продуктів і матеріалів; О_п - плановий обсяг виробництва продукції, виконання робіт.

Економію витрат на заробітній платі (Е_зп), що зумовлена зниженням трудомісткості, визначають за формулою:

Е_зп = (П_б · З_б - П_п · З_п) · О_в,

де П_б і П_п - трудомісткість одиниці продукції (робіт) у базовому і плановому періодах, З_б і З_п - оплата людино-годин у базовому і плановому періодах; О_в - плановий обсяг виконання робіт.

Економія (перевитрати) на постійних витратах (Е_п) визначають за плановим приростом (зменшенням) виробництва продукції та їх питомою вагою в собівартості:

Е_п = ((О_п - О_б) а) : 100,

де О_п і О_б - обсяги виробництва відповідно в плановому і базовому періодах; а - відсоток постійних витрат у собівартості базового періоду.

Результати розрахунків щодо впливу всіх факторів на собівартість продукції зводять до загальної форми, де і визначають планову собівартість. На особливу увагу заслуговують фактори, що пов'язані зі зростанням собівартості, але підвищують ефективність виробництва. Наприклад, підвищення якості продукції часто супроводжується певним зростанням витрат. Однак вони, як правило, перекриваються додатковою виручкою від реалізації продукції підвищеної якості.

Для ефективної планово-аналітичної роботи і підвищення якості управлінських рішень необхідно організувати роздільний управлінський облік, який інформуватиме про рівень постійних і змінних витрат і вестиметься за такими їх групами:

- змінні витрати, які змінюються пропорційно обсягу виробництва. Це витрати на матеріали, оплату праці основного виробничого персоналу, пальне і мастильні матеріали, електроенергію, транспортні витрати тощо;

- постійні витрати, які не пов'язані зі змінами обсягів виробництва. До них належать амортизаційні відрахування, орендна плата, проценти за користування кредитом, витрати на утримання апарату управління тощо;

- змішані витрати, які складаються з постійної та змінної частин. Наприклад, витрати на поточний ремонт обладнання, поштові, телеграфні, канцелярські витрати тощо.

Недоліком традиційних методів планування собівартості (кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є велика трудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо в перспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиці планування собівартості продукції рослинництва і тваринництва все ширше застосовують економіко-математичні методи на основі використання виробничих функцій. Функціональну залежність собівартості (у) від незалежних величин-факторів можна виразити лінійним рівнянням:

у = f (Х ₁, Х ₂, … Х_п),

де - Х ₁, Х ₂, … Х_п - фактори виробництва.

Основні фактори (ресурси) виробництва - це засоби та предмети праці, а також праця, тобто затрати трудових ресурсів. Ці ресурсні складові виробничого процесу потребують певних витрат коштів. Проте в процесі виробництва використовують і інші ресурси: трудові, матеріальні, енергетичні.

Висновок

Таким чином, витрати та собівартість є одними з найважливіших економічних категорій. Їх рівень здебільшого визначає величину прибутків і рентабельності, є основою системи показників ефективності виробництва.

Слід зазначити, що сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. До складу витрат на виробництво продукції входять: матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація й інші витрати.

Собівартість як економічна категорія властива товарно-грошовим відносинам і виникла тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати витрати на виробництво товару і прибуток або збиток від його реалізації.

Обсяг виробництва при незмінній вартості матеріальних і трудових ресурсів збільшується тільки в результаті зниження собівартості.

Собівартість знижується за рахунок скорочення поточних витрат виробництва на одиницю продукції до і після проведення організаційно-технічних заходів.

Отже, підприємства розробляють два варіанта собівартості продукції: з метою бухгалтерського обліку, і з оподаткування.

Задача

Умова: підприємство здійснює прискорену амортизацію активної частини основних фондів, зокрема, нових фрезерних верстатів з ЧПУ. Визначте, яким методом краще нараховувати цю амортизацію (методом подвійного зменшення залишку або кумулятивним методом), якщо початкова вартість верстата 36 тис. грн., а нормативний строк служби верстатів 5 років.

Розв'язання:

Відомо, що

.

Спершу визначимо норму амортизації за методом подвійного зменшення залишку за формулою:

Отже річна норма амортизації становить 40% або 0,4.

Робимо наступні розрахунки:

1 рік - 36 тис.грн. · 0,4 = 14,4 тис.грн.

2 рік - (36 тис.грн. - 14,4 тис.грн.) · 0,4 = 21,6 тис.грн. · 0,4 = 8,64 тис.грн.

3 рік - (21,6 тис.грн. - 8,64 тис.грн.) · 0,4 = 12,96 тис.грн. · 0,4 = 5,18 тис.грн.

4 рік - (12,96 тис.грн. - 5,18 тис.грн.) · 0,4 = 7,78 тис.грн. · 0,4 = 3,11 тис.грн.

5 рік - (7,78 тис.грн. - 3,11 тис.грн.) · 0,4 = 4,67 тис.грн. · 0,4 = 1,87 тис.грн.

Таким чином, списано 33,2 тис.грн. (14,4 + 8,64 + 5,18 + 3,11 + 1,87), несписаними залишились 2,8 тис.грн. (36 - 33,2).

Тепер зробимо розрахунок амортизації за кумулятивним методом:

Оскільки , то сума чисел років складає:

1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15.

Річна визначається як співвідношення терміну служби (на початок звітного року) до суми чисел років, що залишився, тобто: у 1-й рік експлуатації - 5/15; у 2-й рік експлуатації - 4/15; у 3-й рік експлуатації - 3/15; у 4-й рік експлуатації - 2/15, у 5-й рік експлуатації - 1/15.

Робимо наступні розрахунки:

1 рік - 36 тис.грн. · 5/15= 12 тис.грн.

2 рік - 36 тис.грн. · 4/15= 9,6 тис.грн.

3 рік - 36 тис.грн. · 3/15= 7,2 тис.грн.

4 рік - 36 тис.грн. · 2/15= 4,8 тис.грн.

5 рік - 36 тис.грн. · 1/15= 2,4 тис.грн.

Таким чином, списано всю суму - 36 тис.грн. (12 + 9,6 + 7,2 + 4,8 + 2,4).

Отже, підприємству, яке здійснює прискорену амортизацію активної частини основних фондів, зокрема, нових фрезерних верстатів з ЧПУ слід нараховувати амортизацію за кумулятивним методом.

Список використаних джерел

1. Атамас П.Й. Облік та оподаткування підприємств малого бізнесу. Навч. посіб. / П.Й. Атамас, С.І.Дробязко - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 416 с.

2. Горлачук В.В. Економіка підприємства: [навчальний посібник] / В.В. Горлачук, І. Г. Яненкова. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - 344 с.

3. Горобчук Т.Т. Ціноутворення: Навч. посіб. для студ. екон. спец. денної та заоч. форми навчання / Житомирський інженерно-технологічний ін-т. - Житомир: ЖІТІ, 2003. - 166с.

4. Іванова, В.В. Планування діяльності підприємства: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. В.Іванова; М-во освіти і науки України, Полтав. ун-т спожив. кооп. України. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 472 с.

5. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 495 с.

Размещено на Allbest.ru

...