Причини економічної кризи в Україні та особливості розвитку її економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ - ЗАКОНОМІРНІСТЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1.1 Теорії економічних циклів

1.2 Характеристика економічного циклу

1.3 Криза - головна фаза циклу

1.4 Антициклічне регулювання економіки

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1 Середні та короткі цикли

2.2 Великі економічні цикли

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ ЕКОНОМІКИ

РОЗДІЛ 4. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВОК

СПИСОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК



ВСТУП

Узагальнення світової практики показує, що ринкова економічна система закономірно розвивається, переходячи від рівноважного стану до не рівноважного і так далі. Виявлено, що спосіб існування ринкової економіки - циклічність з постійно повертаючими кризами.

Циклічність виступає загальною формою руху природи і суспільства. На відміну від природних циклів, де зміна відбувається з об'єктивною неминучістю в одні і ті ж терміни, з незмінною тривалістю (день і ніч, зміна пір року і т.п.), циклічність у соціально-економічному розвитку суспільства носить менш виражений і більш суперечливого характеру. Причому, якщо в природі істотні зміни в циклічності - результат тисячоліть, то в розвитку суспільства тривалість циклів, характер їх протягу може змінюватися у досить короткі історичні терміни.

Особливості циклічного розвитку економіки пов'язані з тим, що тут діють люди зі своїми цілями і мінливими засобами їх реалізації. Все це визначає неоднозначність у визнанні самого факту циклічності щодо економічного розвитку суспільства у різних економістів. Вчення про циклічність у розвитку процесу відтворення формувалося суперечливо. В історичному аспекті першою з'явилася теорія К. Маркса про неминучість економічних циклів відтворення тривалістю близько 10-12 років. Ця теорія відображала реальність. До того часу К. Маркс у своєму розпорядженні давав дані про економічні кризах, які не знаходили пояснень у його сучасників.

Явище циклічності визначається як багатовимірне, ряд його форм носить загальносвітовий характер. Кожен цикл не є повторенням попереднього; тривалість циклу, терміни його протікання, соціально-економічні наслідки мають багато відмінностей.

Циклічність в цілому, в тому числі і її найбільш руйнівна фаза - економічний криза, визнаються не тільки як суспільне «зло», але й як своєрідна форма забезпечення поступового розвитку економіки в умовах ринкових відносин. Звичайно, криза - лихо для економіки країни і більшості її населення. Разом з тим об'єктивним наслідком економічних криз, як правило, служить поява нових технологій, нових продуктів, зростання продуктивності праці та ефективності виробництва, структурні перетворення в національній економіці, зміни в структурі попиту, оновлення кредитно-грошової та податкової політики держави. У кінцевому рахунку коливання в економічній активності оцінюються в якості однієї з умов відновлення і росту.

Більшість об'єктивно мислячих економістів велику роль у нейтралізації негативних наслідків економічного циклу відводять сучасній державі - розробці і практичної реалізації розумної державної економічної політики.

Економічна історія свідчить, що зростання економіки ніколи не буває гладким і рівномірним. Економічний цикл охоплює всілякі сторони життя суспільства. Він проникає всюди - у виробництво, будівництво, зайнятість, дохід, на фондову біржу і товарні ринки, і в політику. Економічний цикл різними шляхами впливає на окремих індивідів і на окремі сектори економіки. Вивчення економічних циклів може дати уявлення про макроекономічну динаміку таких показників, як темпи зростання ВНП, національний та загальносвітовий рівень безробіття, рівень цін і т.д.

Мета курсової роботи полягає у розкритті змісту економічного циклу, а також їх ролі в економічному розвитку держави. Для цього необхідно вирішити наступні завдання:

-розкрити сутність циклів;

-розглянути характер і закономірності розвитку різних видів циклів;

-розкрити причини циклів, їх природу.

-розглянути основні фази циклу;

Актуальність теми полягає в тому, що розгляд економічних циклів є одним з найважливіших завдань сучасної економіки. Дослідження структури економічних циклів дасть можливість передбачати наслідки того чи іншої зміни, своєчасно спрогнозувати зростання або спад економічної активності.

РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ - ЗАКОНОМІРНІСТЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1.1 Теорії економічних циклів

У розвитку національної економіки існує цілий комплекс проблем. Це збалансованість економічного розвитку, удосконалення структури економіки, підвищення її ефективності, прискорення темпів і шляхів економічного зростання, збалансованість і стабільність. Однією з основних проблем макроекономіки на сучасному етапі є досягнення і підтримання макроекономічної рівноваги, періодичні відхилення від якої свідчать про наявність неврегульованих суперечностей та співвідношень у системі ринкового господарства. Одним з найважливіших проявів економічної нестабільності є циклічність.

Економічне зростання - це не плавний, рівномірний процес сходження від нижчого до вищого рівня. Це складний, суперечливий, прогресивний рух економіки. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва проходить досить швидко, в інші роки - повільніше і навіть має місце спад. Такі коливання у русі суспільного виробництва, які регулярно повторюються за певний проміжок часу, означають циклічний характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї кризи до іншої або, інакше, - від однієї найвищої точки економічного злету ("буму") до іншої.

Таким чином, циклічність - це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої.

У чому ж причина циклічного розвитку економіки? Економісти створили за два останніх століття біля 200 різноманітних концепцій, за допомогою яких намагалися розкрити ці причини.

Економісти вперше звернули увагу на циклічний характер макроекономічних процесів, зіткнувшись із періодичними кризами перевиробництва в Англії у 20-х роках ХІХ століття.

Вчені намагалися трактувати кризи як випадкове явище, спричинене порушеннями попиту і пропозиції. Першу спробу пояснити циклічний характер виробництва зробив англійський економіст В.С. Джевонс (1835-1882). Він пов'язав економічний цикл з 11- 12-річним циклом сонячної активності, що спричиняє коливання врожайності сільськогосподарської продукції, а це, у свою чергу, впливає на циклічність промислового виробництва.

Інші представники економічної теорії пояснюють циклічний розвиток окремими специфічними явищами, які порушують економічну рівновагу - між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, заощадженнями і інвестиціями, доходом виробленим і спожитим (С. Сисмонді, Т. Мальтус, Дж. Гібсон, А. Афтальон, Дж.М. Кейнс та інші).

Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об'єктивні і суб'єктивні причини циклічності економічного розвитку,які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз.

Серед зовнішніх причин можна виділити:

· війни, революції та інші політичні потрясіння;

· відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших ціннихресурсів

· освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення,

коливання чисельності населення земної кулі;

· потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють

докорінно змінити структуру суспільного виробництва.

Серед внутрішніх причин виділяють:

Ш особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на

обсягах виробництва і зайнятості;

Ш інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;

Ш економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання.

Розглянуті причини взаємопов'язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу.

1.2 Характеристика економічного циклу

Розвиток суспільного виробництва не є рівномірним. Практика показує, що певні коливання в економічному розвитку (чергування періодів розвитку і періодів спаду) є об'єктивною закономірністю суспільного виробництва. Ці коливання визначають як циклічність, а цикли характеризують як часовий інтервал від початку однієї кризи до наступної.

Циклічність у розвитку економіки чітко виявилася в кризах. Перша криза відбулась в Англії в 1825 р. Невипадково, що саме криза (а це тільки одна фаза циклу) стала об'єктом дослідження багатьох економістів. При цьому науковий аналіз зосередився перш за все на пошуку причини криз. У пояснені причин циклу, серед науковців немає одностайності, існує велика кількість різноманітних теорій. Перш за все, вони різняться загальним підходом. Так, частина науковців причини циклу шукає за межами самої економічної системи. Це теорія зовнішнього походження причин, які викликають економічні цикли. До них відносять війни, установлення високих цін на нафту, активність Сонячної системи, визначні політичні події (наприклад, розпад СРСР), винаходи революційного характеру тощо.

Інша група вчених схильна пов'язувати причини циклів з внутрішніми явищами, притаманними конкретній національній економічній системі. Найчастіше як причину тут називають коливання інвестиційних витрат. Так, зменшення попиту на машини, обладнання, будівельні послуги тощо веде до спаду виробництва. Ще однією з причин називають коливання в споживчих витратах. Так, зростання попиту на споживчі товари веде до розширення виробництва, а його зменшення - до зворотного результату.

Розглядаючи ці два напрями, слід зауважити, що таке надскладне явище, як циклічність, скоріше за все, спричиняється як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. При цьому, очевидно, одні причини можуть бути визначальними, а інші - бути факторами, що посилюють або послаблюють глибину циклічних коливань.

Економічні цикли мають певні фази. Вважається, що класична будова циклу включає чотири фази: спад, депресія, пожвавлення і піднесення (зростання).

· Фаза Спаду (кризи) є основною фазою економічного циклу, вона є його ключовою характеристикою. Нею завершується попередній періодичний цикл і починається новий, наступний. Спад в економіці починається з труднощів у збуті виробленої продукції, що згодом веде до скорочення виробництва і зайнятості та попиту на інвестиції. Ціни різко знижуються, але зростає попит на ліквідність (готівку), тому до максимально збільшується ставка позичкового відсотку. Курс акцій і інших цінних паперів на фондових біржах швидко падає; тимчасово закриваються або навіть банкрутують багато фірм, передусім дрібних (у випадку глибокої і тривалої кризи). Ринкова кон'юнктура стає вкрай несприятливою.

Внаслідок дії кризи поступово ліквідуються порушення макроекономічної стабільності і рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інвестиціями і заощадженнями, виробництвом і споживанням. В процесі руху до своєї найнижчої точки спаду криза створює імпульс для нового розвитку економіки.

В цей період виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва і збереження прибутку, посилюється конкуренція. Створюється стимул для оновлення морально зношених засобів виробництва на новій технологічній основі. Коротше кажучи, криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки, нею закінчується попередній період розвитку і починається наступний. Але перехід до розгортання обсягів виробництва, його технологічного оновлення не відбувається в один момент. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії.

· Фаза депресії - це фаза застою. Вона починається тоді, коли економіка досягає критичних точок падіння, спускається на "дно". Виробництво не зростає, але вже й не зменшується у своїх обсягах. Саме в цій фазі досягається найбільша незавантаженість виробництва, а безробіття досягає свого максимуму. Найбільшого рівня сягає кількість банкрутств. На цій фазі суспільного виробництва відбувається оновлення основного капіталу. Підприємці намагаються пристосуватись до низьких цін і скороченого попиту, шукають можливості здійснювати виробництво і за таких умов отримувати прибуток. А досягти цього можна, як правило, за рахунок застосування нової техніки й нових технологій, прогресивної організації праці і т.ін.

· Фаза пожвавлення фаза економічного циклу, яка характеризує початок підйому в економіці після кризи, застою, депресії. В цей період, хоча і незначно, зростають рівень виробництва і платоспроможний попит людей, помітно скорочується рівень безробіття. Поступово підвищуються ціни і позичкові відсотки. На ринку економічних ресурсів зростає попит на нове промислове обладнання, нові капітали втягуються в господарський оборот. В кінці фази пожвавлення закінчується період інтенсивного розвитку.

· Фаза піднесеннястан економіки країни, який характеризується зростаннямвиробництва, підвищенням його ефективності, пожвавленням ділової активності в різних сферах, підвищенням рівня життя. В цей період рівень виробництва набагато переважає досягнутий в попередньому періоді, суттєво зростають темпи його розвитку. Створюються нові підприємства, зростають зайнятість, попит на прогресивні капітальні ресурси і споживчі блага, більшуються доходи (заробітна плата, прибуток, проценти, рента), швидко зростають ціни. На фазі піднесення посилюються диспропорції, які були закладені ще на фазі пожвавлення, готується ґрунт для наступного спаду.

Економіка підходить до наступного витка, до нового економічного циклу. Описана картина змін в економіці на різних етапах циклу носить класичний характер.

Схема класичного економічного циклу наведена в додатку 1.

Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від циклів ХІХ і першої половини ХХ століття. Загальні закономірності мають чимраз менше відомих проявів. Деякі фази економічного циклу зазнають значних метаморфоз, а то й зникають узагалі. Більшість сучасних дослідників виокремлюють в економічному циклі лише дві фази: висхідну і спадну (рис.1.1):

Рис. 1.1 Сучасний економічний цикл

Змінюються також і форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається в:

· синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежує можливості пом'якшення кризових процесів за рахунок розширення експорту;

· прискоренні циклічних криз (вони стали виникати частіше) і скороченні тривалості циклу;

· відносному зменшенні глибини криз;

· нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення;

· незмінності показників масштабів і глибини криз.

Отже, циклічний характер розвитку економіки зумовлений конфліктом між умовами виробництва й умовами реалізації, протиріччям між виробництвом, яке прагне до розширення, та зростанням платоспроможного попиту, який не встигає за ним. Економічна криза не тільки порушує пропорції суспільного відтворення, але й дає поштовх до рівноваги і збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно, знецінення основного капіталу і зниження заробітної плати).

1.3 Криза - головна фаза циклу

Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, що антициклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обґрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є криза (рецесія), стискання, падіння .

Вона характеризується:

· порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;

· перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;

· падінням товарних цін;

· зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;

· падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;

· зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;

· крахом грошово-кредитних зв'язків;

· наростанням системи взаємних неплатежів;

· кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка

· нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;

· масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;

· падінням курсу акцій, біржовою панікою;

· масовим банкрутством підприємств;

· зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.



1.4 Антициклічне регулювання економіки

Регулювання антициклічне -- комплекс заходів держави, спрямованих на отримання спаду виробництва в період економічних криз, стабілізацію господарської кон'юнктури і пом'якшення соціально-економічних наслідків, викликаних спадом виробництва, безробіттям, інфляцією. Необхідність державного регулювання економіки, антикризових програм теоретично обґрунтована Дж, М. Кейнсом.

Мета такого втручання -- у забезпеченні прибутковості капіталу, запобіганні можливому соціальному вибуху, який міг би статися внаслідок безробіття, падіння рівня життя, інфляції та інших явищ, що виявляються в кризові роки. На думку Кейнса і його прихильників, держава повинна взяти на себе відповідальність не лише за стан виробництва, формування сукупного попиту, але й за ситуацію в сфері зайнятості, використання трудових ресурсів, регулювання доходів населення.

Головні ідеї Кейнса щодо регулювання державою розвитку економіки використав президент США Ф.Рузвельт у 30-ті роки, розробляючи програми „ нового курсу" Енергійні заходи уряду США дали змогу за відносно короткий час вийти з дуже глибокої і затяжної економічної кризи у 1929--1932 pp.

Після другої світової війни до регулювання економіки як в період кризи, так і в фазах пожвавлення й піднесення широко вдавалися уряди західноєвропейських країн. У цих державах антикризові заходи доповнювалися заходами, спрямованими на те, щоб не допустити „ перегріву економіки" в період піднесення, оскільки це могло б викликати новий стрибок інфляції! падіння добробуту населення.

Найважливішими важелями, за допомогою яких держава здійснює регулювання антициклічне, й антикризове, є фінанси, податкова система, кредитна політика. У фазі кризи та депресії для підтримки інвесторів і підприємців і наступного розширення сукупного попиту на товари та послуги держава проводить політику зниження процентних ставок, податку на прибуток, зарплату, відстрочує виплату деяких видів податків, а то й повністю їх відміняє, надає право підприємцям підвищувати норму амортизації і, отже, прискорює оновлення основних виробничих фондів. Паралельно з цим із державного бюджету під реалізацію перспективних програм, які водночас з розширенням виробництва забезпечують появу нових робочих місць, виділяються субсидії. З цією ж метою за рахунок держави виконуються громадські роботи -- шляхове, житлове будівництво.

Дещо змінюються форми державного регулювання економічними процесами в період пожвавлення й піднесення. Головними важелями такого регулювання є фінансово-кредитні. Для обмеження виробничої активності встановлюються більш високі податки, зменшуються, а то й повністю відміняються державні субсидії, пільги інвесторам. Таким чином держава запобігає „ перегріву економіки", збалансовує виробництво й попит.



РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1 Середні та короткі цикли

Циклічність є об'єктивною закономірністю економічного розвитку. Це складне й багатогранне явище. Цикли відрізняються за своєю тривалістю і поділяються на декілька видів (Рис.2.1)

Рис. 2.1 Види економічних циклів

Малі цикли (їх ще називають цикли Кітчина, або цикли запасів) - на честь англійського економіста, статистика Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливанням запасів золота і визначав їх повторюваність з періодичністю три роки і чотири місяці. Основоположник економетрики Веслі Мітчелл вбачав причину малих циклів у сфері грошового обігу і визначив їх тривалість для США у 40 місяців, тобто теж три роки і чотири місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку.

Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Більшість сучасних економістів, підтримують ідею існування короткострокових економічних циклів, схильне вивчати лише як невід'ємну частину загальної циклічною системи, основу якої складають середньострокові економічні цикли.

Середні економічні цикли поділяють на:

- Цикли Жюгляра

- Цикли Кузнеця

Цикли Жюгляра - середньострокові економічні цикли з характерним періодом в 7-11 років. Названі по імені французького економіста КлеманаЖюгляра одним з перших описав ці цикли. На відміну від циклів Китчина в рамках циклів Жюгляра ми спостерігаємо коливання не просто в рівні завантаження існуючих виробничих потужностей (і відповідно в обсязі товарних запасів) але і коливання в обсягах інвестицій в основний капітал.

У результаті до часу запізнювання характерним для циклів Китчина тут додаються ще й тимчасові затримки між прийняттям інвестиційних рішень і зведенням відповідних виробничих потужностей (а також між зведенням і актуальним запуском відповідних потужностей). Додаткова затримка формується і між спадом попиту та ліквідацією відповідних виробничих потужностей. Дані обставини і зумовлюють те що характерний період циклів Жюгляра виявляється помітно більш тривалим ніж характерний період циклів Китчина.

Циклічні економічні кризи / рецесії можуть розглядатися в якості однієї з фаз циклу Жюгляра (поряд з фазами пожвавлення підйому і депресії).

Фази циклу Жюгляра

У циклі Жюгляра досить часто виділяють чотири фази в яких деякі дослідники виділяють підфази:

· фаза пожвавлення (підфази старту і прискорення);

· фаза підйому або процвітання (підфази росту і перегріву або буму);

· фаза рецесії (підфази краху / гострої кризи і спаду);

· фаза депресії або застою (підфази стабілізації і зсуву) .

Клемент Жугляр розглядав економічний цикл як закономірне явище, причини якого криються у сфері грошового обігу, точніше, кредиту.

Криза - основну фазу циклу - Жугляр оцінював як відновлювальний фактор, що веде до загального зниження цін і ліквідації підприємств, створених задоволення штучно дедалі попиту.

Жугляр вважав, що повторення всіх економічних процесів, викликаних банківською діяльністю, відбувається кожні десять років.

Цикли (ритми) Кузнеця мають тривалість приблизно 15-25 років. Вони отримали назву циклів Кузнеця по імені американського економіста майбутнього лауреата Нобелівської премії СаймонаКузнеця. Були відкриті їм в 1930 році.

Кузнець пов'язував ці хвилі з демографічними процесами, зокрема, припливом іммігрантів та будівельними змінами, тому він назвав їх «демографічними» або «будівельними» циклами.

В даний час поряд авторів ритми Кузнеця розглядаються в якості технологічних, інфраструктурних циклів . В рамках цих циклів відбувається масове оновлення основних технологій.

В даний час багато економістів сходяться в іншому думці: основа циклів Кузнеця - це технологічні зміни, що відбуваються у зв'язку з новими науковими відкриттями.

Цикли Кузнеця не раз піддавалися критиці. Так, їх існування заперечувалося іншим американським економістом Е. Філіпом Хорвеем в 60-х роках минулого століття. Однак більш пізні дані, коли з'явилася можливість використовувати комп'ютерні моделі спектрального аналізу, все-таки підтвердили наявність ритмів Кузнеця, зокрема при аналізі світового ВВП, а також вартості на нерухомість таких країн, як Японія.

Цикли Кузнеця можуть пояснити нинішній спад світової економіки. Дійсно, останнє десятиліття XX століття було відзначено бурхливим розвитком комп'ютерних технологій, створенням Всесвітньої мережі та ін. Світ став іншим. Проте на самому початку 2000-х відбувається перенасичення ринку високих технологій. У 2000-х в економіці намітився спад. З точки зору хвильової теорії це відбувається через те, що технології XX століття вичерпали себе. Для подальшого підйому потрібні наукові відкриття, які мають втілитися в нових продуктах чи послугах.

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи перевиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза захопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою. В неї було втягнуто абсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До них належать кризи 1866, 1873, 1882,. 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929- 1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни розгорнулися кризи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958,1960-1961,1969-1970,1974- 1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова фаза спаду почалася на початку 1996 р.

Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за допомогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте можна виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначальними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових само регуляторів.

· Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

· Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі циклічних коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, циклічність за інших однакових умов виявляється менше.

· Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старіння і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосередньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобігання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежувати матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структурних елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

· Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою економічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.



2.2 Великі економічні цикли

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині XIX ст.

Англійський економіст У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в якому була обґрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх роботах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін.

Створення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опублікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р., була трагічною.

У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовження в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.

Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготривалі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.

У.С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через Це - на чергування фаз у підприємницькій діяльності.

На протилежність такому підходу у теорії М.Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економічного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою найреволюційнішою частиною - засобами праці. Близька до теорії М.Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що головну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців. економічний цикл криза україна

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-ення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами:

· по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалюються існуючі технології;

· по-друге, революційне, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного.

Еволюційний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійснюються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.

Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього приводу М.Д. Кондратьєв, є функція запитів економічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам розвиток науки, підкреслював він, включається до закономірного процесу економічної динаміки'.

Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повинен включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та розвитку форм власності.

Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст. якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у часових межах 40-50-60 років. У цих самих межах і під впливом тих самих матеріально-технічних і економічних факторів здійснюються і довготривалі економічні цикли.

З часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково-технічної революції розпочався четвертий цикл, який триває і тепер.

У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку:

- низхідну

- висхідну хвилі.

Звідси цикл також має дві фази.

Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кризи малих і середніх циклів.

Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, яка адекватна технологічному оновленню виробництва.

Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої системи економічних зв'язків новій технології.

Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва - монополістичної.

Це й криза 1929-1931 рр., яка стала вихідним пунктом фронтального розповсюдження державно-монополістичної структури підприємництва. Це також криза 1974-1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціонального підприємницького суспільства.

Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він триває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Період "високого піднесення" - це період масового розповсюдження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвестиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.

У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджуватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови виробництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зростає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже неможливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.

Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозування економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною базисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою виробничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відповідає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному ринково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі - монополістичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі - період державно-монополістичного підприємництва з державно-монополістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.

Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у розвитку технологічного способу виробництва і відповідного оновлення економічної структури суспільства дає можливість наукового обґрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економічній літературі його називають транснаціональним.

Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціонального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл ґрунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозберігаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інформатиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліття наступного століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На зміну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структури економічно розвинутих країн. Вона має перехідну і від індустріальної до постіндустріальної структурні характеристики.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.

На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де циклічні фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х - на початку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної системи зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і технології.

Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду перетворень механізмів управління, організаційно-економічних структур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Питання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання.



РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ ЕКОНОМІКИ

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Тому важливою рисою економіки є її нестабільність. Процвітання змінюється кризою або панікою. Національний дохід, зайнятість і виробництво падають. Ціни і прибуток знижуються, а робітників масово звільняють. Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Відновлення може бути повільним або швидким. Воно може бути неповним і, навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне «роздування цін» і зростання спекуляції, за якими настає нова важка криза.

Загалом, світовий економічний досвід свідчить, що розвиток йде не по прямій, а поступово набираючи висоту, при цьому кожного разу ця висота втрачається «падінням в прірву». Окрім того, як показує історія такі спади-підйоми є повторювальними, тобто мають циклічний характер.

Криза 2008-2009 років, яка розпочалася з іпотечної банківської кризи в США, яка призвела до банкрутства великих інвестиційних та комерційних банків з гарною репутацією в різних країнах світу. На цьому етапі ми детальніше розглянемо економічну кризу саме в Україні.

Роки 2008 - поч. 2009 виявилися для економіки України досить бурхливими. Не встиг уряд рапортувати про подолання інфляційного вибуху, як нові явища макрофінансової нестабільності знову створили підґрунтя для занепокоєння пересічних громадян та політиків, негативних очікувань суб'єктів ринку. Вересень та, особливо, жовтень 2008 року, позначилися комплексом тривожних негативних тенденцій: затяжним падінням фондового ринку, раптовим глибоким «провалом» курсу гривні, ажіотажним попитом вкладників банків та наростанням проблем комерційних банків з ліквідністю.

Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити. Цей момент вважається одним з факторів розвитку кризи. Цю тезу можна сприйняти, але лише до певної міри. Адже газові проблеми почались у нас лише з 1-го січня 2009 року, а у 2008 році, коли криза лише розпочинала свою ходу. Беручи до уваги сучасні події в Україні експерти прогнозують, що проблеми в економіці будуть набагато більшими, ніж після кризи 2008-го. Експерти прогнозують, що поглиблення фінансової кризи в Україні настане на півроку раніше, ніж у світі. Уже восени 2014 року в Україні поглибилась фінансова криза. По суті, криза в економіці України триває вже давно. І до тяжких соціальних і фінансово-економічних наслідків вона призвела ще в грудні 2013 року. Але ці наслідки українці почали відчувати не одразу, а поступово. Точніше, пропорційно: кілька різких падінь пережила гривня, практично щомісяця підвищуються акцизи, ціни, тарифи на ті чи інші групи товарів і послуг, одна за одною скасовуються або урізаються соціальні гарантії.

Передумови цієї кризи заклали ще уряд Юлії Тимошенко та команда колишнього президента Віктора Януковича. Спочатку Тимошенко підписала з Росією "вигідний" газовий контракт, а Янукович впровадив в Україні "інститут смотрящих" під патронатом президентської Сім'ї.

Майже десять років не здійснювалася диверсифікація поставок енергоресурсів. Тарифи на комунальні послуги штучно тримали на одному рівні, щоб задобрити електорат на чергових виборах. Державний борг перевищив 60% ВВП. Курс гривні був зафіксований командою Януковича на одному рівні за рахунок спалення золотовалютних резервів.

Система конвертаційних центрів, "відкатів" та розпилу бюджету через державні закупівлі працювала як годинник. Без хабара не обходилось отримання жодного дозвільного документа.

Команда екс-президента Віктора Януковича зуміла розтягнути фінансову катастрофу в часі завдяки російським кредитам, а вже нова українська влада - завдяки кредитам від країн Заходу, МВФ і Світового банку. Іншими словами, за ослаблення шоку від катастрофічного падіння економіки Україна заплатила катастрофічним збільшенням зовнішнього боргу. Всі невирішені проблеми в економіці дадуть про себе знати вже восени. І цей виток кризи буде тяжчий за всі попередні.

Основна причина кризи, - дефіцит держбюджету та борги України. За останні місяці, після повалення режиму Януковича, ситуація в економіці не покращилася, а навпаки - погіршилася. Анексія Росією Криму позбавила Україну не тільки майже 4% її ВВП, а й усіх інвестицій, вкладених у розвиток кримської економіки і освоєння шельфу. Міністр юстиції Павло Петренко оцінив суму збитків української держави від анексії Криму в 1,18 трильйона гривень (це трохи менше ВВП всієї України за минулий рік - 1,455 трлн грн). Але ж є ще й збитки приватних компаній.

Наступна причина - збройний конфлікт на Донбасі, який невідомо коли закінчиться. Через бойові дії на Сході в багатьох населених пунктах зруйнована інфраструктура, підприємства або скорочують виробництво, або ж узагалі тимчасово припиняють працювати. Після припинення війни з бойовиками Україні доведеться витрачатися на відбудову регіону, зміцнення армії, флоту, прикордонної служби, боротьбу з тероризмом, ведення інформаційної війни.

Також поглиблюється падіння української економіки. За підсумками січня-травня промислове виробництво скоротилося на 4,6% (порівняно з аналогічним періодом минулого року), зокрема, продукція переробної промисловості - на 7,2%. Сільське господарство за той же час показало приріст на 4,7%, проте сумнівно, щоб у поточному році вдалося зібрати більш високий урожай, ніж торік. Активні бойові дії в червні-липні змушують припускати подальше зниження економічних показників.

Водночас економічна війна з Росією буде набирати обертів. Її розпал припав на осінь, а точніше, на жовтень, коли в умовах дефіциту газу почався опалювальний сезон і українці обиратимуть собі новий парламент, а на проведення виборів потрібні гроші. Експерти говорять, що "пройти між крапельками" Україні не вдасться. Адже сильні удари можливі зі сторони Росії. Якщо б Україна зірвала б плани Путіна, то до кінця осені отримала два дуже важливі резерви, яких у неї не було раніше.

v Перший - це можливість повного оновлення влади на Донеччині і Луганщині, а відповідно і руйнування глобальних корупційних схем. Ці області два з лишком десятки років перебувають під контролем одних і тих же кланів.

v Другий резерв - це антиросійські (точніше, антикремлівські, антипутінські) настрої, які вже зараз на порядок сильніші, ніж у лютому цього року. Для економіки вони важливі не тільки тим, що полегшують розрив зв'язків з Росією, але ще й тим, що дозволяють розвивати співпрацю з ЄС і НАТО в сфері військово-промислово комплексу. Якщо з'являться економічні аргументи на користь вступу в НАТО (наприклад, контракти для підприємств), то Україна вступить в НАТО, і українці підтримають це на референдумі.

Кризу очікують і в банківській системі. До кінця року кількість проблемних банків може подвоїтися.

Тим часом машинобудівники вже понесли серйозні втрати через конфлікт з Росією і не плекають особливих ілюзій щодо відновлення позицій після асоціацію з ЄС.



Рис. 3.1 Динаміка машинобудівництва в Україні за 2007-2014 роки

Також відбудеться криза і в металургійній галузі. Велика частина українських металургійних потужностей розташована в охоплених російською агресією Донецькій і Луганській областях, але сталеварам поки вдається підтримувати виробництво, наскільки це можливо.

Залізничники і портовики по-різному закінчать рік. "Укрзалізниці" не уникнути втрат, а ось портовій галузі, швидше за все, вдасться вийти сухою з води - адже їм додалися замовлення, які раніше виконували кримські порти. Будівельний ринок України переживає складні часи вже давно, фактично він так і не оговтався після кризи 2008-го. Але підрядники, які мріяли про великі заробітки, воліли ігнорувати тенденції і будували "на перспективу". Сьогодні ж, коли стало остаточно зрозуміло, що в найближчому майбутньому краще точно не стане, компанії "заморожують" будівництва. До кінця року припиняться роботи на тисячах об'єктів.

На даний час Україна класифікується міжнародними рейтинговими агентствами, як країна, що знаходиться в переддефолтному стані. Єврооблігації українських корпорацій торгуються з великим дисконтом.

Національна валюта за рік девальвувала на 90%, а золотовалютні резерви знизились на майже 40%. Через війну промислове виробництво в Донецькій області знизилось на 28%, в Луганській - на 44%. В цілому по країні падіння становило на 9,4%.

За прогнозами голови НБУ Валерії Гонтарєвої, інфляція в 2014 році становитиме 25%. Через девальвацію і падіння доходів населення скорочується роздрібний товарообіг та споживання пального.

За дев'ять місяців 2014 року вкладники винесли з банків 34,3 млрд гривень і трохи більше $7 млрд. Нацбанк вивів з ринку майже 30 банків.

За 2014 рік в країні майже не проведено реформ. Було багато декларацій та декілька прийнятих в першому читанні законопроектів. Наприклад, про податкову реформу та зниження єдиного соціального внеску.

Так, уряд розпочав диверсифікацію постачань газу та підняв тарифи на комунальні послуги. Однак диверсифікація розпочалась лише після того як Росія "перекрила кран", а тарифи підняти змусив МВФ в обмін на кредити.

Було прийнято закон про люстрацію, але він не стосується чиновників, що крали до Януковича, як і не стосується виборних посад (депутатів всіх рівнів та мерів, які не менше погрузли в корупції). Антикорупційне бюро, яке планується створити в майбутньому, вже перетворили на черговий правоохоронний орган з функцією "віджиму".

Не видно реформи судової системи, оскільки без чесних суддів не буде гарантованого захисту приватної власності. Не зроблено жодних кроків для підтримки розвитку малого та середнього бізнесу та запуску фондового ринку. Без цього інвестори в країну не прийдуть.

Влада навіть не спромоглася організувати закупівлю МОЗом ліків, необхідних для життя сотень тисяч громадян.

В проекті бюджету на 2015 рік планується заморозити пенсії та зарплати, не підвищувати взагалі соціальні стандарти, зменшити фінансування соціальних програм. Так що, реалії такі: простим громадянам загрожує, що за їх рахунок вирішуватимуть усі проблеми, а інтереси великих фінансово-олігархічний груп практично не будуть порушені. Наприклад, рентну плату за користування надрами хочуть ще меншою зробити, хоча вона й без того найнижча в Європі.

Знову кудись зникли ініціативи про податок на розкіш, про прогресивне оподаткування, пропозиції про оподаткування офшорних операцій, через які з українського бюджету витікають мільярди доларів. Чому так - відповідей немає. Їх ми не бачимо їх в новій коаліційній угоді.



РОЗДІЛ 4. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

4.1 Задача

Заповніть таблицю 12

Таблиця 12

Q	P	FC	VC	TC	MC	AC	R	MR
0	200	170	0	170	-	-	-	-
1	150	170	160	330	160	330	150	150
2	100	170	180	350	20	175	200	50
3	80	170	230	400	50	133	240	40
4	70	170	250	420	20	105	280	40
5	65	170	300	470	50	94	325	45
6	60	170	430	600	130	100	360	35
7	55	170	1110	1280	680	183	385	15
8	40	170	380	550	-730	69	320	-65
9	30	170	430	600	50	67	270	-50
10	20	170	530	700	100	70	200	-70

P = R/Q - ціна;

FC - постійні витрати;

VC = TC-FC - змінні витрати;

TC = FC +VC - загальні витрати;

MC = TC - граничні витрати;

AC = TC/Q - середні витрати;

R = Q*P - виручка від продажу;

MR = R/Q- граничний дохід;

4.2 Задача

Виберіть найкращий варіант отримання доходу:

1) постійне отримання доходу протягом усього життя в розмірі 2600 у.о. за рік;

N=2600, i=10%

у.о

2) отримання доходу за наступною схемою:

- 5000 у.о. через рік;

- 8000 у.о. під кінець другого року;

- 20600 у.о. під кінець третього року.

Причому банківська ставка складає 10 %.

у.о

Проаналізувавши всі варіанти отримання доходу робимо висновок, що найкращий варіант №2



ВИСНОВОК

Розглянувши явище економічного циклу, його фази та вплив на економіку можна зробити висновок, що економічний цикл - явище, що стосується абсолютно будь-якого континенту, будь-якої країни, будь-якого підприємства і будь-якої людини. Цикл має двояку природу: з одного боку циклічний розвиток економіки веде спочатку до зростання виробництва, економічної активності, а потім спаду цього ж виробництва і економічної активності нижче допустимого рівня, що призводить до масового безробіття, голоду, зубожіння, страждань і навіть самогубств людей, з іншого ж боку цикл у фазі кризи дає якийсь поштовх у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу функцію. Під час кризи виникають мотиви, які спонукають скоротити виробничі витрати, збільшити прибуток, оновити капітал на новій технічній і технологічній основі.

...