Підприємницька діяльність як фактор економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Підприємницька діяльність як фактор економічного розвитку

1. Історичний розвиток підприємництва

Поняття "підприємництво" надзвичайно широке і містке. В ньому переплітається сукупність економічних, правових, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Складалося воно протягом тривалого часу, змінюючись під впливом базисних і відбудовчих інститутів, психології людей тощо. В Україні поняття "бізнес" і "підприємництво" сприймаються як слова-синоніми. Сутністю підприємництва є знаходження і апробація чогось нового, того, чого не було раніше в структурі виробництва, в соціумі чи суспільстві.

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва беруть свій початок із XVII ст., хоча співтовариства підприємств, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з'явилися значно раніше. Первісне поняття "підприємець" (фр. еnterpreneur) до наукового обігу ввів англійський економіст Річард Кантільон, який зробив систематизований аналіз підприємництва. Він визначав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби виробництва, аби виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за якими цінами може бути здійснена реалізація. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Тому головною рисою підприємця Кантільон і вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протягом XVIII - XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін. Так, Адам Сміт багато говорив про роботодавців, майстрів* купців і підприємців, але не приділяв уваги бізнесменам та відрізнявся схильністю до переоцінки значення праці і недооцінки бізнесу, в межах якого здійснювалася праця. Він намагався поставити знак рівності між власниками капіталу та бізнесменами і був твердо переконаний, що за наявності капіталу, праці й сировини бізнес виникає спонтанно. Підприємець, за висловом Адама Сміта, є власником, який іде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отримання прибутку. Підприємець планує та організовує виробництво і розпоряджається його результатами.

У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан-Батіст Сей. Він пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці. Учений мав власний досвід у сфері бізнесу. Він ставив підприємця у центр процесу виробництва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж.-Б. Сей вважав, що підприємець - це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал, працю).

У XIX ст. дослідженням проблем підприємництва займався англійський економіст Альфред Маршалл. Він ототожнював підприємництво з менеджментом, тобто з управлінням. У своїй фундаментальній праці "Принципи економікс" (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та активній ролі самого підприємця в застосуванні нових машин і технологічних процесів.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста і соціолога Йозефа Шумпетера. Його концепція підприємництва грунтується на трьох головних засадах:

1) функція підприємництва полягає, головним чином, у революціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових чи старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорганізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововведення;

2) підприємництво є універсальною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи й поєднується із виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, маркетингом і т. ін.) і тому "розсіюється" серед різних спеціалістів. Статус власника не виступає в Шумпетера визначальною рисою підприємця;

3) підприємництво є функцією господарсько-політичного середовища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поставив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу XX ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що інновація - дітище підприємництва, а підприємець - творець інновації.

Процес виробництва Йозеф Шумпетер розглядав як певну комбінацію сил і засобів, а завдання підприємця вбачав у тому, щоб своєчасно і правильно комбінувати їх. На його думку, квінтесенція підприємницької діяльності полягає в тому, щоб ефективно здійснювати п'ять типів "нових комбінацій":

1. Виробництво нових благ та поліпшення якості існуючих благ.

2. Впровадження нових способів виробництва.

3. Відкриття й освоєння нових ринків збуту.

4. Використання нових джерел отримання сировини чи напівфабрикатів.

5. Проведення реорганізації в галузі чи створення промислових організацій нового типу.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна констатувати, що підприємництво - активний суб'єкт пошуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інновацій та оволодінні перспективними факторами економічного розвитку.

2. Поняття та функції підприємництва

В статті 42. ГКУ визначено підприємництво як вид господарської діяльності. Так, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Водночас слід зазначити, що підприємництво - це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими ознаками:

- самостійність, відповідальність за прийняття рішень, їх наслідки, ризик, самостійна діяльність, діяльність "за свій рахунок". Головне, на чому тримається підприємницька діяльність, це власність підприємця;

- ініціативна, творча діяльність. Основою здійснення підприємницької діяльності є власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід; ініціативність, активний пошук нових, оригінальних рішень, орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутків тощо

- це систематична діяльність. Підприємницька діяльність повинна бути постійною, пов'язаною з відтворювальним процесом, і обов'язково офіційно зареєстрованою;

- це діяльність, яка здійснюється на власний ризик, під власну економічну (майнову) відповідальність;

Підприємництво є проявом науково-технічної, економічної (комерційної), організаційної творчості і новаторства. Підприємець - це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів виробництва, а також нових благ, якостей та сфер застосування капіталу.

Звідси і підприємництво - тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. Метою підприємницької діяльності є одержання прибутку або власного доходу.

Узагальнююче визначення підприємництва намтупне: "підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу".

Не слід ототожнювати поняття "підприємництво" і "підприємливість", адже підприємливість - це здатність до самостійних, неординарних, нетипових дій господарюючих суб'єктів.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну)

Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва виявляється в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

3. Організаційно-правові форми здійснення підприємницької діяльності в Україні

Підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися у двох організаційних формах:

в організаційній формі юридичних осіб - суб'єктів підприємництв;

в організаційній формі фізичних осіб - підприємців (фізична особа - підприємець без створення юридичної особи).

В свою чергу юридичні особи - суб'єкти підприємництва можуть діяти в різних організаційно-правових формах. Під організаційно-правовою формою юридичної особи - суб'єкта підприємництва розуміється спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа - підприємець. Організаційно-правових форм юридичних осіб - суб'єктів підприємництва є значно більше двох.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібне володіння; 2) партнерство (товариство); 3) корпорація.

Не має особливого значення, яку форму оберає суб'єкт господарювання сьогодні, він можете змінити її у майбутньому. Багато хто із приватних підприємців перетворювали свої фірми у партнерства або корпорації залежно від ступеня економічного зростання.

Сьогодні в Україні підприємництво досить часто сприймається як торговельна, комерційна діяльність, як купівля-продаж товарів. Таке уявлення є певною мірою обмеженим. Підприємництво - це надзвичайно різноманітний вид господарської діяльності, що охоплює усі сфери економіки. Разом з тим підприємництво необхідно поділяти за видами залежно від сфер та галузей економіки, де здійснюється підприємницька діяльність. Підприємництво в різних галузях (сферах) має істотні властивості за формою і особливо за змістом операцій та способів їх здійснення. На характер підприємництва значно впливає вид товарів і послуг, які підприємець виробляє та здобуває, а також спосіб отримання ним цих товарів і послуг.

Окремі види підприємництва розрізняються також за формами власності, що використовуються в підприємницькій діяльності: приватне, колективне та державне підприємництво.

Найпростіша форма підприємництва - це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина-підприємця. Кожен громадянин може, наприклад, вирощувати овочі в своєму городі та продавати їх тим, хто бажає купити. Така діяльність має назву індивідуальна трудова діяльність. Нині в Україні зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та є офіційними суб'єктами підприємництва.

Громадянин-підприємець має право на власний розсуд користуватися майном, що належить йому. До роботи він може залучати до десяти осіб, які перебувають у трудових відносинах з ним, включаючи членів своєї сім'ї. Він може розпочати та припинити свою діяльність у будь-який час за власним бажанням.

Приватне підприємство - це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи і набуває статусу юридичної особи.

Власником приватного підприємства, тобто підприємцем є єдина особа, єдиний громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності, який має право наймання будь-якої кількості працівників, що не є власниками (господарями) підприємства, а є найманими працівниками. До приватного підприємництва тісно приєднуються селянські (фермерські) господарства та сімейні підприємства, які формально відносяться до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва. Підприємець як власник приватного підприємства має великий простір свободи дій та прийняття рішень. Однак така "незалежність" передбачає цілковиту персональну відповідальність. Проте один підприємець - "слабкий воїн" у великому полі бізнесу. Тому підприємці схильні до об'єднання коштів і зусиль, до переходу від індивідуального до колективного підприємництва. Але не слід думати, що колективне підприємництво обов'язково вимагає відмову від приватної власності на майно підприємця при створенні колективної фірми, зареєстрованої як юридична особа.

Колективне підприємництво має властивість поєднуватися з приватною власністю на всі фактори виробництва. У товаристві, кооперативі кожен учасник (засновник) може об'єднувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, майно, свою інтелектуальну власність. Подальше об'єднання коштів, капіталів, зусиль, управління приводить до великих інтегративних форм колективного підприємництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо.

Якщо ж до підприємництва приєднуються державні структури, то в ньому беруть участь підприємства та організації, засновані на державній формі власності, і тоді існують всі підстави говорити про державне підприємництво.

Державне і, особливо, комунальне підприємництво (як різновид державного підприємництва) може здійснюватися у формі оренди власності відповідної територіальної громади (адміністративно-територіальної одиниці) та державної власності підприємцями.

4. Види підприємницької діяльності. Суб'єкти підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність характеризується різноманітним характером конкретної діяльності і чинниками підприємництва, які при цьому використовуються. В залежності від змісту підприємницької діяльності та її зв'язку з основними стадіями процесу відтворення розрізняють такі види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове тощо. Всі вони мають свої підвиди.

Виробниче підприємництво -- це будь-яка матеріальна, інтелектуальна, творча діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції, товарів, наданням відповідних послуг, створенням певних духовних цінностей. Зміст цього виду підприємництва полягає в тому, що підприємець, використовуючи в якості чинників власні або придбані засоби праці і робочу силу, організовує виробництво продукції, послуг, духовних цінностей для подальшого продажу покупцям з метою отримання прибутку. Виробниче підприємництво відноситься до числа найбільш суспільно необхідних і одночасно найскладніших видів бізнесу. Воно не приносить так швидко прибуток, як інші види бізнесу, його прибутковість, зазвичай, складає лише 10-12 %. У зв'язку з цим воно не є дуже привабливим для початку діяльності сучасних вітчизняних підприємців. Головна функція виробничого підприємництва - організація виробництва (товарів, будівельних робіт, транспортних перевезень, послуг зв'язку тощо). На розвиток виробничого підприємництва в Україні суттєво впливають такі негативні явища, як відсутність нормальної законодавчої бази, недосконалість податкової системи, незахищеність підприємців тощо.

Комерційне підприємництво характеризується діяльністю, яка пов'язана з операціями й угодами з купівлі-продажу товарів і послуг. В цьому бізнесі підприємець виступає в ролі торговця, комерсанта, який купляє товари для подальшого перепродажу. Товар закуповується, звичайно, за оптовими (гуртовими) цінами, а продається -- за більш високими договірними. За рахунок різниці між гуртовою і роздрібною ціною торговий підприємець створює для себе прибуток і покриває витрати, які пов'язані з реалізацією товару. Комерційне підприємництво отримало найбільший розвиток в Україні (так само і в інших країнах СНД) в перші роки переходу до ринку. Воно стало стрімко розвиватися, в основному як приватне, індивідуальне підприємництво. Даний вид діяльності притягує швидшою віддачею і відносно високою прибутковістю, яка досягає 20-30 % і навіть більше.

Фінансове підприємництво -- це особливий вид комерційної діяльності, який пов'язаний з купівлею-продажем національної й іноземної валют і цінних паперів. Підприємець купляє дані фінансові ресурси у їх власників, а потім з вигодою для себе перепродає покупцям. Різниця між цінами купівлі-продажу грошових ресурсів складає прибуток (маржу) фінансового підприємця.

Підприємницька діяльність може бути обмежена. В різних країнах світу питання обмеженості у здійсненні підприємництва розв'язуються по-різному. В Україні, відповідно до чинного законодавства, приватним особам забороняється займатися такими видами підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація наркотичних засобів, військової зброї табоєприпасів до неї, вибухових речовин, охорона об'єктів державної власності тощо.

Крім цього, встановлюється конкретна низка видів підприємницької діяльності, які можна здійснювати лише за умови отримання спеціального дозволу -- ліцензії. Такі види підприємництва визначаються відповідними законами, в інтересах держави і громадян. В Україні система ліцензування регулюється цілою низкою Законів та інших нормативно-правових актів.

Фіктивне підприємництво ("фірма-метелик"). Під фіктивним підприємництвом в українському законодавстві розуміється створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Фіктивне підприємництво є злочином відповідно до статті 205. ККУ. Так, фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, - карається штрафом від п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам, - караються штрафом від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

В Україні підприємцем (господарюючим суб'єктом) можуть бути:

1) фізичні особи; 2) юридичні особи.

Загальні положення щодо осіб, які можуть займатися підприємницькою діяльністю, містяться у ГКУ та ЦКУ. Для характеристики цих осіб означені нормативні акти допускають паралельне існування декількох термінів: "суб'єкт підприємницької діяльності" (див., ст. ст. 74, 130, 209 ГК України), "суб'єкт підприємництва" (див., ст. ст. З, 45, гл. 23 ГК України), а також "підприємець" (див, ст. ст. 21, 46 ГК України).

ГК України не містить чіткого визначення поняття "суб'єкт підприємницької діяльності", формулюючи його опосередковано через поняття "господарська діяльність" і "суб'єкт господарювання". Так, за змістом ч. 2 ст. З ГК України суб'єктами підприємництва вважаються особи, які займаються підприємницькою діяльністю "для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку". За змістом ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання (підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Використовуємо термінологію, що її вживає ГК України, звертаючись, звичайно, і до ЦК України як до акта загального, у частині, що не суперечить акту спеціальному, тобто ГК України.

Суб'єктами господарювання (в тому числі підприємцями) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську (підприємницьку) діяльність.

Стаття 3. ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов'язань.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб'єктом підприємницької діяльності та органом доходів і зборів з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб'єктом підприємницької діяльності -- юридичною особою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.

Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема, у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб'єктом підприємницької діяльності-власником між власником та філією складаються такі відносини.

Відповідно до ст. 55 ГКУ суб'єктами підприємництва в Україні є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадини України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

5. Принципи та умови підприємницької діяльності в Україні

Підприємництво здійснюється на основі певних принципів. Так, згідно статті 44 ГКУ підприємництво здійснюється на основі:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності,вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється,

залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Основними є:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, на власний розсуд.

Для виникнення і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Соціально-економічні передумови цивілізованого розвитку підприємництва можна об'єднати в 4 основні групи: економічні, політичні, психологічні й юридичні.

1. Основні ключові економічні моменти відродження підприємництва:

роздержавлення, приватизація, ліквідація монополізму;

необхідність існування ринкової інфраструктури (банки, біржі, постачально-збутові організації, транспортна система тощо);

самостійність, свобода вибору і прийняття рішень.

2. Першочергові політичні умови:

стабільність в країні і розвиток процесу демократизації;

підвищення авторитету уряду, довіри до нього народу.

3. Наявність сприятливого психологічного клімату серед населення.

4. Наявність юридичних законів, які сприяють розвитку підприємництва, захищають його, підтримують.

Підприємництво слід відрізняти від наукових досліджень, конструювання нових виробів, розробки дизайну чи торговельної марки, побудови типового технологічного процесу. Всі ці елементи становлять підстави і передумови виробництва та бізнесу. Але без підприємництва ці розробки не матеріалізуються, залишаючись на папері.

підприємництво правовий організаційний господарювання

6. Розвиток підприємництва в Україні та зарубіжних державах

В Україні прийнято основоположні закони, які відповідають європейським принципам регулювання підприємницької діяльності, а саме:

"Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (від 15.05.2003 № 755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців;

"Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (від 11.09.2003 № 1160-ІУ), який визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

"Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (від 06.09.2005 № 2803-ІУ), який визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів;

"Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (від 01.06.2000 № 1775-Ш), який визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування;

"Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (від 05.04.2007 № 877-У), який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Запроваджено єдиний спрощений порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Водночас бізнес-клімат в Україні, за даними Світового банку, залишається ще складним і потребує суттєвого покращення. Зокрема, серйозними проблемами для українського підприємництва на сьогодні є довготривалий і суттєво затратний процес отримання ліцензій, дозволів, погоджень, експертних висновків у будівництві; складна процедура закриття бізнесу; тощо. Ураховуючи зазначене, одним із стратегічних напрямів Програми економічних реформ “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” на 2010-2014 роки є дерегуляція і розвиток підприємництва. Реалізація цього напряму буде здійснена шляхом проведення реформ у дозвільній системі, системі ліцензування, щодо започаткування бізнесу, системі державного нагляду (контролю).

Розглянемо розвиток підприємництва у зарубіжних країнах.

У США існують три основні форми організації бізнесу: одноосібна власність, - партнерство, корпорація. Для деяких цілей, наприклад, для купівлі-продажу нерухомого майна, у США утворюють особливий вид партнерства, який називають партнерством з обмеженою відповідальністю або обмеженим партнерством. Розвиток корпорацій спричинив таке явище, як розпорошення акцій або розпорошення власності. Наприклад, американська корпорація АТТ на кінець 80-х років мала понад 2 млн акціонерів, жоден з яких не володів акціями більш як на 1% загальної суми акціонерного капіталу.

У Західній Європі існують деякі види ділових підприємств, яких немає у США. Якщо поставити за мету дещо детальніше вивчити західноєвропейську систему форм організації бізнесу, то це краще робити, розглядаючи види фірм в окремих країнах. Для прикладу звернемося до практики підприємництва у Франції та ФРН. У Франції законодавством дозволено існування одноосібної власності та різних форм товариств, що є юридичними особами. Товариства поділяються на такі види:

повне товариство, яке об'єднує двох або більше осіб, в тому числі і юридичних, з метою щільного здійснення підприємницької діяльності під спільним фірмовим найменуванням. Учасники несуть необмежену відповідальність;

команди тне товариство, яке об'єднує двох або більше осіб для здійснення підприємницької діяльності. У цьому товаристві щонайменше один учасник (повний товариш) несе необмежену відповідальність, а решта - командитисти - мають обмежену відповідальність. Лише повні товариші мають право особисто брати участь у справах товариства й укладати угоди від його імені;

акціонерне товариство, яке засноване на залученні грошових коштів шляхом продажу акцій, має статутний капітал, поділений на частини, рівні номінальній вартості однієї акції. Тут, як і в корпорації, для акціонерів діє принцип обмеженої відповідальності. Вищим органом управління є загальні збори акціонерів. Акціонерні товариства виступають або у формі закритих (приватних), акції яких поширюються між їх засновників, або ж у формі відкритих (публічних) акціонерних товариств, акції яких вільно продаються і купуються на ринку цінних паперів;

товариство з обмеженою відповідальністю, яке має статутний капітал, розподілений на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. Воно несе відповідальність за зобов'язаннями лише в межах свого майна, а його учасники - в межах їхніх внесків до статутного капіталу. Відрізняється від акціонерного товариства тим, що Його капітал хоч і ділиться на частки участі, але акції під них не випускаються. Максимальне число його учасників не повинно перевищувати 50, інакше воно протягом двох років повинно перетворитися в акціонерне товариство;

акціонерно-командитне товариство, яке включає в себе хоча б одного повного товариша і не менше трьох акціонерів. Тут поєднуються два принципи відповідальності: повної - для повних товаришів і обмеженої - для акціонерів.

У ФРН існують одноосібна власність (приватне діло) та дві форми товариств - особисті товариства і акціонерні компанії.

Отже, в економічно розвинутих зарубіжних країнах національне законодавство забезпечує підприємцям можливість обирати ту правову форму діла, яка дозволяє їм займатися бізнесом якнайефективніше. Це законодавство побудоване таким чином, щоб можна було привести в рух усі економічні ресурси - як ті, що перебувають у руках найдрібніших інвесторів, так і ті, що є власністю фірм-гігантів. Приватна власність, проявляючись у різноманітних правах власності, зокрема в правових формах ділових підприємств, сприяє тому, щоб економічні ресурси національної економіки ні на хвилину не залишалися без нагляду і раціонально використовувалися.

Размещено на Allbest.ru