Теоретико-методологічні та методичні засади оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади інноваційної діяльності підприємств

1.1 Інновація та інноваційна діяльність: етимологія понять, специфічні особливості

1.2 Сучасні підходи до оцінки ефективності інноваційної діяльності

2. Методичний інструментарій оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Характер сучасного розвитку економіки, обумовлений наявністю кризових явищ, стимулює усі галузі національного господарства до пошуку радикальних шляхів розвитку і активізації інноваційної діяльності. У цих умовах пріоритетною стає інноваційна діяльність спрямована на забезпечення конкурентоспроможності продукції та ефективності бізнес-процесів.

Складність та тривалість інноваційного процесу на фоні впливу дестабілізуючих чинників обумовлюють значні труднощі щодо вибору та впровадження інновацій. Це зумовлює необхідність виваженої, гнучкої та комплексної оцінки ефективності інноваційної діяльності як основи прийняття об'єктивних управлінських рішень.

Питання управління та оцінки інноваційної діяльності розглядалися в роботах таких провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Л.Л. Антонюк, І.В. Вахович, П. Гардинер, Н.П. Денисенко, П. Друкер, С.М. Ілляшенко, П.Г. Перерва, Р. Ратвел, Х. Рігс, В.С. Савчук, Б. Твісс, В.Г. Федоренко, Х. Хартман, Й. Шумпетер та інші.

Аналіз опублікованих праць і практика господарської діяльності вітчизняних підприємств свідчать про недостатню розробку принципово важливих питань щодо особливостей здійснення інноваційної діяльності та формування комплексної системи оцінки ефективності інноваційної діяльності.

Актуальність проблеми оцінки ефективності інноваційної діяльності, недостатній її теоретичний розгляд та практичне застосування на вітчизняних підприємствах обумовили вибір теми, мету, завдання та напрям дослідження.

Мета дослідження полягає в розвитку теоретичних положень і розробці науково-методичного та практичного інструментарію оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств.

Для досягнення поставленої мети вирішено такі науково-практичні завдання:

- опрацьовано теорію інновацій, уточнено поняття «інновація» та «інноваційна діяльність підприємства»;

- узагальнено основні підходи до трактування ефективності та уточнено зміст поняття «ефективність інноваційної діяльності підприємства»;

- систематизовано чинники впливу на інноваційну діяльність підприємства, визначено рівень їх впливу на стан і розвиток інноваційної діяльності вітчизняних підприємств;

- обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності інноваційної діяльності підприємств;

- здійснено компаративний аналіз методів оцінки ефективності інноваційної діяльності з позиції можливості їх застосування на вітчизняних підприємствах;

- розроблено методичний підхід до оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств;

- удосконалено методичний підхід до оцінки інноваційного ризику під час інвестування в інноваційну діяльність підприємства.

Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність підприємств.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні засади оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств.

Вирішення поставлених у дослідженні завдань здійснено з використанням сучасних загальнонаукових та спеціальних методів:

- теоретичного узагальнення, аналізу і синтезу - для з'ясування та уточнення сутності понять «інновація», «інноваційна діяльність підприємства»;

- системного аналізу, індукції та дедукції - для з'ясування та уточнення сутності поняття «ефективність інноваційної діяльності підприємств» та обґрунтування комплексного підходу до визначення ефективності інноваційної діяльності підприємств;

- статистичного аналізу - для вивчення, групування, виявлення тенденцій впливу чинників на інноваційну діяльність підприємств;

- матричного - для розробки методичного підходу до оцінки результативності інноваційної діяльності підприємств; компаративного аналізу - в процесі визначення найбільш відповідних методичних підходів до оцінки ефективності інноваційної діяльності для застосування на вітчизняних підприємствах;

- наукової абстракції, аналізу ієрархій, рангів - для розробки методичного підходу до оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств;

- групування - для удосконалення методичного підходу до оцінки інноваційного ризику під час інвестування в інноваційну діяльність підприємства;

- графічний - для наочного зображення статистичного матеріалу і схематичного зображення низки теоретичних і практичних положень дослідження.

Обробка даних здійснювалася з використанням сучасних комп'ютерних технологій.

Теоретичною та методологічною базою наукового дослідження є матеріали науково-практичних конференцій, монографії та науково аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів з проблематики оцінки ефективності інноваційної діяльності.

Емпіричною та фактологічною базою монографії є нормативно-правові акти України, статистичні дані Держкомстату України та Харківської області, матеріали експертного оцінювання фахівцями вітчизняних підприємств, ресурси мережі Інтернет.



1. Теоретичні засади інноваційної діяльності підприємств

1.1 Інновація та інноваційна діяльність: етимологія понять, специфічні особливості

Інтеграція економіки України до міжнародного господарського комплексу, особливо із урахуванням сучасних процесів входження до Світової організації торгівлі, неминуче ставить вітчизняні підприємства в умови жорсткої конкуренції з іноземними виробниками.

В таких умовах лише ті підприємства, які ефективно організовують свою інноваційну діяльність, можуть бути успішними. Відповідно до розробленої «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» пріоритетними цілями інноваційного розвитку наукового сектору держави є:

- переведення вітчизняної економіки на інноваційний шлях розвитку;

- формування якісно нового науково-технічного потенціалу та максимального його використання;

- забезпечення ефективної ресурсної та інтелектуальної бази світового рівня, що виражається у підготовці високопродуктивних науковців, формування сучасного технологічного оснащення та інформаційного забезпечення їх праці, раціональній організації науково-дослідних, дослідно- конструкторських розробок, розвитку системи комерціоналізації наукових

результатів.

Реалізація цих стратегічних напрямів та підвищена увага держави до формування ефективного інноваційного потенціалу економіки відображена в Законах України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Так, в статті 3 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» викладено наступні пріоритетні напрямами розвитку науки і техніки на період до 2020 року:

1) фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства і держави;

2) інформаційні та комунікаційні технології;

3) енергетика та енергоефективність;

4) раціональне природокористування;

5) науки про життя, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань;

6) нові речовини і матеріали.

В цьому аспекті статтею 7 Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначаються стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні на 2003-2013 роки:

- нові та відновлювані джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

- машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва;

- розвиток високоякісної металургії;

- нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, телекомунікації; вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

- високотехнологічний розвиток сільського господарства, переробної промисловості;

- транспортні системи: будівництво і реконструкція;

- охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

- розвиток інноваційної культури суспільства;

- виробництво засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів і пов'язаних з транспортом пристроїв та обладнання, комплектуючих виробів, розробка та впровадження новітніх технологій для їх складання (виготовлення).

Таким чином, реалізація цих напрямів забезпечить розвиток та підвищення конкурентоспроможності усіх галузей національного господарства, а також сприятиме реалізації визначених стратегічних цілей розвитку економіки в глобальному масштабі.

При цьому слід зазначити, що реалізація цих завдань є неможливою без здійснення інноваційної діяльності кожного окремого суб'єкта господарювання, ефективність якої залежить від своєчасної, виваженої та комплексної оцінки.

Тому виникає потреба у створенні науково-обгрунтованого інструментарію оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств. Для здійснення об'єктивної комплексної оцінки інноваційної діяльності доцільно, в першу чергу, визначитися із сутністю самих понять «інновація» та «інноваційна діяльність» як безпосередніх об'єктів оцінювання.

Правові, економічні та організаційні засади розуміння та здійснення інноваційної діяльності визначені в Законах Україні «Про інноваційну діяльність» та «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків».

Так, стаття 1 Закону Україні «Про інноваційну діяльність» трактує інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, а інноваційну діяльність як діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг. Незважаючи на однозначність трактування вищенаведених понять нормативними документами, в наукові та довідниковій літературі відсутня єдина позиція щодо їх визначення.

З метою виявлення економічної сутності та відмінних особливостей понять «інновація», «інноваційна діяльність», а також форми прояву на підприємствах необхідно дослідити існуючі позиції відомих науковців щодо даної проблеми.

В науковий лексикон термін «інновація» уперше був уведений вченим- класиком Й. Шумпетером. Він стверджував, що «інновація являє собою історичне явище, що викликає необоротну зміну виробництва товарів. Якщо замість зміни величини факторів ми змінимо функцію виробництва, то матимемо саме інновацію. Тобто можемо визначити інновацію просто як встановлення нової виробничої функції. Інновація означає появу нової комбінації, тобто перехід від старої виробничої функції до нової» .

Аналізуючи трактування провідних вчених-класиків, можна зробити висновок, що їх позиції різняться. Такі вчені як Х. Хартман, Б. Санто, Б. Твисс, П. Уайт, Г. Ріггс розглядають інновацію широко як комплексний процес, який проходить в економічних й соціальних сферах та полягає у розробці та використанні ідей, винаходів тощо з метою покращення життєдіяльності людей, повнішого задоволення їх потреб.

Процес може охоплювати весь спектр видів діяльності підприємства від досліджень і розробок до маркетингу. Дана група авторів представляє інновацію як розроблену та впроваджену ідею, яка несе в собі новизну чи покращення. Протилежні позиції займають Й. Шумпетер, М. Хучек, П. Друкер, В. Хіппель .

Вони розглядають інновацію як певні зміни, які відбуваються з метою створення та покращення техніки, виробництва, організації або будь-якої іншої макро чи мікроекономічної сфери. З цієї позиції інновація представляється як перехід структури будь-якого явища до нового стану. Даний підхід є більш вузьким, оскільки з точки зору мети створення інновації зміна не завжди є кінцевим результатом, а лише засобом її досягнення.

Визначення поняття інновація, які надали класики, на сьогодні не можуть в повній мірі розкрити його сутність, оскільки динамічність розвитку та трансформації економічних процесів вимагає постійного пошуку нових підходів до даної проблеми.

Відомі науковці в сфері досліджень інноваційної діяльності П. Завлін та О. Васильєв зазначають, що в літературі є дві точки зору, коли в одному випадку інновації вважаються результатом творчого процесу у вигляді нової продукції, технології, методу тощо, в іншому - процесом введення нових виробів, елементів, підходів, принципів замість діючих. Науковці зазначають, що їм більше імпонує визначення інновації як результату творчого процесу, але при цьому відповідної аргументації не наводять.

У світовій практиці дані підходи зазначаються також як «статичний (об'єктний)», де інновація подається як кінцевий результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки, технології тощо та «динамічний», де інновація виступає як процес реалізації ідеї та її перетворення у впровадження нових виробів, технологій, принципів замість існуючих.

Найбільш повне узагальнення підходів до визначення «інновації» надано в дослідженні В.В. Повітчана за такими категоріями: процес, зміна, результат, підхід, інвестування змін. Однак дискусійною є така категорія як інвестування змін, під якою автор представляє вкладання коштів в економіку, яке забезпечує зміну поколінь техніки та технології. Відзначимо, що в сучасній науці має місце більш широкий погляд на інновації, як на поняття, що не обмежується сферою економіки та матеріального виробництва і зазначається, що інновація може бути як причиною, так і наслідком змін, а результативні зміни приносять в систему нові . Згідно з цією позицією, сама ідея вже може представляти собою інновацію.

інноваційний діяльність інструментарій



1.2 Сучасні підходи до оцінки ефективності інноваційної діяльності

Ефективність впровадження нового продукту залежить від сукупності чинників, що впливають на інноваційну діяльність підприємства. У зв'язку з цим, основним напрямом методологічних досліджень теорії оцінки інновацій є створення системи реальної, практичної оцінки ефективності впровадження інновацій, яка б одержала загальне визначення як економічно правильний, логічно обґрунтований і водночас придатний для використання в практиці підприємств метод.

Формування системи оцінки ефективності інновацій діяльності обумовлюється врахуванням особливостей діяльності підприємства, а також чітким розумінням сутності поняття «оцінка», його змісту та складових.

Для встановлення взаємозв'язку зазначених вище понять та чіткого розуміння сутності поняття «оцінка», доцільно дослідити його зміст. В процесі дослідження та систематизації наукових джерел з питання сутності поняття «оцінка» виділено ряд позицій щодо трактування оцінки як:

- універсальної лінгвістичної категорії;

- відображення вартості певного;

- процесу порівняння оцінюваних об'єктів;

- аналітичної процедури .

Перший підхід відображає зміст поняття «оцінка» як мовної категорії та визначає її як суб'єктивне судження або думку про певний об'єкт. Підходи до визначення оцінки як процесу порівняння або відображення вартості обумовлені сферою діяльності, в якій застосовується оцінка. Так, з позиції бухгалтерського обліку оцінка полягає у визначенні вартості або цінності об'єкта.

При формуванні юридичної, правової або службової оцінки її визначають як порівняння одних явищ з іншими, в результаті чого якісна і кількісна визначеність одних явищ і процесів використовується для оцінці значимості інших явищ теорії визначення вартості бізнесу або нерухомості оцінка визначається як окрема наука . Найбільш об'єктивним та комплексним, з позицій автора, є підхід до трактування оцінки як аналітичної категорії. Дана позиція відображає не лише зміст поняття «оцінка», а й мету та засоби її здійснення.

Таким чином, оцінка - це висновок суб'єкта оцінки про стан оцінюваного об'єкта, сформований на основі результатів аналітичних процедур відповідно встановленим цілям.

Базуючись на представлених визначеннях поняття «оцінка» можна виділити її характерні особливості:

- наявність конкретного об'єкту оцінки;

- суб'єктивний характер результатів;

- узгодженість кількісних та якісних показників;

- обмеженість результату в часі.

Проведене теоретичне дослідження сутності поняття «оцінка» та авторський підхід до визначення ефективності інноваційної діяльності дозоляють трактувати сутність оцінки інноваційної діяльності як формування висновків щодо ступеню ефективності інноваційної діяльності на основі результатів аналізу її показників.

Домінуючим чинником розмежування напрямів оцінки є здатність інновації приносити надприбуток. Дана особливість формує можливість участі при здійсненні інноваційної діяльності не лише підприємства- інноватора, а й сторонніх суб'єктів, які частково або повністю несуть фінансове навантаження зі створення інновації з метою розподілу прибутку від її реалізації. Витрати на розробку і виробництво інноваційного продукту можуть складатися з власних, які здійснюються підприємством, та зовнішніх, що надходять від інших суб'єктів інноваційного процесу, внаслідок чого ефект від реалізації інновації розподіляється відповідно.

Суб'єкти, що беруть участь в інноваційному процесі, поділяються на:

- суб'єкти інноваційної діяльності;

- суб'єктів інноваційної інфраструктури;

- суб'єктів, які регулюють інноваційну діяльність .

В даному дослідженні автор розглядає оцінку для«внутрішньогопризначення» відносно підприємства, що здійснює інноваційну діяльність, а для «зовнішнього призначення» -

стороннього суб'єкта. При цьому зовнішнє призначення оцінки необхідно розглядати з трьох позицій: інвестора, споживача і держави.

Необхідність диференціювання призначення оцінки обумовлюється й різними цілями. Так, внутрішнє призначення оцінки полягатиме у визначенні не лише економічної, а й технологічної ефективностей.

З позиції інвестора пріоритетною буде оцінка економічної ефективності інноваційної діяльності, а саме - визначення ступеня прибутковості інноваційної діяльності. З позиції споживача головним призначенням оцінки виступатиме визначення соціальної та екологічної ефективності, тобто оцінка ступеня задоволення інновацією певних потреб. З позиції держави оцінка ефективності інноваційної діяльності полягатиме у визначенні бюджетної, соціальної та екологічної ефективностей.

За даних умов необхідним є також диференціювання методів, показників та джерел інформації для побудови комплексної оцінки ефективності інноваційної діяльності. Тому доцільно визначити складові процесу оцінки та їх зміст.



2. Методичний інструментарій оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств

Оцінка ефективності інноваційної діяльності повинна здійснюватися за певною методикою. Для формування цієї методики необхідно провести аналіз існуючих в науковій літературі методів оцінки ефективності інноваційної діяльності та визначити найбільш оптимальний з позиції відповідності:

1) авторському баченню сутності інноваційної діяльності та її ефективності;

2) особливостям інноваційної діяльності будівельних підприємств;

3) критеріальній базі оцінки ефективності інноваційної діяльності.

Характерною особливістю теорії оцінки ефективності інноваційної діяльності є наявність державних методичних положень, в рамках яких розвивалася вітчизняна наукова думка.

Теоретико-методичні положення оцінки ефективності інноваційної діяльності почали формуватися за часів директивної економіки .

Детальне дослідження та систематизація основних положень, переваг та недоліків кожної з представлених методик (табл. Л.1 додатку Л) дозволили виділити два основні періоди їх розвитку:

- 1959-1969рр. - методики, засновані на оцінці порівняльній ефективності;

- 1977-1988рр. - методики, що враховують фактор часу під час розрахунку ефективності.

Принциповими особливостями цих методик є:

- здійснення розрахунку на основі нормативних коефіцієнтів, які визначалися директивно для різних галузей без економічного обґрунтування;

- більшість методик призначені для застосування лише в галузі виробництва (окрім методики 1961р - для будівництва);

- економічна ефективність, яка визначається на основі порівняння приведених витрат, потребує тотожності результатів кожного з варіантів за всіма ознаками;

- оцінка ефективності орієнтована лише на технічні інновації;

- суміжність методичних засад розрахунків ефективності інновацій та інвестицій;

- в якості грошового потоку виступає сума прибутку та капітальних вкладень, що суперечить сучасному загальноприйнятому визначенню грошового потоку як суми прибутку та амортизації;

- не враховується чинник ризику.

Саме ці особливості не дають змоги врахувати специфічні риси сучасної економіки, що унеможливлює їхнє широке застосування. На основі даних методик розвивалася й вітчизняна наукова думка. Так, в наукових працях запропоновані методи оцінки інноваційної діяльності для окремих галузей промисловості. Головних здобутком цих підходів було виконання розрахунків за весь термін служби нововведення, проте дані пропозиції обмежувалися лише диференціюванням видів техніки.

Таким чином, зазначені методики оцінки ефективності інноваційної діяльності були доцільні в тих умовах, в яких розроблялися, оскільки забезпечували прийняття рішень щодо доцільності впровадження інновацій на основі єдиних економічно обґрунтованих розрахунків, проте стают недоцільними в сучасних економічних умовах, тобто не можуть бути використані в ринковій економіці.

Слід зазначити, що на сучасному етапі ринкової трансформації економіки Україні існують державні методики оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності - як вітчизняні, так і зарубіжні , які є дієвими.

В методиках визначається перелік показників та алгоритми їх розрахунку, до яких відносяться чистий дисконтований дохід, індекс доходності, внутрішня норма доходності, дисконтований строк окупності.

Інша методика оцінює ефективність інновацій за суммарною кількістю балів, нарахованих за наступними показниками: прибутковістю інноваційного проекту, показником чистої прибутковості, обсяго реалізованої інноваційної продукції, кількістю працюючих, зайнятих у виконанні проекту, рівнем бюджетної ефективності інноваційного проекту, кількістю видів створеної інноваційної продукції (технологічних процесів, товарів, послуг), загальною кількістю прав інтелектуальної власності виконавця інноваційного проекту та отриманих ліцензій, доходами від отриманих прав інтелектуальної власності та темпами виконання календарного плану.

Методичні підходи, викладені в даних методиках, містять ряд суперечностей та породжують проблемні аспекти, на яких тако наголошують сучасні науковці:

- відсутність обґрунтування норми доходності на капітал (ставки дисконту) для розрахунку коефіцієнта дисконтування та показників, що визначають її рівень;

- не визначена схема розрахунку у випадку багаторічного інноваційного лагу;

- не визначена тривалість строку окупності, а також горизонти прогнозування економічного ефекту для короткострокових та довгострокових проектів;

- не визначені граничні кордони амортизаційного періоду нововведення (за який період визначати ефект);

- присутня невизначеність в схемах розрахунків окупності при різних (нерівномірних) щорічних доходах;

- відсутня чіткість в рекомендації з обґрунтування грошових потоків, тобто матеріальних витратах та доходах, а також способах їх обґрунтування;

- не визначені організаційні питання: коло виконавців за інноваційними проектами, особливо органів місцевого та регіонального управління;

- не визначені пріоритети, а також способи формування інноваційних фондів на рівні регіону, міста, підприємства.

Вирішенню цього та ряду інших проблемних питань щодо оцінки ефективності інноваційної діяльності присвячені дослідження сучасної науки в галузі інновацій .

Аналізуючи методи оцінки ефективності інноваційної діяльності, запропоновані в державних методиках та наукових працях, можна виділити два основні підходи: статичний та динамічний.

Статичний підхід полягає в розрахунку річних, короткострокових показників відносної економічної ефективності .

Прихильниками цього підходу є багато сучасних науковців, серед яких О.О. Маслак, С.В. Євтушенко, Б.В. Фурдас, В.І. Зазарченко та інші .

Так, в роботі О.О. Маслак пропонується використовувати показник порівняльної ефективності як різниці між доходами та витратами, проте науковець виділяє лише комерційну та бюджетну ефективність. І, хоча комерційна ефективність повинна враховувати наслідки для всіх учасників інноваційних процесів ,розрахунок за даними позиціями не диференціюється.

У праці С.В. Євтушенко наводиться ряд показників ефективності інноваційної діяльності, а оцінка ефективності інноваційної діяльності виконується шляхом співставлення даних показників за варіантами.

Не зважаючи на змістовність показників та їх економічну обґрунтованість, даний підхід є обмеженим, оскільки вимагає тотожності порівнюваних об'єктів за характеристиками, які входять до складу показників, що є неможливим у випадку принципової новизни продукту.

В дослідженні Б.В. Фурдас [216, с.284] ефективність визначається з позиції приросту прибутку. Приріст прибутку формується за рахунок скорочення питомих витрат на матеріали, зростання продуктивності праці та обсягів виготовленої продукції. Причому для визначення додаткового прибутку від зростання продуктивності виготовлення продукції пропонується використовувати функцію попиту та пропозиції [216, с.286]. Проте з позиці варіативного розподілу результатів, даний підхід є недоцільним, оскільки чітке прогнозування попиту та пропозиції на етапі створення інновації є неможливим.

Науковцями П. Микитюк, В.І. Захарченко запропоновано розраховувати інтегральний економічний ефект інноваційної діяльності.

Так, в роботі В.І. Захарченко даний показник являє собою різницю між інтегральним доходом від реалізації інновації за рік та загальною сумою інвестицій на реалізацію інновацій, скоректовану на коефіцієнт ануїтету, який показує розмір постійних щорічних платежів та визначається табличним способом . Запропонований метод має на меті визначити загальний економічний ефект від реалізації інновації за весь період її реалізації підприємствами, які її впроваджують.

Проте, існує ряд недоліків:

- по-перше, враховуються лише інвестиції, спрямовані на реалізацію інновації, без урахування витрат на її розробку та освоєння;

- по-друге, коефіцієнт ануїтету обмежує розрахунок умовою незмінності щорічних платежів, але відповідно до життєвого циклу інновації витрати розподіляються нерівномірно.

Інтегральний показник ефективності інноваційної діяльності в роботі Петра Микитюка представляє собою коефіцієнт фактичної результативності. Даний підхід частково відповідає нашому баченню ефективності інноваційної діяльності. Проте при розрахунку данногопоказника враховуються витрати лише на НДДКР, тим самим визначаючи ефективність тільки цієї стадії. Уточнюючи даний показник, науковець пропонує здійснювати оцінку ефективності інноваційної діяльності з трьох позицій: оцінки економічної ефективності стосовно підприємства, оцінки ефективності управління інноваційною діяльністю; урахування фактору часу. При цьому в роботі не наводиться економічного обґрунтування кожного з напрямів.

Динамічний підхід заснований на понятті «грошовий потік», що дозволяє врахувати вплив фактору часу, оскільки розрахунок ведеться за тривалий період .

Цей підхід є більш розповсюдженим і використовуваним, він застосовується практично до будь-яких інноваційних заходів. В роботі Г. М. Возняка дані показники модифікуються з позиції умов фінансування, а саме - власних та запозичених коштів. Головним дискусійним моментом цього підходу є те, що в якості запозичених коштів приймається банківський кредит, а визначальним при дисконтуванні є ставка відсотків за кредитом.

В дослідженні П.В. Федорович використовується метод розрахунку народногосподарського ефекту, розроблений за часів директивної економіки. В якості ставки дисконту приймається нормативний коефіцієнт зі сталим значенням, проте його обґрунтування та порядок визначення не наводяться.

Слід зазначити, що методи, які пропонуються в роботах Г.М. Возняка та П.В. Федорович призначені для визначення ефективності тільки технічних інновацій.

В роботі Л.І. Федулової методичною основою оцінки виступає життєвий цикл інновації. Головними компонентами оцінки є ступінь відповідності державним пріоритетам, оцінка життєвого циклу інновації та підприємства. Позитивним є те, що запропонований підхід передбачає здійснення оцінки на етапі прийняття рішення та передбачає здійснення оцінки на кожному з етапів. Проте використання даного методу не виявляється можливим, оскільки життєвий цикл інновації чітко визначений та співпадає з тривалістю будівельного процесу. Окрім цього здійснення оцінки ефективності інноваційної діяльності на етапі безпосереднього будівництва недоцільне.

В дослідженні Н.С. Ілляшенко основою оцінки ефективності інноваційної діяльності є факторний аналіз. На основі вагомості кожного з факторів, що стримують інноваційну діяльність, визначається коло домінуючих, які складають функцію успіху проекту. Оцінка полягає в поетапній оцінці та групуванні результатів кожного чинника, а саме - умов ймовірностей даних чинників. Позитивним аспектом даного підходу є комплексність оцінки з позиції сполучення якісної та кількісної оцінки. Проте даний метод є складним при його виконанні:

- по-перше, представлений в роботі ряд чинників визначається в статистичній звітності лише для промислових підприємств. Для визначення набору чинників впливу на інноваційну діяльність підприємств інших галузей необхідно використовувати метод експертних оцінок, який призведе до суб'єктивізації результатів оцінювання;

- по-друге, метод більше схиляється до оцінки інноваційної активності, ніж її ефективності.

Такі вчені як М.В. Афанасьєв, І.В. Капітан, О.Зозулев та М. Базь в своїх дослідженнях використовують методи оцінки ефективності інноваційної діяльності, побудовані на засадах маркетингу.

В основі оцінки ефективності інноваційної діяльності використовуються такі багатовимірні маркетингові методи, як:

- модель Розенберга яка полягає в оцінці нового товару споживачами з погляду його придатності для задоволення потреб;

- модель з ідеальною точкою , що ґрунтується на штучному введенні нового компоненту, котрий є ідеальним з погляду споживача і найбільш повно відображає характеристику нового продукту;

- модель «товарної системи», яка дозволяє оцінити сукупність потреб, що знаходяться в основі товарів-конкурентів .

- методи бізнес-аналізу та казуальних досліджень , а саме - оцінки попиту та пропозиції, конкурентоспроможності тощо.

Головним недоліком даних підходів є орієнтація на оцінку інновації лише з позиції споживачів, оскільки ймовірність прогнозування попиту на інноваційну продукцію на початкових етапах низька.



Висновки

У рефераті наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-прикладного завдання розробки методичного інструментарію оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств. Результати проведеного дослідження дозволили сформулювати такі висновки та узагальнення:

1. Опрацювання теорії інновацій дозволило уточнити економічну сутність поняття «інновація» як адаптованого до сучасних потреб зовнішнього середовища (здатного до подальшого «життя» і функціонування) кінцевого результату наукових розробок зі створення принципово нових продуктів, методів, засобів, процесів, проектів, систем тощо в будь-якій сфері діяльності підприємства, впровадження та комерціалізація якого забезпечують йому надприбуток та монопольне положення потягом певного періоду часу.

Базуючись на результатах логічного синтезу наукових підходів до трактування інноваційної діяльності, авторському баченні сутності інновації уточнено поняття «інноваційна діяльність підприємства» як діяльність зі створення, впровадження та комерціалізації наукових розробок, яка за умов принципової новизни результату та випередження конкурентів в часі забезпечує підприємству надприбуток та надає монопольне положення на певний період.

2. В результаті узагальнення існуючих підходів до трактування ефективності та враховуючи особливості інноваційної діяльності обґрунтовано необхідність застосування комплексного підходу до визначення ефективності інноваційної діяльності, який є синтезом результативного, цільового, витратного та статико-динамічний підходів, застосованих в ієрархічному взаємозв'язку, що забезпечує: визначення ступеня наближеності результату інноваційної діяльності до максимального рівня, досягнення поставлених цілей, виправданості витрат в статиці і динаміці. Застосування запропонованого

підходу дозволило уточнити поняття «ефективність інноваційної діяльності підприємства» як максимально можливої за існуючих умов розвитку внутрішнього й зовнішнього середовища результативності інноваційної діяльності. Ці положення становлять теоретичне підґрунтя методичного забезпечення оцінки ефективності інноваційної діяльності будівельних підприємств.

3. На основі систематизації за рівнями виникнення (макро-, мезо- та макрорівень) внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на інноваційну діяльність, базуючись на принципах системності, об'єктивності, динамічності розроблено систему оцінки впливу чинників на інноваційну діяльність підприємств, яка включає відповідні виділеним напрямам обґрунтовані підсистеми загальних та галузевих показників окремих рівнів та передбачає послідовний аналіз за усіма напрямами. На основі цієї системи здійснено аналіз стану, тенденцій та проблем розвитку інноваційної діяльності на прикладі будівельної галузі, який виявив наступне: період 2005-2007рр. характеризувався інтенсифікацією інноваційної діяльності та зростанням попиту на інноваційну продукцію, що відображають позитивні тенденції інноваційних витрат та обсягів реалізації інноваційної будівельної продукції, а 2008-2009рр. - значним спадом в економіці України, що негативно позначилося на розвитку будівельної галузі та суттєвому скороченні інноваційної діяльності підприємств.

4. Обґрунтовано методичний підхід до оцінки результативності інноваційної діяльності, який передбачає зіставлення динамічних показників обсягів реалізації звичайної та інноваційної продукції на засадах матричного методу, що дозволяє чітко ідентифікувати ступінь результативності інноваційної діяльності за допомогою розробленої системи інтерпретації результатів. На основі даного підходу здійснено оцінку результативності інноваційної діяльності на прикладі будівельних підприємств вибіркової сукупності за період 2005-2009рр. та встановлено зниження результативності до 2009р., про що свідчить переміщення за квадрантами матриці результативності.

5. У результаті компаративного аналізу існуючих методів оцінки ефективності інноваційної діяльності виділено оптимальний склад критеріїв та відповідних показників оцінки, практичне застосування яких на підприємствах виявило низку принципових недоліків: вузька цільова орієнтація оцінки, тотожність методичних засад оцінки ефективності інноваційної та інвестиційної діяльності, відсутність нормативних значень показників, що обумовлює необхідність розробки методичного підходу до оцінки ефективності інноваційної діяльності.

6. Базуючись на принципах концепції стейкхолдерів, розроблено методичний підхід до оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств, у межах якого запропоновано комплексну систему оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств. Ця система ґрунтується на принципах формалізованості, гнучкості, адаптивності та являє собою сукупність чотирьох окремих систем галузевих показників за критеріями економічної, науково-технологічної, соціальної, екологічної ефективності в межах відповідних цільових напрямів оцінювання (підприємство, персонал, споживач, інвестор). Визначено нормативні значення усіх показників та побудовано систему інтерпретації результатів, що забезпечує адекватність оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємств за окремими критеріями та для кожної із зацікавлених сторін.

7. Ґрунтуючись на принципах теорії споживчої поведінки, удосконалено методичний підхід до оцінки інноваційного ризику, який передбачає послідовну реалізацію наступних етапів: розрахунок індексу оригінальності; визначення ступеня інноваційного ризику та кількісного значення вірогідності втрат прибутку від інвестування в інноваційну діяльність на основі розробленої шкали градації інноваційного ризику; розрахунок коефіцієнта інноваційного ризику.



Список використаних джерел

1. Економічний енциклопедичний словник: у 2 т., Т.1 / Мочерний С.В. [та ін..]; за ред. С.В. Мочерного. - Львів: світ, 2005. - 616 с.,

2. Економічна енциклопедія: у 3 томах, Т.3 / С.В.Мочерний [та ін.] - К.: Вид центр «Академія» 2002. - 959 с.

3. Статистика науки та інновацій: краткий терминологический словар / Под ред. Л.М. Гокберга. - М.: Центр исследований и статистики науки. - 1996. - 281с.

4. Schumpeter J. Business Cуcles / J. Schumpeter. - New York: McGraw - Hill, 1939. - 123р.

5. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Б. Санто: [пер. c венг.]. - М.: Прогресс, - 1990. - 367c.

6. Твисс Б. Управление научно - техническими нововведениями / Б.Твисс; [пер. англ.; авт. пред. и науч. ред. К.Ф.Пузыня]. -М. Экономика, 1989.-272с.

7. Уайт П. Управление исследованиями и разработками:Сокр пер с англ. / Под ред. Д.И. Дробышева. - М.: Экономика, 1982.

8. Валента Ф. Управление инновациями / Ф. Валента.- М.: Прогресс, 1985. - 203с.

9. Хучек М. Социально-экономическое содержание инноваций на предприятии / М. Хучек // Весник московского университета. - Сер. Экономика. - 1995. - №1. - С. 62-71.

10. Друкер П.Ф. Рынок: как выйти в лидеры / П. Ф. Друкер. - М.: Буксембер Интернешенл, 1992. - 458 с.

11. Hippel V. U.S. high technology trade and competitiveness. Staf-freport / V. Hippel . - U.S. Department of Commerce, 1985. - р.19.

12. Яковець Ю. В. Эпохальные инновации XXI века / Ю. В. Яковець. - М: Экономика, 2004. - 264с.

13. Харин А. А. Основы организации инновационных процессов / А. А.Харин, И. Л. Коленский. - М., 2003. - 253с.

14. Франчук Т. О. Економічна суть інновацій у ринковій економіці / Т. О. Франчук // Держава та регіони. - 2007р. - №1. - С. 140-146.

15. Антонюк Л. Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: монографія / Л. Л. Антонюк, А. М. Поручник, В. С. Савчук. - К.: КНЕУ, 2003. - 394 с.

16. Кундеева Г. А. Основные категории теории инноваций / Г. А. Кундеева // Прометей. - 2007. - №3. - С. 114-119.

17. Сумец А. М. Инновации в деятельности предприятия / А. М. Сумец // Маркетинг и реклама. - 2006. - №11(123). - С. 27-32.

18. Тубалов В. С. Закономерности инновационного развития российских промышленных предприятий: мезоэкономический аналіз: автореф. дис. На соискание учен. степени канд. экон.: спец. 08.00.05 «Экономика и управление народным хозяйством» / В. С. Тубалов. - Москва, 2005. - 21с.

19. Маркетинг і менеджмент інноваційного розвитку: [монографія] / [pед. С. М. Ілляшенко]. -- Суми: Унів. кн., 2006. - 728 с. - укр.

20. Вініченко І. І. Економічна сутність НТП, інновацій та їх роль у розвитку агропромислового виробництва / І. І. Вініченко // Економіка і держава. - 2007. - №4. - С. 7-12.

Размещено на Allbest.ru

...