Пріоритетні напрямки розвитку ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ

1.1 Ринок праці в економічній системі, його суть, структура і функції

Ринок праці є одним з основних і найскладніших елементів ринкової економіки, а також одним з основоположних предметів дослідження економіки праці. Він як невід'ємний елемент ринкової системи господарювання виконує найважливіші функції в системі відтворення робочої сили, розподілу її між галузями і секторами економіки, регулює обсяги попиту та пропозиції, надає дієвий імпульс професійної та територіальної мобільності.

Для того, щоб праця була продана або куплена, необхідне узгодження пропозиції і попиту на робочу силу, тобто узгодження між пропозицією робочої сили і робочих місць. Отже, ринок праці -- це соціально-економічна система, окремими складовими якої виступають ринок робочої сили і ринок робочих місць. Інакше кажучи, ринок праці -- це механізм, що регулює взаємовідносини продавців товару , робоча сила -- працівники, з покупцями цього товару - роботодавцями .[4]

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що на ньому виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

Функціонування ринку праці підпорядковуються законам товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:

- суспільного поділу праці -- він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

- інформаційної функції -- ринок дає учасникам процесу купівлі продажу товару "робоча сила" інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;

- посередницької -- встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару "робоча сила";

- ціноутворюючої-- встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару "робоча сила" та його суспільної корисності;

- стимулюючої -- ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;

- соціальної -- сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів;

- оздоровчої -- в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого -- матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;

- регулюючої -- виливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші. [5]

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Регулювання ринку праці здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім'ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи.

Структура ринку праці включає п'ять головних частин. Спочатку, це відносно мало чисельний, але дуже високоякісний загін високопрофесійних працівників керівної ланки (менеджерів). Потім йдуть кадрові працівники та службовці найвищої кваліфікації. Далі йдуть робочі галузей індустрії, яким характерні структурні перебудови і повторювані скорочення виробництва. Не рахуючи цих груп виділяють групу працівників трудомісткий галузей, для яких характерний малий рівень продуктивності праці. П'ятим компонентом є уразливий шар трудящих -- молодь, люди старшого віку, особи з інтелектуальними та фізичними недоліками, люди, в силу обставин не можуть відшукати роботу.

Структура ринку праці знаходиться в залежності від різних критеріїв.

За просторовою приналежності виділяють ринки:

- великих міст;

- республіканські;

- федеральні;

- міські;

- обласні;

- районні;

- крайові;

- сільські ринки праці.

На міждержавному рівні соціально-трудових відносин виділяють інтернаціональний ринок і ринки регіонів міждержавного становища.

Ринок праці є системою конкурентних зв'язків між окремими учасниками спільного ринку, такими як уряд, роботодавці та працівники, з приводу наймання працівників і їх використання в публічному виробництві. Це визначає особливості сучасного ринку праці. Він є ринком трудових ресурсів як продукту. Вартість і кількість праці на ньому визначаються в підсумку неупередженої взаємодії попиту і пропозиції.

1.2 Сукупний попит і сукупна пропозиція на ринку праці

Постійна взаємодія між елементами ринку праці: попитом, пропозицією та ціною праці під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів і є механізмом саморегулювання ринку праці.

Відповідно до ринкових законів завжди існує зворотна залежність між ціною праці та обсягом попиту на неї, і пряма між ціною праці та її пропозицією.

Сукупна пропозиція і сукупний попит є головними складовими частинами ринку праці. Для того, щоб зрозуміти як вони діють, треба розглянути їх детальніше.

Сукупний попит відображає загальну потребу економіки в певній кількості працівників на кожен даний момент часу і визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують або потребують заповнення. Сукупний попит формується сукупністю індивідуальних попитів на ринку праці.

Індивідуальний попит визначається кількістю праці, що може бути куплена при певній ціні праці та у визначений час окремою фірмою.

Крива сукупного попиту має похилий зверху донизу вигляд, що доводить зростання попиту на працю при скороченні розміру заробітної плати. Цей процес можна побачити на рис. 1.1

Рисунок 1.1 Крива сукупного попиту на ринку праці

Крім ціни на попит на працю впливають інші фактори. Для їх визначення можна скористатися висновком прихильників кейнсіанської теорії про наявність прямого зв'язку між обсягом сукупного попиту на ринку праці () і рівнем сукупного попиту в країні. Тобто, = f (СП).

Враховуючи структуру сукупного попиту, функція попиту на ринку праці може бути представлена таким чином:



, де

С - споживчий попит, тобто платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

I -- інвестиційний попит (попит підприємців на засоби виробництва для відновлення зношеного капіталу та збільшення нового капіталу);

-- попит держави на товари і послуги для виробництва суспільних благ та здійснення державних інвестицій;

-- попит закордону на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Встановлення такого зв'язку дозволяє виділити чотири напрями збалансування ринку праці стосовно підвищення попиту на ньому:

1) підвищення платоспроможності попиту населення;

2) підвищення інвестиційного попиту;

3) активізація державної діяльності на ринку товарів та інвестицій;

4) підвищення рівня чистого експорту.

Отже, засобом збалансування ринку праці в сучасних умовах є не скорочення заробітної плати, як традиційно обґрунтовується, а її підвищення з метою забезпечення платоспроможного попиту домогосподарств на споживчому та інвестиційному ринках.

На траєкторію кривої сукупного попиту впливають такі зміни:

- при зміні попиту на товари підприємці будуть збільшувати обсяг виробництва, ефект масштабу приведе до збільшення попиту на працю, крива попиту переміститься вправо;

- при зміні пропозиції капіталу і, відповідно, ціни капіталу, ефект масштабу проявляється так: зниження ціни капіталу зниження собівартості зниження ціни товарів підвищення попиту на товари підвищення обсягу виробництва підвищення попиту на працю. В такому випадку при одному й тому ж рівні заробітної плати обсяг попиту на працю буде вищим, тобто відбудеться переміщення кривої попиту на працю вправо;

- при зміні рівня заробітної плати, ефект масштабу діє таким чином: ріст заробітної плати підвищення собівартості підвищення ціни товарів зниження попиту на товари зниження обсягу виробництва зниження попиту на працю. Ефект заміщення буде діяти тоді, коли підприємці при зростанні заробітної плати почнуть впроваджувати трудозберігаючі технології, що також приведе до скорочення попиту на працю. В цьому випадку ефект масштабу і ефект заміщення діють в одному напрямі -- в напрямі скорочення попиту на працю при зростанні рівня її оплати. Тобто при зростанні ціни праці рух відбувається по кривій попиту, сама ж крива не переміщується.

Сукупна пропозиція праці -- це загальна кількість праці, що пропонується на ринку праці при визначеній ціні протягом певного проміжку часу.

Розрізняють два підходи до визначення сукупної пропозиції робочої сили: вузький і широкий. З точки зору вузького підходу пропозиція робочої сили складається з чисельності безробітних осіб, які вперше шукають роботу (безробітні) та працюючих осіб, що незадоволені умовами своєї праці. Сукупна пропозиція праці у широкому розумінні може визначатись як трудові ресурси, економічно активне населення або трудовий потенціал.

Трудові ресурси -- це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16--55 роки, для чоловіків -- 16--60 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості.

Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, - це частина населення, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісне економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

Трудовий потенціал - наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості, що характеризуються кількістю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками.

Отже, сукупна пропозиція ()-- це сума індивідуальних пропозицій на ринку праці ():

і - порядковий номер індивідуальної пропозиції.

І хоча крива індивідуальної пропозиції має загнуту у зворотну сторону форму, крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно нахиленої прямої. Це можна побачити на рис. 1.2

Рисунок 1.2 Формування сукупної пропозиції праці: крива сукупної пропозиції праці

Крива сукупної пропозиції говорить про те, що чим більшими є доходи, які приносить праця, тим більш економічно активним буде населення, тобто тим більшою буде пропозиція праці. Точка на цьому графіку є крайньою точкою, що характеризує такий мінімальний рівень заробітної плати, який мотивує людей працювати. Така ситуація є загальноприйнятою. Разом з тим, в умовах кризової економіки діють інші закономірності.

Якщо люди не мають інших доходів, ніж доходи від праці, вони вимушені працювати навіть тоді, коли заробітна плата наднизька, і щоб отримати необхідну для виживання суму грошей, вони збільшують обсяги пропозиції. Це стосується як збільшення індивідуальної пропозиції праці: вторинна зайнятість, скорочення споживання платних послуг (перенесення цієї роботи в сім'ю), забезпечення родиною продуктами харчування і отримання додаткових доходів за рахунок праці вдома, в підсобних господарствах; так і збільшення сукупної пропозиції праці: розширення зайнятості жінок, навіть з малими дітьми, зайнятість молоді, що навчається, зайнятість пенсіонерів, дитяча праця.

При цьому на кривій пропозиції праці крім вже розглянутого відрізку "економічно вільної" пропозиції праці () з'являється відрізок "економічно вимушеної" пропозиції праці (). На цьому відрізку чим меншим є рівень заробітної плати, тим більшим є обсяг "економічно вимушеної" пропозиції праці (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 "Економічно вільна" та "економічно вимушена" пропозиція праці



Як видно із рисунку кривої сукупної пропозиції, її обсяг в першу чергу залежить від рівня заробітної плати. Взаємозв'язок між пропозицією праці та рівнем заробітної плати виражається законом пропозиції праці -- при інших рівних умовах на конкурентному ринку праці обсяг пропозиції праці знаходиться в прямій залежності від його ціни.

Зміна рівня заробітної плати призводить до переміщення по кривій сукупної пропозиції: вгору-- при зростанні заробітної плати і вниз -- при зниженні рівня оплати праці.

Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори:

1. Кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного населення, статево-вікова структура населення;

2. Міграція населення: приріст та скорочення населення внаслідок міграційних потоків;

3. Рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального захисту;

4. Розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи;

5. Рівень оподаткування доходів населення;

6. Встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року;

7. Національні традиції, наприклад, обмеження жіночої праці;

8. Діяльність професійних спілок на ринку праці .

Так, збільшення чисельності економічно активного населення, покращення статево-вікової структури населення позитивно вплине на обсяг сукупної пропозиції, переміщуючи криву сукупної пропозиції вправо-вниз. І навпаки, зменшення чисельності економічно активного населення призведе до переміщення кривої сукупної пропозиції вліво-вгору. При підвищенні, наприклад, добробуту населення, розвитку системи соціального забезпечення, сукупна пропозиція праці скоротиться, а її крива переміститься вліво-вгору і навпаки. [3]

Таким чином, можна зробити висновок. Ринок праці в сучасних умовах - це певний механізм, який функціонує на основі соціально-економічних і юридичних відносин між найманими робітниками, роботодавцями і державою, та регулює (збалансовує) співвідношення між пропозицією праці і попитом на неї, умовами праці, вартістю праці і її ціною. Товаром на цьому ринку виступають послуги праці. Сукупна пропозиція і сукупний попит є головними складовими частинами ринку праці. Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці. Траєкторія кривої сукупного попиту буде змінюватися в наслідок зміни попиту на товари, зміни пропозиції капталу та зміни рівня заробітної плати. Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення. До цієї категорії відносяться як ті, що працюють, так і ті, хто бажає працювати, але в даний момент роботи не мають і зайняті її пошуком. Крива сукупної пропозиції говорить про те, що чим більшими є доходи, які приносить праця, тим більш економічно активним буде населення, тобто тим більшою буде пропозиція праці.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ ТА ЗА ЇЇ МЕЖАМИ

2.1 Аналіз закордонних моделей ринку праці

Ринок праці включає не тільки економічні, але й соціальні, правові та психологічні відносини. У різних країнах формування цих відносин історично відбувалося не одночасно. У результаті в окремих групах країн або окремих країнах виникли певні відмінності.

Країнні відмінності в формуванні ринків праці пов'язані з розходженнями в наймі, заповненні підприємств, фірм робочою силою, підготовки персоналу, організації профспілок, історичних традиціях.

Можна виділити два основних види: зовнішній і внутрішній ринок.

Зовнішній ринок праці характеризується відкритістю, доступністю, конкурентність для всіх осіб найманої праці. Заповнення робочих місць здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої поза меж підприємства.

Наймання працівників відбувається індивідуально. Однак, на цей процес впливає держава через законодавство. Роботодавець повинен враховувати закони «Про зайнятість населення», «Про мінімальної заробітної плати», «Про охорону праці» та інші, пов'язані з соціально-трудових відносин. Величина заробітної плати встановлюється шляхом переговорів, торгу, узгодження інтересів сторін.

Внутрішній ринок праці характеризується закритістю та слабою конкуренцією. Рух робочої сили здійснюється в основному в рамках фірми, тобто перехід робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями. Найм основної маси працівників здійснюється шляхом колективних переговорів після закінчення терміну дії попереднього договору. У результаті узгодження позицій, вирішення суперечних питань полягає черговий колективний договір. Він також враховує передбачені законодавством обов'язкові для виконання норми. Підготовка персоналу здійснюється в основному усередині підприємства і переслідує цілі конкретного підприємства. Внутрішні ринки відособлені один від одного. На них відкладає відбиток характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї чи іншої фірми володіють незначною конкурентоспроможністю на зовнішньому ринку. Даний вид ринку вирішує два завдання:

1) забезпечення процесу передачі специфічних знань і досвіду від старих працівників до нових;

2) запобігання витоку накопичених знань і досвіду за межі фірми чи підприємства.

Зовнішній ринок більше властивий англомовним країнам, і перш за все США. Тому ринок нерідко називають моделлю ринку праці США.

Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель.

Модель ринку праці США характеризується високою активністю суб'єктів ринку праці, заохочувати державних політикою підтримки конкурентного стану економіки і всієї життєвої установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується у суспільстві його основними інститутами (державою, засобами масової інформації, наукою, літературою, освітою і т.д.). Політика зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між підприємствами, на прийом вже підготовлених в навчальних закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата виступає як результат індивідуальних і колективних переговорів, укладення договору або колективного договору. Важливу роль у колективних переговорах грають профспілки. Більшість з них будується за галузевим принципом. У результаті заробітна плата залежить від попиту та пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.

Страхування по безробіттю регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування з безробіття, які потім деталізуються в законах кожного зі штатів. Страхові внески з безробіття платять підприємці та наймані працівники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані гроші прямують окремо до федерального фонду та фондів штатів.

Для американської моделі ринку праці також характерним є те, що регулювання виробничих відносин базується на жорсткій класифікації робіт, чітких межах змісту кожної роботи, для того щоб зберегти професійну мобільність кадрів. При цьому сама класифікація робіт будується на основі наскрізних професій і категоріювання робіт, яким відповідають ці професії. Особливою є також політика зайнятості на підприємствах. Так, у разі скорочення обсягів виробництва фірми віддають перевагу звільненню працівників, а не скороченню кількості відпрацьованих людино-годин або переміщенню працівників у межах підприємства, як це практикується в моделі внутрішнього ринку праці. Заробітна плата визначається класифікацією робіт за їх складністю, а просування працівника, як правило, пов'язане з переходом на іншу роботу, а не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю. Меншу увагу приділяють профпідготовці працівників у межах підприємств. Організація профспілок будується за галузевою та професійною ознаками.

У США є не тільки зовнішній, а й внутрішній ринок праці. Наприклад, принципу довічної гарантії зайнятості дотримується найбільша компанія ІБМ. Реалізуючи цей принцип, компанія здійснює політику безперервного зростання фондів соціального розвитку, надає працівникам численні пільги та заохочення. Проте переважаючим все-таки залишається зовнішній ринок, про що говорить більш високе безробіття, у порівнянні з Японією та Швецією.

Число зайнятих у 2012 році складало 54,9% економічно активного населенення. Детальніше про рівня безробіття в США в період з 2003 - 2012 рр. на рисунку 2.1 [17]

Рисунок 2.1 Рівень безробіття в Японії

Аналізуючи поданий графік, можно сказати, що мінімальний рівень безробіття 4,6%, в період з 2003 по 2012 роки, припадає на 2006 - 2007 роки, а максимальний - 9,6% на 2010 рік. У середньому рівень бзробіття, за досліджуванний період, складає 6,7%.

Для японської моделі ринку праці найбільше характерний внутрішній ринок. Відмінною рисою японської моделі ринку праці є «система довічного найму», що гарантує зайнятість на весь термін трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій всередині компаній.

Така політика зайнятості дозволяє компанії здійснювати професійну підготовку та підвищення кваліфікації, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть покинути фірму і витрати, понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно з науково-технічним прогресом, структурою робочих місць, модифікацією продукції, що випускається, заздалегідь передбачається професійна мобільність всередині фірми (керівництву фірми дозволено на свій розсуд переміщати працівників з одних місць на інші), виховання у працівників творчого ставлення до праці.

При формуванні заробітної плати велике значення надається стажу роботи, що утримує працівників від переходу на інші підприємства. Враховується й вік працівника. Але в останні роки все більшого значення набуває облік кваліфікації і ефективності праці.

Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8--10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва працівників або переміщують на інші робочі місця, або скорочують тривалість робочого часу, зберігаючи кадри на підприємстві. Якщо виникає потреба, адміністрація фірм забезпечує таким працівникам необхідну профперепідготовку і виплачує їм повну заробітну плату, вважаючи, що звільнення працівників у разі скорочення виробництва і набір нових у період економічної активності обійдеться значно дорожче. Система довічного найму полегшує вирішення проблеми мінімізації безробіття. Вона дозволяє відносно безболісно скорочувати виробництво і скорочувати робочий час, переводити працівників на дочірні підприємства або на підприємства інших фірм за взаємною згодою. Подібні заходи стримують зростання безробіття.

Після кризи 1974-1975 рр.. в Японії відбулися деякі зміни в системі довічного найму, ослабла захист найманих працівників, зменшилася частка постійно зайнятих, з'явився зовнішній ринок на базі дрібних підприємств третинного сектору (сфери послуг).

Зараз у Японії понад 2,1 мільйона осіб отримують державну допомогу. Тільки за останній місяць до них додалося близько 10 тисяч жителів країни. Виплати за соціальними допомогами ростуть на тлі безробіття, від якої страждає не менше 3,5 мільйона осіб.

На рисунку 2.1 наведено графік, який відображає динаміку рівня безробіття в період з 2003 по 2012 роки. [17]

Рис. 2.2 Рівень безробіття у Японії

Аналізуючи поданий графік, можно сказати, що мінімальний рівень безробіття 3,8%, в період з 2003 по 2012 роки, припадає на 2007 рік, а максимальний - 5,3% на 2009 рік. У середньому рівень бзробіття, за досліджуванний період, складає 4,5%.

Якщо порівнювати рівень безробіття США (8,2%) та Японії (4,4%) за 2012 рік, то можна побачити, що рівень безробіття в Японії майже в 2 рази менший за рівень безробіття в США.

Специфічними рисами володіє модель ринку праці в Швеції. Шведська модель відрізняється активною політикою зайнятості, що проводиться державою. Ця модель ринку праці має яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності. Страхові внески до фонду зайнятості у Швеції перебувають приблизно на рівні інших Європейських країн.

Кошти з фонду зайнятості йдуть на професійну підготовку та перепідготовку працівників, створення робочих місць, як у державному, так і в приватному секторі, шляхом субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним в пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію, виплату допомог (компенсацій) по переїзду до нового місця роботи.

Предметом особливої турботи держави є підтримка зайнятості в галузях, що забезпечують соціально необхідні послуги в депресивних регіонах.

Політика зайнятості тісно пов'язується з іншими політиками: податкової, «політикою солідарності» в заробітній платі, галузевої та регіональною політикою та іншими, що дозволяє підтримувати високий попит на робочу силу і високу зайнятість у країні.

На рисунку 2.3 можна прослідкувати динаміку рівня безробіття в Швеції в період з 2003 по 2012 роки. [17]

Рисунок 2.3 Рівень безрбіття в Швеції

З початку 2013 року безробіття в Швеції тримається на високому рівні. У серпні було зареєстровано 402 000 жителів, які втратили роботу. Одночасно у Швеції зростає кількість так званих довготривалих безробітних, які не можуть працевлаштуватися протягом півроку або більш тривалого терміну. У серпні ця група складалася з 221 000 чоловік, що на 8 000 більше, ніж у той же період часу 2012 року.

Підсумовуючи можна сказати, що кожна з розглянутих моделей ринку праці має свої відмінності. Так модель ринку праці США характеризується високою активністю суб'єктів ринку праці, заохочувати державних політикою підтримки конкурентного стану економіки і всієї життєвої установкою на індивідуальний успіх, на заробляння грошей, яка культивується у суспільстві його основними інститутами. Відмінною рисою японської моделі ринку праці є «система довічного найму», що гарантує зайнятість на весь термін трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій всередині компаній. Шведська модель ринку праці має яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання найбільш тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання при домінуванні державного регулювання. сукупний попит безробіття зайнятість

Отже, не можна виділити з цих трьох моделей ринку праці одну найкращу, тому що стан економіки в країнах США, Японії та Швеції різний і тому, кожна країни використовує свою модель, спрямовану для вдосконялення ринку праці.

2.2 Аналіз ринку праці в Україні

Невід'ємною умовою успішного функціонування економіки будь-якої держави є наявність високоякісної, конкурентоспроможної робочої сили. Ринок праці являє собою один з найбільших динамічних елементів ринкової економіки, складну систему, яка постійно розвивається і вдосконалюється.

Розвиток ринку праці України протягом останніх років характеризується новими тенденціями, які торкаються безробіття, динаміки руху робочої сили, співвідношення попиту та пропозиції. Проведення комплексного статистичного аналізу виявило, що ротягом 2003-2012 років на ринку праці України спостерігалось зменшення кількості економічно активного населення працездатного віку.

За даними вибіркового обстеження населення(домогосподарств) з питань економічноїактивності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15-70 років у 2012р., становила 22,0 млн. осіб, з яких 20,4 млн. осіб або 92,5% були зайняті економічною діяльністю, а решта1,7 млн.осіб- відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

Рівень економічної активності населення віком15-70 років збільшився з 64,3% у 2011р. до 64,6% у 2012р., а для населення працездатного віку- з 72,7% до 73,0% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось серед мешканців міських поселень на відміну від населення сільської місцевості, де він скоротився.

Кількість зайнятого населення віком 15-70 років у 2012р., порівняно з 2011 р., збільшилась на 30,1 тис. осіб, або на 0,1% та становила 20,4 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,7 млн., або 92,1%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років відповідно зріс за означений період з 59,2% до 59,7%, а у населення працездатного віку з 66,5% до 67,1%. Динаміку рівня зайнятості можна прослідкувати на рисунку 2.4

Рисунок 2.4 - Динаміка рівеня зайнятості населення

В Україні з 2011 - 2012 рр.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30-49 років, а найнижчий- у молоді віком 15-24 років та осіб віком 60-70 років. Зазначений показник був вищим у мешканців сільської місцевості, ніж у городян.

Серед регіонів країни найвищий рівень зайнятості в 2012р. був у м.Києві (64,5%) та м.Севастополі (62,2%), а найнижчий- у Івано- Франківській (54,1%) області.

Значне збільшення кількості зайнятих у 2012 р. порівняно з 2011 р. відбулося у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві; рибальстві, рибництві (на 96,4 тис. осіб або на 2,8%), а також у операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (на 15 тис. осіб або на 1,3%). Серед зайнятого населення віком 15-70 років кожен четвертий працював у торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльності готелів та ресторанів, кожен шостий- у сільському господарстві.

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці15-70 років у 2012р., порівняно з 2011р., зменшилася на75,5 тис. осіб, або на4,4% та становила1,7 млн. осіб. Серед безробітних більше ніж дві третини складали мешканці міських поселень(1,1 млн. осіб), решту - сільські жителі. Зменшення кількості безробітного населення віком 15-70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на75,1 тис. осіб, або на4,3%).

Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,4 в.п. та становив 7,5% економічно активного населення зазначеного віку (серед населення працездатного віку- 8,1%). Зазначений показник зменшився як у міських поселеннях (на 0,4 в.п.), так і в сільській місцевості (на 0,1 в.п). (рисунок 2.5)



Рисунок 2.5 - Динаміка рівня безробіття населення у 2011 - 2012 рр.

Рівень безробіття населення віком15-70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні був нижчим, ніж відповідний показник по країнах Євросоюзу (10,5%).

Найвищий рівень безробіття(за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий- серед осіб віком50-70 років.

Рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 3,5 раза перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок - у 2,6 раза, чоловіків - у 4,9 раза, міських поселеннях- у4,1 раза, сільській місцевості- у2,7 раза). ( рисунок 2.6)

Рисунок 2.6 - Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у2011-2012 рр.

За регіонами максимальне значення рівня безробіття населення у віці15-70 років (за методологією МОП) спостерігалось у Рівненській, Тернопільській, Чернігівській областях (9,8%), а мінімальне - у м.Києві (5,5%).

Слід зазначити, що у 2012р. порівняно з 2011 р. відбулося зменшення питомої ваги вивільнених з економічних причин (на 2,0 в.п.) та непрацевлаштованих після закінчення навчальних закладів (на 1,6 в.п.). Водночас, частка звільнених за власним бажанням збільшилася (на 4,2 в.п.).

Показник середньої тривалості безробіття населення у віці 15-70 років (за методологією МОП), порівняно з 2011 р., не змінився та становив6 місяців у 2012 р. Питома вага осіб, які шукали роботу до3 місяців та від 3 до 6 місяців, за цей період зменшилася відповідно на 2,3 в.п. та 0,8 в.п. . Водночас, спостерігалось збільшення частки безробітних, які шукали роботу6 місяців і більше (на 3,1 в.п.).

Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2012р. складала 12,1 млн. або більше третини всього населення цього віку. Кожен другий економічно неактивний був пенсіонером, кожен четвертий- учнем або студентом, кожен п'ятий- виконував домашні(сімейні) обов'язки.[18]

В умовах переходу України до ринкових відносин однією з найактуальніших виявилася проблема безробіття. Сьогодні вона загострюється все більше, торкаючись інтересів кожного працівника, кожного працездатного громадянина. Роздержавлення та приватизація державної власності, структурна перебудова економіки, економічні негаразди останніх років супроводжуються масовим вивільненням та перерозподілом робочої сили. Починаючи з січня 1996 р. і по сьогодні цей процес набув надзвичайних масштабів, що викликало різке збільшення безробіття при одночасному скороченні вільних вакансій.

Безробітними в Україні вважаються громадяни працездатного віку, які по незалежним від них причинам не мають заробітку (трудового доходу) внаслідок відсутності підходящої роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.

За адміністративними даними державної служби зайнятості впродовж 2012р. на її обліку перебувало 1,8 млн. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що на 1,6% менше, ніж у 2011р. Серед таких осіб кожен другий (49,6%) раніше займав місце робітника, майже кожен третій (31,7%) - посаду службовця, решту складали некваліфіковані працівники та особи без професії.

Середньомісячна кількість зареєстрованих безробітних, порівняно з 2011р., зменшилася на 7,4% та становила у 2012р. 467,7 тис. осіб, що складає 28,2% від кількості безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП.

Рівень зареєстрованого безробіття в середньому за 2012 р. склав 2,3% від економічно активного населення працездатного віку. Зазначений показник був вищим у жінок (2,8%), порівняно з чоловіками(1,8%) та сільського населення (3,1%), порівняно з міськими жителями (2,0%).

Найвищий рівень зареєстрованого безробіття, розрахований у відсотках до економічно активного населення працездатного віку, у зазначеному періоді спостерігався у Житомирській області, а найнижчий - у м. Києві та м. Севастополі.

За сприяння державної служби зайнятості у 2012 р. було працевлаштовано 764,4 тис. осіб проти 762,7 тис. осіб у2011р.

Серед незайнятих трудовою діяльністю громадян, працевлаштованих у зазначеному періоді, майже половину становили жінки або молодь у віці до 35 років.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у 2012 р., порівняно з 2011 р., збільшився на 0,8 в.п. та становив 41,9% незайнятого населення, що перебувало на обліку державної служби зайнятості.

Одним із напрямів соціального захисту незайнятого населення є організація оплачуваних громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. На таких роботах у 2012 р. працювали 369,0 тис. осіб, що на 1,7% більше, ніж у 2011р. В основному, це були особи, які мали статус безробітного (99,5%). Середня тривалість громадських робіт у розрахунку на одного зареєстрованого безробітного, залученого до їх проведення, у 2012р. становила 11,7 дня, це менше, ніж у 2011р. (14,7 дня). Загалом на організацію та проведення таких робіт у зазначеному періоді було витрачено 329,4 млн. грн., що також менше, ніж у 2011р. (на 5,8%).

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних, державною службою зайнятості здійснюється їх професійне навчання (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації). В навчальних закладах усіх типів упродовж 2012 р. професійне навчання проходили 221,1 тис. зареєстрованих безробітних, що на 2,5% більше, ніж у 2011р. Із загальної кількості осіб, які завершили навчання в зазначеному періоді (189,1 тис. осіб), 81,5% - навчалися з метою підвищення своєї кваліфікації, 12,5% - пройшли перепідготовку на іншу професію, а решта

(6,0%) - вперше отримали професійну освіту.

Із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у 2012р. на допомогу по безробіттю було витрачено 4,1 млрд. грн.

Протягом останнього десятиліття та в найближчому майбутньому в Україні поглиблюється диспропорція між працівниками та пенсіонерами, що спричиняє підвищене навантаження на працюючих осіб, адже бюджет пенсійного фонду, тобто виплата та розміри пенсій сьогоднішніх пенсіонерів, формується за рахунок пенсійних внесків нині працюючих осіб. Так, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2050 року на 100 осіб, які роблять пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів. Отже, існування лише солідарної пенсійної системи є неефективним з соціального та економічного погляду.

На характер розвитку трудового потенціалу регіонів негативно впливає ще один внутрішній чинник - складна демографічна ситуація, яка містить загрозливі особливості для українського суспільства. Критичний спад народжуваності й високий рівень смертності, а також захворюваності та інвалідності людей призвели до того, що катастрофічно зменшується населення. Станом на 2012 рік в Україні за даними Держкомстату проживало 45,4 млн. осіб. Населення зменшується виключно за рахунок природного скорочення, яке не перекриває незначний міграційний приріст населення.

Отже, з проведенного дослідження можна зробити такий висновок, що першочерговим завданням для українського ринку праці - перейти від моделі з дешевою робочою силою до моделі з високим рівнем оплати та ефективною працею, яка побудована на якості продукції і продуктивності праці, що призведе до збільшення доходів місцевих бюджетів, збільшення відрахувань до Пенсійного фонду, зменшення трудової міграції. Для того, щоб розширити зайнятість та поліпшити її якість, подолати високе безробіття, зменшити соціальне та економічне напруження в Україні, вирішальним моментом державної політики зайнятості повинен бути добре зважений вибір заходів у поєднанні з макроекономічною, політичною та соціологічною політикою держави.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ТА ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1 Шляхи удосконалення державного управління зайнятістю населення України

Здійснення державного управління процесом зайнятості на сучасному етапі розвитку країни є якісним індикатором ефективності державної соціально-економічної політики. Рівень державного управління процесом зайнятості населення безпосередньо визначається станом економіки, в якому нині знаходиться Україна. Серед проблем на ринку праці складною залишалась структура зайнятості та її ефективність, що безпосередньо була пов'язана з ситуацією у різних секторах економіки, нелегальною трудовою міграцію та тіньовою зайнятістю. Неефективна структура зайнятості віддзеркалювала модель економічного розвитку, яка базувалася на дешевій робочій силі. Тому сучасний стан економіки України вимагає від органів державного управління вироблення особливо зваженої політики у сфері зайнятості, оскільки тільки позитивні зміни структури зайнятості, зокрема, вільне переміщення робочої сили, що приводить до структурних зрушень, могли забезпечити вихід країни з кризи і перехід до економічного зростання.

Головним завданням державного управління процесом зайнятості населення сьогодні має стати переорієнтація курсу вирішення соціальних проблем на розширення ринку праці, а це вимагає чіткої організації допомоги в наданні або пошуку роботи усім, хто бажає працювати. І тільки комплексне вирішення цих проблем може привести до їх успішного вирішення. Новий Закон України “Про зайнятість населення” містить норми, які дозволяють наблизити українську державну політику в сфері зайнятості до європейських стандартів. Весь зміст діяльності органів державного управління із здійснення політики зайнятості населення повинен відображати весь спектр активних і пасивних заходів держави на ринку праці і застосовувати найбільш ефективні методи і способи державного управління з врахуванням особливостей конкретного регіону.

Важливим завданням органів державного управління є формування державної політики зайнятості, сутність якої виявляється тоді, коли вона набуває характеру управлінських дій, здатних вирішувати наявні проблеми суспільства і держави. Саме політика зайнятості надає визначеності системі пріоритетів державного втручання в економіку і соціальну сферу країни, дає змогу обґрунтовано розрізняти цілі державного управління та засоби їх досягнення. Тому концепція зайнятості не є чимось незмінним, і її пріоритети, напрями розвитку та інші аспекти можуть змінюватися, залишаючи, однак, незмінною соціально-економічну сутність зайнятості. Слід зазначити, що досягнення максимально можливої зайнятості виходить із сучасного стану економіки, в якому нині знаходиться Україна. Тобто існуватиме ця мета доти, поки в Україні не відбудуться повномасштабні системні перетворення і не встановляться сталі цивілізовані ринкові відносини. [9]

Дуже важливим у діяльності органів державного управління щодо реалізації державної політики занятості населення є дотримання принципу субсидарності, сутність якого полягає у забезпеченні підпорядкованості цілей, завдань, орієнтирів і важелів державного управління соціальної сфери, що здійснюється на різних рівнях управління, їх інтегрованості на державному, регіональному та локальному рівнях з метою формування структурно цілісної системи реалізації політики зайнятості населення. Зокрема, на державному рівні мають розроблятися національні пріоритети політики зайнятості, державні програми зайнятості, законодавча та нормативна база. На регіональному рівні визначається стратегія здійснення політики зайнятості з врахуванням специфіки і особливостей регіонального розвитку, розміщення і територіальної організації виробництва. На галузевому і виробничому рівнях політика зайнятості пов'язується з конкретними виробничо-економічними завданнями.

Вирішення органами державного управління проблем зайнятості населення має відбуватись на основі впровадження системи заходів, які передбачають: нормативно-правове регулювання зайнятості і трудових відносин; гласності на основі всебічного інформування населення про наявністьвакантних робочих місць; структурно-інвестиційну політику, спрямовану на створення робочих місць; забезпечення соціального партнерства всіх суб'єктів ринку праці.

Практична реалізація системи соціального партнерства щодо створення та збереження діючих робочих місць вимагає покращення координації дій державних органів виконавчої влади, об'єднань роботодавців і профспілок із залучення фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов'язаних з регулюванням ринку праці і сприянням зайнятості.

Негативно впливають на економічну активність населення та призводять до зниження його трудової активності низькі стандарти оплати праці та відсутність безпосереднього зв'язку між заробітками та ефективністю праці.

Через відсутність реальних можливостей знайти гідно оплачувану роботу значна частина населення працює за кордоном як легально, так і нелегально. Це може призвести до втрати трудового потенціалу суспільства та деградації робочої сили. Відповідно до концепції зміщення акцентів соціальної політики на максимальне розширення зайнятості, забезпечення гідної винагороди за працю у сфері політики зайнятості слід здійснити комплекс заходів, спрямованих на удосконалення ринку праці та системи працевлаштування, випереджаюче зростання зайнятості в малому і середньому бізнесі, а також у сфері послуг.

Основні напрями і методи державного управління зайнятістю населення свідчать про необхідність поступової трансформації курсу економічного розвитку України на соціальні орієнтири. А це означає, що економіка має функціонувати для людини, а не навпаки, що захист соціального середовища повинен стати пріоритетом для державної політики зайнятості. Нагромаджений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання із принципом соціального вирівнювання. Але із властивим українській економіці великим державним сектором і активним втручанням у ринкові процеси при недосконалості правової бази, податкового законодавства, значного “тіньового” сектора, для ефективного вирішення існуючих на сьогодні проблем зайнятості населення необхідно реформувати всі сфери економічного, політичного і соціального життя суспільства.[16]

3.2 Пріоритетні напрямки розвитку ринку праці в Україні

Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети

створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Подальші дослідження у зазначеному напрямі доречно спрямовувати не лише на оптимізацію ринкових пропорцій в сфері взаємодії попиту та пропозиції робочої сили, а й на соціальну адаптацію, урахування суб'єктивних факторів поведінки як роботодавців, так і найманих працівників .

З метою подолання регіональних диспропорцій на ринку праці та забезпечення економічного розвитку, доцільно запровадити посилене державне регулювання за такими напрямками:

- збільшення фінансових надходжень до служб зайнятості несприятливих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах залежно від потреб кожного з них;

- розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця;

- надання державної підтримки сільськогосподарськім виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;

- удосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;

- запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази;

- розробка та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш вразливих верст населення.

Впровадження цих заходів дозволить підвищити якість національної робочої сили, подолати регіональні диспропорції на ринку праці в Україні та істотно підвищити попит на робочу силу.



ВИСНОВКИ

У даній курсовій роботі було розглянуто актуальну тему «Моделі ринку праці (на прикладі окремих країн)».

Однією з найбільших проблем України є неповна зайнятість населення. Тому дослідження та аналіз моделей ринку праці на сьогодні є досить актуальним.

Ринок праці є одним з основних і найскладніших елементів ринкової економіки, а також одним з основоположних предметів дослідження економіки праці. Він як невід'ємний елемент ринкової системи господарювання виконує найважливіші функції в системі відтворення робочої сили, розподілу її між галузями і секторами економіки, регулює обсяги попиту та пропозиції, надає дієвий імпульс професійної та територіальної мобільності.

...