Основні причини й особливості інфляції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Інститут економіки і бізнесу на транспорті

Кафедра "Економіка"

Курсова робота

Основні причини й особливості інфляції в Україні

Студента 5 курсу 1 групи

спеціальності "Економіка підприємства"

Охріменка Є.О.

Керівник проф., д.е.н. Малий І.Й.

м. Київ 2016 рік



План

Вступ

1. Суть, форми та причини інфляції

1.1 Поняття інфляції

1.2 Причини інфляції

1.3 Причини інфляційних процесів в Україні

1.4 Види інфляції

2. Соціально-економічні наслідки інфляції

3. Антиінфляційна політика: світовий і вітчизняний досвід

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України.

Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини "Гроші стимулюють торгівлю" були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею "Аналіз грошей та торгівлі" (1705), Якоб Вандермет - "Гроші відповідають всім речам"(1734), єпископ Берклі - "Вопрошающий" (1737), які робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.

Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в "Нарисі про природу торгівлі"(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.

Економісти XVІІІ-XІX ст. тлумачили інфляцію як грошове явище. Однією з найстаріших концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа Д. Г'юма про те, що будь-яка зміна кількості грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін і товарів і послуг.

Історично склалося так, що одна з нових й, у деякому відношенні, найважливіша функція уряду полягає в тому, щоб стабілізувати економіку, тобто допомагати їй забезпечувати повну зайнятість ресурсів і стабільний рівень цін. Перед вченими-економістами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища і тенденції у розвитку світової економіки. Одне з перших місць посідає аналіз інфляції та факторів, що її обумовлюють.

У процесі розвитку сучасної змішаної економіки ступінь державного втручання, а у рамках останнього - вибір адекватної макроекономічної політики, що дозволяє запобігти зростанню інфляції та безробіття, мають особливе значення.

Жодна з відомих нині ринкових економічних систем не функціонує стихійно. Всі вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змінюються відповідно до ситуації, що склалася у економічній системі.

Маніпулювання податками й розмірами видатків бюджету, контроль за цінами є одними з головних інструментів, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробіття та інфляції.

В даній роботі розглядаються деякі питання, пов'язані із стримуванням інфляційних процесів в економіці. За своїм змістом робота розділена на такі частини: у першому та другому пунктах аналіз зосереджений на механізмі інфляції та на її наслідках як у соціальній, так і в економічній сферах; у третьому пункті дана характеристика антиінфляційної політики.



1. Суть, форми та причини інфляції

1.1 Поняття інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Термін інфляція (від лат. Іnflatіo - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, який прийшов на зміну кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною макроекономічної теорії. "Під інфляцією, - пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції". Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого - як на стороні пропозиції, так і попиту: "В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція".

Де б не розпочалася дія інфляційних факторів - чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у грошово-кредитній сфері - інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція виникає в разі, якщо суспільство намагатиметься витрачати більше, ніж дозволяють виробничі потужності економіки. Коли сукупні витрати перевищують обсяг продукту при повній зайнятості, відбувається підвищення рівня цін. Отже, надмірний обсяг сукупних витрат носить інфляційний характер. У цьому разі уряд зобов'язаний ліквідувати надлишкові витрати. Він може цього досягнути головним чином через скорочення власних видатків, а також підвищенням податків з метою скорочення доходів приватного сектору. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Інфляція визначається такими показниками:

Рівень інфляції = Індексу цін

Рівень інфляції показує як змінилися ціни в національній економіці за певний період.



Індекс цін = ціна ринкового кошика певного року/ціна ринкового кошика базового року * 100%.

Ринковий кошик - фіксований набір товарів і послуг, який приймається за масштаб цін для виміру динаміки цін.

Базовий рік - це рік у порівнянні з яким ми хочемо побачити зміну цін.

Темп інфляції показує прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період.

Темп інфляції = індекс цін певного року - індекс цін базового року / індекс цін базового року * 100%.

1.2 Причини інфляції

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон'юктури ринку, дія зовнішньо економічних зв'язків, стихійних лих і т.д. Отже, ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов'язаний з циклічними коливаннями кон'юктури, не можна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновані будівлі, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринку ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвемо найважливіші із них.

По-перше, це диспропорційність, або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання "друкарського верстата" це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно-небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По-третє, з зростанням "відкритості" економіки тієї чи іншої країни, все більшим втягуванням її в світогосподарські зв'язки збільшують небезпечність " імпортованої" інфляції.

По-четверте, інфляцію спричиняє зростання витрат на одиницю продукції. Що означає зменшення прибутків і обсягу продукції, який фірми готові запропонувати за даного рівня цін. Зменшується пропозиція товарів і послуг, і саме витрати спричиняють підвищення цін.

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність їх від конкретних економічних факторів.



1.3 Причини інфляційних процесів в Україні

Інфляційні процеси протягом 1991-1993 рр. набули в Україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання.

За даними Кабінету Міністрів України у 1994-1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14% - зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

- невиважена первинна емісія;

- структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

- затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

- значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

- від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

- доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993 рр., було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат.

Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

- у 1992 році - 1308,0%;

- у 1993 році - 4834,9%;

- у 1994 році - 992,0%;

- у 1995 році -253,5%

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати "шок пропозиції" - різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину. Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ - у 64,2 тис. разів) на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3% і була найбільшою.

Невиважена грошова емісія - ще одна причина інфляції в Україні. Якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, "емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн. крб.".

Збільшення суми, незабезпечених товарною масою, грошей в українській економіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Грошові емісії в українській економіці 1992-1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. Тобто почалося обертання такої валюти, як долар. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5%, іноземної валюти - 13,5%. Станом на 1.01.1995 р. відповідно - 68,6% і 31,4%.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку реструкційну. У 1994 році монетарна політика НБУ будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції. Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу (скорочення видатків бюджету, обмеження грошової емісії). Якщо у ІV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4%, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі - до 5,0%. Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

У відповідності до Наказу Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю - гривню. Основною передумовою введення гривні вважають певною мірою успішне проведення реструкційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, "напередодні реформ", темпи інфляції склали: у травні, червні - 1%, серпні - 5,7%, у вересні - 2%.

За даними Держкомстату, інфляція в Україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз Міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в Україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%.

Як ми могли побачити, інфляційні процеси в Україні з часу отримання нею незалежності й до сьогоднішнього моменту були спричинені цілим комплексом факторів.

1.4 Види інфляції

Тепер ми можемо розглянути різні види інфляції:

І. За формами виявлення розрізняють:

- подавлену (приховану) інфляцію - коли знецінення грошей відбувається без відкритого росту цін. Ціни утримуються на фіксованому рівні за допомогою адміністративних заходів. Якщо попит перевищує товарообіг в 2 р., це означає, що рівень отоварення грошової одиниці не перевищує 50%, тобто вона знецінюється. Така інфляція є незмінною супутницею планової економіки (в колишньому СРСР в кінці 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованість знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої інфляції є загострення дефіциту, коли купівельна спроможність грошей падає у зв'язку з неможливістю придбати потрібні товари. Іншою формою подавленої інфляції є приховане підвищення цін, що виявляється в погіршенні якості товару при незмінній ціні, "вимиванні" товарів дешевого асортименту, продажі старих товарів під новою маркіровкою і відповідно за більш високими цінами.

- відкриту - інфляцію, що виявляється безпосередньо в рості цін.

ІІ. За темпами інфляції розрізняють:

- повзучу - темпи якої не перевищують 10% на рік. За помірної інфляції ціни відносно стабільні.

- галопуючу - темпи росту цін досягають 10-100% на рік.

- гіперінфляцію - річні темпи приросту цін перевищують 100% Вона веде до астрономічного зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічного зросту цін на товари. На щастя, гіперінфляція трапляється досить рідко. Вона мас місце переважно під час війн чи в періоди, що йдуть за війнами і революціями. Гіперінфляція сучасного періоду характерна для країн, що здійснювали революційний перехід від соціалізму до ринкової економіки; в Польщі ціни зростали більш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

ІІІ. За факторними формами інфляції теорія грошей розрізняє такі її види:

Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, підносячи ціни, щоб зрівноважити пропозицію і попит. Ця інфляція викликає надлишок грошей, доходів й попиту. Надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін. Поступово зростання попиту підштовхує розвиток сукупної пропозиції. Для цього стану економіки притаманне повніше використання ресурсів, а тому їх запаси поступово скорочуються і вони стають дорожчими. Починається зростання цін, тобто інфляція.

Інфляція витрат, або інфляція пропозиції, спостерігається в тому випадку, коли збільшуються витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати за даного обсягу виробництва. Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін. Таким чином, витрати, а не попит збільшують ціни. Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який-небудь період часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці не зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий "ефект Пігу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.



2. Соціально-економічні наслідки інфляції

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на капітал, падіння рівня життя народу.

Основний розподільчий вплив інфляції виникає через відмінності у активах (все, що має грошову вартість) і пасивах (борги), якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику і має вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 дол. для купівлі будинку і щорічні платежі по закладній становлять 10 000 дол. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться і будуть становити ті ж самі 10 000 дол. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвічі.* Боржник при цьому тільки виграє, оскільки реальний процент за використання капіталу зменшився наполовину.

В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Інфляція є головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць і зменшується реальна прибутковість інвестицій.

Окрім перерозподілу доходів інфляція впливає на економіку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рівень обсягу виробництва в цілому. Тут слід зауважити, що безпосереднього зв'язку між цінами і обсягом виробництва немає. Збільшення сукупного попиту збільшує і ціни, і обсяг виробництва.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів:

1. Посилення диспропорцій в економіці, дезорганізація господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляцій, посилення злочинності;

2. Зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють до 70 млрд. дол., в Україні лише в 1992-1993рр.ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення - тільки в 559 разів. У 610 разів знецінилися вклади громадян в ощадбанку;

3. Зниження стимулів до продуктивної діяльності, гальмування науково-технічного процесу.

4. Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін. Проте відкрита інфляція не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва.

5. Придушена інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням дефіциту, збільшенням черг; збагаченням ділків тіньової економіки.

Серйозні загрози для національної економіки, що створює інфляція, мають як внутрішній, так і зовнішній прояв. У разі інфляції витрат, країни, економіка яких залежить від зовнішньої торгівлі перш за все промисловими, легкозамінюваними товарами, можуть втратити експортні ринки, якщо ціни та витрати в цих країнах зростають швидше, ніж в інших країнах. Таким чином, проблема стабілізації цін тісно пов'язана з питаннями збереження конкурентоспроможності держави на зовнішніх ринках.



3. Антиінфляційна політика: світовий і вітчизняний досвід

Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову і фіскальну політику (використовує державний бюджет, податки і урядові видатки). Це заходи або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності. Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий - це індексація доходів, застосування механізму корегування процентних ставок відповідно до темпів інфляції. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

Як правило, в умовах боротьби з інфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, і дозволяє пом'якшити труднощі, припадаючі на долю економіки країни.

а) Методи антиінфляційного оподаткування

В процесі стримування інфляції податки відіграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари. інфляція політика бюджет ціна

Негативний вплив інфляції на податкову систему, змусив багато країн "індексувати"(індексація - це механізм, який забезпечує регулювання заробітної плати і платежів відповідно до рівня інфляції) податкові закони, щоб запобігти збільшенню податків, яке спричиняться інфляцією. Так було проіндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Однак, індексацію не можна розглядати як метод боротьби з інфляцією. За допомогою індексації можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслідків інфляції, але не можна знизити її темпи.

Використання "стримуючої" податково-бюджетної політики є одним із шляхів усунення загрози інфляції. Державний бюджет на наступний рік може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося із збільшенням чистих податків, компенсуючи очікуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторі економіки.

Таке корегування цін державою за допомогою податкової системи відноситься до непрямих методів контролю за цінами.

б) Регулювання цін в умовах інфляційної нестабільності

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цінами, особливо в умовах кризи економіки і виходу з нього.

Під контролем над цінами розуміють будь-яку послідовність цілого ряду заходів - від помірних обмежень до примусового встановлення верхніх границь зростання цін, що проводяться у рамках економічної політики.

Одним з підходів є перевірений у світовій практиці метод тимчасового заморожування цін й надалі їх часткового перегляду. Він полягає у заборонені підвищувати ціни вище визначеного рівня, без спеціального на те дозволу. За граничний рівень цін може бути прийнятий той, що існував на протязі базового періоду перед "заморожуванням". При цьому підвищення цін вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цін на імпортні вироби (тобто коли збільшення витрат неможливо контролювати); недопустимим - якщо його причиною стало невиправдане підвищення зарплати, що стимулювало підприємців самим обмежувати зростання заробітної плати.

Заморожування цін дозволяє долати інфляційні очікування населення, господарюючих суб'єктів, кредитної системи, внести деяке заспокоєння в економіку.

Поряд з вище зазначеними способами боротьби з інфляцією, існують ще й такі:

Коли інфляція досягає велетенських масштабів і купівельна спроможність грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей - різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Прикладом може бути СРСР під час проведення грошової реформи у 1922-1924 рр., коли один новий карбованець обмінювали на 50 млрд. старих; Німеччина під час грошової реформи 1924р., коли одну нову марку обмінювали на 1трлн. старих. У 80-ті роки чимало країн, у тому числі США, Велика Британія та інші, здійснювали політику дезінфляції (стримувальна макроекономічна політика). Суть цієї політики полягає в тому, що для зниження рівня інфляції уряд штучно організовує спад в економіці. Економісти часто обчислюють коефіцієнт дезінфляційних утрат, який показує відсоток річного реального ВВП, котрий потрібно принести в жертву задля зниження інфляції на 1%. Численні дослідження свідчать, що затрати на зменшення рівня інфляції різняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити інфляцію на 1%, треба скоротити ВВП приблизно на 4%, тобто приблизно на 220 млрд. у цінах 1990року. У 1996-1998 рр. в Україні вдалося різко знизити рівень інфляції завдяки суворому контролю за кількістю грошей в економіці та зменшенню дефіциту державного бюджету.

Отже розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики.

Основними заходами у боротьбі з інфляцією, передусім з галопуючою і гіперінфляцією, є:

1. регулювання попиту і пропозиції;

2. індексація доходів;

3. впорядкування державних фінансів (контроль за цінами та заробітною платою, скорочення бюджетного дефіциту);

Крім цих заходів, слід проводити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі.

Якщо пропозиція вища від платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхідно збільшити податки на прибуток, скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і, отже, зменшити грошову масу.

Особливе місце в антиінфляційній стратегії займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків країни. Зовнішньоекономічна політика має спрямовуватися на досягнення рівноваги у торгівлі товарами і послугами шляхом підтримання експортних галузей та захисту національного виробника. Водночас уряд і центральний повинні проводити валютну політику, яка б підтримувала стабільний курс національної валюти і не стимулювала зростання імпорту.

Антиінфляційна політика України у 1992-1996 рр.

Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її ринкового реформування виявилася інфляція.

Період 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств.

За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в другій половині 1993 р. був найвищим у світі.

Якщо в 1992 р. її рівень зріс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. І хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ і якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через відстрочення бюджетних виплат і небувале зростання заборгованості бюджету.

До числа інфляційних факторів, що мали місце протягом останніх років, належать:

а) надвисоке підняття цін на енергоносії та основні види сировини й матеріалів;

б) збільшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емісії грошей;

г) зростання безготівкового обігу як наслідок кредитування низькорентабельних та збиткових підприємств;

д) монопольне ціноутворення в умовах монополізації більшості видів промислового виробництва, що веде до диктатного підвищення цін виробниками, оскільки споживачі позбавлені вибору і відсутній стримуючий контроль за цінами.

Спочатку нашій економіці була властива інфляція витрат, оскільки випереджаючими темпами зростали ціни енергоносіїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля підвищення цін починалася з палива та сировини. Періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін й інфляції.

Підвищення підприємствами цін на власну продукцію, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку інфляційних процесів. Склалася типова інфляційна спіраль: зростання цін веде до збільшення витрат (і в тому числі зарплати), яке вимагає збільшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цін. Таким чином інфляція в Україні являє собою поєднання інфляції попиту та інфляції витрат, що значно ускладнює здійснення антиінфляційної політики.

До листопада 1995 року рівень цін порівняно з груднем 1990 року зріс в Україні у 37 тисяч разів. Водночас з зростанням цін відбувалося падіння валютного(доларового) курсу українського карбованця. Оптові ціни особливо швидко зростали у паливній і хімічній промисловості, електроенергетиці, чорній металургії та машинобудуванні, а з роздрібних цим характеризувалися ціни на продукти харчування, які протягом багатьох десятиріч були штучно занижені й дотувалися з держбюджету. Взагалі раніше роздрібні ціни в Україні ніколи не зростали такими темпами, і це викликало справжній шок у основної маси населення.

Випереджаюче зростання оптових цін руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навіть припиняючи інвестиційні процеси. Водночас, хоча й повільніші, але теж досить бурхливі темпи зростання роздрібних цін руйнують соціальну сферу, пригнічують економічні інтереси людей до активноі підприємницької та трудової діяльності, тобто діють у тому ж самому негативному напрямі.

В цих умовах монетарна політика НБУ перетворилася на потужний інфляційний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефіцит найпростішим шляхом-емісією відповідної маси грошей. Вони були направлені на покриття готівкового попиту, бюджетні дотації, кредитування виробників і споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів й біля 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й інші галузі народного господарства - в березні того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення заліку взаємних боргів. Загальна сума емісії готівки за січень-квітень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разів перевищувало емісію за такий же період 1992 р.

Цінова та інфляційна спіраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому півріччі знову пішла вгору. До кінця 1993року коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені були додатково випустити в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін. Девальвація карбованця набула катастрофічного характеру. В листопаді уряд адміністративно запровадив його фіксований курс, що підхльоснуло активність тіньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиінфляційний, а проінфляційний вплив на економічну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиінфляційних заходи: обмеження фондів споживання підприємств і регулювання цін. Адміністративний контроль цін було введено Указом президента "Про заходи щодо стримування темпів зростання цін". Згідно з ним підприємства всіх форм власності могли підвищувати оптові ціни на продукцію тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності. Цим же Указом вводилося обмеження розміру надбавки для торговельних і постачальницько-збутових підприємств у розмірі не більше 55% від ціни виробника. Але, як свідчать наслідки, ці заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, ціни тоді вже досить надійно вийшли з-під державного контролю, і знову підпорядкувати їх системі жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондів споживання, то це мало б сенс тоді, коли було б що обмежувати.

Серед найбільш негативних наслідків того періоду слід відмітити:

- серйозне порушення виробничої та фінансової систем функціонування економіки;

- підірвання схильності до заощадження практично у всіх економічних агентів;

- руйнування на цій основі системи забезпечення відтворюючих процесів в економіці;

- надмірну диференціацію населення, окремих галузей й регіонів за рівнем доходів.



Висновок

Інфляція настає тоді, коли загальний рівень цін зростає, а купівельна спроможність грошей зменшується. Залежно від темпу зростання цін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи бюджету й супроводжується його дефіцитом.

Крім бюджетного дефіциту інфляція обов'язково супроводжується нерівномірним зростанням цін й, звідси, порушенням господарчих зв'язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвилеподібним поширенням зростання цін по районах держави й галузям.

Серед головних причин інфляції виокремлюють, по - перше зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту. Якщо центральний банк країни з економічних або з політичних обставин швидко збільшує грошову масу в національній економіці, то неминуче розвивається інфляція попиту. По-друге, дефіцит державного бюджету. По-третє, важливим джерелом інфляційного процесу є мілітаризація економіки. По-четверте, монополії та необґрунтовані привілеї. По-п'яте, структурні диспропорції в національній економіці. Нарешті, інфляційний процес розвивається і під впливом інфляційних очікувань.

У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення "попит-пропозиція" може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Незважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва. Між оподаткуванням та встановленням державного контролю за цінами існує функціональний взаємозв'язок і цим користуються уряди, коли ставлять собі за мету припинити зростання внутрішніх цін та поставити у невигідне становище ті господарюючі суб'єкти, які планують підняти ціну на продукцію. Адже державний контроль над цінами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економіки і виходу з неї.

У 90-х роках у країнах з перехідною економікою темпи зростання інфляції були найвищими у світі. Ці темпи вдалося знизити до рівня 20-40% в останні роки. Інфляція в Україні у 90-х роках була результатом одночасної дії багатьох чинників. Лібералізація цін у 1992 р. перетворила приховану інфляцію у відкриту. Знецінення національної валюти і зростання попиту на іноземну валюту підживлювало інфляцію витрат. У 1993 р. в Україні було здійснено кілька спроб приборкати інфляцію через припинення грошової емісії. Застосування у першій половині 1994р. адміністративних заходів для приборкання інфляції дещо уповільнило темпи зростання цін, але спричинило катастрофічне падіння обсягу національного виробництва. Правильні заходи для приборкання інфляції почали здійснювати у другій половині 1994 р. Стрижнем програми стабілізації цін було приборкання інфляційних очікувань. Продумана стабілізаційна політика уряду і НБУ дала змогу успішно здійснювати грошову реформу і забезпечити в останні роки прийнятні темпи інфляції.

Важливу роль в стабілізації економічної ситуації та приборканні інфляційних процесів в економіках перехідного періоду відіграє держава. Серед основних стабілізуючих заходів мають бути:

- регулювання системи оподаткування (зниження податків і стимулювання виробництва)

- розвиток ринку цінних паперів

- обмеження бартерних операцій

- відмова НБ від прямого кредитування бюджетного дефіциту та неперспективних підприємств (підприємств-банкуртів)

- запровадження комерційних платіжних інструментів (чеки, векселя)

- виплата заборгованостей по зарплатам, ін.

Саме від реалізації цих та інших заходів залежить успішний розвиток тієї чи іншої країни та її інтеграції в світове суспільство в якості рівноправного члена.



Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Національна і реальна інфляція. // Фінанси України. - 1997. - №10. - с. 19.

2. Братищев І. Антиінфляційна політика: Механізм реалізації // Економіст. - 1995. - №3. - с. 22.

3. Ватаманюк З., Панчишин С. Економічна теорія: Макро- і мікроекономіка: Навчальний посібник. - Київ: Видавничий Дім Альтернативи, 1999. - с. 281-294.

4. Ватаманюк З., Панчишин С. Економіка: Навчальний посібник. - Київ: Либідь, 1999. - с. 270-273.

5. Гальчинський А.С., Єщенко П. Основи економічної теорії. - Київ: Либідь, 1995.

6. Гальчинський А.С. Особливості інфляційного процесу в Україні fіle: // Трибуна. - 1994. - №7-8. - с. 9.

7. Галицька О. Гривню відпустили // Галицькі контракти. - 2002. - №3. - с. 14-15.

8. Економічна доповідь Президента України. - 1994.

9. Економічна доповідь Президента України. - 1995.

10. Заглинський А.О., Матусевич М.К. Політична економія: Навчальний посібник. - Рівне: Волинські обереги, 2000. - с. 55-65.

11. Ковальчук Т., Коваль М. Основні чинники інфляції в Україні // Економіка України. - 1996. - №3. - с. 31-40; №4. - с. 22-31.

12. Ковальчук Т., Коваль М. Основні чинники та фактори інфляції в Україні // Фінанси України. - 1998. - №10. - с.10-12.

13. Проведення грошової реформи // Фінанси України. - 1997. - №2.

14. Коротченко А. Деякі джерела інфляції та рекомендації щодо їх усунення // Економіка України. - 1995. - №1. - с. 83.

15. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи її подолання // Економіка України. - 1994. - №1. - с. 3.

16. Мочерний С.В. Основи економічних знань. - Київ: Академія, 2001. - с. 270-275.

17. Савчук М. Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан // Економіка України. - 1994. - №2. - с. 9.

Размещено на Allbest.ru

...