Особливостей вітчизняної практики проведення лізингових операцій в сучасному економічному періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В умовах ринкової економіки Україна стала на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, необхідною умовою успішного здійснення яких є розвиток реального сектору. Але для цього необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і реструктуризацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг.

Проте в цілому для України, лізинг - досить нова форма економічної активності. На практиці поки використовуються лише окремі прийоми і методи лізингової діяльності, недостатньо відпрацьована її нормативно-правова база, незавершене формування лізингової інфраструктури. Тим часом, лізинг володіє великим потенціалом для подальшого оновлення багатьох галузей економіки, містить альтернативні форми підприємницької активності. У світовій практиці лізинг визнається одним з найбільш ефективних інструментів взаємозв'язку фінансового і реального секторів економіки.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового ринку, обумовлена передусім несприятливим станом парку устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, відсутність забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з варіантів вирішення цих проблем може стати лізинг, який об'єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій. Але саме для цього необхідне виявлення основних проблем та перспектив розвитку лізингу і, відповідно, здійснення стимулювання розвитку лізингових відносин.

Природа лізингу досліджувалася низкою авторів, як іноземних, так і вітчизняних, що розглядають сутність і значення лізингу, форми його прояву. Великий внесок у розвиток наукової думки в цьому напрямку внесли зарубіжні дослідники. Серед них потрібно виділити Д. У. Блекуелла, Р. Гранта, Д. С. Кідуелл, P. JI. Петерсона, Х. Й. Шпітлера,що досліджували лізинг як фінансовий інститут. Роуз Пітер розглядає лізинг як один з інструментів ефективного банківського менеджменту. Питання використання лізингових інструментів у різних сферах економічної діяльності досліджувалися в роботах П. Балтус, Б. Майджер, В. Хойера. Лізинг з позицій фінансового менеджменту розглядається в працях Дж. Арнольда, Ю. Брігхема, Л. Гапенскі, P. C. Хіггінса, а взаємозв'язок лізингу і банківських інструментів знайшла відображення в роботах Е. Дж. Джонса,К. Д. Кемпбелла, Р. Дж. Кемпбелла. Серед вітчизняних авторів, що займалися безпосередньо питаннями лізингу, потрібно спеціально виділити: О. Б. Васильчишину, О. Гетьман, М. С. Кравченко, В. І. Капрана [6].

Не дивлячись на велику зацікавленість вчених та дослідників до питання лізингових відносин, недостатньо дослідженим залишається питання виявлення сучасних проблем розвитку лізингу в Україні та опрацювання шляхів їх вирішення.

Метою даного дослідження є визначення особливостей вітчизняної практики проведення лізингових операцій в сучасному економічному періоді, аналіз основних тенденцій розвитку лізингового ринку України, дослідження проблем та перспектив розвитку лізингу в Україні та розробка теоретичних і методичних положень щодо розширення використання лізингових операцій. Важливий аспект дослідження - фактори, що на сьогодні стримують розвиток лізингових послуг в Україні, та визначення шляхів їх подолання.

Для досягнення поставленої мети в даній роботі необхідно розв'язати низку завдань:

розкрити теоретичні основи та виявити економічну сутність лізингу;

здійснити аналіз ситуації, що склалась сьогодні на ринку лізингових послуг в Україні;

висвітлити основні тенденції здійснення лізингових операцій в нашій державі;

визначити проблеми та напрями розвитку лізингу в Україні.

Об'єктом дослідження даної роботи є економічні відносини банків з надання лізингових послуг.

Предметом дослідження є лізингові операції, їх значення для розвитку економіки, практика проведення в Україні, а також напрями та перспективи розвитку.

Методологічною основою дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: аналіз і синтез, діалектико-матеріалістичний, системний, історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, статистичний, методи моделювання, прогнозування.

При написанні роботи були використані наукові статті та навчальні посібники, законодавчі акти, електронні ресурси та статистичні дані.



Розділ 1. Сутність та економічне значення лізингу

В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «лізинг». Це пояснюється складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають під час здійснення лізингових операцій. У світовій практиці поняття «лізинг» використовується для позначення різного роду угод, заснованих на оренді товарів тривалого користування [3, с.312-313].

Поняття лізингу, яке використовується в економіці нині, взяло свій початок з класичних принципів римського права про розмежування поняття права власності та права користування і володіння майном. Поява та існування його як особливого виду підприємницької діяльності засноване саме на можливості розподілу компонентів власності на два важливих чинника - користування річчю, тобто застосування її у відповідності з призначенням з метою одержання прибутку, податкових та інших пільг, і саме право власності як правове володіння особи об'єктом власності.

Під поняттям лізингу розуміється його особливий вид інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових ресурсів для придбання у власність у визначеного продавця лізингодавця (орендодавцем) обумовленого з конкретним лізингоодержувачем (орендатором) майна і надання після цього майна даному орендатору у тимчасове користування за визначену плату [14].

Економічний зміст цієї операції викладено у Законі України «Про банки та банківську діяльність» [9], Господарському кодексі [7], де в статті 292 вказується, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізиногоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, що надається під основні засоби. В останньому випадку кредитоодержувач за рахунок періодичних грошових внесків погашає борг, при цьому комерційний банк з метою забезпечення повернення кредиту зберігає за собою право власності на об'єкт, що кредитується до повного погашення кредиту. Лізингоодержувач стає власником об'єкта лізингу лише після закінчення строку договору. Отже, у лізингу елементи оренди взаємозв'язані з елементами кредитних правовідносин, а грошовий та матеріальний потік злиті в єдиний взаємозв'язаний комплекс грошово-майнових відносин. Тому лізинг ще називають кредит-орендою.

Поряд з терміном «лізинг» широко вживаються терміни «оренда», «прокат», якими позначаються однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму. Так, предметом прокату можуть бути, як правило, речі, що використовуються для задоволення побутових невиробничих потреб приватних осіб, надаються у тимчасове користування громадянам на строк не більше кількох місяців з обов'язковим поверненням після закінчення терміну прокату.

Незважаючи на спільні риси, які властиві оренді та лізингу, між ними існують суттєві відмінності:

1. Суб'єктами лізингових відносин є не лише лізингодавець та лізингоодержувач, а й продавець лізингового майна, який відсутній при орендних відносинах.

2. При лізингу лізингоодержувач не просто бере майно в лізинг, а й виконує деякі обов'язки, притаманні власнику -- вибір та одержання від постачальника об'єкта лізингу, прийняття його в експлуатацію тощо. При оренді продавець майна не має самостійної ролі або він просто відсутній.

3. Якщо орендодавець, як правило, несе відповідальність за недоліки наданого в оренду майна, то лізингодавець лише здійснює оплату майна. Це пов'язано з тим, що лізингоодержувач сам вибирає постачальника та приймає майно (за винятком, коли лізингодавець сам здійснює вибір постачальника та об'єкта лізингу).

4. Незважаючи на те, що лізингодавець протягом усього строку договору залишається власником об'єкта лізингу, лізингоодержувач бере на себе ризик раптової загибелі та пошкодження цього об'єкта. При звичайній оренді ризикує орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди.

5. Характерною ознакою лізингу є прискорена амортизація об'єкта лізингу.

6. Договір лізингу на відміну від договору оренди укладається на строк, за який вартість об'єкта лізингу амортизується повністю або в більшій частині [3, с.312-313].

Для чіткого розуміння сутності, змісту та основних завдань лізингової діяльності необхідно дослідити принципи лізингових відносин. Основними з них є:

платність. Лізингоодержувачу надається основний засіб у користування за певну плату;

терміновість. Лізингодавець передає майно орендарю на визначений у договорі строк;

окупність. Передбачено покриття усіх витрат лізингодавця на купівлю обладнання та передачу його в користування;

прибутковість. Сторони лізингової угоди повинні отримати в результаті своєї діяльності прибуток;

цільове призначення. Лізингове майно повинне використовуватися з виробничою метою;

розмежування функцій власника і користувача об`єкта лізингу. Право власності передбачає володіння, користування, розпорядження майном. На протязі дії лізингової угоди лізингодавець зберігає право власності на майно, надане у лізинг. Лізингоодержувачу надається право на його використання у виробничому процесі та отримання прибутку;

пріоритет лізингодержувача. Саме йому відводиться активна роль щодо ініціюванню лізингових відносин, пошуку необхідного обладнання та його виробника, здійснення виробничого процесу, в результаті якого створюється додана вартість.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

-- лізингодавець -- юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

-- лізингоодержувач -- фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

-- продавець (постачальник) -- фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

-- інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу[10].

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові компанії, банки, суб'єкти господарської діяльності (підприємства, організації та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи" концерни, консорціуми, посередницькі та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльності, національні та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і досягнення соціального ефекту.

Кожен із суб'єктів лізингу має у ньому свої переваги.

Якщо лізингодавцем виступає банк, він має такі вигоди:

розширюється коло банківських операцій, зростає число клієнтів, підвищується імідж банку;

знижується ризик втрат від неплатоспроможності лізингоодержувача, оскільки банк залишається власником майна, переданого в лізинг;

зростають доходи банку, оскільки розмір лізингових платежів вищий, ніж процентна ставка за кредит;

здійснюється прискорена амортизація об'єкта лізингу.

Для продавця майна лізинг, зокрема, дає можливість:

розширити номенклатуру товарів, які він постачає на ринок;

забезпечити продаж майна, реалізація якого на інших умовах недоцільна або взагалі неможлива;

створити і розширити коло своїх контрагентів;

прискорити обертання оборотного капіталу та поліпшити його використання;

зменшити потребу в залучених коштах, у тому числі в банківському кредиті, а відповідно і собівартість продукції.

З погляду лізингоодержувача переваги лізингу такі:

лізинг припускає 100% фінансування придбання основних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошовими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості;

він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути об'єктом лізингу, без значних одноразових витрат власного капіталу;

зменшується ризик морального старіння об'єкта лізингу, тому що лізингоодержувач бере його не у власність, а в лізинг;

підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, тому що об'єкт лізингу є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю;

лізинг створює лізингоодержувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після отримання виторгу від реалізації продукції, виробленої на взятому в лізинг обладнанні;

лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток лізингоодержувача;

лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує його ліквідність;

надається право придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення строку договору;

лізингоодержувач, укладаючи договір лізингу, може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових послуг, зокрема інформаційних, консультативних та юридичних [3, с.322-323].

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо)[8].

Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції:

фінансову (виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.);

виробничу (полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного прогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою тощо);

збутову (обладнання передається в лізинг на бажаний термін с подальшим поверненням його поставщику, забезпечуючи йому отримання доходу от тимчасової невикористання обладнання. Збутова функція лізингу, пропонує його як варіант просунення продукції на ринок, це є позитивним моментом для оновлення основних фондів вітчизняних підприємств)[13];

інвестиційну (виражається через спрямування тимчасово вільних фінансових ресурсів в інвестиції в основний капітал підприємств. Лізинг можна використати в умовах дефіциту коштів у суб`єктів господарювання як альтернативу традиційним каналам інвестування);

інноваційну (полягає у розширенні використання нових прогресивних та високоефективних основних засобів та технологій);

соціально-економічну (полягає у зміцненні фінансово-економічного становища. Розширення виробничо-господарської діяльності формує умови для створення додаткових робочих місць, підвищення життєвого рівня населення, підтримання соціальної інфраструктури. А це знижує соціальну напругу у суспільстві);

підприємницьку (підтримує сприятливі умови для розвитку малого та середнього підприємництва. Лізинг, перетворюючи користувача майна у його власника, формує психологію підприємця, підвищує відповідальність та самостійність у прийнятті господарських рішень);

стабілізаційну (проявляє себе на мікро та макро рівнях. Учасникам лізингової угоди надається можливість покращити своє фінансово-економічне становище шляхом раціонального, спланованого використання ресурсів та розширення виробничої (комерційної) діяльності. Це в свою чергу веде до покращення соціально-економічного клімату в державі).

Можна виділити кілька основних класифікаційних ознак і груп лізингу (див. додаток А).

Організація і техніка реалізації умов лізингового договору визначаються складністю економічних, організаційних та правових відносин, що виникають при здійсненні лізингу. Необхідно враховувати особливості чинного законодавства країни, зокрема з питань регулювання оподаткування. У загальному вигляді схема організації багатосторонньої лізингової угоди має такий вигляд (рис. 1.1).

Лізинговим операціям притаманні різні види ризику. Тому до виконання лізингових операцій лізингодавець повинен здійснити підготовчу роботу. Значна увага приділяється вивченню стану економіки країни, зокрема тих її галузей, в яких може реалізовуватися лізинг. Особлива увага приділяється вивченню лізингового ринку, його основних тенденцій, з'ясуванню попиту та пропозиції на певні види майна тощо.

Рис. 1.1 - Організація лізингового процесу при багатосторонній лізинговій угоді

Отже, основною метою попередньої організаційної роботи є пошук лізингодавцем потенційних лізингоодержувачів. Водночас ініціатива в укладенні лізингового договору належить, як правило, лізингоодержувачу. Він знає, яке майно йому потрібне і хто його виробляє. Зауважимо, що лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з проханням підібрати постачальника майна, причому прийняття остаточного рішення залишається за лізингоодержувачем.

Майбутній лізингоодержувач складає заявку, в якій зазначається об'єкт лізингу, його технічні характеристики, назва постачальника (виробника), строк лізингу та його вид, дані про господарсько-фінансовий стан лізингоодержувача тощо, та надає її лізингодавцю (1). Після одержання заявки та інших необхідних документів, лізингодавець перевіряє їх та всебічно аналізує лізинговий проект, одночасно з'ясовуючи кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача (2). Прийнявши позитивне рішення про участь у лізинговому договорі, а також про кредитоспроможність потенційного лізингоодержувача, лізингодавець сповіщає про це останнього та направляє постачальникові замовлення-наряд та інші документи, що визначають умови виконання лізингової угоди (3). Між лізингодавцем і лізингоодержувачем укладається договір лізингу (4). При використанні кредиту як джерела фінансування лізингової угоди лізингодавець одержує в банку кредит (5). Між постачальником і лізингодавцем укладається договір купівлі-продажу об'єкта лізингу, яким, зокрема, регулюються їхні взаємовідносини в процесі виготовлення, доставлення й оплати об'єкта лізингу (6). Постачальник відвантажує об'єкт лізингу лізингоодержувачу, який бере на себе обов'язки щодо його прийняття. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введення в експлуатацію об'єкта лізингу (7). Після закінчення роботи складається акт прийняття в експлуатацію об'єкта лізингу, який підписується всіма сторонами лізингової угоди (8). Підписання акта дає право постачальнику на одержання грошових коштів від лізингодавця (9). Лізингова угода підлягає страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до чинного законодавства (10). Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингу визначається договором лізингу або окремим договором, укладеним з продавцем (11). Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі (12). Після закінчення строку дії договору відбувається повернення об'єкта лізингу лізингодавцю, якщо інше не передбачено договором лізингу (13). Періодично лізингодавець здійснює погашення кредиту та виплату процентів банку (14)[3, с.319-321].

Отже, українські банки в даний час тільки почали освоювати лізингові операції. Їх розвиток стримується підвищеними ризиками цих операцій, недостатньою розробленістю нормативної бази, браком довгострокових ресурсів, нестабільністю податкового законодавства, недостатнім податковим стимулюванням лізингової діяльності.

Розділ 2. Аналіз практики здійснення лізингових операцій в Україні

Український ринок лізингових послуг представляють такі лізингодавці: банки-резиденти України; лізингодавці-нерезиденти України (міжнародний лізинг); лізингові компанії-резиденти України [12].

Світова практика виділяє дві моделі розвитку лізингового бізнесу: європейську та американську. Європейська модель передбачає створення великих вузькоспеціалізованих компаній, які, як правило, були створені великими банками і згодом можуть від них відмежовуватися. В американській моделі компанії утворюються приватними підприємцями без участі банків.

Вітчизняний ринок лізингу розвивається за європейською моделлю, адже більша його частина (близько 80%) контролюється комерційними банками. Підтвердженням такого факту є дані Асоціації «Українське об'єднання лізингодавців» [15], де чітко видно, що рейтинг очолюють лізингові компанії, підконтрольні банкам.

Ринок лізингових послуг набуває все більшої популярності та важливості в розвитку економіки України, виступаючи одним із факторів зростання конкурентоспроможності українських підприємств, підвищення ефективності виробництва та покращення якості послуг.

Станом на 01.10.2013 р. до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Нацфінпослуг, внесено інформацію про 256 юридичних осіб-лізингодавців, а до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 124 фінансові компанії, що надають послуги з фінансового лізингу [1].

Незважаючи на це, активно працюють на ринку не більше 20-30 компаній. Основна тенденція ринку лізингу в Україні - закріплення позицій за лідерами ринку, розширення сфери їх впливу. Цілком імовірна подальша концентрація ринку шляхом укрупнення компаній.

Динаміка загального лізингового портфелю найбільших компаній України (табл. 2.1) свідчить, що за останні роки спостерігається його зменшення, в першу чергу за рахунок зменшення портфеля компанії ВТБ Лізинг Україна, яка з 2009р. скоротилася на 41,32 %або на -3327,6 млн. грн. і розмір якого склав у 2013 році 2342,69 млн. грн. Розглядаючи структуру компаній можна побачити, що Райффайзен Лізинг Аваль, Порше Лізинг Україна та Український Лізинговий Фонд, який розпочав свою діяльність у 2011 році значно збільшили свої лізингові портфелі, особливо хотілося б відмітити стрімкий ріст портфелю ОТП Лізинг, який показав збільшення в 332 рази з лізинговим портфелем у6 тис. грн. в 2009 році, та з 1992,059 тис. грн. у 2013 році, посівши третє місце в рейтингу.

Таблиця 2.1 - Лізинговий портфель найбільших лізингових компаній України,млн. грн. за 2009-2013 рр.

Назва лізингової компанії	Рік	Відхилення 2013 р. від 2009 р.
	2009	2010	2011	2012	2013	(+, -)	%
ВТБ Лізинг Україна	5670,300	5230,271	4869,363	3505,030	2342,690	-3327,6	41,32
Райффайзен Лізинг Аваль	1666,100	1329,858	1913,286	2004,804	2176,500	510,4	130,63
ОТП Лізинг	6,000	131,454	756,892	1156,108	1992,059	1986,06	33200,98
Український Лізинговий Фонд	-	-	-	776,400	1801,200	1024,8	231,99
УніКредит Лізинг	1634,600	1462,600	1459,520	1415,125	1139,126	-495,47	69,69
ІНГ Лізинг Україна	1147,600	1420,000	1482,000	1336,700	719,100	-428,5	62,66
Порше Лізинг Україна	128,900	229,830	363,834	546,444	691,600	562,7	536,54
ALDAutomotive/Перша лізингова компанія	-	294,600	336,000	466,324	598,910	304,31	203,3
СканіяКредіт Україна	-	238,675	138,600	350,000	389,000	150,325	162,98
Ілта	238,100	174,771	169,300	255,500	289,400	51,3	121,55
Разом	14259,4	13293,20	13949,02	13557,11	12932,75	-1326,65	90,70

Протягом 2013 року лізингодавцями укладено 11 083 договорів фінансового лізингу на суму 31 553,1 млн. грн. Вартість об'єктів лізингу, що є предметом договорів, становить 24 862,8 млн. грн. Вартість чинних угод фінансового лізингу за 2013рік становить67,1 млрд. грн. [16]

Кількість укладених за 2 квартал 2014 року договорів фінансового лізингу зменшилася на 40,5% (- 1398 шт.) у порівнянні з минулим роком і склала 2054 шт. (рис.2.1)

Рис. 2.1 - Кількість і вартість укладених договорів фінансового лізингу поквартально 2010 - 2014 рр.



За підсумками 2013 року спостерігається збільшення кількості договорів фінансового лізингу в 3,6 разів порівняно з відповідним періодом 2011 року(таблиця 2.2). При цьому, вартість договорів фінансового лізингу збільшилась на 28926,5 млн. грн. (1208,25%). Значний ріст вартості укладених договорів фінансового лізингу відбувся за рахунок користування Укрзалізницею даною послугою [12].

Крім того, позитивна динаміка ринку лізингових операцій пов'язується із зменшенням можливості залучення інвестицій із традиційних кредитних джерел та значними перевагами даної послуги.

Таблиця 2.2 - Динаміка вартості та кількості договорів фінансового лізингу, укладених за 2009-2013 рр.

Період	Вартість договорів фінансового лізингу укладених за період, (млн. грн.)	Кількість договорів фінансового лізингу (од.) укладених за період
	Юридичними особами	Фінансовими компаніями	Юридичними особами	Фінансовими компаніями
2009	2610,1	5,2	3008	4
2010	4965,0	7,6	5090	14
2011	11327,7	9,7	10906	14
2012	14708,8	1,7	10826	6
2013	31536,6	16,5	11051	32
Відношення 2013 р. до 2009 р.	(+, -)	28926,5	11,3	8043	28
	%	1208,25	317,3	367,38	800

Вартість договорів фінансового лізингу за галузями представлена в таблиці 2.3. За підсумками 2013 року найбільшимспоживачемлізинговихпослугзалишаєтьсятранспортнагалузь - вартість договорів демонструє зростання на 99,6 %. Звертає увагу позитивна динаміка активності лізингових компаній у сфері фінансування аграрного сектору: обсяг укладених лізингових угод склав близько 9,41 млрд грн. (збільшення на 19,1 %). Відповідно, основними об'єктами фінансового лізингу в Україні у 2013 році були [18]:

Транспортні засоби - 50469,4 млн. грн. або 75,2% від загальної суми договорів. Порівняно з аналогічним періодом 2012 року показник збільшився на 106,6% (26043,9млн. грн.);

техніка, машини та устаткування для сільського господарства - 7674,7 млн. грн.(11,4%). Вартість договорів збільшилась на18,5% (1197,7 млн. грн.) порівняно з відповідним періодом минулого року.

Таблиця 2.3 - Вартість договорів фінансового лізингу за галузями, млн. грн.

Назва галузі	2012 р.	2013 р.	Відхилення 2013 р. від 2012 р.
			(+, -)	%
Будівництво	2077,9	1869,0	-208,9	-10,1
Добувна промисловість	1051,8	1520,6	468,8	44,6
Легка промисловість	70,3	134,1	63,8	90,8
Машинобудування	210,7	219,9	9,2	4,4
Металургія	132,4	43,6	-88,8	-67,1
Сільське господарство	7905,5	9416,3	1510,8	19,1
Сфера послуг	2000,9	1350,2	-650,7	-32,5
Транспорт	24128,4	48158,6	24030,2	99,6
Харчова промисловість	430,0	517,3	87,3	20,3
Хімічна промисловість	83,8	70,7	-13,1	-15,6
Інші	3453,2	3827,5	374,3	10,8
Всього	41544,9	67127,8	25582,9	61,6

Спостерігається тенденція приросту частки довгострокових договорів лізингу (термін дії більше 5 або дорівнює 10 рокам). Вартість договорів фінансового лізингу строком до 2 років зменшилась у 2013 році на6,3%, від 2 до 5 років збільшилась на 22,1 %,строк яких більше 10 років зменшилась на25,5%.

Відомо, що головною проблемою лізингодавців є обмеженість їх фінансових ресурсів. Специфікою лізингового бізнесу є значні стартові витрати - об'єкт лізингової угоди необхідно придбати негайно за значні кошти, а повернення їх здійснюється поступово у вигляді лізингових платежів. Джерела фінансування лізингових операцій за2012-2013 рр., наведені в табл. 2.4.

лізинг договір актив банк

Таблиця 2.4 - Джерела фінансових ресурсів лізингодавців за 2012--2013 рр. млн. грн.

Джерела фінансування	2011 рік	2012 рік	2013 рік	Відхилення (+, -) 2013 р. від 2011 р.
Власні кошти	1593,1	1110,9	3831,3	2238,2
Позичкові кошти, у т.ч. банківські кредити	6790,0	10047,2	19884,0	13094,0
Залучені кошти	7,9	20,6	41,0	33,1
Інші джерела	-	-	158,8	158,8
Всього	8383,1	11178,7	23915,0	15531,9

За 2013 рік загальний обсяг джерел фінансування юридичних осіб - лізингодавцівта фінансових компаній становить 23915млн. грн., що на 15524 млн. грн. більше порівняно з відповідним періодом 2011 року. У структурі джерел фінансування діяльності лізингодавців найбільшу частку займають позичкові кошти, в основному це банківські кредити. У 2013 році даний показник дорівнює 19884 млн. грн. або 83,1%.

Сучасний спектр послуг, що надають лізингові компанії України достатньо широкий і задовольняє потреби споживачів.

Самостійне проведення банками лізингових операцій є ефективним засобом розширення банківської діяльності в умовах загострення конкуренції на ринку банківських послуг. Втім, безпосереднє надання банками лізингових послуг несе в собі багато правових та організаційних недоліків. Тому, більш результативним є напрямок фінансового посередництва на ринку лізингу, де банки здатні активно долучатись та отримувати прибутки від лізингової діяльності. Активне проведення факторингових операцій та здійснення сек'юритизації лізингових активів сприяє не тільки диверсифікації активів банку, але й розвитку ринку цінних паперів, залучення додаткових інвесторів на ринок і формування потужної інфраструктури лізингового ринку. Незалежно від організаційно-правової форми, найбільш прийнятним варіантом участі банків у лізинговому бізнесі є створення власної дочірньої лізингової компанії. Вказана форма забезпечує високу ефективність, оскільки лізингодавці значно менше підлягають регулюванню, ніж банки, та здатні більш гнучко реагувати на кон'юнктуру ринку (організаційна структура, специфіка лізингу, співпраця з виробниками, характерний аналізу ринку). Лідируючі компанії на вітчизняному ринку лізингу є дочірніми структурами банків (ВТБ Лізинг, Райффайзен Лізинг Аваль, ОТП Лізинг, УніКредит Лізинг, VAB Лізинг) [17].

Головними перешкодами розвитку ефективного лізингового ринку є брак довгострокових коштів лізингодавців та низька платоспроможність більшості потенційних лізингоотримувачів, що значно підвищує ризикованість лізингових відносин. Велике значення має для подальшої активізації лізингового ринку є формування сприятливої законодавчо-нормативної бази лізингових операцій та удосконалення інституційного середовища ринку лізингових послуг [18].

Отже, ринок лізингових послуг в Україні ще на стадії розвитку, але спостерігаються позитивні тенденції до збільшення обсягу лізингових договорів і лізингових операцій протягом наступних років.



Розділ 3. Напрями та перспективи розвитку лізингу в Україні

Лізинговий ринок України знаходиться на етапі формування. Спостерігаючи за темпами становлення і розвитку лізингового ринку, які не є досить значними, можна зробити висновок про складність ситуації, що склалася. Насправді перешкод, які заважають розвитку так необхідного інвестиційного інструменту, досить багато.

Необхідно відмітити, що у своїй сутності проблеми розвитку лізингових операцій в Україні взагалі, і банківського лізингу зокрема, виростають ще з початку 90-х років, а саме з 1992 року, коли повна дерегуляція цін та нестримна інфляція, що почалась в Україні, дестабілізували всю фінансову та кредитно-грошову систему країни [2]. Економічна криза, що згодом переросла у депресію, спричинила величезний спад виробництва та інвестиційну кризу.

Можна виділити такі проблеми розвитку лізингових послуг в Україні:

недосконалість законодавчої бази;

невідповідність вітчизняного законодавства та міжнародних правових норм з питань лізингу;

фінансова небезпечність;

відсутність державних програм стимулювання лізингу, як ефективного способу оновлення основних фондів;

висока вартість лізингових послуг;

низька платоспроможність споживачів лізингових послуг;

нерозвиненість інфраструктури ринку лізингу;

недостатньо кваліфікований персонал та низький рівень обізнаності з питань лізингу серед громадян та представників малого та середнього бізнесу [5].

Розглядаючи перспективи розвитку лізингових операцій в Україні, необхідно визначити основні її переваги. Для лізингоодержувача це:

можливість уникнути залучення кредитів для придбання техніки із інших джерел фінансування (у тому числі власних), що дасть можливість використовувати ці джерела для інших потреб;

достатня гнучкість лізингових платежів (можливість зростаючих, спадаючих виплат, можливість компенсаційних виплат та ін.);

відсутність витрат, що пов'язані з володінням майном та веденням бухобліку, особливо при оперативному лізингу);

спрощення доступу до використання різноманітної, у т.ч. імпортної техніки, забезпечення її сервісного обслуговування;

скорочення термінів організації виробництва нової продукції;

зменшення ризику у випадку введення виробництва нової продукції через можливість повернення обладнання за договором оперативного лізингу.

Для лізингодавця сутність лізингових операцій обумовлює такі їх вигоди:

зменшення порівняно із кредитуванням ризику неплатоспроможності споживача техніки: у випадку припинення платежів лізингодавець має можливість вилучити обладнання та знов здати його в лізинг або продати;

отримання лізингового відшкодування (відсотків);

розширення кола партнерів та встановлення з ними довгострокових тісних взаємовідносин;

зменшення видатків на страхування об'єкта лізингу, бо операції лізингу вважаються менш ризикованими.

Розвитку ринку лізингових операції в Україні на даному економічному етапі сприяють такі фактори:

1) зменшений обсяг ліквідних засобів у зв'язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;

2) підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;

3) підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

4) загальне збереження ліквідності підприємств;

5) створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди [11].

Усі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, коли практично припинилося фінансування оновлення основних засобів у зв'язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці. По-друге, в країні недостатньо розвинутий сектор малих та середніх підприємств, насамперед, через ускладнений доступ до фінансування.

Активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних фондів завдяки збільшенню доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування інвестицій, і розвитку малого та середнього бізнесу завдяки більшій доступності лізингових операцій порівняно з іншими інструментами запозичень. Окрім того, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків у результаті створення конкурентного середовища між джерелами фінансування та розвиток організованого вторинного ринку багатьох видів техніки [11].

Відомо, що гарантією та запорукою успішного розвитку будь-якої підприємницької діяльності є її надійне правове забезпечення. І навпаки, правова невизначеність відносин партнерів стає однією з причин, що стримує підприємницьку ініціативу. Лізинговий бізнес не є винятком. Тому важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.

В умовах інвестиційної кризи, що в Україні набула чи не найбільш гострих форм серед країн світу, цілком закономірним є той всебічний інтерес, що виявляється до специфічної форми економіко-правових відносин.

Будучи продуктом розвитку в умовах постіндустріального суспільства, з характерними для нього високорозвиненими відносинами ринкової економіки традиційних форм позики і оренди, лізинг став однією з найбільш перспективних форм діалектичного вирішення суперечностей відношення власності і інвестиційного нагромадження.

Такий альтернативний засіб інвестування, як одержання і використання іноземних кредитів, має ряд негативних факторів, значна частина коштів спрямовується на покриття поточних витрат, дефіциту державного бюджету, а не на інвестування виробництва, і його технологічне відновлення. До того ж іноземні кредити збільшують зовнішній борг і на його обслуговування витрачаються значні валютні кошти. Враховуючи ситуацію з іноземними кредитами і інвестиціями, а також ситуацію, що склалася на вітчизняному ринку довгострокових кредитів (по них дуже високі проценти і їх практично ніхто не надає), саме лізинг може стати єдиною формою довгострокового кредитування в Україні протягом найближчого часу.

Однією з основних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів може стати міжнародний лізинг.

Можна констатувати, що сьогодні Україна є своєрідним «сировинним придатком» для розвинутих країн світу, і тому однією з першочергових задач економічної політики повинна бути задача виходу України на рівень технологічної нації. Для цього є необхідними технологічні інвестиції, що можуть бути отримані, зокрема, за допомогою міжнародного лізингу.

Лізинг створює економічні вигоди всім учасникам лізингової операції. Так, підприємству - постачальнику гарантується збут продукції і своєчасне одержання грошових коштів для здійснення розрахунків із бюджетними робітниками і направлення їх на виробничий розвиток.

Вирішення вищезазначених проблем, що ускладнюють ефективність і мобільність регулювання лізингових відносин, врахування переваг регулювання лізингових операцій в інших країнах, всебічна підтримка розвитку лізингу з боку держави дадуть Україні змогу вирішити значну кількість проблем, пов'язаних з інвестуванням і залученням коштів.

Одним із шляхів вирішення поставлених проблем, що ускладнюють ефективність і мобільність регулювання лізингових відносин є приєднання України до Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, яку було прийнято в Оттаві 28 травня 1988 р.



Висновки

Ринкові перетворення, що відбуваються в українській економіці, потребують вдосконалення існуючих та пошуку нових форм фінансування капітальних вкладень. Нетрадиційним фінансовим інструментом для вітчизняної практики є лізинг. Він довів свою ефективність у відновлені та розвитку суб`єктів господарювання провідних країн.

На сьогоднішній день лізинг - найперспективніший фінансовий інструмент, здатний ефективно розвивати виробництво та активізувати інвестиційний процес в країні. Використання лізингу дасть можливість для швидкого оновлення основних фондів та залучення іноземних інвестицій, що, в свою чергу, позитивно вплине на фінансовий стан підприємства, регіону та економіки України в цілому.

Аналіз cучасного стану фінансових послуг показав, що лізинг поступово набуває популярності, стаючи перспективним напрямом банківської діяльності, адже нині найреальнішими суб'єктами господарювання, які можуть надавати лізингові послуги, незважаючи на необхідний накопичений капітал, можуть виступати лише банківські установи. Тому, зважаючи на це, зараз вітчизняна банківська система рухається в напрямі створення підконтрольних, дочірніх лізингових компаній.

Насправді, для розвитку ринку лізингу існує низка перешкод:

- макроекономічні чинники, які створюють загальний несприятливий клімат для інвестицій;

- недосконалість законодавчої бази;

- відсутність пільг для становлення лізингу та укріплення його позицій на ринку фінансових послуг.

Основними напрямами покращення ситуації на ринку лізингових послуг є:

- удосконалення законодавчої бази та її гармонізація з міжнародними нормами;

- зниження вартості кредитних ресурсів, які б не перевищували 20 % річних;

- зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договору лізингу;

- сприяння розвитку інфраструктури ринку лізингових послуг;

- розробка програми заохочення іноземних інвестицій у формі лізингу;

- створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на наданні лізингових послуг для підтримки діяльності старт-апів та малих підприємств;

- розробка програм збору й аналізу попиту та пропозиції на обладнання та транспорт для покращення пропозиції лізингу.



Список використаних джерел

1. Аналітичний огляд ринку небанківських фінансових послуг України за ІІІ квартал 2013 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: rurik.com.ua

2. Андронова О.Ф. Проблеми фінансового лізингу в Україні/ О.Ф. Андронова, О. А.Каменщик // Економічний простір. - 2010. - № 44/2. - С. 159-164.

3. Банківськіоперації: підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. Д-раекон. наук, проф. А. М. Мороза. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 384 с.

4. Банківські операції: підручник / Рябініна Л.М., Няньчук Н.Ю., Ухлічева Л.І.;за ред. Рябініної Л.М. - Одеса: ОДЕУ, - 2011. - 536 с.

5. Борисюк О.В. , Міщанчук О.О. Ринок лізингових послуг в Україні: проблеми та перспективи розвитку / О.В Борисюк., О.О. Міщанчук // Науковий вісник ХДУ. - 2014. - № 5. -С. 22-25.

6. Гонта О. І., Жаворонок А. В. Лізинг як один із видів нетрадиційних банківських послуг: сучасний стан та перспективи розвитку / О. І. Гонта, А. В. Жаворонок // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка»: збірник наукових праць / ред. кол. : І. Д. Пасічник, О. І. Дем'янчук.- Острог:Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013. - Випуск 24. - С. 205-210.

7. Господарський кодекс України: станом на 19 груд. 2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/436-15

8. Економікапідприємства: Підручник/ За ред. С. Ф. Покропивного. -- К.: КНЕУ, -- 1999. -- С.238-239

9. Закон України «Про банки і банківську діяльність» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14

10. Закон України «Про фінансовий лізинг» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

11. Куліш Т. В. Актуальні проблеми розвитку лізингу / Т. В. Куліш // Матеріали щорічної міжнар. наук.-практ. конф. [Стратегія регіонального розвитку: формування та механізм реалізації], (м. Одеса, 31 жовт. 2007 р.). у 2 т. -- Т. 2. -- Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007. -- С. 97--99.

12. Лізинг як важливий інструмент фінансування економіки України: етапи розвитку, особливості, результати [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.finalearn.com/lifers-814-2.html

13. Овсак О.П., Шуляр Н.М. Функциилизинга и ихреализация в условияхзаконодательстваУкраины // Проблеми підвищення ефективності інфра-структури: Зб. наук. пр. - К.: НАУ [Тест], 2009. - Вип.21. - С.283-287.

14. Саблук Р.П., Кравчук О.В. Фінансовий лізинг: стан та перспективи розвитку / Р.П. Саблук, О.В. Кравчук //Проблеми економіки: журнал / ред. кол.: Кизим М.О., Хаустова В.Є. - Харків: Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2011. - №4. - С. 121-123.

15. Українське об'єднання лізингодавців [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.uul.com.ua/

16. «Українське об'єднання лізингодавців» підтримує проект Податкового Кодексу [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Асоціації “Українське об'єднання лізингодавців”. -- Режим доступу:http://www.leasing.org.ua/ua/events_of_association/?pid=3240.

17. Якушева І.Є. Сучасний стан та перспективи ринку лізингових послуг в Україні // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету (економічні науки), 2014. - №2(26). - С.252-255



Додаток

Класифікація лізингу

Класифікаційна ознака	Вид лізингу
За типом майна	рухомого майна (машини, транспортні засоби, устаткування тощо)
	нерухомого майна (споруди, будівлі, їхні структурні компоненти тощо)
За складом суб'єктів	прямий
	непрямий
За сектором ринку	внутрішній (національний)
	зовнішній (міжнародний)
За характером лізингових платежів	з грошовими платежами
	з компенсаційними платежами
	зі змішаними платежами
Залежно від рівня окупності об'єкта лізингу	фінансовий
	оперативний
За обсягами обслуговування	чистий
	з частковим набором послуг
	з повним набором послуг
За умовами амортизації	з повною амортизацією
	з неповною амортизацією
За цільовим призначенням	дійсний
	фіктивний
За терміномвикористання предмета лізингу	короткостроковий (до 1 року)
	середньостроковий (від 1 до 3 років)
	довгостроковий (понад 3 роки)

Размещено на Allbest.ru

...