Світовий ринок позичкових капіталів: структура та тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський університет ринкових відносин

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему: «Світовий ринок позичкових капіталів: структура та тенденції розвитку»

Виконала:

Студентка 3 курсу групи Ф/З-01/13

Шестакова Поліна Михайлівна

Перевірив (ла):

к.е.н., доц. Коваленко Юлія Олександрівна

Київ 2015

План

Вступ

1. Структура світового ринку капіталів

2. Політика залучення позикового капіталу

3. Тенденції розвитку світового ринку позичкового капіталу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Система функціонування позичкового капіталу склалась ще в домонополістичну епоху розвитку капіталізму. В результаті тривалого історичного періоду вона пристосовувалася до потреб ринкової економіки. В ту епоху надання капіталу в позику урядам чи підприємцям інших країн здійснювалось на національних ринках, які зіграли вирішальну роль у становленні світового ринку позичкових капіталів.

Світовий ринок позичкових капіталів спочатку виник на основі національних ринків капіталів таких промислово розвинутих країн, як США, Англія, Німеччина, Франція, Швейцарія. Ці країни першими створили систему переливу капіталів у рамках світового господарства, що відображає процес об'єднання ринків промислово розвинутих країн. Об'єктивною основою формування світового ринку позичкових капіталів був подальший розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва на його основі.

В наш час багато національних ринків позичкових капіталів перетворились у великі фінансові центри світу, які збирають і перерозподіляють по всьому світу величезні маси позичкових капіталів. В цих центрах проводиться основна частина всіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних, емісійних і страхових операцій.

Найважливішим фінансовим центром світу є Нью-Йорк, де розташований об'ємний ринок капіталів США. Це комплексний ринок цінних паперів, велика його роль у випуску акцій і облігацій. Нью-Йоркська фондова біржа - найстаріша фондова біржа у світі.

1. Структура світового ринку капіталів

За економічним змістом експерти розрізняють три основні взаємопов'язані сектори класичного світового ринку позичкових капіталів: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів і світовий фінансовий ринок.

На світовому грошовому ринку концентрується попит та пропозиція позичкового капіталу, який використовується в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Нагромаджені на ньому кошти надаються на короткотерміновий період від одного дня до одного року. Вони застосовуються, як правило, для обслуговування сфери міжнародної торгівлі.

На світовому ринку капіталів гроші виступають уже не в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу, а як позичковий капітал, тобто як самозростаюча вартість. Вони надаються на три-п'ять років та більш тривалі терміни і переважно використовуються для фінансування інвестиційних проектів. Тим самим світовий ринок капіталу обслуговує процес розширеного відтворення.

Цю ж відтворювальну функцію виконує і світовий фінансовий ринок, на якому відбувається емісія та операції з цінними паперами - акціями, облігаціями, векселями й іншими фінансовими інструментами.

Виділення трьох секторів світового ринку позичкових капіталів у певному значенні є умовним. Справа в тому, що призначення позичкових коштів на практиці не завжди можна точно визначити. Світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів і світовий фінансовий ринок тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок проявляється в тому, що короткострокові позики переростають в довгострокові кредити чи використовуються на портфельні інвестиції.

В класичну епоху існування світового ринку позичкових капіталів кредити і позики були засновані на принципі єдності місця позики і походження валюти. Наприклад, англійська фірма отримувала кредит у Нью-Йорку в доларах. Однак в останні десятиріччя цей принцип надання в позику грошей і капіталу втратив свій монопольний характер. На початок 60-х років сформувалася нова специфічна частина світового ринку позичкових капіталів, яку називають євроринком і яка надає кредити на інших засадах.

Євроринок - це позанаціональний ринок позичкових капіталів. Слово “євро” у даному випадку не означає, що ринок обмежений Західною Європою, а свідчить про те, що певна валюта - долар, євро, тощо - знаходиться на рахунках іноземних банків, які використовують її для надання послуг. Операції ринку євровалют зосередились в основному в найбільших фінансових центрах Західної Європи - Лондоні, Парижі, Цюріху та інших містах. Великі партії валют надходять з США і Західної Європи. Ці ж регіони, а також Японія і Канада, є найбільшими позичальниками євровалют.

Слід відмітити, що діяльність ринку євровалют з моменту його формування розвивалась високими темпами. Якщо у 1979 році загальний обсяг його операцій склав 1 трлн. доларів, то через десять років він уже перевищив 5 трлн. доларів. Якщо вирахувати повторні депозитні операції між банками, то чистий обсяг євроринку склав 2,5 трлн. доларів. Звертає на себе увагу і той факт, що в зв'язку з розвитком євроринку роль національних ринків в міграції позичкових капіталів зменшується. Наприклад, у 1988 році масштаб нових емісій облігаційних позик на євроринку був майже в чотири рази більший нових емісій іноземних облігацій на національних ринках капіталів. Що ж до міжнародних банківських позик на євроринку, то вони більше ніж у 12 разів переважали банківські кредити іноземним позичальникам на національних ринках капіталів.

Таким чином, в наш час центральною ланкою світового ринку позичкових капіталів є євроринок. Його становлення було викликане об'єктивними причинами. На кінці 50-х - початку 60-х років почався розвиток західноєвропейської економічної інтеграції, що зумовило необхідність глибоких змін у кредитній сфері країн, які беруть участь у цьому процесі. Національні ринки позичкових капіталів не могли повністю забезпечити потреби розвитку економік, які інтегрувалися. Крім того, суттєві відмінності між національними фінансовими системами стримували обіг транснаціонального капіталу. Його функціонування могло бути забезпечене лише наявністю наднаціонального ринку капіталів, який би не могли контролювати уряди окремих країн. Таким ринком і став євроринок.

Євроринок поділяється на ті ж три сектори, що й класична частина світового ринку позичкового капіталу - ринок короткострокових єврокредитів, ринок середньо- і довгострокових банківських єврокредитів і ринок єврооблігацій (європозик). Відмінність між класичною частиною і єврочастиною світового ринку позичкових капіталів полягає в тому, що у першому випадку операції здійснюються на основі принципу єдності місця позики і походження валюти, а в другому випадку цей принцип не діє, і операції здійснюються в різних євровалютах.

Слід відмітити, що в наш час проявилась тенденція до зменшення відмінностей, які існували раніше, між національними ринками позичкових капіталів, що складають класичну частину світового ринку позичкових капіталів, і євроринком. З розвитком міжнародних валютно-фінансових відносин відома відособленість національних ринків від євроринку поступово замінюється їхнім переплетінням і об'єднанням у єдиний взаємозв'язаний світовий ринок позичкових капіталів.

2. Політика залучення позикового капіталу

капітал позичковий грошовий

В умовах ринкової економіки нормальна виробничо-господарська діяльність неможлива без використання залучених коштів, як одне з джерел формування оборотного капіталу. Залучення фінансових ресурсів дозволяє підприємству прискорити обертання оборотних коштів, збільшувати об'єми господарських операцій, зменшувати незавершене виробництво. Але використання даного джерела призводить до виникнення деяких проблем в фінансовій діяльності підприємства, які пов'язані з необхідністю подальшого обслуговування прийнятих на себе боргових зобов'язань. До тих пір, поки розмір додаткового доходу, який забезпечується залученням позикових ресурсів, перекриває видатки на обслуговування кредиту, фінансове положення суб'єкта господарювання залишається стабільним.

При рівності цих показників виникає питання про доцільність залучення кредитних ресурсів, як таких, що не забезпечують додаткового доходу. При перевищенні розмірів затрат по обслуговуванню кредиторської заборгованості додаткові доходи від неї будуть погіршувати фінансову ситуацію в формі:

1. Зменшення прибутку через необхідність направлення значної частини виручки від основної діяльності на рахунки кредиторів (підприємство фактично починає працювати не на себе , а на кредиторів) ;

2. Подальше збільшення заборгованості через необхідність залучення нових позик для обслуговування раніше отриманих кредитів (різновидність ефекту “фінансової піраміди”);

3. Збитки фінансової самостійності підприємства через неможливість здійснення своєчасних розрахунків за своїми зобов'язаннями (банкрутство, як кінцевий результат некомпетентного управління запозиченими коштами).

Таким чином, задача забезпечення раціонального співвідношення власних та залучених фінансових ресурсів в сучасних умовах набуває загальну актуальність для будь - якого суб'єкта господарювання.

Співвідношення залучених та власних коштів буде вважатися прийнятною до тих пір, поки видатки на обслуговування всіх отриманих кредитів будуть покриватися додатковими доходами від їх використання.

Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу[7, c. 342-344].

Міжнародний фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однією валюти в іншу. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок - це сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. Через них здійснюється рух позикового капіталу. До них належать транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові установи, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єктів (державних органів, приватних фірм, страхових копаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим - ТНК, державним органом, міжнародним і регіональним організаціям.

Ринок позикових капіталів складається зі світового грошового ринку та світового ринку капіталів.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та ніші види короткострокових зобов'язань (ціні папери).

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками переважно у формі міжбанківських депозитів і на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів - 1,3 і 6 місяців, і граничні - від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з платою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Отже, на першому з ринків позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові й призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі[9, c. 337-339].

Ринок капіталів охоплює середньо і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо і довгострокових банківських кредитів. Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов'язані між собою.

Основна частина міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським - Лондон.

Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Мані. З'ЯвилисЯ фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від одного, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Складовою частиною світового фінансового ринку є Євроринок.

Євроринок - це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних кордонів.

Євроринок практично став ядром сі твого ринку капіталів. Так, чистий обсяг Євроринку в 1988 р. становив понад 2,5 трлн. дол., а сукупний світовий ринок капіталів в цьому ж році - 3,2 трлн. дол.

Операції на Євровалютному ринку проводяться в євровалютах.

Євровалюта - це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн - емітентів усіх валют. Наприклад, долар США на рахунках у банках Великобританії, Німеччини чи інших країн називаються євродоларом, фунт стерлінгів на рахунках Франції, США - Євро стерлінгом.

Зміст операцій на Євроринку полягає в тому, що банки, розміщені поза межами країни - емітента будь-якої національної валюти, приймають за певні % депозити, виражені в цій валюті, а потім надають їх у кредит за вищі %. Причому в кредит надається не сама ця валюта, а лише її доларовий вираз, зафіксований на рахунках банку.

У Євроринок входять: Єврогрошовий ринок (ринок короткострокових кредитів); ринок середньострокових банківських єврокредитів; ринок єврооблігацій, або європозик[1, c. 318-322].

3. Тенденції розвитку світового ринку позичкового капіталу

Світовий ринок позичкових капіталів (СКПК) - це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн. Його основна мета -- акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

У СКПК виділяється чотири структури:

1) функціональна; 3) географічна;

2) інституціональна; 4) валютна.

Світовий грошовий ринок (СГР) - попит та пропозиція капіталу, що функціонує в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Він є ринком короткострокових операцій (у межах від декількох годин і приблизно до року), що функціонує переважно між банком і іншими кредитно-фінансовими інститутами. СГР містить у собі:

Міжбанківський ринок -- сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позичок на суму не менш 1 млн. доларів.

Світовий кредитний ринок -- це сукупність кредитних відносин, що функціонують у масштабах світового господарства, попит та пропозиція кредитів у міжнародній сфері.

Світовий ринок цінних паперів -- це попит та пропозиція цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні.

Основні тенденції розвитку функціональної структури СКПК:

1. В даний час розвивається процес сек'юритизації -- поступового переключення позичальників із кредитних форм надання позички на випуск цінних паперів (у першу чергу, облігацій).

2. Активізується ринок цінних паперів (РЦП). Це означає, що РЦП користується підвищеним попитом. У 1980 р. у загальному обсязі СКПК кредит склав 41%, а облігації -- 59%, у 1996р. -- відповідно 29 і 71%.

Інституціональна структура СКПК відбиває відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками і кредиторами різних країн і припускає виділення суб'єктів СКПК.

Суб'єкти СКПК:

1. Професійні посередники: транснаціональні банки; фінансові компанії; фондові біржі; кредитно-фінансові установи.

2. Позичальники і кредитори: офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації); приватні фірми, банки; страхові компанії; пенсійні фонди; транснаціональні компанії (ТНК).

Основні тенденції розвитку інституціональної структури СКПК:

1. Зниження ролі банків у СКПК.

2. Підвищення ролі держави в експорті капіталу.

3. Підвищення ролі міжнародних економічних і валют-але-фінансових організацій у СКПК.

Географічна структура СКПК відбиває рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування міжнародних фінансових центрів: високий рівень розвитку країни; активна участь у МЄВ; високорозвинений національний ринок капіталів; ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство; вигідне географічне положення; політична стабільність у країні.

Основні міжнародні фінансові центри:

1. Головний міжнародний фінансовий центр -- Нью-Йорк. Там діє найбільша фінансова біржа світового співтовариства. Основна функція цього центра -- реалізація цінних паперів.

2. Лондон -- перше місце у світі по обсязі валютних і кредитних операцій.

3. Цюріх, Франкфурт-на-Майне, Люксембург -- фінансові центри, що займаються середньостроковими кредитними операціями.

4. Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях.

5. Латиноамериканські фінансові центри -- Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські Антильські острова. Вони спеціалізуються на створенні оффшорних компаній. Оффшорні компанії -- це фірми, що діють у регіоні, де переважають пільгове оподатковування і митне регулювання.

Тенденції розвитку географічної структури СКПК.

1. Перевищення ввозу капіталу в розвиті країни над увозом капіталу в країни, що розвиваються.

2. Посилення руху приватного капіталу між економічно розвитими країнами.

3. Зниження ролі країн, що розвиваються, на ринку капіталу.

Географічна структура СКПК.

У 80-і роки на економічно розвиті країни приходилося 81% обсягу світового ринку позичкових капіталів, 6% -- на країни, що розвиваються, 3% - на східно-європейські, 10% - на міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО). У 2000-і роки відповідно 90% -- на розвиті, 5% -- на що розвиваються, 1% -- на східноєвропейські, 4% -- на МВФО.

Валютна структура СКПК складається з трьох елементів:

1. Національного ринку валюти; 2. Міжнародного ринку валюти;

3. Євроринку валюти.

Національний ринок валюти -- використання позичальниками і кредиторами національної валюти даної країни.

Міжнародний ринок валюти -- сукупність національних ринків валюти. Він характеризується використанням національної валюти і міжнародної колективної валюти.

Євроринок валюти -- відносини між позичальниками і кредиторами з приводу використання коштів у валютах, що функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження. Виявляється у використанні доларів США за їхніми межами й аналогічно інших валют (євродолар, євройена, єврофранк).

Висновки

Позичковий капітал - це товар особливого роду, споживною вартістю якого є властивість приносити дохід у вигляді позичкового проценту. Позичковий капітал продається на ринках так, як і інші товари. Національні ринки позичкових капіталів різних держав світу, особливо промислово розвинених країн, зростаються між собою і стають частинами єдиного світового ринку позичкових капіталів. Отже, світовий ринок позичкових капіталів є специфічною сферою ринкових відносин, в рамках якої відбувається рух грошового капіталу між країнами.

Не дивлячись на те, що позичковий капітал є своєрідним товаром, його рух носить специфічний характер в порівнянні з продажем звичайних товарів. На відміну від останніх, позичковий капітал реалізується не на товарному, а на грошовому ринку, де стикаються не продавець і покупець, а лише кредитор і позичальник. На противагу традиційним товарам капітал не відчуджується назавжди, його рух здійснюється за певними принципами. Перший з них передбачає поверненість наданих у позику сум. Якщо надані в позику кошти не повертаються їх господарю, то має місце передача грошового капіталу без повернення, тобто фінансування. Другий принцип виходить з терміновості кредиту, тобто передбачає його поверненість у встановлені угодою терміни. Платність є третім принципом міжнародного кредиту. Вона відображає дію закону вартості у світовій економіці та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту. Четвертий принцип кредиту будується на забезпеченості, яка проявляється в гарантіях його погашення позичальником.

Отже, головне функціональне призначення всіх ринків позичкових капіталів полягає в тому, щоб за посередництвом акумулювання вільних грошових коштів господарств і перерозподілу їх між галузями різних країн забезпечувати нормальне функціонування ринкових відносин, підтримувати стабільність світового господарства, вилучаючи при виконанні цих операцій певний дохід. Дякуючи залученню міжнародних кредитів, розширюються кордони індивідуального накопичення, і капітали підприємців однієї країни зростають за рахунок приєднання до них капіталів інших країн. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і збільшенню його маси.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

3. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

4. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

5. Цимбалістий В. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник/ Василь Цимбалістий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - 3-е вид., стереотипне. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru