Безробіття і зайнятість населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність економічної категорії зайнятість

2. Теорії зайнятості

3. Види та форми зайнятості сучасній економіки України

4. Проблеми безробіття в ринковій економіці України

Висновки

Список літератури



Вступ

На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість всього працездатного населення общини і одночасне перенаселення окремих територій; звідси постійна боротьба племен за територію. При рабстві була присутня повна зайнятість рабів усіх рабів і відносне перенаселення вільних громадян, частина яких ставала колоністами або воїнами, а їх основним призначенням було поповнення армії рабів. При феодалізмі існувало абсолютне і відносне аграрне перенаселення, частина людей становила прихований надлишок, деякі з них займалися промислами на “великій дорозі”, інші поповнювали військо, призначенням якого було завоювання нових земель.

В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище - армія безробітних.

Безробіття і зайнятість населення відносяться до найважливіших макроекономічних проблем сучасності, що надають найбільш пряму і сильну дію на кожну людину. Втрата роботи для більшості людей означає нестійкість економічного стану і зниження життєвого рівня. Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язаний із задоволенням його потреб у сфері праці. Як соціально-економічна категорія зайнятості характеризує діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих і суспільних потреб. Проблеми зайнятості та безробіття в Україні зараз як ніколи постають гостро, в зв'язку з минулою фінансовою кризою та прорахунками в управлінні державою.

Метою дослідження - є усвідомлення сутності економічної категорії «зайнятість», ознайомлення з теоріями зайнятості, осмислення сучасних форм та видів зайнятості і проблем безробіття в ринковій економіці України.



1. Сутність економічної категорії зайнятість

Зайнятість населення - це певна сукупність соціально трудових відносин що до забезпечення працездатного населення робочими місцями; формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для участі в суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Це сукупність соціально трудових відносин виявляється в таких економічних категоріях, як індивідуальна (сімейна), колективна, трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мобільність робочої сили, загально освітня і професійна підготовка кадрів, заробітна плата та інше[5, c. 314].

Зайнятість - це складова відтворення працездатного населення суспільства зайнятість передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили - робочої сили чи підприємницького хисту - включений до складу продуктивних сил суспільства і здійснює працю чи підприємницьку діяльність[10, c.367].

Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход

Зайнятість з погляду речового змісту -- це діяльність людей, спрямована на задоволення особистих, колективних та суспільних потреб. 3 погляду суспільної форми -- це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу i перерозподілу трудових реcypciв для його участі в суспільно корисній праці й забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Економічна сутність зайнятості полягає в тому, що це є діяльність зі створення суспільного продукту (національного доходу). Практичний висновок з цього простий: чим більше зайняті трудові ресурси -- тим краще використовується трудовий потенціал країни, а також окремих peгioнів, галузей, підприємств, тим більше виробляється суспільного продукту. Це є перша основа, на якiй має базуватись Державна програма зайнятості населення[14].

До зайнятого населення належать усі громадяни, зайняті будь-яким видом суспільно корисної діяльності.

Особи працездатного віку, які працюють, а також незайняті громадяни, що бажають трудитися й активно шукають роботу, відповідно до класифікації, яка застосовується в міжнародній статистиці, належать до категорії економічно активного населення. Особи, зайняті іншою корисною діяльністю або які просто не бажають брати участі в суспільному виробництві, належать до економічно неактивного населення.

Соцiальна cутність зайнятостi поляає в тому, що вона вiдображає не тiльки потребу людей у прибутках, але й необхідність особи в самовираженнi через суспiльно корисну працю, а також вiдображає ступiнь задоволення своїx потреб при певному piвні соцiально-економiчного розвитку суспiльства. Практичний висновок, отже, такий, що суспiльство, якщо воно націлене на подальший соцiальний i економiчний розвиток, не може байдуже ставиться до кiлькостi громадян, якi не зайнятi суспiльно корисною працею. Тобто, безробiття, понад природну його норму, має знижуватись конкретними державними заходами впливу на спiввiдношення попиту i пропозицiї робочої сили. I це має бути другою основою, на якiй будується Державна програма зайнятостi населення i державна полiтика в цiй галузi взагалі./4/

3айнятiсть наочно визначає, як працездатне населення забезпечено робочими мiсцями.

Головнi принципи зайнятостi населення в ринковiй економiцi соцiального спрямування наступні:

1) виключне право громадян розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Не дозволяється примусовiсть працi, окpiм випадкiв, визначених законом. Такий принцип передбачає те, що особа обирає сама, де i скiльки працювати, за яких умов i вiдповiдає за наслiдки cвoєї дiяльностi. Але це не означає, що суспільство зобов'язане задовольнити потреби кожного в тому або іншому видi зайнятості чи професії;

2) вiдповiдальнiсть держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Цей принцип покладено в основу діяльності Мінicтepствa працi та соцiальної полiтики України через органи Державної служби зайнятості. В основі політики зайнятості лежить відмова вiд жорсткої регламентацiї форм i режимiв зайнятостi, вимушеної обов'язковостi праці; в суспільній сфері та сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через вільний вибір будь-якої сфери суспільно корисної діяльності[14].

Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили - це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні. Кількість зазначених категорій та їх характеристики розраховуються на підставі даних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності (далі вибіркові обстеження), що впроваджені у практику роботи органів державної статистики з 1995р. відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП). Зазначені вибіркові обстеження проводяться за місцем постійного проживання населення та охоплюють осіб віком 15-70 років щодо яких розраховуються оцінки показників економічної активності, зайнятості та безробіття. зайнятість безробіття економічний кейнсіанський

Економічно активними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід: зайняті та безробітні.

Зайняті економічною діяльністю -- це особи у віці 15--70 років, які працювали впродовж тижня хоча б одну годину за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно) або в окремих громадян (роботодавців) та на власному (сімейному) підприємстві, працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, який належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції виробленої внаслідок цієї діяльності, особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин. Отже, зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали впродовж тижня не менше однієї години, незалежно від того, постійна, сезонна, випадкова чи інша це робота[1, c.168].

За даними статистичних даних підприємств, установ, організацій та адміністративної звітності можна проаналізувати зайнятість населення України за останні 7 років у двох базових галузях: промисловості і сільському господарстві (табл. 1) [1, c.168].

Згідно з табл. 1, можна розрахувати, що кількість зайнятого населення в 2008 р. порівняно з 2001 р. зросла на 4,3%, а кількість зайнятих у промисловості зменшилася з 21,3% до 17,1%, у сільському господарстві -- з 11,8% до 4,7%. Це засвідчує загальну негативну тенденцію в розвитку головних галузей економіки країни. Розглядаючи зайнятість населення за видами економічної діяльності, можна спостерігати загальну тенденцію абсолютного зменшення зайнятості населення у 2008 р. порівняно з 2001 р. як у промисловості, так і сільському господарстві (відповідно на 674 тис. осіб і 1345 тис. осіб). При цьому слід звернути увагу на неточні дані про фактичну зайнятість населення, визначені за існуючою методикою. [1, c.168].



Таблиця 1. Зайнятість населення України[1, c.168]

Рік	Постійне населення	млн. осіб	Усього зайнято	Наймані працівники підприємств, установ та організацій, млн. осіб	В тому числі
					промисловість	сільське господарство і
			млн. осіб	% до кількості постійного населення		мли. осіб	% до загал шої кількості занняпіх	млн. осіб	% ДО І загальної кількості зайнятих
2001	48,7	19,97	41	15,3	4,25	21,3	2,35	11,8
2002	48,2	20,09	41,7	14,8	4,07	20,3	2,00	10,5
2003	47,8	20,16	42,2	14,3	3,94	19,5	1,75	8,7
2004	47,4	20,29	42,8 '	14,04	3,90	19,2	1,61	8,0
2005	47,1	20,68	43,0	14,01	3,88	18,8	1,42	6,9
2006	46,7	20,73	44,3	14,07	3,81	18,4	1,29	6,2
2007	46,5	20,90	45,6	14,0	3,70	17,7	1,10	5,3
2008	46,2	20,97	45,3	13,93	3,58	17,7	0,99	4,7

Згідно Закону України «Про зайнятість населення», в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [8].

От же, зайнятість - це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійснені розширеного відтворення робочої сили[9, c.485].

2. Теорія зайнятості

Зайнятість населення як соціально-економічне явище привертала і привертає до себе увагу з боку науковців. У зв'язку з цим існує декілька теорій зайнятості населення.

Однією з цих теорій є кейнсіанська теорія зайнятості населення. В контексті державного регулювання розвитку економіки Дж. Кейнс вважав його основним завданням вирішення проблеми зростання ділової активності, а відтак, зниження рівня безробіття[3,86]

Кейнсіанці при аналізі залежності між зайнятістю та інфляцією посилаються на «криву Філіпаса»(рис. 3.1)[17].



Рис. 2.1 Крива Філіпса[17]

Вона ілюструє існування зворотного зв'язку між заробітною платою, цінами та безробіттям. На основі того факту, що зайнятість залежить від рівня заробітної плати, робився висновок, що проблему зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, Остання створює ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує її на певному мінімальному рівні.

Кейнс звернув увагу на те, що за капіталізму просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Крім того, ціни на продукцію і заробітна плата стійки щодо зниження, тобто негнучкі. Отже, зарплата не очищає ринки робочої сили. Якщо зарплата не змінюється, щоб очищати ринок, то виникає невідповідність між тими, хто бажає знайти роботу, і кількістю вакансій. Графічно це положення зображено на рис. 3.2.

Наприклад, роботодавці вирішили знизити ринкову вартість робочої сили (заробітну плату) з W? до W, щоб зменшити таким чином витрати виробництва. При цьому вони, керуючись класичною теорією зайнятості, сподіваються, що зайнятість залишиться на попередньому рівні або через короткий проміжок часу відновиться на тому самому рівні.



Рис. 2.2 Кейнсіанська модель трактування впливу зміни зарплати на зайнятість[17]

Проте для найманої праці, як уважають кейнсіанці, заробітна плата негнучка. На рис. 3.2 показано, що зниження заробітної плати з W? до W призводить до того, що частина робітників звільняється (відрізок HG) і стає вимушено незайнятою. Вимушено в тому розумінні, що їхню зарплату знизили, а вимоги до праці залишаються такими самими. Відрізок HG відображає вимушену незайнятість, підкреслюючи, що існують кваліфіковані робітники, які хочуть працювати за даної заробітної плати, та не можуть знайти роботи.

Досвід показує, що з різних причин зарплата і ставки змінюються, щоб відбити нестачу чи надлишок робочої сили на ринках лише після тривалого проміжку часу.

Отже, оскільки ставки зарплати негнучкі, то тим самим безперервно породжується безробіття. Безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а стійке явище.

Представники неолібералізму М. Фрідмен, Д. Гілдер, А. Лаффер та інші пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількістю грошей, котрі перебувають в обігу і запасах тощо. З урахуванням цих постулатів, М. Фрідмен доводить, що інфляція не забезпечує зростання зайнятості населення. Критично оцінюючи висновки кейнсіанців щодо того, що за допомогою політики стимулювання попиту, тобто інфляції, можна досягти постійно низького безробіття, він стверджував, що довготривалої залежності між рівнем інфляції та зайнятості немає. З часом працівники зрозуміють, що відбувається інфляційний приріст заробітної плати і будуть вимагати її підвищення. Водночас і підприємці дійдуть висновку, що підвищення попиту - наслідок інфляції, а не наслідок зростання купівельної спроможності населення. Тому вони скорочуватимуть обсяги виробництва, а відповідно зменшиться і попит на робочу силу. Якщо темпи інфляції будуть вищими, ніж зростання вимог щодо збільшення заробітної плати, то безробіття може певний час утримуватися на низькому рівні. Однак увесь час підтримувати певний рівень зайнятості лише шляхом галопуючої інфляції, коли "інфляційне очікування" не встигає за її темпами, недоцільно. Тобто, прискорення інфляції зменшує безробіття тільки нетривалий час, а головним її підсумком є скорочення зайнятості населення[3, c.88].

Взявши до уваги ці обставини, М. Фрідмен сформулював концепцію «об'єктивного, природного безробіття» де стверджує, що зайнятості як і виробництву, притаманна циклічність. Причина циклічності в недостатній пропозиції грошової маси. Коли зменшується грошова маса, то це одна з ознак кризи та застою, які обов'язково супроводжуються зміною кон'юнктури на ринку праці. М. Фрідмен існування безробіття пов'язує з існуванням "об'єктивного" грошового попиту на робочу силу, обсяги якого залежать від розмірів виробництва. Якщо стимулювати цей попит за допомогою штучних засобів, то це викличе зростання цін, а не зайнятості населення.

Прихильники неокласичної школи вважають, що в сучасних умовах і в минулому найкращим регулятором зайнятості населення є ринковий механізм. Відповідно до їх уявлень, ціна праці через рівень заробітної плати впливає на попит і пропозицію робочої сили, регулює їх співвідношення та необхідну рівновагу між ними. Якщо Дж. Кейнс коливання рівня безробіття пов'язував із коливанням заробітної плати та пропонував визначити мінімальну заробітну плату й фіксувати її рівень, а також заморожувати її зростання за допомогою інфляції, то М. Фрідмен вважав, що рівень і заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню. її розміри має встановлювати ринок залежно від кон'юнктури. Ціна на робочу силу швидко й гнучко змінюється залежно від попиту і пропозиції. Коли відбувається перевищення пропозиції праці над попитом та виникає безробіття, то це спричиняє зниження ціни праці до тих меж, доки не буде досягнута рівновага на ринку праці на рівні наявної зайнятості, коли безробіття немає.

Рис. 2.3 Неокласична модель повної зайнятості, заснована на принципі саморегулювання ринку праці[17]

Так, наприклад, заробітна плата через певні причини зросте з W1 до W2, що приведе до підвищення пропонування праці до L2 (пропонувати робочу силу будуть і ті, хто займається домогосподарством, тощо). Пропонування праці зросте від L1 до L2, що викличе надлишок зайнятих, а фактично, штучно сформує безробіття в країні. Це призведе до зниження ціни праці на ринку з W2 до W1.

На рис. 3.3 повна рівновага на ринку праці досягається в точці Е, де крива пропонування робочої сили S перетинається з кривою попиту на неї D роботодавців. Заробітна плата W1 виступає як рівноважна. За даного рівня заробітної плати в економіці досягається повна зайнятість L1 -- попит на працю дорівнює пропонуванню праці.

Аналогічну позицію займають прихильники теорії раціональних сподівань. Ця теорія передбачає, що крива сукупного пропонування праці S вертикальна, а заробітна плата та інші ціни -- гнучкі (рис. 2.4). Зниження заробітної плати і цін, якщо таке станеться, не приведе до вимушеної незайнятості робочої сили, через певний час зайнятість швидко відновиться на новому (нижчому) рівні цін.

Рис. 2.4 Раціональні сподівання і модель сукупного попиту на робочу силу -- сукупного пропонування робочої сили.[17]

Так, зниження рівня заробітної плати з W1 до W2 скоро приведе до рівноваги між пропонування робочої сили і попитом на неї у точці b, і повний рівень зайнятості збережеться.

З різних причин у ринковій економічній системі заробітна плата і її ставки змінюються, щоб віддзеркалити нестачу або надлишок робочої сили на ринках праці тільки після тривалого проміжку часу.

Але через те, що ставки заробітної плати негнучкі, то постійно виникає частина незайнятих працівників. Звідси висновок: безробіття в ринковій економіці не тимчасове, а постійне явище.

Так ж, важливу роль у формуванні зайнятості населення, її регулюванні відіграє ринок праці.

Він, як і будь-який інший ринок, виконує низку загальних та специфічних функцій, які сприяють функціонуванню ринкової економіки. Це обумовлено тим, що ринок:

- є інструментом включення економічно активного населення в суспільне виробництво;

- забезпечує його перерозподіл між сферами економіки, регіонами, підприємствами відповідно до попиту та пропозиції робочої сили;

- сприяє зростанню конкурентоспроможності робочої сили та її якості;

- відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили відповідно до вимог виробництва;

- підвищує роль мотивації та ринкової вартості робочої сили або ціни послуг робочої сили;

- прискорює адаптацію населення до ринкових відносин;

- активізує мобільність робочої сили;

- сприяє становленню ефективної зайнятості населення[1, c.167]

Основні результати досліджень. В економічній теорії категорія «ринок праці» розглядається як складова ринкового механізму, за допомогою якої реалізуються відносини купівлі-продажу робочої сили. З одного боку, ринок праці розглядається як робоча сила, оскільки предметом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці на конкретному робочому місці. З іншого -- на ринку праці продається і купується саме праця. У літературних джерелах поняття «ринок праці» ототожнюється з такими поняттями, як «ринок праці», «ринок робочої сили», «ринок трудових послуг», «ринок ресурсів праці», «ринок робочих місць» і «ринок людського капіталу»[6, с.205].

Ринок праці існує не одне століття. І хоч багато його характерних рис мають наскрізний характер, проте кожна країна, переживаючи ринкові перетворення, має свої специфічні умови, механізми та інституційні рамки розвитку. Наразі проблема кадрової політики в Україні досить загострена і тому потребує постійного вивчення стану зайнятості населення, аналізу оптимальних методів державного впливу на ринок праці та пошуку шляхів його регулювання[1, c.167].

3. Види та форми зайнятості сучасній економіки України

Головна мета заходів, які здійснює держава, регулюючи зайнятість, полягає в стимулюванні попиту на працю та зближенні якості пропонованої робочої сили з якістю попиту на неї. Практично це -- заходи щодо відповідності структури робочої сили і структури робочих місць, що змінюється. Це викликає необхідність чіткого уявлення структури фактичної зайнятості на певний період, а для цього необхідно визначити форми і види зайнятості.

Форми зайнятості -- це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками [4, c.474].

Концептуально зайнятість населення можна поділити на такі форми: повна, глобальна і примусова.

Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати. Наша економічна наука зайнятими вважає осіб, які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин (в особистому підсобному господарстві не менше 30-ти годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

Використовувати слід тільки придатні для цього людські ресурси. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Коли трудові, а разом з ними й інші ресурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей.

Економіка суспільства повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і здатний працювати ефективно. Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.

Повна зайнятість у макроекономічному понятті може бути досягнута за будь-якого рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення в робочих місцях за умов економічної доцільності пропонованих робочих місць. Економічно доцільне робоче місце -- це робоче місце, яке дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці і мати достатній заробіток [3, c.102].

Повна зайнятість ніколи не може бути 100 %, тому що завжди існує якийсь рівень (4--6 %) добровільного безробіття. Навіть за радянські часи, коли потреба в працівниках була найбільшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6 %. А зараз зайнятість населення України у віці 15-70 років складає: на 2000р. - 55,8%, на 2005р. - 57,7%, на 2006р. - 57,9%, на 2007р. - 58,7%, на 2008р. - 59,3%, на 2009р. - 57,7%./10/ Завжди є певна кількість працездатних громадян працездатного віку, які з різних причин не працюють або не бажають працювати[3, c.103].

Глобальна зайнятість - це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним. До глобальної зайнятості можна віднести і так звану тіньову економіку та нерегламентовану зайнятість. Поза суспільним виробництвом знаходяться такі суспільно корисні види зайнятості, як догляд за дітьми та хворими, ведення домогосподарства, тимчасова зайнятість тощо, але так зайнятість теж є суспільно корисною[5, c.332].

Будь-який вид зайнятості людина відповідно до Конституції України (ст. 43) і міжнародних норм обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі зумовлені законом.

Види зайнятості класифікуються за різними ознаками. Найбільш вдало їх класифікує доцент Київського національного економічного університету В.М.Петюх . Він поділяє зайнятість за такими ознаками:

за формою організації робочого часу -- повна, неповна, видима, невидима, добровільна, вимушена;

за статусом -- первинна і вторинна;

за характером організації робочих місць та робочого часу -- стандартна і нестандартна;

за стабільністю трудової діяльності -- постійна, тимчасова;

за формою правового регулювання -- легальна, нелегальна, нерегламентована.

Крім повної зайнятості за формою організації робочого часу особи, існує поняття неповної зайнятості. Неповна зайнятість може бути добровільною з використанням неповної робочої зміни (тижня) за згодою або бажанням працівника. Вона має соціальний характер (пенсіонери; певною мірою забезпечені громадяни; люди, у яких погіршилося здоров'я; мати, яка має неповнолітніх дітей та ін.). Але може бути неповна вимушена зайнятість (приховане безробіття). Вона має організаційно-економічний характер, тобто виникає через різні виробничі та бізнесові негаразди (несвоєчасне постачання сировини, матеріалів, комплектуючих; зниження збуту продукції; різні внутрішньозмінні і цілодобові простої тощо). На жаль, вимушена неповна зайнятість є «візитною карткою» ринку праці України. Її особливо великі масштаби припадали на 1993--1996 рр., сягаючи за даними вибіркових обстежень від 25 до 50 % чисельності зайнятих.

Видима неповна зайнятість -- поняття, яке використовується статистикою. Це -- зайнятість, яку можна виміряти через заробітну плату або шляхом вибіркових обстежень[3, c.121].

Невидима неповна зайнятість -- поняття аналітичне, яке використовується для відображення порушення рівноваги між робочого силою та іншими факторами виробництва. Її можна встановити за низькими доходами і низькою продуктивністю праці[3, c. 121].

Первинна зайнятість -- це зайнятість громадян за основним місцем роботи (там, де знаходиться трудова книжка). Вона має бути основним джерелом доходів. Хоч додатковою зайнятістю може бути нерегламентована зайнятість, доходи від якої нерідко вищі, ніж за основним місцем роботи; первинна зайнятість у такому випадку більше служить для легального визначення особи як працюючої, ніж основним джерелом доходів[3, c.123].

Приклад застосування примусової зайнятості - колишні соціалістичні країни, в яких були конституційно закріплені не тільки право, а й обов'язок трудитись. Кожний працездатний громадянин мусив працювати х ранньої юності до пенсійного віку.

Добровільна незайнятість не може бути підставою притягнення громадян до адміністративної, кримінальної та іншої відповідальності. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості. Але тим, хто готовий трудитись і вишукує можливості для цього, держава повинна надати відповідну роботу.

До вторинної зайнятості належить зайнятість додаткова, на іншому підприємстві або не регламентована з метою отримання додаткових доходів.

Стандартна зайнятість -- це зайнятість на конкретному робочому місці зі стандартами законодавчо встановленого часу роботи, з визначеним початком і кінцем робочого дня[3, c.125].

До нестандартної відносять зайнятість, яка не має певних стандартів і повної регламентації робочого часу. Це -- тимчасова, сезонна зайнятість, самозайнятість громадян та їх сімей, сезонна робота тощо.

Постійна зайнятість -- зайнятість на постійному місці роботи.

Тимчасова зайнятість пов'язана з тимчасовим або сезонним характером роботи, а також з разовими епізодичними роботами особи.

Легальна або регламентована -- це зайнятість не заборонена законодавством, регламентована державними законодавчими актами і така, від якої сплачуються податки. Сюди входить робота найманих працівників в організаціях будь-якої форми власності і господарювання, індивідуальна трудова діяльність, інші види зареєстрованої діяльності.

Нерегламентована (іноді неформальна) зайнятість -- це не регламентована державними актами діяльність громадян, яка виключена зі сфери офіційних соціально-трудових відносин, здійснюється без укладання письмового трудового договору, не враховується державною статистикою і така, від якої не сплачуються податки. Вона включає різні види торгівлі поза межами встановлених для цього норм і правил, «економічний» туризм, виготовлення в домашніх та різних непристосованих умовах харчових продуктів з метою продажу, «дикі» бригади будівельників і ремонтників, не ліцензоване репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності. Нерегламентована зайнятість не тотожна кримінальній, але знаходиться на її межі. Так, незареєстрована охорона торгівельних точок іноді використовується для вимагання боргу, рекету і стає прямим криміналом.

Нерегламентована зайнятість через її величезні масштаби (за різними оцінками, від 3 млн до 7 млн не регламентовано зайнятих громадян з урахуванням вторинної зайнятості) суттєво впливає на формування ринку праці і взагалі на соціально-економічні та психологічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Головна загроза її (разом із прихованим безробіттям) -- погіршення трудової моралі, декваліфікація робочої сили, втрата професійних інтересів і навичок, розширення тіньової економіки та маргіналізація значної частини суспільства. Однак нерегламентована зайнятість значною мірою знімає з держави турботу стосовно працевлаштування громадян. Цей момент слід використати, зважуючи на те, що особи, зайняті не регламентовано, виконують переважно корисну незаборонену працю. А тому поступово на різних пільгових умовах необхідно регламентувати такі види діяльності. Це, до речі, вже розпочато в державі.

Нелегальна зайнятість має за мету приховати або заборонені види діяльності (підпільне виготовлення зброї, вибухових пристроїв, наркотиків, ліків, горілки тощо), або незаконне наймання працюючих та їх надмірну, майже рабську експлуатацію.

Якщо нерегламентована зайнятість має за мету лише укриття доходів, то нелегальна, крім цього, ще й укриття самої забороненої діяльності та зайнятих нею громадян. Принциповою основою формування і розвитку «чорного» ринку праці (нерегламентована і передусім нелегальна зайнятість) завжди є особиста (колективна) власність і відповідна заінтересованість певної групи людей в одержанні не реєстрованих доходів .

Слід також підкреслити головну характеристику зайнятості за її соціально-економічною суттю. В такому аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

Продуктивна зайнятість (іноді вживають термін -- ефективна) -- це така діяльність, яка за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили[3, c.130].

Зайнятість, яка не відповідає цим критеріям, є непродуктивною. До неї можна віднести виробництво бракованої і неліквідної продукції, зайнятість у тіньовій економіці, нерегламентовану і нелегальну діяльність. Тіньова економіка, нерегламентована та нелегальна зайнятість не відраховують кошти від своєї діяльності, не даючи тим самим суспільству ресурсів, а тому не відповідають головному критерію продуктивної зайнятості.

У даному випадку визначення продуктивної зайнятості, яке відповідає нормам МОП, має не тільки економічний аспект. Тому під продуктивною розуміється зайнятість також в інших сферах, яка безпосередньо або опосередковано впливає на зростання продуктивності. Це -- наука, освіта, культура, спорт, медицина тощо, тобто суспільно-корисна діяльність поза межами матеріального виробництва.

Ефективну зайнятість слід визначити як ступінь використання робочої сили (трудових ресурсів). Але російська вчена, професор Р. П. Колосова дає визначення і характеристики ефективної зайнятості, які майже збігаються з визначенням продуктивної зайнятості. Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує достатній дохід, здоров'я, ріст особи, підвищення її освітнього і професійного рівня для кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці. Це:

пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їх участі в суспільно-корисній діяльності;

рівень зайнятості працездатного населення в суспільному виробництві;

структура розподілу працюючих по галузях економіки, яка являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами діяльності;

професійно-кваліфікаційна структура працюючих, яка відображає розподіл працюючих за професійно-кваліфікаційною структурою.

Також, ще розрізняють:

1. За формами організації робочого часу розрізняють:

- повну зайнятість;

- неповну зайнятість.

2. За статусом діяльності розрізняють:

- первинну (основну) зайнятість;

- вторинну (додаткову) зайнятість;

3. За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють:

- стандартну зайнятість;

- нестандартну зайнятість;

4. За стабільністю трудової діяльності розрізняють:

- постійну зайнятість;

- тимчасову зайнятість;

5. За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:

- регламентовану (легальну) зайнятість ;

- нерегламентовану (нелегальну) зайнятість;[4, c.482].

4. Проблеми безробіття в ринковій екноміці України

Cерйозною макроекономічною проблемою є безробіття. Воно зумовлює ряд соціально - економічних проблем в суспільстві, безпосередньо визначає умови існування та життєвий рівень населення.

Безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно: без роботи; робить активні спроби знайти роботу; готова відразу ж стати до роботи. З огляду на те, що безробітними вважаються громадяни, зареєстровані в центрах зайнятості (на біржі праці), в Україні офіційний рівень безробіття складає всього 3,6% [11, c.302].

Безробітні (за визначенням МОП) -- це особи у віці 15--70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які:

- не мають роботи (прибуткового заняття);

- активно шукали роботу впродовж останніх чотирьох тижнів або намагались організувати власну справу;

- впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почали працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу [1, c.170].

До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, навчаються за направленням, служби зайнятості (табл. 2)[1, c.170].



Таблиця 2. Населення за економічною активністю [1, c.170]

№	Показники	2000	2004	2005	2008	% 2008р. до 2000р.
Зайняті:	всього. мли. осіб в тому числі	20.17	20,29	20.68	20,97	104.0
	- працездатного віку	18,52	18,69	18,89	19,25	103,9
	- старше працездатного віку	1,65	1,60	1,79	1.72	104.2
	% від е но немічно активного населення	88,3	91,3	92,8	93,60	106,0

Аналіз даних статистичного звіту свідчить, що в Україні кількість економічно активного населення зменшується в основному за рахунок осіб працездатного віку. Причиною цього є напружена демографічна ситуація, зменшується народжуваність і відповідно зайнятість населення працездатного віку. Також збільшується зайнятість населення старше працездатного віку в 2008 р. порівняно з 2000 р. (відповідно 102,3% і 97,7%). Відносна загальна зайнятість населення повільно, але поліпшується. Таку, у 2008 р. вона становила 104%Тобто абсолютний приріст зайнятого населення працездатного віку склав 0,73 млн. осіб, але при цьому загальна кількість економічно неактивного населення в 2008 р. складала 57,9%, чим підтверджується незадовільний рівень розвитку економіки, відсутність робочих місць [1, c.170].

Сучасний цивілізований ринок праці в Україні лише формується. Перехід до системи господарювання, що ґрунтується на багатоманітності форм власності і передбачає її функціонування на загальноприйнятих ринкових засадах, які домінують у світі, неминуче призводить до загострення проблеми зайнятості та безробіття. В Україні, досягши пікового розміру в 2000 р. (2655 тис. осіб), цей показник поступово зменшується. І якщо в 2000 р. кількість безробітних становила 11,6% до кількості економічного активного населення, то вже в 2008 р. -- 6,4%, тобто спостерігається зменшення майже в 2 рази (табл. 2), що наближає нас до рівня розвинених країн світу (табл. 3) [1, c.171].



Таблиця 3. Порівняння рівня безробіття в країнах світу, % до економічного активного населення [1, c.170]

Назва країни	2001	2008	Назва країни	2001	2008
Білорусь	2,3	0,8	Австрія	3,6	3,8
Російська Федерація	9,0	7,7	Болгарія	16,4	5.6
Казахстан	10,4	6,6	Греція	11,2	8,3
Таджикистан	2,7	2,1	Данія	4,3	3,5
Молдова	7.3	5,1	США	4,0	5,8
Україна	11,6	6,4	Франція	8,3	7,7

Зайняті і безробітні разом становлять робочу силу або економічно активне населення в даний момент часу.

Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо). До цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, -дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).

Рівень безробіття визначається відношенням числа Безробіття, як правило, класифікують за причинами, що його зумовлюють. З огляду на це, залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за своїм власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне та вимушене безробіття.

Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне безробіття виникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю найманих працівників відповідного кваліфікаційного рівня, бажаючих працювати за наймом за певного рівня заробітної плати та умов праці, з одного боку, та кількістю і якістю робочих місць - з іншого, потребує певного часу. Інформація про вакансії та претендентів на робочі місця недосконала, і її розповсюдження вимагає певного часу. Територіальне переміщення також не може бути моментальним. Ця форма безробіття характеризується тим, що люди працездатного віку, маючи певні навики та кваліфікацію, активно шукають роботу, яка б відповідала їхнім вимогам. Для пошуку такої роботи їм необхідна інформація про вільні робочі місця, умови найму та час, необхідний для переїзду на нове місце чи просто на зміну місця роботи. Ця форма безробіття дає змогу найманим працівникам реалізувати своє право на пошук привабливішої за своїм змістом, умовами праці чи рівнем доходу роботи. Роботодавців така форма безробіття спонукає створювати належні умови для працюючих та забезпечувати відповідний рівень оплати трудових послуг.

Складовою фрикційного безробіття є безробіття очікувань, яке виникає, коли людина припиняє роботу за чинним трудовим договором заради більш високооплачуваної роботи, приступити до виконання якої можна тільки з часом. Період між звільненням з однієї роботи та влаштуванням на іншу є періодом безробіття для такої категорії найманих працівників. Другою складовою фрикційного безробіття є спекулятивне безробіття, яке виникає у зв'язку з тимчасовим зниженням реальної заробітної плати. За такої ситуації деякі працівники зменшують пропозицію робочого часу, очікуючи вищих ставок заробітної плати у майбутньому. Це явище розглядають як тимчасовий перерозподіл робочого часу у відповідь на тимчасове зниження реальної заробітної плати [14, с.223].

Структурне безробіття пов'язане зі змінами, які відбуваються у структурі попиту і, відповідно, вимагають змін у структурі виробництва. Відповідно до змін, що відбуваються у виробництві, роботодавці вимагають змін у кваліфікації, навиках та знаннях найманих працівників. Суперечність (невідповідність) між якісно-кваліфікаційною структурою працівників та новими вимогами ринку, що потребує нових товарів для задоволення змін у сукупному попиті, виявляється у закритті та банкрутстві деяких підприємств, які виробляли ту продукцію, від якої відмовляється ринок, у депресивній ситуації одних галузей і видів виробництв та стрімкому розвитку інших. За цієї ситуації виникає реальна можливість втратити роботу працівникам, котрі не можуть (за віком, станом здоров'я, сімейними чи якимись іншими обставинами) або не хочуть (знову вчитись, проходити тестування тощо) змінювати свою спеціальність. Такі працівники втрачають роботу надовго, а дехто і зовсім втрачає надію працевлаштуватись.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що «фрикційні» безробітні мають навички, які вони можуть продати, а «структурні» безробітні не можуть відразу отримати роботу без підготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.

Фрикційне та структурне безробіття завжди присутні в будь-якій економіці. Їх неможливо припинити чи заперечити. Тому суму фрикційного і структурного безробіття визначають як природний рівень безробіття. Повна зайнятість означає наявність фрикційного та структурного безробіття, отже, «повна зайнятість» не означає стопроцентну зайнятість робочої сили.

Якщо рівень фактичного безробіття вище від природного, то говорять про наявність циклічного безробіття. Циклічне безробіття породжується кон'юнктурними коливаннями економіки і виникає в період падіння виробництва або депресії. У цей період суттєво зменшуються сукупні витрати, зменшується сукупний попит і зростає чисельність вивільнених у результаті погіршення економічної кон'юнктури найманих працівників. Циклічне безробіття ще називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту. У фазі депресії чисельність безробітних зростає, а у фазі піднесення -зменшується.

Як правило, циклічне безробіття менш тривале, ніж структурне, але триваліше, ніж фрикційне. Воно теж вимагає соціального захисту. Крім того, держава може впливати на обмеження його згубного впливу шляхом стабілізаційної анти циклічної політики.

Перевищення фактичним рівнем безробіття природного рівня приносить суспільству значні втрати. Математично зв'язок між втратами ВВП та перевищенням фактичним безробіттям його природного рівня обґрунтував Артур Оукен. Він розрахував, що для США кожний процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП порівняно з потенційним його рівнем на 2,5 %.

Крім основних трьох, існують й інші форми безробіття. Розглянемо деякі з них.

Безробіття, зумовлене правовими нормами, що панують в суспільстві, та механізмом устрою ринку праці, набуває форми інституціонального.

Сезонне безробіття, зумовлене нерівномірністю зайнятості у зв'язку зі специфічними умовами виробництва у певних галузях, що визначаються дією біологічних та кліматичних чинників. Ця форма безробіття спостерігається у сільському господарстві, риболовецькій галузі, лісництві, мисливській діяльності, туристичній та будівельній галузях тощо[11, c.308].

Технологічне безробіття пов'язане з вивільненням працівників, зумовленим впровадженням нової, як правило, автоматизованої, техніки та технології. Технологічне нововведення, з одного боку, робить ненадійними робочі місця навіть у новітніх галузях економіки. З іншого - воно зумовлює появу попиту на нові робочі місця, створення яких не вимагає надто великих затрат. Наприклад, створення мережі Інтернет значно розширює можливості працювати «на дому», удосконалює якість інформації щодо ринку праці, що теж сприяє зменшенню безробіття[11, c.309]

Регіональне безробіття виникає під впливом історичних, демографічних і соціально-психологічних чинників, через нерівномірність розподілу трудових ресурсів по території країни, що зумовлює дефіцит робітників в одному регіоні і їх надлишок в іншому (наприклад, у Чернівецькій області завжди був надлишок робітників, а в Донбасі їх не вистачало)[11, c.309].

В Україні для регулювання процесів зайнятості прийнятий Закон України «Про зайнятість», відповідно до якого створена служба зайнятості з центрами в усіх обласних центрах, завданнями якої є: облік громадян, що звернулися з проблемою працевлаштування; консультування з питань отримання роботи; направлення громадян на професійну підготовку та перепідготовку; виплата допомоги по безробіттю; інформування населення про стан ринку праці; розробка прогнозів щодо наявності вільних робочих місць та напрямків підготовки робочої сили.

Держава повинна регулювати ринок праці за такими напрямками: програми зі стимулюванню зростання зайнятості і збільшення робочих місць в державному секторі; перепідготовка (зміна професії) робітників; пільгове оподаткування малого бізнесу, де годі будуть створюватися робочі місця; соціальне страхування безробітних (допомоги). Необхідно удосконалити роботу служб зайнятості, здійснювати контроль за ринком праці, інформувати про наявність вільних робочих місць, сприяти підвищенню кваліфікації працюючих та безробітних; надавати податкові пільги підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників; створення умов для власного бізнесу, самозайнятості, а також жорсткі правила надання статусу безробітного (для тих, хто звільнився з підприємства за власним бажанням або через порушення трудової дисципліни) [12, с.203].

Невідповідність професійно-кваліфікаційного складу незайнятих осіб наявним робочим місцям, підвищені вимоги роботодавців до кваліфікації спеціалістів поглиблюють дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї і створюють перешкоди для збільшення обсягу працевлаштування. Тому важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка.



Висновки

Дослідження однієї з актуальніших тем України, показує, що зайнятість - це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійснені розширеного відтворення робочої сили. До зайнятого населення належать усі громадяни, зайняті будь-яким видом суспільно корисної діяльності.

Слід визначити: проблема безробіття тісно пов'язана із зайнятістю населення. Відомо що зайнятим населення вважаться населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг;

Безробіття - це соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшим, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом).

Очевидно, що для рішення проблеми безробіття потрібно впроваджувати в Україні державну політику зайнятість. Основними напрямками, якої є:

- сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

- сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці:

- підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

- сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

- підтримка громадян, не здатних на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

- забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

- сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.

Таким чином, проблеми зайнятості населення та безробіття є не тільки дуже актуальними, а й впливовим на економіку країни . Вони потребують від державних органів влади та управління скорішого розв'язання.



Список літератури

1. Актуальні проблеми економіки №6 (108), 2010, «Зайнятість населення і вирішення кадрової проблеми в Україні», О.М. Майсюра.

2. Башнянин Г.І., Медведчук С.В., Шевчук Є.С. Політична економія: Навчальний посібник - Львів.: «Новий світ», 2008-480с.

3. Васильченко В.С., Державне регулювання зайнятості. Навчальний посібник. - К: КНЕУ, 2003 -252с.

4. Волкова О.В., Ринок праці. Навчальний посібник. - К: центр Учбової літератури, 2007 - 624с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник./Є.П.Качан, О.П. Дяків, В.М.Островерхов та ін..; За редакцією Е.П.Качана. - К.: Знання, 2008 - 407с.

6. Економіка України, науковий журнал, 2011, 11 випуск, «Ризик втрати роботи в Укаъні» О.Олійник (Рівне).

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/за ред. В.Д.Базилевича, - К.: Знання Прес, 2005. - 615 с.

8. Закон України про зайнятість населення Відомості Верховної Вади УРСР(ВВР), 1991, №14, 170с.

9. Мочерний С.В., Мочерна Я.С.Політична економія: Навч. посіб.-2-ге видання, випр.і доп.- К.: Знання,2007-684с.

10. Політична економія: Навч. посібник / К.Т.Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра економ. наук, проф. К.Т. Кривенко. - К.:КНЕУ, 2001. - 508 с.

11. Політична економія. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. В.О.Рибалкіна, В.Т. Бодрова. - К.: Академ.видав., 2007. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru

...