Нематеріальні ресурси підприємства

Ефективність придбання ліцензії і ноу-хау залежить також від розмірів одноразових виплат за них; від термінів фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничий та інші фонди; поточних витрат, пов'язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції. Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензії і ноу-хау за період Т можна розрахувати за формулою:

,

де Т - період використання ліцензії;

Rt - вартісна оцінка результату використання ліцензованої технології у році t;

St - витрати, пов'язані з використанням ліцензованої технології у році t;

r - ставка дисконтування (зведення різночасових витрат до порівнянного за часом).

Витрати, пов'язані з використанням ліцензій, складаються з двох частин:

- патентів за право користування ліцензіями, здійснюваних у формі одноразових або періодичних фіксованих платежів, або платежів у формі відрахувань з прибутку або обсягу реалізації ліцензованої продукції;

- поточних витрат на виробництво і збут ліцензованої продукції.

Якщо для розрахунків ефективності отриманої ліцензії або інших нововведень немає необхідної інформації, то для ухвалення остаточного рішення можна керуватися прецедентами минулих аналогічних угод.

Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності і стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів[17].

Таблиця 2.3 Аналіз ефективності нематеріальних активів

Як видно з табл. 2.3 ,показники ефективності використання нематеріальних активів у звітному періоді порівняно з попереднім періодом поліпшились. Дохідність нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.

Дохідність нематеріальних активів оцінюється по загальноприйнятій формулі дохідності капіталу:

,

де r - дохідність (рентабельність) нематеріальних активів;

Р - прибуток від реалізації;

VB - середня за період вартість нематеріальних активів.

За допомогою методів факторного моделювання можна перетворити вихідну формулу прибутковості нематеріальних активів у наступний вид:

,

де N - обсяг продажів (виторг від реалізації продукції, робіт, послуг);

- рентабельність продажів;

- фондовіддача нематеріальних активів за період.

Таким чином, прибутковість нематеріальних активів може бути підвищена за рахунок збільшення їхньої фондовіддачі й підвищення рентабельності продажів.

РОЗДІЛ 3. ПОКРАЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ВІДДАЧІ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Сьогодні розвиток світової економічної системи характеризується постійним зростанням значущості нематеріальних ресурсів у структурі активів.

Основну долю в структурі нематеріальних активів займають інтелектуальні продукти (патенти, авторські права, програми для ЕОМ і ін.)

Основними напрямами підвищення віддачі є:

1. своєчасне продовження ліцензій на користування інтелектуальною власністю, що дозволить уникнути додаткових витрат на їх термінове оформлення або сплату штрафних санкцій;

2. обмежити доступ співробітників підприємства до незахищених авторськими правами нематеріальних активів, щоб уникнути їх витоку (деякі ноу-хау в області місцевих програмного забезпечення, найбільше «вигідні» клієнти т т. п.);

3. визначити необхідність продовження деяких видів ліцензій з точки зору подальшої роботи суспільства, а також шляхом проведення досліджень визначити можливість розвитку роботи по нових напрямах.

Вказані заходи дозволять збільшити додатковий прибуток на гривню вкладеного капіталу, підвищити прибуток на гривню амортизації нематеріальних активів і оборотність нематеріальних активів.

Головне завдання компаній у постіндустріальному суспільстві - прорив на світові ринки з високотехнологічними продуктами та індивідуальними послугами. Оскільки ринки насичені, а конкуренція зростає, життєвий цикл товарів скорочується, іноді дрібносерійне виробництво витісняє масове; щоб подолати бар'єри на шляху до ринку, компаніям необхідно перенести акцент з технологій на людський капітал. Додана вартість з'являється за рахунок інновацій, інтелектуальної складової бізнесу та успішного бренда.

Найефективнішим інструментом для досягнення успіху підприємства є бренд, який де-факто визначає вартість усіх інших активів підприємства.

Успішний бренд - це ідентифікований продукт, послуга, особа або місце, посилені таким чином, що покупець або користувач відчуває особливі, унікальні додані вартості, які щонайкраще відповідають їхнім потребам. При цьому передумовою успіху бренда є його здатність зберегти ці додані вартості перед особою конкуренції [3].

Упродовж кількох останніх десятиліть в інформаційному суспільстві спостерігається така тенденція: кращі фахівці, які приносять технологічні, продуктові та ринкові новації, обирають ті компанії, що володіють сильним брендом. Таким чином, у сучасній економіці бренд виступає інтегруючим компонентом у процесі оцінки активів компанії, замикаючи на собі такі ключові фактори конкурентоспроможності, як нові ідеї, людські ресурси, інновації і, отже, стабільний розвиток компанії.

Інакше кажучи, бренд необхідно розглядати не просто як елемент ринкової стратегії підприємства. Сьогодні він виконує роль самостійного інтегруючого компонента у відношенні до системи бізнес-стратегії компанії. Завдяки використанню сильного бренда компанія не тільки здобуває визнання серед споживачів і конкурента, а й дістає інноваційні ідеї шляхом залучення найкваліфікованіших фахівців.

На ринках з монополістичним типом конкуренції саме наявність сильного бренда є запорукою збереження сильної позиції. Водночас тільки значні фінансові ресурси допомагають створити авторитетний бренд, який дозволить збільшити фінансові надходження та пролонгувати життєвий цикл товару на ринку.

Бренд компанії розглядається топ-менеджерами як найбільш цінний актив, що дає їй можливість одержати прибуток. З метою максимізувати віддачу капіталу, вкладеного в створення бренда, деякі фірми наголошують на розширенні бренда.

Додатковий бренд - це ще один продукт у номенклатурі компанії, що використовує подібну фірмову назву. Наприклад, «черрі-кока» - це додатковий бренд, що розширює вихідний бренд «кока-кола». Створення сімейства брендів - це коли одна фірмова назва використовується для певної номенклатури продуктів, а створення сімейства ліній бренда - це коли деяка група брендів відрізняється однаковим стилем.

Додавання вартості до продукту шляхом брендинга зовсім не обмежується тим, щоб дати продукту помітне ім'я. Брендинг - це кульмінація широкого спектра напрямків діяльності по всьому наборі засобів маркетингу, що дозволяє створити імідж бренда, що передає весь набір сигналів споживачеві про якість, ціну, очікуваних експлуатаційних якостях і статусі бренда.

У всіх випадках ціль полягає в тому, щоб послати споживачеві сигнал про високу якість продукту, використовуючи при цьому зміцнілу репутацію «батьківського» бренда й апелювати до цільового ринку, який вже з ним знаком. Створення бренда, якщо його здійснювати належним чином, - це довготривалий проект, що нерідко коштує великих грошей. У деяких випадках бренди розширювали до межі, але лише відносно невелике число брендів (як приклад можна згадати «Верджин») можна розширювати практично нескінченно, і навіть такий бренд зі стійкою репутацією, як «Левай Страусі», неможливо розширити настільки, щоб створити на його основі діловий костюм (спроба компанії зробити це в 80-і роки провалилася). Додаткові бренди неодмінно повинні бути якось пов'язані з вихідним; в основі здатності бренда «Верджин» розширюватися лежить його імідж оригінальності й самобутності в сполученні з надійністю й практичністю. Імідж бренда «Левай» асоціюється з молодістю й бунтарством, що навряд чи в'яжеться з діловим костюмом[22].

Останнім часом з'явилася тенденція до композиціонування, при якому продукти групуються під однаковою фірмовою назвою з метою створення композиційної цінності, що перевершує цінність компонентів. Продукти в цьому випадку не завжди виробляються тим самим виробником, вони можуть навіть належати до різних категорій. Наприклад, «Диснейленд» має «офіційні авіалінії» або «офіційних перевізників», що транспортують відвідувачів до його тематичних парків. Подальшим розвитком цієї концепції є архітектура бренда. Мова йде про створення «партнерських» брендів і про знаходження балансу між брендингом на рівні продукту й на рівні корпорації або баннера.

На міжнародній арені фірми мають можливість розширювати бренд, перетинаючи границі держав. Це торкається фундаментальних питань стратегії. Наприклад, чи треба бренд глобалізовати (як це робить «Кока-кола») або ж його варто адаптувати до умов кожного ринку (як надходить «Хайнц»)? Деякі фірми створюють глобальні бренди, але рекламують їх локально, інші ж організовують робочі групи, що займаються керуванням брендів у глобальному масштабі.

3.2 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Сьогодні однією з наймогутніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людини. В сучасних умовах ефективність економіки, науково-технічний рівень виробництва, соціально-економічний прогрес залежать від обсягу накопичених суспільством знань та ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації.

В усьому світі нематеріальні ресурси стають могутнім важелем економічного розвитку суспільства. Останнім часом наша держава також приділяє значну увагу удосконаленню державної системи правової охорони інтелектуальної власності. 27 квітня 2001 року Президент України підписав Указ «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні». Указ спрямований на забезпечення умов для підвищення ефективності використання інтелектуальних ресурсів нації, формування та розвитку сучасного ринку нематеріальних ресурсів, надання правовласникам державних гарантій щодо захисту їх прав. На виконання Указу Президента України розпорядженням Кабінету Міністрів у червні 2002 року затверджено Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності. Згідно з Концепцією сприяння комерційному використанню об'єктів інтелектуальної власності є одним із найважливіших напрямів розвитку системи.

З інтелектуальних ресурсів суспільства формується інтелектуальний капітал держави. При цьому слід наголосити, що у світовій економіці кінця XX - початку XXI століття інтелектуальний капітал набирає особливої ваги.

Саме інтелектуальний капітал нації дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній та формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Все це дає підстави говорити про становлення у сучасному світі якісно нового типу економіки - економіки, що базується на знаннях та використанні інтелекту[2].

Підприємства третього тисячоліття - це підприємства, що використовують зовсім не ті методи і навички, які використовували підприємці у минулому. Нові методи розвиваються за сучасними інформаційними та телекомунікаційними технологіями, які потребують високої кваліфікації від працівників. Тому головна цінність для підприємств третього тисячоліття - це висококваліфіковані фахівці, які на практиці використовують свій інтелектуальний потенціал.

Стимулом для активізації будь-яких напрямів творчості є ефективно функціонуюча державна система правової охорони результатів інтелектуальної діяльності. Її ефективність характеризується наявністю ринку об'єктів інновацій, можливістю набуття і дійового захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, які дають змогу отримати легальний прибуток від творчої праці. Створення потужної промисловості, стабільної і високорозвинутої економіки неможливе без використання творчого потенціалу суспільства.

Важливим джерелом економічного зростання розвинутих країн світу є також індустрія авторського права (книговидання, звуко-, відеозаписи, комп'ютерні програми, бази даних), яка забезпечує щорічне зростання внутрішнього валового продукту на 5-6% і приблизно такий же відсоток зростання кількості робочих місць. Створення переважної більшості продукції індустрії авторського права припадає саме на представників середнього класу, зокрема представників малого і середнього бізнесу.

Значення інтелектуальної власності часто недооцінюється власниками малих і середніх підприємств. Але якщо об'єкт інтелектуальної власності дістав належну правову охорону і має попит на ринку, він перетворюється на цінний актив підприємницької діяльності.

Підтримка держави проявляється, насамперед - у створенні сприятливих умов для ефективної комерціалізації результатів вітчизняних науково-технічних розробок як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. На жаль, сьогодні використовується тільки незначна частка науково-технічного потенціалу держави, що обумовлено відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації, недостатністю правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, яку необхідно отримувати в іноземних державах, відсутністю сучасних маркетингових досліджень міжнародного ринку товарів та послуг. Все це потребує коштів, яких не мають українські науково-дослідні організації та установи, а також малі та середні підприємства. Наслідком такого стану справ є науково-технологічне відставання України, «відплив» інтелектуального потенціалу, втрата значних валютних коштів, які мали б надходити від продажу ліцензій та експорту наукомісткої продукції.

В той же час Україна завжди славилась талановитими, винахідливими людьми, завдяки яким вона визнана у світі як держава з високорозвиненим науково-технічним та духовним потенціалом.

Законодавча база дає підстави розглядати інтелектуальну власність як довгостроковий та перспективний вид вкладень капіталу. І вона вже стає об'єктом внеску до статутних капіталів створюваних підприємств, предметом купівлі-продажу, передачі в заставу, страхування тощо. Але на сьогоднішній день необхідно прийняти законодавчі та інші нормативно-правові акти, в яких мають бути чітко визначені механізми комерціалізації інтелектуальної власності, насамперед механізми розподілу прав на об'єкти інтелектуальної власності та оцінки їхньої вартості.

Держдепартаментом розробляється також законопроект «Про особливості введення об'єктів інтелектуальної власності до господарського обороту», яким, зокрема, буде визначено механізми розподілу прав на об'єкти інтелектуальної власності, створені за кошти державного бюджету, особливості державного регулювання експорту, імпорту прав на об'єкти інтелектуальної власності, створені або одержані за такі кошти, систему податкових пільг тощо[13]. Проблемі введення до господарського обороту об'єктів інтелектуальної власності, тобто нематеріальних ресурсів, їх комерційному використанню і впливу на добробут громадян приділяється багато уваги в країнах з розвинутою економікою. Активно опрацьовується це питання і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, зокрема щодо ролі інтелектуальної власності у функціонуванні малих і середніх підприємств та участі держави в регулюванні процесу створення та використання об'єктів інтелектуальної власності такими підприємствами.

Цікавим у цьому аспекті є досвід Фінляндії. У цій країні діє принаймні шість організацій, що займаються консалтинговою та посередницькою діяльністю у сфері комерціалізації інтелектуальної власності. Вони діють на території всієї країни. Серед них є приватні організації, такі як, наприклад, Фонд винаходів Фінляндії. Є також і регіональні представництва центральних органів виконавчої влади, наприклад регіональні служби трьох міністерств: Міністерства торгівлі і промисловості, Міністерства сільського господарства і лісівництва та Міністерства праці. Завданнями цих організацій є забезпечення сприятливих умов для створення і введення до господарського обороту об'єктів інтелектуальної, насамперед, промислової власності. Це досягається шляхом створення регіональних консультаційних пунктів, надання допомоги в оформленні прав інтелектуальної власності, сприяння формуванню ринку споживачів цієї власності, залучення ризикового (венчурного) капіталу для фінансування заходів з комерціалізації прав інтелектуальної власності тощо.

У досвіді Фінляндії цікавим є те, що незалежно від форми власності цих посередницьких організацій держава бере безпосередню участь у їх діяльності шляхом безповоротного фінансування. Так, у 2000 році Фонду винаходів Фінляндії, заснованому на приватній власності Міністерством торгівлі і промисловості, було виділено близько $5 млн. Протягом року Фонд отримав близько 15000 звернень підприємств, 2500 інвестиційних пропозицій, з яких фінансувалися понад 900. Чисельність фонду - 22 чоловіка у центральному апараті і 25 регіональних менеджерів. Протягом 2000 року Фондом для фінансування 420 проектів було залучено близько $400 млн. інвестицій венчурного капіталу.

Крім того, цікавим є досвід ФРН. У цій країні центри, подібні до Фонду винаходів Фінляндії, знаходяться, як правило, при Земельних університетах. Фінансування діяльності центрів відбувається з бюджету цих університетів. Діяльність центрів, схожа з діяльністю Фонду винаходів Фінляндії, сприяє максимальному зближенню приватних винахідників і зацікавлених в їхніх розробках фірм та залученню приватного капіталу для інвестиції введенням до громадського обороту винаходів, створених фізичними особами, чим забезпечує зростання їхнього добробуту і тим самим зростання і укріплення середнього класу Німеччини.

ВИСНОВКИ

У загальному вигляді під нематеріальними ресурсами розуміють складову частину потенціалу підприємства, здатну забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду.

Усі нематеріальні ресурси мають спільні риси, що об'єднують їх в це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової основи та фізичної форми. Нематеріальні ресурси, подібно до основних виробничих фондів, можуть використовуватися тривалий час, не втрачають при цьому своєї споживної вартості і приносять підприємству додатковий дохід. Також спільною рисою нематеріальних ресурсів є те, що вони не дають змоги точно визначити суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування.

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності, до яких входять об'єкти промислової власності, об'єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами та інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності. До об'єктів промислової власності відносять винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та знаки обслуговування, географічне позначення, фірмове найменування, способи захисту від недобросовісної конкуренції. До об'єктів, що охороняється авторським правом і суміжними правами належать твори в галузі науки, літератури та мистецтва, наукові відкриття, комп'ютерні програми, бази даних, топологія інтегральних мікросхем, виконання літературних, драматичних, музичних та інших творів; фонограми; відеограми; програми організацій мовлення. До інших(нетрадиційних) об'єктів інтелектуальної власності відносять раціоналізаторські пропозиції, «ноу-хау», комерційні таємниці.

Нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Нематеріальні активи підприємства - це засоби, що не мають фізичної форми, визнаються об'єктом права власності, мають умовну вартість і приносять власникові певний дохід.

До нематеріальних активів відносяться патенти, ліцензії, торговельні марки й товарні знаки, права на користування природніми й іншими ресурсами, програмні продукти для ЕОМ, нові технології й технічні рішення, що приносять вигоду у процесі господарської діяльності. Інвестиції в нематеріальні активи окупаються протягом певного періоду за рахунок додаткового прибутку, одержуваного підприємством в результаті їхнього застосування, і за рахунок амортизаційних відрахувань. З розвитком ринкових відносин збільшуються розмір та доля нематеріальних активів у загальній сумі капіталу підприємства. Збільшується й економічний інтерес у підвищенні прибутковості підприємства за рахунок використання виключного права підприємства на результати інтелектуальної діяльності.

Основними завданнями аналізу використання нематеріальних активів є аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів, аналіз структури і стану нематеріальних активів за видами, термінами використання і правової захищеності, аналіз дохідності (рентабельності) і фондовіддачі нематеріальних активів та аналіз ліквідності нематеріальних активів.

Нематеріальні активи отримують з метою одержання економічного ефекту від їх використання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг. Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності і стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів.

Основними напрямами підвищення віддачі є: своєчасне продовження ліцензій на користування інтелектуальною власністю, що дозволить уникнути додаткових витрат на їх термінове оформлення або сплату штрафних санкцій; обмеження доступу співробітників підприємства до незахищених авторськими правами нематеріальних активів, щоб уникнути їх витоку; визначення необхідності продовження деяких видів ліцензій з точки зору подальшої роботи суспільства, а також шляхом проведення досліджень визначити можливість розвитку роботи по нових напрямах.

Стимулом для активізації будь-яких напрямів творчості є ефективно функціонуюча державна система правової охорони результатів інтелектуальної діяльності. Її ефективність характеризується наявністю ринку об'єктів інновацій, можливістю набуття і дійового захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності, які дають змогу отримати легальний прибуток від творчої праці. Об'єкт інтелектуальної власності, який дістав належну правову охорону і має попит на ринку, перетворюється на цінний актив підприємницької діяльності.

Таким чином, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день вітчизняним компаніям необхідно більше уваги приділяти питанням, які пов'язані з нематеріальними ресурсами. Наявність у компанії нематеріальних активів, а також вибір ефективного методу їхньої оцінки, дасть можливість компанії не тільки максимізувати свій прибуток, а й підвищити число лояльних споживачів, за рахунок підвищення іміджу компанії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.В. Шегда Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів економічної спеціальності. - К.: Знання - Прес, 2003

2. Вікторія Хрустальова Проблеми правового регулювання захисту прав інтелектуальної власності в Україні // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні. -2001 - №2

3. Джим Блайт Основы маркетинга. - К.: Знання - Пресс, 2003

4. Жиделева В.В., Каптейн Ю.Н. Экономика предприятия: Учебное пособие, 2-е изд., доп. и перероб. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 133 с.

5. Зозульов О. Бренд як нематеріальний актив у постіндустріальному суспільстві // Економіка України. - 2008 - №3 - с. 4-11

6. Ирина Гвоздецкая, Теоретические и методологические аспекты управления капиталом бренда // Проблемы теории и практики управления. - 2008. - №11

7. Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. Учебник. - M.: OOO «ТК Велби», 2002. - 424 с.

8. Мацибора В.І., Збарський В.К Економіка підприємства: Навчальний посібник - К.: Каравела, 2008 - 312 с.

9. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006. - 580 с.

10. М.Г. Грещак, В.М. Колот, С.Ф. Покропивний Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. С.Ф. Покропивний. - Вид. 2-ге, переробл. та доп. - К.: КНЕУ, 2001 - 528 с.

11. Мильнер Б. Нематериальные активы компании // Проблемы теории и практики управления. - 2008. - №3 - с. 109 - 118

12. Несторова Ю. Управление активами - знать, чтобы уметь // Отдел маркетинга. - 2006. - №4 - с. 20-23

13. Об'єкти інтелектуальної власності на підприємстві // Податки та бух. облік. -2008. - №2 - Спецвипуск. - с. 6 -108

14. Осипов В. І. Економіка підприємства. - О.: Маяк, 2005. - 724 с.

15. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Ученик - 2-е узд, испр. и доп. - М.: Инфра - 2003.

16. Семернікова І.О., Мешкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курс лекцій) - Херсон: ОЛДІ - Плюс, 2003.

17. Скляренко В.К., Прудников В.М. Экономика предприятия: Учебник. - М.: ИНФРА - М, 2006. -528 с.

18. С.Ф. Покропивний, Г.О. Швиданенко Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч.посібник. - К.: КНЕУ, 2000

19. С.Ф. Покропивний Економіка підприємства: Структурно - логічний навчальний посібник. - К.:КНЕУ, 2001. - 457 с.

20. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004. - 568 с.

21. Шеремет А.Д. Комплексный анализ хозяйственной деятельности. - М.: ИНФРА - М, 2006. -415 c.

22. Юлия Кузнєцова, Брендинг как эффективный метод продвижения товаров на потребительском рынке // Проблемы теории и практики управления. - 2008. - №8

Размещено на Allbest.ru