Проблема економічної безпеки в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра «Фінансам і банківська справа»

РЕФЕРАТ

з дісципліни «Глобальна економіка»

на тему: «Проблема економічної безпеки в умовах глобалізації»

Студентки 1 курсу

напрям підготовки 8.03050801

спеціальності «фінанси і кредит»

Ковальчук А. М

г. Винница - 2015 г.



Зміст

економічний безпека Україна держава

Вступ

1. Сутність поняття «економічна безпека» країни

2. Система критеріїв і показників економічної безпеки країн світу та України

3. Шляхи удосконалення системи економічної безпеки України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Економічна глобалізація є однією з головних тенденцій розвитку сучасного світу, що супроводжується цілим рядом як позитивних, так і негативних наслідків. З одного боку, глобалізаційні процеси сприяють зростанню світової економіки, розширенню міжнародного співробітництва, прискоренню розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу. З другого боку, для багатьох країн, і для України також, глобалізація створює чимало ризиків та загроз, які викликають різке зниження економічного потенціалу країни і впливають на стабільність та можливість на рівних конкурувати з іншими учасниками міжнародного поділу праці.

Преосмислення параметрів національної і світової безпеки відбувалося паралельно з процесом глобалізації економічних та інформаційних зв'язків, науково-технічним прогресом, розширенням гуманітарних й міграційних процесів, політичними трансформаціями. У розвинутих країнах акценти поступово зміщуються в бік фінансово-економічних, інформаційних, гуманітарних та екологічних вимірів безпеки життєдіяльності як окремого громадянина, так і держави. Безпека економічного розвитку становить ключову складову політики кожної держави. Особливо актуальною вона є для країн, які знаходяться у процесі системних трансформацій.

Вплив глобалізаційних процесів на становлення і розвиток України за роки її незалежності був доволі чутливим. Виклики глобалізації для нашої держави набули особливо загрозливого характеру та потребують негайного подолання. Відтак проблема забезпечення економічної безпеки України набуває нового суттєвого змісту. Для створення ефективного механізму запобігання негативним наслідкам глобалізації та їх нейтралізації необхідним є визначення основних загроз економічній безпеці України.

Основна мета дослідження полягає в визначені способів стабілізації та встановлення економічної рівноваги економічних процесів в країні за умов поглиблення її глобальний економічний простір.

Виходячи з мети дослідження, в роботі поставлено наступні конкретні завдання:

- визначити зміст категорії «економічна безпека держави» та її складові;

- визначити наукові підходи щодо сутності «економічної безпеки держави»;

- визначити структуру економічної безпеки держави та показники її ефективності;

- оцінити стан економічної безпеки в Україні;

- обґрунтувати основні напрямки вдосконалення показників економічної безпеки України.

Об`єктом дослідження є економічна безпека України. Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми економічної безпеки України. Інформаційною базою дослідження є офіційні дані Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, законодавча база України, наукова інформація, у вигляді підручників, періодичних видань, інформація, що має форму недрукованої продукції, розміщена у світовій комп`ютерній мережі Інтернет.

Вагомий внесок у розробку проблем безпеки держави зробили американські вчені: Дж. Кеннан, Х. Моргентау, Р. Осгоот та ін. У російській економічній школі слід відзначити В. Варламову, В. Загашвілі, В. Кульбу, Д. Кононова, Н. Лівєнцева, Є. Олєйнікова, А. Уткіна, І. Чернова, А. Градова та ін. Проблемам розробки теоретичних та прикладних питань економічної безпеки та методологічній основі її дослідження присвячено також багато праць таких українських вчених, як М. Дацків, І. Чорнодід, З. Варналій, О. Власюк, А. Гальчинський, Я. Жаліло, В. Мунтіян, Ю. Пахомов.

Відсутність єдиного бачення суті економічної безпеки та визначення її складових як в науковій літературі, так і в нормативно-правовій базі, породжує низку суперечностей й неточностей розрахунку інтегрального показника, що визначає її рівень.

1. Сутність поняття «економічна безпека» країни

Глобалізація за своєю суттю є викликом економічній безпеці будь-якої країни, яка певною мірою інтегрована в економічний простір - адже вона робить національну економіку більш відкритою і. відповідно, більш вразливою. Коли в країні не виробили чіткий механізм протидії негативному впливу процесів, що відбуваються у взаємопов'язаному економічному просторі, тоді економіка країни перебуває під загрозою розчинення в глобалізованому світі. Таким чином, національна економіка стає менш керованою зсередини, а процеси, що в ній відбуваються, визначають так звані центри глобалізації, серед яких основні такі структури, як: Міжнародний валютний фонд (МВФ); Світовий банк (СБ): Конференція ООН з торгівлі І розвитку (ЮНКТАД); Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО); Міжнародна організація праці (МОП); Світова організація торгівлі (СОТ): країни Великої сімки (07); регіональні економічні та фінансові організації; Транснаціональні корпорації (ТИК); інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії); неурядові організації; мегаполіси, що входять до Топ-50 глобальних мегаполісів.

На даному етапі розвитку суспільства і економіки в планетарному масштабі спостерігаємо ситуацію" коли проблеми у будь-якому центрі глобалізації (наприклад, США) призводять до порушення стабільності розвитку всієї світової економічної системи. Низький рівень економічної безпеки національної економіки призводить до того, що, не маючи серйозних проблем на внутрішньодержавному рівні, вона змінює рівень розвитку економічних процесів внаслідок економічних проблем глобалізатора. Відповідно зменшується рівень ВВП, "кульгає" більшість галузей промисловості, знижується купівельна спроможність населення, а відтак і рівень життя населення країни. Тому дослідження впливу старих і нових парадигм економічної глобалізації на забезпечення економічної безпеки набуває особливо актуального значення в умовах поширення кризових станів у планетарному масштабі.

Загалом, глобалізація (від англ. global - світовий, всесвітній) - термін, проголошений в 1996 р. на Всесвітньому економічному форумі в Давосі в сучасному уявленні - це цілеспрямований транснаціональний економічний, фінансовий, науково-технічний, соціальний, культурний, інформаційний і політичний вплив ТНК та їх конгломератів на діяльність багатьох держав, регіонів І виробничих об'єднань світу з метою використання їх ресурсів, розширення та контролю ринкового простору, що впливає на розвиток людського суспільства і стан середовища його існування.

Економічна глобалізація - це цілісність та єдність світового господарства, в основі якого - посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці, зростаюча інституціоналізація економічної сфери, збільшення обсягів та диверсифікація структури міжнародної торгівлі, міжнародні прямі і портфельні інвестиції в національну економіку та зростання ролі Інтелекту, інформації, технологій, менеджменту І маркетингу.

Глобалізація радикально змінює форми організації та управління виробництвом, суспільством, споживанням. Змінюються організація І структура управління всередині держави і на між-та наддержавному рівні. Тому кожній державі і особливо тим, які переживають значні трансформаційні процеси, важливо створити як у суспільстві, так і в економіці механізми, які б дозволили, з одного боку, протистояти негативним чинникам глобалізації, здатних формувати фінансову, технологічну залежність від розвиненого світу з одночасним руйнуванням власного виробничого потенціалу, а з іншого - використати їх позитивний вплив, що виявляється у збільшенні швидкості обертання капіталу, просування на ринках нових товарів і послуг, що значно прискорюють накопичення національного багатства. У таких умовах має здійснюватися відповідна державна стратегія, яка врахує багатоваріантність глобалізаційних процесів та ефект взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників. Входження у глобальне світове середовище має бути на партнерських засадах та виваженості щодо оцінки наслідків зовнішньої фінансової допомоги та кредитних зобов'язань [1].

В сучасних умовах жодна країна не здатна самостійно виготовляти весь спектр необхідної продукції високої якості. Країнам доводиться вдаватися до міжнародного співробітництва та обміну. Таким чином, з'являється поняття відкритості економіки. Відкрита економіка - це економіка країни, яка тісно пов'язана з світовим господарством. Проблеми розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку за умов зростаючої відкритості економіки та питання зв'язку глобалізаційних процесів досить широко розглядаються в сучасній економічній літературі такими вітчизняними науковцями як А.С. Гальчинський, В. Базилевич, О.І. Рогач, Л.Г. Лук'яненко, А.С. Філіпенко, О.С. Власюк, А.А. Чухно, Т.Є. Циба та ін. Глобалізація за свою суттю є викликом економічній безпеці будь-якої країни, яка певною мірою інтегрована в економічний простір, адже вона робить національну економіку більш відкритою і, відповідно, більш вразливою. Сучасні глобальні процеси руйнують національну замкненість, прискорюючи транскордонні товарні та фінансові потоки, міжнародний рух капіталу та міграцію робочої сили. Глобалізація надає новий вимір світовому ринковому господарству та зумовлює його нові кількісні та якісні характеристики, які проявляються у постійному русі національних господарств до все більшої відкритості [2].

Процеси глобалізації, що змінили світ на межі третього тисячоліття, вимагають відмовитися від традиційних, силових і геополітичних підходів у світовій політиці. Може здатися, що все це релікти епохи, що пішла, а в новому тисячолітті взаємовідношення між країнами і народами будуватимуться на основі загальнолюдських гуманістичних принципів із дотриманням пріоритетів та економічної безпеки кожної країни. Однак, як свідчать події на Близькому Сході, в Афганістані, Грузії, не дивлячись на всі благі побажання світової спільноти, ні сила, ні геополітика поки не списані в архів історії, тому їх роль і місце у світовій політиці вимагає постійного вивчення та осмислення ситуації, що склалася у світі на зламі тисячоліть. Питання економічної, та національної безпеки стали предметом глибокого дослідження багатьох вітчизняних науковців, зокрема вони викладені у працях А. Ревенко, Л. Омельянович, Ю. Лисенко, С. Мочерного, В. Мунтіяна, Т. Клебанової, Г. Пастернака-Таранушенка та ін. У зв'язку з рухом до незалежності пострадянських і постсоціалістичних країн, проблема їх економічної безпеки вийшла на перший план суспільного розвитку.

Як відомо, вперше запровадив термін "економічна безпека" та актуалізував цю проблему в умовах світової глобальної кризи президент США Франклін Рузвельт. У подальшому це питання розглядалося у працях відомих американських вчених Дж. Кенана, X. Моргентау, Р. Осгоот. Головні завдання у досягненні економічної безпеки країни вони вбачали у зміцнені конкурентоспроможності національного виробництва, дотриманні торгівельних переваг, забезпеченні переваг національної економіки на світових ринках, а також захисті інтересів держави у технічній та технологічній сферах.

Відносно більш гуманістичний підхід притаманний японським вченим, які вбачали в економічній безпеці держави таку її поведінку, за якої країна не мала б ворогів (С. Окіта), а для цього варто створити сприятливі умови для імпорту в країну, зміцнення національної валюти, розвитку стратегічної інвестиційної політики [3].

Глобалізація світової економіки є складною, багатовимірною і неоднозначною проблемою, тому з приводу визначення її суті існує багато розбіжностей. Учені сходяться на думці, що глобалізація означає не лише новий кількісний вимір міри інтенсивності взаємозв'язків окремих країн та їх економік, а головним чином - нову якість таких зв'язків, коли формується фактично новий, глобальний рівень економічної глобалізації [4].

Для кращого розуміння суті економічної безпеки важливо зрозуміти її зв'язок з поняттями «розвиток» і «стійкість». Розвиток - один із компонентів економічної безпеки. Адже, якщо економіка не розвивається, то різко падають можливості її виживання, а також опір та пристосованість до внутрішніх та зовнішніх загроз.

Стійкість і безпека - найважливіші характеристики економіки як єдиної системи, їх не треба протиставляти, з них кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість економіки характеризує міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних та інших зв'язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні та зовнішні «навантаження». Безпека - це стан об'єкта в системі його зв'язків з точки зору здатності до самовиживання в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також дії непередбачених і важко прогнозованих факторів. Чим більш стійка економічна система, тим життєздатніша економіка, і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв'язку між різними компонентами системи веде до дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного [5].

Вітчизняний дослідник О. Бєлов визначає економічну безпеку як «стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, суспільства, держави». М. Пендюра зазначає, що економічна безпека держави є не тільки однією з найважливіших складових цілісної системи національної безпеки як комплексу захисту національних інтересів, а й вирішальною умовою дотримання і реалізації національних інтересів [13].

Ще один представник когорти вітчизняних економістів О. Власюк для визначення економічної безпеки використав науковий підхід, зазначивши, що економічна безпека має розглядатися як складна поліструктурна наука, яка, за аналогією з безпекою екологічних, біологічних, технічних систем тощо, є наукою про безпеку (точніше - «життєздатність») соціально-економічних систем різних рівнів ієрархії (особа, домашнє господарство, галузь, регіон, сектор економіки, національна економіка, світове господарство) [14].

На думку Л.І. Абалкіна, економічна безпека - це стан економічної системи, який дозволяє їй розвиватися динамічно, ефективно і вирішувати соціальні завдання та при якому держава має можливість виробляти і втілювати в життя незалежну економічну політику. Погоджуючись з динамічною теорією, в розгляді економічної безпеки завданням щодо її забезпечення є не тільки стабільність, але й розвиток і зростання . Узагальнюючи думку більшості вчених, можна сказати, що економічна безпека - це стан захищеності економіки країни від внутрішніх та зовнішніх загроз. Стан національної безпеки України означає такий ступінь захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, при якому забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам [12].

Економічна безпека - це стан національної економіки, що забезпечує задоволення життєво важливих потреб країни в матеріальних благах не залежно від виникнення в світовій економічній системі чи всередині країни форс мажорних обставин соціально-політичного, економічного та екологічного характеру.

Подібні обставини можуть виникнути при загостренні міждержавних відносин, виникненні військових конфліктів, дестабілізації внутрішньої політичної ситуації в країні, підсиленні соціальної напруженості, різких змінах демографічної ситуації, терористичних актах, підсиленні дискримінаційного впливу тих чи інших домінуючих економічних угруповань чи політичних союзів, загостренні конкурентної боротьби, стихійних лихах і екологічних катастрофах в країні і за її межами.

Економічну безпеку слід також сприймати як засіб отримання і збереження внутрішньої стабільності, а також відігравання відповідної ролі у міжнародній сфері.

Економічна безпека може бути досягнута тільки тоді, коли рівень залежності країни від домінуючої економіки (або домінуючої в економічному, військовому чи політичному відношенні групи країн), а також ступінь загострення внутрішньої політичної, соціально-економічної і екологічної ситуації не перевищує межі, що погрожують втратою національного суверенітета та значним послабленням економічної могутності, суттєвим зниженням рівня і якості життя нації або відкиданням досягнення глобальних стратегічних цілей країни.

Звісно, основною умовою раціональної економічної політики є її максимальне наближення до політичної, економічної та оборонної доктрини держави.

Зміни в глобальній спільноті, що стались на зламі віків, зумовили переоцінку поняття безпеки, особливо в плані більшої уваги до економічних чинників. Процеси глобалізації і регіоналізації зумовлюють необхідність повноцінного включення держави у динаміку світової цивілізації, ефективного балансування між інтересами держав-сусідів, а також вивчення тих зовнішніх чинників, які обмежують потенціал розвитку.

Чинником, що суттєво коригує політику країни у проведенні національної безпеки, інтегральним стержнем якої є економічна безпека, виступає інтеграційний процес.

На сьогоднішній день у всі вихідні поняття, які характеризують геополітичний процес, потрібно, в першу чергу, вкладати економічний зміст. А рівень економічної безпеки країни насамперед зумовлюється її геополітичним та економіко-географічним положенням і зв'язаним з цим розміщенням виробничих сил на її території, доступом до вітчизняних і зарубіжних стратегічних ресурсів.

Наступним визначальним фактором економічної безпеки країни є рівень конкурентоспроможності її економіки. Існують загрози, обумовлені низьким рівнем економічної потужності та конкурентними позиціями на світовому ринку, і загрози втрати конкурентних переваг в стратегічно важливих галузях, які становлять небезпеку для країни, що в свою чергу зумовлює пріорітети протидії цим загрозам.

Також важливу роль в економічній безпеці країни відіграє такий фактор, як добробут населення. Загрози, які виникають через нераціональну економічну політику держави в соціальній сфері, що викликає високий рівень бідності, криміналізації та соціальної напруженості в суспільстві, без сумніву, становлять значну небезпеку для успішного сталого розвитку країни [11].

2. Система критеріїв і показників економічної безпеки країн світу та України

Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки можна визначити як оцінку стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш розвинутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території та економічного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності та умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів.

Для економічної безпеки значення мають не стільки самі показники, скільки їх порогові значення. Порогові значення - це граничні значення, недотримання яких заважає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і найменш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допустимого значення свідчить про нарощування загроз соціально-економічної стабільності суспільства, перевищення граничних, або порогових значень - про вступ держави в зону нестабільності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз як індикатори можуть виступати гранично допустимий рівень державного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її найважливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.

Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим. Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно призводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення - до повного замороження й падіння виробництва тощо.

Можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, стає об'єктом експансії інтернаціональних і транснаціональних монополій, роз'їдається виразками корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зовнішнього грабунку національного багатства.

Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:

економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, показники об'ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, капіталовкладення тощо);

природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни;

динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоекономічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);

якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [5].

Основою загроз економічної безпеки є рушійні сили, здатні породити небезпеку або призвести до збитку. Джерела загроз економічної безпеки - умови і фактори, які деформують систему. Виділяють наступні групи загроз:

природні;

техногенні;

соціальні;

економічні;

політичні тощо.

Відповідно до даної класифікації, передбачувані загрози виникають за певних умов. Вони відомі з історичного досвіду й результатів реалізації державної економічної політики минулого, вчасно виявлені й узагальнені економічною наукою. Небезпеки й загрози, як правило, пов'язані з непередбаченими діями третіх осіб, зміною правового поля, несподіваною деформацією соціально-економічної або політичної ситуації, форс-мажорними обставинами тощо. Завдання полягає у тому, щоб вчасно виявити ці небезпеки або загрози й послабити їхню негативну дію.

Об'єктивні загрози економічної безпеки (стан фінансової й економічної кон'юнктури, наукові відкриття, форс-мажорні обставини тощо) виникають без участі органів влади, не залежні від прийнятих ними рішень, дій. Їх необхідно розпізнавати й обов'язково враховувати в управлінських рішеннях. Суб'єктивні загрози породжені навмисними або ненавмисними діями людей, різних органів і організацій (конкуруючих або тих, що співпрацюють між собою). Тому і їхнє запобігання багато в чому пов'язане із впливом на суб'єктів економічних відносин.

Зовнішні (екзогенні) загрози пов'язані з несприятливими процесами у світовій економіці (міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародна торгівля, світовий ринок капіталу). До зовнішніх віднесені: загрози втрати конкурентних переваг у стратегічно важливих галузях; загрози, обумовлені низьким рівнем економічного потенціалу й конкурентних позицій на світовому ринку; загрози, обумовлені геополітичним положенням країни (агресія, військово-політичні конфлікти, тероризм тощо); загрози, обумовлені економічною експансією домінуючих економік і військово-політичних союзів; загрози, обумовлені імпортною інтервенцією на внутрішні ринки стратегічно важливих товарів і послуг.

Внутрішні фактори пов'язані з діяльністю органів державної влади, макроекономічною й мікроекономічною нестабільністю ринкової економіки. Вони обумовлені тими процесами, які виникають у ході реалізації економічної політики держави. Це, насамперед, якість ухвалених рішень органами влади й механізм їхнього виконання (бюджетна й податкова дисципліна, дотримання законодавства тощо). До внутрішніх (ендогенних) віднесені: загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави у відношенні детермінант конкурентних переваг, що знижує рівень конкурентоспроможності країни; загрози, обумовлені нераціональною галузевою й регіональною структурою ВВП; загрози, обумовлені недосконалістю інституціонального середовища відносно екології й нераціональною економічною політикою у відношенні екстерналій, що виникають у процесі економічної діяльності; загрози, обумовлені відсутністю або недостатнім обсягом стратегічних резервів; загрози, обумовлені нераціональною економічною політикою держави відносно соціальної сфери, що викликає високий рівень бідності, криміналізації й соціальної напруженості в суспільстві [6].

Поряд із виникненням і формуванням нових джерел та умов розвитку глобалізація створює виклики економічній безпеці держави. В сучасних умовах без урахування цих викликів неможливо забезпечити стабільний розвиток та конкурентоспроможність національної економіки будь-якої країни.

Найбільш актуальними викликами глобалізації, які створюють численні загрози економічній безпеці держави, є такі:

1. Нестабільність світової фінансової системи, яка супроводжується незбалансованістю світової торгівлі та інвестиційних потоків між найбільшими економічними центрами світу. Дестабілізують світову фінансову систему також велика тривалість періодів дефіцитної бюджетної політики передових країн, різкі коливання курсів світових валют, відсоткових ставок та індексів фондових ринків. Усі перелічені фактори дозволяють стверджувати, що загроз зазнає економіка кожної країни.

2. Розширення світових ринків для певних видів продукції, товарів і послуг. Наприклад, фінансові послуги компанії American Express (США), програмна продукція компанії Microsoft (США), сітьова мережа ресторанів McDonald's (США), напої компанії The Coca-Cola Company (США), технології та послуги глобальної мережі Інтернет заповнили світові ринки, які стали глобальними для цих видів продукції і послуг. У таких умовах виникає гостра проблема збереження переваг глобальних ринків з метою забезпечення достатнього простору для розвитку ресурсів національних ринків. Таким чином, розширення світових ринків окремої продукції в умовах глобалізації, з одного боку, повинне приносити економічну вигоду країні, з другого - є викликом глобалізації, що може спричинити загрозу економічній безпеці.

3. Поширення кризових явищ. Протягом останніх 10-ти років світова економіка була вражена трьома фінансовими кризами (1994 р. -- Мексика, 1997 р. -- Південно-Східна Азія, 1998 р. -- Росія), які мали переважно національні витоки, міжнародні наслідки і потенційно глобальний характер. Остання фінансова криза, що розпочалася у вересні 2008 р. з банкрутства великих фінансових установ у США, швидко переросла у глобальну кризу, що призвело до банкрутства декількох європейських банків, падіння різних біржових індексів і вартості акцій та товарів по всьому світу, створивши загрози економічній безпеці країн.

4. Експансія передових країн світу. Глобалізація посилює вплив зовнішніх факторів розвитку. Особливо відчувають зовнішній вплив викликів глобалізації країни з перехідною економікою. Часто це супроводжується тим, що високорозвинуті країни безперешкодно потрапляють на ринки найбільш слабких країн, руйнуючи місцеву промисловість і експортуючи чужі соціокультурні цінності.

5. Дефіцит ресурсів для розширеного розвитку. У сучасних умовах розвитку світового енергетичного ринку існує ряд проблем, безпосередньо пов'язаних з енергетикою, яка є однією з ключових галузей економіки. Швидкі темпи зростання економік передових країн світу без тривалої відповіді з боку інших держав - виробників енергоносіїв уже спровокував зростання цін на паливо та викликав істоті зміни у структурі споживання населення в більшості країн світу. Нині бідні регіони світу залишаються без доступу до базових енергетичних послуг. Крім цього, дедалі гострішими стають екологічні проблеми.

З огляду на зазначені виклики глобалізації та з метою ефективного забезпечення економічної безпеки України необхідно чітко окреслити коло загроз економічній безпеці.

Загрозами економічній безпеці України, які створюються в умовах глобалізації, на нашу думку, слід вважати реальні або потенційні явища та події, що загрожують функціонуванню і розвитку економічної, соціальної та політичної системи, а також життєво необхідним потребам та інтересам людини, суспільства і держави. При цьому загрози економічній безпеці прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх загроз економічній безпеці України слід віднести:

низький технологічний рівень більшості галузей, високі витрати виробництва, низьку якість продукції і, як наслідок, низьку конкурентоспроможність національної економіки;

втрату значної частини науково-технічного потенціалу, позицій на важливих напрямах науково-технічного прогресу;

деформовану структуру виробництва;

зруйнування системи відтворення виробничого потенціалу;

неефективність державного управління соціально-економічними процесами та інші.

До головних зовнішніх загроз належать:

імпортна залежність України з багатьох видів продукції, включаючи стратегічні товари, енергоносії, комплектуючі вироби для машинобудування, продовольчі товари;

нераціональна структура експорту;

перебування в зародковому стані фінансової, організаційної та інформаційної інфраструктури підтримки конкурентоспроможності українського експорту;

некерований відтік за кордон інтелектуальних і трудових ресурсів;

недостатній експортний та валютний контроль і недосконалість митної політики; слабка розвиненість транспортної інфраструктури зовнішньоекономічних стосунків.

Більшість вітчизняних і зарубіжних науковців поділяє загрози економічній безпеці на зовнішні та внутрішні. Наприклад, Г. Пастернак-Таранушенко визначає зовнішні загрози економічній безпеці як загрози з боку будь-якої іншої держави, а внутрішні - загрози від будь-якого громадянина або об'єднання людей. В. Сенчагов вважає, що внутрішні загрози економічній безпеці викликані нездатністю економіки до самозбереження та саморозвитку, слабкістю інноваційного початку в розвитку, неефективністю системи державного регулювання економіки. Зовнішні загрози відображають поточний стан світової економіки і можуть підривати основи її розвитку.

Отже, поділ загроз на внутрішні та зовнішні використовується в більшості досліджень з проблем економічної безпеки та є цілком виправданим. Водночас, економічна безпека є системою, яка містить певні складові, тому вважаємо за необхідне дослідити загрози економічній безпеці в розрізі кожної складової, враховуючи складність проявів та форм впливу глобалізації на розвиток національної економіки [4].

Міністерство економіки України своїм наказом «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» визначило економічну безпеку як стан національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави.

Складовими економічної безпеки згідно «Методики розрахунку рівня економічної безпеки України», затвердженої Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, є:

Виробнича безпека - це стан виробничої сфери країни, за якого забезпечується максимально ефективне використання наявних виробничих потужностей у країні, їх модернізація та розширене відтворення, зростання рівня інноваційності виробництва та підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки;

Демографічна безпека - це стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства й особистості відповідно до конституційних прав громадян України;

Енергетична безпека - це стан економіки, що сприяє ефективному використанню енергетичних ресурсів країни, наявності на енергетичному ринку достатньої кількості виробників та постачальників енергії, а також доступності, диференційованості та екологічності енергетичних ресурсів;

Зовнішньоекономічна безпека - це стан відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам, що забезпечує мінімізацію збитків держави від дії негативних зовнішніх економічних чинників та створення сприятливих умов для розвитку економіки завдяки її активній участі у світовому розподілі праці;

Інвестиційно-інноваційна безпека - це стан економічного середовища у державі, що стимулює вітчизняних та іноземних інвесторів вкладати кошти в розширення виробництва в країні, сприяє розвитку високотехнологічного виробництва, інтеграції науково-дослідної та виробничої сфери з метою зростання ефективності, поглиблення спеціалізації національної економіки на створенні продукції з високою часткою доданої вартості;

Макроекономічна безпека - це стан економіки, за якого досягається збалансованість макроекономічних відтворювальних пропорцій;

Продовольча безпека - це стан виробництва продуктів харчування в країні, що здатний повною мірою забезпечити потреби кожного члена суспільства в продовольстві належної якості за умови його збалансованості та доступності для кожного члена суспільства;

Соціальна безпека - це стан розвитку держави, за якого держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від віку, статі, рівня доходів, сприяти розвитку людського капіталу як найважливішої складової економічного потенціалу країни;

Фінансова безпека - це стан фінансової системи країни, за якого створюються необхідні фінансові умови для стабільного соціально-економічного розвитку країни, забезпечується її стійкість до фінансових шоків та дисбалансів, створюються умови для збереження цілісності та єдності фінансової системи країни [7].

Основними загрозами макроекономічній безпеці в сучасних умовах виступають:

нестійкість економічного зростання;

недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

низька питома вага продукції з високою часткою доданої вартості;

високий рівень тінізації економіки.

Особливої актуальності у період фінансово-економічної кризи набуває забезпечення фінансової безпеки. Розлад фінансів держави призводить до втрати внутрішньої і зовнішньої платоспроможності, нестабільності національної грошової одиниці, зниження доходів населення та активів суб'єктів господарювання. Зазначені й інші негативні наслідки кризових явищ в економіці мають місце на сучасному етапі інтеграції України у світове господарство. Відповідно і масштаби цих наслідків можуть бути глобальними. Тому основними загрозами фінансовій безпеці України сьогодні є:

втрата фінансової самостійності у вирішенні соціально-економічних питань та власної фінансової інфраструктури;

обмеження доступу держави до зарубіжних ринків;

розбалансованість бюджету в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави;

значний рівень доларизації економіки в умовах зростання зовнішнього боргу держави;

нераціональний розподіл банківською системою кредитних ресурсів у стратегічно важливі види економічної діяльності;

нарощування загальної суми державного боргу.

Нині істотне занепокоєння викликає надмірна залежність України від зовнішньоекономічної кон'юнктури, недостатній розвиток внутрішнього ринку та постійне погіршення стану зовнішньоторговельного балансу. Така тенденція зберігається з 2008 року внаслідок зростання від'ємного сальдо. Отже, в умовах глобалізації вагомою проблемою є нейтралізація впливу загроз зовнішньоекономічній безпеці [4].

Високий рівень відкритості й інтегрованості економіки України у світове господарство створює додаткові загрози для економічного розвитку країни. У процесі формування зовнішньоекономічної безпеки України необхідно виділити наступні перешкоди:

від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі, яке зумовлює збільшення зовнішнього валового та державного боргу;

висока експортна залежність - зростання залежності економіки країни від зовнішньої кон'юнктури на експортних ринках, світових цін;

висока імпортна залежність, втрата внутрішнього ринку (витіснення іноземними товарами вітчизняної продукції з внутрішнього ринку) та скорочення вітчизняного виробництва;

низька інвестиційна привабливість для іноземного капіталу - технологічна відсталість економіки;

низька частка інноваційної продукції в експорті країни - технологічна відсталість та нераціональна структура економіки;

сировинна структура експорту - технологічна відсталість та нераціональна структура економіки;

обмеженість у виборі партнерів, яка зумовлює залежність країни від зовнішньоекономічної політики країни-партнера, а також ризик перенесення економічної кризи у разі виникнення такої у країни-партнера;

високий зовнішній державний борг (підвищення вартості кредитних ресурсів для країни на зовнішніх ринках) [2].

Макроекономічним показником, що викликає занепокоєння, є також загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну. Майже половина загального обсягу інвестицій в економіку України належить інвесторам із чотирьох країн: Кіпру (22,2%), Німеччини (15,8%), Нідерландів (10,5%) та Російської Федерації (7,4%). У цих умовах стає актуальною для нашої країни проблема забезпечення інвестиційної безпеки. До основних загроз інвестиційній безпеці можна віднести:

недостатні обсяги та недосконалу структуру прямих іноземних інвестицій в економіку України;

недотримання норм інвестування відносно ВВП;

несприятливий інвестиційний клімат; недосконалість державної грошово-кредитної політики, що заважає збалансуванню заощаджень та інвестицій.

Україна належить до держав із недостатньою забезпеченістю власними енергоресурсами. За рахунок власного видобутку наша країна може забезпечити свої потреби у нафті на 10-20%, у природному газі - на 20-25%, вугіллі - на 85-90%. Енергетична залежність України від імпортних поставок енергоресурсів (нафти та природного газу) останніми роками становила понад 60% загального обсягу використовуваного палива. Як показує світовий досвід, країна не може проводити виважену незалежну політику, якщо вона імпортує понад третину стратегічно важливих енергоресурсів. Отже, основною загрозою енергетичній безпеці України є неприпустимо велика енергетична залежність від імпорту нафти і газу. Тому енергетична безпека є досить вразливою складовою економічної безпеки національної економіки України.

Практично з усіх найважливіших соціальних показників світового цивілізованого розвитку Україна продовжує перебувати в небезпечній зоні. Довготривала невирішеність соціальних проблем у переважної частини українського суспільства сьогодні виступає однім із основних чинників виникнення та розвитку низки загроз соціальній безпеці України. Аналіз соціального стану українського суспільства свідчить, що основними загрозами соціальній безпеці є:

високий рівень бідності.

соціальна нерівність та висока диференціація доходів населення.

погіршення стану фізичного здоров'я населення.

низький освітньо-професійний рівень населення.

Соціальний розвиток тісно пов'язаний із демографічним станом держави. Демографічна ситуація в Україні характеризується скороченням народжуваності, зростанням смертності та як результат - старінням населення, що порушує сприятливий демографічний баланс.

Значне погіршення однієї з основних якісних характеристик народонаселення - його здоров'я, а також соціально-економічні та екологічні негаразди, що детермінують основну сучасну загрозу демографічній безпеці - депопуляцію, яка досягла значних розмірів і негативно позначається на можливостях сталого розвитку економічної системи України. Не менш актуальною загрозою демографічній безпеці України стала міграція населення.

В умовах глобалізації науково-технічного прогресу Україна має забезпечити ефективне використання науково-технологічного потенціалу. Технологічне відставання України накопичується тривалий час, а у зв'язку зі вступом нашої держави до СОТ постала гостра проблема конкурентоспроможності вітчизняних виробників із провідними інноваційно орієнтованими транснаціональними корпораціями світу. Якісним показником стану науково-технологічної безпеки є рівень фінансування науково-технічних робіт (НТР), який знижується в Україні внаслідок зменшення бюджетної підтримки науки та інноваційних інвестицій підприємств.

Для України питання гарантування продовольчої безпеки мають особливо важливе значення, оскільки за роки соціально-економічних перетворень виробництво сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів зменшилось, а продовольче забезпечення населення знизилося до критично небезпечної межі. Загрозами забезпечення належного стану продовольчої безпеки є:

низька якість вітчизняної аграрної продукції як наслідок неналежних умов зберігання;

цінова недоступність певних продовольчих товарів для окремих верств населення.

Вищевизначені загрози економічній безпеці національної економіки України мають як внутрішній, так і зовнішній характер. Вони негативно впливають на соціально-економічний розвиток держави, роблячи її слабкою перед викликами, які висуває глобалізація[4].

3. Шляхи удосконалення системи економічної безпеки України

До найважливіших напрямів формування економічної безпеки України в умовах глобалізації необхідно віднести:

регулювання розвитку зовнішньої торгівлі за дотримання економічних інтересів і забезпечення економічної безпеки;

підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності в умовах інтеграції національної економіки в світове господарство;

розвиток експортного потенціалу (насамперед за допомогою розширення виробництва високотехнологічних товарів), проведення політики імпортозаміщення;

підтримка інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках з метою поновлення і збереження їхніх позицій;

досягнення стабілізації курсу національної валюти стосовно до вільноконвертованих валют (долар, євро, російський рубль);

забезпечення безперебійної роботи транспортних магістралей, що з'єднують Україну з зовнішніми ринками (залізничний і автомобільний транспорт, магістральні газо- і нафтопроводи, міжсистемні та міжрегіональні лінії електропередач) тощо.

Таким чином, лише створення власної системи економічної безпеки надасть можливість Україні уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого «відкривання» національної економіки, забезпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взаємодіяти з міжнародними фінансовими та економічними структурами [2].

Глибинною основою національної безпеки сьогодні виступає геоекономічний чинник, утворюючи специфічний симбіоз з геополітикою і військово-стратегічною складовою. Сьогодні можна говорити як мінімум про три моделі економічної і зовнішньоекономічної безпеки України, що пропонуються в межах різних економічних напрямів.

1. “Реактивна” модель безпеки, яка передбачає швидке реагування держави на соціально-політичні зміни на макро- та мікрорівнях. Ця модель може виявитися найефективнішою в перехідних чи то кризовий період розвитку суспільства, адже в ній економічна безпека пов'язана з більш масштабною системою державної, національної безпеки. Під об'єктом захисту розглядається “національна економіка”, з урахуванням сукупності умов і чинників, що забезпечують її незалежність, стабільність і стійкість.

2. “Макроекономічна” модель виходить з того, що в умовах кризових і великомасштабних перехідних процесів економічного і зовнішньоекономічного характеру механізми стабілізації і забезпечення безпеки є достатньо суперечливою малорегульованою системою. Тому до змістовних критеріїв безпеки слід віднести ефективний розвиток економіки і підвищення якості життя населення країни.

3. “Управління ризиками” вводить у науковий аналіз проблем економічної безпеки категорію “ризик” і припускає передбачення можливих надзвичайних соціально-економічних наслідків з тим, щоб запобігти, ослабити або пом'якшити їх.

Дані моделі реалізуються як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. При цьому система управління економічною безпекою регіону повинна мати властивості системи, що постійно пристосовується й удосконалюється. Мета системи, способи і методи її реалізації, структура, спрямованість, форми діяльності даної системи повинні трансформуватися відповідно до змін внутрішнього і зовнішнього середовища, забезпечуючи при цьому прийнятний стан економічної безпеки регіону в кожний конкретний момент часу.

На сьогодні існує практика управління соціально-економічними процесами - вирішення проблем у міру їх виникнення. У сучасних умовах діяльність державних органів управління в основному направлена на компенсацію збитків від дії загроз економічної безпеки або на подолання негативних тенденцій розвитку об'єкта. Тому необхідна розробка системи управління економічною безпекою регіону, що дозволить перейти від епізодичних заходів до створення стабільного механізму забезпечення безпеки, регулярне виявлення і вирішення всієї сукупності проблем. Успішне функціонування такої системи управління можливе тільки за умови реалізації принципу випереджаючого управління.

Але для ухвалення ефективних управлінських рішень необхідна комплексна, своєчасна інформація, що дозволяє встановити систему прямого зворотного зв'язку між законодавчою і виконавчою владою, з одного боку, і реакцією на них у масах населення, на підприємствах, в установах і організаціях - з іншого. Але отримати таку інформацію зараз досить важко через відомчий підхід до формування інформаційних потоків і надання аналітичних матеріалів. Унаслідок чого управління часто мають значну за обсягом, але абсолютно різнопланову, не злагоджену між собою інформацію.

Для вирішення даної проблеми доцільно створити на державному рівні єдиний виконавчий орган, із обов'язковим введенням до його структури Інформаційно-аналітичного департаменту. На регіональному рівні при Державних адміністраціях областей доцільно створити підпорядковані даному органу управління з питань економічної безпеки, в яких доцільно мати спеціальні інформаційно-аналітичні центри. Основна мета діяльності таких центрів - підвищення ефективності збору, обробки і розподілу даних про стан різних об'єктів на території регіону на користь інформаційної підтримки органів влади та органів місцевого самоврядування при вирішенні завдань управління соціально-економічними процесами і забезпечення економічної безпеки регіону.

Таким чином, необхідно чітко усвідомлювати реальні загрози економічним інтересам України, визнати провідну роль в їх передбаченні й усуненні. Для цього необхідний комплексний підхід до впровадження на державному та регіональному рівні низки заходів, направлених на активізацію державних виконавчих органів стосовно моніторингу економічної ситуації, її аналітичної оцінки, виявлення ймовірних зовнішніх та внутрішніх загроз та їх попередження. Створення запропонованих державних структур дозволить певною мірою вирішити дані завдання, проте варто продовжити пошук нових підходів та шляхів у даному напрямі [10].

Метою створення власної системи економічної безпеки є формування сприятливих умов для забезпечення інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави зі сталою та зростаючою ринковою економікою, держави, що керується європейськими політичними й економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

Нагальними завданнями політики національної безпеки є захист таких життєво важливих національних інтересів України:

1) утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм суспільної організації;

2) захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону;

3) створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення підвищення рівня життя і добробуту населення;

4) гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;

5) збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності.

Конкурентоспроможність національної економіки як економічна категорія тісно пов'язана з категорією «економічна безпека». Зважаючи на те, що остання визначається як здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання, конкурентоспроможність може розглядатися як безпосередній індикатор належного рівня економічної безпеки [8].

Якщо Концепцією національної безпеки України поняття конкурентоспроможність національної економіки як таке не розглядалося, Закон України «Про основи національної безпеки», прийнятий Верховною Радою України у 2003 році, вже вносить до переліку пріоритетів національних інтересів створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Відтак забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки є одним з базисних напрямів державної політики забезпечення національної безпеки.

Відповідно до ЗУ «Про основи національної безпеки України» основними стратегічними напрямами державної політики з питань національної безпеки України в економічній сфері є:

- забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

...