Зовнішньоекономічні відносини України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Україна - одна з найбільших країн Європи. Саме її географічне положення (Україна знаходиться в центрі Європи) з одного боку має зумовити добре розвинуті зовнішньоекономічні зв'язки, але, на відміну від багатьох держав Західної Європи ( до речі, одних з найрозвинутіших країн світу), Україна є досить молодою самостійною державою і ці зв'язки знаходяться в процесі формування та розвитку.

Форми зовнішніх економічних зв'язків України різноманітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно-посередницьких, юридичних) , міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, валютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

У моїй курсовій роботі я детальніше зупиняюсь на таких формах зовнішніх економічних зв'язків, як світові торговельні відносини та інвестиції, оскільки на даний момент вони є основою зовнішньоекономічної діяльностї України, і аналізую перспективність деяких інших.

Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний поділ праці (МПП). У процесі МПП об'єктивно формуються загальноукраїнський і регіональні (наприклад, обласні) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують взаємопов'язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату, різні об'єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю.

На основі МПП сформувався профіль міжнародної спеціалізації України, зумовлений розмірами її території і чисельністю населення, забезпеченністю корисними копалинами і енергетичними ресурсами, характером грунтово-кліматичних умов, економіко-географічним положенням, рівнем розвитку продуктивних сил і національного поділу праці, розвиненістю галузевої структури економіки, географією транспортної мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на продукції чорної металургії (залізна і марганцева руда, прокат), машинах (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільськогосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка), вугіллі, харчових продуктах (цукор, рослинна олія, мука, макаронні сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м'ясо, молоко), хімікатів, цементу, програмного забезпечення для ЕОМ.

Істотною рисою зовнішньоекономічних зв'язків є не стільки господарська взаємодія різнонаціональних виробничо-посередницьких організацій, скільки факт перетину кордонів національно-відтворювальних комплексів товарами, капіталами або послугами. І навіть взаємодія фірм однієї країни є проявом зовнішньоекономічної діяльності, якщо ця взаємодія стосується партнерів, що перебувають на території різних країн. Адже в даному разі встановлюється зв'язок між різними національними відтворювальними комплексами.

На сьогоднішній день ситуація в Україні є вкрай складною, і зовнішня фінансова підтримка здатна полегшити кризу. Звичайно, винятково за рахунок міжнародних фінансових ресурсів ні однієї глибокої економічної проблеми вирішити не можна. Було б дуже ризикованим, якби Україна вирішила жити тільки за рахунок іноземної підтримки. Дуже важливим є і привабливість України для приватного капіталу. Необхідно шукати представників міжнародного бізнесу, що захочуть інвестувати свої засоби в розвиток нашої економіки, оскільки вони привезуть сюди своє устаткування, технології, робочі місця, відкриють нові експортні можливості. Процес інтеграції української економіки у світову може значно підвищити рівень життя населення. Тому необхідно працювати над питанням інтеграції України у світову економіку. Але для цього необхідно подивитися навколо, проаналізувати сьогоднішню ситуацію навколо країни, її положення у світі, перспективи одержання іноземних інвестицій в економіку країни.

Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику, базуються на дотриманні загальновизначних норм і принципів міжнародного права, статуту ООН, Хельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ.

Україна прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.Вона розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємодопомоги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи. інвестиція економіка торгівля

Головними сферами діяльності України є розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності Незалежних Держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави - члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.



РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ

Ще досить недавно, всього 10 років тому, Україна була складовою державою колишнього СРСР. Нинішна структура господарства в нашій країні в основному склалася ще в ті роки у складі народногосподарського комплексу СРСР. Зараз вона безнадійно застаріла, а зміни, що вносилися свого часу були частковими, некомплексними, недокорінними. В результаті в економіці України переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі. Водночас частка галузей, від яких залежить прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних завдань, незначна. Структура виробництва, що склалася, потребувала великих обсягів праці, а прибутку давала мало. Наслідком такої структури виробництва стала поява в Україні дуже потужних та енергетичних комплексів, які негативно впливали на екологічну ситуацію в республіці.

Зовнішньоекономічна діяльність України в складі СРСР зводилась до наступного. Україна довгий час брала участь в розширенні економічних і культурних зв'язків з соціалістичними країнами. Вона експортувала прмислове устаткування, вугілля, сталь, залізну руду, допомагала у будівництві різних промислових об'єктів. В свою чергу в Україну ввозили вироби хімічної та електротехнічної промисловостей, товари народного споживання, сільськогосподарську продукцію. Разом з іншими республіками колишнього СРСР допомагала в економічному та научно-техніному плані тим країнам, що звільнились від колоніальної залежності. Промислові підприємства поставляли продукцію в 70 країн Азії, Африки і Латинської Америки.

Звідси нетяжко зробити висновок, що найвпливовішим чинником в формуванні зовнішньоекономічних зв'язків є процес переходу від адміністративно-командної системи до капіталізму із збереженням та поглибленням існуючих і розвитком нових відносин.Але існує і ряд факторів, які цьому аж ніяк не сприяють. Зокрема зазначу, що Україна ніколи не мала високорозвинутих товарно-грошових відносин. Після 1917 року впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити в усьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням та монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автакрії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у МПП та в зовнішньоекономічних зв'язках.

Зараз Україна поступово включається в світову економіку, бере участь в світових господарських зв'язках і науково-технічному обміні. Наша країна має величезний науково-технологічний потенціал (наявність у нас визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій з розробки власних матеріалів і т.д.), вигідне геополітичне розташування, можливість її розвитку як транзитної держави, забезпеченність природними ресурсами, спеціалістами, науковими працівниками. З такими чудовими можливостями Україна має всі шанси встати в один ряд із найрозвинутішими країнами, а на сьогоднішній день, коли наша держава знаходиться у досить тяжкому економічному становищі, ми стикаємося з такою проблемою як ”відтік умів” за кордон, що не може не позначитись на пряму на зовнішньоекономічному становищі нашої держави. Але є і ще одна проблема в формуванні зовнішньоекономічних зв'язків - це те, що в експорті України разом з продукцією промисловості, сільського господарства та ін., важливе місце не посідає наукова продукція у вигляді ліцензій на нову техніку, технологію “ноу-хау”, нових матеріалів, науково-технічних послуг.

Нове геополітичне положення України диктує необхідність перегляду регіональної політики. Це передбачає поєднання інтересів держави і регіонів, створення умов для правильного використання ресурсів і особливостей природньо-виробничого потенціалу. Входження України в систему світових міждержавних зв'язків може органічно відбутися з використанням приморського положення. У міжнародному і міжрайонному розподілі праці Причорномор'я вирізняється своім особливим економіко-географічним розташуванням, потенціалом для здійснення транспортних, транзитних, багатьох господарських функцій. Приморське і прикордонне положення у міжнародному транспортному вузлі між Центральною та Південною Європою ( система водних шляхів Дунаю, нещодавно відбудований канал Рейн -- Майн-- Дунай), Близьким Сходом і Південно-Східним Азіатським регіоном, прямий доступ до ряду причорноморських держав, які також шукають шляхи політико-економічної інтеграції, розташування на потужних водних магістралях Південного Бугу, Дніпра, сусіднього Дону( з виходом на Волжські шляхи аж до Балтійського і Білого морів) створюють найсприятливіші можливості для зовнішньої торгівлі, науково-технічного співробітництва і інноваційної діяльності.

Отже, саме економіка суверенної України має посісти чільне місце в МПП. Виходячи з існуючої структури МПП, зокрема з того,що господарство України функціонує одночасно в кількох зовнішньоекономічних вимірах, насамперед у регіональному та світовому, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків відбувається в двох напрямах:

· перший - не лише збереження, а й подальше поглиблення економічної взаємодії з країнами, що входили до складу колишнього СРСР;

· другий - проведення активної політики, яка має забезпечити прискорену інтеграцію господарського комплексу в світову економічну систему, в її виробничі, транспортні, ринкові та валютно-фінансові структури.



РОЗДІЛ 2. УКРАЇНА У СВІТОВОМУ ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПРОСТОРІ

Усі попередні програми підйому економіки, виходу з кризи, здійснення ринкових реформ споконвічно були приречені, тому що в них ігнорувалися проблеми безпосереднього виробника продукції. Тому нова програма робить ставку на вітчизняного виробника, на його державну підтримку, визначає галузеві пріоритети: машинобудування, металургія, хімічна і легка промисловість, сільське господарство.

Орієнтація на підтримку вітчизняного товаро-виробника дозволяє більш ефективно вирішувати питання використання зовнішньоекономічного потенціалу. Зовнішня торгівля повинна бути одним з найважливіших джерел зростання виробництва НД і ВВП. А поки ж вітчизняний виробник на зовнішніх ринках почуває себе незатишно, сковано, у постійному страху за падіння виробництва, зниження якості товарів і т. д.

Оборот зовнішньої торгівлі товарами у 2000р. проти відповідного періоду 1999р. збільшився на 21,5%, при цьому обсяги експорту збільшились на 25%,імпорту - на 18,3%

У січні-листопаді 2000 року торгово - економічні зв'язки здійснювалися з 187 країнами в різних регіонах земної кулі, з неоднаковими масштабами й ефективністю.

Основою товарної структури експорту, як видно з рис.2.1, становлять поставки чорних металів та виробів з них, більше третини експорту припадає на поставки продукції хїмїчної та пов'язаних з нею галузей промисловості ,мінеральних продуктів, машин, устаткування та механізмів, алюмінію та виробів з нього, продукції АПК, текстилю та текстильних виробів.

У загальному обсязі експорту товарів проти відповідного періоду 1999р. збільшилась частка чорних металів, механічних машин та устаткування, продуктів неорганічної хімії.Натомість зменшилась частка зернових культур, мінерального палива, нафти та продуктів її переробки, засобів наземного, повітряного та водного транспорту, одягу та предметів одягу. Основні експортери товарів - підприємства Донецької, Дніпрпетровської, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської областей та міста Києва.У січні-листопаді 2000р.експорт давальницької сировини становив 195,3млн.доларів.

У загальному обсязі імпорту товарів 30% вартості становили поставки машин, устаткування та механізмів, продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, пластмаси та каучуку, неблагородних металів та виробів з них, 25% - поставки природного газу, 18% - мінеральне паливо, нафта та продукти її переробки, 10% - продукція легкої промисловості - в тому числі - і харчової, 32% - поставки текстилю та текстильних виробів, руд, шлаків та золи, засобів наземного транспорту, крім залізничного. Збільшилась частка механічних машин та устаткування, продуктів рослинного походження, руд, шлаків та золи. Зменшилась частка продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, продукції харчової промисловості, засобів наземного транс порту, крім залізничного.

Найбільші обсяги імпорту товарів надходили на підприємства Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Харківської, Одеської, Волинської, Львівської областей та міста Києва. Імпортовано готової продукції з української давальницької сировини на 91,9 млн. доларів.

У 2000 році, як і в попередньому році, балансування зовнішньої торгівлі здійснювалося за рахунок товарообігу з країнами Азії, Африки й Америки. Торгівля з країнами СНД і Європи принесла збитки. У значній мірі торгівля з цими країнами здійснювалася на бартерній основі. Але простежується чітка тенденція зменшення частки поставок товарів за бартерними умовами, в експорті вона складала 1,5%, в імпорті - 1,6% (за січень-листопад 1999р. відповідно 3,9 та 3,2%).

За географічною ознакою теперешні зовнішньоторгівельні зв'язки доцільно поділити на:

1) зв'язки з Російською Федерацією;

2) відносини з прикордонним державами та країнами СНД;

3) відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн;

2.1 Торгівля з Російською Федерацією

Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером країни - взаємовідносини з нею складають майже третину зовнішньоторгівельного обороту України.Саме в Росію здійснювалось 25% всіх експортних поставок України і саме з Росії надходило понад 40% імпортної продукції. Україна вивозить у Росію різноманітні машини й устаткування (тепловози, вагони, літаки, трактори, верстати, металургійне та шахтне устаткування, автобуси, автонавантажувачі, телевізори, сільськогосподарські машини, комп'ютери тощо), кам'яне вугілля, залізну і марганцеву руди, чорні метали, продукцію АПК й ін. З Росії в Україну надходять: продукція машинобудування (верстати, легкові та вантажні автомобілі, літаки, сільськогосподарські машини, електровози, прилади, комплектуючі, обчислювальна техніка і т.д.), хімікати, вироби легкої промисловості, а також паливно-сировинні ресурси (нафта, природний газ, апатити, боксити, лісоматеріали). У звя'зку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України домінантними з двосторонніх відносин із прикордоними державами є українсько-російські відносини. Для України вони є стосунками “особливого партнерства”, оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність в Європі і в усьому світі. В цьому контексті надзвичайно важливе завдання полягає в активізації діяльності, спрямованої на усвідомлення обома сторонами безперспективності і згубності курсу на конфронтацію в украінсько-російських відносинах.

Але і до останнього часу не знайдено шляхів корінного поліпшення структури торгівлі з Росією, збільшення експорту товарів у противагу імпорту енергоносіїв.

2.2 Відносини з прикордонними державами та рештою країн СНД

Україна як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговельному просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусії, Словаччини, Болгарії, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенційний ринок збуту української продукції. З цими країнами Україна має загальну границю, а з Туреччиною і Грузією - морську в акваторії Чорного моря.

У 2000 році 83% українського товарообігу приходилося на всі інші 9 країн, у тому числі по експорті 78,5% і 21,5%, а по імпорті - 74,5% і 25,5%. Тим часом у 9 країнах проживає 167,2 млн. чоловік населення, що на 11,5% більше, ніж у Росії. Україна явно недооцінила потенційні можливості цих країн у розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існуючих у рамках РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги) економічних зв'язків і їхнє значне розширення країн є для України об'єктивною необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари на інші ринки.

Україна, як одна із засновниць Співдружності незалежних держав, розвиває співробітництво з країнами - учасницями СНД відповідно положень угоди про Співдружність незалежних держав із застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою України.

Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. Вона відстоює позиції збалансованої господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху запровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визнаючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна виходить з того, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які б сприяли якнайшвидшому входженню України та інших заінтересованих країн СНД в европейську і світову економічну систему. Адже саме з країнами СНД Україна мала (і має) дуже тісні економічні - торгівельні - зв'язки.Так, наприклад, Білорусь є постачальником шин, вантажних автомобілів, тракторів, шиферу, скреперів, пасажирських ліфтів, деревно-волокнистих плит; Казахстан - цементу, бавовни (як і Туркменістан, Киргизстан, Узбекистан); Азербайджан - авіаційного бензину; Туркменістан - природного газу.

Географічно близькі держави разом з деякими прикордонними країнами є своєрідним мостом між Україною та заходом Європи. Україна прагне розвивати з ними повномасштабні дружні відносини. Таке співробітництво розширюватиме смугу стабільності і миру навколо України, сприятиме її утвердженню як впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків з Центральною, Північно-Східною Європою. Розгалужені і стабільні стосунки України з географічно близькими державами є необхідною умовою повноцінного інтегрування України у сім'ю європейських народів, її активної участі в регіональному і субрегіональному співробітництві.

2.3 Зв'язки з іншими країнами світу

Розбудова стосунків з західноєвропейськими державами створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв'язків України з європейською цивілізацією, прикорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Таке співробітництво стане надійним підгрунтям для розширення участі України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору. В цьому контексті особливе значення для України мають відносини із Сполученими Штатами Америки. Серед основних напрямків регіонального співробітництва України в Європі перераховуються такі пріоритети в цій галузі: діяльність у рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), участь в Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичної асамблеї, розвиток контактів з Радою Європи та іншими європейськими структурами.

Україна розвиває двосторонні відносини з азіатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а також країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Просування товарів України на ринки ЄС і ЕАСТ проходить на превелику силу в зв'язку з наявністю тарифних бар'єрів, експортних обмежень, антидемпінгового регулювання. У 2000 році в порівнянні з 1999 роком Україна збільшила свій експорт у країни ЄС на 41,1%, а імпорт - на 96,6%. У торгівлі з цими країнами виявилася повна безперспективність орієнтації на експорт сировини і виробів первинного ступеня переробки. Структура експорту України залежить від реалізації економічної програми уряду, орієнтованої на розвиток сучасного машинобудування, металургійної, хімічної промисловості. На ринку ЄС варто взяти курс на максимально швидке адаптування вітчизняного виробництва до економічних реалій сучасного ринку. На замітку варто взяти досвід Японії, Південної Кореї, Тайваню по енергозбереженню й умінню робити продукцію з мінімальними витратами, конкурентно здатну на цьому регіональному ринку. Без цього Україна не зможе успішно інтегруватися в ЄС і світову господарську систему.

У торгівлі України з країнами ЄС видна її незбалансованість. Якщо в 1999 році пасивне сальдо по экспортно - імпортних операціях спостерігалося тільки з 4 країнами (ФРН, Франція, Нідерланди, Данія), то в 2000 році до цих країн приєдналося ще 4 держави: Великобританія, Люксембург, Ірландія, Греція, або 2/3 складу країн ЄС. За два роки торгівлі з країнами ЄС Україна втратила у виді пасивного сальдо $483,4 млн.

У 2000 р. у порівнянні з 1999 р. показники торгівлі України з країнами ЄАВТ(рос.-ЕАСТ) - Європейської Асоціаціїї Вільної Торгівлі - погіршилися: обсяг товарообігу скоротився на 20,4%, а імпорт збільшився на 14,5%, що прищепило до пасивного сальдо в $40,6 млн. Як відомо, країни ЄАВТ із 1 січня 1993 року одержали від ЄС режим найбільшого сприяння в торгівлі, що створило умови для вільного пересування між ЄС і ЄАВТ капіталів, товарів, послуг, робочої сили.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси в країнах Азії, Азіатсько-Тихоокеанського Регіону (АТР). Там набирає силу таке об'єднання держав у загальний ринок, як АРЕС (Аsia and Pasifics Economics Corporation) у складі 15 держав, створене в 1989 році. У це угруповання входять країни АСЕАН, НИК(рос.-НИС) і такі розвинуті країни як Японія, США, Канада, Австрія, Нова Зеландія, а також Китай. Цей регіональний ринок самий великий, з величезними природними багатствами, де проживає близько 40% населення земної кулі, виробляється більш 50% ВНП світу. Україна на цьому ринку робить тільки перші кроки. У 1999 році товарообіг України з країнами цього ринку склав $21543,8 млн., у тому числі з країнами АСЕАН - $318,8 млн., з Китаєм - $428,4 млн., з НИК- $210,5 млн. і розвитими індустріальними країнами - $1136,8 млн. Імпорт України склав $580,7 млн. при позитивному зовнішньоторговельному сальдо в $993,1 млн. До Туреччини, США, Німеччини, Китаю, Італії, Польщі та Болгарії експортувалося біля третини товарів. Імпортні надходження з Німеччини, Туркменістану, Білорусі, Казахстану, США, Італії та Польщі разом становили біля 30%.

Щоб затвердиться на цьому ринку, Україна повинна постійно стимулювати торгівлю з країнами АТР. На цьому ринку знаходить збут продукція хімічної промисловості і насамперед, добрива, прокат чорних металів, електроустаткування, зварювальні апарати, газові турбіни, транспортні засоби, визначені види продукції АПК. Перспективними товарами на ринку АРЕС можуть бути високоякісна продукція машинобудування, суднобудування, електроніка.

Україна здійснювала торгівлю і з країнами такого великого ринку як НАФТА, куди входять США, Канада, Мексика. Це ринок високих технологій. Загальний товарообіг України з країнами НАФТА в 1999-2000 р. склав $1441,8 млн., у тому числі 86,1% приходиться на США, 13,6% - на Канаду і тільки 0,3% на Мексику. Торгово - економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.

Однією з міжнародних фінансово-економічних організацій є Генеральна угода о тарифах і торгівлі - ГАТТ, яку було укладено ще в 1948 році 22 країнами світу. Тепер до ГАТТ входить 110 держав, тобто більша частина країн світу. Україна також подала свою заяву на вступ до ГАТТ.

Система ГАТТ грунтується на чотирьох принципах.

1. ГАТТ - це свого роду «клуб» країн, що тяжiють до розширення торговельних зв'язків одна з одною. Членство в цьому «клубі» добровільне: нікого не примушують приєднуватися до системи ГАТТ. Коли якась країна виявляє бажання вступити до «клубу», вона має визнати правила міжнародної торгівлі, які діють у ньому.

2. Країни, які належать до ГАТТ, надають усім іншим країнам статус найбільшого сприяння у взаємній торгівлі.

3. Пом'якшення торговельних бар'ерів між країнами - членами ГАТТ здійснюються переговорами. Система ГАТТ і система вільної торгівлі - не одне й те саме. Навіть держави, що входять до складу ГАТТ, зберігають ряд митних тарифов на імпорт. Проте водночас організація ставить собі за мету сприяти усе більшій лібералізації міжнародної торгівлі, стимулюючи своїх членів до переговорів про взаємне скорочення торгових бар'єрів.

4. Формування правил “справедливої торгівлі”. Наприклад, країнам - членам ГАТТ не дозволяється збільшувати тарифи після того, як вони погодилися на зниження їх під час переговорів. Члени ГАТТ мають право запроваджувати надзвичайні торговелвні обмеження лише за виняткових умов, коли іноземний імпорт завдає дуже значної шкоди їхній промисловості. Йдеться про такi обмеження, що можуть здійснюватися лише справедливим і недискримiнаційним способом.

Ще один аспект справедливого ведення торгівлі полягає у наданні імпортним товарам національного режиму. Це означає, що після того, як товар ввезено до країни, на нього мають поширюватися ті самi закони і податки, що й на товари, виробленi у межах країни.

Українi конче потрібно якомога швидше приєднатися до ГАТТ, адже членство у цій організації несе з собою безлiч переваг. Доки країна перебуватиме поза цією системою, на неї не поширюватиметься автоматично статус найбiльшого сприяння у торгівлi. Це означає, що держави -члени ГАТТ можуть обкладати українські товари бiльш високими тарифами, ніж застосовані щодо інших країн - членів ГАТТ. 3 іншого боку, ставши членом ГАТТ, Україна вже не зможе підвищувати тарифи на власний розсуд, адже її тарифні ставки встановлюватимуться у ході багатостороннiх переговорiв.



РОЗДІЛ 3. ІНОЗЕМНІ ИНВЕСТИЦІЇ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ЗАЛУЧЕННЯ

Іноземні інвестиції починають грати усе більш істотну роль в економіці України. Якщо вірити офіційним даним, то вони рівні приблизно половині обсягу вітчизняних капіталовкладень з централізованих джерел. Остаточні дані за 2001 рік поки не опубліковані, але за прогнозами, зробленими в липні минулого року, їхній загальний обсяг повинний досягти 2 млрд. доларів. Виходячи з цього можна сказати наступне, що з 40 млрд. доларів іноземних інвестицій необхідних нашій економіці можна чекати в 20 разів менше. Для порівняння іншим державам Східної Європи: біля третини всіх прямих іноземних інвестицій у 1996-2000 роках - понад 30 млрд. доларів - одержала Росія, Польща одержала у 14 разів більше,ніж Україна, Чехія в 10 разів, Угорщина - у 12, прибалтійські країни в 1.5 рази.

І вже зараз потрібно приймати більш активні кроки по залученню інвестицій в економіку України. І проблема тут не тільки в здійсненні законодавчої бази, але і використанні діючих законів. Випадки фінансових махінацій українських партнерів, що залишилися безкарними, набирають широкого розголосу в закордонній пресі й аж ніяк не працюють на створення позитивного образа нашої країни в очах потенційних інвесторів.

На мій погляд необхідність залучення іноземних інвестицій в економіку нашої держави існує і зумовлена наступними факторами :

а) для виходу з кризи необхідні значні капіталовкладення , мобілізувати які за короткий період за рахунок власних коштів майже неможливо;

б) у сучасних умовах процес міжнародного рухові капіталу приводити до розповсюдження досягнень у галузі техніки і технології

в) іноземні інвестиції супроводжує передовий менеджмент , що є важливим фактором розвитку дійсно ринкових форм і методів господарювання

г) іноземні інвестори мають достатньо досвіду й інформації про стан світового ринку, що дає ім можливість ефективніше розміщуватись на міжнародних експортних ринках .

Найбільший інтерес інвесторів викликають такі галузі як внутрішня торгівля, харчова промисловість, машинобудування та метатолообробка. Нажаль , обсяг іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки України незначний. Невеликий обсяг інвестицій спрямовано і на підтримку малого бізнесу.

На сьогоднішній день іноземні інвестори в Україні - це або крупні компанії, які можуть дозволити собі достатньо високий ступінь ризику в інвестиційній діяльності за наших нестабільних умов, або підприємці що займаються посередницькою діяльністю у невеликих обсягах.

У першій половині 1996 року західні фахівці оцінили рейтинг 26 колишніх соціалістичних країн і республік СРСР. Оцінка проводилася по 11 параметрам. Серед названої групи Україна знаходилася на 20 - м місці з загальним показником 3,0, обігнавши, наприклад у цілому відсталий в економічних відносинах і Таджикистан, що роздирався громадянською війною, де цей показник дорівнює 1,6. Для порівняння можна відзначити, що рейтинг Чехії склав 8,6.

Немає основ затверджувати, що ситуація в Україні кардинальним образом змінилася за останні місяці. Закордонних інвесторів серед інших факторів зупиняє досить значний навіть у порівнянні з іншими постсоціалістичними республіками країнами рівень криміналізації економіки. При цьому варто нагадати, що навіть по досить помірних оцінках Світового Банку, за минулий рік обсяги операцій тіньового сектора економіки склали 45% українського ВВП (за приблизними розрахунками).

Необхідно відзначити, що попит на закордонні інвестиції у світі в цілому значно перевищує їхню пропозицію. Тому поява України на світовому інвестиційному ринку припускає боротьбу за залучення цих засобів. Серед ряду факторів, що позитивно впливають на приплив іноземних інвестицій, як уже відзначалося, є наявність ефективного інвестиційного законодавства, причому не тільки і не стільки самої законодавчої бази, а її непорушність, стабільність. Разом з тим за останні роки в країні було проведено декілька істотних зміни “правил гри” в області правового забезпечення інвестиційної діяльності. Верховною Радою в березні 1996 року був прийнятий Закон України “Про режим іноземного інвестування “ , який теж як і попередні законодавчі акти спрямований на зрівняння інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів . Зокрема , стаття 20 Закону чітко вказує на те , що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки у відповідності до законодавства України нарівні з вітчизняними підприємствами . Ніяких пільг в оподаткуванні Закон не встановлює . Більше того , він відміняє закони України “ Про іноземні інвестиції “ , “ Про Державну программу заохочення іноземних інвестицій “ , Декрет КМУ “ Про режим іноземного інвестування” , і відповідно ті пільги , які встановлювалися вищезгаданими законами для підприємств з іноземним капіталом .

Крім того, коштувало б, видимо, придивитися до того, хто саме і чому, не дивлячись ні на що, намагається вкладати свою тверду валюту в хитливу українську економіку. Існує думка, що до нас йдуть, по-перше, великі компанії, для яких можливість утрати декількох мільйонів або навіть десятків мільйонів доларів не позначиться фатально на їхній долі; по-друге, авантюристи, тобто ті хто хоче розбагатіти, використовуючи довірливість українського бізнесу. І це правда: йдуть і ті й інші, але правда далеко не вся. Ризикнемо запропонувати більш адекватну класифікацію іноземних інвесторів.

По-перше, це дійсно великі компанії, готові налагоджувати власне виробництво і диллерскую мережа, у першу чергу зі США, ФРН (табл.3) і ін. західноєвропейських країн, до яких останнім часом усе більше інтересу виявляють великі корпорації з Південної Кореї. Ці компанії готові іноді йти навіть на тимчасові втрати, але дочекатися кращих часів, і з уже наявних плацдармів почати наступ на відновлюваний український ринок. Але не усім удається витримати удари республіканської і місцевої бюрократії і причепливих конкурентів з числа “нових українців”. І якщо компанія “Джонсон і Джонсон” усе-таки вирішила продовжити виробництво, для багатьох інших компаній подрібніше атака місцевих начальників і тих, що вирішили виявити принциповість, митників виявляється фатальною - фірми згортають комерційну діяльність.

Другий тип інвесторів, що одержує поширення в останні роки - різні фонди, що прагнуть як це прийнято у всіх цивілізованих країнах, диверсифіцировати власні інвестиції і забезпечити своїм вкладникам гідний рівень прибутку. В останні роки вони усе активніше працюють у нашій країні, особливо в тих випадках, коли їхні дії одержують підтримку офіційних кіл і фінансових установ у власних країнах, як це, приміром, має місце у випадку зі Сполученими Штатами Америки.

Третій тип інвесторів - це не завжди самі великі і найвідоміші іноземні компанії, але в Україні вони можуть знайти і знаходять специфічні ніші для свого бізнесу. Це, зокрема, стосується українського нафтовидобутку, куди у виді не занадто великих обсягів виробництва важко залучити лідерів галузі. Для таких компаній одержання стійких доходів і можливість самореалізації є ключовими характеристиками, і тому цілком зрозуміло, що коли їх обманюють, вони, як це стало у випадку з Борщагівським хімкомбінатом, звертаються не тільки до допомоги українського суду, але і до послуг власних законодавців, особливо, звичайно, якщо останні представляють сенат США, від якого прямо залежить розмір допомоги виділюваній Україні.

Четвертий тип - це вже згадувані бажаючі “відмити” гроші, або просто ті, хто наслухався розповідей власної преси про “нових українців”, що стали мільйонерами за лічені місяці. Але зараз, коли інфляція подавлена, подібні чудеса трапляються усе рідше. І якщо швидко розбагатіти стає усе трудніше, то бажаючих “тихо” повернути в Україну раніше вивезені капітали, що не приносять очікуваних прибутків на цивілізованому Заході, виявляється досить багато. При цьому відкривається можливість одержати визначені пільги, виступивши в ролі іноземного інвестора. Не випадково тому, що інвестиції з Кіпру або Ліхтенштейну набагато перевищують капіталовкладення з таких країн, як Канада або Японія.

П'ятий тип інвесторів - компанії зі Східної Європи і колишнього СРСР, що уже на основі нових принципів намагаються налагодити кооперацію з українськими підприємствами, використовуючи часто неформальні відносини, виробничі зв'язки і знання ринку.

Можна було б класифікувати потенційних інвесторів більш строго, відібравши фіксований набір критеріїв (обсяг інвестицій, географічне розташування, і т.д. і т.п.), але важливіше зрозуміти якими ідеями керується той або інший інвестор, приходячи на український ринок, чого він очікує від своїх потенційних партнерів, у якій формі буде організований його бізнес. До речі, аналіз свідчить про те, що п'ятий тип (по нашій класифікації) приблизно в два рази рідше воліє створювати спільні підприємства, чим всі інші інвестори, а перший наполягає на своєму контролі над створюваною фірмою, хоча і не заперечує в категоричній формі проти участі в ньому української сторони.

Оскільки інвестиційний клімат в Україні й так є надзвичайно несприятливим ( достатньо звернути увагу на те що при інвестуванні коштів в економіку України рівень ризику оцінювався в світі на декілька порядків вище ніж аналогічний показник по відношенню до країн колишньої Югославії під час ведення на їх теріторії військових дій ) , то буде доцільно на етапі кризового стану економіки не позбавляти іноземних інвесторів різноманітнх пільг , зокрема одних з найважливіших - пільг по сплаті податку на прибуток. Треба лише забезпечити інтереси держави , тобто за допомогою економічних та юридичного механізмів недопустити масового вивозу капіталу з країни у вигляді отриманого від інвестиційної діяльності прибутку та заохотити його реінвестування. А от вже на етапі стабілізації, а тим більше - на етапі інтенсивного розвитку, доцільно буде зменьшити або взагалі скасувати пільги для підприємств з іноземним капіталом. Збереження пільг можливе буде лише у певних видах виробництва, якщо воно буде необхідне для забезпечення високої конкурентноспроможності експорту.

Отже, процес творення механізму оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями в Україні знаходиться в постійному розвитку відображаючи економічну політику держави в данній сфері .



РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Всупереч всім можливостям, які дарували Україні її потенціали, ми опинились на одному рівні з найменш економічно розвинутими країнами, але вже зараз намічається хоч і невеличка, але все ж таки тенденція до поступового виходу з кризи. Все активніше налагоджуються зовнішньоекономічні зв'язки, проте існує ряд проблем, що мішає вільному розвитку зовнішньоекономічних відносин:

1) все ще низький технічний і технологічний рівень виробництва в більшості галузей, особливо в машинобудуванні і переробних галузей, наслідком якої є низька результативність праці, відповідна якість продукції, її неконкуретноздатність на світовому ринку;

2) відставання в структурі обміну з перевищенням імпорту над експортом, а у власне в структурі експорту - з перевищенням експорту сировинних товарів;

3) недостатня зацікавленність підприємств в розширенні експорту;

4) велика монополізованість зовнішнього ринку;

5) недостатній розвиток ринкових відносин всередині національного господарства;

Ще однією з перешкод, що стоять на шляху розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, - є виплата зовнішнього боргу СРСР. Ця частка сягала 16,4% або 12,5 млрд. доларів США. Крім того, Україна за порівняно невеликий період свого існування як незалежноі держави вже має і свій особистий державний борг, тенденції до зменшення якого аж ніяк не намічається. Наприклад, у 2000 р. держава на обслуговування зовнішнього державного боргу витратила 2,5 млрд. грн. (1,6% до ВВП).

Однак, більшість цих чинників, які протидіють успішному розвитку зовнішньоекономічних відносин, скоріше всього є тимчасовими і хочеться вірити, явищем досить швидкоплинним, яке наша країна успішно подолає. Україна має такі природні конкурентні переваги, як достатня чисельність робочої сили, вигідне географічне розташування, багаті природні ресурси, але ці переваги є скорше потенційними, ніж дійсними, вони мають кон'юнктурний характер по обмеженій групі виробів. На сьогоднішній день Україна має продовжити інтеграцію у світовий економічний простір шляхом розвитку інших перспективних форм зовнішньоекономічної співпраці.

Починаючи з 90-х років Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці - прямі зв'язки підприємств, спільне підприємництво, спеціальні економічні зони. Так перспективним є створення та активний розвиток прямих економічних зв'язків, що передбачають співробітництво за моделлю “підприємство-підприємство”(тобто без посередників). Вони включають обмін деталями і вузлами, досвідом праці, спільну науково- дослідну та дослідно-конструкторську роботу.

Також перспективними є міжнародні спільні малі підприємства (СП). За їх допомогою передбачається розв'язати такі завдання: впровадження у виробництво найпрогресивнішої техніки і технології, передових методів управління в ринкових умовах, виробництво конкуретноздатних товарів на експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного споживання і т.д.

Перспективним є створення в Українi спецiальних (їх ще називають вільними чи особливими) економічних зон. Така зона - це повна господарська територія з високим ступеном самоуправління і значним пільговим режимом, що видiлена для широкого залучення іноземного капіталу, передової техніки і технологій, управлiнського і маркетингового досвiду. Певна рiч, така зона повинна бути економічно і соцiально високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної продукцій (послуг) на рівнi сучасних світових стандартів як на внутрiшнiй, так і на зовнішнiй ринки. Покладено початок органiзацй зон у Закарпатській, Донецькiй і Чернiвецькiй областях, Одесi та Іллічiвську.

Ефективною формою міждержавних зв'язків є інтуризм. Він є однією з найперспективніших галузей народного господарства. Інтуризм перетворився у важливу галузь господарства світу, приносячи щорiчно до 200 млрд доларiв прибутку . В Іспанії, наприклад, мiжнародний туризм дає до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту.

Україну щорічно відвідує понад 250 тис. інтуристів, або 2% вiд обсягу країн СНД, 0,05-0,06% - від світового рівня (середина 90-х рокiв). У сумі докодів частка республіки становить відповідно 12,5 і 0,02-0,03%. Отже, роль нашої держави у світовому обміні туристами незначна. Слiд повнiше і ефективнiше використовувати такі види туризму, як маршрутно-пізнавальний, курортно-оздоровчий, діловий, ярмарковий, конгресний, лікувальний, лижний, а також туризм з метою навчання, полювання, рибальства, релігійний. Україна має для цього всі умови. На думку експертів Всесвітньої туристської органiзації (ВТО), міжнародний туризм у перспективi розвиватиметься у трьох напрямах:

1) як молодіжний,

2) економічно активного населення,

3) людей вiком понад 55 р.

Вимагають оперативного вирiшення і проблеми управління туризмом, якими в Українi зайнято близько 750 органiзацій . У 1992 р. при Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків України створено управління у справах туризму. Туристичні організації країни повинні б утворити свiй всеукраїнський орган (наприклад, Раду), який би представляв інтереси галузi перед державними структурами.

Інтуристська галузь має дві нероздільні грані:

1) експортну (органiзація туристських поїздок за кордон)

2) імпортну (обслуговування інтуристів в Україні.

Величезні перспективи несе в собі розширення мiжнародного науково-технічного співробiтництва. На даний час Академія наук України встановила прямі зв'язки з науковими закладами Австрії, Італії, Франції, Румунії, Чсхії, Словаччини, Китаю, Індії, Півдснної Кореї. Активні контакти підтримуються з Лондонським Королівським товариством, Баварською академією наук, французьким університетом Тулузи.

Перспективною метою української зовнішньоекономічної політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. Перспективи кооперації України з пан-Європейськими організаціями і з окремими країнами прямо залежать від успіху економічних реформ України і політичної стабільності країни. Важливим кроком до інтеграції України у Європейські структури було її прийняття до Ради Європи восени 1995 року.

Найближчими кроками на шляху інтеграції України в Європу мають бути: розвиток торговельно-економічного співробітництва із західноєвропейськими країнами, більш тісне співробітництво з Євросоюзом, створення зон вільної торгівлі, а також співробітництво з НАТО. Розширення НАТО дає можливість будувати нові мости для зближення, а не створювати нові кордони. Це означає менше озброєння і більше співробітництва.



ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки я вважаю за необхідне зробити наголос на декількох особливо важливих моментах .

Якщо наша держава поставила собі за ціль стати економічно і політично незалежною, то першочерговою умовою цього є вихід та закріплення України на зовнішньоекономічній арені . Природньо постає питання про формування у зарубіжних партнерів привабливого іміджу нашої держави . Такий імідж може бути сформований лише за умов дотримання суб'єктами господарювання тих правил та норм, що існують у світовій практиці зовнішньоекономічних відносин .

Важливою частиною системи зовнішньоекономічних відносин є її відрегульований і чітко функціонуючий фінансовий механізм. Під таким механізмом треба розуміти систему фінансових відносин, яка спираючись на світовий досвід, забезпечить реалізацію інтересів нашої держави у зовнішньекономічних стосунках .

Треба чітко усвідомити, що в капіталістичному світі, в який ми намагаємось інтегруватись, данний фінансовий механізм створювався і вдосконалювався починаючи з кінця 19 сторічча. Певно, що був досягнений певний успіх у цій сфері. Отже нашій країні не треба “ винаходити велосипеда“ і проходити той шлях, який вже був пройдений.

Нам надається можливість, спираючись на світовий досвід, уникнути тих помилок, які були зроблені до нас, і враховуючи їх будувати власний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності.

Ефективність такої схеми розвитку можна побачити на прикладі Японіі, яка після Другої Світової війни, застосовуючи найкращий світовий досвід і своє прагнення працювати створила на данний момент одну з наймогутніших фінансових систем світу .

В данному випадку не йдеться про сліпе копіювання “ західного зразка “, а про його пристосування до наших специфічних умов на першому етапі і подальше самостійне формування вищезазначеного механізму .

На даний момент вже зроблені певні кроки в цьому напрямку: сформована власна валютна система, система кредитно-фінансових установ. Але й досі лишається не вирішеною одна з найважливіших проблем - проблема стимулювання власного виробництва та заохочення українського виробника до виходу на світову арену .

В данний час пред українськими фірмами постали наступні проблеми, які заважають ним повноцінно працювати, як ланкам системи міжнародного бізнесу :

1) нестабільність податкового законодавства;

2) великий тягар податків, який несуть на собі підприємства;

3) неможливість отримати довгострокові кредити на розвиток виробничої бази.

Держава повинна зрозуміти, що в світі нас ніхто не чекає і навіть навпаки багато хто хотів би, щоб Україна стала лише аграрно-сировинним додатком до европейського та світового ринку. Також треба усвідомити, що якщо ми зараз віддамо ті ринки які могли б обслуговувати, то потім у майбутньому їх буде дуже важко відвоювати, і здається немає сенсу нагадувати, що і зараз і в майбутньому це будуть втрачені кошти, і кошти дуже великі.

Тому з боку держави негайно повинні бути прийняті законодавчі акти про надання підтримки суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності ; в першу чергу це повинно стосуватися українських виробників чия продукція йде на експорт.

Приорітетність виробничого напрямку у наданні пільг суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності пояснюється також тим , що на данному етапі ефективність діяльності на українському ринку підчас не тільки не ефективна але й збиткова через тотальну неплатежеспроможність більшості українських замовників, продаючи ж свої товари на зовнішньому ринку ми залучаємо такі необхідні для ліквідації вже згаданої кризи наплатежів - нові , свіжі капітали .

Значні сподівання в цьому питанні покладаються на нашу країну. Очікується, що держава нарешті зверне увагу на своє вимираюче виробництво і за допомогою фінансових важелів допоможе вийти йому з кризи, а коли виробництво вийде з кризи воно виведе за собою і державу в цілому.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. - К.:Вища школа, 1999

2. За ред. Дорогунцова С.І. Розміщення продуктивних сил - К.,2000

3. За редакцією Мороза А.Н. - Основи банківської справи- К.: Либра, 1994

4. Статистика України, 2000(№2), 2001(№1)

5. Сутормина В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси закордонних корпорацій. - К.: "Либідь", 1993

6. Фінанси і статистика, 2000(№2)

7. За ред. проф. Шаблія О.І. Соціально-економічна географія України. - Львів: Світ, 1994.

Размещено на Allbest.ru

...