Земельна рента як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Сутність економічної категорії ренти

Розділ 2. Диференціальна рента

2.1 Диференціальна рента І

2.2 Диференціальна рента ІІ

2.3 Еволюція земельної ренти

Розділ 3. Абсолютна земельна рента в умовах сучасної економічної системи

3.1 Монопольна земельна рента

3.2 Екологічна земельна рента

3.3 Ціна на землю в сучасних умовах

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Перша економічна цінність, з якої людина навчилася отримувати для себе прибуток - це наша планета Земля, яка багата різними видами ресурсів. Людина завжди використовувала природні ресурси для задоволення своїх потреб. Наявність і різноманітність природних ресурсів багато в чому визначає можливості держави і допомагає їй завоювати гідне місце серед інших країн світу. В силу цього поряд з працею, капіталом, наукою, підприємницькою здатністю природні ресурси є одним із найважливіших економічних ресурсів. Адже, для різних видів промисловості, земля по своїй суті є основним джерелом надходження сировинних ресурсів.

Земля поряд з працею і капіталом є найважливішим фактором виробництва. Її унікальність полягає: по-перше, в її непорушності, по-друге, в її фіксованості з точки зору загальної кількості, по-третє, в абсолютно нееластичній пропозиції, а по-четверте, в тому, що використовується в будь-якому вигляді господарської діяльності. Землекористування та пов'язані з ним відносини ще в стародавні часи заклали основу господарської діяльності людини, і дали поштовх розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці та її спеціалізації.

Земельна рента регулює економічні відносини між землевласником і підприємцем, який орендує землю. Аналіз утворення ренти і дозволяє з'ясувати джерела доходів цих двох суб'єктів орендних відносин, розкрити вплив природного чинника і юридичної форми власності на механізм виникнення ренти. Зовні рента являє собою плату за користування землею, яку її власник отримує від орендаря. Але природу її, джерела та обставини виникнення автор збирається розглянути в даній роботі.

Прийняття нормативних актів, що стосуються земельних відносин, докорінно змінюють роль землі та її функціонування в економічних відносинах. За допомогою земельного податку створюються умови, за яких буде неможливо мати невикористовувані землі чи невигідно їх використовувати, і одночасно з'являться надійні фінансові джерела для проведення заходів щодо поліпшення землекористування.

У зв'язку з відсутністю належної кадастрової і на цій основі вартісної оцінки землі, актуальним стає визначення і стягування земельної ренти, що відповідає завданню вирівнювання економічних умов господарювання на різних за якістю землях, а також стимулювання їх кращого використання та підвищення родючості.

Метою даної курсової роботи є аналіз земельної ренти, дослідження її видів та форм і аналіз проблем земельного податку. У зв'язку з цим автором поставлено завдання: по-перше, дати визначення ренти і розкрити її сутність, по-друге, розглянути взаємозв'язок ціни на землю із земельною рентою на ринку землі, по-третє, дати характеристику різним формам земельної ренти.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ РЕНТИ

Слово "рента" походить від латинського "reddita", дослівно - "віддана назад, повернена".

Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. При високих орендних ставках власник землі може привласнювати частину середнього прибутку сільськогосподарського підприємця.

Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Це доход, не пов'язаний з підприємницькою діяльністю; це частина додаткового продукту, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що господарюють на землі.

В сільському господарстві в процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. У зв'язку з цим в сільському господарстві крім суспільних факторів слід розрізняти такі природні фактори, як кліматичні умови, хімічний і механічний склад землі, біологічні та інші моменти. Залежно від цих факторів одна й та сама кількість і якість праці може бути представлена в більшій або меншій кількості продуктів, споживних вартостей.

Якою б великою не була роль природних факторів, сільськогосподарський продукт створюється працею людей. Тому провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. Це положення має особливе значення для з'ясування рентних відносин у сільському господарстві.

Рентні доходи розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею.

Використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний дохід перетворюється у ренту.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Плата за суборенду земельних ділянок державної і комунальної власності не може перевищувати орендної плати.

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз на три роки в порядку, встановленому законом або договором оренди.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не з його вини. У результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий дохід збільшується. До закінчення строку договору він надходить орендарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже власнику землі.

Рентний дохід, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах.

Від плати за землю, а отже, і вилучення рентного доходу звільняються заповідники, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ін.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю (а отже, і від вилучення рентного доходу) протягом трьох років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки.

Рентний дохід, як правило, використовується на фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, виконання робіт із землеустрою, ведення земельного кадастру; відшкодування витрат власникам землі та землекористувачам, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі та землекористувачів, у тому числі й орендарів.

З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власникові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. Ціну землі розраховують за формулою

де R - рента; S - норма позикового відсотка.

Звідси ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка.

Науково-технічний прогрес і підвищення інтенсивності сільського господарства зумовлюють необхідність додаткових вкладень у землеробство, що, призвело до зростання диференціальної ренти і відповідно до зростання цін на землю.

У процесі історичного розвитку рента стала сприйматися як стабільний нетрудовий дохід, який отримують від реалізації засобів виробництва з обмеженою пропозицією.

Першими зробили спробу пояснити механізм утворення земельної ренти класики політичної економії В. Петі, А. Сміт, Д. Рікардо. В. Петі у своїй книзі "Трактат про податки та збори" пише, що землероб, який обробляє землю "…із збіжжя відрахує зерно, витрачене ним для сівби, а також усе те, яке він спожив і віддав іншим в обмін на одяг і для задоволення своїх потреб, то залишок хліба становить природну й справжню земельну ренту цього року; і середнє з семи років або, точніше, з того ряду років, протягом яких недороди чергуються з урожаєм, дасть у вигляді зернового хліба звичайну ренту" [15, с. 31]. Отже, земельну ренту він ототожнював з додатковою вартістю. Петі виділив такі групи рентоутворюючих чинників: рівень цін на сільськогосподарську продукцію; природну й економічну родючість землі; місце розташування земельної ділянки.

А. Сміт та Д. Рікардо намагалися пояснити механізм утворення земельної ренти, виходячи із законів розвитку товарного виробництва. Але їм вдалося науково обґрунтувати лише механізм утворення диференційованої земельної ренти. Щодо абсолютної земельної ренти, то механізм її утворення дещо виходить за межі товарних відносин і пов'язаний виключно з механізмом реалізації нетрудової приватної власності на землю. А тому пояснити її утворення виключно на основі товарних відносин вони не змогли.

А. Сміт у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" під земельною рентою пропонує розуміти дохід, який одержує землевласник із землі. Він виділяє ті ж рентоутворюючі чинники, що й В. Петі та стверджує, що величина ренти значною мірою залежить від вкладання праці та капіталу у землю.

Д. Рікардо у праці "Начала економічної теорії та оподаткування" стверджує, що рента становить ту частку "продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування первинними і незруйнованими силами ґрунту" [6, с. 40]. Ми ж не погоджуємося з таким твердженням, оскільки практика показує, що "сили ґрунту" постійно змінюються. Так, за умови ефективного вкладання у землю праці та капіталу вони покращуються, і навпаки, внаслідок не раціонального землекористування - погіршуються. Учений визнавав існування тільки диференціальної ренти І, оскільки стверджував, що величину земельної ренти визначають лише природна родючість та місце розташування земельної ділянки. Д. Рікардо наголошував на тому, що земельну ренту можна отримати тільки на кращих земельних ділянках, тоді як на гірших землях ренти взагалі немає.

Фізіократ А. Тюрго вважає землю та отриманий з неї чистий прибуток єдиним джерелом багатства нації, він стверджує, що "не існує і не може існувати іншого доходу, крім чистого прибутку землі" [20, с. 157]. Учений визнає існування диференціальної ренти ІІ,оскільки зазначає, що на її величину впливає вкладання у землю праці та капіталу.

К. Маркс також ґрунтовно вивчав рентні відносини і поряд з диференціальною рентою, зробив успішну спробу пояснити механізм утворення абсолютної ренти, використовуючи при цьому закон вартості. Він звернув увагу на те, що основною причиною утворення земельної ренти є монополія приватної власності на землю: "власність на землю сама створила ренту" [12, с. 768]. Але з погляду дії закону вартості абсолютна рента, на його розсуд, може утворюватися лише за умови, коли органічна будова капіталу в сільському господарстві нижча від середньогалузевої органічної будови промислового капіталу. Це твердження спричинило дискусію в 70-х роках ХХ ст., коли у високорозвинених індустріальних країнах органічна будова капіталу в сільському господарстві зрівнялась, а то й стала вищою від середньогалузевої будови промислового капіталу. Одні економісти вважали, що за цих умов абсолютна рента зникає при збереженні її причини, інші - що вона існує, оскільки існує монополія приватної власності на землю. А щодо органічної будови, то, за відповідного перерахунку, вона і надалі залишається нижчою, ніж у промисловості.

К. Маркс виділив такі рентоутворюючі чинники, як природна родючість землі, місце розташування земельної ділянки, рівень цін на сільськогосподарську продукцію та економічна родючість ґрунту, отже, виокремив диференціальну ренту І та диференціальну ренту ІІ.

Вагомий внесок у розвиток теорії земельної ренти зробив Йоганн Генріх Фон Тюнен та його послідовник Вільгельм Лаунхардт. Фон Тюнен у праці "Ізольована держава" стверджує, що визначальним чинником, який характеризує ренту, є місце розташування земельної ділянки. Родючість землі в ізольованій державі він вважає однаковою. Він упевнений, що чим дальше розташована земельна ділянка від ринку збуту, тим меншою буде земельна рента. Вільгельм Лаунхардт вивів "рентну функцію" [11, c. 110] яка дає змогу обчислити величину ренти залежно від місця розташування земельної ділянки, яку він описує так:

R= y? (P ? P₀) ? y?f ?z,

де: R - рента за 1 акр землі; у - урожай з 1 акра землі; Р - фіксована ринкова ціна продукції; P₀ - витрати на виробництво продукції; f - транспортний тариф за одиницю відстані; z - відстань до ринку.

Чільне місце теорія земельної ренти посідає у спадщині українського економіста М. Туган-Барановського. У своїй праці з політичної економії він пише, що тривалий час, коли людей на землі було мало, а землі вистачало всім, земля була доступною для всіх товаровиробників безплатно. Люди освоювали землю, обробляли її і всі затрати праці враховували до вартості виробленої продукції [19, с. 194-197]. Але згодом, коли людей стало більше, і зростала потреба у виробництві сільськогосподарської продукції, земля ставала дефіцитом, який потрібно розподіляти серед виробників цієї продукції.

Розпочинаються конфлікти економічних інтересів, що ведуть до виникнення трудового права на землю, яке є основою земельної ренти.

Незважаючи на те, що питання земельної ренти розглянуто у багатьох працях, досі воно залишається недостатньо вирішеним та полемічним. Над вирішенням цього питання працюють такі сучасні вітчизняні науковці, як І. Малий, В. Кушнір, І. Михасюк, А. Третяк, С. Будаговська, О. Кілієвич, С. Кручок, С. Мочерний та інші.

С. Кручок стверджує, що "земельна рента являє собою дохід землевласника, в якому реалізується власність на землю" [10, с. 54]. Він виділяє абсолютну та диференціальну ренту і зазначає, що земельна рента є сумою цих двох видів ренти. Визначальними рентоутворюючими чинниками С. Кручок вважає: ціни на сільськогосподарську продукцію; природну та економічну родючість ґрунту; місце розташування земельної ділянки; інтенсифікацію виробництва.

І. Малий вважає основним джерелом утворення ренти приватну власність на землю і стверджує, що саме лише володіння землею гарантує її власнику "дожиттєвий дохід" [11, с.105]. З таким твердженням не можна не погодитися, оскільки приватна власність обмежує вільний доступ сільськогосподарських виробників до землі, яка є основним засобом виробництва цієї продукції. Цей доступ може відкритися лише в тому випадку, коли землевласник за певну плату, в основі якої лежить земельна рента, дасть дозвіл на її використання.

Цих поглядів дотримується С. Мочерний, який стверджує, що земельна рента є "формою економічної реалізації власності на землю" та дає, на наш погляд,найповніше трактування. Він вважає, що земельна рента означає "відносини економічної власності між власниками землі, суб'єктами господарювання та найманими працівниками з приводу самого процесу праці та привласнення його результатів у різних сферах суспільного відтворення" [14, с. 430]. С. Мочерений виділяє три форми ренти, а саме: диференціальну, абсолютну та монопольну. Диференціальну він поділяє на диференціальну ренту І та диференціальну ренту ІІ. Причиною виникнення диференціальної ренти І, на його думку, є природна родючість та місце розташування земельної ділянки. Диференціальна рента ІІ, стверджує С. Мочерений, утворюється внаслідок інтенсивного ведення господарства, тобто економічної родючості ґрунту. Причиною виникнення абсолютної ренти він вважає монополію приватної власності на землю. Монопольна рента, за словами ученого, виникає на землях, розміщених в особливих ґрунтово-кліматичних зонах, які придатні для вирощування екзотичних фруктів.

Заслуговує на увагу визначення ренти, яке дає І. Михасюк. За його словами "рента, як економічне явище - це постійно отримувана частка доходу з капіталу, майна чи землі, що не залежить від підприємницької діяльності власника. Земельна рента є однією з форм розподілу створеного національного доходу" [13, с. 138]. Важливим чинником, що визначає величину земельної ренти учений вважає місце розташування земельної ділянки. Стверджує, що близькість до центру міста і рідкісність землі та будівель, що на ній розміщені, формує монопольну земельну ренту.

Деякі сучасні науковці стверджують, що земельна рента та орендна плата - одне й те саме. Проте автор не поділяє такої думки, оскільки вважає, що земельна рента є економічно основою орендної плати, а не дорівнює їй. На погляд автора, земельна рента - це особливий вид стабільного доходу від економічної реалізації власності на землю.

РОЗДІЛ 2. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА РЕНТА

Незалежно від форми власності на землю утворюється диференціальна рента. Причиною її є монополія на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференціальної ренти.

Першою природною умовою існування диференціальної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Розвиток науки і техніки, широке використання їх досягнень у сільському господарстві впливають на ці відмінності, проте повністю усунути їх неможливо.

Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий дохід. Цього останнього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Якби вони одержували його, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б. Другою природною умовою утворення диференціальної ренти є обмеженість землі. Земля у просторі обмежена, ще більш обмеженими є кращі за родючістю землі. Продукція, що виробляється на кращих і середніх землях, не може задовольнити потреби суспільства, тому у господарський оборот залучаються також ділянки землі, відносно гірші за родючістю і місцезнаходженням. Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі та одержують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференціальної ренти.

Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового продукту в диференційну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливості дії закону вартості у сільському господарстві. Ця особливість полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарських продуктів визначається середніми витратами суспільне необхідної праці у господарствах, що розташовані на гірших за родючістю і місцезнаходженням землях при середньому рівні організації виробництва. Господарства, які розташовані на кращих та середніх землях, мають нижчу індивідуальну вартість сільськогосподарської продукції, проте реалізують її за цінами, які визначаються вартістю на гірших землях. Це дає можливість одержувати додатковий чистий доход, який утворюється понад середній чистий дохід.

Сучасний стан аграрних відносин в Україні характерний тим, що стара система розподілу диференціальної ренти зруйнована, а нова поки що не сформована. Тому проблема рентних платежів законодавче не врегульована. Хоча Закон "Про плату за землю" прийнятий уже давно, механізм його дії ще не відрегульований, що вкрай негативно відбивається на розвитку аграрного сектора в цілому.

Таким чином обмеженість, нееластичність пропозиції землі є найважливішою причиною особливостей ціноутворення в сільському господарстві. А диференціальна рента - це дохід, отриманий в результаті використання ресурсів (з нееластичним пропозицією), більш високої продуктивності в ситуації ранжирування цих ресурсів за родючістю та місцем розташування.

Земельні власники чудово інформовані про якість належних їм земель. Тому весь надприбуток (над середнім прибутком орендаря) дістається їм у вигляді диференціальної ренти. В орендному договорі відразу ж передбачається відповідна орендна плата.

Орендар протягом встановленого строку оренди прагне підвищити економічний родючість землі: застосовує нові технології, вносить добрива, проводить меліорацію та інші агротехнічні заходи. Такі заходи (інтенсифікація виробництва) збільшують вихід продукції з одиниці площі та підвищують ефективність додаткових капітальних витрат. Продаючи продукцію за ринковою ціною, фермер також отримує надприбуток, що випливає з більш високою продуктивністю додаткових вкладень капіталу в землю. Цей надприбуток до закінчення терміну оренди привласнюється орендарем і служить для нього стимулом для нововведень. Під час переукладання договору оренди на новий термін землевласник враховує, що його земля "облагороджена" додатковими капіталовкладеннями, стала більш продуктивною та підвищить ставку орендної плати на величину додаткового надприбутку.

Слід розрізняти дві форми диференціальної ренти - першу і другу.

Джерелом диференціальної ренти І і II є чиста додаткова вартість, створена сільськогосподарськими працівниками.

2.1 Диференціальна рента І

Умовами виникнення диференціальної земельної ренти І є різна природна родючість ділянок землі та різне місце розташування ділянок землі до ринку збуту продукції.

Диференціальна рента І в свою чергу поділяється на:

-диференціальну ренту за родючістю (Ір);

-диференціальну ренту за місцезнаходженням (Ім).

Диференціальна рента Ір виникає із різної природної родючості окремих ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.

Диференціальна рента Ім виникає через те, що земельні ділянки розташовані на різній відстані від ринків збуту. Тому транспортні витрати, що входять у виробничі витрати, і вартість товару з рівновіддалених земель неоднакові. Для віддалених від ринку земель ці витрати будуть більші. Але кількість близьких до ринку збуту земель обмежена, вони не можуть задовольнити платіжний попит суспільства в сільськогосподарських продуктах, тому виникає необхідність в обробці віддалених від ринку земельних ділянок. Щоб ці землі вступили в обробіток, повинні бути покриті виробничі витрати і отриманий нормальний прибуток. Це можливо, коли суспільна вартість регулюватиметься умовами виробництва на гіршій за місцезнаходженням ділянці. На близько розташованих до ринку землях індивідуальна вартість буде нижчою від суспільної. Якщо реалізація товарів відбуватиметься за суспільною вартістю, то на кращих за місцезнаходженням ділянках виникатиме надприбуток, який перетворюється в диференціальну ренту Ім.

Диференціальна рента Ім являє собою різницю між суспільною вартістю виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною вартістю сільськогосподарських продуктів, одержаних із земельних ділянок, що ближче розташовані до ринку.

Отже, капіталіст, який орендує ділянку землі, що знаходиться ближче до ринку збуту, буде нести менші витрати на перевезення сільгосппродуктів, ніж той, який орендує ділянку землі, що знаходиться далеко від ринку збуту. Але суспільна ціна на сільськогосподарську продукцію встановлюється із врахуванням умов виробництва найвіддаленішої ділянки землі. Тому й капіталіст, який орендує ділянку землі поблизу ринку збуту, одержить надприбуток, який і буде диференціальною рентою по місцю розташування.

Тому загальне правило таке: суспільна ціна виробництва сільгосппродукції визначається індивідуальною ціною виробництва на таких землях, де при середньому рівні техніки і нормальній організації праці загальна сума витрат на виробництво і перевезення одиниці продукції є максимальною при умові, що обробіток цих земель необхідний для задоволення попиту на ринку.

Розглянемо три ділянки землі з різним рівнем родючості ґрунту. Кожна із цих ділянок належить окремому власнику. Застосовуючи однакову кількість капіталу (насіння, засоби виробництва) і праці, з цих трьох ділянок можна отримати різну кількість продукції. Як би виробник, який має менш родючу ділянку, не намагався покращити техніку виробництва, певна різниця у кількості отриманої продукції залишиться на тому ж рівні тому, що ніхто не може заборонити власникові кращої ділянки також удосконалювати свою техніку, отримуючи, таким чином, як підкреслює Маркс, більш високі результати. Ринкова ціна, з іншого боку, єдина для всіх. А як формується ця ціна? Яка та ціна виробництва, на рівні якої коливається ринкова ціна? Коли мова йде про промислове виробництво, це середньо-суспільна ціна виробництва, що має тенденцію змінюватись в бік мінімальних витрат, оскільки всі фактори виробництва мають властивість переміщуватись і замінюватись. Але, зовсім інша ситуація в сільськогосподарському виробництві: земля не може бути ні переміщуваною, ні замінною. Виробником, потрібним на ринку, буде той, хто визначить рівень коливання ціни. Цей виробник повинен зі своєї, потрібної ринку продукції, покрити всі витрати: сплатити абсолютну земельну ренту або орендну плату, покрити всі виробничі витрати та отримати середній прибуток. Отже, ціна буде визначатися вартістю виробництва на менш родючих ділянках землі.

Наведемо такий приклад. Розглянемо три земельні ділянки, однакових за площею, але з різним рівнем родючостю ґрунту. Використання однакових вкладень капіталу у виробництво дає такі обсяги продукції: ділянка A, гірша із оброблюваних ділянок, дає 8ц пшениці; ділянка B, із середнім рівнем родючості ґрунту, дає 12ц.; ділянка C, найбільш родюча, дає 24ц.

Припустимо, що на кожній з трьох ділянок авансований у виробництво капітал складе 40 000 ум.од.. (Для більшої ясності зведемо дані в додаток 1.)

Ціна виробництва одного центнера пшениці, включаючи також середній прибуток і абсолютну ренту, буде дорівнює 6000 ум.од. на гіршій ділянці, 4000 ум.од. на середній ділянці, 2000 ум.од. на найкращій ділянці. Який буде в нормальних умовах рівень, на якому встановиться ціна пшениці?

Може бути, вона стане коливатися навколо "середньої" ціни виробництва, тобто менше 6000 ум.од. за центнер? Ні, тому що, якщо капіталіст, який вклав свій капітал в гіршу ділянку, не буде володіти ціною виробництва, що включає середній прибуток, тому він не стане обробляти таку ділянку і внаслідок цього виробництво зменшиться і ціна зросте.

Якщо в обробку входять не тільки кращі землі, а й землі нижчої якості, то це пояснюється тим фактом, що земля не існує в необмеженій кількості і обмеженість землі змушує до обробки і гірших земель, оскільки продукту одних лише кращих земель недостатньо для задоволення попиту.

Ось чому ціна продажу визначається в цілому умовами виробництва не на кращій чи середній ділянці, а на гіршій з оброблюваних ділянок.

Ціна пшениці, повернемося до нашого прикладу, зупиниться, отже в нормальних умовах на рівні 6000 ум.од. за ц. A - прибуток, реалізований на ділянках, буде наступним (Додаток 2).

Чи може капіталіст-орендар повністю утримати реалізований таким чином прибуток? Ні: конкуренція між капіталістами примушує капіталіста-підприємця задовольнятися середнім прибутком на капітал і передавати надлишок земельному власнику. Прибуток розпадається, на середній прибуток (тобто 20% на авансований капітал в 40 000 ум.од.), який йде капіталісту-орендарю, і ренту, яка надходить земельному власнику (Додаток 3), Інструмент, за допомогою якого здійснюється такий перехід, представлений орендним договором. Конкуренція між тими, хто бере землю в оренду, змушує орендаря задовольнятися середнім прибутком.

Аналогічні підрахунки можуть бути проведені для земельних ділянок, що мають різне розташування по відношенню до ринку. На більш віддалених ділянках ціна виробництва вище, ніж на ділянках, розташованих ближче до ринку. земельний рента економічний категорія

Механізмом вилучення диференціальної ренти І в Україні є плата за землю. За плату у власність громадянам передаються для ведення, селянського (фермерського) господарства ділянки в 50 га ріллі або 100 га усіх земель. Цей розмір ділянок перевищує середню земельну частку, вставлені місцевими органами самоврядування.

Власники землі і землекористувачі щороку вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, розмір яких залежить від якості і місцезнаходження земельної ділянки, а також кадастрової оцінки земель. Розмір земельного податку не залежить від результатів, господарської діяльності і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі. На землю встановлено також нормативи, тобто ціну на випадок передачі її у спадщину, власність, дарування, одержання банківського кредиту.

2.2 Диференціальна рента ІІ

Поряд з диференціальною рентою І утворюється диференціальна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують унаслідок різної продуктивності витрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства.

Інтенсифікація в сільському господарстві означає збільшення основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат на обробіток однієї і тієї самої земельної площі, що супроводжується зростанням виходу продукції в тих господарствах, які краще забезпечені основними засобами виробництва, мають більше машин, уносять більше добрив і т. д., мають широкі можливості для виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт в оптимальні агротехнічні строки, для піднесення культури землеробства та його ефективності.

Вкладення додаткової праці та ресурсів дає змогу вести господарство інтенсивніше, виробляти більше продукції на кожному гектарі землі, домагатися вищої продуктивності. Природна родючість все більше доповнюється і замінюється економічною родючістю ґрунту.

Якщо правильно використовувати додаткові кошти для комплексного поліпшення обробітку ґрунтів, то вони забезпечують такий приріст продукції, який не тільки окупає ці витрати, але й дає надлишковий додатковий дохід, який перетворюється на диференціальну ренту ІІ.

Диференціальна рента ІІ є додатковим чистим доходом, який виникає в результаті додаткових вкладень у дану ділянку землі.

Додатковий прибуток, одержаний в результаті додаткових затрат капіталу, перетворюється в ренту при таких обставинах.

Скажімо орендар взяв ділянку землі в оренду на 5 років і щороку здійснював додаткові затрати. В цьому випадку він сам буде привласнювати одержаний надприбуток. Але після закінчення строку оренди, при переукладанні договору з цим же чи іншим орендарем землевласник врахує цей додатковий прибуток і підвищить орендну плату, а отже почне одержувати диференціальну ренту II.

Тому орендарі борються за збільшення строку оренди, а землевласники - за його скорочення. Це фактично, боротьба за поділ додаткової вартості, створеної сільськогосподарськими робітниками.

2.3 Еволюція земельної ренти

Земельні відносини зародились дуже й дуже давно, ще в ті часи, коли людина була не зовсім схожа на справжню людину, але вже обробляла землю.

Першочергово земельна рента була настільки “шанованою” категорією, що економісти ХVII - XVIII ст. (Д. Норс, Дж. Локк, А. Тюрго) навіть позичковий відсоток виправдовували земельною рентою. Пізніше ролі помінялись. Політична економія XIX ст. для виправдання земельної ренти приводить аналогію з позичковим відсотком. Навіть К.Маркс у 3 томі “Капіталу” спочатку розглядає капітал, який приносить відсотки, і тільки потім перетворення додаткового прибутку земельну ренту. Така увага з боку політекономії до аграрної сфери загалом і до земельної ренти зокрема була не випадковою. Справа в тому, що 150 років тому в аграрній сфері найбільш розвинених країн Західної Європи й Північної Америки створювалось не менше 50% національного прибутку, більша половина якого присвоювалась земельними власниками. В теперішній час доля національного прибутку, який створюється в аграрній сфері, складає декілька відсотків, а приватні земельні власники отримують ще менше - в США, наприклад, менше 1% (хоча офіційна статистика занижує цей показник).

Від феодалізму сучасному суспільству залишилось дві системи землеволодіння. Фермерське господарство розвивалося або на базі поміщицького землеволодіння , або на базі селянського землеволодіння (система парцелярної власності). Обидві вони гальмували сучасні підприємства. Промисловому й торговому капіталу не відразу вдалось підкорити сільське господарство, досить велика земельна власність на землю, яка залишилась від епохи феодалізму, була XIX ст. - першій половині XX ст. значним гальмом на шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві, бо будь - які вклади капіталу могли бути привласнені власниками землі. Зломити опір могутніх землевласників вдалося лише по мірі ослаблення їх ролі в економічному та політичному житті. Іншою перешкодою для аграрної сфери (її модернізації ) була здрібненість парцелярної системи. Дрібним фермерським господарствам не вдавалось здійснити повну індустріалізацію сільського господарства. Мізерний характер землеволодіння став на перешкоді впровадженню машин і технологій, бо в умовах роздрібненого господарювання не могло бути й мови про економію від масштабу, а використовувати дорогу техніку лише на одну п'яту її можливостей було економічно не вигідно. Все це стало причиною відставання від сільського господарства від промисловості, міста від села.

Протекціоністська політика держави здійснила свій гальмуючий вплив на розвиток аграрної сфери, бо створювала гарні умови для вітчизняних виробників. Тому на відміну від промисловості аграрна сфера складала виключення для типових умов конкуренції тенденції цін до зниження.

В наш час перешкоди на шляху довготермінових вкладів капіталу знищені, бо більшість фермерів придбали землю, на якій вони ведуть господарство. Відбулося злиття користування, володіння і розпорядження землею в одних руках. На землі, які займають власники, в країнах Європейського співтовариства на початку 90-х років було дві треті сільськогосподарських угід. Аренда в наш час відіграє важливу роль лише в двох західноєвропейських країнах - Бельгії та Франції.

Проблема ціни землі, орендної плати стає останнім часом не стільки - “сільською”, скільки “міською” проблемою, а земельна рента перетворилася на економічну ренту. Не лише характерну для ринка праці, ніж для ринку землі.

РОЗДІЛ 3. АБСОЛЮТНА ЗЕМЕЛЬНА РЕНТА В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Абсолютна рента (за капіталізму) -- форма земельної ренти, яку сплачують власникові за будь-яку ділянку землі, незалежно від її родючості й місце розташування (звідси назва абсолютна).

Її джерело -- надлишок додаткової вартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістю сільськогосподарської продукції та суспільною ціною виробництва), що створюється найманими працівниками, а умова виникнення -- значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер самі є власниками землі, зникає причина існування абсолютної ренти.

Утворення абсолютної ренти пов'язане з тим фактом, що через відсталість сільського господарства порівняно з промисловістю, капітал, вкладений у сільське господарство нижчий, відповідно до капіталу, вкладеного в промисловість, і, отже, в сільському господарстві частка змінного капіталу (що йде на заробітну плату) пропорційно вища, ніж у промисловості. Звідси випливає, що додаткова вартість, створювана в сільському господарстві, вище середнього прибутку, і вартість продуктів вище капіталістичної ціни виробництва.

Пропорційному розподілу додаткової вартості, що створюється в сільському господарстві, перешкоджає земельна власність, яка, представляючи монополію, сама претендує постійно на частину цієї додаткової вартості і привласнює різницю між вартістю і ціною виробництва.

Земельна власність, таким чином, підвищує ціну сільськогосподарських продуктів на суму, яку вона стягує в якості абсолютної ренти, і яка представляє рід податку, який накладається на суспільство. Слід підкреслити, що історична відсталість сільського господарства порівняно з промисловістю, що представляє собою одне з головних проявів закону нерівномірності капіталістичного розвитку, виникає не з природи землі, а з громадських відносин. Приватна земельна власність, що перешкоджає вкладенню капіталів в землю і присвоює собі зростаючу частину додаткової вартості, є однією з головних причин цієї відсталості.

Пояснюючи виникнення абсолютної ренти, ми виходимо з факту більш низького органічного складу капіталу в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю. Але чи повинен органічний склад капіталу в сільському господарстві завжди відставати від органічного складу капіталу в промисловості К. Маркс висловив припущення, що "по суті справи ця різниця з прогресом землеробства повинна зменшиться ".

З розгортанням науково-технічної революції в сільському господарстві (впровадження біотехнології, електроніки, комп'ютерної техніки тощо), а також з монополізацією агробізнесу, інтеграцією сільського господарства з переробними галузями промисловості, формуванням АПК відбувається поступове зближення органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю, що зумовлює дію тенденції до зменшення абсолютної ренти.

Повному вирівнюванню органічної будови капіталу сільського господарства з промисловістю перешкоджає сезонний характер використання сільськогосподарської техніки, значна віддаленість багатьох ферм від ринків збуту, що спричиняє зростання питомої ваги транспортних засобів серед знарядь праці. Крім того, НТР ще не охопила більшості країн або охопила їх далеко не повною мірою. Тому органічна будова капіталу в сільському господарстві таких країн нижча, ніж у промисловості, що зумовлює наявність абсолютної ренти.

Оскільки органічна будова капіталу в сільському господарстві розвинутих країн піднялася до рівня промисловості й навіть перевищила його, деякі економісти ще чотири десятиліття тому стверджували про зникнення цієї форми земельної ренти. Другою умовою її зникнення дехто з науковців вважає значні дотації держави сільськогосподарським товаровиробникам та істотну модифікацію внаслідок цього процесу ціноутворення. Такий підхід до проблеми абсолютної земельної ренти однобічний, не комплексний, оскільки враховує лише умови її виникнення, а не причину, яка є вагомішим чинником, ніж умова. Дотації сільськогосподарському виробництву надаються з державного бюджету, податкової системи, тоді як земельна рента є результатом реалізації власності на землю. І лише коли власником землі є держава, одержана нею земельна рента може використовуватися для надання дотацій землекористувачам. В усіх інших випадках ренту привласнюють землевласники. При цьому дотації повинні отримувати землекористувачі, а не землевласник, що свідчить про принципову відмінність між цими видами доходів. Крім того, такий підхід ігнорує наявність орендної плати за землю. Так, у США вона становить до 10% її ринкової вартості, або в середньому 350--400 дол. за 1 га; у Канаді на оплату оренди витрачається 40--45% вирощеного врожаю, у Франції -- до 1/3 врожаю. Загалом середня плата за оренду 1 га у країнах Західної Європи становить 1--3% ціни землі. Тому аграрна політика в розвинутих країнах передбачає поступове перетворення фермерів-орендарів на власників землі через механізм викупу, що, у свою чергу, зумовить зменшення державних дотацій у сільське господарство, зниження цін на сільськогосподарську продукцію.

3.1 Монопольна земельна рента

Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і не відтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них, лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками. Оскільки збільшення виробництва специфічної продукції не може бути збільшене за рахунок розширення регіону вирощування та залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і високий попит на цю продукцію не задовольняється, то виникає можливість встановлення монопольно високих цін. Саме різниця між монопольними цінами і витратами на виробництво і складає монопольну ренту, яка залишається у землевласника.

Монопольна рента в місті утворюється на всіх ділянках незалежно від їх властивостей, так як для розміщення будівництва потрібні ділянки в певних місцях на певних територіях, а пропозиції вільних ділянок в наслідок обмеженості території міста в цілому не відповідають попиту на них. Особливо -- в районах, які мають якості, що практично не можливо відтворити ядро центру, що історично склався, заповідні території, території з оздоровчими властивостями тощо. Прикладом можуть бути землі у французькій провінції Шампань, де має місце унікальне сполучення землі відповідної якості, вологості, кількості сонячних днів за рік, температури і та. ін., яка дає змогу вирощувати виноград, з якого можна робити першокласне шампанське, вино. Практично ніде більше немає землі з таким сполученням цих факторів. А оскільки такі земельні масиви обмежені, їх не можна збільшити, а попит на цю продукцію сільського господарства постійно зростає, то власник таких земель отримує від володіння цією землею додаткову вартість у вигляді монопольної ренти. На відміну від абсолютної та диференціальної рент, цю додаткову вартість створюють наймані робітники в інших галузях народного господарства, а до власника землі вона потрапляє шляхом перерозподілу через механізм монопольної ціни.

Монопольну земельну ренту визнають усі економісти, але поряд з нею також часто виділяють монопольну ренту рідкості. Вона пов'язана з рідкістю, неповторністю блага. Це може бути продукція праці видатного музиканта, хірурга або, скажімо, знаменитого ювеум.од.а.

Природа такої ренти така сама як і природа монопольної земельної ренти.

3.2 Екологічна земельна рента

Особливе місце займає екологічна рента. Екологічним умовам життєдіяльності властива диференціація, часто дуже істотна. Якість природного середовища, рівень забруднення середовища перебування, його благоустрій є природною передумовою екологічної ренти, що фіксується у більшій орендній платі за землю, розташовану в кращих екологічних умовах. Вона має багато спільного із сільськогосподарською рентою. Утворення диференціальної екологічної ренти першого виду обумовлене відмінностями в якості середовища перебування, що склалися внаслідок природно-кліматичних факторів і географічного розташування. Диференціальна екологічна рента другого виду пов'язана з послідовним вкладанням коштів у природоохоронні заходи, відновлення, благоустрій і озеленення території, створення рекреаційних зон і т.д. для того, щоб підвищити рівень якості середовища перебування. Таким чином, екологічна рента є плата власникові землі за право користування кращими екологічними умовами.

Земля безпосередньо пов'язана і з утворенням регіональної ренти, будучи загальним просторовим базисом і засобом виробництва в сільському господарстві. Регіональна рента виникає як реалізація переваг даного регіону, викликаних природно-географічними й соціально-економічними умовами (родючість ґрунту і клімат, екологічна обстановка, сировина, енергоносії, комунікації, розвиненість промисловості, ринкових відносин та ін.).

3.3 Ціна на землю в сучасних умовах

Земля є предметом не тільки оренди, а й купівлі - продажу. Як відомо, в капіталістичному суспільстві земля купується як для виробництва сільськогосподарських продуктів і видобутку природних копалин, так і для будівництва виробничих та житлових будівель, споруд, доріг, аеропортів, різних випробувальних полігонів і т.п.

При капіталізмі, де все стає об'єктом купівлі - продажу, виникає особливий ряд товарів, ціни на які ґрунтуються не на вартості, а на доході, який приносить їх використання власнику. Ціни на такі товари отримали назву ірраціональні. Земля теж має ірраціональну ціну.

Власник земельної ділянки винесе її на продаж лише в тому випадку, якщо отримана від продажу сума, будучи покладена в банк, принесе у вигляді

відсотка дохід не менший, ніж одержувана ним із цієї ділянки рента. Інакше

кажучи, ціна землі - це капіталізована рента. За інших умов саме величина ренти визначає ціну землі. Вона прямо пропорційна розміру ренти і обернено пропорційна нормі позичкового відсотка. Формула ціни землі має наступний вигляд:

A = r / S * 100

де r - рента, S - норма позичкового відсотка, A - ціна землі. Крім того, що ціна землі залежить від ренти та банківського відсотка, її рівень залежить і від таких факторів, як попит і пропозиція на ринку земельних ресурсів.

В умовах капіталізму ціна землі має тенденцію до зростання, часто переривається в періоди економічних криз. Це пов'язано не тільки з динамікою норми позичкового відсотка, скільки зі збільшенням ренти. Особливо швидко зростає дохід з міських земельних ділянок. Монопольна рента з ділянок землі, де виробляються унікальні продукти або де видобуваються рідкісні корисні копалини, також сприяє швидкому зростанню цін на ці ділянки.

Маркс пропонує два можливих варіанти підвищення ціни землі:

I. Ціна землі може підвищиться, хоча рента залишиться не змінною; а саме:

1) внаслідок зниження ставки відсотка, завдяки чому рента продається дорожче, а тому капіталізована рента, ціна землі зросте;

2) тому що виростає відсоток на капітал, приєднаний до землі.

II. Ціна землі може підвищиться тому, що збільшується рента.

Маркс вважає, що з підвищення ціни землі не можна безпосередньо робити висновок, що рента підвищилася, і з підвищення ренти, яка завжди тягне за собою підвищення ціни землі, не можна безпосередньо робити виведення, що продукт землі збільшився.

ВИСНОВОК

Таким чином, будучи базовою галуззю економіки, сільське господарство і на даний момент має велике значення. При цьому стан ринку землі як фактора виробництва визначено дією двох основних його суб'єктів: власників земельних ресурсів (землевласників) і сільськогосподарських підприємців. Перші, надаючи землю в оренду, формують пропозицію послуг землі. Другі, орендуючи ту чи іншу кількість землі, виробляють на ній певну сільськогосподарську продукцію. Якщо ж землевласник сам обробляє землю або орендар придбає земельну ділянку, тоді функції власника і підприємця поєднуються в одній особі. Однак у кожному разі основою економіки сільського господарства є земельна рента, яка представляє собою своєрідну плату за землю як фактор виробництва.

При цьому розрізняють диференціальну ренту I (економічний прибуток на кращих ділянках, обумовлену природними причинами); диференціальну ренту II (економічний прибуток на кращих ділянках, обумовлену послідовними додатковими вкладеннями капіталу в землю, тобто інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва); чисту (абсолютну) ренту (дохід, що отримується власником землі в умовах абсолютно нееластичного характеру її пропозиції).

Таким чином, поняття земельної ренти як економічної категорії не ідентично поняттю орендної плати. Орендна плата виступає у вигляді певної договором суми грошей, що сплачується орендарем землевласнику. У суму орендної плати входить, насамперед, сама земельна рента, однак на практиці земля зазвичай здається з наявними на ній будівлями, спорудами іригаційними, виробленими меліоративними роботами і так далі. За користування даними основним капіталом, переданим в позику, землевласник стягує позичковий відсоток, а також амортизаційні відрахування, причому ці суми також входять в орендну плату нарівні із земельною рентою. В результаті земельна рента як би зливається зовні з позичковим відсотком, розглядається як дохід на деякий капітал і таким чином відбувається капіталізація земельної ренти. Купівля землі, що забезпечує отримання ренти, стає ідентичною позиці капіталу, що приносить відсоток (наприклад, відсоток по банківському вкладу).

Аналізуючи аграрний сектор української економіки, можна зробити висновок, що незавершеність ринково орієнтованого реформування основних умов функціонування аграрного сектора України стримує його поступальний розвиток.

Сама ж практика державного і господарського управління, що діє економічний механізм досі не спираються на чітку наукову концепцію рентних відносин і адекватну рентну складову даного механізму. Природно, відсутні й законодавчі акти, які містили б наукові принципи і правові норми обліку ренти, і засновані на світовому досвіді нормативи її розподілу між господарюючими суб'єктами та державою.

...