Видатні економісти та їх вклад в економічну науку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

ДВНЗ «Переяслав - Хмельницький державний

педагогічний університет ім. Г. Сковороди»

РЕФЕРАТ

на тему:«Видатні економісти та їх вклад в економічну науку»

Підготувала:студентка 4 курсу

Філологічного факультету

Групи АН-43 Проходовська Наталія

Переяслав - Хмельницький, 2016

План

Вступ

1. Зомбарт Вернер

2. Бекер Гаррі Стенлі

3. Мальтус, Томас Роберт

4. Олексій Тимофійович Дібров

Висновки

Список літератури

Вступ

Сучасні економічні знання відображають тривалий історичний шлях розвитку економічної науки, який ніколи не був прямолінійним процесом руху від незнання до знання, від помилок до істини. Формування тих чи інших економічних поглядів та ідей завжди було обґєктивно зумовлене розвитком суспільного виробництва, соціально-економічними умовами та потребами господарського життя, інтересами суспільства, його окремих груп тощо.

Водночас взаємозвґязок економічної реальності з теоретичними узагальненнями є не лінійним, а складним, багатогранним, мінливим та суперечливим, що передбачає залучення до аналізу суспільно-політичних, культурологічних, національно-історичних, психологічних та інших факторів суспільного життя.

економічний вернер стенлі дібров

1. Зомбарт Вернер

ЗОМБАРТ (SOMBART) ВЕРНЕР (1863--1941) -- німецький економіст, соціолог та історик, представник історичної школи політичної економії. Вивчав юриспруденцію і політичну економію в Берлінському університеті, був професором у Бреславлі (нині Вроцлав) і Берліні. Впродовж 20 років вважав себе прихильником ідей К. Маркса. Згодом видав працю, присвячену проблемам пролетаріату, яка свідчила про його розрив з теорією Маркса. Був учнем Г. Шмоллера -- представника історичної школи. Завданням економіста та історика 3омбарта вважав визначення характеру кожної економічної системи в її своєрідності. Господарська діяльність, на його думку, зумовлена різними факторами, втіленими у певних інститутах, завдяки яким можна виділити специфічні риси економічної системи. Аналізуючи капіталізм, значну увагу приділяв організаційним і технологічним факторам, доповнював їх поняттям господарського духу (як реальної сили, що втілює творчі елементи культури, які духовно живлять усі сторони життя в певну епоху). 3омбарт розрізняв поняття "економічні стадії", "економічні системи", "господарська діяльність", але вживав їх науково некоректно. Головною метою господарської діяльності, за 3омбартом, є зростання багатства, насамперед у грошовій формі. Мета капіталізму -- нагромадження мінової вартості. Проте прагнення до збагачення призводить до знецінення моральних принципів. Незважаючи на впровадження комерційного планування, економічна система капіталізму має ірраціональний характер. Капіталістична організація ґрунтується на принципах індивідуалізму та лібералізму. Водночас його структура є авторитарною, більшість контролюється меншістю, координація досягається за допомогою децентралізованого ринку.

3омбарт стверджував, що підприємство є лише уявною побудовою. Це свідчило про містичність його поглядів, приписування психічним явищам вирішальної ролі в розвитку суспільства (так, євреї, на його думку, відповідальні за розвиток капіталізму). Він вважав, що капіталістична система втрачає гнуч­кість внаслідок державного регулювання, а вартість розглядав як уявний, логічний факт. 3омбарт -- один з авторів теорії "організованого капіталізму". В останні роки життя перейшов на позиції фашизму, виступав за кастову структуру суспільства, в якій головна роль повинна належати державі та військовим керівникам.

2. Бекер Гаррі Стенлі

БЕКЕР ГАРРІ СТЕНЛІ (1930) -- американський економіст, професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії 1992 "за заслуги в поширенні мікроекономічної теорії на сферу широких людських відносин, що перебувають за межами ринку". Народився у м. Поттсвілл, штат Пенсільванія. У своїх працях охопив економічною теорією ті сфери, які до нього традиційно вважалися об'єктами інших наук, зокрема соціології, демографії, криміналістики. Зробив спробу дослідити, як принципи ринкової логіки й моделі "витрати--випуск" можна використати в усіх сферах людської діяльності, виходячи з передумови, що всі дії та вчинки людей ґрунтуються на одних і тих же принципах. Праці й внесок Б. у науку відзначені п'ятьма почесними званнями доктора, в т. ч. й зарубіжних університетів. Він є членом багатьох національних та міжнародних товариств, редактором кількох економічних журналів У теорії споживання Бекер йде далі, ніж традиційні неокласики на чолі з М. Фрідменом. На відміну від монетаристів, які на основі "раціональних очікувань" досліджують співвідношення між нагромадженням і споживанням (назване "життєвий шлях продукту"), він використовує цей підхід, щоб проаналізувати, яким чином очікування доходів (бюджету) впливає на поведінку людей як виробників, з одного боку, і як споживачів -- з іншого, але не лише матеріальних благ і вільного часу. Головна ідея цієї теорії полягає в тому, що купівля, якогось товару чи послуги не є остаточним економічним актом. Акт купівлі (або акт споживання) --- це лише проміжний крок, за допомогою якого споживач повинен задовольнити кінцеві різноманітні потреби (задоволення). Тому він є чимось більшим, ніж лише споживачем, він водночас є й "виробником" своїх задоволень (бажань). З цією метою споживач і використовує куповані блага та послуги. Бекер вводить у свою теорію споживання обмежений фактор часу, який у неокласичній теорії ніколи всерйоз не брався до уваги, але який нині повинен розглядатися як "витрата". Якщо такого розподілу ресурсів (одним з яких є час) буде досягнуто, то цьому суб'єктові гарантований найвищий ступінь задоволення своїх потреб і бажань.

Введення фактора часу для аналізу людської активності пояснює в сучасному суспільстві ірраціональні дії і дає змогу стимулювати три тези. Перша -- ціна часу відповідає додатковим грошовим доходам, які можна було б отримати за цей проміжок часу. Це т. зв. порівняльні витрати, що розраховуються як втрачені за цей час доходи. Порівняльні витрати часу зростають швидше, ніж інші ресурси. Оскільки ціна одного фактора для виробництва якогось блага зростає щодо інших факторів, то підприємець так організовує процес виробництва, щоб мінімально використовувати відносно обмежений і дорогий фактор, а замість нього використовувати інші фактори виробництва (дешевші), яких є достатньо. Тобто, чим вища ціна фактора часу, тим менше використовуватиме його підприємець. Те ж саме стосується і споживачів (як виробників): оскільки ціна часу зростає, вони намагатимуться краще розпорядитися ним

Друга теза -- введення фактора часу в теорію споживання зумовлює зміну споживацьких звичок і закупівель (гіпотеза стабільних преференцій). Традиційна теорія "суспільства споживання" виходить з того, що звички споживача (або потреби) змінюються тому, ще виникають нові потреби, які виробники намагаються задовольнити. Б. і його прихильники вважають, що причиною створення нових продуктів є не лише потреби і преференції, що змінюються, а й постійно зростаюча вартість часу. Вона спонукає споживачів так само, як і виробників, до постійних замін старих покупок новими, оскільки нові продукти задовольняють їх потреби краще й дешевше. Причому структура потреб майже не змінюється, змінюються лише засоби їх задоволення. Праці Б. містять нові суттєві елементи, що дають змогу науково й систематизовано викласти антиекономічні тези про суспільство споживання, пасивну роль безсилого споживача перед засиллям виробників, подолати поширену серед економістів ліберальної школи псевдовідміність між "справжніми" і "фальшивими" потребами. Значний прорив у вирішенні проблеми індивідуального споживача Б. здійснив у 1964 в праці "Людський капітал: теоретичне й емпіричне дослідження" та роком пізніше у статті "Теорія розподілу часу" М. Фрідмен у своїх працях показав роль споживача не як пасивного, а як активного й раціонально діючого суб'єкта, який спроможний зіставляти і приймати рішення. Це означало, що його витрати на задоволення потреб залежать не лише від наявних доходів, а й від тих, які він розраховує отримати в майбутньому. Саме ідея Фрідмена про очікувані доходи була розвинута, формалізована економістами-неокласиками чиказької школи, до яких належить і Бекер, отримавши в літературі назву "теорія раціональних очікувань" та "теорія людського капіталу". Поняття людського капіталу в західній економічній науці визначається як сукупність можливостей, знань, здібностей та кваліфікації, якими наділений індивід. Цей капітал частково дається людині від народження, а частково вона набуває його за своє життя.

3. Мальтус, Томас Роберт

МАЛЬТУС, ТОМАС РОБЕРТ (Malthus, Thomas Robert) (1766-1834), англійський економіст. Народився в Рукері поблизу Доркинга в Суррєє 15 або 17 лютого 1766 р. Дістав початкову освіту удома, під наглядом батька, друга Девіда Юма і шанувальника Ж. Ж. Руссо, закінчив Джизас-коледж кембріджського університету (1788). Був вибраний членом ради Джизас-коледжу в 1793 і присвячений в духовний сан в 1797, прийнявши прихід в Олбері (графство Суррей). В 1798 анонімно опублікував працю Досвід про закон народонаселення (повна назва - Досвід про закон народонаселення і його вплив на майбутнє поліпшення суспільства, із зауваженнями на роздуми пана Годвіна, мосьє Кондорсе і інших вигадників (An Essay on Principle Population as it affects Future Improvement Society, with remarks on Speculations Mr.Godwin, M. Condorcet, and other Writers), який зразу ж зробив його автора знаменитим.

Праця ця виросла з дискусій з батьком щодо ідей маркіза де Кондорсе і У. Годвіна. В 1803 вийшло друге, доповнене видання цієї праці (останнє шосте, також доповнене, видання вийшло в 1826). Після одруження в 1804 Мальтус посів посаду професора історії і політичної економії коледжу Ост-Індськой компанії в Хейлібере (графство Хартфордшир), де працював до кінця життя, відхилюючи запрошення стати вікарієм Еффінгема в Суррєє. До 1811 відноситься початок його дружби з Давидом Рікардо. До цього ж періоду відноситься публікація цілого ряду трактатів Мальтуса по економіці, зокрема Дослідження природи і зростання ренти, а також регулюючих її принципів (An Inquiry into Nature and Progress Rent, and Principles which it is Regulated, 1815); Підстави для думки щодо заборони імпорту іноземного хліба (Grounds an Opinion on Policy Restricting Importation Foreign Corn, 1815).

В 1819 Мальтуса був вибрано членом Королівського суспільства, в 1833 - членом французької Академії. В 1831 він заснував Клуб політичної економії, а в 1834 сприяв створенню лондонського (згодом Королівського) статистичного суспільства. В 1820 була опублікована його друга значна праця - Принципи політичної економії з погляду їх практичного вживання (Principles Political Economy Considered with а View to Their Practical Application).

Помер Мальтус поблизу Бата (графство Сомерсет) 23 грудня 1834 року.

Теорії Томаса Роберта Мальтуса. В епоху Мальтуса був прийнятий «оптимістичний» погляд на розвиток суспільства, і багато економістів були переконано, що зростання народонаселення є сприятливим процесом, що забезпечує потужність держави.

В другому виданні «Досвіду» Мальтус запропонував практичні заходи, що дозволяють боротися з наслідками «природного закону народонаселення» (відмова від вступу до браку малозабезпечених людей, дотримання строгих норм моралі до вступу до браку, відмова від програм соціальної допомоги бідним), проте виступав проти контролю над народжуваністю, вважаючи, що, якби подружні пари мали нагоду легко обмежувати число дітей, первинний стимул до соціально-економічного прогресу виявився б втраченим: люди стали б ледарювати і в суспільстві наступив би застій. З тієї ж причини Мальтус вважав неприйнятним правові обмеження на вступ до браку. Неефективна, по Мальтусу, і політика заохочення еміграції, яка може принести користь лише в тому випадку, якщо люди практикуватимуть стриманість; інакше відтік населення буде швидко заповнений високим рівнем народжуваності. (Надалі ідея контролю над народжуваністю як засоби боротьби з непропорційним збільшенням кількості населення стала грати головну роль в концепції т. з. неомальтузіанства. )

4. Олексій Тимофійович Діброва

ОЛЕКСІЙ ТИМОФІЙОВИЧ ДІБРОВА (1904-1973) - видатний радянський економіко-географ, відомий своїми підручниками і навчальними посібниками з географії української РСР для вищих учбових закладів і середніх шкіл, а також крупними регіональними дослідженнями. Більше 40 років життя віддав О. Т. Діброва викладанню економічної географії СРСР, УРСР і зарубіжних країн в різних вищих учбових закладах країни. Особливі багато сил і праці вклав він в підготовку вчителів географії в київському університеті ним. Т. Р. Шевченка, де пропрацював більше 20 років, і в київському педагогічному інституті ним. А. М. Горького.

Дібров вніс великий внесок в справу підготовки висококваліфікованих кадрів для університетів і педагогічних інститутів України, Узбекистану, Туркменії, Білорусі, а також в створення школи українських економіко-географів.

О. Т. Діброва народився в с. Тупічеві нині Городнянського району чернігівської області в сім'ї дрібного службовця. З відзнакою закінчив економічний і педагогічний факультети київського кооперативного інституту ним. В. Я. Чубаря (1927), виявив цікавість до науки і був рекомендований в аспірантуру харківського науково-дослідного інституту географії і картографії, яку успішно закінчив в 1932 р. В 1936 р. захистив кандидатську дисертацію. Докторська дисертація О. Т. Діброва (1959) була присвячена економічній географії УРСР - головній темі досліджень всієї його творчої і наукової діяльності. Він постійно підтримував творчі зв'язки з ученими економіко-географами Москви, Ленінграда, Мінська, Тбілісі і інших республіканських наукових центрів. Особливо тісними були його контакти з H. H. Баранським, Би. Н. Семевським, А. Д. Даниловим і ін.

Основні інтереси наукової діяльності О. Т. Діброва склалися ще в довоєнних років: географія і економічна географія СРСР, УРСР, молдавської РСР. Найвидатнішою роботою О. Т. Діброва є «Географія української РСР» фундаментальна допомога для студентів географічних факультетів університетів і педінститутів України (1954, 1958 і 1982), а також стабільний підручник «Географія української РСР» для середньої школи, що витримав 11 видань і перекладений на російську, польську, угорську і румунську мови.

Висновки

В своїх роботах В. Зомбарт: дослідив еволюцію капіталізму і особливості капіталістичного духу як рушійної сили економічного розвитку; обґрунтував можливості розвитку капіталізму; започаткував концепцію соціального плюралізму ”.

Г. Бекер один з найбільш оригінальних і впливових економістів, заслугою якого стало істотне розширення рамок економічного аналізу шляхом включення до предмета дослідження багатьох важливих соціально-економічних проблем. Нобелівську премію з економіки Г. Бекер одержав у 1992 р. «за розширення сфери застосування мікроекономічного аналізу щодо проблем людської поведінки й взаємодії, включаючи поведінку поза ринковою сферою».

Правильність наукового передбачення Т. Мальтуса виявилась очевидною, а обґрунтована ним так звана теорія народонаселення, популярність якій надало багаторазове перевидання «Досліду про закон народонаселення», стала невід'ємною частиною методологічної бази політичної економії, як це визнавали і Чарльз Дарвін, і Девід Рікардо, і багато інших учених із світовим ім'ям.

Олексій Тимофійович Діброва проводив значну навчально-педагогічну діяльність. Під його науковим керівництвом кафедра розробляла комплексну тему: "Економіко-географічна характеристика Київського економічного району" (комплексне економіко-географічне вивчення Київської, Черкаської, Житомирської та Чернігівської областей).

Список літератури

1. “Всемирная история экономической мысли”, т. 3; М'89г.

2. “. История экономических учений. Курс лекций” (под ред. Н. Каратаева), М' 89г.

3. “История экономических учений”, (авторский коллектив: Рындина М. Н. Алешина И. В. и др.), Москва, издательство «Высшая школа», 1983г.

4. Гриценко. А , “Маржинализм и трудовая теория стоимости: возможен ли синтез?”// “Экономика Украины”;№1, 1996г.

5. Економічна теорія/ Під ред. А.І. Добриніна,Л.С. Тарасевіча. -- СПб.: Видавництво СПб ГУЭФ, 2007. - 454 з.

Размещено на Allbest.ru